Один із перших російських ударів на світанку 24 лютого був по Командуванню Сил спеціальних операцій ЗСУ. «До повномасштабного вторгнення ми готувалися. На різних військових рівнях і ланках. Можливо, єдине, до чого особисто я виявився морально неготовим, – так це, що по мирних містах ворог застосовуватиме свої крилаті ракети», – каже командувач ССО в 2020–2022 роках Григорій Галаган.
В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода до річниці створення Сил спецоперацій (29 липня роду сил виповнюється 6 років) генерал-майор розповів, де на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації українські спецпризначенці затримали «одну з перших ворожих ДРГ» та чому нині для українських бійців не буває завдань «не за призначенням».
– Місяць тому, наприкінці червня, українські війська відійшли від Сєвєродонецька Луганської області – після тривалих запеклих боїв. Бачила на фото, що ви були в цьому секторі якраз під час найбільш активних дій. Розкажіть про це.
Ми залишили Сєвєродонецьк, але, впевнений, повернемось обов’язково
– Від початку повномасштабного вторгнення місто Сєвєродонецьк стало на сході України головним напрямком докладання наших зусиль. Там працювали не тільки бійці ССО, а і Головного управління розвідки, СБУ, Національної гвардії, інших підрозділів сектору безпеки та оборони.
Відповідно, з ними на місці були керівники різного рівня. Найкраще, що ми могли зробити, – це побачити все на власні очі, почути, відчути на губах смак бойового пилу. Війна вимагає від нас триматися пліч-о-пліч. Працювати разом із бійцями – насправді за честь. Берегти особовий склад при плануванні дій також було завданням.
Ми залишили Сєвєродонецьк, але, впевнений, повернемось обов’язково.
– Фактично всі командири, які нині ухвалюють тактичні та стратегічні рішення, один одного знають. Це пришвидшує процеси?
– У 2014–2017 роках ми всі десь перетиналися. Добре знаємо один одного – і характери, і стиль управління.
Є, звісно, молодші за віком командири, які тільки зараз вийшли на керівні посади. Але кістяк в принципі лишився. Буває, спочатку рішення ухвалюється у телефонному режимі, а потім підкріплюється папером. Бюрократичний ланцюжок скорочується, час для підготовки трохи збільшується.
– Напевне, за останні 5 місяців війни траплялися випадки, коли оператори Сил спеціального операцій України вступали в бій безпосередньо проти російських військовослужбовців ССО. Як оцінюєте підготовку противника?
– Звісно, що вогневі контакти були. Часто та багато. Одним із перших і найбільш жорстких був бій під Гостомелем нашої та їхньої груп спецпризначенців.
До противника, вважаю, взагалі слід ставитись серйозно. Завжди. Краще переоцінити, ніж недооцінити.
А от мотивація наша та у ворога – принципово різні. Ми боронимо своє. Вони зазіхають на чуже. І коли в численних перехопленнях чуємо, що їх змушують йти у бій і вони налаштовані відмовлятися, то подібні моменти враховуємо в нашій діяльності. Ми з вами вже говорили про інформаційно-психологічні операції, які ССО ЗСУ проводить на багатьох рівнях, і про те, що метою ІПСО може, з-поміж іншого, бути, коли противник здається у полон.
Зважайте також на діяльність на тимчасово окупованих територіях партизанських загонів, які куруються Силами спеціальних операцій Збройних сил України. Вояки руху опору працюють на перешкоджання діям агресора, їх залучають до проведення різноманітних спецоперацій, у тому числі диверсійних заходів.
Часом так звані «військові експерти», яких чимало на телевізійних екранах і у пресі, не до кінця розуміють поточної ситуації та усіх викликів. Тому ССО інколи закидають, що виконують «завдання не за призначенням».
В нинішніх умовах не може бути «функцій не за призначенням»
Насправді в нинішніх умовах не може бути «функцій не за призначенням». Сили спеціальних операцій там, де це потрібно для вирішення поточних завдань, визначених верховним головнокомандувачем, головнокомандувачем ЗСУ. Якщо треба працювати разом із піхотою чи стояти на оборонних рубежах, спецпризначенці це роблять. Заводять на певні позиції піхотні підрозділи, залишаються з ними на декілька днів, корегують роботу артилерії.
Перевірено, що коли поруч спецпризначенець, це підбадьорює інших.
– Чисельність особового складу збільшилась. Відповідно, чи зросла технічна допомога іноземних партнерів? Згадується, що при створенні українських ССО шість років тому міжнародні партнери допомагали дуже суттєво.
Із 24 лютого не було проблем з доукомплектуванням існуючих підрозділів спеціального призначення. Ба більше, змогли розгорнути додаткові підрозділи. Іноземна допомога суттєва
– Починаючи із 24 лютого, у нас не було проблем з доукомплектуванням існуючих підрозділів спеціального призначення. Ба більше, змогли розгорнути додаткові підрозділи.
Іноземна допомога суттєва, вдячні за неї. Деякі країни навіть визнають, що віддали нам все, що мали. Процес матеріально-технічного забезпечення не припиняється, логістика налагоджена, ССО не обділяють необхідним. Але й втрати техніки великі, адже противник застосовує численні засоби ураження. Сили спецоперацій «карають» їх не менше, а може, навіть й більше.
– Трофеї від противника спецпризначенці здобувають часто?
– Це перетворилося на рутинну роботу, коли рахунок йде не на десятки, а на сотні одиниць захопленої техніки.
Хоча інколи трапляється цікаве. Якось телефонує мені командир однієї з тактичних груп. Каже: «Григорію Анатолійовичу, ми тут танк затрофеїли, витягуємо, хочемо в нашу частину взяти». Я сміюся: «Ну навіщо тобі в частині танк?». В результаті віддали той танк тим побратимам, кому він більше потрібний.
– «Трофейні командири» з тієї сторони попадалися?
– А як же, бувало. Україні конче необхідно поповнювати обмінний фонд, щоб витягувати наших військовополонених.
– Ви на війні – з 2014 року. Чимось здивувати, швидше за все, важко. Чи ще можна?
Вразив їхній варварський тип мислення й цинічне ставлення до українського мирного населення
– Як для військового «сюрпризів» від противника як таких не було. Суто з людської точки зору, вразив їхній варварський тип мислення й цинічне ставлення до українського мирного населення. Підняли руку на святе – на дітей, жінок (Москва, попри численні свідчення і докази, заявляє, що не обстрілює цивільних в Україні – ред.).
В перші дні ворог пробував зламати український народ через коліно. Не вийшло. Не вийде й тепер.
Низький уклін народові за стійкість – попри все. Шана й вдячність всім українським бійцям.
Президент України звільнив Григорія Галагана з посади командувача ССО 25 липня. Інтерв’ю було записане до звільнення. Як повідомив Володимир Зеленський, Григорій Галаган переводиться на інший напрямок і «з метою оновлення Служби безпеки України» призначений першим заступником керівника Центру спеціальних операцій «А» СБУ.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
