Значні втрати живої сили та техніки змусили Росію не зупинити наступ на сході – а адаптуватись. За оцінками проєкту UA War Infographics, лише у листопаді 2024-го армія РФ захопила більше територій, ніж за весь 2023 рік. Агресор комбінує різні методи, а також використовує слабкі місця української оборони. Ключовими тут стали штурми малих піхотних груп, тактика, яку Міноборони РФ запозичило у ПВК «Вагнер». З середини січня темпи наступу військ РФ сповільнились, але, попереджають аналітики, це може бути тимчасовим.
Що являють собою штурми російських малих піхотних груп, чому тактика виявилась ефективною та як ЗСУ їй протистояти – розбирались Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
Від «м’ясних» до «тарганячих» штурмів
«Просочуються», «лізуть, як таргани» – так описують тактику малих піхотних груп армії РФ українські військові та аналітики. Схема, кажуть, та сама на всій лінії фронту: до українських позицій висувається кілька військових РФ, іноді лише 2-3 солдати, найчастіше без жодної підтримки артилерії, бронетехніки чи дронів. Вони мають лише по одному автомату й одне завдання: дістатись живими до певної точки. І якщо вийде – закріпитися.
Завдання в них одне – зайти, розсіятися по місту, закріпитися по якихось підвалахІван Петричак
«Останнім часом велика кількість окупантів потрапляє в полон. І розповідають, що завдання в них одне – зайти, розсіятися по місту, закріпитися по якихось підвалах. І вже оці малі групи і влаштовують штурми», – розповідав нещодавно в ефірі «Суспільне Новини» Іван Петричак, представник пресслужби 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, яка тримає Часів Яр.
Ця тактика відіграє значну роль в просуванні агресора, кажуть військові та аналітики. Вона дозволила армії РФ захопити загалом за 2024 рік, як підрахували в проєкті UA War Infographics, 2800 кв км – або ж три площі Києва. Однак є інші цифри, які засвідчують зворотній бік цієї тактики для РФ.
За даними британської розвідки, 2024 рік став для Росії роком найбільших людських втрат від початку повномасштабного вторгнення – вони зростали шість місяців поспіль і сягнули 429 тисяч військових вбитими і пораненими.
А грудень (48 670 убитими і пораненими) і січень (48 240 убитими і пораненими) у відомстві, посилаючись на дані українського Генштабу, назвали двома місяцями з, ймовірно, найбільшими втратами армії РФ за весь час великої війни.
Росія й Україна майже не дають інформації про свої втрати у війні.
Першим у війні Росії проти України цю тактику застосував засновник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин. Найбільш широко – під час наступу на Бахмут, що активно тривав із липня 2022 року. Суттєвою відмінністю було те, що в складі штурмових груп було більше бійців, 20-30. І тоді цю тактику називали «м’ясними штурмами».
Читайте також: ПВК «Вагнер» була успішно підпорядкована Росгвардії – розвідка Британії
А ще на тому етапі це було, швидше, намацуванням нової тактики – якраз розгортався конфлікт Пригожина з очільником Генштабу ЗС РФ Валерієм Герасимовим і тоді ще міністром оборони РФ Сергієм Шойгу. Засновнику ПВК «Вагнер», за оцінками аналітиків, було вкрай потрібно записати захоплення міста, важливого для очільника Кремля Володимира Путіна, до своїх досягнень.
«У Бахмуті це ще не було так цілеспрямовано, вони просто лізли малими групами, це застосовували «Вагнера», але це було так зроблено не в один день, що ось ми починаємо рухатися так. Воно просто почало набирати якийсь масований характер», – зазначив в ефірі Радіо Донбас Реалії співзасновник проєкту DeepState Роман Погорілий.
Після загибелі Пригожина і розпаду ПВК «Вагнер» цю тактику перехопила армія РФ і почала її застосовувати системно – зокрема, під час наступу на Авдіївку у жовтні 2023 року.
