Його називають «катом Алеппо», «сирійським м'ясником», «генералом Армагеддоном». Генерал Сергій Суровікін очолив угрупування російських військ, яке здійснює широкомасштабне вторгнення в Україну. Його призначення вимагали Кадиров і Пригожин, повідомляють оглядачі. Що відомо про цього генерала, якого Путін нагородив за «виконання місії в Сирії», що відзначилася, зокрема, нещадним бомбардуванням сирійських міст і знищенням тисяч цивільних. Російська служба Радіо Свобода зібрала інформацію про генерала Суровікіна.
Коментуючи масований ракетний обстріл міст і об'єктів цивільної інфраструктури України вранці 10 жовтня, президент Росії Володимир Путін заявив, що удару було завдано «на пропозицію Міноборони і за планами Генштабу Росії».
Ймовірно, одну із вирішальних ролей у цьому плані відіграв генерал Сергій Суровікін: кілька днів тому, напередодні свого дня народження (11 жовтня військовому виповнилося 56 років) його було офіційно призначено командувачем російського угрупування сил в Україні. Того ж дня джерела видання «Медуза» описали Суровікіна як прихильника масових ракетних ударів по українській інфраструктурі, зокрема цивільних об'єктах.
Призначення Суровікіна командувачем угрупуванням сил вторгнення підтримали голова Чечні Рамзан Кадиров та власник «ПВК Вагнера» Євген Пригожин. Перед цим, вперше за кілька десятиліть в Росії, вони публічно різко критикували дії російського військового керівництва, вимагаючи більш рішучих дій проти України.
«Із задоволенням вітаю і радий цьому призначенню. Об'єднане угруповання військ тепер у надійних руках. Упевнений, Сергій Суровікін покращить ситуацію в зоні СВО (спеціальної військової операції). Ну а ми, звичайно, допомагатимемо йому у вирішенні поставлених завдань», – написав Кадиров.
«Суровікін – найграмотніший командир у російській армії», – заявив Пригожин через свою прес-службу.
У творця «ЧВК Вагнера» багато спільного із Суровікіним. Як і Пригожин, Суровікін мав у біографії кримінальні справи та провів деякий час у в'язниці.
«Генерал Армагеддон»
Під час російського вторгнення в Україну Сергій Суровікін, голова військово-космічних сил РФ, командував групою військ «Південь».
Прокремлівські ЗМІ приписували йому успіх при оточенні українських сил у районі Гірського та Золотого та захопленні Сєвєродонецька.
Суровікіну також приписують використання на Донбасі тактики «вогневого валу» – масованого безрозбірного артилерійського вогню для підготовки наступу.
«Комсомольська правда» стверджувала, що у військах Суровікіна є прізвисько – «Генерал Армагеддон»: нібито за вміння діяти нестандартно і жорстко.
«Медуза» з посиланням на джерела писала, що підвищення Суровікіна готувалося вже кілька місяців - як один з варіантів саме обговорювалося його призначення командувачем всього російського угрупування в Донбасі.
Кар'єра 55-річного Суровікіна стрімко розвивалася і практично на кожному етапі була наповнена скандалами.
У ній знайшлося місце:
- і для ув'язнення в «Матроській тиші»,
- і для умовного вироку у справі про незаконний обіг зброї,
- і для самогубства безпосереднього підлеглого.
Все це не завадило Сергію Суровікіну, який має репутацію гранично суворого командира і жорстокої людини, просуватися вгору до російської військової ієрархії.
У серпні 2021 року Суровікін отримав звання генерала армії, найвище серед чинних військових. До цього моменту він уже три з половиною роки очолював повітряно-космічні сили Росії, причому став першим загальновійськовим генералом, який не маючи досвіду в авіації обійняв цю посаду. Причому, Суровікін був призначений головою ВКС РФ восени 2017 року, коли командував російським угрупуванням у Сирії.
Саме під час командування Суровікіна російське угруповання (а також найманці з ПВК) у Сирії зазнало найчутливіших втрат, аж до генерала та кількох полковників. За однією з версій, під час боїв у Дейр-ез-Зорі Суровікін провалив завдання переправи через річку Євфрат, метою якої було блокувати просування курдів до нафтових полів. Тому курдам нібито дісталися найбільші нафтові родовища – 75 відсотків усієї сирійської нафти.
Тим не менш, саме генерал Суровікін виявився єдиним з усіх командувачів російського угруповання, якого невпинно показували центральні російські телеканали, запевняючи, що саме в період його командування сирійські урядові війська досягли максимального успіху на полях битв.
У грудні 2017 року Суровікін отримав із рук Путіна Золоту Зірку Героя Росії, цього звання він удостоївся саме за операцію у Сирії.
«Його ведуть»
Офіційна біографія Сергія Суровікіна цікава тим, що в ній дуже багато лакун та загадок. Наприклад, там сказано, що у 1987 році він закінчив Омське вище загальновійськове командне училище із золотою медаллю, але про те, де він служив до 1991 року, у ній немає жодного слова.
Інші джерела повідомляють, що Суровікін воював в Афганістані, але коли і в якій частині – невідомо. У 1989 році він уже служить у Підмосков'ї, у «придворній» 2-й гвардійській Таманській мотострілецькій дивізії, так що в Афганістані якщо і був, то не більше року. Отримавши за цей час орден Червоної Зірки та медаль «За відвагу»: вражаюче для свіжоспеченого лейтенанта.
Усього через чотири роки після закінчення училища, у серпні 1991 року, Сергій Суровікін уже капітан та командир батальйону. Точніше, виконуючий обов'язки комбата, але через чотири роки вирости з лейтенанта до цілого комбата у «придворній» Таманській дивізії – це не просто швидко, а надмірно прискорено.
