В Україні – гаряча політична пора, попереду – парламентські вибори. «Схеми» вже встигли зафіксувати перемовини олігарха Ігоря Коломойського з впливовими українськими політиками, які в майбутньому можуть стати союзниками партії Володимира Зеленського під час формування уряду. Він приїжджав до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Тричі бачили його кортеж у гостях в лідерки «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Навіщо Коломойському контролювати владу? Що потрібно олігарху від держави? «Схеми» проаналізували ті бізнесові інтереси Коломойського, які можуть йти врозріз з інтересами суспільства.
Олігархи в Україні – і досі невід’ємна частина системи управління державою. Вони контролюють найбільші промислові підприємства, через підконтрольні мас-медіа формують громадську думку, як їм потрібно, фінансують окремих політиків або навіть цілі політичні групи.
Олігархи з’явилися в Україні незадовго після набуття нею незалежності, пояснює виконавчий директор фонду Блейзера в Україні Олег Устенко.
«Наприкінці 90-х – на початку 2000-х років виникла така група людей, яка змогла скористатися можливостями щодо української приватизації, можливостями щодо власного впливу на економіку країни, – каже він. – І в якийсь період часу вони зрозуміли, що вони від того мають зиск. А зиск який? Зиск – це безпосередньо гроші, які вони отримують».
Олігарх має чітко визначені атрибути. Щоб назватися олігархом, треба мати у власності найбільші підприємства в країні, бути власником впливових медіа, зокрема телеканалів, мати своїх представників у владі та використовувати їх для збагачення своєї бізнес-імперії.
Класичними олігархами в Україні прийнято вважати п’ятьох: Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа, Віктора Пінчука, а також п’ятого президента – Петра Порошенка.
Залежно від того, на кого олігарх зробив ставку на чергових виборах, змінюється масштаб його впливу на ухвалення рішень в країні.
Одним з очевидних вигодонабувачів цьогорічних президентських виборів вважається Ігор Коломойський. Що не дивно, адже якщо останні два роки він був в опалі до президента Петра Порошенка, воюючи з ним на безпечній відстані з Ізраїлю. У травні олігарх тріумфально повернувся в Україну, не приховуючи захвату від обрання новим президентом країни Володимира Зеленського, його давнього бізнес-партнера по телевізійному бізнесу.
Перше кадрове призначення Зеленського – на посаду голови Адміністрації президента. Ним став Андрій Богдан.
Людиною Коломойського його називають не лише через очевидний формальний зв’язок – адже Богдан до призначення в АП працював особистим адвокатом олігарха. «Схеми» проаналізували, що до висунення Зеленського у президенти саме Андрій Богдан супроводжував його у поїздках на зустрічі до олігарха у Женеву та Тель-Авів.
Головний редактор «РБК-Україна» Сергій Щербина пояснює, навіщо олігархам зв’язки із владою: «Олігархи природно зацікавлені посилити свій вплив на державну політику в Україні. Цей вплив можна посилити лише за посередництва або президентських, або парламентських виборів. Вплив Коломойського, на мій погляд, зараз набагато ширший».
Відтак, після повернення олігарха в Україну, «Схеми» вивчили, які бізнес-інтереси є тут у Коломойського, та як вони можуть іти в розріз із інтересами українців.
Навіщо Коломойському контролювати владу? Що потрібно олігарху від держави? Журналісти проаналізували ті приклади, коли рішення, чий інтерес переважить – прямо чи опосередковано залежить від різних гілок влади – від законодавчої до судової.
«Приватбанк»
«Приватбанк» – найбільший в Україні банк. До націоналізації 2016 року його бенефіціарними власниками були Ігор Коломойський (49,98%) та його бізнес-партнер Геннадій Боголюбов (41,58%), які прямо чи опосередковано володіли понад 91,5 відсотками акцій. Ще 8,5 відсотків належало міноритаріям, в тому числі, менеджменту на чолі з тодішнім головою правління Олександром Дубілетом.
У Нацбанку стверджують, націоналізація «Приватбанку» була вимушеним кроком, для порятунку якого держава вклала у цю фінустанову астрономічну суму.
«Два роки тому держава була змушена рятувати банк задля забезпечення фінансової стабільності всієї країни, – пояснює перша заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова. – Цей порятунок коштував платникам податків більш ніж 150 мільярдів гривень».
