Дружба між Гаваною і Москвою зародилася ще в часи Радянського Союзу і триває досі. Нині вона тримається, зокрема, завдяки російським поставкам нафтопродуктів та продовольства на Кубу, а також на фінансовій і політичній підтримці кубинського режиму – кажуть дослідники.

Та після початку повномасштабної війни Росії проти України, схоже, дружні відносини між країнами можуть передбачати ще й поповнення армії РФ громадянами Куби.

«Схемам» вдалося встановити, що вони масово беруть участь у війні проти України. Громадяни Куби потрапляють до лав російської армії іноді обманом та примусом, іноді – через гроші та керуючись ідеологічними міркуваннями.

Журналісти дослідили великий масив даних – ексклюзивні документи з джерел в ЗСУ, а також соціальні мережі кубинських найманців. Це дозволило не тільки їх ідентифікувати, але й встановити, де саме вони тренуються, в яких російських частинах служать і, зрештою, на які українські території їх відправляють воювати.

Окрім того, «Схемам» вдалося поспілкуватися з полоненим кубинцем, який в деталях розповів, як його ошукали і він опинився майже за десять тисяч кілометрів від рідної країни на війні, замість обіцяної «роботи на будівництві».

Про роль Куби у війні Росії проти України – у новому розслідуванні «Схем».

«Так звучить кубинська народна музика. Якщо це сучасна пісня, тоді ритм складніший» – кубинець в російській військовій формі починає відбивати руками ритм по столу, щоб показати знімальній групі Радіо Свобода різницю у музичних стилях.

Йому 36 років, його звати Франк Даріо Яроссей Манфуга. Він потрапив до лав армії Росії в січні 2024-го року, а вже у березні його захопили в полон українські військові.

Журналістам вдалося поговорити з Даріо, щоб почути його історію та мотивацію. У Гуантанамо, розповів кубинець, він працював викладачем географії та через брак грошей подався у музиканти.

«Я ніколи не мав намірів когось убивати. Ніколи не хотів брати участі у війні. У мене є родина», – каже Даріо одразу після того, як закінчив грати, та виходить, розчулившись.

То як і чому цей кубинець опинився у лавах російської армії?

Журналісти розуміють, що заяви полоненого зроблені в умовах неволі, тому сказане ним може не відображати його справжні погляди.

Розмова з Франком Даріо Яроссей Манфуга:

– Я знав, що є такі країни, як Україна і, як Росія. Але такого розуміння, як після того, коли я побував в Росії, і зараз тут, в Україні, не було.

– Що вам відомо про війну Росії проти України, і як ви взагалі розумієте причини того що відбувається?

– Десь два роки тому я побачив на нашому телебаченні новини про війну між Україною та Росією. Я не знав, що зараз відбувається у цій війні. Тому що на Кубі на ній не робили акценту, по телебаченню не говорили про результати, статистику.

– А зараз причини розумієте?

– Так, зараз розумію. Я вважаю, що війна має закінчитися, бо помирає дуже багато людей.

– Ви знаєте про те, що Росія напала на Україну?

– Ні. Вони казали, що є збройний конфлікт між Україною та Росією. Більше деталей не давали, щоб можна було зрозуміти, що насправді відбувається.

– Ви працювали викладачем, вам не було цікаво?

– На Кубі все не так, як в розвинених країнах. У нас багато до чого немає доступу. Так, я був вчителем, який викладав. Але на Кубі інформація дуже обмежена урядом. Окрім того, що Куба – це острів, інформація в країні дуже обмежена, інтернет обмежений і дуже дорогий. Не як тут, де новини більш повні, де можна зрозуміти всю суть. Там не так.

Дружба режимів

За радянських часів Куба була одним із ключових союзників Кремля. Ідея щодо тіснішої співпраці з Радянським Союзом належала Фіделю Кастро, який багато років очолював острівну державу – розповідає кандидатка історичних наук, доцентка КНУ ім. Шевченка Наталія Шевченко. За її словами, Кастро вважав, що якщо США нападуть на Кубу, то Радянський Союз прийде на допомогу.

