Окружний суд Варшави задовольнив запит України про екстрадицію російського археолога Олександра Бутягіна, який звинувачується українською владою у частковому руйнуванні археологічної пам’ятки в окупованому Криму. Рішення суду першої інстанції не означає негайної екстрадиції – захист уже заявив, що оскаржуватиме його і домагатиметься скасування в суді вищої інстанції. Бутягін залишається під вартою в Польщі.
Олександр Бутягін – завідувач сектору античної археології Північного Причорномор’я відділу античного світу російського Ермітажу. З 1999 року він керує археологічною експедицією, яка досліджує античне городище Мірмекій на території сучасної Керчі. Справа проти Бутягіна пов’язана з його участю в розкопках у Криму після 2014 року, коли Росія окупувала Крим.
Влада України вважає ці розкопки незаконними, оскільки вони здійснюються без дозволу Києва. Бутягін підозрюється у частковому руйнуванні об’єкта культурної спадщини та заподіянні збитків на суму понад 201,6 млн гривень (4,8 млн доларів). За цим звинуваченням в Україні йому загрожує до п’яти років позбавлення волі.
Олександр Бутягін був затриманий за запитом України у грудні минулого року у Варшаві, де перебував проїздом після виступу з лекціями в країнах Західної Європи. МЗС Росії заявило протест, назвавши справу проти нього «політичною, позбавленою будь-яких правових підстав». У заяві зазначається, що Бутягін є «археологом зі світовим ім’ям» і «займається дослідженнями на Керченському півострові вже кілька десятиліть».
На засіданні окружного суду у Варшаві, який дозволив екстрадицію Бутягіна в Україну, побував журналіст Антон Наумлюк, який багато років працював у Криму, в тому числі і після анексії півострова Росією. Він поділився з Радіо Свобода своїми враженнями.
– Наскільки, виходячи з оприлюднених на суді матеріалів справи, обґрунтовані, на ваш погляд, звинувачення на адресу Бутягіна саме у знищенні археологічних пам’яток?
– Мені здається, що тут є подвійний момент.
З точки зору порушення правил проведення розкопок усе очевидно, і цього ніхто не заперечував
З одного боку, ніхто не заперечує, що Бутягін займався розкопками без дозволу української сторони і тим самим порушував і українське законодавство, і міжнародне право, яке виходить із того, що Крим залишається українським. А значить, усі розкопки, в тому числі археологічні, мають бути узгоджені [з владою України] – за винятком так званих «рятувальних» або «охоронних» археологічних робіт, якими, судячи з усього, Бутягін не займався.
Тому з точки зору порушення правил проведення розкопок усе очевидно, і цього ніхто не заперечував. Сам Бутягін в інтерв’ю, які він дав після взяття під варту в Польщі, також це визнавав.
Українська сторона обрала більш жорстку статтю – про руйнування пам’яток
Інша справа, що стаття про порушення правил проведення археологічних робіт за українським законодавством не передбачає тюремного ув’язнення – тільки штрафи або обмеження волі. Тому використовувати її для екстрадиції було б неможливо. Ймовірно, саме тому українська сторона обрала більш жорстку статтю – про руйнування пам’яток. Ця стаття і в Україні, і в Польщі вже передбачає як покарання і позбавлення волі.
– У чому тут виникають юридичні складнощі?
– Є кілька нюансів. По-перше, довести умисел на знищення пам’яток буде вкрай складно. Все-таки Бутягін – професійний археолог, і навряд чи він займався розкопками з метою руйнування. Але українська сторона використовує іншу інтерпретацію, згідно з якою сам факт розкопок без дозволу робить для української археології пам’ятку непридатною для подальшого використання у науковій роботі. Відповідно, з точки зору України, така пам’ятка вважається знищеною.
На мій погляд, у цьому є певна юридична казуїстика, але така позиція існує. Суд фактично погодився з цією інтерпретацією. Він вирішив, що сумніви в ній менш переконливі, ніж аргументи української сторони на її користь. Тому ситуація залишається неоднозначною: з одного боку, є підстави говорити про порушення закону, з іншого – багато що впирається у трактування. Подивимося, що скаже апеляційна інстанція.
– Чи правильно я розумію, що можливість екстрадиції Бутягіна з’явилася тому, що стаття про руйнування пам’яток є і в польському, і в українському кримінальному законодавстві?
