З початку року Казахстан охопили масові протести. Тисячі людей виступили проти підвищення цін на скраплений газ, який використовують як пальне. Згодом на вулицях зʼявилися погромники, які грабували та спалювали громадські будівлі та магазини в Алмати та інших містах. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запровадив у країні надзвичайний стан і попросив допомоги у подоланні кризи в країн-челнів Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Про те, що відбувалося в Казахстані і яка ситуація нині, Радіо Свобода розпитали в українців, які проживають в цій країні. Близько десятка людей відмовлялися розповідати свої історії, однак троє українців все-таки погодилися на розмову.
Іван Кравченко народився в Казахстані. Живе, як каже, не в центрі міста Алмати, а ближче до передмістя. Усі його знання і враження здебільшого побудовані на розповідях від друзів та знайомих. Казахстан перебував у інформаційній блокаді.
«Інтернету тут не було кілька днів. Мабуть, 4 дні, – каже він. – Був звичайний мобільний зв'язок без месенджерів. У телефонних розмовах можна було щось дізнатися. Ну і повідомлення, те, що держава надсилала. Ще перших два дні кілька сайтів, офіційних, працювали. Звідти можна було черпати якусь інформацію, а месенджерів не було, фейсбуку так само не було. Зателефонував до дівчини, пішов, дізнався. Як біля криниці раніше люди збиралися, приблизно так само»
Банкомати почали грабувати, тому банки перестали завозити туди готівкуІван Кравченко
Кравченко додає, що на сьогоднішній день не може відчувати безпеку. На вулиці після 6-ї вечора важко зустріти когось на вулиці. Сам він не пересувається містом. Виключно в продуктовий магазин. Там зараз, за його словами, розібрали продукти. Найгірше з готівкою. Кілька днів поспіль складно було зняти готівку у банкоматах.
«Банкомати почали грабувати, тому банки перестали завозити туди готівку. Так як термінали не працювали, складно було купувати продукти без готівки. Тепер хтось із друзів телефонує й каже – он там є готівка, можна зняти. І все», – каже він.
Разом з тим, Іван Кравченко розповідає, що чув і про небезпеку на вулиці.
«Безпеки такої зараз немає, безпека є така, як у всіх. Хтось казав, що по вулицях йдуть, брата однієї знайомої вбили, там ще одного вбили, але в центрі у нас тихо, спокійно»
«Сьогодні, я думаю, що всі в безпеці відносно. Так. В порівнянні з попередніми днями дуже навіть краще», – каже композитор і електронний музикант із Алмати Денис Пупкевич.
Алмати – інтелігентне місто, ми не так все вирішуємоДенис Пупкевич
«В принципі, все починалося дуже цивілізовано, я б навіть сказав, дуже по-західноєвропейськи. Але потім завернули трохи не туди. Я думаю, що це інші сили. Все пішло не так, коли в бік мітингарів не було реакції у відповідь, мені здається. Агресія продовжувала наростати, тобто це було необґрунтовано, насправді. Можна було б, як протести в принципі відбуваються: люди протестують, йде реакція у відповідь, добре – тут йдемо на діалог. А тут такі: та нам неначе це й не треба. Ну хоч щось. А його не було, й потім пішли постріли, мародерство. Все це не про Алмати. Алмати – інтелігентне місто, ми не так все вирішуємо» – розповідає Пупкевич.
У казахів так заведено традиційно, я це точно знаю: ніколи ніхто не буде грабувати у себе вдомаДенис Пупкевич
Денис Пупкевич впевнений, що погроми робили точно не місцеві жителі.
«У казахів так заведено традиційно, я це точно знаю: ніколи ніхто не буде грабувати у себе вдома. У нас 2 з половиною чи 3 мільйони тут живе. Всі одне одного знають. Це велике-велике село. Так влаштоване тут життя. На прикладі свого району можу сказати – це точно не місцеві» – запевняє музикант.
У Караганді, що за тисячу кілометрів південніше від Алмати, протести пройшли більш мирно, розповідає Лариса Лещинська. Жінка народилася в Казахстані і сьогодні є членкинею громадської організації «Українки в Казахстані».
