Олена Шмараєва
Хто з близьких колишнього радянського вождя постраждав від репресій і як на їхню долю вплинула його смерть?
5 березня 1953 помер Йосип Сталін, який керував радянською державою майже тридцять років. З ім’ям Сталіна безпосередньо пов’язана історія репресій у Радянському Союзі: арешти, каторжна праця, багаторічна ізоляція і страти за рішенням судових і позасудових органів. Під безліччю вироків і розстрільних списків – особистий підпис Сталіна. Репресували політичних супротивників радянського ладу, «класово чужих», інтелігентів, науковців, представників різних національностей. Їхніх дітей, батьків, дружин і чоловіків.
Мало знайдеться родин, яких не торкнулися репресії, – і сім’я Йосипа Сталіна не виняток. У різні роки співробітники НКВС заарештували брата і сестру його першої дружини, сестру другої дружини і її чоловіка, колишнього чоловіка його дочки і дружину його сина. «Настоящее время» – проект Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» – розповідає, як Сталін репресував власних родичів і як змінилася їхня доля після його смерті.
Сванідзе. «Йосип увесь час ласкаво посміхався»
Перша дружина Сталіна Катерина Сванідзе походила з родини грузинського дворянина. Її брат Олександр навчався з Йосипом Джугашвілі (справжнє прізвище Сталіна – ред.) у Тифліській духовній семінарії.
Йосип і Катерина одружилися в 1906 році, через рік у них народився син Яків. Йому ще не було року, коли мати померла від черевного тифу. Хлопчика виховували численні грузинські родичі.
Брат першої дружини Олександр Сванідзе і його дружина Марія багато років були близькими друзями Сталіна. Олександр – видатний більшовик, нарком із питань фінансів у Грузинській РСР, пізніше – заступник голови Держбанку зі зовнішніх торговельних операцій (партійний псевдонім «Альоша Сванідзе»). Марія Сванідзе – оперна співачка. Сванідзе їздили до вождя додому і на дачу, приймали його у себе, обговорювали дітей і спільних знайомих, обмінювалися подарунками. Зберігся щоденник Марії Сванідзе, який вона вела в 1934–1937 роках.
«Дуже весело вечеряли, я була в гарному настрої, розповіла кілька анекдотів, і Й. («Й.» у щоденниках Сванідзе – Йосип Сталін – ред.) дуже сміявся. Пили тости», – писала вона в червні 1935 року. А так у серпні 1935-го вона розповідала про спільну зі Сталіним і його наближеними особами поїздку в щойно побудованому московському метро: «Й. весь час ласкаво посміхався, очі у нього були добрі, добрі і ласкаві. Гадаю, його за всієї його тверезості все-таки зачіпала любов і увага народу до свого вождя. <…> Він якось сказав про овації, які влаштовують йому – народові потрібен цар, тобто людина, якій вони можуть поклонятися і в ім’я якої жити і працювати».
У 1936–1937 роках у щоденнику Сванідзе з’являється багато гнівних записів: спочатку про вбивць Сергія Кірова, потім – про «троцькістів», яких судили в Москві на початку Великого терору. Навіть коли вона чує перешкоди в радіоефірі під час промови Сталіна, Марія Сванідзе підозрює шкідництво.
«І ось ці хамелеони на 20-му році революції виявилися у всьому своєму брехливому вбранні. Ні елементарної чесності, ні патріотизму, ні чисто тваринної хоча б прихильності до своєї держави в них не знайшлося» – це цитата з останнього запису в щоденнику Сванідзе, зробленого 7 серпня 1937 року. Через чотири місяці, в грудні, одним із таких «хамелеонів» оголосили її чоловіка.
Слідство у його справі тривало до 1940 року, Сванідзе звинувачували у пособництві іспанським троцькістам і шпигунстві на користь Німеччини. Засудили до розстрілу і влітку 1941 року виконали вирок. У 1956 році Олександра Сванідзе посмертно реабілітували.
