Продовжуємо тему ядерного роззброєння України, яку почали з нагоди 30-ліття Будапештського меморандуму. Тоді Україна віддала стратегічну ядерну зброю. Проте на момент розвалу СРСР в Україні була не лише стратегічна ядерна зброя шахтного базування, але й тактична ядерна зброя.

Як Україна втрачала тактичну ядерну зброю – про це «Історичній Свободі» розповів один із перших керівників української військової розвідки (начальник ГУР МОУ в 1992–1997 роках), генерал-лейтенант Олександр Скіпальський.

Якщо стратегічним ядерним потенціалом Україна володіла, але повністю його не контролювала, позаяк коди запуску знаходилися у Москві, то тактичну ядерну зброю було відносно просто взяти під контроль. Зрештою, вона була набагато простішою в зберіганні й обслуговуванні.

Досі точно невідомо скільки в України було тактичних ядерних боєзарядів.

Фігурують цифри від 2 800 до 3 500 чи навіть до 4 200 одиниць.

Та якщо стратегічні ядерні озброєння Україна віддала після тривалих переговорів, то тактичні – вивезли з України доволі швидко і за маловідомих обставин.

– Коли Україна стала незалежною, чи точно було відомо про те, яким потенціалом тактичної ядерної зброї володіє країна?

– У вересні 1991 року постановою Верховної Ради я був призначений в.о. керівника військової контррозвідки новоствореної СБУ. Безумовно, для мене тоді питання озброєнь і безпеки були навіть гостріші й актуальніші та й інформацією я володів більше, ніж потім, коли наприкінці 1992 року на прохання президента Леоніда Кравчука і міністра оборони Костянтина Морозова очолив військову розвідку.

Тобто в період, про який ви говорите, я працював у структурі СБУ. І, безумовно, одним з головних завдань була безпека ядерного озброєння, яке знаходилося на території України.

Ви правильно зауважили, що цифрові показники тактичних ядерних озброєнь варіюються, тому що частину документів висмикнули в перші ж дні. Це зробили структури прямо підпорядковані Москві.

Спеціалісти в сфері ядерних озброєнь інформували військову контррозвідку. Ми отримали інформацію, що Росія за будь-яку ціну хоче нас позбавити тактичної ядерної зброї.

Це робилося спеціально, щоб позбавити Україну найпростішої ядерної компоненти, яка не потребувала складних систем збереження та обслуговування. Тактичні ядерні боєприпаси, принаймні, 20 років могли безпечно пролежати на спеціальних складах, на яких вони і знаходилися.

Це питання тримав на контролі тодішній голова СБУ Євген Марчук. Він поставив мені задачу ретельно вивчити це питання, щоби можна було ухвалити рішення. Ми зібрали необхідні матеріали.

Користуючись нагодою, дякую багатьом офіцерам, які тоді проявили турботу за Україну. Військова контррозвідка підготувала доповідну – на двох сторінках, за підписом Марчука – на ім’я президента Кравчука про недоцільність вивезення тактичної ядерної зброї.

Бо вивозити почали за незрозумілих для багатьох обставин. Наскільки я знаю, як мені тоді керівництво сказало, відповідне рішення ухвалювали ще у біловезьких лісах (зустріч президентів та урядовців України, Білорусі та Росії 7-8 грудня 1991 року. – ред.).

– Є така інформація, що була в Алма-Аті зустріч пострадянських керівників у тому ж грудні 1991-го. І ніби там Кравчук це питання погодив. Але тут цікавий нюанс. Тоді Кравчука тільки-но обрали. І ще не було визначено однозначно: де вже повноваження президента, а де ще повноваження Верховної Ради. Ніби Верховна Рада мала би таке санкціонувати.

– Дійсно, на підставі біловезьких і пізніших домовленостей, коли президент вже набрав юридичний статус, це було узгоджено, і почався вивіз.

Нашу доповідну з аргументацією про недоцільність вивезення тактичної ядерної зброї на моїх очах Євген Кирилович (Марчук)поклав в папочку і сказав: іду до президента доповідати.

