В окружному суді Гааги завершилась стадія виступів родичів людей, які загинули у катастрофі рейсу MH17 в небі над Донбасом у липні 2014 року. Формально у цій частині слухань родичі жертв можуть розповісти суду, як втрата близьких вплинула на них психологічно, фізично та фінансово, щоб обґрунтувати грошові компенсації. Всього захотіли виступити понад 90 людей. Від їхніх розповідей у суддів і перекладачів наверталися сльози на очі. Радіо Свобода наводить слова чотирьох людей, чиї близькі загинули.
Ріа ван дер Стін (втратила батька і мачуху в катастрофі MH17):
«Они лгут. Мы знаем, что они лгут. И они знают, что мы знаем, что они лгут». Я знаю, на кому лежить відповідальність. Я процитувала [Олександра] Солженіцина в російському оригіналі для тих, хто сьогодні слухає мене від імені російського режиму.
Я втратила свого батька і мачуху, Яна ван дер Стіна і Нел Воргам. Вони летіли зі своїми онуками на Борнео, в Індонезію, країну, яку вони дуже любили.
Вперше мені довелося попрощатися з ними 17 липня 2014 року, коли я отримала той жахливий дзвінок і повідомлення, що їхній літак збили. Невіра, паніка, хаос і очікування. Я все чекала і чекала, але також сподівалася, що це не так, що мені зателефонують, і вони повернуться додому.
В мене почалися нічні кошмари. Я йшла полем в Україні і шукала батька. Але я бачила уламки, тіла, особисті речі. Пахло вогнем. Пахло смертю. Я була сама і йшла полями, серед соняшників, і все кликала: «Тату! Де ти?». І раптом я побачила його.
Він широко усміхався і запитував, що я тут роблю. Я відповіла, що шукаю його.
Я подивилася на нього, і мені довелося сказати, що він мертвий, що він загинув, коли літак, на якому він летів, збили. І тоді я почала плакати і не могла припинити, поки не прокинулась із криком. Місяць за місяцем, щоночі, знову і знову цей кошмар повторювався. Здавалося, це ніколи не припиниться.
20 серпня 2015 року ми поїхали за рештками батька і мачухи. Я зайшла у спеціально підготовлену кімнату і побачила дві маленькі коробочки. Я відкрила їх, всередині були два маленькі пакетики з кістками. Я взяла їх у руки і міцно притисла до себе. Не знаю, скільки я так простояла. Логічно я усвідомлювала, що це вони, але емоційно не хотіла це сприймати. Я так і не зможу остаточно попрощатися з ними до моменту, коли відповідальних за їхні смерті не визнають винними».
Сандер Ессерс (втратив брата і племінників у катастрофі MH17):
«Якби ти полетів на день чи тиждень раніше або пізніше? А якби ти все ж не сів на той літак? Якби твоя дружина і діти таки сіли в нього, а рейс все ж затримали, бо ти на нього не прийшов? А якби Путін і Порошенко краще домовились?»
Мій брат Петер зателефонував мені за 20 хвилин до посадки на літак. Мій брат багато літав по роботі і завжди усім казав, що авіаперельоти – це найбільш безпечний вид подорожей. Але того дня він похмурим голосом сказав буквально це: «Сандере, я боюся, що не повернуся живим. Ми летітимемо над зоною військових дій».
Він був дуже наляканим, і тому спитав мене, чи варто йому сідати на той літак. Він знав, що вони летітимуть над сходом України, і був дуже занепокоєним, настрашеним. А я відчув, що маю вселити у нього впевненість… Я часто думаю, що частково винен у його смерті. Під час тієї телефонної розмови він двічі поклав свою долю у мої руки.
Впродовж усього часу перебування в літаку Петер, імовірно, був напруженим і схвильованим, і коли в літак поцілили, він, імовірно, усвідомив, що те, чого він боявся найбільше, таки сталося».
Сілене Фредріхс (втратила сина і його наречену):
«Я принесла це. Це – просто прах моєї дитини. Так він теж буде поряд.
