2020 рік добігає кінця – а Олександр Тупицький досі голова Конституційного суду України. Та й увесь склад КСУ залишається на своїх посадах. Хоча ще у жовтні, після скасування цим судом частини антикорупційної реформи, – сам президент ініціював відставку суддів КСУ. У команді Володимира Зеленського та у Верховній Раді так і не знайшли законного шляху для оновлення складу Конституційного суду. Тому й досі актуальне питання: а хто ж саме виносить такі важливі для держави рішення, які неможливо ані скасувати, ані оскаржити? Наскільки чесні й незалежні ці недоторканні вершителі долі країни?
У листопаді «Схеми» опублікували розслідування про численне елітне майно незрозумілого походження голови Конституційного суду Олександра Тупицького, в тому числі в анексованому Криму. Але яким чином все це було здобуто суддею-бюджетником?
Іще тоді «Схеми» дізнались, що пролити світло на це можуть записи розмов Олександра Тупицького, здобуті в рамках кримінального провадження щодо іншого судді – колишнього голови Вищого господарського суду України Віктора Татькова, який зараз у розшуку. Ці записи «мігрували» з одного правоохоронного органу в інший – у міру того, як «справа Татькова» ділилась на нові епізоди і розподілялась за підслідністю. Зроблені спеціалістами СБУ на прохання слідчих Генпрокуратури, згодом вони надійшли до НАБУ, звідки зрештою їх передали в ДБР на виконання ухвали Печерського суду Києва.
Після майже двох місяців невдалих спроб «Схемам» все ж вдалося отримати копію цих записів, а також пересвідчитись іще з декількох різних інформованих джерел серед правоохоронців, що саме в такому вигляді, без склейок і монтажу, вони і були здобуті в 2018 році в межах кримінальної справи.
Із плівок стає зрозуміло не лише те, якими етичними принципами керується людина, яка очолює Конституційний суд України, а й те, в яких конкретних гучних історіях суддя Олександр Тупицький брав тіньову участь, що могло суперечити законові, на сторожі якого він присягнув стояти.
Зустріч в кафе навпроти КСУ
12 жовтня 2018 року до столичного кафе «Імбир» поблизу Конституційного суду України зайшов донецький бізнесмен Владислав Дрегер.
Там, якраз навпроти своєї роботи, йому призначив зустріч його давній знайомий, теж виходець із Донеччини Олександр Тупицький, який на момент зустрічі вже був заступником голови Конституційного суду України.
Тупицький дізнався, що його давній знайомий Владислав Дрегер почав співпрацювати з правоохоронними органами, зокрема з Генпрокуратурою й СБУ, і чи то вже дав, чи ось-ось планував дати викривальні свідчення на суддю Татькова, з яким його свого часу познайомив сам Тупицький. І, схоже, це неабияк схвилювало Тупицького.
«Мене одне сьогодні на нашій зустрічі цікавить, поки що одне питання цікавить», – так заступник голови КСУ одразу визначив напрямок розмови.
Третій учасник цієї зустрічі – Богдан Чобіток. На той момент він – експрацівник СБУ. А станом на тепер він керує управлінням внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань.
Під час зустрічі Тупицький звертається до нього «ти». За його інформацією, Чобіток теж був якось дотичний до розслідування проти Татькова, тому він теж був запрошений.
– Панове, я вам потрібен? – цікавиться Чобіток.
– Потрібен, – відказує йому Тупицький.
– Потрібен? Добре, – перепитує Чобіток.
– Тому що питання стосується якраз тебе, в тому числі, – підкреслює Тупицький.
Але заступник голови КСУ не знав, що бізнесмен Дрегер у межах уже розпочатої співпраці з прокурорами ГПУ прийшов на ту зустріч із технікою для здійснення прихованого аудіозапису. Розмова тривала майже дві години.
Неоднозначна постать бізнесмена Дрегера, його непроста біографія і справжні мотиви співпраці з правоохоронцями не є предметом цього журналістського розслідування. На відміну від іншого учасника цієї зустрічі та її ініціатора, який нині керує Конституційним судом України.
«Схеми» ретельно проаналізували розмови, зіставивши їх із різними подіями, які обговорюють учасники зустрічі. Головна тема – історія переділу одного заводу, що перебуває на нині окупованій території, і роль самого Олександра Тупицького в цьому корпоративному конфлікті.
Інтерес становлять і його розповіді про ексголову Вищого господарського суду Віктора Татькова. Окремої уваги заслуговують і роздуми Тупицького про його власні цілі роботи на суддівських нивах та історію приходу в Конституційний суд.
«Я до цієї вашої історії теж мав стосунок»: роль Тупицького у вирішенні корпоративного конфлікту
Основна тема розмови, яка зібрала чоловіків у столичному кафе, стосується подій, які беруть початок на Донбасі у далекому 2006 році. Як виявилося, Олександр Тупицький, уже тоді будучи у статусі судді, мав безпосередній стосунок до відомого корпоративного конфлікту на Донеччині, який має гучне відлуння для його учасників і досі.
Із радянських часів у місті Зугрес неподалік Донецька розташовувався Зуївський енергомеханічний завод.
До 2006 року завод належав трудовому колективу і мав форму власності «колективне підприємство». Допоки він не впав в око донецькому підприємцеві Владиславу Дрегерові.
Болючий і тривалий переділ активів заводу і його оформлення на підконтрольне йому приватне підприємство супроводжувалось судовими суперечками, вирішення яких було в руках господарських судів Донецької області. В одному з них працював суддя Артур Ємельянов. Інший – Донецький апеляційний господарський суд – очолював тоді Віктор Татьков.
Бізнесмен Дрегер не мав особистих контактів ні з тим, ні з іншим. Але знав іншого місцевого суддю – голову Куйбишевського районного суду Донецька Олександра Тупицького.
Тупицький познайомив Дрегера з суддями Ємельяновим і Татьковим.
Достеменно не відомо, яке саме сприяння в судах Віктор Татьков пообіцяв бізнесменові. Але результатом знайомства стало те, що суддя у 2009 році став співвласником заводу Дрегера.
Частку в 40 відсотків Татьков оформив не на себе безпосередньо, а на Антона Яїцькова. Це – юрист, наближений до родини Татькова.
Це підтвердило офіційне слідство ГПУ.
А ось що залишалося невідомим – те, що нинішній голова Конституційного суду України, а тоді суддя районного суду Донеччини, схоже, міг отримати і свою частку у відчуженому Зуївському енергомеханічному заводі за те, що звів бізнесмена Дрегера з суддею Татьковим.
– Олександре Миколайовичу, я точно пам’ятаю, ви розповідали, що у вас були емоційні суперечки з Віктором Івановичем (Татьковим – ред.), і він туго йшов на формалізацію вашої участі…, – зауважує Дрегер на записах.
– Ми говорили про 4%… – відповідає йому Тупицький.
– Саме так, тобто там щось таке було, смішне. Я пам’ятаю: 12% від частки, яка там, – а оскільки там 40%, то типу там 4%, – відказує Дрегер.
І справді, у структурі власності заводу з 2009 року з’являється фірма ТОВ «Інтеграл Інвест». Мажоритарний власник компанії – юрист, наближений до родини Віктора Татькова, а міноритарний – особа на ім’я Борис Румак.
За допомогою реєстру довіреностей «Схеми» встановили, що це – особа, якій Олександр Тупицький у той період видавав довіреність на керування своїм авто на три роки.
Утім, сам Румак відмовився обговорювати це із журналістами: «Я не хочу про це нічого говорити. Мені не потрібно нічого. Все».
Але з обранням Віктора Януковича президентом у бізнесмена Владислава Дрегера виникли такі проблеми, які його судді-партнери вже не могли вирішити. Дрегер перейшов дорогу старшому синові тодішнього голови держави – Олександрові Януковичу, у них був давній конфлікт щодо контролю над автобусними пасажироперевезеннями на Донеччині.
Щодо Дрегера були порушені кримінальні справи – в тому числі щодо шахрайства з відчуженням майна Зуївського енергомеханічного заводу.
Нависла загроза арешту і конфіскації майна.
Судячи з розмов і з огляду на дані офіційних реєстрів, Татьков запропонував бізнесменові на час турбулентних часів тимчасово оформити весь завод на фірму наближеного до його родини юриста – Антона Яїцькова, що і відбулося.
– Його поставили переді мною і сказали: «Антоне, ми на тебе вішаємо чуже, коли у нього закінчаться проблеми, ти йому потім повернеш», – пригадує Дрегер у розмовах на записах.
– Так, я пам’ятаю, що це будувалося все на довірі, – зауважує у відповідь Тупицький.
Невдовзі Дрегера справді затримали. Він просидів у СІЗО майже три роки. Звільнили його лише після Революції гідності в 2014 році.
За цей час активи Зуївського енергомеханічного заводу так і залишились під контролем особи, наближеної до родини Татькова, і, як з’ясувалося, довіреної особи Тупицького. А Дрегер залишився ні з чим.
Згодом завод разом із частиною Донбасу був відрізаний від решти України.
«У мене, напевно, є якісь не дуже хороші емоції з приводу того, що мені говорилося до того, як я потрапив в СІЗО, і що робилося після цього», – наголосив під час розмови у кафе Дрегер.
Із бізнесменом, судячи з розмови, Татьков припинив будь-які контакти, тому Дрегер і вирішив дати викривальні свідчення на суддю-втікача під слідством.
Дізнавшись про це, на той момент заступник голови Конституційного суду призначив йому зустріч у кафе поблизу роботи – щоб відмовити від цієї ідеї. Адже це стосується і його особисто.
Відтак почалося найцікавіше.
«Один із адвокатів Віктора Івановича (Татькова – прим.) підійшов до мене, – каже Тупицький у розмові зі своїми співрозмовниками. – І каже, що тут є така інформація про те, що Владислав Олегович із Богданом затіяли одну нехорошу справу. В чому вона полягає: хочуть проти Віктора Івановича по цьому злоповісному заводу, який розташований у Зугресі, кримінальну справу – і «віджати» цей завод. І якось щоб мене там допитували тощо. Ну, перше, я ніби і захищатися-то можу».
«Цією х*** займатися не варто»: як Тупицький відмовляв свідка від дачі показів
Бізнесмен Владислав Дрегер, який записував цю зустріч, на той час уже активно співпрацював зі слідством: «У мене було багато спілкувань із різними слідчими. Хтось, безумовно, цікавився і позицією щодо Віктора Івановича. Олександре Миколайовичу, я навіть не буду приховувати, що я щось розповідав у вигляді життєвої історії».
Почувши з перших вуст підтвердження, що бізнесмен дійсно розповідав правоохоронцям про події щодо відчуження заводу, Тупицький застеріг його про наслідки: «Я просто прийшов на випередження цієї ситуації – що цією х*** займатися не варто. Якщо вона у когось десь і проскочила в думках, то нею займатися не варто. Хоча б стосовно мене особисто не варто, тому що вона нічим не закінчиться. Закінчиться лише сильно загостреними стосунками».
Бізнесмен на те відповів, що не все втрачено – навпаки, йому цікаво вирішити давнє питання безпосередньо з Татьковим: «Я дуже хочу, щоб ви допомогли цей наш діалог трансформувати в якийсь діалог із Віктором Івановичем (Татьковим – ред.). Тому що я впевнений, що у моїх стосунках із Віктором Івановичем не все розставлене по своїх місцях».
Тоді на той момент заступник голови Конституційного суду перейшов до конкретних пропозицій: «Я не можу не брати участі, тому що я не хочу, щоб між вами відбулася розмова і стосувалася якось мене, і я при цьому не був присутній. Я можу вступити в перемовний процес, ми можемо з тобою сісти у літак і полетіти до Австрії. Сісти і випити чашку кави або чаю і поспілкуватися», – пропонує Тупицький, судячи із записів.
Більше того, Тупицький навіть запропонував два варіанти, як поділити завод, який залишився на непідконтрольній Києву території: «Я в цій вашій історії якимось чином теж мав стосунок, – каже Тупицький своїм співрозмовникам на записах. – Колись цей завод ти взяв. На сьогодні, напевно, Віктор Іванович його підтримує. Ну, мабуть, треба справді подивитися, подивитися ці всі дебети-кредити. Виробити тоді рішення. Розрізати його, значить, гуртом розрізати – і продати».
Або ще такий варіант вирішення корпоративного конфлікту спадає на думку Олександрові Тупицькому – «натравити» СБУ на самого Татькова, який нібито навіть із Австрії має контроль над діяльністю заводу на окупованій території: «Який механізм я про себе думав: взяти там, написати заяву в СБУ, що він на стороні там сепаратистів підтримує цей завод, розкрутити справу і просто з нього зняти гроші за врегулювання цієї справи потім – ніби як висунути борг».
Зрештою, на той момент заступник голови Конституційного суду, а нині його очільник перейшов і до питання своєї фінансової винагороди за таке посередництво: «Вважали б ви за потрібне разом із ним чи кожен окремо дати мені яку-небудь копійку за участь у цих справах – напевно, я б не відмовився. Чому я маю відмовлятися, якщо я всередині колись стояв цього питання?»
Як вдалося з’ясувати «Схемам», бізнесмен Дрегер на той момент уже дав свідчення Генеральній прокуратурі щодо ролі Татькова у заволодінні Зуївським енергомеханічним заводом. Татькову, який перебував у розшуку в іншій справі, повідомили про ще одну підозру, такого змісту: «Татьков В.І. підозрюється в тому, що, перебуваючи на посаді голови Донецького апеляційного господарського суду, …шляхом обману і зловживання довірою осіб заволодів майновими активами ТОВ «Зуївський енергомеханічний завод», власником яких стало підконтрольне Татькову В.І. підприємство – ТОВ «Ексімпром», загальною вартістю понад 40 мільйонів гривень».
А зроблені Дрегером аудіозаписи не лише стали ще одним доказом, але і були виділені в окреме кримінальне провадження, в якому досліджується вже роль і самого Олександра Тупицького.
«Схеми» неодноразово намагались зв’язатися з Віктором Татьковим, але на прохання про коментар він так і не відреагував.
Антон Яїцьков на запитання журналістів повідомив, що придбав частку у ТОВ «Інтеграл інвест» у 2010 році, вже після перемовин із Владиславом Дрегером та його бізнес-партнером Дмитром Сазоновим. Яїцьков додав, що всі угоди були «оформлені нотаріально, розрахунки з продавцями були проведені повністю» і що «сторони не мають жодних матеріальних претензій одна до одної». Яїцьков підкреслив, що саме він володіє часткою в компанії: «Віктор Татьков ніколи не був безпосередньо або опосередковано власником частки, майна, акцій та іншого у підприємствах ТОВ «Інтеграл Інвест» та ТОВ «Ексімпром».
І зазначив, що не є довіреною особою Татькова і «ніколи не був», хоч і має і з ним «приятельські стосунки». Також Антон Яїцьков додав, що ніколи «не обговорював з Віктором Татьковим, Олександром Тупицьким та будь-якими іншими особами свою участь у «Зуївському енергомеханічному заводі».
Водночас, про те, що Антон Яїцьков наближений до родини Татькова свідчить декілька фактів. Зокрема, раніше «Схеми» встановили, що цивільна дружина Татькова – Ярослава Красильникова – двічі надавала Яїцькову довіреність на розпорядження своїм майном. Крім того дружина Яїцького – Ганна Братусь – надавала довіреність Красильниковій на купівлю квартири у столичному житловому комплексі «Новопечерські липки».
Життя Татькова в екзилі: «у нього в планах може бути лише заплатити «бабки» і піти на дно»
На аудіозаписах також можна почути, як співрозмовники не лише згадують про роль Віктора Татькова в бізнесових справах, але й взагалі жваво обговорюють його життя в екзилі.
Зокрема, на одному із записів чутно таке:
– По-вашому, які у Віктора Івановича (Татькова – ред.) зараз світогляд, цілі, задачі в житті? – питає Дрегер у співрозмовників.
– Цілі й задачі у Віктора Івановича такі: він отримує там громадянство чи посвідку на проживання. Або ж зміниться влада, яка буде сприяти. З міжнародного розшуку його зняли, та тут його постійно оголошують в розшук. Ніхто вирішити його питання не може, – відповідає бізнесменові Тупицький.