Поки йшло слідство у справі Сванідзе, співробітники НКВС заарештували спочатку його дружину, а потім сестру Маро. Їх обох розстріляли 3 березня 1942 року за постановою Особливої наради НКВС.
Аллілуєви. «Отруйники» через десять років по тому
Батьком другої дружини Сталіна, Надії, був робітник Сергій Аллілуєв. У Аллілуєва – ідеальне походження (мати – покоївка, батько – кучер) і трудова біографія: з дванадцяти років пішов «у люди», як герой Максима Горького, працював у залізничних майстернях у Тифлісі (де познайомився зі справжнім Горьким, тоді ще Олексієм Пєшковим), потім – помічником машиніста. Сталін у 1917 році жив у Аллілуєва на конспіративній квартирі в Петрограді і там же вперше побачив його дочку Надію, якій тоді було 16 років. Через рік вони одружилися.
Надія Аллілуєва народила Сталінові сина і дочку – Василя і Світлану, а в 1932 році наклала на себе руки.
Вона була не єдиною дитиною в сім’ї. Старший брат Павло входив до найвищого командування Червоної армії, керував автобронетанковим бюро, співпрацював з ОДПУ. У розпал Великого терору Павло Аллілуєв разом із іншими армійськими командирами звернувся до Сталіна з проханням припинити репресії в лавах Червоної армії. 2 листопада 1938 року його знайшли мертвим у кабінеті – зупинилося серце. Ходили чутки, що Аллілуєва отруїли.
За його дружиною Євгенією Аллілуєвою (уродженою Земляніциною) співробітники НКВС прийшли в 1947 році, звинувативши її в отруєнні чоловіка через дев’ять років після його смерті. При ексгумації не знайшли слідів отрути, але Аллілуєву відправили в табір. Незабаром після її арешту під варту взяли і її другого чоловіка, Миколу Молочникова. Вони пережили табір, але після звільнення розлучилися. Обидва реабілітовані.
Кіра Аллілуєва – дочка Павла і Євгенії, актриса московського Малого театру – теж пройшла табори. Її заарештували в січні 1948 року. Аллілуєва-молодша виявилася «слабкою ланкою»: давала свідчення проти родичів, у тому числі проти своєї тітки Анни Реденс (уродженої Анни Аллілуєвої, рідної сестри Павла і Надії).
«Антирадянські вигадки», «очорнення Сталіна» – коли Анну Реденс заарештували в 1948 році, ці свідчення посіли своє місце серед «доказів» у її справі. Реденс звинуватили в шпигунстві. Провівши кілька років у в’язниці, вона вийшла на волю психічно нездоровою людиною: не впізнавала синів, була апатична до всього. Померла в 1964 році в Кремлівській лікарні в Москві.
Чоловік Реденс – польський більшовик, соратник Дзержинського – на момент арешту дружини вже десять років як був розстріляний. У роки Великого терору Станіслав Реденс став одним із організаторів репресій у Московській області: брав участь у слідстві у справі Зінов’єва і Каменєва, посадив більшовика Мартем’яна Рютина. У 1938 році Реденса призначили наркомом внутрішніх справ у Казахстанську РСР і вже з цієї посади зняли як «ворога народу».
У 1956 році з Реденса посмертно зняли всі звинувачення. «Ось іще на мені гріх – Реденса реабілітував» – такі слова приписують генерал-майорові Борису Вікторову, який входив до спеціальної групи Головної військової прокуратури з питань реабілітації під час розвінчання культу особи Сталіна. Нібито група не збиралася реабілітувати Реденса, але отримала на це особисту вказівку Микити Хрущова.
Решту Аллілуєвих реабілітували на загальних підставах.
Улюблена дочка і нелюбий син
Світлана Аллілуєва, молодша і улюблена дочка Йосипа Сталіна, першого разу вийшла заміж іще студенткою, в 1944 році. Її обранцем став Григорій Морозов – син комерційного директора парфумерної фабрики Йосипа Морозова і однокласник брата Світлани Василя. Шлюб протривав три роки. Аллілуєва пізніше писала, що вибором дочки батько був незадоволений через походження Морозова – той був євреєм. У 1948 році свекра Світлани, який активно заводив знайомства серед новоспечених родичів і наближених до них людей, заарештували. Шлюб був розірваний, у Григорія відібрали паспорт і видали новий, без позначки про шлюб. Йосип Морозов вийшов на волю в 1953 році, коли Сталін помер.