Щоб краще зрозуміти: якщо ці 150 мільярдів поділити на чисельність населення України, то виходить, що кожному – від малюка до пенсіонера, націоналізація «Приватбанку» обійшлася у суму понад 3,5 тисячі гривень.
За даними Нацбанку, які підтвердило незалежне розслідування американської компанії Kroll, «Приватбанк» був визнаний неплатоспроможним внаслідок масштабних шахрайських схем.
У Нацбанку вважають, що «Приватбанк» залучав гроші фізичних і юридичних осіб, і видавав їх пов’язаним із акціонерами фірмам. Таким чином, з банку і були виведені близько 150 мільярдів гривень.
Хто ж ці позичальники, які заборгували вже державному «Приватбанку» таку астрономічну суму?
У 2017 році «Схеми» вже аналізували список боржників. І виявили, що напередодні націоналізації з «Приватбанку» були виведені десятки мільярдів гривень на фірми-бульбашки – угоди з компаніями були підписані в той час, коли банком володів Ігор Коломойський.
Тоді журналістам не вдалося поспілкуватися із засновниками чи керівниками жодної з фірм, на яких «висять» мільярдні борги. За адресами реєстрації цих фірм, їхніх засновників та керівників тоді там не було, або ж там перебували зовсім інші люди.
Пізніше країна загрузла у численних судових процесах. Держава судиться з олігархом Коломойським та його бізнес-партнерами не тільки в Україні, але й за кордоном, включно із Великобританією, Швейцарією і США, – щоб стягнути, за їхніми даними, заподіяні мільярдні збитки.
Позов у Швейцарію подав Нацбанк, оскільки там мешкав олігарх. Судовий процес у Великій Британії розпочав «Приватбанк», аргументуючи тим, що саме через британські фірми, за їхніми даними, виводилася частина грошей з банку. А у США, як підозрює нинішній менеджмент «Приватбанку», Коломойський та Боголюбов придбали нерухомість та інші активи за рахунок привласнених коштів банку.
Але олігарх не згоден з цим і вже заявив, що планує або повернути собі «Приватбанк», або частину грошей, які були вкладені ним у капітал на момент націоналізації банку. Каже: мова – про майже два мільярди доларів США.
«Дивіться, в банку було 2 мільярди. Потім п*****и б***ь з Нацбанку поміняли б***ь методику розрахунку, – емоційно пояснює Коломойський. – Прийшли з перевіркою, яка була, до речі, незаконною. Сказали, що у вас не 2 мільярди, а мінус 5 мільярдів. Доклали до нього звіт Kroll, який також незаконний. І в підсумку отримали негативну суму. Ми ж за це і сперечаємося, і судимося».
Натомість інвестбанкір Сергій Фурса вважає, що таким чином олігарх маніпулює, а його вимоги – безпідставні: «Банки – це структури, які працюють з чужими грошима. Тобто, уявіть, Коломойський прийшов, поклав 10 гривень, взяв депозити на 90 гривень, отримав 100 гривень – а потім ці 100 гривень дав свої компаніям. А тепер приходить і каже: тут мої десять гривень десь лежали. де мої 10 гривень? Це дика маніпуляція. Тому що з банками взагалі так не працюють. Він вніс, а потім в 10 разів більше вивів – це не означає, що йому хтось винен ці перші 10 гривень. Всі вимоги його безпідставні, абсолютно. Але ми розуміємо, що українські суди можуть винести будь-яке рішення».
Українські суди вже почали ставати на сторону олігарха. При чому, за спостереженнями Нацбанку – особливо активно – з цього року.
Перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова пригадує, що позову у справі «Приватбанку» вже кілька років: «Позов був ще в 2017 році, він виник влітку того року. До цього часу він не розглядався. Таке пришвидшення розгляду відбулось. Президентські вибори, 1, 2 тур – тут ми почали отримувати всі рішення. Можливо, судді хотіли продемонструвати продуктивність».
За позовом Коломойського Окружний адміністративний суд Києва відмінив націоналізацію «Приватбанку». Відкрив, тим самим, шлях до повернення банку олігарху. Щоправда, Нацбанк це рішення вже оскаржує, зазначила Катерина Рожкова: «Ми подали апеляцію. Тобто, це рішення не має законної сили до розгляду апеляційної інстанції», – зауважує вона.