– Це коли було?

– Десь на початку 1992 року, здається, лютий.

– Це важливо уточнити, бо до кінця 1992-го її вивели.

– Отже, глава СБУ пішов до президента доповідати. Після цього вивіз призупинили на два тижні, а потім – знову поновили без будь-якої інформації. Принаймні, мене не інформували. Відповіді на той документ, який, думаю, десь повинен бути збережений в архівах, також не було. А було усне розпорядження, що це вже домовлено – і «поїхали».

Росіяни дуже активно цілодобово працювали, щоб завантажити і вивезти тактичні ядерні боєприпаси.

Безумовно, нам сумно було за цим спостерігати, але ми свою роль виконали. Оскільки відповідне рішення є – зашкодити такому розвитку подій не було можливості. Але інформацію ми оперативну отримували, що росіяни були дуже задоволені.

І коли останній тактичний боєприпас вивезли, то вони та їхні прихильники в Україні неабияк тішилися: «Оце ми «х*хлів» взули! «Залізо» лишили, а «перспективу» вивезли!».

Вивезення тактичної зброї – це був їхній чистий успіх. Бо до цього американці ще не мали жодного відношення. Таким чином, тактична ядерна зброя поїхала туди.

До речі, ми хотіли проконтролювати, навіть домовленість була, що це не просто передача озброєння Росії, а саме на знищення, на утилізацію. Але росіяни не допустили наших представників, а формально в якусь будівлю завезли: ось це у нас цех переробки! А далі вже не показали, як це все відбувається. Тобто ніхто не був присутній на утилізації цих боєзапасів.

Ось так швидко і з такою ефективністю вони це зробили!

Однозначно можу сказати, що СБУ підготувала документ (щодо недоцільності виведення тактичної ядерної зброї. – ред.), який Марчук поніс президенту. Якою була їхня розмова з Кравчуком – не знаю. Але точно на два тижні призупинили вивіз, а потім знову «поїхало». Думаю, це рішення ухвалював безпосередньо Кравчук. А хто були в нього консультанти, які аргументи наводили? На жаль, я не знаю.

– Чому Верховна Рада цього не помітила? Бо потім, коли обговорювали долю стратегічних ядерних озброєнь, то в парламенті дуже серйозно на цей процес намагалася впливати. А тут Верховна Рада якось проігнорувала.

– Не було акценту, не піднімали це питання через те, що буквально момент був переломний. Тут тільки референдум провели – а тут вже «поїхало». І хто міг це з депутатів зробити?

– Тоді один Степан Хмара був вартий десятьох депутатів!

– Хмара – так, але не була акцентована увага. От у подальшому, коли постало питання, коли американці підключилися...

До речі, Росія більше лякала США ядерною зброєю на території України, ніж ті спочатку її оцінювали.

– А як Росія лякала? Що українці, мовляв, її кудись продадуть чи що?

– Аргументували тим, що безконтрольність, що загроза ядерного тероризму, бо якщо навіть українці терористами не будуть, то технологічно цей процес небезпечний. В результаті, американці об’єднали з ними зусилля і викручували руки Україні, вимагаючи передачі ядерного озброєння.

– Але це вже про стратегічну ядерну зброю йшлося.

– Так. А тактичну ядерну зброю, поки ми ледь-ледь розчухалися, в нас забрали, бо не було відпрацьованого механізму. Зрештою, Верховна Рада проголосила без’ядерний статус. Я був противником цього, але повинен був дотримуватися та ще й сприяти позбавленню цього озброєння.

– Наскільки тактична ядерна зброя була розкидана по Україні?

–

Вона масово знаходилася. Зокрема, в Криму для Чорноморського флоту і для авіації. Майже в кожній області були бази зберігання.

– Чув таку історію. Коли вивозили тактичну ядерну зброю, то голова якоїсь облради (облдержадміністрацій ще не було) на власний розсуд намагався цьому завадити. Чи відомо вам щось про такі ініціативи?

