Між дослідниками Голодомору спалахнула суперечка, що розійшлася широкими довколаісторичними колами, щодо кількості жертв штучного голоду 1932–1933 років. Загалом, дискусія – це добре. Дискусія може вивести на конструктивний результат. Але тут суперечка радше нагадує сварку. І виходу на конструктиву поки не видно.

Як було встановлено дослідниками і визнано на офіційному рівні, кількість жертв Голодомору становить близько 4 мільйонів. Натомість у вересні цього року заступник голови Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, генерал СБУ Микола Герасименко представив велике дослідження «Геноцид українців 1932–1933 років за матеріалами досудових розслідувань», відповідно до якого кількість жертв Голодомору становить 10,5 мільйонів осіб.

Микола Герасименко: Я хотів би почати з того, що я дуже добре знаю ці матеріали, тому що займався кримінальною справою і фактично керував розслідуванням. Це була перша така спроба слідчих СБУ розібратися в цих складних подіях. Це далекий 2009 рік. Була порушена кримінальна справа. Була створена велика слідча група, яка нараховувала до 90 слідчих. А всього працювало у цій групі 150 чоловік. Окрім слідчих, працювали оперативники, вчені, дослідники, історики і так далі. Було проведено 24 складні експертизи. І було встановлено на той час, на підставі отриманих документів, що комуністично-тоталітарний режим знищив 3 941 000 осіб на території України.

Експертизу проводив Інститут демографії імені Птухи. Матеріали, які вони використовували – це кримінальні справи та їхні напрацювання. Вони використали методи надсмертності, середньої смертності. В подальшому було встановлено Генпрокуратурою, що не могли вони так використовувати. Я почну жорстко, як воно було все. І Генпрокуратура дала вказівку – провести комплексну судову експертизу по цих питаннях. Тому що науково-демографічна експертиза не давала відповіді для того, щоб надати правову оцінку.

На той момент не було можливості її провести. Тому що терміни слідства закінчувалися, в Україні зміна влади проходила і багато-багато чого. Але справа в тому вигляді була направлена до суду. Суд чітко констатував, що слідчі провели справу на високому рівні, і констатував, що це злочин – геноцид!

У 2019 році було порушене нове кримінальне провадження. І в рамках цього кримінального провадження слідчим вдалося призначити 7 складних експертиз у цій кримінальній справі. Перше – це історико-лінгвістична, де було визначено, що Голодомор – це геноцид, і масові штучні голоди – 1921–1922 років, 1946–1947 років. У 1921–1923 роках було знищено 3,5 мільйони українців. У 1932–1933 роках, було встановлено, знищено 10,5 мільйонів українців, з них 4 мільйони дітей. Це з урахуванням Кубані, Дону – це українські етнічні території.

Були взяті спеціальні криміналістичні методики, взята міжнародна методика підрахунку жертв Голокосту, геноциду вірмен, геноциду ромів. У всіх країнах, в яких проходили геноциди, експертами були зроблені міжнародні дослідження. У ході цих міжнародних досліджень було встановлено, як у світі вираховуються жертви таких злочинів. Вони вираховуються по верхній межі. Тобто, коли встановлюється дослідниками і відповідними правоохоронними чи спеціальними органами нижня і верхня межа, то всі країни світу брали верхню межу!

Ще раз хочу підкреслити: в Україні 10,5 мільйонів у 1932–1933 роках і 5 мільйонів під час інших масових штучних голодів, а всього загинуло 15,5 мільйонів українців. Крапка. Це юридичний факт, встановлений в ході наукових досліджень, в ході проведення комплексних судових експертиз.

30 років Незалежності – нарешті ми отримали конкретну цифру! Ми не кажемо більше про міфічні мільйони, ми не кажемо ще про щось, ми кажемо про конкретно людей, які були знищені.

Крім того, це не остаточна цифра. Тому що в ході цих досліджень знайдені матеріали, які дають підставу казати, що треба працювати над цими питаннями ще не один рік і працювати саме правникам, саме створювати такі комплексні групи та використовувати міждисциплінарний підхід до цієї роботи. Тоді вона буде позитивно оцінена, тоді ми дамо суспільству відповідь: скільки нас знищили, хто нас знищив, яким був механізм знищення. Крім того, якщо ми кажемо про геноцид, то це страшний, особливо тяжкий злочин. Ми повинні не дискусії проводити, а повинні займатися науковими дослідженнями і чітко визначити для сьогоднішнього дня і майбутніх поколінь втрати української нації від голоду.

У відповідь на закиди історика Геннадія Єфіменка, що дослідження містить некоректні дані, генерал Герасименко звинуватив історика в тому, що той посідає проросійську позицію.