Це дуже страшно, тому що це, розумієте, як лавина з гір йшлаЛариса Лещинська
«У нас не було такого, як в Алмати. Так, люди виходили на мітинг, але все було цивілізовано, – каже вона. – Погромів не було, люди висловили свої побажання, претензії до влади і потім розійшлися. На сьогодні у нас в Караганді є комендантська година, вона діє по всій країні. З 23-ї години вечора до 7-ї години ранку. Усім школярам дали канікули до 17-го числа (17 січня – ред.). Але дитячі садки працюють, торговельні центри зараз працюють, там трошки обмежені години роботи, а так взагалі в Караганді, слава Богу, спокійно».
Попри спокійний протест у Караганді, жінка запевняє, що страх все-таки був.
«Це дуже страшно, тому що це, розумієте, як лавина з гір йшла. Там ніхто не дивився: малі, старі, діти, жінки – все зміталося на своїй дорозі, тобто все так пішло, під нуль. Це дуже тривожно. І, чесно скажу: ми не знали, що буде далі», – зазначає Лариса Лещинська.
Зрештою, попри усі події, які розгорталися у Казахстані впродовж цих днів, усі троє співрозмовників запевняють, що не мали наміру покинути країну. Та і в певний час це було не можливо. Іван Кравченко розповідає, що його друг мав намір полетіти у Львів, на Різдво. Однак його рейс в Україну напередодні вильоту скасували.
«У мене друг українець, з дуже великого міста Шимкент (близько 700 кілометрів західніше міста Алмати – ред.), він дуже мріяв колись відсвяткувати Різдво у Львові. І ось під час захоплення нашого аеропорту він вже мав летіти рейсом Алмати – Київ. Захопили аеропорт, реєстрацію на літак скасовано і все, людина знову повернулася до себе в Шимкент, замість Львова», – каже Кравченко.
«По-перше, втікати немає сенсу, тому що, а як втекти? Я громадянка Казахстану, це моя земля, я тут народилася. Я не казашка, але я громадянка Казахстану, і знаєте, я тут прожила все своє життя, тут у мене дитина народилася, сім'я, тут поховані батько і родичі. Куди? Аеропорти закриті, виїзду з країни немає. В Росію? Чи в Китай? Найближчі кордони», – каже Лариса Лещинська.
Чи зміниться щось в Казахстані надалі? Розуміння, що очікує завтра, й досі відсутнє. Важливо, каже Кравченко, щоб ніхто не втручався ззовні, тоді Казахстан сам у всьому розбереться.
«Якщо ніхто не буде втручатися, «брати», наприклад, то тут буде все тихо. Побажання – щоб стабілізувалося, щоб влада почула людей. Те, що кажуть, це одне, те, що відбувається насправді – інше. Головне, щоб почули. Такі ж побажання, як колись були в українців, які виходили на Майдан і мріяли про світле майбутнє», – каже Іван Кравченко.
Протести у Казахстані розпочалися 2 січня після дворазового підвищення цін на скраплений газ, який використовується як пальне для автомобілів. Згодом протестувальники стали висувати політичні вимоги, в тому числі про повернення до Конституції 1993 року. Відповідно до її положень Токаєв не може бути президентом через перевищення граничного віку.
Пізніше протестувальники почали захоплювати будівлі, в містах з’явилися мародери та розпочалися погроми. На тлі масових протестів у країні запровадили режим надзвичайного стану. Уряд пішов у відставку, вже призначено новий. Влада та протестувальники заявляють про вбитих.
5 січня Токаєв звернувся до кервівників держав Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) з проханням посприяти у подоланні «терористичної загрози». Перші підрозділи організації, де провідну роль відіграє Росія, «розпочали виконання поставлених завдань» у Казахстані.
7 січня президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв віддав наказ армії та правоохоронцям стріляти на ураження в «бандитів й терористів», відкинувши пропозицію Заходу про мирні переговори.
11 січня Токаєв оголосив про виведення військ ОДКБ і запропонував нового прем’єра. Виведення ОДКБ має розпочатися 13 січня.