Ми з [моїм чоловіком] Робом купили квитки в Індонезію, щоб відпочити. Ми мали відлітати наприкінці травня 2014 року. [Наш син] Брайс і [його наречена] Дейзі хотіли приєднатися до нас, але забронювати місце неподалік.
Вони хотіли летіти одразу з нами. Але я подумала, що Дейзі краще спочатку закінчити навчальний рік і прибути наступного дня після його завершення. Цей день був 17 липня 2014 року.
Врешті-решт нам дозволили покласти рештки наших дітей разом: у труну в формі серця.
Ми забрали їх за два дні до кремації. Частини тіла були загорнуті у пакет. Ми дістали їх із труни, і я не змогла визначити, які це саме частини тіла. Вони дуже сильно обгоріли, багато кісток. Але я впізнала це – шматок блузки Дейзі з обгорілими краями».
Роб Фредріхс (чоловік Сілене):
«17 липня 2014 року – це день, коли частину мого серця вирвали. Моє життя змінилося назавжди. Часто кажуть, що чоловік не має плакати. Я ридма ридав. В мене забрали мого єдиного сина і його подругу Дейзі. Їх збили в небі ракетою «Бук». Те, що мало стати канікулами мрії, стало кошмаром. Вони потрапили на війну, до якої вони не мали жодного стосунку.
Щоразу, коли я помічаю в небі літак, мене сковує страх: його ж не зіб’ють? Поки я житиму, моє серце буде стікати кров’ю. Але я досі сподіваюся на чесний суд».
Літак «Боїнг-777» авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 із нідерландського Амстердаму в малайзійський Куала-Лумпур, був збитий над зоною російської гібридної агресії на сході України 17 липня 2014 року. Загинули 298 людей – усі, хто був на борту. За згодою України, на території якої сталася трагедія, міжнародне розслідування – і технічне, і кримінальне – очолили Нідерланди, громадян яких було найбільше серед загиблих.
Ці розслідування встановили, зокрема, що літак був збитий ракетою з зенітно-ракетного комплексу «Бук», що належить 53-й зенітній ракетній бригаді Збройних сил Росії, яка базується під Курськом, і напередодні трагедії був перевезений до окупованої частини Донбасу через непідконтрольну Києву ділянку кордону з Росією, а найближчої ночі після збиття літака повернутий назад до Росії.
Росія, попри дедалі більшу кількість доказів, продовжує заперечувати свою причетність. Союзники України, зокрема Європейський союз і Сполучені Штати Америки, у своїх заявах із нагоди роковин збиття літака прямо закликали Росію визнати і прийняти свою відповідальність за це збиття, що її встановило слідство.
Кримінальний судовий процес над першими чотирма обвинуваченими в збитті літака рейсу MH17 почався за результатами кримінального розслідування, яке веде в Нідерландах міжнародна Спільна слідча група (JIT), 9 березня 2020 року в спеціальному судовому комплексі на території летовища Схіпгол біля Амстердаму. Цей процес, який веде Окружний суд Гааги, з перервами триває далі.
Обвинувачені у нинішній справі – це троє громадян Росії: Ігор Гіркін, відомий як «Стрєлков», який на момент збиття літака називав себе «міністром оборони» угруповання «ДНР»; Сергій Дубинський, відомий як «Хмурий», відставний полковник ГРУ Росії, а на час тих подій «генерал-майор» в угрупованні «ДНР», що очолював його власне «ГРУ»; Олег Пулатов, відомий як «Гюрза» – підполковник запасу повітряно-десантних військ Росії, який на окупованій частині Донбасу отримав «звання полковника» і був тоді заступником Дубинського. Четвертий обвинувачений – громадянин України Леонід Харченко, відомий як «Крот», який перебував у той час у лавах угруповання «ДНР» під командуванням Дубинського.
Їм висунені попередні обвинувачення в убивстві 298 людей і в спричиненні катастрофи літака, що призвела до загибелі всіх на борту. Всі обвинувачені на процес не з’явилися. Тільки Пулатов представлений нідерландськими адвокатами. Усі вони своєї провини не визнають.
За деякими оцінками, вироку у процесі варто очікувати не раніше, ніж через кілька років.