Сам Коломойський зазначив, що його більше цікавить не контроль над банком – а відшкодування.
– Чи не пов’язані ваші дії з отриманням контролю над «Приватбанком» з бажанням припинити судові процеси за кордоном?
– Я, по-перше, ніде не говорив, що хочу отримати контроль над «Приватбанком». Я сказав, щоб мені віддали *** те, що у мене забрали. Яким чином це буде – це вже державі вирішувати, нехай уряд вирішує: хоче – нехай віддає грошима; хоче – нехай віддає акціями; хоче – нехай повертає весь банк, ми його докапіталізуємо, а вони заберуть свої фантики.
Водночас, фінансові аналітики вважають – повернення контролю над «Приватбанком» може допомогти Коломойському вирішити його проблеми за кордоном.
Наприклад, керуючий партнер інформаційного агентства «Фінансовий клуб» Руслан Чорний вважає, що в судах олігарх насамперед намагається покращити свою репутацію: «Те, що відбувається зараз – це Коломойський пробує через суди добитися того, щоб як мінімум відмити свою репутацію, довести всім, що він звідти нічого нібито не вкрав. І залякати всіх можновладців для того, щоб забрати всі судові позови в Україні і в інших державах проти себе особисто і свого партнера Боголюбова».
Схожої думки дотримується і інвестбанкір Сергій Фурса: «Коломойський дійсно не боїться українського правосуддя, він боїться правосуддя західного. «Кощієва голка» лежить в Україні. І отримавши контроль над «Приватбанком», над урядом в Україні, він зможе захистити себе, принаймні в Лондоні так точно. А, можливо, і в Сполучених Штатах».
Розгляд позовів «Приватбанку» в міжнародних судах створив незручності для колишніх власників. Наприклад, Лондонський суд заморозив активи Коломойського та Боголюбова по всьому світу. Судовий процес у США ініційований «Приватбанком» взагалі може загрожувати бізнесменам кримінальною відповідальністю.
Утім, крім банківського сектору, є ще не одна галузь, де Коломойський має свій інтерес, і який не завжди збігається з інтересами пересічного українця. Це авіація.
«Міжнародні авіалінії України»
«Міжнародні авіалінії України» або МАУ – найбільший авіаперевізник України. У 2018 році компанія відзвітувала, що перевезла понад 8 мільйонів пасажирів. Офіційно МАУ належить декільком офшорним фірмам. Але кінцевими бенефіціарними власниками вважаються Арон Майберг та Ігор Коломойський, про що вони самі відкрито говорять в інтерв’ю.
На початку року МАУ заявила про серйозні фінансові проблеми: 2018 рік авіакомпанія закінчила з величезним збитком – 2,7 мільярда гривень. І, схоже, планує вирішувати свої проблеми за рахунок держави.
Спеціаліст з авіаційного права Андрій Гук розповідає: МАУ фактично відмовилась повноцінно сплачувати за аеронавігаційні послуги: «Ініційовані серйозні спори з основним постачальником аеронавігаційних послуг – «Украерорухом». Якщо по-простому, то МАУ перестало платити ту ціну, яку «Украерорух» виставляє».
«Украерорух» – це державне підприємство і єдиний постачальник аеронавігаційного обслуговування в Україні. Підприємство, яке організовує і обслуговує повітряний рух, тобто, відповідає за безпеку польотів в країні. І, в тому числі, за роботу диспетчерів в Україні і повинен платити авіаперевізник.
Зараз держпідприємство судиться з компанією МАУ, яка заборгувала «Украероруху» близько півмільярда гривень за вже надані аеронавігаційні послуги – розповіла очільниця юридичної служби державного «Украероруху» Олена Карнаух: «На сьогоднішній день МАУ заборгувало, і передано до суді позови на суму біля півмільярда – 476 мільйонів гривень».
Ця різниця виникла тому, що в авіакомпанії вирішили платити менше, бо вважають, що ціни на такі послуги невиправдано високі. І, як стверджує Олена Карнаух, МАУ прагне ці ставки переглянути – утім, «Украерорух» із цим не погоджується.
