Як проблему зростання кількості безхатченків вирішують німецькі соціальні служби, що пропонують в Україні і що робити із безпритульними? Розповідають гості програми «Свобода в деталях».
Дата публікації: 20.02.2019
У містах існують Центри обліку бездомних осіб, втім, у столиці реєструються там не лише люди, які не мають даху над головою, а й ті, хто залишив своє місце проживання в іншому регіоні і переїхав до Києва, часто орендує житло, розповідає заступник директора департаменту соціальної політики КМДА Світлана Назаренко.
На кінець 2018 року Центр обліку бездомних осіб зареєстрував у Києві 1628 таких осіб. За офіційною реєстрацією суттєвого зменшення чи збільшення бездомних осіб не спостерігають (коливання в межах 100 осіб).
Волонтери, які роздають їжу безхатченкам на вулицях, спостерігають іншу картину. Вони кажуть, що кількість людей у чергах до них значно зросла.
«Із кожним роком усе більше бездомних до нас звертається, особливо багато людей на вокзалі під час роздачі їжі. Це в основному чоловіки, які приїжджають на заробітки і часто втрачають роботу й залишаються на вулиці. Коли ми роздаємо їжу, часто просто дуже багато бідних людей, пенсіонерів, які мають дім, але живуть у жахливих умовах, тому приходять до нас. Точно не зменшилася [кількість людей у чергах за їжею]», – розповідає Ольга Макар, координаторка руху «Молодь за мир».
Для безхатченків зазвичай надаються такі послуги: допомога у відновленні документів, нічліжка, харчування, можливість прийняти душ, попрати одяг, отримати змінний одяг, зігрітися в пунктах обігріву у морозну погоду.
В КМДА стверджують, що доступ до всіх мінімально необхідних послуг бездомні у столиці мають, втім, не дуже воліють ними користуватися.
«У Києві є три заклади для людей без постійного місця проживання. Там вони можуть переночувати, похарчуватися і отримати соціальні послуги: попрати одяг, отримати перукарські послуги, юридичні послуги щодо втрати документів. Є за 70 кілометрів від Києва будинок, де триразове харчування, забезпечують одягом за сезоном», – зазначає Світлана Назаренко.
Волонтери ж наполягають, що із нічліжкою – проблема, бо людям не вистачає там місця, а також душів і спрощеної процедури отримання документів, а також пунктів, де можна було б зігрітися у морози.
«Ситуація далека від ідеальної, коли ми говоримо про один-єдиний заклад, який розташований на вулиці Суздальська, це далеко, куди потрібно їхати через усе місто у громадському транспорті, а це означає, що треба мати такий вигляд, щоб тебе впустили, мати гроші на транспорт, це часто залишається недосяжним для людей, хоча, можливо, комусь здається – що там ці 20 гривень на день», – розповідає Ольга Макар.
У КМДА стверджують, що місця в нічліжці є. Будинок соціального піклування заповнений лише наполовину, хоча розрахований на 150 осіб, розповідає заступник директора департаменту соціальної політики КМДА.
Пункти обігріву створені в кожному районі і мають навіть банки одягу, де люди можуть отримати необхідні речі.
«Якщо людина потребує, то може туди звернутися. Оголошення робимо, зокрема в поліклініках», – каже Світлана Назаренко.
Але до них бездомні практично не заходять, бо не знають про них, зазначає волонтер Ольга Макар.
Навіть роздрукувавши адреси пунктів з інтернету, знайти їх за адресами не просто. На них немає окремих вивісок, формально вони зазвичай розташовані у відділеннях соціальної допомоги і мають свій окремий розпорядок роботи.
Багато людей залишається без житла через аферистів, рідних, які виганяють їх із помешкань, багато людей повертаються після ув’язнення і дізнаються, що вони більше не прописані у квартирі і не мають де жити.
«Треба розуміти, що люди, які живуть на вулиці, дуже часто мають психічні і психологічні проблеми», – розповідають як волонтери, так і представники влади.
Чимала кількість бездомних – це заробітчани, які шукають роботи, а потім її не знаходять або втрачають і залишаються на вулиці.
Переважна більшість безхатченків – це чоловіки. В основному це українці, є серед бездомних і іноземці, але невеликий відсоток, розповідає представник КМДА.
