«Привозили людей у мішках і ставили під стінку…», «До вух, пальців і нижніх органів під’єднували струм – і катували», «Били битами, ногами, кабелем», «Надягали протигаз і душили». Ці свідчення – від мешканців Херсону, яких під час російської окупації переслідували та піддавали численним жорстоким тортурам і катуванням. Цим людям вдалось вижити, а деякі з них погодились розповісти про це журналістам.
Знімальна група «Схем» побувала в Херсоні через тиждень після звільнення міста, щоб особисто поговорити з місцевими мешканцями – колишніми бранцями двох херсонських катівень і зафіксувати ці свідчення дій російської армії та підконтрольних їй угруповань. Спецрепортаж Сергія Андрушка.
Катівня в ізоляторі
Володимир живе неподалік від поліцейського ізолятора у Херсоні. Ця установа під час російської окупації перетворилась на місце допитів і катувань.
«Бачили, як заїжджали машини, як вони привозили у мішках (людей – ред.), виводили їх, під стінку ставили. І по черзі заводили у ворота, а що там далі…, не знаю. Крики було чутно, страшно було», – розповідає чоловік.
Вулиця Теплоенергетиків у Херсоні. Зйомки «Схем» відбулися через тиждень після звільнення міста, тут регулярно чути вибухи.
Журналісти запитали мешканців цієї вулиці, що тут було під час окупації. Виявилося, опитані люди або були затримані і кинуті окупантами у цей ізолятор, або стали свідками того, як сюди звозили людей.
«Привозили на військових машинах – КАМАЗах, БТРах, «Тигри» приїжджали. І привозили людей, дітей навіть – років 14-15 максимум», – розповідає мешканець Херсону Ігор.
Ще один мешканець Херсону показує сліди на тілі. Каже: це після катування електрикою. У маленькій камері, розповідає він, сиділи увісьмох.
Чоловік, виявилося, ще не давав свідчень слідчим, тому вони відразу попросили його не продовжувати розповідь журналістам не під протокол.
– Яка кількість людей могла бути в ізоляторі? – запитує журналіст в херсонця Ігоря.
– Як розповідали, камера розрахована на чотирьох людей, а було і вісім, і десять, і дванадцять. Мінімум людей 300 тут було, а то й більше. І жінки, і діти, і навіть 50-60-річні люди, – розповідає Ігор.
З іншими потерпілими у катівні вже почали проводити слідчий експеримент.
«Вісім людей запам’ятати важко було після катувань», – розповідає слідчим один із потерпілих.
Слідчі і прокуратура збирають докази тортур в ізоляторі.
«Зовні схоже на кров», – каже прокурор відділу Херсонської обласної прокуратури Олександр Кудь, показуючи на сліди на стіні.
«Було оглянуто, вилучені зразки, буде проведено експертизу. Але судячи з розташування стільців, вони прив’язані, тут сиділи люди на цих двох стільцях – їх так били, що кров навіть була на стінах», – розповідає Кудь.
На момент зйомки – у камерах безлад. На стінах – написи зі знаком Z та про славу російського найвищого керівництва.
А на вулиці – розтрощені поліцейські автівки та автозак. Місцеві розповідають про свої спостереження, які підрозділи контролювали катівню.
«На початку заїхав «СОБР» (підрозділ нацгвардії РФ «Специальный отряд быстрого реагирования» – ред.), потім заїхали вояки, а потім вони виїхали і заїхала, я так зрозумів, «поліція» так званих «ЛНР/ДНР». В останню чергу тут була «поліція»… Коли вона заїхала, тут катували дуже серйозно. І до вух, і до пальців, і до нижніх органів під’єднували струм і били. Били кийками, ногами. Коли були російські вояки – а вони майже діти, їм років по 20 було – напивалися і били людей», – розповідає мешканець Херсону Ігор.
Прокурор Олександр Кудь розповідає, через що або з якою метою російські військові катували мешканців Херсону: «Перше – це проукраїнська позиція. Друге – це приналежність до правоохоронних органів чи силових структур. І третє – це примушення до співпраці з ворогом».
Катівня в офісній будівлі
Інше приміщення в Херсоні, яке під час російської окупації стало місцем утримання – цивільне. Це – офісна будівля.
«Підпалили посеред підвалу, як ми розуміємо, попередньо колеса, щоб приховати сліди вчинених кримінальних правопорушень», – розповідає прокурор Херсонської обласної прокуратури Олексій Бутенко, показуючи підвал офісної будівлі.