«Наша позиція у судовому процесі – що МАУ за отримані послуги має сплатити так, як і всі компанії. А позиція МАУ – немає питання щодо надання послуг. Є питання до тарифів, є питання до розрахунків. Ми звичайно доводимо, що тарифи затверджені наказом Міністерства інфраструктури, який зареєстрований у Міністерстві юстиції – тобто, має виконуватися усіма. А МАУ дуже хоче, щоб були переглянуті ці ставки», – каже Олена Карнаух.
«Схеми» також звернулись до МАУ з проханням аргументувати свою позицію – водночас, там від коментарів на момент публікації відмовились.
Державна компанія «Украерорух», яка в свою чергу через суд намагається відсудити недоотримані півмільярда, вважає: тариф вирахуваний чітко.
І, як у випадку з «Приватбанком», українські суди вже стають на сторону пов’язаної з Коломойським компанії. Адже згідно з рішенням українського суду, «Украероруху» заборонено припиняти надавати послуги, незважаючи на несплату попередніх боргів.
У Міністерстві інфраструктури, якому підпорядковується «Украерорух», стверджують: навіть не проти отримувати заборговане частинами, тільки би повернути державі своє. Голова відомства Володимир Омелян зазначає, що зараз триває пошук «оптимальних шляхів співпраці» з МАУ.
– Ми з ними в діалозі. Ми шукаємо оптимальні шляхи співпраці держави з бізнесом. Ми цінуємо роль МАУ у встановлені вітчизняного ринку авіаперевезень, і розуміємо, що Україні, як 45-мільйонній нації необхідні власні авіакомпанії.
– Що вони від вас хочуть?
– Ви ж бачили їхній публічний фінансовий звіт. Є в них певні труднощі з платежами, і це теж ми обговорюємо.
– Тобто, держава готова частково взяти на себе зобов’язання…
– Ні, про це мова не йде. Мова йде максимум про відстрочку… по тих окремих платежах, які є перед державними компаніями.
Тобто, у Коломойського через суди намагаються зробити все, щоб не повертати півмільярда гривень – і водночас продовжувати користуватися послугами від держави, за тарифом, вигідним МАУ.
Сам олігарх в коментарі «Схемам» сказав: «Я не керую компанією МАУ. … Якщо має борги, так вона діє відповідно до своїх контрактів і домовленостей. Значить, грошей немає ***».
Більше того, авіакомпанія Коломойського нині ще й намагається відсудити у держави гроші за ті роки, коли МАУ платила за послуги, за їхньою версією, за несправедливою вартістю – а це 16-17 роки, тому вимагає повернути різницю. А це майже 900 мільйонів гривень.
Це не вперше, коли авіаперевізник, співвласником якого є олігарх, хоче собі «особливі умови» – не сплачуючи державі за зобов’язаннями. Зокрема, МАУ відмовляється сплачувати авіаційний збір, за рахунок якого наповнюється спеціальний фонд авіації, з якого фінансується діяльність Державної авіаційної служби.
Юрист Андрій Гук пояснює, що збір має платити кожен авіаперевізник: «Кожна авіакомпанія платить 2 долара з кожного перевезеного пасажира, плюс з перевезеного вантажу. Є одна, а тепер кілька авіакомпаній, які це не платять. І оскаржують в судах постійно. Тобто оскаржується само рішення уряду про те, що такий збір існує. І поки воно оскаржується, він не платиться і не збирається в бюджет».
Від МАУ на момент ефіру коментарів «Схеми» не отримали. Коломойський, як власник компанії, так озвучив своє бачення: «Я знаю, що там була купа судів, правда, не знаю, з якого приводу. І МАУ виграла всі суди. А те, що стосується цих зборів б***ь, то там були якісь неконституційні збори, неправильні і незаконні. То якого х** вона повинна їх платити?»
Тобто, вже сьогодні держава, по суті, субсидує приватну авіакомпанію, яка заручившись підтримкою українських суддів, міняє під себе правила гри на авіаційному ринку. І не виключено, що апетити МАУ будуть і надалі збільшуватися.
«Укртатнафта»
Ще один бізнес Ігоря Коломойського – компанія «Укртатнафта» – найбільший виробник пального в Україні.
Компанія «Укртатнафта» – власник Кременчуцького НПЗ, найбільшого в Україні нафтопереробного заводу. 43% акцій володіє держава в особі НАК «Нафтогаз України», але контрольний пакет належить структурам, пов’язаним з Ігорем Коломойським та Олександром Ярославським.
Протягом останніх декількох років компанія здійснювала багато спроб обмежити конкуренцію на ринку палива.
У 2018 році «Укртатнафта», звертаючись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі, ініціювала спецрозслідування щодо, за версією компанії, критичного зростання обсягів імпортного палива.
«Укртатнафта» просила обмежити імпорт нафтопродуктів в Україну і пропонувала ввести єдину квоту для своїх конкурентів – зокрема, російських та білоруських виробників пального. Аргументуючи тим, що потрібно захистити вітчизняного виробника. Хоча насправді патріотизм тут ні до чого – вважають експерти ринку, серед яких директор «Консалтингової групи А-95» Сергій Куюн.
«У них були намагання закрити ринок від імпортних нафтопродуктів, щоб створити тепличні умови для цього заводу, який балансує на грані збитків, для того щоб його захистити і на ньому більше заробляти», – зазначає Куюн.
Тоді Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яка розглядала це звернення, не підтримала пропозицію «Укртатнафти». Пославшись на те, що вітчизняних потужностей для задоволення потреб у пальному не вистачить.
Експерт ринку нафтопродуктів України Леонід Косянчук говорить, що в Україні фактично нафтопереробка відсутня: «Імпорт – це, знаєте, як ліки у відповідній дозі: це ліки, а в надмірній дозі – це отрута. Так само по імпорту, і так само по внутрішньому виробнику. Ми б сьогодні, можливо, з радістю перенесли пріоритет на українського виробника, але де його взяти? Фактично сьогодні нафтопереробка в Україні знищена, залишилось півтора підприємства».
Фахівці прогнозують, що за нової влади Ігор Коломойський знову спробує ініціювати зміни у митних правилах на користь свого нафтопереробного заводу.
«Ці обмеження – вони обов’язково будуть введені, якщо з’являться більше важелів впливу на цю ситуацію, – вважає Куюн. – У нього є дуже багато можливостей для того, щоб монополізувати ринок нафтопродуктів і там підсилитись».
Що означатиме для споживача можлива монополізація ринку пального з боку «Укртатнафти»?
Насамперед, варто мати на увазі можливі зміни цін – пояснює директор Науково-технічного центру «Псіхєя» Сергій Сапєгін: «Україна дуже залежить від імпортних постачань. В Україні працюють лише Кременчуцький нафтопереробний завод і Шебелинський завод – цього не вистачає для покриття всіх потреб. Тобто, якщо казати про залежність від імпорту, це не просто залежність – це критична залежність. Якщо буде якесь обмеження, можливі зміни цін».
А зростання вартості пального, аналізує експерт, призведе до зростання цін для всіх категорій споживачів. Це означає, що забаганки олігарха більше заробити знову можуть бути оплачені із кишень пересічних українців.
В «Укртатнафті» від коментарів відмовились.
Сам Ігор Коломойський заявив: інформацією щодо заяв про обмеження імпорту нафтопродуктів не володіє.
«Я не веду поточної господарської діяльності. Акціонери ж не займаються поточною діяльністю. Я не в курсі. Якщо правління компанії вважає це правильним, я підтримую рішення компанії, рішення правління».
І це ще далеко не все, що потрібно олігарху від України та її влади.
Запорізький завод феросплавів
Конституційний суд України у закритому режимі розглядає скаргу Запорізького заводу феросплавів, яка може коштувати державі 7 мільярдів гривень.
Цей завод – один із найбільших у Європі виробників феросплавів – сплавів заліза з різними хімічними елементами, які використовуються в різних областях металургії. Власники підприємства – низка офшорних фірм, кінцевими бенефіціарами яких є Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський.
Фактично, завод ініціював урізання суттєвих повноважень Національного антикорупційного бюро, яке розслідує схеми за участю цього самого підприємства.
Також, зараз олігарх звернувся до Конституційного суду – де нині оскаржує саме право НАБУ визнавати недійсними угоди за корупційними провадженнями – тобто розривати їх, змушуючи повертати гроші державі.
