В Італії серед очільників театральних закладів пожвавився інтерес до постаті української диригентки Оксани Линів. У жовтні її призначили музичною директоркою Муніципального театру Болоньї, одного з провідних в країні. Титулована у Європі 43-річна музикантка, уродженка Бродів, приваблює не лише професійною майстерністю, а й яскравою особистістю, яка руйнує усталені правила у царині класичної музики.
Чому вона? Як сприймають нову керівницю-іноземку в колективі? Чи зазвучать на сценах Апеннін твори українських митців? Про це і трохи більше розповів для Радіо Свобода Фульвіо Маччарді, менеджер та художній директор Болонського театру. Саме він запропонував Линів із січня 2022-го зайняти місце за диригентським пультом оркестру, де понад сто років тому диригував славетний Артуро Тосканіні, а на сцені виступала оперна зірка Соломія Крушельницька.
– За майже 260-літню історію Муніципального театру Болоньї музичною директоркою та головною диригенткою вперше стала жінка – Оксана Линів. Ви називаєте це прецедентом не лише для міста, а й для країни. Спочатку розкажіть, чому вибір зупинився саме на ній?
Я запропонував Оксані обійняти цю посаду, бо від початку нашої співпраці склався творчий філінг
– Я запропонував Оксані обійняти цю посаду, бо від початку нашої співпраці склався творчий філінг, таке професійне взаєморозуміння, що дуже важливо у нашій роботі. Це сталося у березні поточного року, коли вона прибула до нашого театру на перший концерт, який ми ще проводили без публіки в залі у стримінговому режимі. Наш театр особливий тим, що за останні років тридцять сприяє розвитку нових імен, включно з іноземцями. За розміром це малий театр (трохи більше від тисячі місць – ред.), але професійний рівень його хору та оркестру дуже високий, що допомагає музикантам на початку їхньої кар’єри.
Мене цікавила постать музиканта, який би мав за плечима музичну традицію центральної Європи, знав не лише італійський репертуар
Я є прибічником надання рівних можливостей усім: жінкам і чоловікам, молодим та старшим працівникам. У нас був відомий музичний директор протягом 10 років – Мікеле Маріотті, який з грудня працюватиме музичним директором у Римському оперному театрі. Після нього з кінця 2018 року ця посада була вакантною. Для мене як менеджера та художнього керівника доволі важливо і необхідно мати людину, з якою узгоджувати репертуар, програму концертів на майбутні роки. Мене також цікавило знайти митця, який би відрізнявся від попереднього директора, а той зосереджувався на класичному репертуарі бель канто – Джоакіно Россіні, Ґаетано Доніцетті – тобто переважно твори італійських оперних композиторів. Зважаючи на історію цього театру, який відзначився сміливими постановками, зокрема німця Ріхарда Вагнера та сучасних композиторів, мене також цікавила постать музиканта, який би мав за плечима музичну традицію центральної Європи, словом, знав не лише італійський репертуар. І всі ці характеристики для мене виявилися дуже виразними в Оксані Линів.
– Оголошуючи нові імена на посади в театрі, а, окрім першої диригентки оркестру (Оксана Линів), маєте ще й першу диригентку хору (Джеа Ґаратті), ви сказали, що ці особистості «руйнують схеми». Про що саме йдеться?
Раніше жінки не могли потрапити до великих оркестрів у Берліні та Відні
– Щоб зрозуміти краще, дозвольте нагадати, чим був світ класичної музики ще донедавна, років 40 тому. Австрійський диригент Герберт фон Караян у Німеччині запросив до оркестру Берлінської філармонії Berliner Philharmoniker першу жінку, кларнетистку Сабіну Маєр (це був 1982 рік – ред.) Його рішення стало революційним. Раніше жінки не могли потрапити до великих оркестрів у Берліні та Відні. Це був дуже закритий світ, такий собі клуб виключно для чоловіків. Йдеться просто про давню традицію, оркестри ще на початку XX століття не були схильними до інновацій. На сьогодні у цій сфері ще переважають чоловіки. Тож якщо жінка і виходить на керівну позицію, вважають, що вона має бути помітною особистістю.
Нині ми є свідками великих змін. Бачимо, що у німецькому музичному середовищі є багато жінок
Нині ми є свідками великих змін. Бачимо, що у німецькому музичному середовищі є багато жінок, зокрема чимало італійок там грають. Також в оркестрі нашого театру грають приблизно 35 відсотків жінок. Перший фагот – жінка, другий – також, на багатьох смичкових інструментах грають жінки. Пройдено важливий шлях. В інших італійських оркестрах також є достатньо жінок. Останньою планкою для подолання була посада диригента оркестру, бо ця фігура асоціюється з лідером, керівником, провідником, і ці якості раніше важко було асоціювати з жіночим характером. Вже є небагато диригенток, і вони розповідають, як їм було важко, особливо на початках кар’єри долати упередження та пов’язані з ними труднощі. Отож, ламається саме ця усталена схема.