«Попереду ми бачимо місце можливого катування – стілець, джгути, якими утримувалися особи проти волі», – продовжує Бутенко.
Мешканка Лідія працювала в компанії, яка розпоряджалася цими приміщеннями до окупації.
«Нас сюди не пускали. Ми не мали доступу до будівлі з 3 червня і до 11 листопада. Я проїжджала повз, бачила, що вони виходили покурити, але взагалі не пускали ні у двір, ні у будівлю. Вони одразу зафарбували вікна білою фарбою, щоб не видно було нічого. Вразило, звісно, все, що у підвалі було – шини палили, щоб сліди злочинів приховати чи що все в попелі, все в будівлі розкидане», – розповідає Лідія.
Мешканець Херсону Сергій Мак упізнав місце, де його утримували.
– У них були слідчі свої, і був свій кат – його ще називали «спеціаліст», – розповідає Сергій.
– Яка його функція була? – уточнив журналіст.
– Катувати людей, суто катувати.
– Тобто, цим займалася одна людина?
– Так. Вони дзвонили йому, і він приїжджав, коли треба було.
– Він був росіянином?
– Так, росіянин. Такий лисий з бородою. І в окулярах сонцезахисних. Завжди в них був. Без маски, без балаклави, але в окулярах.
– Скільки йому було років?
– Десь 40-45.
Сергію двічі не поталанило. Спочатку – у день, коли російські солдати вперше зайшли в Херсон.
«За професією я електромонтер, але працюю зараз охоронцем. Все почалося з того, що коли першого березня російські війська заходили в Херсон, я йшов додому. Іде колона, вони питають: «Ти що тут робиш?», я кажу – «Додому йду, а ви що тут робите?», за що і підстрелили мене. Один із них витягнув автомат і зробив два постріли, один влучив у мене. Я дійшов додому, метрів 70, викликав «швидку», яка приїхала хвилин через 10 і відвезла мене до лікарні», – розповідає Сергій.
Куля пройшла у 5 міліметрах від нирки, розповідає чоловік, і показує сліди поранення: «Лікар мені сказав: «Ти щасливий».
Згодом за ним додому прийшли інші російські солдати.
«На сходову клітку забралися російські війська через вікно, вибили прикладом шибку. Я почув звук, вийшов, побачив солдатів. Вони сказали підняти руки, лягти обличчям вниз, поклали мене на сходи, надягнули кайданки. Вивели на вулицю, тоді надягли пакет на голову і сказали: «Зараз ми тебе розстріляємо». Я запитав: «За що?». Вони відповіли: «Є за що». Потім посадили в машину і відвезли у невідомому напрямку. Завели у підвал, посадили на стілець, прикували кайданками до батареї та почали катувати. Бити, питати, кого я знаю з хлопців з тероборони, чи маю я зброю і де вона знаходиться, чи знаю я хлопців з поліції, з прокуратури, суддів, мисливців, у яких є зброя. Я, звісно, відповів, що не знаю. І так було п'ять днів. П’ять днів катували – били кабелем, били дротом від зарядного пристрою, надягали протигаз, душили. На шостий день сказали: «Ти нам завтра не так заспіваєш». Наступного дня принесли машину, яка б’є струмом. І так десь було годину. Ставили пістолет до скроні, натискали на курок», – розповідає Сергій.
Чоловік каже, у катівні спав на бетоні, а одну руку прив’язували до батареї: «І так було 25 днів. На 25-й день зайшли до мене в камеру, наказали встати, відкували мене, сказали: «Зараз відведемо тебе в душ, помиєшся, потім скажеш кілька слів на камеру». Вони знімали відео для їхньої пропаганди. Змушували нас сказати, що хлопці з ЗСУ та тероборони здавалися, бо «сопротивление невозможно и бессмысленно», як вони сказали. А наступного ранку мене відпустили. Знову надягли пакет на голову, вивезли, дві хвилини сказали стояти, потім я зняв пакет та й пішов додому».
Сергій каже, що коли його привели записувати пропагандистське відео, він впізнав місцевість: «Я повернув голову вбік – побачив кафе «Десерт», і я зрозумів, де я перебуваю».
Після звільнення Херсону відразу кілька слідчих груп почали збирати докази воєнних злочинів – співробітники поліції разом з прокурорами виїжджають щодня з Миколаєва до Херсону.
«Кожна слідча група виїжджає на свій об’єкт – на огляд або інші слідчі дії. Взагалі важко все це сприймати, важко слухати, що відбувалось з людьми», – каже прокурор Олександр Кудь.