«Авдіївка – це один із тих прикладів, коли вони так почали робити в самому місті вже, і не в самому місті, а й вище, коли вони пробивалися через залізницю, через «промку», – каже Роман Погорілий. – Вони теж, пам’ятаємо, пробували невеликими групами піхоти залазити, було все всіяно трупами, тому що було постійне ураження. І це набирало обертів, поки не увійшло в якусь рутину».
У версії виконання кадровими підрозділами армії РФ солдатів в одній групі стало менше: на рубежі 2024-2025 років військові все частіше говорять про 2-3, максимум до 10 солдатів у складі такої групи. Ця тактика стала проблемою на всій лінії фронту, від Новопавлівського до Куп’янського напрямків, у полях, лісах і населених пунктах. Чому вона ефективна?
Багато піхоти. Дуже багато
Ефективність російської тактики малих піхотних груп полягає передусім у самій готовності агресора йти на великі втрати особового складу заради української території – і значну кількість цього особового складу, кажуть експерти.
Коли їх вибивають, кожен раз іде нова група, і це безперестануРоман Погорілий
За оцінками Інституту вивчення війни (ISW), з вересня до листопада 2024 року Росія втрачала 53 солдати на кожний квадратний кілометр під час просування на території України та у Курській області РФ.
Самі військові армії РФ кажуть, що власні командири називають їх «одноразовими», «м’ясом» та «рабами». Але, навіть розуміючи свої шанси на виживання, все одно йдуть у штурм.
«Вони (командири армії РФ – ред.) створили таку ситуацію, що російські солдати бояться своїх офіцерів більше, ніж українців. Тобто вони розуміють, що якщо вони підуть в атаку, на штурм, є маленький шанс вижити. Маленький, середній шанс, не має значення, якийсь шанс. А якщо ти не підеш, тебе «обнулять», посадять у яму, розстріляють», – зазначав у коментарі Донбас Реалії ізраїльський військовий аналітик Ігаль Левін.
Тож, на відміну від збереження життів своїх солдатів, виконання завдання для російських командирів має пріоритет: для цього таких груп відправляють стільки, скільки потрібно. За добу штурмів однієї позиції Сил оборони малими піхотними групами може бути навіть 20, розповідають українські військові.
«Вони залазять, де тільки можуть, намагаються закріпитися, насичуються піхотою для подальшого просування… Коли їх вибивають, кожен раз іде нова група, і це безперестану», – зазначив співзасновник DeepState Роман Погорілий.
Крім того, агресор комбінує тактику малих піхотних груп ще з кількома, випробуваними під час того ж наступу на Авдіївку:
- масове застосування КАБів (авіабомб різних типів), які знищують українські позиції;
- обхід міста з флангів замість штурмів в лоб із перерізанням логістичних ланцюжків ЗСУ;
- численні вклинення в українську оборону з намаганням з’єднати їхні кінці, аби оточити українські угруповання або ж витіснити і зайняти територію.
За винятком КАБів, інші тактики агресор реалізовує за рахунок тих самих малих піхотних груп. І якщо КАБам Силам оборони досі немає що протиставити, окрім як знищувати склади з ними та літаки-носії, то з російськими малими групами піхоти – яка принаймні на цьому етапі найчастіше немає ніякої підтримки – мало би бути простіше. Але лише теоретично.
Піхота проти піхоти. Але не тільки
«За радянським нормативом, у вас взвод має тримати 400 метрів території. А реально Україна часом може посадити десь 5 чи 10 солдатів на кілометр-півтора. Це ж неадекватно. Навіть за радянськими підручниками. Кажу так, бо воюють, як кажуть, велика та маленька радянські армії. Росія продавлює флангами, розуміючи, що українців просто менше. Вони (ЗСУ – ред.) не можуть адекватно закрити всі проломи», – пояснює Ігаль Левін.
Росія продавлює флангами, розуміючи, що українців просто меншеІгаль Левін
Дефіцит піхоти – проблема, яку згадують військові та аналітики в контексті великої кількості проблем Сил оборони на фронті. І протидія тактиці малих піхотних груп армії РФ тут теж не виняток.