Микола Герасименко: Як працюють судові експерти – пан Єфіменко ніколи не стикався і не знає. Він чомусь порахував для себе, що повинні визначати чисельність жертв саме історики на якихось документах. Ні, пане Єфіменко, весь світ визнає не так. Коли вчиняються масові вбивства, геноциди, створюються спеціальні слідчі групи. І там працюють судові експерти. До судових експертів залучають різних фахівців. Це тема криміналістики, це тема кримінального права, це тема міжнародних конвенцій. Ви їх не знаєте. Крапку можуть поставити в цьому питанні тільки виключно комплексні судові експертизи. І на сьогодні ці крапки поставлені – 10,5 мільйонів українців було знищено!

Деякі дослідники Голодомору повністю погоджуються з цим дослідженням.

Володимир Сергійчук, історик, голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду:

– Встановлення злочину, його жертв і злочинців, має відбуватися відповідно до Кримінально-процесуального кодексу. У 2009 році не було цього зроблено. Сьогодні ця помилка виправлена.

Геноцид не визначається кількістю жертв

Натомість серед багатьох дослідників Голодомору – як істориків, так і демографів – представлене генералом Герасименком дослідження викликає різке неприйняття з кількох причин. По-перше, вони побачили там дуже багато викривлень, які дають підстави вважати, що люди чи то не розуміють матеріал, з яким працюють, чи свідомо фальсифікують і маніпулюють даними. По-друге, дуже багато запитань до методології цього дослідження, яка не була представлена. По-третє, їх обурює таке агресивне накидання, що відтепер, мовляв, треба цю цифру вважати за єдиноправильну, а хто не погоджується, той «рука Москви».

Олександр Гладун, демограф:

– Якщо ми кажемо, що жертвами Голодомору було 10 або більше мільйонів людей, то постає питання: а який це взагалі відсоток від чисельності населення, яке було на той період? Приблизно 30–50% населення України повинно було померти за такими розрахунками. Тоді, мабуть, держава не існувала би і був би інший етнічний склад населення України. Тобто аналіз ситуації постфактум, а демографія дозволяє зробити такий аналіз, дає підстави для сумнівів.

Людмила Гриневич, історик, очільниця Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору:

– До того часу, поки не буде проведена експертна оцінка цієї комплексної експертизи, яка, можливо, у своїх частинах є чудовою, закликала би органи державної влади утриматися від використання цієї цифри, а авторів прошу утриматися від примусового накидання, розсилання інформаційних повідомлень з вимогою використовувати ці цифри – просто з поваги до суспільства і до пам’яті жертв.

Геннадій Єфіменко, історик:

– Для багатьох наших сучасників є незрозумілою дискусія про цифри втрат від голоду в роки Голодомору. Вони не розуміють, звідки беруться цифри у 4,7 чи 10,5 мільйонів, як останнім часом це пішло. А своє ставлення, свою власну оцінку не рідко звіряють із відомістю чи авторитетністю тієї чи іншої особи, від якої цю оцінку чують. Причому авторитетність не залежить від того, чи особа є фахівцем у дослідженні питання втрат у роки Голодомору, чи ні.

Переважна кількість українців цілком доречно визнає Голодомор геноцидом, найбільшим злочином Кремля стосовно українського народу. Але в декого з тих, хто недостатньо обізнаний з історією, виникає хибна аналогія. Вони вважають, що чим вищою буде вказуватися цифра втрат, тим певніше це засвідчить злочинність Кремля і тим переконливіше звучатиме у світі наша розповідь про Голодомор, що, мовляв, чим вища кількість втрат, тим більше шансів отримати міжнародне визнання чи навіть довести усьому світу (а таке амбітне завдання зараз ставиться), що саме Голодомор, а не якісь інші трагедії людства, є найбільшим злочином в історії людства. Але це не так. Це не залежить від кількості жертв.

Визнання того чи іншого злочину геноцидом не обумовлене якоюсь нижньою межею втрат. І приклад визнаного Міжнародним судом геноциду у Сребрениці (Боснія і Герцеговина) це чітко підтверджує. Адже там офіційне число вбитих мусульман становило 8 372 особи. І це визнаний геноцид. А в нас змагаються цифрами.

То ж для визнання Голодомору геноцидом не грає ролі, чи вбито голодом було 4,7 чи 10,5 мільйонів українців. Найбільше важать аргументи, що демонструють наміри і дії організаторів геноциду. У випадку з Голодомором – Кремля. А от фальшиві документи чи побудовані на неправдивих цифрах докази з українського боку якраз і підважують позицію України, не допомагають, а заважають донести до світу розповідь про Голодомор.

Питання про кількість загиблих від голоду в роки Голодомору українців було і є актуальним для нашого суспільства, а до здобуття незалежності – переважно для закордонних українців. Задовго до проголошення незалежності серед українців за кордоном ствердилася оцінка у 7–10 мільйонів загиблих. Вона була зроблена в умовах замовчування радянським режимом самого факту Голодомору та відсутності надійних верифікованих джерел. Хоча вже тоді діаспорні демографи та близькі до демографії вчені називали значно менші цифри, приблизно ті, що і зараз називають демографи.