Стратегічну дружбу між СРСР та Кубою підхопив і розвиває тепер очільник Росії Володимир Путін. Одразу після приходу до влади, у 2000 році, один з перших його візитів був саме на Кубу, каже Наталія Шевченко.

«Плюс Куба отримувала кредити і допомогу. Борг на початок 2010-х років сягав 34 мільярдів доларів. Але вже в 2014 році під час латиноамериканського турне Володимир Путін списав 90% цього боргу, просто подарувавши його Кубі. Я б сказала, що Росія меркантильна в своєму ставленні до Куби, інакше вона б не кинула її зараз, напризволяще з гуманітарною кризою і продовольчою кризою», – розповідає Шевченко.

«Життя на Кубі дуже складне. Дихати на Кубі, працювати на Кубі – дуже непросто. Уявіть собі, я отримував 1500 кубинських песо на місяць, коли працював музикантом. І кілька місяців мені треба було заощаджувати, щоб купити собі телефон. І ще ж треба платити за інтернет, а на Кубі він дорогий. Коли я міг, я оплачував інтернет», – розповідає Даріо.

Кубинець, який із родиною на початку 1970-х виїхав до США – доктор філософії Орландо Гутьєррез-Боронат – є речником Кубинського демократичного директорату – організації, що виступає за демократичні зміни в республіці. Він вважає: жителям демократичних країн важко уявити життя на Кубі при існуючому режимі.

«Висока зарплата на Кубі – 20 доларів на місяць. Плюс гіперінфляція. Комунізм на Кубі довів людей до злиднів. Режим на Кубі залежить від Росії через нафту, військовий та дипломатичний захист. Це дуже схоже на режим Асада в Сирії, який залежав від Путіна», – каже дослідник.

Згідно з останніми доступними даними Світового банку, у 2021 році Росія експортувала до Куби танкерами пального на понад 440 мільйонів доларів.

Станом на 2021 рік це друга країна після сусідньої Венесуели, яка постачає на Кубу нафтопродукти, дешеві через західні санкції.

Не припинився імпорт російських нафтопродуктів і після повномасштабного вторгнення.

Це можна побачити не тільки в свіжій фінансовій звітності, але й за допомогою сервісу відстеження суден Marine Traffic та супутникових знімків Planet Labs.

Танкери в портах Куби були у 2022 році, і в 2023-му, і в 2024-му.

Кожен танкер вміщує до 800 тисяч барелів. Всі ці судна належать російському підсанкційному «Совкомфлоту» – найбільшій судноплавній компанії, якою володіє уряд РФ.

Отже, мова про сотні тисяч барелів та мільйони доларів – так виглядає лише один тип залежності Куби від Росії.

«Це економічні контакти, насамперед залежність від постачання продовольства. І друге, це якраз необхідність модернізації застарілого обладнання, яке було встановлене ще в часи Радянського Союзу і досі експлуатується на Кубі (зокрема, мова про теплоелектростанції – ред.). Це геополітична залежність. Це і є підтримка режиму на Кубі», – каже Наталія Шевченко.

Є і публічні прояви російсько-кубинської дружби. Наприклад, коли влітку минулого року російські військові кораблі заходили у порт Гавани, то обидві сторони назвали це «демонстрацією історичних дружніх відносин».

Та, схоже, «дружні відносини» Москви та Гавани можуть передбачати ще й поповнення громадянами Куби особового складу армії РФ.

«Диктаторський режим в Гавані є безумовним союзником Путіна і Росії. Російські військовослужбовці, ГРУ, мають бази на Кубі. Це виявили і задокументували ЗМІ у численних статтях. І вони (війська РФ – ред.) беруть участь у підготовці кубинської армії», – стверджує Орландо Гутьєррез-Боронат.

