Вибір редакції: світ
ЄC працює над наступним пакетом санкцій проти Росії
Президент України Володимир Зеленський нещодавно натякнув, що Європейський Союз працює над черговим пакетом санкцій проти Росії, менш ніж через місяць після узгодження нового пакету заходів проти Кремля.
Перше питання полягає в тому, як швидко може з'явитися така нова пропозиція. Розмовляючи з дипломатами ЄС на умовах анонімності, можна зробити висновок, що вони сумніваються, що нові заходи будуть представлені цього року під час Різдва.
Це пов'язано з двома речами, які Брюссель вважає наразі більш актуальними: забезпеченням фінансування України на наступні два роки за допомогою так званої репараційної позики, яка все ще є бажаним варіантом; а також забезпеченням дії всіх чинних санкцій ЄС проти Москви.
Обидва питання мають бути вирішені не пізніше січня, причому останнє вимагає одностайності, тоді як перше потребує широкої політичної підтримки.
Іншими словами, посадовці ЄС дещо обережні, додаючи ще одне завдання, в якому консенсусу може бути важко досягти, і натякають, що новий пакет санкцій може радше з'явитися приблизно на четверту річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2026 року.
Але це не завадило державам-членам ЄС скласти нові списки бажань.
Один із дискусійних документів, з яким ознайомилося Радіо Свобода, авторами якого є балтійське тріо (Естонія, Латвія та Литва), а також Німеччина, Польща та Швеція, чітко вказує на те, що наступною метою має бути обмеження імпорту різних російських товарів до ЄС.
Зазначаючи, що блок імпортував з Росії товарів на суму 35 мільярдів євро минулого року, шість країн стверджують, що клуб все ще має достатньо можливостей для зменшення своєї залежності від Москви.
Основна частина цього імпорту припадає на енергоносії, як-от газ і нафта, а також на різні сільськогосподарські продукти.
Брюссель вже на початку цього року зобов'язався значною мірою поступово відмовитися від імпорту як російської енергії, так і сільськогосподарської продукції до початку 2027 року.
Сталь
Отже, країни ЄС, по суті, розглядають наступний за величиною імпортований російський товар: сталь.
Цього року, станом на зараз, клуб імпортував російської сталі на суму 1,3 мільярда євро, або 8% від загального обсягу імпорту ЄС з цієї країни.
Більшість цієї сталі – це так звані «сталеві плити» – тип основного матеріалу, який пізніше переробляється на більш складні сталеві вироби.
Хоча Брюссель запровадив заборону на імпорт деяких російських сталевих виробів ще у 2022 році, на сталеві плити поширюється виняток до жовтня 2028 року. Тепер цей виняток пропонується викреслити.
Добрива
Ще однією потенційною ціллю є так звані «неорганічні хімікати» з Росії, які становлять 3% від загального імпорту ЄС з Росії. До них належать безводний аміак та фосфати кальцію, які можна використовувати як для сільського господарства, так і в пластмасовій та фармацевтичній промисловості.
У дискусійному документі зазначається, що США наразі є найбільшим імпортером та експортером цієї продукції – і потенційні санкції не порушать європейські постачання цих товарів.
Схожа історія і з калійними добривами. Хоча ЄС запровадив торговельні обмеження на азотні добрива, імпорт калійних добрив у 2024 році фактично зріс, порівняно з 2022 та 2023 роками.
ЄС все ще виробляє власні калійні добрива, але за вищою вартістю, що значною мірою пов'язано з суворими екологічними нормами. Але блок також може імпортувати їх з інших третіх країн, як-от Канада та Ізраїль, а це означає, що санкції на цей російський імпорт не обов'язково створять дефіцит для європейських фермерів.
«Тіньовий флот»
Ще одне питання, на якому, ймовірно, зосередиться ЄС, – це боротьба з російським «тіньовим флотом» – часто ненадійними суднами з тіньовою власністю, які Москва використовує для обходу обмеження цін на нафту країн «Групи семи».
Це обмеження встановило ліміт, який наразі становить 47,6 долара США за барель, за яким дозволено торгувати російською сирою нафтою.
Брюссель наразі вніс до «чорного списку» 562 судна, які намагаються обійти обмеження.
Внесення до «чорного списку» означає, що вони не можуть обслуговуватися в жодному порту ЄС, але вважається, що є щонайменше ще 400 суден, які досі не були об'єктом перевірок. І їм все ще дозволено плавати у водах ЄС, що часто викликає побоювання щодо розливів нафти та інших небезпек.
Нещодавно Франція розповсюдила серед столиць ЄС документ для обговорення щодо того, що ще можна зробити в цій галузі. Суть пропозиції Парижа полягає в тому, що ЄС та країни-однодумці тепер повинні зосередитися на тому, що вона називає «підходом, орієнтованим на обсяг».
По суті, це означає крок до регулювання обсягу нафтоносних суден, які дозволено перевозити.
Хоча в документі, з яким ознайомилося Радіо Свобода, не пояснюється, як це працюватиме на практиці, але там зазначається, що наступним кроком Брюсселя має бути удар по «всіх факторах, що сприяють розвитку «тіньового флоту», особливо по його фінансових, комерційних та логістичних мережах у третіх країнах».
Хоча це, очевидно, може означати санкції, у документі також пропонується «запровадження стимулів для заохочення власників суден, що входять до списку, до реінтеграції легальних торговельних каналів» та «запобігання подальшому збільшенню тоннажу шляхом більш суворого контролю та вимог належної перевірки щодо продажу суден».
Крім того, існує питання зупинки суден, що належать «тіньовому флоту», у європейських водах.
Париж потрапив у заголовки газет на початку вересня, коли французькі правоохоронці піднялись на борт судна Pushpa/Boracay після підозр у причетності цього судна до інцидентів з дронами в Данії на початку того місяця, що призвело до закриття аеропорту Копенгагена на кілька годин.
Франція тепер закликає ЄС рішучіше діяти проти суден, які насправді можуть бути без громадянства, стверджуючи, що «коли ці підозрілі судна мають хибний прапор або коли вони насправді вже викреслені з реєстру держави своєї реєстрації – вони є суднами без громадянства», і як такі полегшують європейським країнам висадку на них, не порушуючи Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS).
Переглянути всі оновлення за день
Біля кордону з Україною. У Білорусі НПЗ оточують комплексами ППО. Супутникові знімки
Білоруська служба Радіо Свобода
Влада Білорусі продовжує посилювати оборону Мозирського нафтопереробного заводу. Як з’ясувала Білоруська служба Радіо Свобода, за останній рік навколо нього побудували 4 земляні насипи для комплексів протиповітряної оборони. Це відбувається на тлі регулярних зальотів безпілотників у Білорусь і суперечить заявам Олександра Лукашенка про збереження «мирного неба над головою».
На додаток до комплексу протиповітряної оборони (ППО) поблизу Мозирського нафтопереробного заводу (НПЗ), місце розгортання якого вже відоме, в його околицях будують ще щонайменше три подібні об’єкти. Усі вони оточують завод із боку українського та російського кордонів.
Біля території Мозирського нафтопереробного заводу, з його східного боку, на початку серпня 2025 року з’явився комплекс протиповітряної оборони, схожий на зенітно-ракетний комплекс «Тор-М2». Це з’ясували журналісти проєкту Української служби Радіо Свобода «Схеми» на підставі аналізу супутникових знімків Planet Labs та опитування експертів.
На супутникових знімках, проаналізованих Білоруською службою Радіо Свобода, видно, що створювати позиції для системи протиповітряної оборони біля східної частини території Мозирського НПЗ почали рік тому, у січні 2025 року. Тоді тут почали зводити земляний насип заввишки близько 30 метрів, на якому пізніше встановили зенітно-ракетний комплекс.
Як з’ясувала Білоруська служба Радіо Свобода, це не єдине місце в околицях Мозирського НПЗ, яке влада Білорусі облаштовує для оборони заводу.
Коло протиповітряної оборони навколо заводу
На межі 2024 і 2025 років навколо Мозирського НПЗ майже одночасно почали зводити чотири однотипні земляні насипи. Вони з’явилися на півдні – біля сіл Санюки та Полавки, біля східної частини території заводу, а також на півночі – біля села Прутюкѝ, поруч із трасою Наровля – Мозир.
Усі ці земляні насипи мають однакову форму та розмір майданчика нагорі. Їхня кількість точно збігається з кількістю бойових (пускових) машин зенітно-ракетного комплексу «Тор-М2К», які становлять вогневу основу батареї – основного тактичного формування у зенітно-ракетних військах.
Видно, що землю для насипів брали в тому ж місці, де вони з’явилися, оскільки біля кожного з них утворилися кар’єри. На цей момент незавершеним виглядає лише один насип – біля села Прутюки, де будівництво ще триває.
Спорудження таких земляних насипів для систем протиповітряної оборони зараз нерідко зустрічається на військових об’єктах у Білорусі. Останніми роками їх зводять на найважливіших для влади об’єктах або в місцях, що були значно зміцнені з початком війни в Україні. Починаючи з 2022 року, такі земляні насипи з’явилися на відновленому військовому аеродромі в Лунинці Берестейської області, колишньому покинутому аеродромі «Зябрівка» під Гомелем, відновленому аеродромі «Мозир» (Великий Боков) біля Мозиря, а також на одному з можливих сховищ ядерної зброї в Білорусі під Осиповичами.
Про те, що для охорони Мозирського НПЗ могли перекинути зенітно-ракетні комплекси «Тор-М2К», ще у квітні та вересні 2024 року повідомляв моніторинговий проєкт «Білоруський Гаюн». За його інформацією, ці військові машини могли нести чергування, зокрема, в околицях сіл Полавки та Гурини, за кілька кілометрів від заводу.
Якраз улітку 2024 року були зафіксовані перші зальоти безпілотників із боку України в Білорусь. До того Олександр Лукашенко заявляв, що у відповідь на пропозицію завдати удару по Мозирському НПЗ вирішив посилити його охорону: «Я тоді своїх військових покликав, кажу: поставте на позиції все, що в нас є (не буду перелічувати), і тоді відповімо так, що мало не буде».
Зенітно-ракетний комплекс «Тор-М2» призначений для ураження літаків, вертольотів, крилатих ракет та різних типів безпілотників, що летять на середніх, малих і гранично малих висотах. У модифікації «Тор-М2К» комплекс встановлюється на колісному шасі від Мінського заводу колісних тягачів.
Такі машини – зараз не рідкість у білоруському війську. Про поставки комплексів «Тор-М2К» неодноразово повідомляло Міністерство оборони Білорусі у 2022–2025 роках і раніше. Саме ці комплекси використовуються для охорони Островецької АЕС. Одну з партій «Тор-М2К», переданих Білорусі у 2024 році, як писало державне медіа «ВаенТВ», російські конструктори «доопрацювали з урахуванням досвіду їх застосування у «спеціальній військовій операції» (так в Росії називають війну проти України – ред.)».
«Це саме той клас ППО, який оптимізований під низьковисотні, малорозмірні цілі, зокрема, великі ударні дрони, тому його розгортання – це логічний елемент превентивного захисту. Схоже, що Лукашенко намагається мінімізувати ризик «інцидентів», у тому числі можливих диверсій, навіть з російського боку, і це точно не про боротьбу з власними партизанами», – коментував цю ситуацію для проєкту «Схеми» український авіаційний експерт Анатолій Храпчинський, заступник генерального директора компанії – виробника засобів радіоелектронної боротьби.
За 12 кілометрів від Мозирського НПЗ, біля села Великий Боков, розташоване летовище «Мозир», яке також може використовуватися для прикриття заводу. Покинутий до 2022 року аеродром ніколи раніше не використовували військові – лише цивільна авіація. У 2022 році він став місцем базування ударних російських вертольотів, що атакували Україну в перші дні війни. З околиць аеродрому фіксувалися вильоти ракет. Після виведення російських військових із летовища у травні 2022 року тут перебували білоруські військові Сил спеціальних операцій, а також деякі інші підрозділи, які виконували завдання Олександра Лукашенка щодо посилення кордону з Україною. Тут звели кілька земляних насипів, а також встановили системи протиповітряної оборони.
Бойові машини поруч із сільськими хатами
Військову позицію під Санюками організували на місці невеликого піщаного кар’єру на околиці села. На супутникових знімках видно, що місце бойового чергування розташоване досить близько до житлових будинків. До одного з них – близько 190 метрів, ще до кількох – близько 300 метрів. Приблизно за 450 метрів розташований сільський клуб, поруч – місцевий фельдшерсько-акушерський пункт, який обслуговує близько 85 жителів навколишніх сіл.
Як зазначив у коментарі Радіо Свобода науковець і популяризатор науки в галузі радіаційної безпеки та неіонізуючих випромінювань (радіовипромінювань) Сергій Бесараб, розміщення військових радіолокаційних комплексів так близько може бути небезпечним не лише під час бойових пусків ракет, а й у штатному режимі роботи.
Це може бути небезпечно для здоров’я людини. Санітарна зона 190 метрів – це дуже малоСергій Бесараб
«Ця система насамперед призначена для виявлення низьколітних об’єктів, дронів та безпілотників, які рухаються на рівні дахів будинків. Тому в зону основного та додаткового радіолокаційного променя можуть потрапляти і тварини, і люди. Це може бути небезпечно для здоров’я людини. Санітарна зона 190 метрів – це дуже мало», – пояснює експерт.
Завершення масштабної модернізації на початку війни
Мозирський НПЗ – один із двох ключових нафтопереробних заводів у Білорусі (другий – «Нафтан» у Новополоцьку). Він майже повністю залежить від поставок російської нафти і багато років залишається одним із основних джерел валютних надходжень для білоруської економіки.
Завершення, як називала його влада Білорусі, «найзначнішого інвестиційного проєкту в історії» – модернізація Мозирського НПЗ та запуск комплексу глибокої переробки нафти (H-Oil) – фактично збіглися з початком повномасштабної війни Росії проти України. Це поставило під загрозу і роботу заводу, розташованого за 30 кілометрів від українського кордону.
Раніше Білоруська служба Радіо Свобода підрахувала, що лише з липня 2024-го до жовтня 2025 року до Білорусі могли залетіти щонайменше 700 дронів. Деякі з них, зокрема, летіли у бік Мозиря.
Вперше білоруські військові визнали, що збивали дрон за допомогою бойової авіації, 5 вересня 2024 року. Внаслідок падіння уламків безпілотника вночі сталася пожежа на складі в Гомелі. І в цьому випадку повідомлення від Міністерства оборони Білорусі та місцевої влади з’явилося лише вранці, вже після того, як про інцидент написали українські та білоруські моніторингові телеграм-канали.
Лукашенко, ймовірно, намагається замовчувати це, бо не хоче, щоб білоруське населення лякалося цього або щоб воно почало злитися на РосіюЕйтвідас Баярунас
У той час як людей переслідують за згадку про дрони над їхніми будинками, сама влада таємно купує засоби для захисту від дронів. Наприклад, Білоруська служба Радіо Свобода знайшла офіційні документи на закупівлю детекторів дронів одразу кількома білоруськими райвиконкомами, переважно для районів біля кордону з Україною.
