Кому потрібні дефібрилятори в громадських місцях?

Дефібрилятор значно підвищує шанси виживання людини при зупинці серця, пояснює керівник організації «Мотохелп», волонтер Дмитро Буренін.

«Якщо я почав робити серцево-легеневу реанімацію, то чим раніше в мене з’явиться дефібрилятор, тим більше у постраждалого шансів вижити», – каже він.

Лише за кілька місяців в метро померли 7 людей, їх могли врятувати дефібрилятори, стверджують громадські активісти, які зареєстрували відповідну петицію до київської влади.

Встановлення дефібриляторів у громадських місцях – повноваження місцевих органів влади. Один сертифікований дефібрилятор коштує близько двох тисяч доларів.

Користуватись можуть всі. Він зроблений для того, щоб бути ефективним, він є автоматичний. Щойно відкривається коробка, він крок за кроком починає розповідати, що треба зробити.

«Ми би хотіли, щоб зараз в першу чергу дефібрилятори з’явилися в метрополітені – це об’єкт підвищеної небезпеки, там співробітники зобов’язані вміти надавати першу допомогу. Відповідно, за наявності дефібрилятора, якщо просто навчити співробітників робити те, що він каже, проблеми вже не буде», – вважає Дмитро Буренін.

Щоб надавати першу допомогу, медична освіта не потрібна. Наказ Міністерства охорони здоров’я №398 описує, як потрібно надавати першу допомогу, якщо немає медичної освіти.

Вони стоять на сигналізації, і вкрасти їх не настільки просто, відповідає на це волонтер Дмитро Буренін. Сигнал може надходити, наприклад, до пункту поліції на станції метро, зазначає він.

«В деяких країнах на дефібриляторах, що на стіні, вказаний код, і отримати його можна за вказаним телефоном. Оператор повідомляє код і вже знає номер телефону людини, адресу, і скеровує туди поліцію та бригаду швидкої допомоги», – згадує керівник організації «Мотохелп».

Дефібрилятор не може завдати удар працюючому серцю. Коли підключаються електроди, починається зчитування серцевого ритму, розповідає гість програми «Свобода в деталях»:

«Якщо серце працює, то дефібрилятор каже, що розряд непотрібен, і тоді рятувальник має перевірити, чи дихає людина. Якщо є повна зупинка серця, тоді дефібрилятор каже продовжувати серцево-легеневу реанімацію, дефібрилятор не спрацьовує на повній зупинці серця. І лише якщо він бачить такий режим роботи серця, як фібриляція, тоді він каже: «Розряд рекомендований».

Дефібрилятор не запускає серце, а перезапускає серцевий ритм, пояснює Дмитро Буренін.

Дмитро Буренін називає три причини зупинити серцево-легеневу реанімацію, яку проводять якщо дефібрилятора немає чи він не бачить фібриляції серця:

1. постраждалий ожив і все добре

2. приїхали медики

3. рятувальник вибився із сил

«Інших причин немає. 15 хвилин реанімації – це вже дуже багато. 100-120 натискань на хвилину – це інтенсивність, з якою треба робити реанімацію. 30 натискань, 2 вдихи. Насправді 15 хвилин такої роботи вибивають із сил», – зауважує гість програми.

Єдина небезпека використання автоматичного зовнішнього дефібрилятора – це дотик до пацієнта під час розряду, зазначає волонтер.

«Не можна до нього торкатися, і це важливий момент. Перед розрядом дефібрилятор знову скаже: «Не чіпайте пацієнта». Треба переконатися, що ніхто не чіпає, і тільки тоді натиснути «розряд». Розряд може бути такої сили, що здатен нашкодити іншій людині, яка доторкнулася», – каже він.

Це – електроприлад, і використовувати його в басейні, якщо падає дощ і людина в калюжі чи сильно мокра, не варто.

Швидше за все, людина розгубиться і нічого не буде робити, але може і нашкодити, наголошує Дмитро Буренін:

«Якщо говорити про серцево-легеневу реанімацію, то без знань, тренувань на манекені та практичних навиків її зробити не вдасться. Потрібне хоча б одне тренування».

Якщо не знаєш, як надавати першу допомогу, краще не надавати, бо є вірогідність нашкодити людям у багатьох станах, зауважує гість програми.

«Якщо людина не знає, що робити при епілептичному нападі, краще за все викликати швидку і стояти чекати. Якщо є навички, то людина буде діяти м’язами, робити те, що пам’ятає», – пояснює він.

Не робити взагалі нічого, включно із викликом швидкої допомоги, розповідає волонтер.

Він каже, що є таке явище, як синдром свідка, який говорить про те, що чим більше людей бачать пригоду, тим менше людей нададуть допомогу, як не дивно.

Давати людині якісь ліки – це теж помилка у першій допомозі, це навіть заборонено, наголошує Буренін:

«Пігулки та ін’єкції – це не перша допомога і люди без медичної освіти не мають права давати жодних пігулок, робити уколів і всього, що пов’язано із проникненням в організм людини. Ми можемо зупиняти кровотечу, контролювати прохідність дихальних шляхів, слідкувати за диханням, робити серцево-легеневу реанімацію, накладати пов’язки».

Дмитро Буренін назвав декілька таких найяскравіших міфів, у яких люди страшенно помиляються при наданні допомоги.

«Про хворих на епілепсію і ложки: ні в якому разі не треба нічого їм засовувати в зуби», – наголошує він.

Перевірка дихання – дзеркальце, як у кіно, не допомагає, додає він:

«В дзеркальце краще дивитися. З диханням це не працює – воно не пітніє, з ним нічого не відбувається».

Перевіряти дихання варто за принципом: «Чую, бачу, відчуваю».

«Нахилитися над постраждалим, піднести своє вухо ближче до рота і дивитися на його грудну клітину. Ця процедура має зайняти 10 секунд. Таким чином ми слухаємо дихання, намагаємося побачити і, поклавши руку на грудну клітину, намагаємося відчути», – роз’яснює волонтер.

Краще пройти курс надання першої медичної допомоги, ніж орієнтувати на сцени із фільмів. В деяких випадках це призводить до страшенних помилок, як от спроби запустити серце струмом через оголені дроти електромережі, згадує один із випадків Дмитро Буренін.