– Так, це одна з ключових умов. Кримінальне переслідування має відповідати законам обох країн. У Польщі відповідальність за руйнування пам’яток закріплена в окремому законі, в Україні – у кримінальному кодексі. Суд у Польщі оцінює обґрунтованість звинувачень, але не розглядає справу по суті. Він перевіряє, чи достатньо матеріалів для пред’явлення звинувачення. А вже питання провини має вирішувати український суд. У даному випадку основним документом була підозра Бутягіну, опублікована кримською прокуратурою у 2024 році, де детально описані епізоди та підстави для звинувачення. Те, що він працював у Криму після 2014 року, ніхто не оскаржує.
– Якими можуть бути підстави для відмови в екстрадиції?
– Екстрадиція може бути відхилена, якщо є ризики для життя і здоров’я людини – наприклад, через умови тримання або загальну ситуацію в країні. Польща, наприклад, часто відмовляє в екстрадиції до країн із жорсткими умовами тримання, авторитарних держав. Екстрадувати до країн, де існує смертна кара, просто заборонено. У справі Бутягіна захист якраз указував на погані умови в українських СІЗО, затягнутість судових процесів і воєнний контекст, який несе ризики для життя і здоров’я.
– Усі ці аргументи виглядають досить вагомими. Як ви вважаєте, чому суд все ж таки ухвалив рішення на користь екстрадиції?
– Чесно кажучи, перед засіданням суду мені здавалося, що рішення буде протилежним – адже є прецеденти відмов з аналогічних причин у Чехії, Фінляндії та інших країнах. І наголос робився на тому, що в Україні йде війна, що несе ризики для життя і здоров’я людей. Причому це стосувалося навіть обвинувачених у найсерйозніших злочинах. Але суддя визнав такі доводи недостатніми. Мені здається, тут зіграв роль і політичний контекст, а не тільки юридична сторона справи.
Суддя Любовський не дозволив екстрадицію до Німеччини підозрюваного в підриві газопроводу Nord Stream Володимира Журавльова
Суддя Даріуш Любовський довгий час був єдиним суддею, який розглядав екстрадиційні справи, в тому числі і за європейським ордером на арешт. І іноді ухвалював рішення, що виходять за межі суто формального підходу. Наприклад, він відмовлявся видавати підозрюваних, посилаючись у тому числі на концепцію «справедливої війни», яка може виправдовувати неправові дії.
Так, Любовський не дозволив екстрадицію до Німеччини підозрюваного в підриві газопроводу Nord Stream Володимира Журавльова і обґрунтував це тим, що під час «справедливої війни» не можна переслідувати за дії проти противника.
Він же не дозволив видачу Білорусі засновника видання NEXTA Степана Путила. Це певною мірою політичні рішення. І в цьому випадку, можливо, його рішення теж відображає певну послідовність Любовського у підході до подібних справ.
– Як ви оцінюєте загальний стан археологічних пам’яток у Криму зараз, після 12 років окупації півострова Росією?
– На мій погляд, ситуація не просто погана, а катастрофічна. Я особисто спостерігав руйнування Ханського палацу в Бахчисараї під виглядом реставрації – фактично це було знищення пам’ятки.
Будівництво комплексу «Новий Херсонес» – це завдало більшої шкоди. Бутягін, наскільки я розумію, мав стосунок до цього проєкту
При будівництві траси «Таврида» постраждала величезна кількість археологічних об’єктів. Охоронні розкопки проводилися поспіхом, і їхня якість викликає серйозні сумніви.
– Чи є більш серйозні випадки, ніж ті, в яких звинувачують Бутягіна?
– Так. Наприклад, будівництво комплексу «Новий Херсонес» на території Херсонеса Таврійського. Це величезна археологічна пам’ятка, значна частина якої ще не досліджена. І прямо на цій території був побудований масштабний комплекс. На мій погляд, це завдало куди більшої шкоди, ніж діяльність Бутягіна в Мірмекії.
При цьому Бутягін, наскільки я розумію, мав стосунок до цього проєкту – через участь в археологічній комісії Ермітажу. І якщо говорити про реальні збитки, то, можливо, саме цей епізод заслуговує на пильнішу увагу,
_________________________________
На своїй сторінці у фейсбуці Антон Наумлюк також зазначає, що остаточне рішення за запитом України про екстрадицію Олександра Бутягіна має ухвалити Вальдемар Журек – міністр юстиції Польщі, який одночасно є генеральним прокурором країни. У Журека конфлікт із суддею Любовським, який вважав, зокрема, політично мотивованим кримінальне переслідування колишнього міністра юстиції Збігнєва Зьобро та його заступника Марціна Романовського, підозрюваних у махінаціях із Фондом правосуддя та багатьох інших злочинах. Любовський був звільнений з посади голови відділу міжнародного судочинства окружного суду Варшави, але йому було дозволено довести до кінця кілька справ, включаючи справу про екстрадицію Олександра Бутягіна.
Форум