А от з кінця 1980-х років почали відкриватися раніше закриті архіви, невідомі джерела ставали доступними, що надало науковцям можливість формувати зважені та обґрунтовані оцінки втрат. Їх діапазон коливався переважно від 2,6 мільйона до 4 мільйонів загиблих.

І попри теперішню доступність джерел все ж встановити чітку і беззаперечну кількість померлих від голоду не виявляється можливим. Як через характер смерті (це не було запротокольованою чи обрахованою втратою), так і через те, що в 1933 році був величезний недооблік смертей органами обліку населення. І тут не питання в тому, що називалося причиною смерті, а саме недооблік смертей.

Однак завдяки наявним матеріалам переписів, де вказана не лише кількість населення станом на 1926-й, 1937-й і 1939-й роки, а і національність переписаних, завдяки аналізу наявних даних про народження, смертність та механічний рух населення – міграцію, є можливість більш-менш точно підрахувати загальну кількість загиблих. Це завдання демографів. І вони його загалом виконали. Було здійснене масштабне і ґрунтовне дослідження наявних джерел, у тому числі і з російських архівів, під час якого було максимально враховано і чинник міграції, як добровільної, так і примусової. Прямі втрати від викликаної голодом надсмертності у 1932–1934 роках демографи оцінили у майже 4 мільйони населення – 3,94 мільйона. Разом з ненародженими в ці роки дітьми – 600 тисяч – це 4,5 мільйони.

Певний час в українському суспільстві співіснували ці два типи оцінок – наукові і емоційні – і не було незборимих непорозумінь. Та згодом – попри юридичне визнання Україною і низкою інших країн Голодомору геноцидом, після того, як Голодомор вже став відомим у світі, навіть попри наголос на тому, що не кількістю втрат визначається характер злочину – низкою осіб у доволі агресивній формі, аж до закликів до репресій щодо тих, хто аргументовано доводить меншу цифру, суспільству почали нав’язувати думку, що справжній патріот просто не може назвати меншу цифру, ніж 7 мільйонів.

Внаслідок такого нав’язування визнана тим чи іншим дослідником чисельність втрат почала ставитися у пряму залежність від дефініції геноциду – мовляв, не підтримуєш, 7 чи 10 мільйонів жертв, значить, не визнаєш Голодомор геноцидом. Я, власне, такий приклад: неодноразово писав про Голодомор як геноцид, але мене звинувачують у тому, що я це не визнаю, саме на основі того, що я притримуюся цифри 3,9 мільйона загиблих.

Не існує «святих» цифр

В Українському інституті національної пам’яті вважають неприйнятною ситуацію, коли істориків повчають і примушують прийняти якусь позицію як єдиноправильну.

Антон Дробович, директор Українського інституту національної пам’яті:

Не може йтися про якесь змагання за кількість жертв, так звані війни пам’яті або конкуренцію жертв. Це річ не тільки антинаукова, але ганебна і неприпустима. Від того, що українська спільнота, що українська держава, що українська наука, що наука взагалі тільки програють.

Звісно, можуть бути переглянуті цифри, знайдені нові дані. Але результати мають бути верифіковані в нормальну академічну дискусію. Неприпустимо, коли якась група чи спільнота каже: це питання не можна дискутувати, святотатство сумніватися в якихось цифрах. Не існує «святих» цифр. І я сподіваюся, що наукова дискусія щодо кількості жертв буде якісною і цивілізованою.

Ми не повинні боротися за чемпіонський титул в жертвах геноциду. Це не є тема, мета і завдання. І, якщо ставити такі цілі, то від цього точно програють всі. Ми маємо боротися за правду, а вона і так складна.

Хибною є ситуація, коли замість аргументів у відповідь лунають обвинувачення, що той, хто відкидає недостатньо обґрунтовану велику кількість жертв Голодомору, робить це через проросійськість чи то ангажованість «брудними» грантами. Скажімо, колишній очільник Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат Володимир В’ятрович ще у 2018 році застерігав: «Називати якнайбільшу кількість втрат від Голодомору хтось вважає мірилом патріотизму. Але насправді таким чином ми перебільшуємо спроможність убивць і применшуємо силу тих, хто їм чинив опір». Можна по-різному ставитися до Володимира В’ятровича, але йому навряд чи можна закинути проросійську позицію.

Добре, що наразі всі погоджуються: чисельність жертв Голодомору безперечно потребує уточнення. Хочеться вірити, що історики демографи й інші дослідники будуть робити це виважено, а їхні твердження будуть аргументованими.