ГКЧП і Суровікін
Про таких стрімких в армії зазвичай говорять «його ведуть», маючи на увазі «волохату лапу». Але «лапа» виявилася дуже доречною, коли в ході ДКПП саме батальйону, яким командував Суровікін, випала сумнівна честь пролити кров трьох цивільних осіб: Володимира Усова, Дмитра Комаря та Іллі Кричевського.
У серпні 1991 року під час так званого путчу ГКЧП, у ніч із 20 на 21 серпня, колону бронетехніки, якою командував Суровікін, було зупинено в тунелі на Садовому кільці демонстрантами, які виступали проти ГКЧП на підтримку влади Росії. Під час прориву колони через барикади загинули троє демонстрантів: Дмитро Комар, Ілля Кричевський та Володимир Усов.
Як стверджував один з активних учасників подій, Сергій Братчиков, саме командир батальйону дістав пістолет і вистрілив у чоло першому, хто трапився. Щоправда, ніхто нічого потім довести не зміг: ні кулю не знайшли, ні зброю, з якої стріляли, а табельний пістолет комбата виявився чистим. Може, все було зовсім не так, але тоді до Москви ввели три армійські дивізії, дивізію внутрішніх військ, підрозділи КДБ, а кров цивільних пролив лише батальйон Суровікіна.
Після поразки ГКЧП, Суровікін був заарештований, кілька місяців капітан провів у «Матроській Тиші», але у грудні 1991 року його звільнили і навіть підвищили у званні до майора: стверджують, що за власною вказівкою Єльцина.
Пістолети і Суровікін
У 1992 році 25-річного майора направили на навчання до Військової академії імені М.В. Фрунзе: ривок просто небувалий.
У 1995 року слухач Військової академії імені Фрунзе майор Суровікін знову потрапив в історію, цього разу вже суто кримінальну.
Військовий суд Московського гарнізону визнав його винним за трьома статтями ще чинного тоді КК РРФСР: частини 1 статті 17 («Здійснення злочину групою осіб за попередньою змовою або організованою групою»), статті 218 («Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут» , бойових припасів або вибухових речовин») та частини 1 статті 218 («Викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин»).
Майбутнього генерала звинуватили у пособництві у придбанні та збуті, а також носінні вогнепальної зброї та боєприпасів без відповідного дозволу.
Ці статті тодішнього КК Росії передбачали ґрунтовні терміни позбавлення волі: 218-а – від 3 до 8 років, 218-1 – до 7 років, а якщо мала місце попередня змова групою осіб, або діяння було вчинено «особою, якій вогнепальна зброя, бойові припаси» або вибухові речовини видані для службового користування або довірені під охорону», або до 10 років позбавлення волі.
Однак, чомусь, вирок виявився м'яким і абсолютно гуманним: один рік умовного покарання. Щоправда, крім кадрових органів Міноборони ніхто б так і не знав про цю історію, якби не заступник генерального прокурора Російської Федерації головний військовий прокурор Сергій Фрідинський.
2 грудня 2011 року він надіслав службовий лист тогочасному міністру оборони Росії Анатолію Сердюкову, в якому офіційно повідомив його про цей казус. Що було особливо актуально у зв'язку з тим, що Суровікін (на той час уже генерал-лейтенант) очолив робочу групу зі створення органів військової поліції «з перспективою призначення на посаду начальника Головного управління військової поліції Міністерства оборони».
Головний військовий прокурор інформував міністра оборони Росії, що «не лише з морально-етичних міркувань, а й згідно зі статтею 20 проекту Федерального закону «Про військову поліцію Збройних Сил Російської Федерації» обґрунтовано передбачено заборону на службу у військовій поліції громадян, які мали або мали судимість».
Цей демарш головного військового прокурора без відповіді не лишився. На захист генерала піднявся щойно створений тоді Слідчий комітет РФ в особі його Військово-слідчого управління, а точніше його Південний військовий округ.
Один із керівних чинів цього підрозділу СК визнав, що «під час навчання у Військовій академії імені Фрунзе мали випадки, коли деякі викладачі нелегально продавали зброю, за що і були кримінально покарані». І ось, «виконуючи прохання одного з таких викладачів, майор Суровікін погодився передати колезі з іншого курсу пістолет, який мав бути використаний нібито для участі у змаганні. Майор, не здогадуючись про справжні наміри, доручення виконав».
На допиті ж, мовляв, майор Суровікін теж упевнено говорив, що нічого протиправного не робив, а тому, «коли слідство розібралося, то його виправдали».
Насправді ж, скасування вироку Суровікін став домагатися лише через багато років, будучи вже генералом, і у зв'язку з майбутнім високим призначенням. Поки це не стало на заваді черговому кар'єрному зльоту, він цілком був згодний з вироком і нічого опротестовувати не збирався. Наразі не весь вирок скасований, а лише за двома з трьох статей КК РРФСР: чомусь по 17-й («Співучасть») ) та частини 1 статті 281-ї («Розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин»).
Про відміну вироку в частині статті «просто» 218-ї («Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут зброї, бойових припасів або вибухових речовин») немає жодного слова.
А далі Суровікін брав участь
- у збройному конфлікті в Таджикистані,
- у другій чеченській війні
- у військовій операції у Сирії, де двічі, з перервою у півтора роки, командував російським угрупуванням.
І ось, у жовтні 2022 року, Суровікін став командувачем ударного російського угрупування в Україні.
Такого командувача у Росії призначили вперше з початку війни проти України.
Більше про російського генерала Суровікіна читайте тут
