Як розпізнати політичного популіста?

«Популіст – це людина, яка обіцяє дуже швидкий результат, який або неможливо перевірити і заздалегідь вирахувати, або наслідки якого в разі невдачі можна завжди списати на незалежні від цієї людини обставини», – пояснює журналіст та ведучий Андрій Куликов.

Популісти будуть завжди, і вони є навіть в успішних країнах, пояснює гість програми «Свобода в деталях».

«Цілком можливо, що в Канаді, в Австралії чи у Франції популістів пропорційно менше, ніж у нас. Але вони є, бо це залишається дієвим засобом досягнення своїх цілей», – зазначає Куликов.

У 95 відсотках випадків, коли популісти приходять до влади, вони відступають від своїх радикальних простих ідей. Крім того, додає журналіст, якщо ти наобіцяв 10 речей, то одну якусь треба виконати – для того, щоб сказати: «Бачите, ми ж робимо, а інше… Настане час».

«Ми багато і від нинішніх людей при владі чуємо, і від тих, хто були до них, що є різноманітні зовнішні чинники, які нам заважають. Зовсім нещодавно Петро Порошенко вибачався за те, що обіцяв закінчити антитерористичну операцію відносно швидко. Невиконання обіцянки не є підставою для того, щоб зовсім втратити шанси. Майже завжди є обставини, на які це можна списати», – зауважує Андрій Куликов.

Стисле гасло, яке вам одразу щось обіцяє – одна з ознак популізму, роз’яснює журналіст.

Андрій Куликов протягом багатьох років вів політичне ток-шоу «Свобода слова» і признається, що виводити на «чисту воду» політичних популістів не завжди вдавалося, та й мета була інша: показати справжні обличчя і настрої багатьом людям, щоб висновки робила аудиторія.

Куликов згадує приклад «одномоментного популізму», який називає «блискучим».

«Нестор Шуфрич з’явився в нашій студії, коли популярність Партії регіонів, до фракції якої він належав, була не на найвищому рівні. Крім того, аудиторія в нас тоді була київська, а в Києві Партію регіонів недолюблювали вже тоді. І коли Нестор Шуфрич з’явився у студії, люди почали тупати ногами, свистіти, хтось щось вигукнув несхвальне. Тоді Нестор Іванович подивився в зал на аудиторію і сказав: «Що, не любите? Зараз полюбите!». На це, звісно, глядачі ще більше: «Уууу!». А він каже: «Я завтра вношу в Раду законопроект про заборону показу реклами під час трансляції на телебаченні художніх фільмів». І ті, хто хвилину тому шикали і буцали на Шуфрича, почали йому аплодувати. Хвилин за 10 настрій знову змінився і присутні ставилися до нього критично. Але на якісь 10 хвилин він дуже простою дією, обіцянкою щось зробити (перевірити цю обіцянку не було тоді змоги) здобув прихильність і за цей час, очевидно, досяг якихось своїх результатів», – згадує Куликов.

Якщо вважати, що «багато» – це понад 50%, то Андрій Куликов каже, що в Україні немає такої кількості популістів в політиці.

«Для того, щоб бути справжнім популістом, треба ще і навички мати. У когось є природній талант для того, щоб вигадати такі гасла, вчасно їх вкинути у суспільну свідомість і ще певний час підтримувати ілюзію, що вони можуть бути здійснені, потрібні і тренування і досвід», – наголошує журналіст та ведучий.

Щодо українських «чемпіонів» із популізму, то його ознаки послідовно зустрічаються у програмах Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Вадима Рабіновича, Юрія Бойка, В’ячеслава Кириленка і, в принципі, їх можна знайти всюди, вважає Куликов.

«Щодо Ляшка – це само собою. Він уже в суспільній свідомості затвердився як популіст. З іншого боку – він дуже вправно робить із цього і розвагу для людей. Він, як і деякі інші, які не бояться епатувати, відрізняється від так званих людей у костюмах. Якщо Петро Порошенко і більшість людей із його оточення – це люди у костюмах, а пані Тимошенко, так би мовити, в жіночому костюмі, то Ляшко, який костюм не вбере, яку краватку не начепить, нібито залишається людиною з середовища пересічних українців. І тому йому пробачають, а може, навіть насолоджуються його епатажними витівками», – пояснює гість програми.