Один із останніх випадків зальоту дронів до Білорусі стався 26–27 січня 2026 року. За інформацією журналістів видання «Флагшток», один із безпілотників типу «Шахед» упав тоді без детонації в Добруші, а місцевим жителям заборонили його знімати, після чого дрон швидко вивезли. За даними українських моніторингових каналів, один із безпілотників тоді міг прямувати у бік Мозиря.
«Лукашенко, ймовірно, намагається замовчувати це [факти падіння російських безпілотників у Білорусі], бо не хоче, щоб білоруське населення лякалося цього або щоб воно почало злитися на Росію», – висловив думку в коментарі Радіо Свобода Ейтвідас Баярунас, колишній посол Литви у Великій Британії, Росії та Швеції.
- Згідно з архівною версією вебсайту Мозирського НПЗ, яка збереглася в сервісі WebArchive, підприємство виробляє бензин, дизельне паливо та інші нафтопродукти. Розташоване воно за 30 кілометрів на північ від кордону з Україною.
- З жовтня 2022 року цей завод перебуває під санкціями Ради нацбезпеки та оборони України. Командувач Сил безпілотних систем майор Роберт Бровді повідомляв, що Мозирський НПЗ є одним із постачальників власної продукції в Росію. Зокрема, через нафтопровід «Дружба», частиною інфраструктури якого, згідно з повідомленнями російських та українських ЗМІ, є нафтобаза.
- У січні 2025 року низка російських пропагандистських телеграм каналів заявили про нібито проліт безпілотників з України у напрямку Мозирського НПЗ. Втім, незалежний моніторинговий проєкт «Білоруський Гаюн», посилаючись на свої джерела, спростував цю інформацію.
- Упродовж осені 2025 року Збройні сили України, за даними Генерального штабу, уразили понад 50 об’єктів паливної та військово-промислової інфраструктури на території Росії, зокрема об’єкти, що входять до системи нафтопроводу «Дружба». Це непересічна кількість успішних влучань, за словами опитаних «Схемами» експертів.
- Журналісти-розслідувачі склали інтерактивну мапу уражених російських стратегічних об’єктів та проаналізували наслідки цих ударів за допомогою супутникових знімків та експертизи опитаних аналітиків нафтопаливної галузі.
Чеський уряд балансує між США та Китаєм у їхній боротьбі за Європу
Новий уряд прем’єр-міністра Чехії Андрея Бабіша дав зрозуміти, що зацікавлений у відновленні відносин із Пекіном після років напруженості.
Водночас Прага обережно звіряє свої кроки з політикою президента США Дональда Трампа щодо Китаю – і маневрує в межах простору, який Вашингтон залишає союзникам.
Про це свідчить телефонна розмова в середині січня між міністром закордонних справ Чехії Петром Мацінкою та послом США в Чехії Ніколасом Мерріком, про яку Радіо Свобода на умовах анонімності розповіли двоє представників чеського МЗС.
Мацінка, за їхніми словами, окреслив попередні бачення Праги щодо Китаю і, з міркувань ввічливості, повідомив, що Бабіш – який повернувся на посаду прем’єра у грудні, – не поїде до Пекіна раніше, ніж це зробить Трамп, який має запланований візит на квітень.
Один із чиновників МЗС Чехії сказав Радіо Свобода, що уряд виходить із міркувань про те, що загальносвітовий порядок консолідується навколо трьох основних центрів сили – США, Китаю та Росії, – і головним інтересом Праги є залишатися в американському таборі.
«Це передусім означає повагу до цілей Вашингтона у зовнішній політиці, – зазначив він. – Але це не означає, що Китай слід ігнорувати назавжди».
Цей баланс між силами є ілюстрацією ширшої дискусії, що нині розгортається в багатьох країнах Європи: уряди намагаються знайти спосіб залучати інвестиції, розвивати торгівлю та підтримувати економічне зростання в умовах загострення суперництва між США та Китаєм.
Останнім часом лідери Великої Британії, Канади, Фінляндії, Франції, Ірландії, Південної Кореї і Німеччини відвідали Пекін, намагаючись відновити співпрацю з Китаєм після років напруженості, та, водночас, зважуючи, наскільки варто обмежувати свої відносини з Вашингтоном на тлі торговельних і геополітичних суперечностей з ним.
Особливо чутливим є питання балансу для Центральної та Східної Європи, де послідовна підтримка Китаєм Росії – попри її повномасштабне вторгнення в Україну – серйозно підірвала репутацію Пекіна в столицях регіону.
У відповідь Китай розпочав власний «дипломатичний наступ», поглиблюючи вже теплі зв’язки з Угорщиною та Словаччиною, а також пропонуючи нові торговельні можливості й інвестиції Румунії та Болгарії.
«Це не лише Прага – вся Центральна й Східна Європа чекає сигналу з боку США, як діяти далі», – сказала Радіо Свобода Катерина Прохазкова, аналітикиня празького аналітичного центру Sinopsis, який досліджує китайський вплив у Європі.
Від «воріт» Китаю до Тайваню – найближчого партнера Європи
Наразі, за словами чеських чиновників, уряд готовий зачекати на наступний крок Трампа й оцінити, який простір це залишить для контактів із Пекіном.
Водночас у трипартійній коаліції Бабіша – до якої входять його рух ANO, партія «Автомобілісти для себе» Петра Мацінки та ультраправа партія «Свобода і пряма демократія» (SPD) – сильне прагнення до більш прагматичної політики щодо Китаю. Деякі її представники говорять про необхідність відійти від орієнтації попереднього уряду на Тайвань і налагодити тепліші відносини з Пекіном.
«Було б безглуздо бути відсутніми на китайському ринку», – заявив радник Бабіша з національної безпеки Гинек Кмонічек в інтерв’ю iDNES.cz 13 січня. За його словами, Чехія має діяти «у спосіб, який буде для нас безпечним і вигідним».
Кмонічек не уточнив, як саме це виглядатиме на практиці, але наголосив, що зближення з Пекіном не означатиме відмови від відносин із Тайванем – самоврядним островом, який Китай вважає своєю територією.
«Що стосується Тайваню, я не очікую суттєвих змін з боку нового уряду», – сказала Радіо Свобода Зузана Коскова, експертка з Китаю та керівниця програми Red Watch у Центрі європейських цінностей з питань безпеки.
«Однак видимість Тайваню в Чехії зменшиться – і зовнішня політика зміститься від ціннісної, заснованої на підтримці демократичного Тайваню, до більш прагматичної, орієнтованої на торгівлю та інвестиції».
Відносини між Прагою та Пекіном різко погіршилися за попереднього чеського уряду, який робив ставку на тісні зв’язки з Тайванем. У серпні МЗС Китаю заявило, що припиняє контакти з президентом Чехії Петром Павелом – який має переважно церемоніальну, але впливову роль – через його зустріч із Далай-ламою в Індії.
Павел, колишній високопоставлений генерал НАТО, викликав обурення Пекіна ще після свого обрання у 2023 році, коли порушив багаторічний дипломатичний протокол і прийняв телефонний дзвінок від тодішньої президентки Тайваню Цай Інвень. За час свого президентства він неодноразово застерігав, що Китай є «напористим» гравцем, який прагне змінити глобальний порядок на свою користь, і що Європі варто зменшувати економічну залежність від Пекіна.
Це стало різким розворотом у порівнянні з його попередником Мілошем Земаном, який очолював країну з 2013 по 2023 рік. Земан активно шукав зближення з Китаєм і під час візиту до Пекіна навіть називав Чехію «воротами Китаю до Європи».
Сподіваючись залучити більше китайських інвестицій, Земан часто займав прокитайську позицію щодо питань прав людини та призначив колишнього голову CEFC China Energy Є Цзяньміна своїм почесним економічним радником.
Китайський мільярдер, який інвестував у Чехії понад мільярд доларів, був затриманий китайською владою у 2018 році, і його місцеперебування досі невідоме.
Багато угод, укладених за часів Земана, так і не були реалізовані або згодом зупинилися.
Натомість Тайвань – ключовий гравець у глобальних ланцюгах постачання – з того часу став більшим інвестором у Чехії, ніж Китай, оскільки тайванські компанії продовжують розширювати свою присутність у Європі.
Внутрішній фокус Бабіша
Аналітики вважають, що підхід Бабіша, який вже був прем’єром в 2017-2021 роках, до Китаю значною мірою залежатиме від внутрішньої політики.
«Особистість Бабіша тут відіграє ключову роль. Він дуже зосереджений на внутрішніх питаннях», – зазначила Коскова. «До входу в політику він мав бізнес-досвід у Китаї, і той досвід був для нього не надто позитивним»
За даними Bloomberg, Бабіш є мільярдером зі статком у 4,2 млрд доларів. Він обрав популістський підхід до політики, що дозволило йому вперше стати прем'єр-міністром у 2017 році. Його каденція була затьмарена розслідуванням щодо можливого незаконного отримання субсидій ЄС однією з його компаній.
Бабіш заперечував провину і зрештою був виправданий, хоча справа знову набула розголосу цього року, коли чеський муніципальний суд зобов’язали її переглянути.
Павел, який у 2023 році впевнено переміг Бабіша на президентських виборах, раніше заявляв, що колишній прем'єр повинен вирішити питання власності своєї бізнес-імперії, щоб уникнути будь-яких конфліктів. Це протистояння загострилося під час переговорів про формування уряду після парламентських виборів у жовтні 2025 року.
Суперечку було врегульовано в грудні, коли Бабіш публічно пообіцяв передати свою бізнес-групу під управління незалежного трасту.
Втім, обидва політики знову опинилися по різні боки барикад на тлі нового скандалу: Павел відмовився призначити депутата Філіпа Турека на посаду в уряді, та подальшими звинуваченнями в тому, що Мацінка намагався шантажувати президента через це рішення.
Мацінка відкинув звинувачення в шантажі, однак конфлікт серйозно сколихнув чеську політику.
На тлі внутрішніх скандалів Бабіш може спробувати реалізувати свою передвиборчу обіцянку активніше залучати інвестиції для стимулювання економіки – зокрема через поїздку до Азії цього літа, куди потенційно включать і візит у Пекін.
Ця поїздка, яка також може включити Сінгапур і В’єтнам, відбудеться вже після потенційної зустрічі Трампа з головою КНР Сі Цзіньпіном у квітні – і дасть Бабішу чіткіші сигнали, як діяти далі у пошуках нових інвестицій та торговельних можливостей.
«Коли йдеться про Китай, Бабіш – не Земан, – підсумувала Коскова. – Він, звісно, відкритий до інвестицій, але головне для нього – не образити американців».
Погрози США та Ізраїлю розміром у будинок. Як Іран використовує стіни будівель для пропаганди
Гігантський білборд із погрозами американській військово-морській флотилії, яка наразі наближається до узбережжя Ірану, – це лише одне з кількох пропагандистських послань, що зʼявлялися на перехресті в центрі Тегерану протягом останніх місяців.
Площа Енкелаб, або ж площа Ісламської революції, розташована на головній дорозі з міжнародного аеропорту Тегерана. Над нею височіє білборд із підбитим авіаносцем, що залишає за собою кривавий слід. За останні два місяці на розі цієї жвавої вулиці було встановлено щонайменше п’ять різних пропагандистських банерів.
Даррен Лінвілл, професор Центру медіакриміналістики в Університеті Клемсона, у розмові з Радіо Свобода сказав, що ці величезні плакати дають Тегерану можливість ефективно проникати в медіаполе Заходу.
«Вони створюють ці зображення, щоб ті ширилися [західними ЗМІ], а потім – соцмережами». За словами професора Лінвілла, «з огляду на глобальний масштаб, білборди обходяться дешево», навіть попри часте оновлення банерів розміром з будівлю.
Джанатан Саєх, аналітик-дослідник вашингтонського Фонду захисту демократій, вважає, що ці білборди можуть виконувати ще одну задачу – «щоб громадяни стикалися з пропагандою всюди, від метро до громадських парків». Він додає, що «це психологічна тактика, покликана нагадувати іранцям, що від режиму нікуди не втекти».
Мурали з погрозами в бік США чи Ізраїлю періодично зʼявлялися на будівлях Тегерану ще з часів Ісламської революції 1979 року. Однак білборди, які можна змінити за одну ніч, стали використовувати лише в останні роки.
Фотографії білборда на площі Енкелаб у Тегерані вперше зʼявилися в іранських новинних агентствах на початку 2023 року. На сусідній площі Валі Аср є ще один, менший білборд, який часто використовується владою для поширення її наративів про актуальні проблеми, або ж ісламістських ідей.
Під час антиурядрвих демонстрацій, що спалахували упродовж останніх років, протестувальники не раз підпалювали пропагандистські банери влади. Але свідчень про напади на гігантський білборд на площі Енкелаб, відомий як місце збору прихильників режиму, наразі немає.
Однак є дані про те, що під час останніх заворушень антиурядові гасла деколи писали на вітринах магазинів кровʼю загиблих мітингарів.
Деяких іранців обурює войовничий тон владних білбордів: одна жінка висловила журналісту думку, що банери на кшталт того, що вище на фото (з погрозами Ізраїлю), «лише провокують ще більше загострення».
Останнім часом іранський уряд раз за разом опиняється в кризових ситуаціях, а отже, як каже аналітик Саєх, агресивна пропаганда не корелюється з тим, що насправді відбувається за зачиненими дверима.
«Для режиму імідж – понад усе, і він не може дозволити собі виглядати слабким в очах своїх прихильників. Тому в деякі моменти, коли публічно від влади Ірану лунають погрози, в той же час приватно вони намагаються згладжувати кути», – сказав він.
- Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї 1 лютого заявив, що у разі атаки США на Іран розпочнеться регіональний конфлікт. Хаменеї також заявив, що Іран не є «ініціатором війни» та не нападає на інші країни, але готовий відповісти ударом на удар.
- Президент США Дональд Трамп раніше розпорядився наростити військово-морське угруповання на Близькому Сході і не виключив завдання ударів по Ірану – якщо не буде досягнуто прогресу в переговорах з ядерного питання або якщо влада Ірану продовжить жорстоко придушувати протести. Напередодні Трамп заявив, що Іран зараз веде «серйозні переговори» зі США, результатом яких, за його словами, «могло б стати щось прийнятне». Подробиці про можливі контакти представників іранської влади та США невідомі.
- У письмовому коментарі Радіо Свобода представник Білого дому заявив, що Трамп «сподівається, що жодних дій проти Ірану не доведеться застосовувати», однак закликав Тегеран укласти угоду, «поки не пізно».
