Верховна Рада 23 липня не змогла проголосувати за законопроєкт 8371. Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій – засідання парламенту завершилося блокуванням трибуни із плакатами. Керівництво Ради відмовилося ставити на голосування законопроєкт і оголосило перерву в роботі парламенту на майже чотири тижні – до третьої декади серпня. Але чому така буря з цим законом, який називають Законом про заборону УПЦ (Московського патріархату)? Які тут ризики – внутрішні і зовнішні – для України? Розбираємося з цим.

Історія законопроєкту 8371 вже має довгу історію, але головні віхи такі: його подав уряд. Урядовий законопроєкт проголосували у першому читанні в жовтні 2023 року і він був м’якіший.

Потім було подано 1200 правок і документ став більш «зубастим» – можливо, навіть занадто, як кажуть деякі експерти.

Законопроєкт передбачає, що:

• Російська православна церква (РПЦ) має бути заборонена як релігійна організація;
• діяльність усіх релігійних організацій, афілійованих з РПЦ, буде припинятися за чіткою процедурою, яка включатиме дослідження, припис про виконання закону і судову заборону;
• РПЦ та афілійовані з нею структури не зможуть використовувати державне і комунальне майно;
• перехід громад до української помісної православної церкви буде спрощено.

За законопроєкт ніби вже є десь 240 голосів, причому, як каже чільний депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв, за цей закон готові голосувати десь 150 депутатів правлячої партії. Плюс опозиція. Коротше кажучи, голосів ніби вистачає.

Але керівництво Ради не поспішає ставити на голосування, проти ніби також і керівництво фракції «Слуга народу» – найбільшої в Раді. Але Потураєв, який очолює профільний гуманітарний Комітет, в інтерв’ю Радіо Свобода запевняє: «Президент Володимир Зеленський казав мені – в присутності свідків – що цей закон треба приймати і приймати якнайшвидше. І це було неодноразово!»

Що «так»?

Чому взагалі постало питання про заборону УПЦ (МП)? Річ у тім, що з початком масштабної війни Росії проти України Російська православна церква (РПЦ) активно підтримує дії Кремля, Московський патріарх Кирило благословляє армію Росії, називає війну проти України» «священною» тощо.

«Патріарх Кирило благословив вбивство нашого народу», – резюмує в інтерв’ю Радіо Свобода митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко).

Це вдарило і по УПЦ (МП), яка через три місяці після початку масштабної війни – в травні 2022 року – спробувала дистанціюватись від РПЦ й каже, що вона є незалежною від Москви.

Але численні експертизи все ж доводять, що зв’язок з РПЦ повністю не розірвано. Очільник УПЦ (МП) митрополит Онуфрій і далі є членом Священного Синоду РПЦ, інші ключові ієрархи також входять у керівні структури РПЦ, багато священників УПЦ (МП) не припинили поминати ім’я патріарха Кирила під час літургій.

Ба більше, було чимало інформації про те, що деякі священники УПЦ (МП) допомагали російським військам на окупованих територіях, а також були, зокрема, «навідниками» при виборі цілей. Окрім цього, були позитивні відгуки про Росію та її армію під час проповідей чи в соцмережах. СБУ затримувала багатьох священників зі стосами антиукраїнської, «рускоміровської» літератури.

Самі ж представники УПЦ (МП) не заперечують, що деякі їхні колеги діяли непатріотично, по-зрадницьки, але додають, що так само й деякі поліціянти чи представники українських спецслужб переходили на бік окупантів, але ж це, мовляв, не робить МВС та СБУ антидержавними організаціями…

На тлі Великої війни почастішали переходи парафій від УПЦ (МП) до Православної церкви України (ПЦУ) – перейшло близько 2000 парафій. І церкви зараз приблизно вирівнялися щодо кількості парафій, маючи десь близько 9000 кожна, хоча ПЦУ ще трохи поступається. Але ПЦУ має томос про автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія, згідно з яким вона єдина канонічна церква на українських теренах.

Але назагал влада України довго, десятиліттями, недооцінювала серйозності релігійної ситуації, а це ж є питанням і національної безпеки – особливо коли Москва всіляко нав’язувала і нав’язує концепцію «руского мира», яка вважає спільне православ’я одним з наріжних каменів цього імперського наративу.

Що «не так»?

Експерти, з якими спілкувалось Радіо Свобода, кажуть, що в другому читанні законопроєкт 8371 став «більш радикальним та популістським», як висловився один співрозмовник.

«Перше читання – та версія була дуже нейтральна і ліберальна. Зараз законопроєкт дуже сфокусований на заборону УПЦ (МП). Не вдалося нам вилучити з цього другого законопроєкту ті положення, які нам дуже нагадують 1937 рік. Оту, знаєте, заборонну стратегію. То – націоналізувати, то – забрати, то – закрити… Я дуже сподіваюся, що залишки радянської доби і радянської свідомості, заборонні вимоги щодо релігійних організацій, які поставлять хрест на 30-літній історії здобуття релігійної свободи, які має Україна, не стануть реальністю», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відома релігієзнавиця, докторка філософський наук Людмила Филипович.

«Забороною діяльність тієї чи іншої організації – тим більше у формі, яка пропонується у цьому законі, – не буде припинена. Або люди підуть у підпілля, продовжуватимуться богослужіння і (не зникне) вплив лідерів, які сьогодні очолюють ту церкву… Ми маємо враховувати, що це на сьогодні найбільша релігійна структура в Україні. А от законопроєкт і не передбачає, а як же будуть діяти люди, які ідентифікують себе з цією релігією», – додає Филипович.

Дуже багато критики зараз лунає на ту величезну кількість поправок, які були подані, а також внесені до законопроєкту перед розглядом у другому читанні.

«Поряд із конструктивними пропозиціями, була велика кількість законодавчого спаму, відвертих нісенітниць, конструкцій, які перекручували первісний задум проєкту закону, а також пропозицій, не приховано спрямованих на повне знищення суті законопроєкту, на неможливість його реалізації і, зрештою, на дискредитацію України на зовнішній арені», – пише на своїй сторінці у фейсбуці Державна служба з етнополітики та свободи совісті.

За оцінкою руху «Чесно», значна частина «спаму з поправок» була авторства проросійських нардепів.

Зовнішній аспект

До речі, про зовнішню арену. За даними депутатки Верховної Ради Мар’яни Безуглої, яка має суперечливу політичну репутацію, проти виступають деякі праві республіканські кола в США.

«Крім внутрішнього рішуче налаштованого лобі російської церкви є ще зовнішнє лобі, і воно, ні, не тільки в Росії, воно в США… У США існують тисячі конфесій від звичайних до найбільш екзотичних та відверто загрозливих, і ця тема гарно заходить, особливо в республіканському середовищі. Так гарно, що ми маємо сигнали, що на народних депутатів, які проголосують, будуть накладені санкції тощо», – написала Безугла у фейсбуці.

Джерела Радіо Свобода у кількох фракціях парламенту підтвердили, що напередодні розгляду законопроєкту 23 липня, з посольства України у Вашингтоні надходили «гарячі сигнали» – не голосувати за закон, бо це вдарить по українських позиціях і реноме за океаном.

Цікаво, що у квітні сенатор від Огайо Джеймс Венс, який став кандидатом від республіканців у віцепрезиденти разом у зв'язці з Дональдом Трампом, в одному зі своїх виступів у квітні прямо говорив про нібито «утиски» православних християн в Україні, маючи на увазі УПЦ (МП).

Ясно, що існують побоювання в політичних колах України, чи не вплине це на американську допомогу – в тому числі й військову – в разі перемоги на виборах в листопаді у США тандему Трамп-Венс.

Раніше цього року були повідомлення, що деякі депутати, які працювали над підготовкою закону 8371 до другого читання, нібито отримали листи від міжнародного юриста Роберта Амстердама, який, як писали, є клієнтом «православного олігарха» і ексдепутата Верховної Ради Вадима Новинського (спонсор і лобіст УПЦ (МП)). В цих листах і в пізніших усних заявах з боку Амстердама, були погрози щодо можливих американських санкцій проти тих депутатів, які підтримають закон.

«Ви знаєте про всі зусилля агентів московського впливу – в Сполучених Штатах зокрема. За великі гроші, – каже в інтерв’ю депутат Микита Потураєв. – Але це трошки перебільшено. Я абсолютно не отримував застережень зі США не голосувати за цей законопроєкт».

«Творити таке можна тільки за великі гроші. Таке враження, що російська церква купує тих, хто має приймати такі рішення. У мене немає жодних доказів цього, але я бачу, як вони розміщують фейкові новини в Telegram про те, що, нібито, хто за це проголосує, то будуть санкції Америки й інша брехня та абсурд», – cказав в ефірі каналу «Еспресо» депутат Микола Княжицький.

Але фактом є те, що для США питання релігійної свободи є надзвичайно важливим. Варто тут пригадати хоча б, яку роль при розгляді затриманого великого пакету допомоги США у розмірі понад 60 мільярдів доларів відіграли пастори протестантських церков з України, які розповідали скептичним щодо пакету правим республіканцям про утиски протестантів на окупованих Росією українських територіях.

«Ми, безперечно, знаємо, що організація яку збираються заборонити в Україні, має давні зв'язки з Росією, з Кремлем, може перебувати під політичним впливом Кремля. Але ці деталі невідомі середньостатистичному американцю. І мені здається, що буде важко якось донести цю інформацію, ці факти до американського загалу, і тому ця критика, яка лунає від праворадикальних республіканців щодо обмеження релігійних свобод, вона, на жаль, використовується також для пояснення, чому Україні необхідно припинити надавати військову допомогу», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Сергій Куделя, професор політології університету Бейлор, штат Техас.

«Тому мені здається, що… необхідно уникати якихось чутливих питань, які б давали зброю критикам чи ворогам, опонентам України в Сполучених Штатах для обмеження підтримки України», – додає політолог.

За даними депутатки Мар’яни Безуглої, проти законопроєкту виступає і Ватикан.

«У Ватикані з законопроєктом у нас теж проблеми: там висловлюють застереження. Це також фактор російського впливу, і не перший такий випадок у Ватикані, але це також наслідок їхніх традицій», – пише вона у фейсбуці.

Внутрішня політика і який вихід

Нова тенденція спостерігається кількома днями після блокування парламенту і нерозгляду проєкту 8371. Якщо спочатку критика була на адресу керівництва Верховної Ради і лідерів фракції «Слуга народу», то зараз також почастішали критичні нотки на адресу опозиції, яка блокувала парламент (хоча там були не лише опозиційні депутати).

«Чи варто перетворювати справді серйозну проблему – боротьбу з ворожим впливом ворожої нам іноземної церкви – на політичний піар?, – пише в своїй колонці на сайті Релігійно-інформаційної служби України релігієзнавець Олексій Панич.

Із Паничем погоджується і Людмила Филипович: «Україна потрапляє зараз в такий клінч – між релігійною свободою і національною безпекою. Дуже зараз вигідно використати цю ситуацію, посилаючись на необхідність захисту від російської навали і цієї війни і запропонувати обмеження, які стосуються релігійної свободи. Те, що зараз відбувається, – це своєрідний, якщо хочете, шантаж».

Релігієзнавиця в інтерв’ю додає: «У мене в зв’язку з цим законом, який ніяк не можуть ухвалити, постає питання: от ви приймаєте закон, а він вирішить проблему? Він подолає конфлікт? Він подолає розділення українського православ’я на дві гілки, на дві церкви? Мені здається – ні! Це лише обізлить частину православних... А мова йде про християнство, про християн, які пов’язані заповіддю любові один до одного».

Ініціатори змін з такою критикою рішуче не погоджуються. «Про правомірність захисту нацбезпеки шляхом втручання в діяльність псевдо-релігійних організацій типу РПЦ, сказано у рішеннях Конституційного Суду, Європейського суду з прав людини, Парламентської Асамблеї Ради Європи. Про необхідність термінових дій це в 2022 році наголошено в рішенні РНБО під керівництвом президента Зеленського. Під час активної стадії війни питання національної безпеки – це буквально питання нашого виживання, як країни, як суспільства, як нації!», – наголошує у фейсбуці Микола Княжицький з «Європейської солідарності».

Але чому не так масово відбуваються переходи до ПЦУ? Причина проста: понад три десятиліття людям в УПЦ (МП) вкарбовували в голови міфи про «розкольників», неканонічність розриву з Москвою, що спасіння лише в єдності з РПЦ тощо. Плюс церква – це традиціоналістська організація, часом інертна, де процеси відбуваються, можливо, не так швидко і час пливе повільно.

Також треба розуміти, що церква – це чітко організована структура, з бюрократичним підпорядкуванням, з жорсткою ієрархією, і вирватись з цієї структури і перейти до іншої церкви разом з парафією – це справді священнику низької ланки треба бути відчайдухою. Адже є чітке, майже як в армії, підпорядкування регіональному митрополиту і предстоятелю всієї церкви. До того ж часто перехід супроводжується «прокляттям» з боку колишніх спів-братів і відлученням від церкви. Тому ті пару тисяч священників, які наважились на цей крок, – їх дійсно можна назвати сміливцями.

То який вихід? Тим, хто наполягає на терміновій потребі нейтралізувати «агентів ФСБ», як називають священників УПЦ (МП), – та ж депутатка Безугла закидає: чи лише зараз стало відомо про зв’язки «московських попів» з російським спецслужбами і чому нічого не робилося в попередні десятиліття?

Також лунають сигнали нинішній владі якось налагодити тісніший контакт із керівництвом УПЦ (МП), яке ніби декларує формальну незалежність від РПЦ, але з ним влада не працює активно. Якщо так – то може справді дистанціюватись: щоб митрополит Онуфрій, приміром, вийшов зі складу Священного Синоду РПЦ, щоб була практична тверда заборона на поминання патріарха Кирила в усіх парафіях цієї церкви тощо…

Також тоді, кажуть, може бути навіть варіант переходу цієї церкви під духовно-адміністративну парасольку Вселенської патріархії. Щоб під Константинополем було дві церкви і тоді вже почалась реальна робота над об’єднанням ПЦУ і УПЦ.

Як каже в інтерв’ю Радіо Свобода митрополит ПЦУ Олександр (Драбинко): «Сценарій поки що неправдоподібний, але немає нічого неможливого». Неправдоподібний, бо синод УПЦ (МП) ухвалив рішення у 2018 році про розрив спілкування з Вселенським патріархатом, саме через його рішення надати автокефалію Українській церкві.

Разом з тим предстоятель ПЦУ Епіфаній сумнівів немає: урядовий законопроєкт – це єдиний спосіб захистити свободу віросповідання. «Закон, про необхідність якого говорять уже кілька років, життєво необхідний.

Це як закон про заборону домашнього насильства. Цей закон — єдиний спосіб захистити свободу віросповідання для тих, хто не може й не хоче її захищати, віддавшись у добровільне служіння Москві, – сказав предстоятель ПЦУ у липні на засіданні Клубу LB.ua. – Навколо деталей тривають суперечки. Але наша позиція – краще мати недосконалий закон, який надалі можна поліпшити, ніж не мати ніякого».

Народні депутати мають повернутися до цього питання з 21 серпня. Як наголосив перший віцеспікер Верховної Ради Олександр Корнієнко в ефірі Суспільного, депутатам треба знайти ту форму, яка дасть можливість реалізувати прагнення суспільства, але при цьому врахувати ризики, щоб потім «цей закон не ставився під сумнів, не було справ в Конституційному суді».

ТЕКСТ ДОПОВНЕНО: Журналісти Радіо Свобода мають подавати протилежні або розбіжні погляди на всі питання докладно і збалансовано. Тому редакція доповнила текст інформацією про зміст законопроєкту 8371, додала позицію предстоятеля ПЦУ Епіфанія, низки народних депутатів.