«Люди, які залишилися на вулиці, не становлять для суспільства небезпеки в плані злочинних дій. Більше на рівень злочинності впливає кількість наркозалежних, які йдуть на злочини заради того, аби забезпечувати свої потреби у наркотичних речовинах», – зауважує представниця соцдепартаменту КМДА.
Бездомних людей можуть використовувати у злочинних схемах шахраї, інколи вони потрапляють у рабство, часто змушені просити на вулицях милостиню.
Не більшість точно, а, навпаки, – дуже низький відсоток, зазначає Світлана Назаренко.
Втім, є і такі, хто має дві-три вищі освіти, зазначає гостя програми і наводить приклад.
«Головний архітектор міста Києва залишився на вулиці, на жаль, сім’я його виписала з квартири, бо свого часу він вів аморальний спосіб життя і опинився на вулиці. Він звертався до соціальних служб, ми допомагали йому, він проживав у притулку. Був уже старенький, і недавно сказали, що він помер», – згадує вона.
Далеко не всі бездомні хочуть бути у притулку, погоджується заступник директора департаменту соціальної політики КМДА. Вона додає, що часто і через те, що притулок вимагає дотримання правил: не можна приходити в нетверезому стані, наприклад, заважати іншим.
«Неодноразово були рейди на залізничний вокзал, де скупчення безхатченків, і неодноразово були випадки, коли я особисто разом із патрульною поліцією патрулювала і пропонувала людям піти до таких будинків, лише одна людина погодилася, звернулася і спитала, що далі робити», – констатує Світлана Назаренко.
«У бездомних є велика недовіра до органів влади і особливо до поліції», – пояснює волонтерка Ольга Макар.
Безхатченки є майже у всіх країнах. У демократичних країнах людину не можуть всупереч її волі примусити вести певний спосіб життя, якщо вона не порушує законів, які передбачають позбавлення волі чи інше покарання. Зменшувати кількість бездомних тут намагаються за рахунок соціальних ініціатив. У Фінляндії, наприклад, надають таким людям житло.
У тоталітарних країнах від бездомних людей намагалися позбутися шляхом ізоляції.
За спостереженнями, в Білорусі рідко можна побачити бездомну людину, особливо на вокзалах.
«Значить, у Білорусі є якісь такі закони, які примушують їх проживати в певному закладі. В Україні ми не можемо примусити їх проживати в закладі. Заклади є, напівпорожні, де людина може отримати певні послуги. Якщо людина цього не хоче, ми не можемо її примусити. Навіть якщо ми бачимо, що людина психічно хвора, ми теж не можемо її забрати до лікарні, вона має усвідомити, що їй потрібна допомога», – зазначає Світлана Назаренко.
Психологічна допомога у спеціалізованій лікарні має надаватися за рахунок держави, але для цього потрібна особиста згода на лікування.
У департаменті соцполітики КМДА розповідають, що у столиці є механізм допомоги бездомним.
«Якщо громадянин іде по тому ж самому переходу і бачить, що людина потребує якогось захисту, треба зателефонувати на гарячу лінію КМДА – 1551, працівники гарячої лінії сповіщають нас чи будинок соціального піклування. Соціальні працівники виїжджають туди на місце і з’ясовують всі обставини із цією людиною. Але, на жаль, дуже багато прикладів, коли приїжджаєш, хочеш допомогти цій людині, а вони відмовляються, кажуть: «Мені нічого не потрібно». А ми насильно забрати не можемо. Є випадки, коли людина починає і агресивно реагувати», – наголошує Світлана Назаренко.
Через недовіру до органів влади людям на вулиці необхідна перш за все психологічна підтримка, переконана Ольга Макар.
«Те, що я бачу – інколи людяне спілкування допомагає людям подолати якісь психологічні бар’єри, повернутися до нормального життя, тому в першу чергу має йти психологічна допомога й підтримка», – переконана координаторка руху «Молодь за мир» Ольга Макар.
Людина може повернутися до нормального життя, якщо вона цього хоче, прагне стати корисною для суспільства, наголошує представниця КМАА і додає, що в Києві завжди можна знайти роботу, винайняти житло і отримати допомогу від соціальних служб.