- Наприкінці грудня та в січні Іран охопили масштабні протести. Спочатку учасники протестів виступали з вимогами, пов’язаними з економічною кризою, а пізніше почали звучати гасла проти влади. Протести були жорсткого придушені. Влада Ірану повідомляє про 3117 загиблих, а правозахисна організація HRANA стверджує, що має в своєму розпорядженні підтверджені дані про загибель 6713 людей, переважно учасників протестів. Інші правозахисні організації та ЗМІ наводять інші дані, усі вони не підтверджені.
Іран «навряд чи погодиться» на вимоги Трампа, щоб уникнути силового сценарію
Навіть попри те, що президент США Дональд Трамп погрожує завдати удару по Ірану, він водночас неодноразово закликав Тегеран «укласти угоду». Які тут можливі сценарії?
Вимоги Дональда Трампа є чіткими: Іран має припинити свою ядерну програму, обмежити арсенал балістичних ракет і розірвати зв’язки зі збройними проксі-групами на Близькому Сході. У відповідь Сполучені Штати зобов’язуються не атакувати Іран і зняти нищівні санкції.
Якщо ж Ісламська Республіка не погодиться на ці умови, Трамп попередив, що країна зазнає наслідків, «набагато гірших», ніж торік, коли США разом з Ізраїлем завдали ударів по іранських ядерних об’єктах.
Експерти вважають, що Іран навряд чи прийме максималістські вимоги, адже це, з точки зору Тегерану, означатиме різку зміну багаторічної політики й фактичну капітуляцію.
«Поки не пізно»
У письмовому коментарі Радіо Свобода представник Білого дому заявив, що Трамп «сподівається, що жодних дій проти Ірану не доведеться застосовувати», однак закликав Тегеран укласти угоду, «поки не пізно».
За словами посадовця, Трамп «під час операцій «Опівнічний молот» та «Абсолютна рішучість» продемонстрував, що він серйозно ставиться до своїх слів», маючи на увазі удари по іранських ядерних об’єктах у червні 2025 року та американську операцію з усунення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро 3 січня 2026 року.
«Президент має у своєму розпорядженні багато можливостей для відповіді на ситуацію з Іраном», – додав представник Білого дому.
Останніми днями США розгорнули на Близькому Сході ключові військові ресурси, зокрема авіаносець і додаткові бомбардувальники.
Трамп також посилив економічний тиск на Тегеран, оголосивши про 25-відсотковий тариф для будь-якої країни, що веде з ним бізнес, а також запровадивши нові санкції.
Президент США погрожує воєнним ударом по Ірану з кінця грудня 2025 року, коли в країні спалахнули загальнонаціональні протести, які влада почала жорстоко придушувати, внаслідок чого загинули тисячі демонстрантів.
Ймовірність військових дії США
Трамп заявив, що хоче «справедливої та чесної угоди», яка гарантуватиме, що Іран «не матиме ядерної зброї». В свою чергу, Тегеран наполягає, що його ядерна програма має мирний характер.
Однак ядерне питання – лише одна з кількох вимог США. За повідомленнями, Трамп також наполягає на тому, щоб Іран погодився на обмеження своєї балістичної ракетної програми та припинив підтримку проіранських збройних угруповань у Лівані, Іраку, Ємені й на палестинських територіях.
Іран має ракети малої дальності, які загрожують американським військовим базам і економічним інтересам у Перській затоці, а також сучасні ракети середньої дальності, здатні досягти Ізраїлю – ключового союзника США.
Експерти зазначають, що Трамп намагається скористатися безпрецедентною слабкістю іранського духовного керівництва, щоб змусити Тегеран піти на масштабні поступки.
Іранську владу послабили поглиблення економічної кризи та тижні загальнонаціональних протестів, які є найбільшою загрозою для влади за останні роки. Крім того, Ізраїль послабив військову спроможність союзників Тегерану, зокрема ліванської «Хезболли», єменських хуситів та палестинського угруповання «Хамас», яке США визнали терористичною організацією.
«Деякі американські посадовці бачать можливість натиснути на Тегеран, щоб домогтися поступок щодо ядерної зброї, поведінки в регіоні та ракетного потенціалу», – каже Алекс Ватанка, директор іранської програми вашингтонського Інституту Близького Сходу.
«Крах Ісламської Республіки»
Іранські посадовці, зокрема міністр закордонних справ Аббас Аракчі та спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф, заявляють, що Тегеран відкритий до переговорів, але звинувачують Вашингтон у небажанні укласти справедливу угоду..
Виступаючи 30 січня в Стамбулі, міністр закордонних справ Ірану заявив, що його країна готова знову сісти за стіл переговорів, якщо діалог вестиметься на «справедливій і рівноправній» основі.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, за словами експертів, був би «вкрай скептичним і не готовим прийняти» вимоги Трампа, оскільки сприймав би це як «прокладення шляху до краху Ісламської Республіки», зазначає Джейсон Бродскі, директор з питань політики вашингтонської організації «Об'єднані проти ядерної програми Ірану» (United Against Nuclear Iran) у Вашингтоні.
За відсутності угоди Трамп «з великою ймовірністю» санкціонує воєнні дії проти Ірану, вважає Бродскі, посилаючись на риторику президента США та нарощування американської військової присутності в регіоні.
«Це дуже схоже на заяви і дії, які призвели до 12-денної війни в червні та захоплення Ніколаса Мадуро у Венесуелі», – каже він. За його словами, Трамп чергує жорсткі та примирливі заяви, щоб дезорієнтувати іранський режим.
Бродскі вважає, що метою можливих воєнних дій було б притягнення Ірану до відповідальності за криваве придушення протестів, стримування його поведінки в регіоні та послаблення військового потенціалу.
Він додає, що Трамп може розглядати «подальші воєнні дії як прелюдію до майбутньої угоди».
Водночас Алекс Ватанка дає обережнішу оцінку, наголошуючи, що «у США все ще є підстави добре зважити свої кроки». Він підкреслює, що «Пентагон усвідомлює: будь-який удар може спровокувати ланцюгову реакцію в регіоні» від союзних Ірану збройних угруповань і проксі-сил.
За його словами, нарощування американської військової присутності на Близькому Сході може бути ознакою «переважно оборонної політики або бути спрямованим на тиск на Тегеран у дипломатичному руслі», а не на зміну режиму.
Сі боїться. Розслідування проти генерала Чжан Юся. Що це означає для Китаю та його сусідів
Рішення китайського лідера Сі Цзіньпіна розпочати розслідування щодо високопоставленого генерала викликає серйозні питання у сусідів Китаю щодо амбіцій Пекіна взяти під контроль Тайвань, довгострокової конкуренції зі Сполученими Штатами та його регіонального іміджу як стабільної держави.
Вражаючий крок 24 січня щодо розслідування діяльності високопоставленого генерала та колишнього союзника Чжан – найвпливовіший генерал Китаю, членом Політбюро Компартії Китаю залишає Сі Цзіньпіна практично самого на вершині військової ієрархії країни, і китайські аналітики, які спілкувалися з Радіо Свобода, заявили, що це має серйозні наслідки для наступництва, і що партнери та суперники Пекіна уважно стежитимуть за подальшими заворушеннями в лавах Комуністичної партії Китаю.
«Протягом десятиліть Китай створював уявлення про країну з довгостроковими планами щодо впливу та конкуренції зі Сполученими Штатами як наддержава», – сказав Радіо Свобода Темур Умаров, науковий співробітник Центру Карнегі в Берліні.
«Але це викликає багато запитань і сумнівів щодо того, що відбувається в Китаї, і чи Сі настільки контролює своє найближче оточення, як здається»
Що сталося і чому це важливо?
Хоча непрозора політична система Китаю ускладнює встановлення точних мотивів Сі, затримання Чжана відбувається напередодні гучного саміту в Пекіні з американським президентом Дональдом Трампом у квітні та на тлі періоду політичних маневрів, що призвели до перестановки керівництва, яка відбувається раз на п'ять років у 2027 році, де очікується, що Сі балотуватиметься на четвертий термін на посаді лідера.
Згідно із заявою Міністерства оборони, Чжан, який є заступником голови Центральної військової ради (ЦВР), вищого військового керівного органу Комуністичної партії Китаю, став об’єктом розслідування за ймовірні «серйозні дисциплінарні та юридичні порушення».
Лю Чженьлі, ще один генерал і начальник штабу ЦВК, також потрапив під розслідування за тими ж звинуваченнями.
Без Чжан Юся в ЦВК ризик помилкових розрахунків зростаєДрю Томпсон
У редакційній статті, опублікованій 25 січня в армійському часописі Китаю «Газета визвольної армії», йшлося про те, що Чжан і Лю «серйозно зрадили довіру та очікування» Комуністичної партії та ЦВК, а також «сприяли політичним і корупційним проблемам, які підірвали абсолютне лідерство партії над військовими та загрожували правлячій основі партії».
Газета Wall Street Journal, посилаючись на джерела, знайомі з внутрішньою доповіддю високого рівня щодо цих звинувачень, повідомила, що Чжана звинуватили у витоку інформації Сполученим Штатам про програму ядерної зброї країни та отриманні хабарів в обмін на підвищення на керівні військові посади.
Радіо Свобода не змогло самостійно підтвердити цю інформацію.
Деякі аналітики кажуть, що вони скептично ставляться до заяв про витік розвідувальних даних.
Ніл Томас, науковий співробітник з питань китайської політики в Центрі аналізу Китаю Інституту політики суспільства Азії, поставив їм запитання в дописі на X, запитуючи, чому «загартований у битвах генерал», як Чжан, «зрадив би все, що надало його життю сенсу протягом останніх кількох десятиліть», щоб передавати секрети головному супернику Китаю?
Ця чистка та відчуття нестабільності будуть на думці тих, хто приймає рішення в Центральній АзіїТемур Умаров
Як і Сі, Чжан, член елітного Політбюро партії, є одним із китайських «князів», як називають нащадків революційних старійшин та високопоставлених партійних чиновників. Батько Чжана воював разом із батьком Сі під час громадянської війни в Китаї, яка призвела до захоплення влади комуністичними силами Мао в 1949 році, і обидва чоловіки пізніше обійняли високі посади.
Чжан також є одним з небагатьох китайських генералів з бойовим досвідом, оскільки він брав участь у китайсько-в'єтнамських конфліктах 1980-х років.
Це розслідування також є частиною ширшої чистки високопосадовців китайської армії, яка триває останніми роками. З 2023 року до осені 2025 року було звільнено близько 20 генералів. Шістьох з них було звільнено з Ракетних військ, які контролюють арсенал китайських ракет наземного базування, як ядерних, так і звичайних.
Після цих звільнень та розслідування Чжана та Лю, у складі ЦВР, що складається з семи членів, залишився лише один діючий офіцер у формі та два постійних члени, іншим є сам Сі.
Що це означає для сусідів Китаю?
Епізод з Чжаном – найвпливовішим генералом Китаю, членом Політбюро та однією з небагатьох людей, які мають вплив, щоб протистояти будь-яким планам Сі щодо наступництва – викликає питання щодо рівня невдоволення в лавах китайської еліти.
Це, безумовно, перебуває на радарі регіональних партнерів Пекіна в Центральній Азії, які розглядають політичну систему Китаю як маяк стабільності та стійкість до деяких елітних потрясінь, з якими уряди Центральної Азії зіткнулися після розпаду Радянського Союзу.
«Ця чистка та відчуття нестабільності будуть на думці тих, хто приймає рішення в Центральній Азії», – сказав Умаров Радіо Свобода.
Чжан регулярно зустрічався з провідними лідерами по всьому світу, протягом багатьох років здійснюючи гучні візити до США та спілкуючись з чиновниками від Пакистану до В'єтнаму.
Він також був співголовою російсько-китайської Міжурядової комісії з військово-технічного співробітництва та неодноразово відвідував Москву для зустрічей з високопосадовцями, здійснивши свій останній візит у листопаді, щоб зустрітися з міністром оборони Росії Андрієм Бєлоусовим.
Умаров стверджує, що цей крок навряд чи вплине на співпрацю в галузі безпеки з сусідами Китаю.
У випадку Центральної Азії, він сказав, що зв'язки з роками стали «інституціоналізованими», і що співпраця у сфері безпеки між Пекіном та регіоном відбувається на кількох рівнях, від поліцейської діяльності до продажу зброї.
Що це означає для Тайваню?
Цей крок також має потенційні наслідки для його сусідів у Тихому океані, зокрема для Тайваню, самоврядної демократії, яку Китай вважає своєю власною територією.
Ми будемо стежити за аномальними змінами серед вищого керівництва партії, уряду та військового керівництва КитаюМіністр оборони Тайваню
Аналітики кажуть, що усунення Чжана може вплинути на військову готовність Китаю та майбутні амбіції щодо Тайваню. Сі неодноразово називав об'єднання з островом «незнищенним» і обіцяв захопити острів силою, якщо це буде необхідно.
Наприкінці 2025 року Китай розпочав одні зі своїх найбільших військових навчань навколо Тайваню, і Китай регулярно відправляє літаки та кораблі в повітряний простір і води Тайваню, щоб перевірити його рішучість.
«Ми продовжуватимемо уважно стежити за аномальними змінами серед вищого керівництва партії, уряду та військового керівництва Китаю», – заявив журналістам міністр оборони Тайваню Веллінгтон Ку 26 січня. «Ми не дозволимо падінню будь-якої людини змусити нас послабити пильність або рівень бойової готовності, який ми повинні підтримувати».
Дрю Томпсон, колишній стратег з питань Азії в Пентагоні, який зараз працює в Школі міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама (RSIS) при Наньянському технологічному університеті в Сінгапурі, сказав, що чистка також має наслідки для Тайваню та США, які є головним спонсором Тайваню та забезпечують йому життєво важливу військову підтримку.
«Щоб стратегія стримування США була ефективною, нам потрібно, щоб Сі Цзіньпін був оточений компетентними генералами, які дадуть йому об'єктивні поради», – написав Томпсон у своєму інформаційному бюлетені.
Томпсон сказав, що консолідація влади Сі Цзіньпіна в ЦВК пов'язана з «оперативними ризиками того, що Сі отримуватиме поради від комітету від одного чоловіка та намагатиметься командувати мільйонною армією», і що він хвилюється «про наслідки того, що хтось інший, ніж Чжан Юся, надаватиме Сі Цзіньпіну військові поради».
«Без Чжан Юся в ЦВК ризик помилкових розрахунків зростає», – вважає він.
Іран досі не в мережі. Чи повернеться у країну інтернет?
Іранці переживають одне з найтриваліших відключень інтернету в історії: влада запровадила цифровий блекаут після жорсткого придушення антиурядових протестів 8 січня.
Хоча тижні демонстрацій проти духовного керівництва Ірану були зупинені безпрецедентним застосуванням сили, досі незрозуміло, коли в країні відновлять інтернет.
Ба більше, навіть після відновлення зв’язку іранці можуть назавжди втратити доступ до глобальної мережі, попереджають цифрові експерти. Влада може змусити громадян користуватися розробленою всередині країни «інтранет»-системою, що працює незалежно від світового інтернету.
