Український парадокс: переробні підприємства вимушені імпортувати макулатуру, бите скло та поліетилен з-за кордону, в той час такі власні вторинні ресурси українці викидають на сміттєзвалища. Насправді, багато з того, що потрапляє у смітник, можна віддати на переробку тут, в Україні. Питання лише, куди віддавати і що.
Із контейнерами для роздільного збирання сміття пощастило не всім будинкам. А якщо вони і є, то це ще не означає, що зібрані ресурси будуть перероблені, зазначають екоактивісти.
Звісно, можна здати вторинну сировину самостійно
Є пункти, де макулатуру, скляні та пластикові пляшки приймають за гроші. Такі пункти є майже в кожному місті.
А от місця, де можна віддати на переробку майже все своє сучасне сміття, почали з’являтися спершу в столиці. Це громадські станції сортування – проект організації «Україна без сміття».
Вони орієнтовані на свідомого споживача, який готовий витрачати свої час, сили та кошти, аби відвезти відсортоване сміття на громадську станцію і не отримати від цього нічого, окрім морального задоволення своїми діями.
Поки що ці волонтерські проекти завойовують популярність в Києві, подібну ініціативу підхопили нещодавно в Рівному, теж на громадських засадах.
Як це працює?
Бажано мати автомобіль чи друзів із автівкою, бо громадським транспортом можна доставити лише невеличкі обсяги ресурсів. Кияни приїжджають до громадської станції сортування на машинах. Те, що відбувається всередині, особливо подобається дітям, яких дорослі часто беруть із собою.
Ви приїжджаєте на станцію із мішком своїх ресурсів для переробки і маєте розсортувати це все по позиціях, яких кілька десятків. Щось у вас не приймуть, бо на упаковці не буде маркування із трикутничком та цифрою, яка вказує на тип пластику чи поліетилену.
Із невеличкою командою Радіо Свобода ми відвезли відсортоване сміття на одну з найбільших станцій на Саперно-Слобідську, 25 в Києві. Атмосферу можна відчути на відео у форматі 360.
Що можна здати на переробку?
По-перше, все має бути чистим (пляшки і контейнери помиті, упаковки без залишків їжі та жиру. По-друге, це приблизний перелік: все описати неможливо, деталі стануть зрозумілими у процесі набуття досвіду із сортування та відвідування станції.
Можна сплатити за послугу сортування і залишити свої мішки на волонтерів (поки що на одній найбільшій станції). В іншому випадку – зробити це самостійно займе не більше від 15-20 хвилин і працівники станції завжди підкажуть і допоможуть із цим процесом.
Решту того, що не приймуть для подальшої переробки, можна віддати на спалення, за що треба офіційно заплатити. Така послуга діє теж поки що на одній громадській станції в Києві – на Саперно-Слобідській, 25.
Що з вторинною сировиною відбувається далі?
Засновники громадських станцій сортування в Києві співпрацюють із українськими підприємствами, які переробляють цю сировину. Вони її купують.
Втім, ці станції сортування є збитковими. Попри те, що до сортування долучаються все більше людей, обсяги сировини, яку передають зі станції підприємствам, є невеликими для виробничих масштабів.
Поки що ці проекти існують за рахунок підтримки ініціативи ззовні: внески підприємств та пожертви людей.
Приймають вторсировину тут протягом кількох годин три дні на тиждень: п’ятниця, субота, неділя.
Аби такі станції працювали автономно і були ефективними, необхідне фінансування. Екоактивісти переконані, що воно з’явиться тоді, коли парламент ухвалить закон про розширену відповідальність виробника (РВВ) і таким чином зобов’яже виробників упаковки оплачувати роботу сортувальних станцій.
Поки що ці проекти тримаються на ініціативі та наполегливості окремих людей, які опікуються питаннями екології.
Сортувати сміття – не складно, це навіть захоплює. Коли починаєш цю справу, то дивуєшся, як мало доводиться викидати в загальний прибудинковий контейнер.