Є питання, які можуть показати, що за обіцянками нічого не стоїть. Вони мають бути конкретними, за порадами ведучого.

– «Ми скасуємо податок на додану вартість»

– А чим ви заповните, компенсуєте недонадходження до бюджету?

– «Ми запровадимо справжню безкоштовну медицину»

– Де ви візьмете не тільки гроші, а й лікарів, фельдшерів, медбратів та медсестер на це?

Другий крок – друге запитання: «Скажи конкретно, як ти це будеш робити?»

«Я вам наведу такий приклад популізму, не зовсім щодо політичних переваг. Але стосується і нашої роботи. Готувалися оборонні відомства до зими 2015 року, і пішло повідомлення: «Для українських вояків закуплено шкарпеток на 6 мільйонів гривень». Здається, сума названа, але без того, щоб знати, скільки коштує кожна пара шкарпеток, ця сума у 6 мільйонів ні про що не каже. Оце є популістська інформація, кинута для того, щоб люди заспокоїлися», – пояснює Андрій Куликов.

Гість програми переконаний, що наступний парламент не буде таким популістським, як чинний склад.

«Уже і в цьому парламенті з’явилися люди, які не такі популістські у своїй діяльності, навіть якщо дехто з них входить до фракцій, які себе зарекомендували як популісти. Це люди, які все ж таки більше дбають про свою репутацію і про людей, заради яких вони мають працювати. Такі люди в українському парламенті були завжди», – каже Куликов.

Чинний склад парламенту формувався на такому тлі, що в багатьох випадках спрацьовували суто популістські методи проходження до Верховної Ради, зазначає Андрій Куликов.

«Людина начебто воювала – раз, і в парламенті. Віддав «Ягуар» – пішов в АТО. Маю підстави вважати, що виборці дечого навчилися, і от такі методи вже не пройдуть. На жаль, вигадають інші. Вони будуть методологічно подібні, але абсолютної копії не буде», – додає він.

Почуття та емоції: страх, задоволення, обурення, надія.

«Дуже часто популісти використовують народне задоволення, народне захоплення, і це може бути навіть дієвіше, ніж народне обурення», – зазначає журналіст та ведучий.

Під народним задоволенням можна розуміти підкуп виборців, будування дитячих майданчиків та інших об’єктів.

«У мене був парадоксальний випадок. У людей є ілюзія, що ведучий політичного ток-шоу має вплив на новини. Мені подзвонили з Троєщини, кажуть: «Нехай новини приїдуть, познімають. У нас тут дитячий майданчик у дворі будують». Питаю: що в цьому дивного? Кажуть, що це вже третій дитячий майданчик у дворі, який не потрібний, але скоро вибори, тому його будують», – згадує Куликов.

Позитивні гасла («покращення нашого життя вже сьогодні») можуть бути так само використані, як і нагнітання («пенсійний геноцид», наприклад).

Не обов’язково це так, вважає журналіст та телеведучий, – бо за популістів можуть голосувати люди навіть із кількома вищими освітами.

«Я б ставив не на низький рівень освіти, а на недостатню здатність аналізувати, що може бути, як у людей із вищою освітою, так і з двома-трьома. Ну, а далі постає питання, як ми в принципі визначаємо питання освіти: чи це офіційна освіта, для якої треба навчатись скількись років, чи це є освіта внутрішня, яку людина здобуває протягом життя. Я б тут освіту замінив на досвід та критичне мислення», – зауважує Андрій Куликов.

Якщо лідер у будь-якому середовищі є неефективним, то людина, яка так вважає, має не іншого шукати, а змістити його і заступити собою, вважає він.

«Це міф. Слова «всі» і «будь-хто» існують, а понять таких немає», – наголошує гість програми.

«І в українській політиці, і в політиці багатьох інших держав є люди, які чесно виконують свій обов’язок. Вони часом впадають у самооману, часом через недостатню кваліфікацію вони вводять в оману своїх виборців, це теж є. Але маємо пересвідчитися: чи людина свідомо нас вводить в оману – і тоді довіряти їй взагалі не можна, чи вона недопрацювала і це зробила – тоді тут можливий кредит довіри, і цій людині варто дати шанс попрацювати краще», – переконаний Андрій Куликов.

Від виборців залежить далеко не все, але набагато більше, ніж нас намагаються переконати популісти, додає він.