20 січня NetBlocks – організація, що моніторить стан мережі, заявила, що аналіз трафіку деяких сервісів і платформ свідчить: влада, ймовірно, експериментально рухається до моделі «доступу на основі білого списку».
«Білий список» – це форма інтернет-цензури, коли доступ до більшої частини глобального інтернету блокується, а відвідувати дозволено лише вузький перелік схвалених сайтів, застосунків і сервісів.
Іранська правозахисна цифрова організація Filterbaan, пов’язана з розташованою у Техасі Miaan Group, стверджує, що інтернет-політика Ісламської Республіки перейшла в режим «повного блокування». Відключення стало нормою, а доступ надається лише вибірково.
Аналіз описує перехід від «масового фільтрування» до того, що Filterbaan називає «управлінням комунікаціями в стилі казарми», коли влада розглядає доступ до мережі як виняток, а не норму.
Представник уряду пообіцяв 19 січня, що інтернет повернеться до «нормальної» роботи до кінця тижня. Але, за даними сайту IranWire від 15 січня, речниця уряду Фатеме Моджерані заявила журналістам: доступ до міжнародної мережі не відновиться щонайменше до перського Нового року в березні.
Відключення інтернету, що триває, завдало серйозної шкоди цифровій економіці Ірану.
За словами Рези Олфатсефата, секретаря Іранської асоціації інтернет-бізнесу, блокування уже спричинило фінансові збитки для малого та великого бізнесу на суму понад 400 трильйонів ріалів (288 мільйонів доларів).
Історія відключень
Іран почав регулювати доступ до популярних соцмереж після 2009 року, коли спалахнули масові протести після суперечливого переобрання президента Махмуда Ахмадінежада.
Під час протестів у листопаді 2019 року, спричинених раптовим зростанням цін на пальне, влада Ірану вперше запровадила загальнонаціональне відключення інтернету, жорстко придушуючи виступи демонстрантів.
Перебої з інтернетом також практикували під час багатомісячних протестів «Жінка, життя, свобода» у 2022 році.
Прихильники жорсткої лінії в Ірані підтримують нинішній цифровий блекаут, повторюючи офіційну тезу, що відключення інтернету є необхідним для захисту нацбезпеки під час заворушень.
Навіть якщо влада частково відновить доступ до мережі, немає ані ознак, ані плану для відновлення доступу до популярних соціальних застосунків – зокрема Instagram, WhatsApp та Telegram – які раніше були доступні іранцям.
«З огляду на нинішні умови в країні, місця для відновлення доступу до іноземних месенджерів немає», – заявив голова наближеної до держави Комісії цифрової трансформації Ірану Ахмад Ніруманд. Це натяк на те, що інтернет після блекауту буде обмежений лише схваленими державою каналами.
Іранська влада роками намагалася заохотити людей використовувати вітчизняні застосунки соціальних мереж, блокуючи популярні іноземні аналоги – без особливого успіху. Заблоковані іноземні застосунки залишаються популярними: багато іранців користуються VPN, щоб обходити державні обмеження.
Німецька модель чи розкол: реакції на заяви Маї Санду про об’єднання Молдови з Румунією
Заява президентки Молдови Маї Санду, зроблена британському подкасту, про те, що вона проголосувала би за об’єднання Республіки Молдова з Румунією, якби відбувся референдум, викликала резонанс.
Але чи матиме вона продовження?
Що сказала Санду і що це означає?
Я би проголосувала за об’єднання з РумунієюМая Санду
«Я би проголосувала за об’єднання з Румунією. Подивіться, що сьогодні відбувається навколо Молдови та у світі. Маленькій країні, як-от Молдова, дедалі важче вижити як демократії, як суверенній державі й протистояти Росії», – заявила Мая Санду британському подкасту The Rest Is Politics 11 січня. Інтерв’ю тривало понад годину, однак саме це висловлювання викликало обговорення.
Президентка одразу зауважила, що, згідно з опитуваннями, більшість громадян Молдови не підтримали б об’єднання з Румунією, тому офіційний Кишинів обрав найбільш реалістичний варіант, схвалений виборцями – вступ Молдови до Європейського Союзу.
Згідно з серпневим опитуваннями Idata, проти об’єднання з Румунією у Молдові виступили 61,5% респондентів, тоді як 31% підтримали цю ідею.
Пізніше представники влади з Кишинева уточнили, що Санду говорила у подкасті як особа, а не як державний лідер, залучений до процесу приєднання до ЄС.
Опозиційна Соціалістична партія Молдови закликала до відставки Маї Санду з посади президентки, заявивши, що її перебування на цій посаді становить «загрозу для існування Молдови». Ця політична сила, яка виступає за зміцнення зв’язків з Росією, закликала Генеральну прокуратуру, Службу інформації та безпеки та інші компетентні установи «невідкладно розпочати розслідування щодо можливої державної зради».
Але заява Санду не стала несподіванкою для оглядачів у Молдові, адже раніше вона вже висловлювала схожі погляди.
Це стало б новиною лише в тому випадку, якби Мая Санду сказала, що проголосує проти об’єднанняОлександру Ефтоде
Тема об’єднання не є «ні новою, ні пріоритетною» для Молдови. «Це стало б новиною лише в тому випадку, якби Мая Санду сказала, що проголосує проти об’єднання», – вважає директор Молдовської редакції Радіо Свобода Олександру Ефтоде.
Він також зазначає, що значна частина політичної еліти Кишинева має румунське громадянство, включно з членами уряду, а уніоністський електорат останніми роками здебільшого підтримує правлячу Партію дії та солідарності (PAS).
«PAS та Мая Санду залучили уніоністський електорат, просуваючи ідею об’єднання через інтеграцію до Європейського Союзу – підхід, який також поділяє офіційна політика Румунії останніми роками», – зазначає Ефтоде.
«Природне прагнення»
Румунська редакція Радіо Свобода поспілкувалася з політиками при владі та в опозиції в Бухаресті. Вони зазначили, що можливе об’єднання має поважати суверенітет Республіки Молдова та демократичну волю молдовського народу.
При цьому майже всі співрозмовники застерігають про ризики політизації та пропагандистського використання цієї теми в геополітичному контексті через війну в Україні та тиск на Молдову з боку Російської Федерації.
За даними соцілогічної фірми Avangarde,
- 47% респондентів у Румунії вважають, що об'єднання Румунії і Молдови потрібно здійснити,
- 46% виступають проти, а
- 7% не змогли відповісти.
Радник президента Румунії Євген Томак заявляє, що об’єднання Республіки Молдова з Румунією є природним прагненням для румунів по обидва боки Пруту.
Він нагадує, що Румунія ще у 2018 році офіційно висловила готовність обговорювати цю тему, але підкреслює, що ініціатива має виходити з Республіки Молдова.
Значна частина суспільства в Республіці Молдова, на жаль, не сприймає об’єднання як негайний варіантЄвген Томак
«Значна частина суспільства в Республіці Молдова, на жаль, не сприймає об’єднання як негайний варіант. Цей тривалий процес переходу від радянської епохи до демократизації та європеїзації ще потребує зусиль», – зазначає Томак.
На думку радника президента, розмову про об’єднання слід вести з обережністю і не перетворювати її на інструмент політичного протистояння.
Акцент, за словами Томака, має бути зроблений на конкретних проєктах і на вже задекларованій Кишиневом меті.
«Вважаю, що нашу енергію слід зосередити на інтеграції до Європейського Союзу. Цю дискусію потрібно вести відповідально і в жодному разі не перетворювати на політичну тему, що розколює суспільство», – додає він.
Німецька модель?
Голова Комісії з питань зовнішньої політики Сенату Румунії Тітус Корлецен (PSD) вважає, що заява президентки Маї Санду є важливим, але неповним кроком.
«Сказати, що це пів кроку вперед – правильно, адже згадка про можливе голосування на референдумі щодо об’єднання сама по собі є позитивним моментом», – заявив Корлецен в коментарі Радіо Свобода.
Він зазначає, що в принципі об’єднання Республіки Молдова з Румунією було би легітимним кроком за німецькою моделлю.
«Німецькій нації не відмовили в об’єднанні, і в 1989 році всі міжнародні гравці визнали його легітимним. У тому самому не може відмовити й румунській нації», – додає Тітус Корлецен.
Сенатор звертає увагу, що у випадку заяви Маї Санду мотивація об’єднання має радше прагматичний характер і пов’язана зі складністю для Республіки Молдова самостійно протистояти геополітичним викликам.
На його думку, Росія постійно спекулювала на таких темах, як мова та ідентичність, однак теми об’єднання не слід уникати.
«Росіяни завжди спекулювали на всьому. Будь-яка дискусія про румунську мову проти молдовської мови використовувалася у спекулятивних цілях. Спільна ідентичність не повинна бути темою, якої слід сором’язливо уникати», – вважає Корлецен.
«Особиста думка»
Аліна Горгю, депутатка Націонал-ліберальної партії (PNL) та заступниця голови Комісії з питань зовнішньої політики Палати депутатів, зазначає, що заява Маї Санду не є офіційною позицією молдовської держави й не має інституційних зобов’язань для Республіки Молдова.
«Це особиста думка, яка відображає спільність цінностей, що існує між Республікою Молдова та Румунією», – говорить Горгю.
Депутатка застерігає, що в нинішньому регіональному контексті тему об’єднання слід розглядати відповідально. «Зараз не найкращий момент для політизації теми об’єднання. До цієї теми потрібно підходити відповідально, а не використовувати її як політичне гасло», – наголошує вона.
«Краще пізно, ніж ніколи»
Націоналістична партія «Альянс за союз румунів» (AUR) привітала заяву Маї Санду, але водночас трактує її як сигнал про вразливість Молдови. Партія вважає, що тиск з боку Росії робить об’єднання необхідністю.
«Ми вітаємо той факт, що пані президентка Мая Санду публічно висловила уніоністську позицію – краще пізно, ніж ніколи, тож ми вітаємо її заяву та сприймаємо її як запрошення працювати разом задля возз’єднання Республіки Молдова з Румунією», – йдеться в заяві.
У цьому контексті AUR наголошує, що возз’єднання з Румунією є не лише історичним ідеалом, а й нагальною стратегічною необхідністю, здатною гарантувати безпеку Молдови.
Водночас AUR зазначає, що, попри нещодавню заяву, президентка Республіки Молдова раніше нібито займала стриману позицію і вимагає додаткових роз’яснень від політичних сил у Кишиневі.
«Багато шуму заради нічого»
Експерти з євроінтеграції та історії Румунії закликають до реалізму та поміркованості. Вони одностайно наголошують, що можливе об’єднання з Румунією передбачає складні процеси – як конституційні та внутрішньодержавні, так і у відносинах з Європейським Союзом.
Теодор Лучіан Мога з юридичного факультету Університету «Александру Іоан Куза» в Яссах, вважає, що в нинішньому геополітичному контексті обговорення об’єднання Румунії та Молдови «не є доречним».
На його думку, Румунія має «достатньо питань на власному порядку денному», як у внутрішній, так і в міжнародній площині, і головну увагу слід зосередити на підтримці України та зміцненні позицій у західних коаліціях.
Це надзвичайно складний проєкт: як з політичного, так і з юридичного боківТеодор Лучіан Мога
«Це надзвичайно складний проєкт: як з політичного, так і з юридичного боків», – пояснює професор, нагадуючи, що ймовірне об’єднання вимагало б низки конституційних етапів і складних міжнародних консультацій.
Процес, за його словами, повинен починатися з референдумів в обох країнах та супроводжуватися змінами до Конституції Румунії, а також обговореннями з євроатлантичними партнерами. «Не думаю, що зараз настав час для таких державних проєктів», – додає Мога.
Щодо реакції громадськості, професор підкреслює, що, хоча в Румунії може існувати відносно велика підтримка такого кроку, в пріоритеті для Молдови залишається євроінтеграція. «Сумніваюся, що такий проєкт був би пріоритетом для молдовського суспільства, яке зосереджене на вступі до Європейського Союзу», – зазначає він.
Історик Космін Попа, спеціаліст із пострадянського простору, вважає, що нещодавня заява президентки Молдови Маї Санду щодо можливого об’єднання з Румунією була перебільшена. За його словами, очільниця Кишинева не закликала до «негайного чи примусового» об’єднання, а скоріше висловила стурбованість щодо здатності Молдови зберегти демократію в сучасному політичному та геополітичному контексті.
«Загострення теми об’єднання, на мою думку, є радше поступкою російській пропаганді», – вважає історик. На його думку, це «багато шуму заради нічого», оскільки об’єднання не стоїть на порядку денному ні урядів Бухареста чи Кишинева, ані європейських інституцій.
- 22 січня 2026 року Мая Санду має провести пресконференцію, на якій окреслить пріоритети діяльності адміністрації президента Молдови на новий рік та відповість на запитання журналістів.
«Арктичний вартовий». НАТО зменшує напруженість довкола Гренландії
Одним із можливих способів знизити нинішню політичну напругу між Данією та Сполученими Штатами щодо майбутнього статусу Гренландії може стати місія НАТО під назвою «Арктичний вартовий».
Ідею озвучили під час зустрічі послів військового альянсу в Брюсселі 8 січня під час обговорення нещодавніх сигналів Білого дому про потенційний інтерес до встановлення контролю над автономною територією Данії – причому Вашингтон не виключає військового втручання.
Проєкт став продовженням двох подібних місій НАТО, розпочатих у 2025 році: спершу операції «Балтійський вартовий» у відповідь на численні підводні диверсії в Північній Європі, а згодом «Східного вартового», запущеного після масованого вторгнення російських дронів у Польщу.
Обидві місії тривають і досі. За словами посадовців НАТО, з якими Радіо Свобода спілкувалося на умовах анонімності, вони вважаються дуже успішними.
Але чи можливо реалізувати щось подібне навколо і, можливо, на території Гренландії?
Міністр оборони Бельгії Тео Франкен публічно підтримав ідею, і Лондон та Берлін також ставляться до неї дедалі прихильніше.
На зустрічі в Брюсселі всі погодилися, що НАТО має активізуватися в Арктичному регіоні.
«Канада вже роками волає про необхідність посилити активність на Крайній Півночі, тож Вашингтон аж ніяк не перший, хто про це говорить», – сказав один з європейських дипломатів.
Проводять батиметричні дослідження та намагаються з’ясувати, як протидіяти можливостям НАТО на морі та під водою. Нам потрібно бути готовимиАлексус Гринкевич
Сім із восьми так званих арктичних країн є членами НАТО. Єдиний очевидний виняток – Росія. І хоча води навколо Гренландії зараз не заповнені російськими чи китайськими кораблями, ситуація може змінитися, адже арктичні льоди швидко тануть і відкриваються нові морські шляхи.
Головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR) і головний американський генерал у Європі Алексус Гринкевич нещодавно на військовій конференції у Швеції зазначив, що російські та китайські судна «не вивчають тюленів і білих ведмедів», додавши, що вони там «проводять батиметричні дослідження (підводну топографію – ред.) та намагаються з’ясувати, як протидіяти можливостям НАТО на морі та під водою. Тож це може дуже швидко зрости, і нам потрібно бути уважними й готовими».
Водночас Гринкевич додав, що будь-яка конкретна місія НАТО зараз є «передчасною».
Виступаючи цього тижня в Берліні щодо потенційного «Арктичного вартового», міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус також зазначив, що до такого кроку ще лишаються місяці.
Попри це, генеральний секретар НАТО Марк Рютте активно обговорює з Вашингтоном, яким чином альянс може посилити свою присутність – тим чи іншим способом.
Європейські дипломати повідомили Радіо Свобода, що ініціатива «Арктичний вартовий» могла б нейтралізувати аргумент, що Сполученим Штатам необхідно контролювати Гренландію, і водночас продемонструвати, що Європа здатна стримувати два фланги одночасно – Росію на сході та потенційно Росію й Китай в Арктиці.
«У багатьох аспектах це також питання розподілу тягаря», – зазначив один із них, додавши, що одним із можливих сценаріїв може бути ситуація, коли європейці відповідають за повітряний і морський нагляд, а США збільшують чисельність військ у Гренландії.
Сполучені Штати мають близько 200 військових на одній базі, які забезпечують раннє попередження про балістичні ракети та космічний моніторинг. У часи Холодної війни, однак, на острові було до 10 000 американських військових, розміщених на 17 базах.
«Заряджений пістолет»
Це базувалося на угоді 1951 року між Копенгагеном і Вашингтоном, яка дозволяє США мати військові об’єкти, включно з базами, доки існує НАТО. Цей договір досі чинний і не встановлює обмежень на військову присутність США, хоча Данія все ж має надати згоду – що, ймовірно, і станеться.
Це також відкриває можливість для США використовувати Гренландію у своїй програмі протиракетної оборони «Золотий купол», про яку президент США Дональд Трамп згадував у своїх коментарях щодо цього величезного острова.
Європейські країни натомість могли б охороняти повітряний простір, а також води так званого «розриву GIUK» – величезної акваторії між Гренландією з одного боку та Ірландією і Сполученим Королівством з іншого.
Цю акваторію описують як «заряджений пістолет» спрямований у бік Сполучених Штатів, адже вона є точкою входу для таких гравців, як Москва і Пекін, які можуть робити все – від підводного саботажу до захоплення потенційної території, зазначає джерело, знайоме з військовим плануванням.
Ймовірними учасниками місії могли б стати насамперед Велика Британія та Франція, але також Данія, Італія, Норвегія, Нідерланди та Іспанія, які мають відповідні військово-морські активи.
Знадобляться, звісно, численні кораблі – насамперед крейсери та фрегати, але також підводні човни й особливо криголами. Разом у всього альянсу таких криголамів близько 40 – менше, ніж у Росії, хоча зараз і ведеться робота над збільшенням їх кількості.
Очікується, що керівники оборонних відомств обговорять це детальніше на зустрічі в Брюсселі 21–22 січня, а потім знову під час зібрання міністрів оборони НАТО в бельгійській столиці 12 лютого.
Практичні перешкоди
Однак усередині альянсу також існують сумніви щодо того, чи є операція «Арктичний вартовий» взагалі здійсненною. Існує багато практичних перешкод. Наприклад, для покриття такої величезної території знадобилися б сотні кораблів, зокрема й судна забезпечення для військових сил.
Окрім скандинавських країн і Канади, мало військ мають досвід роботи в суворих арктичних умовах – саме тому зараз проходить очолювана Данією операція «Арктична витривалість» у Гренландії та навколо неї, у якій беруть участь війська Канади, Франції, Німеччини, Нідерландів і Норвегії.
І хоча не кожна країна має робити внесок, усі мають дати згоду на запуск такої місії.
І чи підуть американці на це?
На зустрічі послів НАТО 8 січня Данія та Сполучені Штати погодилися, що наразі це двостороннє питання.
Це призвело до зустрічі у Вашингтоні 14 січня за участі міністрів закордонних справ Данії, Гренландії та США, яку приймав віцепрезидент США Джей Ді Венс.
Міністр закордонних справ Данії Ларс Льокке Расмуссен зазначив після зустрічі, що Сполучені Штати не змінили свою позицію щодо Гренландії, але також повідомив, що буде створена робоча група високого рівня за участі американських і данських посадовців для обговорення питання в найближчі тижні.
У Брюсселі це сприймають як знак, що може бути знайдено «угоду», яка влаштує всіх, із розширеною роллю НАТО.
Хоча занепокоєння щодо військового втручання існує, більшість співрозмовників Радіо Свобода все ж вважають такий сценарій «малоймовірним» і припускають, що президент США застосовує ту саму жорстку бізнес-тактику переговорів, яку використав, коли домігся зобов’язання щодо 5% оборонних видатків від усіх союзників торік на саміті НАТО в Гаазі.
Тепер ідеться про те, щоб європейці витрачали більше і робили це швидше – і щоб їхня увага не обмежувалася лише східним флангом.
Яку роль відіграє Іран у війні Росії проти України?
Іран упродовж останніх років був одним із головних постачальників військової техніки для Росії, особливо після того, як Кремль у 2022 році розпочав повномасштабне вторгнення в Україну. Втім, експерти кажуть Радіо Свобода, що нині ця підтримка вже не відіграє ключової ролі у воєнних зусиллях Москви.
Продажі іранських ракет Росії, зокрема ракет протиповітряної оборони та балістичних ракет, з жовтня 2021 року склали 2,7 мільярда доларів США, йдеться у матеріалі агентства Bloomberg від 12 січня з посиланням на неназваного західного посадовця у сфері безпеки.
Обсяги цієї торгівлі Москва публічно не розкриває, а Іран заперечує поставки до Росії.
«Доти, доки між сторонами триває конфлікт, Іран утримуватиметься від надання будь-якої форми військової допомоги будь-якій зі сторін», – заявило постійне представництво Ірану при ООН у травні.
Втім, існують докази протилежного, зокрема, масове використання Росією іранських ударних безпілотників «Шахед» на початковому етапі повномасштабної війни. Однак нині цінність цієї підтримки виглядає значно меншою.
Дрони
«Хоча певні поставки іранських безпілотників усе ще тривали принаймні торік, зокрема, й далі передавали з Ірану новіші моделі, – я вважаю, що пік іранських оборонних поставок до Росії ми вже давно пройшли», – сказала у коментарі Радіо Свобода Ганна Нотте, керівниця євразійської програми Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна.
Подібної думки дотримується й аналітик Центру нових євразійських стратегій Руслан Сулейманов.
«Росія більше не є настільки залежною від іранського озброєння, як чотири роки тому. Ті самі безпілотники «Шахед» виробляються на території Росії під назвою «Герань», і… близько 90 відсотків усього виробничого циклу цих дронів уже повністю зосереджено в Росії, без допомоги Ірану», – сказав він.
Іран надав Росії технології та навчання, а завод в Алабузі в російському регіоні Татарстан масово виробляє безпілотники «Герань».
За даними України, Росія щомісяця виготовляє близько 5 тисяч далекобійних безпілотників різних типів. До них належать ударний дрон «Герань» та «Гербера» – безпілотник без бойової частини, який використовується як приманка для перевантаження систем протиповітряної оборони України.
Ракети
У квітні генерал Крістофер Каволі, який на той час очолював Центральне командування США, повідомив Комітету з питань збройних сил Сенату США, що «Іран також продовжував матеріальну підтримку Росії, передавши понад 400 балістичних ракет малої дальності та сотні тисяч артилерійських снарядів».
У травні 2025 року агентство Reuters повідомило, що Іран мав намір передати пускові установки для ракет Fath-360, однак Тегеран це заперечив. Раніше, у вересні 2024 року, речник Пентагону Пет Райдер заявив, що ракети Fath-360 уже поставили.
Цьому передували санкції США у жовтні 2024 року проти двох російських судноплавних компаній за постачання обладнання для безпілотників та боєприпасів через Каспійське море для використання в Україні.
«Державний департамент сьогодні вживає заходів, щоб обмежити подальшу дестабілізуючу діяльність Ірану, включно з передачею балістичних ракет Росії», – йшлося в заяві.
За кілька днів Європейський Союз пішов тим самим шляхом, запровадивши санкції проти трьох іранських авіакомпаній та двох компаній із закупівель «після передач Іраном ракет та безпілотників Росії».
Втім, повідомлень про використання ракет Fath-360 в Україні не було. Нотте зазначила, що це може бути через те, що пускові установки Fath-360 так і не були доставлені або Росії не знадобилося їх застосовувати, оскільки вона нарощувала внутрішнє виробництво та отримувала поставки з Північної Кореї.
У лютому минулого року Лондонський аналітичний центр RUSI у звіті зазначав, що Міністерство оборони Росії планувало виробити близько 750 балістичних та 560 крилатих ракет у 2025 році. Відтоді українська військова розвідка оцінювала масштаби цього виробництва як вищі. «Можливо, росіянам просто не потрібно було використовувати ці іранські ракети», – сказала Нотте.
Боєприпаси
За оцінками, із 2022 року Іран постачав Росії значні обсяги боєприпасів та снарядів. Розслідування The Wall Street Journal 2023 року називало цифри у 300 тисяч артилерійських снарядів та близько мільйона одиниць інших боєприпасів.
Українські удари безпілотників у 2025 році свідчили про те, що постачання військових матеріалів продовжувалися. У квітні російські ЗМІ повідомляли про перші атаки на каспійський порт Оля, а у серпні – про подальші удари.
Оля вважають основним хабом для поставок іранських військових матеріалів.
Аналіз Київської школи економіки минулого року детально описав обсяги матеріалів, які транспортувалися морем і залізницею з Ірану та Північної Кореї. У ньому зазначалося, що зараз поставки з Північної Кореї становлять 58% імпорту вибухівки до Росії.
Нотте додала, що подібним чином північнокорейські снаряди та кулі перевищили іранські поставки за масштабами.
«Українці минулого року оцінили, що 50% усіх боєприпасів, які Росія використовувала в Україні, були з КНДР. Тож, на мою думку, після того, як КНДР стала основним постачальником озброєння для Росії, просто, мабуть, не було потреби отримувати іранські боєприпаси», – сказала Нотте.
Протести в Ірані. Жорстоке придушення. Що далі?
Кіан Шаріфі
Президент США Дональд Трамп заявив: йому повідомили, що вбивства під час протестів в Ірані «вщухають». Водночас він не виключив потенційних військових дій США, зазначивши, що «ми будемо стежити за процесом».
Кілька тижнів загальнонаціональних протестів стали однією з найсерйозніших загроз для духовних правителів Ірану з часів Ісламської революції 1979 року.
Влада відповіла запровадженням майже повного інформаційного блекауту та найсмертоноснішими в історії репресіями проти вуличних протестувальників; правозахисні групи підтвердили загибель щонайменше 2400 людей.
Радіо Свобода поспілкувалося з Грегорі Брю, аналітиком з питань Ірану з нью-йоркської компанії Eurasia Group, про траєкторію протестів в Ірані та наслідки можливих військових дій США в цій країні.
– Ви назвали події в Ірані «повстанням», а не «протестним рухом». Чи можете пояснити це?
– Те, що проявляється упродовж останніх кількох днів у міру поступового відновлення інтернету, – це докази крайнього насильства. Режим застосовує не лише поліцію та підрозділи «Басідж» (парамілітарні – ред.), а й військові підрозділи – армію та КВІР (Корпус вартових Ісламської революції – ред.), використовуючи важке озброєння проти натовпів на вулицях.
Йдеться не просто про операції з розгону демонстрацій, а про міську війну
Також з’являються повідомлення й докази того, що люди чинять опір – стріляють по урядових військах. Понад 100 співробітників сил безпеки підтверджено (правозахисними групами – ред.) загиблими внаслідок цього насильства. Це свідчить про інтенсивні бойові дії; йдеться не просто про операції з розгону демонстрацій, а про міську війну.
Також, імовірно, має місце значне насильство в сільських районах Ірану або в провінціях, де силові структури часто не можуть реагувати так швидко, як у великих містах.
Тож, на мою думку, це набуває рис повстання проти режиму радше, ніж протестів за політичні зміни, і це відображає рівень суспільного невдоволення та гніву всередині Ірану.
Одна з ознак, що відрізняє цю хвилю протестів від попередніх, полягає в тому, що протестувальники фактично не висувають конкретних вимог, окрім краху Ісламської республіки. Вони справді вичерпали терпіння щодо режиму, а режим відповів надмірною силою.
– Якщо Ісламська республіка переживе цю хвилю протестів, як довго вона зможе протриматися? Чи не стала вона нежиттєздатною, з огляду на всі кризи, з якими стикається одночасно?
Із трьох причин режим, імовірно, переживе цю хвилю протестів
– Я вважаю, що з трьох причин режим, імовірно, переживе цю хвилю протестів. Перша – він уже переживав протестні хвилі в минулому. Так, ця хвиля інша і більш екстремальна, але режим має великий і складний репресивний апарат – не лише поліцію та армію, а й технології спостереження, які можна використовувати для моніторингу та затримання громадян.
Ми отримували повідомлення про обшуки «від дверей до дверей», про надмірне застосування різноманітних репресивних інструментів, які Ісламська республіка розвивала протягом останніх 40 років. Це перша вагома причина: у них багато інструментів протидії цим протестам, і вони застосовували їх і раніше.
Друга причина полягає в тому, що, попри очевидну активність і гучність, опозиція та демонстрації загалом залишаються доволі дезорганізованими. Досі немає ядра, здатного організувати й консолідувати цей рух, за винятком, можливо, (колишнього кронпринца Ірану – ред.) Рези Пахлаві, який відіграв дещо помітнішу роль, ніж у минулому.
Але ці протести залишаються органічними. Вони є структурними, випливають зі структурних криз Ірану, проте їм бракує лідерства й організації – а це одна з ключових перепон, що може завадити перетворенню протестів на справжню революцію.
Якщо не поступовий колапс, то розпад або деградація режиму є ймовірними. Це може статися не за шість місяців і не за рік, але, схоже, цей процес уже наближається
Третя причина – керівництво режиму залишається єдиним. Тріщин не видно. Ніхто не виступив проти офіційної лінії. Ба більше, багато поміркованих, зокрема президент Масуд Пезешкіан і представники так званого поміркованого крила, підтримали придушення протестів і прийняли наратив про те, що це терористи, що це заворушення, які загрожують національній безпеці.
З огляду на все це, я вважаю, що режим, імовірно, виживе в довгостроковій перспективі.
Загалом визнається – не лише протягом останнього тижня, а й упродовж останнього року, – що Ісламська республіка не може й надалі рухатися нинішнім курсом.