–Безумовно. В Івано-Франківській області, де була потужна база зберігання, цивільна адміністрація почала казати, що це недоцільно. У Самбірському районі Львівській області звучали такі голоси. Бо ми ж для довідки збирали узагальнену інформацію.

– А що саме казали місцеві керівники? Як вони аргументували?

– Що таким чином Україну позбавляють надійного захисту. Всі більш-менш обізнані люди знають, що ядерна зброя – це в першу чергу зброя стримування, безпеки. І тоді багато людей на неорганізаційному рівні говорили, і військові зверталися з листами. Потім, коли постало питання зі стратегічною зброєю, то більш організовано і ґрунтовно робили спроби утримати це озброєння. Але тиск і погрози були такі!.. Принаймні, тодішній президент США Білл Клінтон визнав, що допустив стратегічну помилку, тиснувши на Україну в цьому питанні.

– А все-таки, як Росії це вдалося? Погодьтеся, це ж була така, даруйте за термін, спецоперація з їхнього боку – впродовж доволі стислого часу з багатьох областей України вивезти тактичну ядерну зброю. Бо в них тоді теж був розгардіяш нічогенький.

– Так. Але вони краще знали ціну ядерному озброєнню. А в нас тут, крім того, ще довго не було ухвалене рішення, яку ми будемо мати армію. Може, спільну? Цей фактор теж тоді відігравав.

– Тоді йшлося про якісь «Збройні сили Співдружності», як тоді казали.

– Так. І під цим галсом говорили, що треба зібрати ядерний компонент в єдиний кулак управління, враховуючи виникнення багатьох держав. І це виглядало для багатьох правдоподібним моментом.

– Якою була з цього приводу позиція Міноборони?

– Вищий командний склад Міноборони по-різному реагував. Десь 20% були противниками (ядерного роззброєння України. – ред.), 60% чи трохи менше були нейтральними в цьому питанні, але було й 20% тих, які, займаючи командні посади в ЗСУ раділи, що «у «х*хлів» забрали», хоча й залишалися в українській армії. Такі теж були.

Знаєте, тоді ще все було на роздоріжжі. Наприклад, Чорноморський флот: у Феодосії, в Балаклаві були бази збереження. Але ж підпорядкування всього цього ще ж не було визначено: як, кому, що?

Усі ядерні компоненти напряму замикалися – наскільки я пам’ятаю, бо вже понад 30 років минуло – на Десяте головне управління Генштабу СРСР, а потім Російської Федерації. Це напряму у радянські часи було, в Україні не було структури, яка цим керувала би! Наприклад, командира спеціального складу зберігання в Івано-Франківській області призначав не командувач Прикарпатським військовим округом, а в Десятому головному управлінні в Москві. А військові – люди дисципліновані, підпорядковані командиру. Командир командує: з вашим керівництвом узгоджено – давайте все це на утилізацію терміново. І люди виконували.

– І це все йшло саме як на утилізацію?

– Так.

– Зважаючи на розвиток подій, зараз знову порушують тему: чи не варто Україні повернути ядерну зброю? Очевидно, третій ядерний потенціал, який вона мала на момент розвалу СРСР, вже відновити нереально, але бодай якийсь. Як ви це бачите?

– Ми з вами вже не перший раз зустрічаємося, і ви знаєте, що я не міняю позицію. Я був проти вивезення тактичної ядерної зброї і навіть неофіційно – проти вивезення стратегічної ядерної зброї, бо, займаючи посади, не завжди військовому доречно говорити те, що він думає. Бо ядерна зброя на сьогодні і ще багато років, якщо не винайдуть новий, більш небезпечний вид озброєння, буде стримуючим фактором.

– І все-таки, оці обговорення – от би Україні ядерну зброю – це пустопорожні балачки, як «дурень думкою багатіє», чи тут Україна справді має потенціал?

– Це політизація питання. Такі речі роблять у тиші. Жодна держава, ніхто з рекламою не створював свою ядерну зброю. А те, що там хтось піариться чи б’є себе в груди, що от би те і те, – то це не по-державному. Дбайте про безпеку держави і менше про це розказуйте!