У 1957 році Світлана Аллілуєва вийшла заміж за Джонні Сванідзе – сина тих самих Олександра і Марії Сванідзе, яких Сталін кликав на дачу і катав на метро, а потім оголосив «ворогами народу». У 1938 році, коли батьків заарештували, від Джонні (його назвали так на честь письменника і журналіста Джона Ріда) відреклися всі численні родичі, його взяла на виховання колишня нянька. На допитах від 11-річного хлопчика вимагали свідчити проти батька. У 16 років Джонні Сванідзе опинився в Казанській психіатричній лікарні при в’язниці, де провів три роки, а звідти вирушив на заслання в Казахстан на п’ять років. У Москву Сванідзе-молодший повернувся в 1956 році, був реабілітований. Став ученим-африканістом, працював в Московському держуніверситеті. Шлюб із Світланою Аллілуєвою тривав недовго.
Як і шлюб Якова Джугашвілі, старшого сина Сталіна, з артисткою балету Юлією Мельцер. Вони одружилися в 1938 році. Юлія була третьою дружиною Якова, він – її п’ятим чоловіком (за даними щоденника Марії Сванідзе, яка, втім, недолюблювала новоспечену родичку). Через рік народилася дочка Галина. А через два роки, в 1941-му, Яків потрапив у полон до нацистів, опинившись в оточенні під Вітебськом. Навколо цієї події і реакції на неї Сталіна досі ходять легенди і різноманітні спекуляції, в тому числі версія про те, що Якова Сталіна пропонували обміняти на німецького фельдмаршала Паулюса. Достеменно відомо, що Яків Джугашвілі (Сталін) загинув навесні 1943 року в концтаборі Заксенгаузен під Берліном.
Тоді ж випустили на волю і його вдову: Юлія Мельцер півтора року провела у в’язниці. Світлана Аллілуєва писала, що наказ про арешт Юлії віддав особисто Сталін, заявивши про поганий вплив на Якова дружини і про те, що через той вплив він нібито і здався в полон.
Син за батька відповідає. Справа Василя Сталіна
Молодший син Сталіна, «золотий хлопчик» Кремля, став єдиним із його родичів, кого репресували не до, а після смерті вождя.
26 березня 1953 року, через три тижні після смерті його батька, Василя Сталіна звільнили в запас у званні генерал-лейтенанта. Але вже через місяць заарештували, звинувативши в привласненні державного майна і в «наклепницьких вигадках» на адресу радянського керівництва. Дали йому вісім років в’язниці і відправили у «Владимирський централ» (російська в’язниця для особливо небезпечних злочинців у місті Владимирі). Сталін-молодший сидів не під своїм ім’ям: у документах він проходив як Василь Павлович Васильєв, виконроб, засуджений за розтрату. Звільнився достроково, в 1960 році, але менше ніж через рік знову опинився під арештом за відвідування посольства Китаю, де Василь Сталін нібито зводив наклепи на радянську батьківщину.
Опинившись за вироком суду на засланні в Казані, син Сталіна прожив там недовго: в 1962 році помер від отруєння алкоголем. В останній рік життя Василеві не тільки заборонили жити в Москві, але й відібрали право носити прізвище Сталін, видавши паспорт на ім’я Джугашвілі.
У 1999 році Верховний суд Росії частково реабілітував Василя Сталіна.
При підготовці матеріалу використані дані історико-біографічного довідника Валерія Торчинова та Олексія Леонтюка «Навколо Сталіна», спогадів Світлани Аллілуєвої «Двадцять листів до друга», щоденника Марії Сванідзе, книги Олега Хлевнюка «Сталін. Життя одного вождя». Оригінал пулікації – на сайті проекту Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время». Над перекладом працювала Людмила Ваннек.