Компенсувати брак піхоти Сили оборони намагаються дронами. БПЛА моніторять ділянки фронту, які не тримають бійці ЗСУ, і у разі виявлення російських солдатів, туди направляють вже ударні дрони, відпрацьовує артилерія – або і штурмова група. Але тут є свої проблеми.
«У вас ці умовні 5 людей тримають кілометр-півтора, а фланги моніторять дрони. А якщо погода погана? А якщо десь щось проґавили? І найголовніше, що так, дрони моніторять, завдають ураження. Росіян справді багато гине… Однак якщо десь на якомусь фланзі ви знищили якусь частину солдатів, але буквально один, два, три добігли, закріпилися десь, залізли в ці нори десь у посадці, – все ви втрачаєте [територію]», – каже Левін.
Він наголошує, що контроль території завжди обумовлюється boots on the ground (чоботами на землі – ред.) – тобто безпосередньо фізичним контролем солдатів на місцевості. І альтернативи піхоті тут немає.
«Тому важливо, щоб у вас було багато солдатів. Ви не можете воювати лише дронами. Дрон не контролює територію. Територію контролює лише жива людина», – наголошує Левін.
Читайте також: «Перевели в піхоту»: як військові фахівці потрапляють в окоп і чому це проблема для ЗСУ
Військовий експерт та колишній спікер Генштабу (2014-2017 рр.) Владислав Селезньов наводить інші способи, якими ЗСУ намагаються перекрити брак піхоти. Приміром, якщо на певній ділянці фронту концентруються багато бронетехніки і особового складу противника, українські захисники б’ють туди або великокаліберним снарядом, або з «Хаймарсів».
Малі піхотні групи важче уражатиРоман Погорілий
«Але якщо солдатів небагато, ті самі 2-3 людини – зазначає експерт, – застосовувати такі боєприпаси недоцільно. Цим чинником користуються росіяни».
«Це (малі піхотні групи – ред.) важче уражати, тобто, наприклад, якщо йде декілька осіб, вони ще й можуть розбігтися, на це необхідний той самий FPV-дрон чи артилерійські снаряди, і вони покриють зону не одразу, щоб знищити 10 чи 20 осіб, якщо вони будуть іти. Тому вони лізуть отак по одному, по два», – зауважує Роман Погорілий.
Співзасновник DeepState додає, що хоча тактика застосовується уже більш як рік, агресор усвідомив, що може ще більш ефективно її використовувати. Особливо якщо йдеться про бої у щільній міській забудові.
«Вони просто пролазять, ховаються. Це можна побачити по Торецьку: дуже важко їх вишукувати, коли вони отак-от просочуються десь, ховаються, намагаються закріпитися, їх постійно треба вишукувати дронами, аеророзвідкою, потім робити скиди чи здійснювати ураження FPV-дронами по самій будівлі. І от вони отак-от потроху-потроху по посадках лізуть, лізуть, лізуть», – пояснює він.
Крім того, акцентує Роман Погорілий, ця тактика постійного штурму вимотує українські сили.
«Їх багато (російських військових – ред.), – вони вмирають, їм байдуже. Замість однієї групи прийде інша, а потім інша, інша, інша. А наші бійці перебувають постійно на одних позиціях, вони це все знищують, на це треба засоби, на це треба ресурси, на це треба увага, час, енергія, сили. Тому ворог так і діє», – зазначає він.
Ігаль Левін та Владислав Селезньов акцентують також на організаційних проблеми в Силах оборони (таких, як відсутність корпусної системи у війську, що ускладнює керування великими формуваннями), брак досвідчених офіцерів середньої та вищої ланки, невиправдані чи нераціональні рішення в конкретних випадках (приміром, коли стрімко утворився «Очеретинський виступ» на схід від Авдіївки невдовзі після захоплення міста). Але все ж, кажуть, найпершою причиною ефективності тактики малих піхотних груп з боку РФ є дефіцит піхоти у ЗСУ – до того ж, навченої, мотивованої та повністю забезпеченої всією необхідною технікою та боєприпасами.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум