Сьомий день війни Росії проти України (2 березня – ред.). Як живе Київ? І не урядовий квартал, не Хрещатик, а міська глибинка. Просто пройдемося не центральними вулицями міста, навіть не називаючи їх, щоб не розкривати локацію, і подивимося, що відбувається.
Здивувало те, що черга стоїть лише до супермаркету «Велмарт», але ні до супермаркету «Фора», ні до працюючих супермаркетів мережі АТБ черг уже немає, хоча ще один-два дні тому вони були.
Що це означає? Касирка АТБ, яка назвалася Ольгою, пояснює: «Просто люди вже всі запаслися продуктами, все є. Усі попередні дні ми не мали обмежень щодо продуктів – овочі, консерви, фрукти, товари для діабетиків, а також корм для тварин. З м–ясом було гірше, такої великої кількості, як раніше, не було, але щось м'ясне завжди було. З хлібом погано, всі ці дні у нас хліб був лише вранці у невеликих кількостях. Але я чула, що в багатьох місцях хліб людям просто роздають по одному буханцю в руки, але це, звичайно, треба знати, де».
Далі вулицею біля рекламного борду стоїть група людей. На ньому змінюють один одного плакати з написами: «Нас все більше, а їх все менше», «1941 – фашистський окупант, 2022 – російський окупант». На одному з них – напис з літерою «Z» та поясненням: «Новому фашизму – нова свастика». Ще один плакат: «МО РФ: втрат немає» – з уточненням: «Ховати вас будемо ми, а не ваші батьки». На одному з бордів розміщене вітання для російських військових «З Масляною», яке містить рецепт «Бандерівської смузі», тобто «коктейлю Молотова».
Окрім продуктових магазинів, працюють деякі мережі аптек. Я бачив працюючі аптеки мережі «АНЦ», в одній черга була довша, в іншій коротша, не більш ніж на пів години.
У цій частині міста працює транспорт – я бачив рейсові автобуси, вони ходять значно рідше, ніж зазвичай, напевно, без розкладу, але все ж таки виїхати можна. Бачив на лінії швидкісний трамвай одного з маршрутів. Люди стоять на зупинках та голосують попутним автомобілям. Багато хто зупиняється і підвозить киян.
А ось і блокпост, встановлений силами територіальної оборони. Широка проїжджа частина перегороджена так, що рух можливий лише в один ряд. Барикада обладнана з підручних матеріалів – контейнерів для сміття, піддонів, кинутих автомобілів. Встановлені протитанкові їжаки, все покрите шинами. На проїзді чергують активісти тероборони. Вони перевірять кожне авто, «швидкі» та автобуси пропускають позачергово. Поки ми розмовляли, проїхали кілька військових авто ЗСУ.
На запитання, чи можу я поговорити зі старшим, відгукується невисокого зросту енергійна жінка, одягнена в теплу куртку, з радіостанцією в руках, яка раз-у-раз віддає в трубку якісь розпорядження. Одних вона приймає на чергування та розповідає, що робити, інших відправляє відпочивати. Вона перевіряє мої документи і називає себе Жанною, прізвище просить з міркувань безпеки не вказувати.
Вона розповідає: «Як ми зустрічатимемо російських окупантів? Однозначно – вогнем, а не квітами. У нас для цього є все. Тут працює кілька десятків людей, всі дуже мотивовані – ми захищаємо не просто свої будинки, ми захищаємо свою країну та своє майбутнє, майбутнє наших дітей».
Заходимо до приміщення. Дві дівчини господарюють на імпровізованій кухні – електрочайник, електроплитка. Розливають каву, підігрівають їжу та розносять її всім, хто перебуває на чергуванні. Всі продукти принесені киянами, які проживають на прилеглих вулицях. Тут – овочі, фрукти, вода, консерви, хліб. При мені на блокпост підійшов чоловік, який, очевидно, нещодавно відвідав супермаркет. Каже: «Хлопці, я тут купив дещо, хочу поділитися, візьміть, можливо, вам знадобиться».
Жанна розповідає: «Нестачі у продуктах та одязі у нас немає, ми всім забезпечені». В окремому приміщенні зберігаються вже підготовлені пляшки із запальною сумішшю. Їх багато, дуже багато. «Вистачить на всіх!» – стверджує Жанна.
Вона розповідає: «Пройти наш блокпост складно, навіть якщо загарбники стрілятимуть, у нас є укриття, з яких ми вестимемо вогонь на поразку. Крім того, я знаю, що таких блокпостів, як наш, довкола Києва дуже багато з усіх боків. Тож загарбникам краще повернути назад уже зараз. Шлях на Київ їм закритий!».
Як відомо з оперативних повідомлень української влади, російські військові зараз зупинені на північ від Києва, на лінії райцентрів Чернігівської області Бобровиця та Ніжин. Від Києва – це понад 100 кілометрів. До речі, це той стратегічний напрямок, на якому розташована станція Крути, яку захищали герої, що зупинили на кілька днів війська Муравйова у 1919 році.
Це мої рідні місця. Я зателефонував своєму знайомому, який був за радянських часів головою Бобровицького райвиконкому, Миколі Горді. Він розповів, що у самій Бобровиці російських військ немає. Вони ночували у навколишніх селах – Нова Басань, Стара Басань, Козацьке та інших. Там є руйнування через стрілянину, росіяни самі зруйнували опори електролінії, тому селяни сидять без світла, не працює мобільний зв'язок та інтернет, але електрики обіцяли все полагодити.
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