Сукупність криз – економічних, соціальних, політичних, зовнішньополітичних, внутрішніх і зовнішніх тисків, відсутність лідерства на вершині, корупція – усе це означає, що якщо не поступовий колапс, то розпад або деградація режиму є ймовірними. Це може статися не за шість місяців і не за рік, але, схоже, цей процес уже наближається.
– На початку протестів Трамп попереджав , що США втрутяться на підтримку протестувальників, якщо силовики вбиватимуть цивільних. Згодом він пригрозив «дуже жорсткими діями», якщо Іран почне страчувати протестувальників. Чи свідчить це про зміну його позиції?
– Я не впевнений, що це справді зміна позиції. Президент має схильність відповідати на нагальні запитання негайними відповідями. Наприклад, Трамп відповідав на запитання про його ставлення до планів Ірану повісити заарештованого протестувальника. Він обіцяв втрутитися на підтримку цих протестів. Він погрожував застосуванням військової сили.
Ми знаємо, що в США тривають активні обговорення можливих ударів по Ірану, а також надання підтримки протестувальникам чи застосування некінетичних заходів. Я думаю, що Сполучені Штати, ймовірно, щось зроблять у відповідь на цю хвилю протестів. Президент дав це доволі чітко зрозуміти. Він хоче діяти.
Проблема, з якою вони стикаються, – який курс дій буде найкращим? Як і чи можуть США надати підтримку протестувальникам? Чи не матимуть дії США, особливо військовий удар, зворотного ефекту, надавши режиму ще більше підстав для придушення протестів?
Режим, звісно, просуває наратив, що протести підтримуються іноземними силами і є результатом зовнішнього підриву. Тож американський військовий удар або втручання потенційно можуть зіграти режиму на руку. Тому, на мою думку, США все ще перебувають у процесі зважування варіантів.
Останній момент полягає в тому, що кількість американських сил, розміщених на Близькому Сході, відносно невелика, порівняно з тим, що ми бачили раніше. Під час торішньої (ізраїльсько-іранської – ред.) війни в регіоні перебувала авіаносна ударна група. Було кілька надводних кораблів США.
У 2023–2024 роках, на піку кризи в Газі та ракетних обмінів між Іраном та Ізраїлем, у регіоні були розгорнуті додаткові авіаційні ескадрильї, і американська військова присутність була дуже значною. Нині вона суттєво скорочена. Її все ще достатньо для дій США проти Ірану, зокрема військових, але резервів на випадок серйозної іранської відповіді стало менше.
Усе це впливає на американські роздуми. Інший елемент, безумовно, полягає в тому, що ці дії задумувалися як підтримка протестів. А протести, наскільки ми можемо судити, за останні 48 годин пішли на спад унаслідок дуже енергійного й надзвичайно жорстокого придушення з боку режиму.
Тож Трамп ризикує втратити час. Він ризикує проґавити вікно можливостей для дій на підтримку протестів, з огляду на те, що самі протести, здається, завершуються – принаймні наразі.
– Які дії США можна вважати достатньо сильними, щоб допомогти протестувальникам? Це складне запитання, але його часто ставлять.
– Це дуже складне запитання. Я б сказав, що без військової кампанії, здатної суттєво послабити силовий апарат режиму, Сполучені Штати мають небагато можливостей для дій. Підтримка революції «знизу» в Ірані вимагала б значних військових ресурсів з боку США, а також сусідніх держав.
Потрібно було б сформувати регіональну коаліцію на підтримку зміни режиму в Ірані. Нині такої коаліції не існує. Я не думаю, що вона мала б підтримку багатьох держав регіону. Можливо, її підтримав би Ізраїль. Але я не вважаю, що арабські держави Перської затоки обов’язково підтримали б операцію зі зміни режиму. Не знаю, чи підтримала б її Туреччина.
Усі ці держави побоюються зворотних наслідків. Вони бояться, що нестабільність в Ірані перекинеться на їхні кордони. Тож США діяли б самостійно і без розгортання сухопутних військ. Президент дуже чітко дав зрозуміти, що не направлятиме американські війська в Іран.
Крім того, Іран – дуже, дуже велика країна. Для повалення Ісламської республіки в її нинішньому вигляді знадобилися б зусилля навіть більші, ніж під час вторгнення в Ірак. Я не бачу заходів, які США могли б здійснити в короткостроковій перспективі.
У довшій перспективі? Можливо, шляхом посилення тиску на Ісламську республіку та її керівництво, спробами збільшити дипломатичну ізоляцію, спонуканням держав розривати зв’язки з Іраном. Але все це лише створило б додатковий тиск, значна частина якого лягла б на плечі самих іранців, погіршуючи їхні матеріальні умови – а це, власне, одна з причин, чому вони протестують проти режиму.
– The Wall Street Journal нещодавно повідомила, що арабські держави Перської затоки, зокрема Саудівська Аравія, лобіюють Трампа, щоб він не завдавав ударів по Ірану. Йдеться про країни, які постраждали від дій Ірану або його проксі. Чому ж вони не хочуть, щоб США вдарили по Ірану?
Ніхто не зацікавлений у тому, щоб Іран перетворився на «сирійський сценарій» з потоками біженців, бойовими угрупованнями та розпадом порядку
– Їхня головна турбота полягає в тому, що Іран може завдати удару у відповідь по їхній території. Вони також побоюються, що Іран, який перейде зі стану ослаблення до стану колапсу, загрожуватиме їхній власній стабільності, створюватиме нестабільність у затоці та посилюватиме нестабільність в Іраку або на південному сході Туреччини.
Ніхто не зацікавлений у тому, щоб Іран перетворився на «сирійський сценарій» з потоками біженців, бойовими угрупованнями та розпадом порядку.
Ісламська республіка має небагато друзів у регіоні, але ніхто активно не прагне її колапсу в короткостроковій перспективі. Я думаю, що регіональні держави хотіли б бачити зміну поведінки Ірану.
Вони хотіли б, щоб Іран припинив підтримку регіональних проксі. Вони хотіли б, щоб Іран відмовився від більш дестабілізуючої поведінки та уклав угоду зі США щодо своєї ядерної програми. Усе це бажаніше, ніж примусова зміна режиму шляхом військових дій.
– Чи вбачаєте ви бажання у США вести переговори з Ісламською республікою, якщо вона переживе протести?
– Не в короткостроковій перспективі. І причина тут дуже проста – Іран, як і раніше, навряд чи піде на поступки, щоб задовольнити вимоги США. Американська позиція щодо Ірану протягом останніх шести місяців була дуже чіткою: Іран має припинити збагачення, передати свій запас високозбагаченого урану, погодитися на умови, що обмежать його здатність збагачувати уран у передбачуваному майбутньому; він має відмовитися від підтримки своїх регіональних проксі, зокрема «Хезболли» в Лівані, і обмежити розвиток балістичних ракет.
Це умови США, і вони пропонуються Ірану за принципом «бери або залиш». Іран не зробив жодних кроків до поступок за цими умовами. Навпаки, він демонструє непокору.
Тож навіть без цього насильницького епізоду я не бачив би значного простору для дипломатії між США та Іраном – принаймні доти, доки (аятола Алі– ред.) Хаменеї залишається верховним лідером. Його відхід потенційно міг би створити простір для зміни позиції Ірану, але, на мою думку, це є необхідною передумовою для зрушень у їхній переговорній позиції.
Золото Афганістану і Китай: де проблеми?
Міністерство внутрішніх справ уряду «Талібану» 7 січня підтвердило, що внаслідок зіткнень між посадовцями золотодобувної компанії-підрядника та мешканцями району Чах-Аб у провінції Тахар, що розпочалися на початку року, загинули четверо людей, ще п'ятеро отримали поранення.
Смертельне зіткнення на золотій шахті на півночі Афганістану пролило нове світло на прагнення «Талібану» розширити видобуток золота, викликаючи питання щодо значною мірою нерегульованих операцій та їхньої іноземної, переважно китайської, підтримки.
Останній інцидент стався після того, як Міністерство внутрішніх справ уряду «Талібану» 7 січня підтвердило, що внаслідок зіткнень минулого тижня між посадовцями контрактної золотодобувної компанії та жителями району Чах-Аб у провінції Тахар загинули чотири людини, а ще п'ятеро отримали поранення.
Серед загиблих троє місцевих жителів та один співробітник компанії, повідомив журналістам після інциденту речник Міністерства внутрішніх справ Абдул Матін Кане. І додав, що за звинуваченням у вбивстві заарештовані один охоронець компанії та один місцевий житель, а діяльність фірми призупинена на час розслідування.
Він не вказав компанію та не назвав імен жертв, але напад стався в районі, відомому великою кількістю китайських або спільних афгансько-китайських гірничодобувних підприємств.
Активні протести
Жителі кажуть, що протистояння почалося після того, як компанія почала копати на сільськогосподарських та житлових землях. Це спричинило протести, які призвели до насильства, і вкотре підсвітило зростання напруженості довкола золотого сектора Афганістану, який стрімко розширюється, але залишається «непрозорим» за правління «Талібану».
На жаль, в Афганістані немає жодного нагляду, і видобуток здебільшого відбувається в районах, які найлегше експлуатуватиАбдул Кадір Мотафі
З моменту повернення «Талібану» до влади у серпні 2021 року мінеральні ресурси країни, які вважаються основою економічного відновлення, вступили в нову фазу. Вона характеризується характеризується обмеженим наглядом, зростанням іноземної – переважно китайської – участі та дедалі більшим опором з боку місцевих жителів.
У листопаді 2025 року в результаті двох окремих нападів загинули п'ять громадян Китаю, які працювали на золотій копальні поблизу віддаленого кордону Таджикистану з Афганістаном. Залишається незрозумілим, хто стояв за нападами, але, згідно з повідомленнями Радіо Свобода, було виявлено зростання напруженості та насильства між місцевими жителями та підтримуваними Китаєм гірничодобувними компаніями через екологічні проблеми та обурення, спричинене видобутком корисних копалин регіону.
«На жаль, в Афганістані немає жодного нагляду, і видобуток здебільшого відбувається в районах, які найлегше експлуатувати», – сказав Радіо Свобода Абдул Кадір Мотафі, ветеран гірничодобувної промисловості Афганістану. І додав, що громадський контроль та незалежний нагляд за копальнями, що працювали за контрактами з «Талібаном», був сильно обмежений.
Видобуток корисних копалин на кордоні створює додаткові екологічні проблеми.
У північних провінціях, як-от Бадахшан і Тахар, видобуток золота різко зріс за участі пов'язаних з «Талібаном» місцевих лідерів, причому громади скаржаться на переселення та ізоляцію, тоді як інші отримують прибуток.
Звичайні люди не можуть підійти навіть на кілометр до шахтиМісцевий житель
У районі Шахр-е-Бузург провінції Бадахшан, приблизно за 50 кілометрів від Файзабада, видобуток золота різко зріс невдовзі після захоплення влади «Талібаном».
Сільські жителі, які колись промивали русла річок за допомогою простих інструментів, побачили, як їхня неформальна діяльність поглинулася більшою концесією, контрольованою чиновниками «Талібану» та китайськими партнерами за допомогою важкої техніки.
Працівники, які спілкувалися з Радіо Свобода, кажуть, що великі території тепер огороджені та охороняються озброєними людьми, пов'язаними з впливовими особами, що відрізає місцевих жителів від землі та води, від яких вони раніше залежали.
«Звичайні люди не можуть підійти навіть на кілометр», – сказав Радіо Свобода один із працівників копальні на умовах анонімності, побоюючись можливих наслідків.
Гірничодобувна зона Шахр-е-Бузург охоплює як державні, так і приватні землі, причому китайські компанії та пов'язані з «Талібаном», як повідомляється, експлуатують державні ділянки, тоді як приватні власники або копають самі, або продають ділянки зовнішнім інвесторам.
Експорт сировини без розбору не має позитивного економічного ефектуАзарахшт Хафізі
За оцінками жителів, у районі та його околицях зараз працює понад 500 груп, враховуючи робітників, які прибувають з інших провінцій, як-от Кандагар і Гільменд, що збільшує тиск на місцеву екологію.
Вплив гірничодобувних робіт на навколишнє середовище помітний у північних річкових долинах. Жителі села кажуть, що фісташкові гаї та пасовища були знищені, а днопоглиблювальні роботи та роботи з відведення води неодноразово змінювали русло Амудар'ї, великої річки в регіоні, яка також протікає через Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан.
Старійшина однієї з громад у Бадахшані, який поспілкувався з Радіо Свобода на умовах анонімності, щоб уникнути помсти з боку «Талібану», сказав, що китайські гірничодобувні компанії привозять власну охорону з Кабулу та діють із широкою свободою, не інвестуючи при цьому в місцеву громаду.
За його словами, досі немає нових клінік, шкіл чи мостів, а прибутки надходять переважно до компаній, чиновників «Талібану» та невеликого кола місцевих інвесторів.
Ключове рятівне коло для «Талібану»
Міністерство гірничодобувної промисловості та нафти «Талібану» мало що зробило, щоб спростувати ці місцеві занепокоєння.
Режим оголосив тендери на родовища золота в районах Рагістан та Шахр-е-Бузург Бадахшану, але не оприлюднив тексти контрактів, дані про доходи чи стан навколишнього середовища.
На національному рівні міністерство пропагує гірничодобувну промисловість як наріжний камінь економічної політики та підписало десятки угод з іноземними, переважно китайськими, партнерами, що передбачають значні інвестиційні зобов'язання в кількох провінціях, включаючи Тахар.
Для влади «Талібану» в Кабулі гірничодобувна промисловість приносить важливий потік твердої валюти в умовах санкцій та дипломатичної ізоляції. Чиновники стверджують, що проєкти, що фінансуються іноземними компаніями, створять робочі місця та фінансуватимуть національний розвиток, вказуючи на основні показники інвестицій та прогнозовані частки державних доходів.
Однак економісти та фахівці з гірничої справи попереджають, що експорт переважно необробленої руди за слабкого регулювання ризикує призвести до виснаження родовищ Афганістану, обмеженої зайнятості та поглиблення нерівності.
Азарахш Хафізі, колишній генеральний директор Торгово-промислової палати Афганістану, сказав Радіо Свобода, що Афганістан повинен переробляти більше своїх корисних копалин на внутрішньому ринку, щоб побудувати ланцюжки створення вартості та створити стійкі робочі місця, а не покладатися на масовий експорт сировини.
«Експорт сировини без розбору не має позитивного економічного ефекту. Наші шахти виснажуються, а ми залишаємося бідними, – сказав Хафізі. – Ми повинні видобувати менше, але видобувати належним чином, переробляти матеріали всередині країни та створювати додану вартість».
Варіанти тиску США на Іран: від військового до прихованих операцій
Сполучені Штати закликали своїх громадян «негайно» залишити Іран на тлі протестів у країні та можливих ударів з боку американських війcькових. Таке повідомлення опубліковане 13 січня на сайті віртуального посольства США в Тегерані.
