Відпочинок на березі моря усією родиною у наметах, юшка із разом спійманої риби, ігри з м'ячем і, неодмінно, ранкова кава, яку батько варив в турці на багатті – ось що пригадує зараз із безтурботного часу свого дитинства син політв'язня Володимира Балуха – Павло. Тепер він має свою сім'ю, працює технологом-виноробом, але з батьком більше не спілкується. Із ним поспілкувалися журналісти проекту Крим. Реалії.
Після анексії Росією Криму Володимир Балух вивісив над своїм домом державний прапор України. Його арештували за вигаданими обвинуваченнями, судили і ув'язнили. Підконтрольний Росії суд у Криму оголосив Володимира Балуха винним за двома кримінальними справами: зберігання боєприпасів і інцидент, який назвали «побиттям начальника Роздольненського ізолятора тимчасового утримання». Вирок – п'ять років позбавлення волі.Балух оголошував і тримав тривале голодування. Зараз він відбуває незаконне покарання у російській колонії.
Почуття тривоги і безперервної туги за мамою і рідними густо розбавлені злістюна безсилля протистояти цинізму «системи»Володимир Балух
«Муторне почуття тривоги і безперервної туги за мамою і рідними, густо розбавлені злістю, що виїдає свідомість.
Злість на безсилля оперативно і ефективно протистояти цинізму «системи», режиму, що уявив себе «правомочним», відібравши в людини паспорт його рідної країни, пишномовно «жалувати» йому громадянство в своєму заповіднику оксюморона...», – написав Балух з-за грат.
Під час одного з судових засідань сина Володимира Балуха – Павла, просили дати характеристику батькові. Згадує, що розповів коротко, скупо, бо було дуже психологічно неприємно. В інтерв'ю для Крим.Реалії Павло розповів більше.
– Твоя тітка розповідала, що батько завжди прагнув тебе навчити всім чоловічим премудростям. Це правда?
– Так. Напевно, це був трохи перебір, тому що не завжди все виходило. Я пам'ятаю, як ми трактор ремонтували: ходову, циліндри міняли, поршневі в двигуні. Ой! Було, по-перше, холодно, а по-друге, я нічого не розумів у тому. Звичайно, ми посварилися.
Він зрозуміти не може, чому в мене не виходить, а я не розумію, що він від мене хоче, що треба робити. Справа в тому, що я в 16 років, вступивши до університету, часто вдома не з'являвся: у вихідні іноді, так канікули короткі, тому часу не було, щоб вчити, а до 16 толку від мене не було.
– А тато суворим був із тобою?
Найцікавіше, за поведінку в школі батько не сварив, лише за навчанняПавло Балух
– Так. Суворий саме в межах розумного, розумієте? Дитину потрібно в чомусь обмежувати. Припустимо, я так досі й не закурив, тому що за мною був якийсь нагляд. Плюс були ще якісь моральні лекції, які мені все-таки допомогли. Плюс ще плачевний приклад діда в цьому плані – він від раку легенів помер.
Плюс усяке таке: щоб не загулювався, із навчання теж, за поведінку в школі. Хоча, що найцікавіше, за поведінку в школі батько не сварив, лише за навчання. За поведінку як раз-таки мати говорила (сміється).
– А твоя мама, якою вона запам'яталася тобі з дитинства?
– Мама – друг. Сувору роль більше виконував батько. А мама, навпаки, більш такий лояльний друг, який розумів, підтримував. Ну хоча теж могла насварити, але рідко. У мене таке відчуття, що вона не любила, знаєте, вибухати, мовляв, «сам зрозумієш». Воно так і вийшло.
А батькові, як посваримося, то як поїду в університет, то міг довго не телефонувати.
– А зараз Ви батькові листи пишете?
– Через матір.
– Тобто йому щось передаєте або він вам?
– Так.
– Пашо, ваше прізвище Балух. Це якось позначається на вашому житті, з огляду на сьогоднішні реалії?
– Я ось навіть, якщо чесно, не знаю. Справа в тому, що в нас народ у Криму не обізнаний. Ніхто нічого не знає про те, що... Ніхто загалом не має поняття, хто в мене батько і що з ним відбувається, що за прізвище. За весь час я зустрів лише двох осіб, які про це знали, зі сторонніх.