Момент, коли Даріо зрозумів, де опинився

Даріо Манфуга розповідає, що поїхав із Куби, щоб знайти роботу. Побачив рекламне оголошення про пошук працівників – і відгукнувся на нього. У відповідь – йому надіслали анкету у WhatsApp.

«Ця реклама була про роботу в Росії. Якби я побачив рекламу з іншої країни, типу Сполучених Штатів чи ближчих країн, і була б можливість обирати, тоді б я поїхав в іншу країну. Але я побачив рекламу з Росії. Зі мною небагато контактували. Тобі надсилають анкету – ти відправляєш заповнену, потім – фото паспорта. Тому неможливо було зрозуміти, чи зі мною спілкувався росіянин, чи іспанець, чи латиноамериканець», – розповідає Даріо.

Кубинець заповнив анкету в січні 2024 року. Потім швидко продав свій телефон, щоб оплатити дорогу з рідного Гуантанамо до аеропорту в Матансасі – представники компанії, з якою він спілкувався нібито з приводу найму на роботу як будівельника, назвали номер рейсу, на який він мав сісти.

– У скільки вам обійшлася дорога з Куби до Москви? – запитала журналістка «Схем» в Даріо.

– Я не платив.

– Тобто, ви не давали цій компанії взагалі грошей, щоб потрапити до Москви?

– Ні.

– Чи вас хтось зустрічав?

– Так, там був іспанець, який показав мені фото мого паспорта. Це була та людина, яка мене забирала з аеропорту. Він показав документи, мої та чотирьох інших кубинців, які були зі мною в літаку, посадив нас у свою машину й відвіз у Ростов. По дорозі він нам казав, щоб ми ні про що не хвилювалися, що все буде добре. Він ні слова не сказав про війну. По дорозі він купив нам їжі. Дорога була довгою. У Ростові нас залишили на складі.

Потім, за словами кубинця, він підписав контракт, що був російською мовою. Бо все ще думав, що працюватиме на будівництві. Натомість його повезли з Ростова – до окупованого українського Донецька.

«Там були ще чотири кубинці, загалом п’ять зі мною. І вже тоді я почав розуміти, що відбувається. Нам видали шолом, воєнне оснащення. Ми відмовлялися. Почали бунтувати – ми цього не хочемо. Ми не для цього сюди приїхали. Ми не хочемо стріляти. У мене ніколи не було військової підготовки, я не знаю як користуватися зброєю. Вони наполягали, що ми маємо це робити. І, якщо ти відмовлявся – тебе били», – згадує кубинець.

За словами Даріо, за відмову виконувати накази їх також позбавляли їжі: «Увесь цей час вони тиснули на нас. Казали, що ми маємо вийти на поле бою, взяти зброю, маємо стріляти. Тому що українці прийдуть й вб'ють нас».

В перших числах березня кубинець таки пішов на завдання. Каже, мав передати зарядний пристрій суміжному підрозділу, але їхня група потрапила під обстріл. Російський військовий, за яким мав йти Даріо, як і інші, втік.

«Чи вони загинули, чи живі – цього я не знаю. Ось так, як я зараз виглядаю, таким мене й взяли в полон. У мене не було воєнного оснащення. Я ніколи не готувався до війни. Я нічого не знав про війну», – переконує Даріо.

Сам кубинець каже, що не знає, навіщо він був потрібен російській армії – а військові РФ не пояснювали їм цього.

«Кубинський десант» в армії РФ

Проте, глибше вивчаючи тему вербування кубинців до армії РФ, стає очевидно: не всі були жертвами обману чи примусу. Дехто свідомо вирушив до Росії, маючи чітку мету – воювати проти України.