Президент США Дональд Трамп неодноразово заявляв про можливість військового удару по Ірану на підтримку протестувальників. Радіо Свобода аналізує, які тут є варіанти.
Військові дії США проти Ірану, схоже, знову опинилися на порядку денному у Вашингтоні на тлі дедалі смертоноснішого придушення протестів у містах і населених пунктах по всій країні.
За непідтвердженими повідомленнями, під час придушення протестів загинули понад 500 людей – деякі правозахисні групи вважають, що реальна кількість жертв може бути в кілька разів більшою. Ці протести стали одним із найсерйозніших викликів для Тегерана з часів Ісламської революції 1979 року.
Демонстрації спалахнули через стрімке зростання інфляції та обвал національної валюти, однак згодом переросли у ширший протест проти влади країни.
І Вашингтон, і Тегеран дали зрозуміти, що відкриті до переговорів. Втім, президент США Дональд Трамп заявив, що дії можуть бути вжиті незалежно від цього, з огляду на повідомлення про жорстокі дії проти протестувальників.
«Ми можемо з ними зустрітися. Зустріч готується, але, можливо, нам доведеться діяти через те, що відбувається ще до цієї зустрічі», – сказав Трамп журналістам на борту Air Force One 11 січня.
Сполучені Штати закликали своїх громадян «негайно» залишити Іран на тлі протестів у країні та можливих ударів з боку американських війcькових. Таке повідомлення опубліковане 13 січня на сайті віртуального посольства США в Тегерані.
Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі 12 січня заявив: «Ісламська Республіка Іран не прагне війни, але повністю готова до неї».
Отже, які варіанти має Вашингтон, якщо дипломатія зазнає провалу?
Обмежені удари
Серед переваг обмежених ударів по символічних цілях. це те, що вони несли би менші ризики для Збройних сил США та знижували б імовірність ураження цивільного населення. Крім того, такі дії легше вписуються у наявні військові можливості США в регіоні та за його межами і теоретично їх можна здійснити без залучення союзників США в країнах Перської затоки.
«Це найменш ризикований варіант. Він не має такої ж імовірності зворотних наслідків, як у випадку, коли намагаються знищити ключову військову інфраструктуру», – сказала в коментарі Радіо Свобода Марина Мірон, дослідниця з оборонних студій у Королівському коледжі Лондона.
Водночас деякі аналітики зазначають, що цей варіант має низку серйозних недоліків. Насамперед він може дозволити режиму у Тегерані мобілізувати патріотичну підтримку та відвернути увагу від причин, які живлять загальнонаціональні протести, водночас завдавши незначної реальної шкоди.
Крім того, це могло б стати сигналом для протестувальників, що Вашингтон не поспішає їм на допомогу, тоді як іранські сили безпеки вбивають і заарештовують людей. Прикладом такої цілі міг би бути об’єкт на кшталт казарми, що належить поліції, воєнізованим формуванням «Басідж» або Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).
Тривала кампанія
Більш скоординована кампанія ударів по КВІР могла б мати відчутніший ефект, особливо якщо піти далі та включити удари по іранських ракетних об’єктах, системах командування й управління, а також по інших силах безпеки.
Одна з проблем полягає в тому, що військово-морські сили США наразі не представлені в регіоні у достатній кількості та з належними можливостями. Найближчий авіаносець – USS Abraham Lincoln – зараз перебуває в Південно-Китайському морі, де проводить навчання з бойовими стрільбами. Це кілька днів переходу від Перської затоки.
Збройні сили США мають військові бази в регіоні – у таких країнах, як Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати та Катар. Однак, за повідомленнями, ці держави попросили Вашингтон утриматися від військових дій.
Багато хто остерігається іранської контратаки. Під час 12-денної війни в червні, коли Ізраїль та США націлювалися на ядерну програму Ірану, іранський ракетний удар по авіабазі в Катарі змусив нервувати.
Ця атака була здебільшого символічною, але Іран погрожував помстою у разі нового удару США, і цього разу він міг би бути більш суттєвим. Експорт викопного палива від союзників США в країнах Перської затоки, що проходить через Ормузьку протоку, міг би зазнати перебоїв. Також можлива атака на Ізраїль, що піднімає ризик ширшого регіонального конфлікту.
«Сучасна ситуація для Ісламської Республіки є екзистенційною. Це битва, що безпосередньо спрямована на саму суть і природу режиму», – сказав Алі Мамурі, науковий співробітник університету Дікін в Австралії у коментарі Іранській службі Радіо Свобода. «Якщо його атакують, він майже напевно відповість усіма наявними можливостями».
Спеціальні сили, ліквідація
Після усунутого лідера Венесуели Ніколаса Мадуро – чи стане верховний лідер Ірану Алі Хаменеї наступним у списку на затримання силами спецпризначення США?
Така операція видається малоймовірною: сили США були зосереджені навколо Венесуели значно у більшій кількості та також отримували допомогу від розвідки всередині режиму, згідно з повідомленнями ЗМІ.
Ще один сценарій – це ліквідація, яка знищила б керівництво режиму та спровокувала би боротьбу за владу в Ірані. Це також сильно залежало б від наявності відмінних даних розвідки.
Аналітик британського King’s College Мірон вважає що «найлогічнішим варіантом» було б «об’єднання розвідувальних зусиль на місцях, можливе озброєння опозиції… спроба взяти під контроль принаймні якесь велике місто, а вже звідти поширювати вплив».
Головний недолік тут – результат непередбачуваний і може призвести до ще більшого хаосу та кровопролиття. Але новий режим, навіть такий, що очолюється КВІР, міг би бути готовий до співпраці з Вашингтоном.
«Я думаю, що це ймовірно», – сказав Майкл Рубін, колишній чиновник Пентагону та старший науковий співробітник вашингтонського American Enterprise Institute у коментарі Радіо Свобода.
Блокади, кібератаки, звукова зброя
Трамп має й інші варіанти на столі.
«Дуже ймовірно, що також розглядаються невійськові варіанти. Вони можуть включати повну економічну блокаду Ірану, щоб перешкодити його експортові нафти до Китаю, або кібератаки, що порушують системи зв’язку та схвалення рішень іранських сил безпеки», – сказав Алі Ваез, директор Іранського проєкту в Міжнародній кризовій групі.
Кібератаки вже траплялися раніше. У 2021 році іранські автозаправні станції зазнали кібератаки, за які Іран звинуватив США та Ізраїлю без надання доказів. Подібні атаки відтоді повторювалися.
У 2019 році Іран заявив про розкриття шпигунської мережі ЦРУ після кібератаки на оборонні системи. Американські медіа тоді повідомляли, що це була атака США, посилаючись на неназваних чиновників.
Можуть також існувати менш традиційні варіанти атак.
Після операції США у Венесуелі речниця Білого дому Каролайн Лівітт оприлюднила слова людини, яка нібито пережила атаку звуковою зброєю:
«Це було як дуже інтенсивна звукова хвиля. Раптово я відчув, ніби моя голова вибухає зсередини. У нас у всіх почалося носове кровотеча. Дехто виривав кров’ю. Ми впали на землю, не в змозі рухатися», – сказав чоловік.
Однак ці дані не були підтверджені незалежно або офіційно.
Боксер, водій вантажівки та хіп-хоп-артист: протестувальники, вбиті в Ірані
Фереште Газі
Десятки протестувальників були вбиті під час жорстокого розгону з боку влади на тлі триваючих загальнонаціональних демонстрацій проти істеблішменту Ірану.
Іранська служба Радіо Свобода – Радіо Фарда – станом на 11 січня підтвердила загибель 35 протестувальників, хоча вважають, що реальна кількість жертв є значно більшою.
За даними правозахисної організації Iran Human Rights, наразі загинули щонайменше 192 протестувальники, серед них – дев’ятеро неповнолітніх.
Американська група HRANA заявила, що підтвердила смерть 490 протестувальників та 48 співробітників служб безпеки, а також затримання понад 10 600 осіб за два тижні заворушень.
Протести спалахнули на базарах Тегерана 28 грудня. Відтоді вони поширилися на десятки міст і населених пунктів по всій країні з населенням близько 92 мільйонів осіб.
Понад половина підтверджених Радіо Свобода смертей припадає на західні провінції Лурестан, Ілам і Керманшах. Ці три бідні провінції є домівкою для етнічних меншин і особливо сильно постраждали від поглиблення економічної кризи в Ірані, яка стала каталізатором протестів.
Переважна більшість убитих протестувальників – молоді чоловіки, і більшість із них загинули від вогнепальних поранень. Іранські сили безпеки застосовували жорсткі методи, зокрема відкривали прямий вогонь по натовпу.
Стажер-юрист
Щонайменше семеро протестувальників були вбиті в провінції Лурестан – регіоні проживання лурської етнічної групи. П’ятеро з них загинули лише в невеликому місті Азна.
Серед загиблих – Ахмад Реза Амані, 28-річний стажер місцевої колегії адвокатів. Його застрелили сили безпеки Ірану під час протесту 1 січня.
Під час тієї ж демонстрації в Азні загинув 15-річний Мустафа Фаллахі. Інший підліток, 16-річний Таха Сафарі, був поранений пострілом і згодом помер від отриманих ран.
Амір Хоссам Ходаяріфард загинув 1 січня під час протесту в місті Кохдашт у Лурестані. Місцевий підрозділ Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) заявив, що Ходаяріфард був членом воєнізованого формування «Басідж», однак його родина відкинула цю заяву.
Іншим загиблим протестувальником у Лурестані став Ахад Ебрахімі. Його застрелили під час протесту в місті Нурабад 1 січня.
Бодибілдер і боксер
3 січня десятки протестувальників зібралися біля двоповерхової будівлі, яку використовував КВІР, у місті Малекшахі в провінції Ілам. Поки демонстранти скандували антиурядові гасла та кидали каміння в будівлю, члени КВІР піднялися на дах і відкрили вогонь по натовпу.
П’ятеро людей загинули в одному з найкривавіших інцидентів з початку протестів.
Серед убитих – Фарес Агхамохаммаді, Мехді Емаміпур і Латіф Карімі. За словами сина Карімі, той був колишнім членом КВІР і загинув після того, як закликав силовиків не стріляти по протестувальниках. Родина повідомила Радіо Свобода, що він був серед учасників протесту.
Ще одним загиблим став 27-річний бодибілдер Реза Азімзаде, убитий 3 січня в Малекшахі. Інший спортсмен – боксер Мохаммад Реза Карамі – був поранений під час протесту і згодом помер у лікарні.
Водій вантажівки
3 січня в провінції Керманшах загинули троє протестувальників. Серед них – брати Расул і Реза Кадіворіан, обидва будівельники.
Старший брат, 20-річний Реза, був застрелений під час протесту. Його брат Расул, 17 років, був поранений і згодом помер у лікарні.
У повіті Харіс у Керманшасі 2 січня під час протесту загинув 42-річний водій вантажівки. Влада заявила, що Алі Азізі був членом КВІР, однак його родина це заперечує.
Тренер із футзалу
У південній провінції Фарс Ходадад Ширвані-Манфард був застрелений у голову з близької відстані під час протестів 1 січня в місті Марвдашт.
Родичі 33-річного чоловіка розповіли Радіо Свобода, що його вбили поблизу поліцейського відділку. Відео, оприлюднені в соціальних мережах, показують, як протестувальники несуть його тіло.
Ще двоє – зокрема 26-річний тренер із футзалу Амір Мохаммад Кохкан і Мансур Мохтарі – також були застрелені силами безпеки в Марвдашті. Родичі Кохкана повідомили Радіо Свобода, що він помер від кульового поранення в груди.
Хіп-хоп-артист
Щонайменше чотири людини загинули в південно-західній провінції Чахармахал і Бахтіарі. Серед них – 20-річний Саджад Валаманеш Зейлаеї та 21-річний Ахмад Джаліл, яких убили під час мітингу в місті Лордеґан 1 січня.
28-річний Соруш Солеймані, якого називали хіп-хоп-артистом, був застрелений 4 січня під час протестів у Хафешджані.
Власник магазину
Священне шиїтське місто Кум стало місцем кількох протестів, які завершилися загибеллю людей.
Хосейн Рабії помер від вогнепальних поранень у груди. Місцевий чиновник у Кумі заявив, що 34-річний власник магазину загинув після вибуху ручної гранати, яку він нібито мав при собі. Родина відкинула цю версію.
Мохаммад Нурі помер у Кумі 2 січня. Його родичі повідомили, що його застрелили в груди.
У центральній провінції Ісфаган Даріуш Ансарі Бахтіярванд загинув під час протесту в місті Фуладшахр 1 січня. Зображення його бездиханного тіла в лікарні широко поширилися в соціальних мережах.
Поліція заявила, що 37-річний чоловік загинув унаслідок бійки з невідомими особами, однак його родичі стверджують, що після участі в протесті у Фуладшахрі його переслідували та вбили співробітники сил безпеки Ірану.
- Протягом минулого тижня президент США Дональд Трамп посилив тиск на правлячу верхівку в Тегерані, він нині розглядає кілька варіантів підтримки протестів в Ірані, повідомили Axios і The New York Times з посиланням на неназваних американських посадовців. Хоча в публікаціях зазначається, що Трамп іще не ухвалив рішення щодо форми та масштабу будь-яких кроків, The Wall Street Journal повідомила, що конкретні варіанти буде представлено президентові 13 січня.
- Іранська влада закликала людей взяти участь у спонсорованому урядом мітингу, запланованому на 12 січня. У текстових повідомленнях, надісланих громадянам Ірану, їх закликали вийти на марш проти того, що вони називають «підривними елементами та озброєними терористами, пов’язаними зі Сполученими Штатами та сіонізмом».
- Міністерство закордонних справ України закликає міжнародну спільноту розглянути можливість посилення тиску на іранський режим за насильство проти власного народу та підтримку війни Росії проти України. Як написав 10 січня в соцмережі Х міністр Андрій Сибіга, підтримка Іраном агресивної війни Росії проти України та репресії проти власних громадян є складовими тієї самої політики насильства та неповаги до людської гідності.
Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО
На тлі зростання глобальної напруги та триваючої нестабільності на Західних Балканах Сербія посилила військову співпрацю з Китаєм, закуповуючи сучасні дрони та системи протиповітряної оборони, що свідчить про їхнє стратегічне зближення.
Хоча Белград продовжує заявляти про свій військовий нейтралітет і зберігає прагнення до членства в Європейському Союзі, розширення оборонного партнерства з Пекіном показує набашато складнішу геополітичну динаміку.
Митні дані, проаналізовані Балканською службою Радіо Свобода, свідчать, що за останні два роки державна оборонна промисловість Сербії імпортувала з Китаю товарів приблизно на 280 мільйонів доларів.
У записах не зазначені конкретні типи озброєнь, однак аналітики вважають, що йдеться, ймовірно, про дрони, системи ППО та нове обладнання, пов’язане зі старими закупівлями.