– У тебе ж є своє особисте ставлення до того, що з ним сталося? Через що це сталося?
Він підтримував іншу сторону, сторону України. Він ніби в меншостіПавло Балух
– Через його погляди, знаєте. Через його переконання, тобто через те, що він не мовчав і весь час він не соромився висловлювати свою думку про те, що йому не подобається весь цей «перехід».
Тому що він підтримував іншу сторону, сторону України. Він ніби в меншості.
Людей намагався переконати, і багатьом це не подобалося. Більшість була лояльною до всього цього (анексії Криму Росією – ред.). І вони робили якісь доноси, кляузи писали на нього, намагалися щось прибрехати.
Я пам'ятаю, як історії розповідали про те, що у нього є якийсь пістолет, із яким він ходить. Навіть прикро, чому він мені його ні разу не показав цей пістолет (сміється)?. Стріляти, може, навчив би. Ну якось так.
Люди, може, від страху, може, через якесь невдоволення це говорили – поширювали таку інформацію.
– Ці звинувачення надумані?
– Абсолютно.
– А чому батько такий безстрашний? Адже його попереджали: не лізь, зніми цей прапор!
Якби він проявив страх, то надії вже б не було. Мій батько з тих людей: якщо в нього є думка, позиція, то його не зломитиПавло Балух
– Свого роду ідейність, козацький дух. Напевно, розуміння того, що якщо ти бажатимеш чогось кращого, але при цьому нічого не робитимеш – краще ніколи не буде, тому що ніхто не буде цього робити за тебе.
Мені здається, якби він проявив страх, то тоді надії вже ніякої б і не було. Мій батько з тих людей: якщо в нього є думка, позиція, то його не схилити, не зломити.
Пам'ятаю, коли на вибори він балотувався – головою сільської ради – теж йому казали: «Ти будеш тут зайвим, не балотуйся, тобі ніхто не дасть, тебе не виберуть, ти не думай, ми не дамо!».
Йому погрожували теж можновладці тоді. І що думаєте?! Брав участь, програвав, ще раз брав участь: друге місце, друге місце. Але страшно не було.
– Непохитний.
– Так.
– А сім'я, усі ви, через цю його затятість постраждали чи ні?
Годувальник сім'ї вже тривалий період відсутній, і це має свій вплив, свій результат. Плюс, це моральний тиск на все сімействоПавло Балух
– Ми приймаємо його позицію, прекрасно це розуміємо. Може не так активно в цьому плані виступаємо, але насправді для нас всіх це абсолютно очевидно, і ми з ним абсолютно згодні, з його позицією.
Стосовно незручностей. Знаєте, батько тепер тривалий термін перебуватиме в ув'язненні. Чоловік у сім'ї. Я, як говорив, у 16 років пішов в університет і мене вдома толком і немає. Тобто я такий гість на вихідні. А в родині потрібен чоловік, тому що стара бабуся, мати, потрібні чоловічі руки і взагалі годувальник сім'ї вже тривалий період відсутній, і це має свій вплив, свій результат.
Плюс, це моральний тиск на всю родину постійно.
– Так склалося. Ви вимушено втягнуті в усі ці процеси: інтерв'ю, ходіння на суди, передачі... Ваше життя змінилося?
– Так. Плюс ще в тій же самій Серебрянці, в нашому селі, ізгоями ми стали.
Люди намагаються не спілкуватися, як раніше. Вічні обговорення якісь за спинами – теж неприємно.
– А як би ви описали батька свого?
– Завжди було важко його описувати. На суді мені ставили таке питання. Важко описувати, тому що дуже суперечливо виходить. З одного боку він ніби суворий, але в той же час я пам'ятаю його веселою, лояльною людиною. Буває замислений. Коли щось треба зробити, він сидить весь такий серйозний, мовчить. І в той же час це людина, яка весь час жартує, веселиться, розповідає якісь приколи.
Якщо щось робити, ремонтувати, напевно, немає такої техніки, яку він не міг би розібрати і зібрати. Грамотний.
Він дуже розумний, я мало зустрічав людей, які ось так, як він, можуть розбиратися абсолютно в усьому. Про що з ним не поговори, про що не спитай, він щось про це обов'язково знає, може багато про це розповісти.
Читайте ще:
Балуху в колонію вдалося передати лише окуляри, незалежних медиків не пускають – адвокат