Раніше у фільмі-розслідуванні «П. дав добро» «Схеми» розповіли, що ще в 2015 році Запорізький завод феросплавів став фігурантом схеми, яка нанесла збитки напівдержавній компанії «Запоріжжяобленерго», а значить, вигоди її винахідникам. Так, причетними до цієї корупційної схеми у розслідуванні називались прізвища екс-депутата Дмитра Крючкова, братів-бізнесменів Суркісів та армійського товариша Порошенка і першого заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка. Хоча всі вони звинувачення відкидають, далі ведеться слідство.
НАБУ зараз має право не лише розслідувати справи і доводити їх до суду, а й зупиняти схеми вже в процесі розслідування, коли подає в суд і визнає корупційні угоди недійсними. Таким чином детективи вже скасували незаконні договори не тільки за участю Запорізького заводу феросплавів, але й багатьох інших підприємств.
Можливі наслідки від втрати НАБУ права через суд розривати невигідні державі угоди пояснює юристка ГО «Центр протидії корупції» Олена Щербан.
«Загальна сума вже угод на користь держави за позовами НАБУ – це 7 мільярдів гривень. Якщо зараз скасувати це право НАБУ і визнати це повноваження неконституційним, держава втрачає фактично ці 7 мільярдів гривень, які повинні бути сплачені на її користь. Фактично мова йде про всі угоди на користь державних підприємств».
Тобто, якщо суд стане на бік олігарха – вигоду від цього отримає не лише він, але й інші причетні до укладання сумнівних угод, адже фактично це «обнулить» всі рішення про розірвання таких договорів. Від цього знову втратить держава.
«Ризики того, що ці повноваження буду втрачені – надзвичайно великі, високі, – зазначає директор НАБУ Артем Ситник. – Після того, як в Конституційному суді було скасоване незаконне збагачення, то я не здивуюся, якщо таке саме рішення буде і щодо цих повноважень».
Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький вважає, що якщо таке рішення щодо НАБУ буде ухвалено в Конституційному суді – воно вплине на всю антикорупційну політику держави. «На моє глибоке переконання, будь-які обмеження прав, які вже виписані в законі, лише шкодить не тільки Бюро і САП, але шкодить і всій антикорупційній реформі, і всій антикорупційній політиці», – зауважує він.
Чи можуть тиснути на суддів Конституційного суду задля ухвалення рішення не на користь держави? Люди з орбіти Коломойського вже демонструють, що мають, схоже, необхідні зв’язки.
У переддень одного зі судових засідань, де розглядалося подання Запорізького заводу феросплавів, Конституційний суд відвідував на той момент адвокат Ігоря Коломойського – Андрій Богдан. Відповідно до запису в журналі відвідувань Конституційного суду, копія якого опинилися у нашому розпорядженні, 13 березня Богдан зустрівся з тодішнім головою суду Станіславом Шевчуком.
Сам Шевчук пізніше підтвердив факт такої зустрічі, втім, запевнив, що не обговорював справи, які перебувають у провадженні Конституційного суду. «Я ніколи ні з ким не обговорюю справи, які знаходяться у провадженні. Я знаю пана Богдана більше 10 років, він відомий адвокат, професіонал своєї справи», – сказав Шевчук.
У свою чергу Андрій Богдан у коментарі виданням «Українська права» та «Новое время» також визнав, що мав зустріч із Шевчуком, тематика якої, за його словами, стосувалася лише статті щодо незаконного збагачення – хоча на той момент суд вже ухвалив остаточне рішення про її скасування.
Водночас, юристка Олена Щербан зауважує про можливі ризики від таких непублічних зустрічей: «Коли адвокат олігарха приходить до голови Конституційного суду і зустрічається з ним тет-а-тет, без жодних третій сторін і без жодних свідків, які можуть підтвердити чи спростувати зміст розмови – звичайно є ризик, що вони могли розмовляти про предмет розгляду Конституційного суду – дуже важливих справ, які можуть зачіпати інтереси цього олігарха».
Після того, як Володимир Зеленський був обраний президентом України, він призначив вже екс-адвоката Коломойського – Андрія Богдана головою своєї Адміністрації.
Які гарантії того, що зараз, обіймаючи таку посаду, він не буде продовжувати сприяти олігарху у вирішенні його бізнесових питань? А сам олігарх – не продовжить лобіювати через владу або своїх представників власні інтереси? Які, як «Схеми» проаналізували – досить широкого спектру. Від банківської сфери та авіа – до нафтопереробки та металургії. І які, схоже, подекуди суперечать інтересам самих українців.