Від російських літаків до китайських ракет
Останні закупівлі озброєнь Сербії свідчать про дедалі більш розгалуджену стратегію постачання. Поряд із російськими винищувачами МіГ-29 та французькими літаками Rafale Белград звернувся до китайських постачальників за передовими системами, які є дешевими та менш політично суперечливими.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), у 2020–2024 роках Китай забезпечив 57% загального імпорту зброї Сербії, випередивши Росію (20%) та Францію (7,4%).
Хоча SIPRI не зафіксував нових поставок від Китаю у 2024 році, показники попередніх років відображають стабільну співпрацю між країнами, зокрема постачання зенітних ракетних комплексів середньої дальності FK-3, які домінують серед усіх китайських систем у сербському арсеналі.
«FK-3 – це велика закупівля за вищою ціною, ніж решта систем, придбаних за останні п’ять років, – зазначає дослідниця SIPRI Катаріна Докич у коментарі для Радіо Свобода. – Китай стає провідною країною в постачаннях зброї до Сербії».
Ні Міністерство оборони Сербії, ані посольство Китаю в Белграді не відповіли на запити Радіо Свобода прокоментувати ці звіти.
Зміцнення «сталевої дружби»
Оборонний поворот Сербії у бік Китаю лише ілюструє те, що сербські та китайські лідери неодноразово називали «сталевою дружбою» – зростаючу економічну, політичну та технологічну кооперацію між країнами.
Сербія стала першою європейською країною, яка придбала китайські дрони CH-92 та CH-95, а також системи ППО FK-3 і HQ-17 – техніку, яку Китай раніше експортував переважно до країн Азії та Близького Сходу.
Белград не оприлюднює даних щодо кількості та технічних характеристик отриманих систем.
«Не існує достовірних загальнодоступних даних», – сказала Докич. – «Ми знаємо лише те, що сербська влада демонструвала на публіку».
За законом, Сербія зобов’язана публікувати щорічні звіти про торгівлю зброєю, однак останній опублікований звіт охоплює лише 2022 рік.
Разом із Білоруссю та Росією Сербія залишається однією з небагатьох європейських країн, які імпортують значні обсяги незахідного озброєння, попри застереження ЄС і США щодо безпекових та політичних ризиків, що несе співпраця з Китаєм у військовій сфері.
Що розказують дані про військові зв'язки Белграда
Бази даних SIPRI та Реєстру традиційних озброєнь ООН підтверджують, що найбільші закупівлі Сербії з Китаю відбулися у 2019–2023 роках. У 2019 році Сербія замовила 50 ракет FT-8, а також шість безпілотників CH-92, призначених для розвідки та точкових ударів.
Дрони були поставлені у 2020 році, після чого Сербія замовила три системи ППО HQ-22 (експортна версія FK-3) разом із 300 ракетами, які були доставлені у 2022–2023 роках.
У 2022 році Сербія придбала 10 розвідувально-ударних безпілотників CH-95, які ввійшли в експлуатацію наступного року.
За даними SIPRI, у 2023 році Сербія також закупила чотири системи короткої дальності HQ-17A та 100 ракет, які були доставлені у 2024 році й продемонстровані під час параду «Застава 2024». Загальна вартість цих купівель не була оприлюднена.
Чи отримала Сербія китайські зенітно-ракетні комплекси HQ-9?
Деякі медіа в Сербії припускали, що Белград може претендувати або вже отримав систему великої дальності HQ-9 – китайську пускову систему класу «земля-повітря» з радіусом дії 200 кілометрів.
Повідомлення про те, що єгипетські військові вантажні літаки кілька разів приземлялися на сербській авіабазі Батайніца в середині 2025 року, підігріли чутки про поставки HQ-9, оскільки літаки того ж типу раніше використовувалися для аналогічних китайських вантажів.
Радіо Свобода підтвердило один маршрут польоту в жовтні цього року, який пролягав з Єгипту до Китаю і назад із фінальною зупинкою в Сербії. Водночас ані відкриті джерела, ані офіційні заяви не підтверджують, що Сербія експлуатує HQ-9. Наразі відомими користувачами цієї системи є Єгипет, Пакистан, Марокко, Узбекистан і Туркменистан.
Чому китайські системи привабливі для Сербії?
Ціна, технічна сумісність і політична гнучкість – основні чинники, які пояснюють інтерес Сербії до китайських систем, зазначає Докич.
За її словами, китайські системи ППО базуються на радянських і російських розробках, що робить їх технічно сумісними з наявним у Сербії озброєнням російського походження.
У сфері дронів Белград робить акцент на передачі технологій: співпраця з китайськими розробниками CH-92 безпосередньо сприяла створенню сербського дрона «Пегаз», представленого у 2022 році.
У сфері дронів Белград робить акцент на передачі технологій: співпраця з китайськими розробниками CH-92 безпосередньо сприяла створенню сербського дрона «Пегаз», представленого у 2022 році.
Міністр оборони Сербії Братислав Гашич заявив, що оборонна співпраця з Китаєм дедалі більше зосереджуватиметься на обміні технологіями та внутрішньому виробництві.
«Ціна відіграє велику роль в інтересі до китайської зброї», – сказала Докич, підкреслюючи «готовність Белграда зберігати добрі політичні відносини з Китаєм».
Вона також зазначила, що інші країни Західних Балкан, які є членами НАТО, не витрачають стільки коштів на оборону і «мають значно скромніші амбіції у закупівлях військової техніки».
За даними SIPRI, протягом останніх п’яти років Сербія була найбільшим закупельником зброї в регіоні.
Докич наголосила, що Албанія, Північна Македонія та Чорногорія мають дуже чіткі цілі у військових закупівлях, зосереджені переважно на піхотному озброєнні або вертольотах подвійного – військового й цивільного – призначення.
«Їхні амбіції нижчі, і вони мають інші можливості ніж Сербія. Також вони не хочуть купувати зброю у Китаю, оскільки Китай є стратегічним конкурентом США – їхнього головного союзника».
«Малоймовірно, що Сербія могла б закуповувати озброєння у США так, як це роблять країни-члени НАТО», – додала вона.
Балансування між Сходом і Заходом
Президент Сербії Александар Вучич неодноразово захищав закупівлі озброєнь у Китаю як «законні та прозорі», називаючи їх необхідними для модернізації оборонних спроможностей країни.
Під час візиту до Пекіну у вересні цього року Вучич був присутній на військовому параді та заявив, що обговорював додаткові закупівлі, хоча й виключив придбання балістичних або гіперзвукових ракет.
Попри застереження Брюсселя, у липні 2025 року Белград і Пекін також провели спільні військові навчання з тактики застосування дронів у китайській провінції Хебей.
У міру того як Сербія продовжує співпрацю з Китаєм у сфері військових технологій та спільних навчань, вона опиняється на перехресті. Її військова модернізація дедалі більше залежить від східних партнерів, навіть попри декларовану відданість європейській інтеграції.
Еволюція відносин із Пекіном не лише змінює оборонні спроможності Сербії, а й відображає її постійні спроби балансувати між геополітичними сторонами – що, зрештою, може привернути увагу Брюсселю та Вашингтону.
Протести в Ірані наростають. Путін може втратити ще одного союзника?
Кіан Шаріфі
В Ірані тривають масштабні протести. Тисячі людей заполонили вулиці окремих районів Тегерана, інших великих міст та навіть невеликих містечок. У відповідь влада вдається до силового розгону акцій. З вечора 8 січня в Ірані запровадили інформаційну блокаду: вимкнувши інтернет та телефонний зв’язок.
Чому люди вийшли на вулиці? Чого вони хочуть? І до чого тут США та Росія?
«На протест вийшли і молоді, і старі. Ми втомилися від високих цін, хіджабу та всього іншого. Ми хочемо зміни устрою»
Уже 13 днів в Ірані тривають протести, попри жорстоке придушення акцій та погрози влади покарати «бунтівників».
ВсеХвиля протестів в Ірані розпочалася 28 грудня 2025 року з акцій на Великому базарі в Тегерані, спровокованих економічною кризою. Проте виступи швидко набули масовості і люди вийшли на вулиці десятків міст Ірану. Це найсильніший прояв громадянської непокори в Ірані з 2022 року. Станом на 9 січня правозахисна організація Iran Human Rights підтверджує загибель щонайменше 45 демонстрантів та затримання понад 2 000 осіб, водночас Amnesty International заявляє про незаконне використання силовиками вогнепальної зброї. Для придушення протестів влада запровадила майже повну інформаційну блокаду, вимкнувши інтернет та телефонний зв’язок пізно ввечері 8 січня, тоді як Верховний лідер Алі Хаменеї офіційно звинуватив у дестабілізації США. На тлі ескалації Вашингтон оголосив про готовність до втручання у разі продовження вбивств цивільних осіб, що вивело внутрішній конфлікт у площину гострого міжнародного протистояння.із мітингів на базарах та демонстрації на заході Ірану, викликаних важкою економічною ситуацією. А до вечора 8 січня переросло у масові протести. Відео, опубліковані в соціальних мережах вночі, показали, що антиурядові акції пройшли навіть у фешенебельному районі Тегерана Саадатабад. Ці протести стали найбільшим проявом громадянської непокори в Ірані з часів повстання 2022 року. Поштовхом став заклик до дій від лідера опозиції та колишнього спадкоємного принца Рези Пахлаві.
9 січня протести охопили південно-східне місто Ірану Захедан, де віряни-суніти (балучі) вийшли на вулиці після п’ятничної молитви.
Відео у соцмережах свідчить, що силовими Ісламської республіки вдаються до насилля щодо протестувальників, але учасники протестів перейшли до сміливішої тактики: прямих сутичок із силами безпеки та підпалів постів поліції та напіввійськового формування «Басідж».
«Натовп, який був там, не здасться», – сказав Радіо Фарда (іранська служба Радіо Свобода) один із протестувальників у Мешхеді, на північному сході Ірану:
«На протест вийшли і молоді, і старі. Деякі літні люди ледь могли ходити, але все одно протестували. Був там один старий, який постійно проклинав [Верховного лідера Ірану Алі] Хаменеї. Ми втомилися від високих цін, [примусового] хіджабу та всього іншого. Це не просто одна чи дві речі – ми хочемо зміни устрою (зміни режиму)».
На відео чути, як протестувальники закликають до повалення верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї та повернення в країну Рези Пахлаві.
Жертви
Базована в Норвегії організація Iran Human Rights повідомила 9 січня, що за їхніми даними за 13 днів протестів в Ірані загинуло понад пів сотні мітингувальників (перед цим правозахисники називали цифру 45):
«Щонайменше 51 протестувальник, серед яких дев'ять дітей віком до 18 років, загинули, а сотні отримали поранення протягом перших тринадцяти днів нового раунду загальнонаціональних протестів в Ірані»
А іранська правозахисна організація HRANA стверджує, що 9 січня вони дізналися про 62 випадки загибелі людей під час протестів: 48 протестувальників і 14 силовиків.
Що каже влада Ірану?
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї виступив 9 січня із заявою до своїх прихильників.
Він назвав учасників протесту «саботажниками та агітаторами», які руйнують будівлі в країні, щоб «догодити» президенту США Дональду Трампу.
Хаменеї звинуватив Трампа, що він має «кров іранців на своїх руках» після ударів США по Ірану в червні 2025 року, і пригрозив, що «американського лідера скинуть».
Після цієї промови в кількох містах після п’ятничних молитов відбулися мітинги на підтримку Ісламської республіки, які активно висвітлювалися державними ЗМІ.
Прокурор Тегерана Алі Салехі назвав протестувальників, які палять державне майно та вступають у сутички з силовиками, «терористами», яким буде висунуто звинувачення в «могаребе» (moharebeh) – війні проти Бога, що може каратися смертною карою. Кілька силових структур в окремих заявах також застерегли протестувальників 9 січня.
Розвідувальна організація Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) заявила, що «продовження цієї ситуації є неприпустимим», і повторила твердження аятоли Алі Хаменеї про те, що протести, нібито, «спровоковані іноземними замовниками».
Очікується, що антиурядові протести відновляться з настанням сутінків.
Що сказав Дональд Трамп?
Якщо вони робитимуть це [вбиватимуть протестувальників], їм доведеться пізнати пеклоТрамп
2 січня президент США Трамп заявив, що Вашингтон втрутиться у події в Ірані, якщо там вбиватимуть протестувальників. У своєму дописі в Truth Social він зазначив: «Ми напоготові й зі зброєю в руках».
Дональд Трамп підтвердив цю позицію пізно ввечері 8 січня в інтерв’ю консервативному радіоведучому Г’ю Г’юїтту.
Трамп зазначив, що іранській владі було сказано «дуже рішуче – навіть рішучіше, ніж я кажу вам зараз – що якщо вони робитимуть це [вбиватимуть протестувальників], їм доведеться пізнати справжнє пекло».
9 січня Дональд Трамп знову повторив своє попередження:
«Краще не починайте стріляти, бо ми теж почнемо стріляти»
І додав: «Я просто сподіваюся, що протестувальники в Ірані будуть у безпеці, бо зараз це дуже небезпечне місце».
Президент США дав зрозуміти, що США не відправлятимуть свої війська до Ірану, але допустив удар «там, де це боляче»:
«Якщо вони почнуть вбивати людей, як це було в минулому, ми втрутимося. Це не означає boots on the ground («чоботи на землі», сталий вираз, який можна перекласти як «введення військ» – ред.), але це означає дуже, дуже сильний удар по них там, де боляче»
Новини зсередини країни просочуються повільно на тлі влаштованої владою Ісламської республіки інформаційної блокади, проте лідери США та Європи посилили свою увагу до подій в Ірані.Коментуючи відключення інтернету, перськомовний акаунт Держдепартаменту США написав у мережі X:
«Режим Ісламської Республіки повністю вимкнув інтернет, щоб змусити іранський народ замовкнути, але неможливо просто натиснути вимикач, щоб вбити їхню волю».
У червні 2025 року Сполучені Штати завдали ударів по об’єктах ядерної інфраструктури Ірану, після чого сприяли досягненню припинення вогню між Ізраїлем й Іраном, які майже два тижні обмінювалися ударами.
_________________________________
Ісламська республіка Іран є близьким військовим і політичним союзником Росії. Саме Іран надав дальнобійні дрони-камікадзе, якими Росія постійно атакує цивільне населення України.
Росія, скопіювавши технологію, відкрила у себе виробництво цих дронів, переназвавши їх «Герберами». З вересня 2022 року ці дрони щоночі тероризують цивільне населення України. Українці називають ці БПЛА «шахедами».
Також були повідомлення, що Іран надавав Росії балістичні ракети в обмін на російську військову техніку та підтримку. Офіційний Тегеран це заперечував. У січні 2025 року Росія і Іран підписали договір про « Всеосяжне стратегічне партнерство ». Ця співпраця охоплює оборонну, економічну та енергетичну сфери, посилюючи протистояння із Заходом.
Форум