«Я би тут виділила два аспекти. Перший – це, звісно, ті, хто мають економічну мотивацію. Справді, через низькі зарплати, через низьку купівельну спроможність і реальну нестачу продовольства, є бажання заробити грошей. Другий момент – це ідейні. Давайте не забувати, що російська пропаганда, вона, власне, вкорінилася тут ще десятиліття назад», – каже кандидатка історичних наук, доцентка КНУ ім. Шевченка Наталія Шевченко.

Журналісти «Схем» отримали від джерел у ЗСУ копії документів декількох кубинців у складі російських підрозділів.

Один із них – 38-річний Хуліо Пелаес. Перед відправкою до Росії наприкінці вересня 2024 року, кубинець заповнив анкету, в якій одразу вказав свою мотивацію:

«Я вважаю це обов’язком кожної вільної людини, яка ненавидить нацистів».

Також в анкеті кубинець Хуліо зазначив, що має лише 10 класів освіти, 20 років тому служив в армії на зенітній базі, потім працював в готелі та ніколи не виїжджав за кордон.

Як саме Хуліо потрапив до армії РФ?

Журналісти віднайшли його сторінку «Вконтакте» і побачили такий пост, опублікований у вересні 2024-го:

«Я кубинець, живу в Гавані, на Кубі, у мене немає грошей, щоб купити квиток на літак, для кубинців це занадто дорого. Це все, що мені потрібно – квиток на літак, а не готівка чи якась інша допомога. Я хочу доїхати до Москви і з'явитися в будь-який призовний центр. Будь ласка і дякую».

А вже наприкінці жовтня кубинець публікує фото з військовим спорядженням із «Z»-символікою, нашивкою «Куба» та паспортом РФ.

Інший кубинець, анкету якого «Схеми» також отримали в своє розпорядження – приписаний до російської військової частини 29328. Цю ж в/ч раніше в українській військовій розвідці називали місцем служби непальських найманців. Тож, вочевидь частина, створена у 2022 році, може бути центром «приписки» багатьох іноземців в армії РФ.

У 2023-му році ще 200 кубинців підписали у Тулі контракт на службу в російській армії. Про це свідчать копії їхніх паспортів, опубліковані в минулому році розслідувачами InformNapalm. Це був дамп пошти одного з російських майорів, зламаний гакерами «Кібер Спротиву».

«На основі паспортів, які вдалося отримати українським гакерам, нашої власної інформації з самої Куби, на основі багатьох відео, які ми бачили, та інформації щодо деяких кубинців, які загинули в боях, можемо говорити, що на боці Росії, ймовірно – 5 000 кубинських військових. Для цього всього потрібна мережа, яка не могла б діяти без дозволу кубинського режиму. Відомство, що видає паспорти на Кубі, називається міністерством внутрішніх справ. Це те саме міністерство, яке керує спецпідрозділами «чорних беретів», які є і в Україні», – каже дослідник Гутьєррез-Боронат.

«Туристам» з Куби – адже більшість з них вказували в документах мету візиту саме «туризм» – обіцяли зарплату близько 2000 доларів щомісяця протягом одного року. Проте не всі з них змогли протриматися цей період.

Аналізуючи соцмережі згаданих в публікації InformNapalm кубинців, «Схеми» знайшли свідчення про загибель одного з найманців – 41-річного бійця з позивним «Чікі». Схоже, він загинув на Бахмутському напрямку, а нині похоронений під Москвою.

Інший кубинець Алієскі Аначе після приїзду до РФ, як і інші бійці, одразу створив сторінку у «Вконтакте» та почав активно постити. Його фото й вивели «Схеми» на місце проходження служби іноземців.

Журналісти звернули увагу на одну зі світлин – Алієскі в тренажерному залі, позаду – емблема міноборони РФ із написом «служу России».

На іншому фото можна побачити яскраво-синю будівлю у вікні та геотег «промышленный проезд».

Єдина військова частина біля вулиці Промисловий проїзд у Тулі – це місце базування 51-го парашутно-десантного полку 106-ї десантної дивізії РФ. Підрозділи цієї дивізії брали участь у боях за Бахмут.

На російських Яндекс.Картах ця територія наразі прихована. Проте територію можна роздивитись із супутника, звідки видно ті самі дві будівлі, як на фото кубинця зі спортзалу.

«Схеми» встановили ще декількох кубинців зі складу цієї дивізії. Це вдалося завдяки тому, що кубинські найманці мають тісну спільноту у соцмережах. Віднайшовши лише декілька сторінок діючих військовослужбовців із Куби у «Вконтакте», далі журналісти вийшли і на інших кубинців, які воюють.

Вони публікують фото з позицій і відкрито демонструють проросійські погляди.

Наприклад, один з кубинців обіймається з російськими «ВДВшниками» та позує зі зброєю.

На фото закарбована трансформація й іншого найманця – від яскравого образу до фото в автобусі та написом російською про дорогу на фронт із побратимами: «Ура! Наша будет победой!».

І це не єдиний кубинець, який, схоже, повністю змінив стиль життя.

Майже всі встановлені журналістами військовослужбовці з Куби – мають знаки розрізнення саме повітряно-десантних військ Росії. При цьому багато хто залишає на одязі символіку, пов'язану з республікою.

Один з кубинців з позивним «Чікі» потрапив в сюжет російського пропагандистського каналу «Звезда» – на відео він виводить на снаряді напис «Hasta la vista, baby» (в перекладі з іспанської «Прощавай, крихітко» – ред.) та розповідає, як він «полюбив гречку».

Насправді його звати Рафаель. На особистій сторінці зазначає, що служить з 2023 року. Сам себе називає «кубинським солдатом штурмового та підривного загону». Полюбляє вагнерівські патчі та селфі з автоматами.

В березні 2024 року «Чікі» постить світлину біля будівлі з характерними фресками: солдати, парашути, коктейлі Молотова.

До серпня в соцмережах «Чікі» з'являлися фото в компанії інших кубинців – з навчань та тульських барів. Потім – світлини з бойових позицій на лівобережжі Херсонщини.

Вже наприкінці грудня «Чікі» разом з іншими військовими армії РФ отримав нагороду, що нагадує медаль «За боевые отличия» – відомчий знак міноборони РФ за так звані «відвагу, а також умілі, ініціативні та рішучі дії» на фронті.

Герой сюжетів каналу «Звєзда» «Чікі» вивів журналістів на його однослуживців – інших громадян Куби, що воюють на боці Росії. А ті, у свою чергу – на невідому раніше локацію, де вони тренуються.

На одному з фото – «Чікі» навпроти тульського бару Vino Domino із товаришем по службі.

Його ім'я – Одін Рівас. До 2009 року працював на Кубі пожежником. У серпні 2022 року, коли він вже мав невеликий бізнес, Рівас навіть потрапив у місцеву пресу: вони з товаришем, як добровольці, допомагали гасити пожежу на базі супертанкерів у Матансасі.

А вже в 2023-му році Одін, схоже, також добровільно відправився на війну Росії проти України.

Адже кубинець активно постить себе на позиціях та показує ідеологічну символіку – так звану «георгіївську стрічку», патчі групи Вагнера, триколор, емблему російської розвідки та радянські атрибути.

«Схеми» звернули увагу на фото з тренувань кубинця, деякі з них позначені геотегом – «Крым».

Насправді ж це – територія тренувального полігону десантників з тієї ж 106-ї дивізії.

Чому «Крим»? Бо через цю в/ч проходить автомагістраль М2, яка в російських джерелах позначається як траса «Крим».

Журналісти встановили ще з десяток кубинців, які фотографувалися на території цієї військової частини.

Починаючи від в’їзду на закриту територію. Як, наприклад, Даніель Сільверіо-Кастро.

Наприкінці вересня 2024 року він створив сторінку і майже одразу запостив фото у формі та у баггі, які військові РФ все частіше використовують на фронті.

Тут же тренувався і кубинець – Луіс Даріен. Він запостив кілька фотографій, на яких видно будівлі військової частини.

Інший кубинець, що був на цій тренувальній базі у Тульській області – Цезар Орестес.

На Кубі навчався у школі при посольстві РФ. Ймовірно приїхав в Росію в пошуках грошей. Адже в січні 2023 року зареєструвався в телеграмі та шукав підробіток у Москві.

Вже на початку 2024 року перебрався до Тули та почав публікувати світлини у військовій формі.

Судячи з облаштування території, на цій базі найманці можуть вчитися штурмувати та утримувати позиції, десантуватися із гелікоптерів...

Після навчання в Тульській області кубинців відправляли на окуповані терени України – до Херсонщини, як «Чікі» з сюжету телеканалу «Звєзда», та Донбасу – як Денні Олуго, який відмітився в Бахмуті на третій місяць окупації міста на тлі випалених будинків та нерозірваної російської авіабомби ФАБ-500.

«Ворожий уряд»

Кубинці у російській армії опиняються масово. Дехто, як Даріо Манфуга, у пошуках грошей на існування та, згідно з його словами, обманом. Дехто, як Алієскі Аначе, Одін Рівас та Денні Олуго, схоже, цілеспрямовано та із захопленням радянськими символами та військами «ВДВ».

Та чи є на це дозвіл уряду острівної республіки?

«Я не знаю на чиєму боці Куба. Розумієте? Я звичайний громадянин і такою інформацією не володію. Це справи держави. Я не знаю, чи Куба на боці Росії, чи на боці України», – каже Даріо Манфуга.

У своїх заявах кубинські посадовці кажуть: вони – проти страждань «невинних цивільних в Україні», атак на інфраструктуру та вербування своїх громадян на війну.

«Куба завжди захищатиме мир і однозначно виступатиме проти застосування або загрози застосування сили проти будь-якої держави» – заявляв посол Педро Луіс Педросо Куеста, постійний представник Куби при ООН, на екстреній спеціальній сесії Генеральної Асамблеї щодо України. Це 1 березня 2022-го року, Нью-Йорк.

Але з-поміж закликів до миру він промовляє і таке:

«Ігнорувати протягом десятиліть обґрунтовані претензії Російської Федерації на гарантії безпеки та припускати, що Росія залишиться беззахисною перед обличчям прямої загрози її національній безпеці, було помилкою. Миру неможливо досягти шляхом облоги чи загнання держав у кут».

В цей день, 1 березня, російська армія наступає з кількох напрямків та обстрілює десятки українських міст:

• Харків. Влучання по центральній площі Харкова – Майдану Свободи. Гинуть десятки людей.
• Херсон. Початок вуличних боїв. Містяни намагаються протистояти окупантам. Десятки загиблих.
• Київ. Атака на телевежу. Просто неба гине ціла родина.
• Бородянка. Численні удари армії РФ по житлових будинках. Десятки загиблих.

У цей же день, крім суперечливого виступу представника Куби в ООН, свою заяву публікує і уряд республіки, де, крім закликів до відстоювання міжнародного права, мовиться таке:

«Неможливо провести суворий і чесний іспит щодо поточної ситуації в Україні. Історія притягне США до відповідальності за наслідки все більш наступальної військової доктрини за межами кордонів НАТО, яка загрожує міжнародному миру, безпеці та стабільності».

Схожу риторику про «подальше розширення інфраструктури НАТО» в якості виправдання повномасштабного вторгнення в Україну, часто використовує Росія – про це говорив сам Володимир Путін, його прессекретар Дмитро Пєсков, очільник МЗС Сергій Лавров. Вже у 2023 році, коли з’явилися перші згадки про участь кубинських громадян в армії РФ, влада республіки оголосила – країна рішуче виступає проти найманства.

«МВС виявило та працює над нейтралізацією та ліквідацією мережі торгівлі людьми, яка діє з Росії, щоб включити кубинських громадян, які проживають там і навіть деяких, які проживають на Кубі, до військових сил, які беруть участь у військових операціях в Україні. Подібні спроби нейтралізовано, проти осіб, причетних до цих дій, відкрито кримінальні провадження. Вороги Куби поширюють спотворену інформацію, яка має на меті заплямувати імідж країни та представити її як співучасника цих дій, які ми рішуче відкидаємо», – заявило МЗС Куби 4 вересня 2023 року.

Трохи згодом, 13 вересня того ж року, з заявою виступила директорка у справах Європи та Канади Генерального відділу двосторонніх справ МЗС Куби Ілеана Нуньєс Мордоче. Вона стверджувала, що Росія і Куба обмінюється інформацією щодо цих інцидентів, «враховуючи чудовий рівень відносин між обома країнами».

«Вони говорять одне, а роблять інше. Коли вибухнув скандал, і вони зробили це, щоб захистити себе, вони сказали, що заарештували мережу чи групу вербувальників. Ви бачили якісь судові процеси? Судів не було. Більшість з цих людей були звільнені. Знаєте, чому їх відпустили? Тому що вони працюють на режим. Вони оголосили про це лише для піару, і більше нічого не було. У нас є відео, де деякі з тих людей, які були заарештовані першими, повертаються додому і влаштовують вечірку. Це типово для Куби», – вважає дослідник Орландо Гутьєррез-Боронат.

Тож «Схеми» звернулися до кубинського МЗС із запитаннями – якими були результати розслідування справ; хто саме в Росії причетний до організації нелегальних каналів вербовки кубинців до армії РФ, чи зверталась Гавана до Москви із проханням це зупинити та як саме кубинська влада протидіє активній участі власних громадян у війні. Редакція очікує на відповідь.

В українському МЗС вважають – уряд Куби беззастережно підтримує Росію.

«Цей уряд голосує проти всіх українських резолюцій у Генасамблеї ООН. Більше того, лідер Куби на прес-конференції з російським диктатором Володимиром Путіним прямо бажав йому успіху в його агресивній загарбницькій війні проти України. Про що можна говорити в таких умовах, коли нашій країні лідер Куби бажає загибелі?» – каже речник МЗС Георгій Тихий.

За його словами, Україна офіційно не зверталася до Куби за поясненнями щодо заяв про підтримку Росії, бо в цьому «немає сенсу».

«Це відверто ворожий уряд і країна, яка відверто недружня до України. Не сильно можливо щось станом на зараз зрушити в цих відносинах. Це не про відсутність контактів. Це про те, що аргументи України навряд цей уряд почує, враховуючи те, наскільки вони на боці Росії», – вважає Тихий.

Крім очевидних економічних причин, на думку представника українського МЗС, кубинський уряд обрав саме бік Росії у повномасштабній війні через політику «антиамериканізму». За словами Тихого, уряди і режими часто вирішують зближатися з РФ, бо бачать в Росію силу, яка нібито «протистоїть Америці».

«Але це глибоко хибно. І у Росії антиамериканізм вдаваний. Росія переслідує свої агресивні цілі і антиамериканізмом прикривається від звинувачення. Росія є імперіалістичною силою сама по собі. І це не лише наше ставлення до Куби, це ставлення до всіх режимів, які на основі антиамериканізму починають знову ж таки солідаризуватися з воєнними злочинцями», – підсумовує Тихий.

Кубинець Даріо Манфуга залишається в Україні – і наразі незрозуміло, яка країна має просити про включення його в обмінні списки.

– Як ви думаєте, хто має вас обміняти? – запитала журналістка.

– Я не хочу на Кубу. Не хочу їхати на Кубу.

– Тобто, ви б хотіли повернутися в Росію?

– Цього не хочу. Можливо, якась організація могла б мене врятувати. Це було б дуже добре.