Ми хотіли мати з нами пані Линів як музичу керівницю насамперед через її досконалу фаховість та знання репертуару
Ми в Італії вже маємо трьох жінок менеджерок та художніх керівників театральних закладів. Ще кілька років тому про це і не думалося. Але хочу додати, що ми хотіли мати з нами пані Линів як музичу керівницю насамперед через її досконалу фаховість та знання репертуару. Не лише належність до жіночої статі нас спонукала до такого вибору.
– Передусім професіоналізм, а не гендерні квоти?
– Власне, на цьому важливо наголосити. Ми намагаємося гарантувати рівність можливостей усім, у нас немає жіночих квот. Ми пропонуємо робочі місця на конкурсній основі. Ми також шукали кілька років людину на одну позицію музиканта, і цей конкурс виграла саме жінка, але для нас важливою була її професійна підготовка.
Я залучав до обговорення кандидатури і колектив оркестру
Було чимало фахівців чоловіків, які б хотіли стати музичним директором театру в Болоньї. А на керівні посади, відповідно до закону, можуть призначати людей безпосередньо художні керівники та менеджери закладів. Однак я залучав до обговорення кандидатури і колектив оркестру, бо диригент має важливий зв'язок з оркестром. Немає сенсу пропонувати посаду комусь, кого не цінує колектив. Наприклад, у відомих оркестрах Відня і Берліна саме творчий колектив обирає диригента.
– Як сприйняли це рішення у колективі вашого театру?
– З великим ентузіазмом, бо, як я вже сказав, наш театр доволі прогресивний, ми ухвалювали інноваційні рішення в минулому. Той же Мікеле Маріотті колись прийшов на посаду музичного директора у віці 28 років, дуже молодим, без досвіду. У нього повірили, і він зробив вдалу кар’єру в театрі. Тому при пропонуємо сміливі рішення.
До нас вже звертаються менеджери інших театральних закладів, вони зацікавлені послухати запис її концертів у Болоньї і просять її диригувати деякі концерти
У випадку з Оксаною також спостерігається подібне. Вона ще не дуже відома в Італії, а до нас вже звертаються менеджери інших театральних закладів, вони зацікавлені послухати запис її концертів у Болоньї і просять її диригувати деякі концерти. Зокрема, вже підтверджена її часткова задіяність в Римському оперному театрі. Побачимо, наскільки це буде можливим, щоб вона поєднувала зайнятість у Болоньї з іншими місцями. Ми плануємо працювати з нею три роки. Якщо все буде успішно, як я і сподіваюся, ми зможемо продовжити трудову угоду за згодою сторін.
– Чи обрання пані Линів на керівну посаду італійського театру може свідчити про визнання, окрім німецької, і української музичної традиції? У цьому контексті чи можливе залучення до репертуару творів українських композиторів, які мало знані за кордоном?
– Звичайно, може бути цікаво, але, звісно, не для цього ми запропонували Оксані посаду музичної директорки. Хоча, так, є багато диригентів, які успішно просувають музику своїх країн. Наприклад, фінський композитор і диригент Еса-Пекка Салонен популяризував і відкрив для нас світ літератури й музики Північної Європи, яка раніше не мала належної уваги. Очевидно, що маловідомі у наших південноєвропейських широтах артисти мають бути представлені музикантами, які народилися і виховувалися у тому національному контексті. Тож, я думаю, це може бути цікавий досвід.
Поки що ми, до речі, вже у квітні наступного року готуємо з Оксаною Линів оперу російського композитора Петра Чайковського «Іоланта», яку рідко ставлять у нас. Ми робимо це у простіший спосіб, у формі концерту, щоб зацікавити публіку. На сцені будуть українські оперні співаки Людмила Осташ, Дмитро Попов і Віталій Білий. Так, згодом можна буде запропонувати щось і з творів українських композиторів. Один з обов’язків Оксани буде також пропонувати артистів. Зокрема, для «Іоланти» співаки з України є найбільш підходящими для інтерпретації образів.
– Чи ви бачите у майбутньому можливість співпраці або окремої копродукції Болонського театру з українським театром?
Можливо, ми б налагодили співпрацю з Одеським оперним театром. Або хоча б для початку обмінятися виставами
– Однозначно так. Ми не є великим театром, маємо невеликий бюджет, на відміну від міланської «Ла Скали» чи Римського оперного театру. Та нас цікавить виробнича специфіка в інших театрах, трохи інші традиції, бо саме через різноманітність можуть народитися цікаві проєкти. Можливо, ми б налагодили співпрацю з Одеським оперним театром (де працювала Оксана Линів у 2008-2013 – ред.). Або хоча б для початку обмінятися виставами, ми б могли запропонувати їм якусь нашу постановку. Справді, у цьому плані є над чим працювати наступними роками. І, думаю, такі ідеї отримають свій позитивний розвиток.
– У Болонській філармонічній академії у XVIII столітті відшліфовували свій хист українські композитори Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та інші іноземці, зокрема й австрієць Вольфганг Амадей Моцарт. На початку XX століття на сцені вашого театру успішно виступила українська оперна діва Соломія Крушельницька. Це місто і досі є Меккою для талантів ліричної музики?
– У Болоньї розташований найдавніший університет Європи, (заснований 1088 року), йому невдовзі виповниться 1000 років. Сюди приїжджали знані у світі музиканти, а Вольфганг Амадей Моцарт, Джоакіно Россіні, Ріхард Вагнер, Джузеппе Верді, Кристоф Віллібальд фон Глюк були у цьому театрі. Велику традицію має Болонська філармонічна академія, де отримав диплом Моцарт. Тож музична культура для міста є важливою, і невипадково на початку 2000-х років (у 2006 році – ред.) ЮНЕСКО визнало Болонью творчим містом музики, а таких у світі небагато. В Італії з таким титулом – лише Болонья і ще місто Пезаро. Думаю, музичний шарм та привабливість нашого міста залишаються, і театр є символом цього шляху. Болонський театр першим поставив опери Ріхарда Вагнера в Італії, робив чимало постановок сучасних опер, тут з XVIII століття завжди наважувалися на відкриття нових горизонтів.
– Італія відома як країна бель канто (віртуозного оперного співу) з давніми традиціями ліричної музики. На вашу думку, чи в італійських школах приділяють достатньо уваги для розвитку цієї традиції, для виховання музичної культури загалом? Або наскільки відчутним є усвідомлення важливості класичного мистецтва у суспільстві, де популярні пісеньки із мереж YouТube чи TikTok?
Зважаючи на музичну історію країни, я би мріяв, щоб уроки співу та гри на інструменті були у шкільній програмі
– Стосовно цього у мене дуже критичні висновки. Думаю, Італія ніколи повноцінно не шанувала свою надзвичайну спадщину. Особливо бракує базової музичної освіти та виховання. У нас навчають грі на інструментах дуже мало і переважно на спеціальних курсах або ж у музичних школах, звісно. Зважаючи на музичну історію країни, я би мріяв, щоб уроки співу та гри на інструменті були у шкільній програмі. Музичних шкіл не так і багато, хоча вони й високого ґатунку. Я би хотів, щоб у нас була ситуація на зразок того, що помітно у США або ще краще у Німеччині чи Австрії, де створені сприятливіші умови для музичного виховання молоді.
В Італії маємо багато консерваторій, які випускають дипломованих фахівців. Та для дитини 8-12 років, яка прагне займатися музикою або співом, це дуже непростий шлях, бо слід займатися у приватних школах, батьки мають платити чималі гроші, шукати можливості для приватних уроків. Адже у загальноосвітніх навчальних закладах це все на факультативному низькому рівні. За ідеальних умов, діти мали б можливість вчитися музиці у межах державної школи, щоб там були і приміщення з інструментами. Під час однієї поїздки до Відня я був вражений, відвідавши театр для дітей 10-15 років, де всі вистави робили ці діти. Ось це значить мати живий контакт з музикою, що потім допомагає краще її розуміти.
Овації після концерту у Болонському театрі, травень 2021 року:
Оксана Линів – українська музикантка, диригентка. Народилася 1978 року у місті Броди Львівської області в сім’ї музикантів.
Вищу музичну освіту за фахом оперно-симфонічного диригування здобула у Львові, потім у німецькому Дрездені.
В Україні під час навчання була асистенткою головного диригента Львівського оперного театру, пізніше працювала диригенткою в Одеському театрі опери і балету.
2004 року на першому конкурсі диригентів у Бамберзькій філармонії (Німеччина) посіла третє місце, чим привернула до себе увагу професіоналів ліричної музики. Згодом почалася успішна співпраця з відомими оркестрами й театрами Європи.
2017 року Линів стала першою жінкою – головною диригенткою Оперного театру Ґраца (Австрія).
У липні 2021 року була першою жінкою, яка диригувала на престижному Байротському фестивалі протягом 145 років його існування.
Вона – лауреатка престижних міжнародних нагород у галузі оперного мистецтва. Линів називають культурною амбасадоркою України у світі. Вона є засновницею та арт-директоркою Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt у Львові. Ініціаторка створення Молодіжного симфонічного оркестру України, єдиного в країні, що об’єднує молодих талантів з різних регіонів. Музикантка активно долучається до інших культурних проєктів на батьківщині. Оксана Линів відстоює чітку патріотичну позицію і заявляє, що не погодилась би на співпрацю з російськими театрами, бо не може працювати з країною-агресором, поки триває збройний конфлікт на сході України.
