ЛЬВІВ ‒ 425 років тому, 16–21 жовтня 1596 року в Бересті-Литовському (Брест, Білорусь) відбулися два помісні собори Київської православної митрополії. На литовсько-білорусько-українських землях єпископи проголосили унійний акт про відновлення єдності Київської церкви з Латинською. Наприкінці XVI століття більшість ієрархів Київської митрополії на чолі з митрополитом Київським приєднались до Римо-католицької церкви. Це рішення передбачало утворення Руської унійної церкви, яку згодом названо греко-католицькою, що визнавала верховенство папи Римського.

Грамота Берестейської унії зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові. А інша ‒ у Ватикані.

Як цей унікальний документ потрапив у Львів?

Грамота про укладення церковної унії у місті Бересті (Брест, Білорусь) у катедральному храмі святого Миколая Володимирської єпархії написана на пергаменті українською мовою. Вона розміром 33 на 58 сантиметрів. Власноручно її підписали митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Михайло Рагоза, архиєпископ Полоцький Григорій Герман, єпископ Луцький і Острозький Кирило Терлецький, єпископ Володимирський і Берестейський Іпатій Потій, єпископ Холмський і Белзький Деонісій Збируйський та інші.

«Ми в Бозі зібрані на черговім соборі в Бересті, в соборній церкві святого Миколая, Митрополит і єпископи грецького обряду, нижче підписані, на вічну пам’ять проголошуємо, щоб найвищий пастир Вселенської Католицької церкви прийняв нас під свій послух», – написало духовенство.

Підтвердили єпископи свої наміри про єдність печатками, які прикріплені до пергаменту шовковими шнурками. Вони «посвідчують наші письма і власноручні підписи і прикладені печаті, які ми передали на руки послів святішого Отця Климента Папи», – мовиться в Акті Берестейської унії.

На згинах пергаменту ‒ дві великі дірки. Текст частково вицвів, є плями. Дві печатки на Берестейській грамоті, що є у 131-му фонді історичного архіву у Львові, не збереглись.

«Акт Берестейської унії це лише одна сторінка запису, де єпископи висловлюють своє бажання поєднатися з Римом. А в чому суть поєднання, на чому воно ґрунтувалося, які мали бути прийняті правила ‒ це якраз стосувалося артиклів Берестейської унії, які розроблялись до 1596 року. Ці документи зберігаються у Римі», ‒ зазначає Богдана Петришак, керівниця відділу давніх актів.

«131-й фонд львівського історичного архіву ‒ колекція грамот на пергаменті. Грамота облікована, як унікальний документ, який внесений до національного реєстру, – каже вона. – Ми також подавали його для внесення у список ЮНЕСКО, як національного надбання. Щороку присилають якісь нові документи. Вперше Берестейську грамоту опублікували у XVII столітті».

З якого архіву і коли саме Берестейська грамота поповнила фонди історичного архіву ‒ достеменно невідомо.

«Точно знаємо, що у 1620 році архидиякон Кшиштоф Харбіцький отримав привілей після смерті львівського архиєпископа Яна Тарновського, передав цю грамоту на зберігання в архів митрополії Римо-католицької церкви. Про це є запис на звороті грамоти. У 1768 році її внесено до львівських гродських книг і до львівських магістратських книг. Можливо, пізніше грамота потрапила з архіву митрополії до іншого церковного архіву», ‒ зауважує Богдана Петришак.

Грамота могла бути в архіві історії унії

Є припущення, що копія Берестейської грамоти зберігалася в архіві митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, який славився своєю бібліотекою та архівом. Після смерті митрополита 1 листопада 1944 року радянська влада почала переслідувати духовенство і вірних УГКЦ, а в 1946 році організувала псевдособор, на якому примусово ліквідувала УГКЦ. Тоді велику частину документів з митрополичих палат вилучили працівники НКВС. У середині 50-х років велика кількість архівних документів опинилась в історичному архіві у Львові.

«Митрополит Шептицький хотів створити архів історії унії. Мені докладно це невідомо, як історику по Берестейській унії, як Берестейська грамота потрапила в архів у Львові. Ця грамота була виготовлена у кількох примірниках. Так виготовлялось і ця декларація унії пішла в Ватикан. Я знаю вихідні дані ватиканської копії Берестейської грамоти», ‒ каже дослідник історії унії, автор численних наукових праць, професор Леонід Тимошенко.

