Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

ЛЬВІВ – Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького три роки працювала над цією експозицією. Адже більшість представлених у Жовківському замку мистецьких творів ніколи ніде не експонувались і вимагали професійної реставрації. Довгі десятиліття вони перебували у запасниках і тепер нарешті ці барокові шедеври можна побачити.

Чим особливі ці мистецькі твори? Як їх вдалося врятувати?

У відреставрованому гостьовому корпусі Жовківського замку виставка «Шлях Творення: сакральна скульптура Галичини кінця XVII - початку XIX століть» представлена як постійна експозиція.

Близько вісімдесяти відреставрованих скульптур Богородиці, Ісуса Христа, апостолів, ангелів, святих, царські двері іконостасу майстрів Йогана Пфістера, Томаса Гуттера, Франциска Оленського, Антона Осинського, Івана Оброцького у XVII-XIX століттях замовляли для церков і костелів тодішньої Галичини.

«Це найбільша в Центральній Європі експозиція барокової скульптури. Радість, бо це фантастична експозиція, яка перетворить у культурний магніт Жовківський замок. І сумно, бо ці речі ‒ прекрасні, але покалічені. З іншого боку, ці речі мали б бути не в Жовківському замку, а в церквах, костелах, можливо синагогах, на своїх місцях, щоб служити Богові. Але історичні долі є такими, якими є. І слава тим, які в останню мить врятували ці артефакти з вогню і води. 70 років ці речі перебували у запасниках Львівської національної галереї і ніхто їх не бачив», – зауважив під час відкриття директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Порятунок

А знайшли і врятували ці артефакти у радянський час тодішній директор галереї мистецтв Борис Возницький з друзями-мистецтвознавцями. Вони їздили селами і містами по західних областях України і знаходили сакральні пам’ятки, які радянська влада викидала і нищила з храмів. Завдяки цьому збереглись роботи майстра Івана Георгія Пінзеля.

А також у цих експедиціях в 60-80-ті роки ХХ століття зібралась велика колекція скульптур не лише Пінзеля, а представників його покоління і попередників.

Борис Возницький міг написати довідку радянським органам, що скульптура, мовляв, нібито, підробка. В результаті, цю нібито фальшивку вилучали і зберігали шедевр для потомців.

Як, для прикладу «Розп’яття Христа» Йогана Пфістера, що збереглося у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла.

Борисові Возницькому вдалося довести, що шедевр не має жодної цінності. Розп’яття відреставрували і виставили пізніше у храмі.

До слова, Пфістер, скульптор німецької школи, який працював у Вроцлаві, Львові, Бережанах, виконав більшість скульптурних робіт в інтер’єрі каплиці Боїмів.

Оглядаючи Львів, можна знайти багато барокового мистецтва.

«Пінзель ‒ найбільш майстерний, найбільш виразний із представників цього покоління, але це була ціла плеяда знаних і незнаних художників. Дуже яскравий період бароко, це найкращі зразки цього періоду бароко з поїздок, експедицій», – говорить Михайло Кобрин, головний зберігач фондів Львівської галереї мистецтв.

Одну з робіт Йогана Пфістера у радянський час студенти витягували з болота. Дерев’яна скульптура розсипалась, дерево всотало воду, тому не вірилось тоді, що її можна врятувати. Але це вдалося. І скульптури майстра можна побачити у Жовківському замку.

Найбільше артефактів, які представлені, це високе бароко ХVIII століття, наголошує Михайло Кобрин. Львівська скульптура цього періоду ‒ світового масштабу.

«Частина скульптур на цій виставці десь без руки, десь без пальців, десь без... Вони так до нас дійшли. Тобто, як Венера Мілоська, що стоїть в Луврі, немає рук. Виставка показує спільний культурний простір, культурний код, який у нас є тотожний з Центрально-Східною, Західною Європою і навіть новим світом, куди теж єзуїти плили кораблями і проповідували християнство в бароковому варіанті. У США дуже багато барокових храмів і, відповідно, скульптур. Тобто, це спільний простір, який, наприклад, практично не побачиш на територіях «русского мира»», ‒ говорить Михайло Кобрин.

На виставці експонують твори кращих представників барокової скульптури, серед яких не лише Пфістер, а й Антон Осінський, Франциск Оленський. Для загалу ці імена невідомі, а в мистецьких колах ‒ навпаки.

Франциска Оленського називають найбільш оригінальним і загадковим митцем серед молодих скульпторів того часу. І на виставці йому присвячена окрема зала.

Митець був учнем і послідовником Івана Георга Пінзеля. Оленський працював у Львові у другій половині ХVIII століття. Його чотири фігури євангелістів можна побачити в Катедральному соборі РКЦ, а також в Успенській церкві, костелі Марії Магдалини.

Скульптури Франциска Оленського Львівська галерея мистецтв експонувала у Європі.

Емоція і розкіш

Щоб зрозуміти барокову скульптуру варто пізнати ренесансну, яка їй передувала. І найдавнішим ренесансним експонатом на виставці у Жовкві є мармуровий медальйон невідомого автора ХV століття. Це відтворення у барельєфі, репліка живописного полотна «Поклін трьох Королів» італійського ренесансного художника ХV століття Доменіко Гірландайо.

Цей барельєф важить близько тони. У Львів його привіз колекціонер граф Леон Пінінський, польський правник, історик мистецтв, намісник Галичини, ректором Львівського університету. Радянська влада у 1940 році передала медальйон у картинну галерею. На барельєфі зображено сюжет Різдва, Христового народження.

«Коли закінчилися ілюзії ренесансу, то почалися величезні релігійні дискусії. Християни зненавиділи один одного, різали один одного. Церква мала якось на це зреагувати, мала відійти від латинської мови, яка була незрозумілою для селян у провінції. Протестанти переклали Біблію німецькою мовою і заговорили нею. А Католицька церква пішла іншим шляхом і почала говорити образами цих скульптур, говорити до людей, а не всередину себе. Мовою церкви став жест, емоція. Ці скульптури перетворилися на факели вогню неопалимої глибини, які говорять до нас. Так появилось мистецтво бароко. Ці твори – це палаючі факели в емоції, польоті», – розповідає про експозицію директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Бароко стало мистецтвом Контрреформації, тобто це релігійно-церковний рух у Європі за реформування Католицької церкви у другій половині XVI-першій половині ХVII століття. І щоби повернути людей до Церкви використали пишноту, емоцію, театральність. Змінилась архітектура і скульптури вирізнялись золотом, ліпниною.

Святоюрський собор, Успенський собор Почаївської лаври, Домініканські храми Львові та Тернополі є зразком західної школи бароко ХVIII століття.

Організатори виставки мають надію, що завдяки сакральній скульптурі люди охоче приїдуть у Жовкву, щоб оглянути експозицію і пізнати барокове мистецтво. Мистецтвознавці називають ці твори унікальними не лише для України, але й Центральної Європи. Скульптури робили українські, польські, литовські митці, творячи спільний європейський культурний простір.