На момент розмови Віктор Татьков перебував в Австрії, а українське слідство вже два роки як розслідувало справу – зокрема, щодо його втручання у діяльність судових органів і роботу автоматизованої системи документообігу суду. Тобто, за версією Генеральної прокуратури, Татьков, обіймаючи посаду голови Вищого господарського суду України, фактично підпорядкував собі систему ухвалення судових рішень.
Найстрімкіший кар’єрний злет Віктора Татькова відбувся за президентства Віктора Януковича. Вже після Революції гідності і втечі судді за кордон журналісти «Схем» почали знаходити значну кількість елітного майна Татькова, оформленого на родичів і довірених осіб: десятки квартир в Україні, апартаменти й гектари землі на півдні Іспанії, апартаменти у Відні – столиці Австрії. Там же знайшовся і будинок в одному з елітних спальних районів міста, який Татьков вказував як своє офіційне місце проживання.
Із посади судді Татьков був звільнений Верховною Радою у 2016 році. Він кілька років боровся за відновлення цього статусу, а разом із ним – і суддівської недоторканності у судах. У червні 2019 року йому це вдалось, але ненадовго – вже через кілька місяців Вища рада правосуддя позбавила його статусу судді.
Окремо на плівках чутно, як донецький бізнесмен і на той момент заступник голови Конституційного суду говорять про перспективи українського розслідування щодо Татькова.
– А, на вашу думку, які перспективи в цієї справи? – цікавиться Дрегер у Тупицького.
– Багато хто говорить, що вона безперспективна. Та я читав підозру. Не все так просто. Я Вікторові Івановичу (Татькову – ред.) робив своє резюме стосовно цього. Не так все просто, як воно пояснюється. Є моменти, які свідчать про втручання в систему, – відповів йому тодішній заступник голови КСУ.
Виходить, Тупицький теж вбачає порушення з боку свого давнього знайомого судді? І через це вважає, що шлях до української феміди Вікторові Татькову закритий, про що його питає на плівках Дрегер:
– Ну плани у Віктора Івановича повернутися до правосуддя?
– У Віктора Івановича в планах може бути лише заплатити «бабки» і піти на дно. Ну хто його візьме в систему правосуддя, це треба переворот якийсь робити. Навіть, припустімо, прийшов би до влади «Опозиційний блок», що було б для нього найкращим тощо. Але йому ж після цієї історії і статей до судової влади… І з віком… А от в народні депутати – якраз годиться, вік не обмежений. «Бабло» заплатив – і ти вже зі значком і в парламенті, – пояснює бізнесменові Тупицький.
І додає, що взагалі в Україні в Татькова найбільші шанси на гідне життя: «Жити на чужині Віктор Іванович навряд чи погодиться, якщо в країні (в Україні – ред.) буде можливість. Думаю, що і майна, і заводів-пароплавів – напевно, дещо є, що чекає на цю людину в цій країні», – розмірковує він на записах.
«Х** копійку хто дає, все йде нагору»
Під час бесіди співрозмовники обговорювали й фундаментальні теми – зокрема, які цілі перед собою ставив суддя Олександр Тупицький, як складався його кар’єрний шлях і хто цьому сприяв.
Суддею Конституційного суду призначив Тупицького своїм указом у травні 2013-го Віктор Янукович.
Про це він сам розповідав своїм співрозмовникам на плівках: «Я прийшов до Конституційного суду в травні 2013 року. Звісно, на співбесіді з Віктором Федоровичем (Януковичем – ред.) я був значно раніше, за два чи три місяці. Це була ініціатива виключно Овчаренка».
Тут, вочевидь, мова про В’ячеслава Андрійовича Овчаренка – який ще в 2006 році склав присягу судді Конституційного суду.
Він же був у числі тих суддів, які у 2010-му проголосували за скасування змін до Конституції, чим розширили повноваження тодішнього президента Віктора Януковича. У 2013-му Овчаренко був обраний головою Конституційного суду.
«Ну, я Овчаренкові сказав: поверніть мене, я там принесу більше користі, і що в принципі Віктор Іванович (Татьков – ред.) не буде заперечувати… Овчаренко мені сказав: ти не розумієш ситуації, ми вас готуємо на голову», – каже голос Тупицького на записах.
Що вважається стрімким злетом кар’єрними сходами – адже до цього він працював лише у місцевих судах: у Куйбишевському районному у Донецьку, а потім переходив по різних регіональних апеляційних господарських судах: спершу в Донецьку, потім керував Львівським, і, нарешті, Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Про нього в Тупицького, як чутно із записів, залишились погані спогади.
«І мене відправили у Дніпропетровськ. Де я просидів на «підсосі», – ділиться він спогадами на плівках. – Тому що Дніпропетровськ (нині Дніпро – ред.) – там лише такі реєстри – і х** копійку хто дає, все йде нагору і вже зверху ці всі реєстри зводяться, така ситуація. Я не надто був задоволений цією ситуацією. Звісно ж, коли Овчаренко мені запропонував перейти до Конституційного суду – то ніби мені особливо нічого було втрачати. Зате доля зіграла іншу – хорошу річ…»
У вересні 2019 року Олександр Тупицький був обраний головою Конституційного суду України – і керує ним досі.
Конституційний суд – один із найважливіших у правовій системі України. Він забезпечує верховенство конституції України, а також визначає, чи відповідають їй українські закони. Його судді мають неабиякий імунітет.
Сам Тупицький на записах також пояснює, які саме привілеї дає статус судді КСУ: «При ось цих усіх люстраційних питаннях Конституційний суд став найбільш захищеним стосовно цього станом на цей час. Щоб нас притягнути до чогось, потрібно що? Дванадцять голосів суддів КС з викликом генерального (генпрокурора – ред.) і з вивченням матеріалів справи. Ось якщо 12 суддів КС проголосують за здачу суддів, тоді він піде кудись в інше місце. Але це треба вже, я не знаю, що треба зробити, щоб 12 суддів проголосували».
«Схеми» звернулись до всіх згаданих осіб.
Бізнесмен Владислав Дрегер під час спілкуванням з журналістами підтвердив, що у 2018 році мав зустріч із Тупицьким, під час якої той намагався переконати бізнесмена не давати свідчень проти нього і Віктора Татькова. Але інших деталей Дрегер не повідомив, посилаючись на таємницю слідства.
«Схеми» зателефонували і самому нинішньому голові Конституційного суду Олександрові Тупицькому.
М– и зараз робимо сюжет і хотів би вам поставити декілька запитань.
– А ви направте питання офіційно на суд, – відповів журналістові Тупицький.
– Ми вже направили.
– Тоді ми їх обов’язково розглянемо. Обов’язково дамо відповідь.
Згодом із Конституційного суду надійшла така відповідь за підписом самого Тупицького: «Хочу повідомити про те, що я не підтримую будь-яких стосунків із вказаними у вашому запиті особами. Також інформую про те, що кілька років тому, з фактично тих самих питань, що й у вашому запиті, мене було допитано як свідка слідчим Генеральної прокуратури України в межах досудового розслідування кримінального провадження. Наразі мені не відомо про результати розслідування вказаного кримінального провадження та кінцеві процесуальні рішення. З метою запобігання розголошення відомостей досудового розслідування (у випадку продовження слідства у кримінальному провадженні) змушений утриматися від надання більш детальної інформації».
Позицію інших фігурантів редакція опублікує, як тільки вона надійде.
Що далі?
Схоже, ця історія не лише проливає світло на етичні принципи людини, яка очолює Конституційний суд України, але і викриває цілком конкретні факти.
Олександр Тупицький, уже в статусі судді, маючи вплив і знайомства в суддівському корпусі, допомагав у вирішенні корпоративного конфлікту одній із зацікавлених сторін. І не просто був свідком того, як його колега суддя Віктор Татьков, імовірно, шляхом введення в оману отримав під контроль завод у Зугресі, а, схоже, отримав і свою частку у цьому підприємстві через особу, якій він видавав довіреність на керування своїм авто.
Коли ж цими подіями зацікавились правоохоронці, Олександр Тупицький спробував відмовити ключового свідка давати про це свої свідчення. Але не врахував, що на той момент свідок уже активно працював зі слідством – і записав їхню розмову.
Усім цим діям правову кваліфікацію мають дати правоохоронці. Після дворічної міграції з одного органу до іншого ці записи від листопада 2020 року перебувають у Державному бюро розслідувань. Із публічних повідомлень очільника ДБР Олексія Сухачова відомо, що Тупицького вже викликали на допит – очевидно, саме у цій справі.
Адже у повідомленні ДБР мовилося: «Під час досудового розслідування досліджується вплив злочинної організації на діяльність господарських судів, винесення ними неправосудних рішень в інтересах наближених осіб для незаконного відчуження майнових активів. Так, голова КСУ перевіряється слідчим шляхом на участь у злочинній організації, вчинюваних у її складі злочинах, а також у вжитті заходів до приховування злочинів».
Але якщо слідчі ДБР захочуть притягнути голову Конституційного суду до відповідальності, перепоною може стати його суддівський імунітет. І вирішення долі судді – оголошувати йому підозру чи ні – перебуватиме в руках однієї людини: генеральної прокурорки України Ірини Венедіктової.
До того ж часу він керуватиме Конституційним судом.
Заклики Володимира Зеленського до Олександра Тупицького добровільно піти у відставку не подіяли.
Промовистим був і епізод прощання після зустрічі в кафе, який можна почути на записах:
– Олександре Миколайовичу, дякую за зустріч, – сказав Тупицькому Дрегер.
– Добро. Ну, коли бізнесмени за столом, держслужбовець не платить. Хоч і корупція ніби, – відповів йому суддя.
– Ви мене прирекли на довічне. На довічну оплату всіх рахунків, – пожартував бізнесмен.
– Всіх не треба, – засміявся у відповідь Тупицький.
На прохання «Схем» юристка громадської організації «Центр протидії корупції» Галина Чижик проаналізувала дії Олександра Тупицького, як на посаді судді районного суду Донецька, так і коли він перебував в статусі заступника голови Конституційного суду України.
На її думку, у випадку, коли йшлося про використання ним впливу та зв’язків з метою допомогти у вирішенні корпоративного конфлікту одній із зацікавлених сторін – відбулось втручання в діяльність суддів.
«Тут, очевидно, йдеться одразу про два види відповідальності – про дисциплінарну відповідальність і про кримінальну відповідальність. Якщо ми говоримо про дисциплінарну відповідальність, то це неналежний, неправомірний тиск і втручання в роботу судової влади, це очевидно вихід судді за межі своєї якоїсь влади, вчинення от таких дій, які би не належало вчиняти судді, це очевидно дії, які порочать авторитет правосуддя, і за це стало би наставати звільнення, – вважає Чижик. – Але, крім цього, є жорсткіші санкції, передбачені в кримінальному кодексі – це стаття 376, яка передбачає відповідальність за втручання у діяльність судових органів».
Юристка додає: «Єдина влада, яку має суддя – це вирішити справу людей, які до нього звернулися. І він це робить через судові рішення. Всі інші якісь кулуарні, позапроцесуальні переговори, домовленості – це все є незаконне і воно якраз мало б каратися звільненням, але й паралельно і оцінюватися в межах кримінального процесу».
Відносно того, коли Олександр Тупицький намагався переконати свідка у кримінальному провадженні не давати покази, юристка також вбачає кримінальну відповідальність (за статтею 386 Кримінального кодексу України – ред.) Водночас, за словами Чижик, статус судді Конституційного суду має неабиякий імунітет.
«Суддю Конституційного суду покарати навить складніше і менш реально, ніж суддю іншого суду. Тому що, по-перше, норми стосовно дисциплінарної відповідальності суддів є нечіткими. Немає чітких механізмів, а рішення кінцеві приймають самі судді Конституційного суду. Тобто немає іншого якогось контролюючого органу над Конституційним судом. Судді самі вирішують: карати – не карати, звільняти – не звільняти. І дуже часто це кругова порука і вони, очевидно, покривають один одного».