«Чому грамоту не забрали офіцери НКВС, які вилучали архів митрополита Шептицького? Тому що руки у них до середньовіччя не доходили, вони на цьому не розумілися.

Грамота була опублікована у 1851 році у першому томі «Акту западной России» (Петербурзьке видання). Вони опублікували її не з оригіналу, бо не мали його, а за списком архіву уніатських митрополитів, який вони мають.

Потім була републікація у львівській збірці документів церковного братства, у кінці ХІХ століття, тексту немає. Лише показали список, що є така грамота. Нt можу сказати, коли грамота з’явилась у Львові. Але цікавинка, що виходила польська газета «Lwowska» і до неї друкували тижневий додаток. Історик Олег Купчинський зробив приписку, що там у 1858 році, у №21 було опубліковано факсиміле цієї грамоти.

У російському історичному державному архіві у Петербурзі я знайшов першу унійну декларацію в оригіналі. Це так звана декларація чотирьох єпископів, грамота чотирьох єпископів, їхня згода на унію ще без підпису митрополита. Але в архівних документах була прикладена до неї довідка, що вона була вилучена з митрополичого фонду, архіву у Вільні і переведена в інший фонд. Це аби ніхто її не бачив. Митрополичий архів у Петербург перевезли з Вільна (Вільнюс – ред.).

Я почав досліджувати історію унії у Петербурзькому архіві з 1995 року, робив це до 2009-го. Тоді вони мені дозволяли роботи копії, кажучи, що «уніатські справи нецікаві Росії». У цьому архіві дуже багато документів, листування, стародруковані пам’ятки зберігають переважно в бібліотеках. Є найбільша колекція наших кириличних видань Руської церкви з Вільно. Найбільше архівних документів вивезли у Петербург із Литви, Білорусі, України», ‒ каже професор Леонід Тимошенко.

Берестейська грамота могла зберігатись в архіві митрополита Андрея Шептицького, такої думки дотримується доктор богослов’я та патристичних наук священник УГКЦ Юстин Бойко. Він наголошує, що Берестейська унія була черговою спробою відновити єдність церкви.

У Берестейській грамоті мовиться: «Просячи, щоб – як найвищий пастир вселенської католицької Церкви – прийняв нас під свій послух та визволив від зверхности царгородських патріярхів і розрішив нас, зберігаючи за нами обряди і звичаї східних Церков, грецьких і руських, не роблячи жодних змін у наших церквах; але щоб залишив їх за переданням святих грецьких отців навіки. Що він і вчинив і дав на це свої письма і привілеї, розказуючи, щоб ми, з'їхавшись на синод, вчинили ісповідь святої віри і віддали послух Римському Престолові св. Петра, Климентові восьмому та його наступникам».

«Берестейська унія не була першою спробою відновити єдність церкви. Перед тим була Флорентійська унія в 1439 році. Тобто, спроба об’єднати церкву. Особливо це йшло зі сторони наших єпископів. У Флоренції зберігається ця грамота. Було кілька унійних спроб, але Берестейська найбільш закріпилася.

Чому так сталося? Думаю, що дійшло до піку глибокої кризи. Першим ініціатором унії був єпископ львівський Гедеон Балабан, не Михайло Рагоза, не Іпатій Потій. Але потім він чомусь відмовився і є різні трактування, одне з них, що Гедеон Балабан хотів бути ініціатором. А вийшло так, що ініціативу взяли київські єпископи, князь Острозький.

33 «Артикули, що належать до з’єднання з Римською церквою», укладені в Київській митрополії у 1595 році, не є таке, що ми повертаємось, а що ми відновлюємо ту єдність, яка була раніше і просимо, щоб ми зберігали нашу ідентичність, тому що на той час ще була трішки інша свідомість церкви, не така конфесійна, як маємо сьогодні. То власне після Берестейської унії почали ділити народ конфесійно. Православні, греко-католики, православні з’єднані і роз’єднані», ‒ каже отець Юстин Бойко.

Кардинал Любомир Гузар свого часу говорив у коментарі Радіо Свобода, що Берестейська унія, «незважаючи на всі мильні обставини, всі труднощі, які вона перебула, таки себе оправдала, бо через 45 років діти тієї унії не відреклися ані Хреста, ані єдності його церкви. Отже, якась є сила в тій єдності, яку запевняла Берестейська унія».

Попри наслідки міжконфесійної боротьби, які відчутні донині, вже у XVI столітті Україна наблизилася до Європи.