Молдова завжди вимагала виведення російських військ зі свого сепаратистського регіону Придністров’я, нагадала Росії обрана президентка Молдови Мая Санду. Так вона відповіла на заяви Москви, де критикують її слова про необхідність такого виведення.
В інтерв’ю Молдовській і Російській службам Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Мая Санду наголосила: в її позиції з вимогою вивести російські війська з Придністров’я і змінити статус миротворчої місії в цьому регіоні немає нічого нового. За її словами, це завжди було позицією її держави, яку вона просто повторила – це говорили і попередні президенти, і попередні уряди.
Із іншого боку, каже вона, так само не змінилася й позиція Росії. «Ми знаємо, що вона не поділяє нашу думку. Але нам було важливо нагадати, яка позиція нашої країни», – додала Санду.
За її словами, необхідно вийти за межі публічного обміну заявами і почати серйозні переговори між Кишиневом і Москвою з цього приводу – і саме це вона й має намір зробити, коли перебере президентську посаду під кінець цього місяця.
Із Санду не згодні Росія і Додон
Після перемоги в другому турі президентських виборів 15 листопада над чинним президентом Ігорем Додоном, відомим своїми проросійськими поглядами, Мая Санду вже кілька разів повторила думку про необхідність вивести російські війська з території Молдови – і ті, які охороняють величезні склади боєприпасів, розташовані там іще з радянських часів, і ті, які вважаються миротворцями. Миротворчу місію в сепаратистському регіоні, вважає вона, мала б перебрати на себе вже як цивільну Організація з безпеки і співпраці в Європі.
І практично щоразу її слова наражалися на негативну реакцію з боку Росії – а також із боку чинного президента Ігоря Додона. Востаннє це було після виступу Санду на великій пресконференції в Кишиневі 30 листопада й окремого інтерв’ю російському агентству «РБК».
Вона нагадала тоді, що перебування в Придністров’ї так званої Оперативної групи російських військ не має під собою юридичного підґрунтя: за її словами, не існує договорів чи двосторонніх угод, що передбачали б наявність цих військ. А миротворчу місію, яка ґрунтується на молдовсько-російському договорі 1992 року, треба перетворити на цивільну під егідою ОБСЄ, наполягає Санду. Адже, наголошує вона, нині в регіоні вже давно немає ніякої небезпеки воєнних дій: Кишинів твердо виступає тільки за мирне врегулювання придністровського конфлікту.
І, як і після попередніх заяв Санду про це, реакція Москви не забарилася. Відразу ж речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зміна статус-кво в Придністровському регіоні Молдови може призвести до «серйозної дестабілізації».
А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав, що Москва вважає ці заяви безвідповідальними. За його словами, це «навряд чи допоможе врегулюванню», і Москва «навряд чи зможе прийняти таку вимогу».
При цьому Лавров, як цитують його слова російські агентства, стверджував, що миротворці Росії, як і миротворці Молдови і нібито України, «вирішують завдання підтримання стабільності в цьому регіоні, щоб там не сталося якогось нового спалаху кривавого конфлікту». І сказав неправду: ніяких «українських миротворців» там немає, є лише група українських військових спостерігачів.
Крім того, стверджував Лавров, крім так званої «Об’єднаної контрольної комісії», як офіційно називаються ці миротворчі сили, є й інша група російських військ, уже згадана ОГРВ – вона охороняє склади боєприпасів, що нині «перебувають у такому стані, що припинення контролю за їхнім станом здатне спричинити дуже серйозні інциденти». І тут він теж злукавив: ОГВР і російська складова миротворчих сил (у складі яких є також військові Молдови і члени збройних угруповань Придністров’я) – це один і той самий контингент, частина якого стереже склади, а інша частина перебуває у ролі миротворців.
Кишинів давно вимагає виведення російських військ
Тим часом Кишинів уже дійсно давно вимагає виведення російських військ із території країни, точніше, з непідконтрольної йому частини. Зокрема, в травні 2017 року Конституційний суд Молдови визнав перебування цих військ у країні неконституційним – адже в чинній Конституції Молдови наразі записана її позаблоковість і нейтралітет, і вона не припускає постійної присутності іноземних військ на території країни.
Із керівників Молдови останнього часу проти цього виведення був хіба що Додон. Інші президенти (чи виконувачі обов’язків президента) й уряди країни вже тривалий час більш чи менш проєвропейські, і вони дійшли зі своїми вимогами про виведення військ і до Організації Об’єднаних Націй, і її Генеральна асамблея в червні 2018 року ухвалила резолюцію з вимогою до Росії повністю і безумовно вивести з Молдови свої війська. Ту резолюцію відразу ж розкритикували Росія, яка відкинула можливість виконати її, – і Додон.
У вимозі вивести війська Росії з Придністров’я Молдову підтримує й Україна. Москва ж відкидає ці вимоги, знаходячи для своєї позиції різноманітні «обґрунтування». Зокрема, в Москві твердять, що озброєні миротворці просто вкрай необхідні, бо інакше в регіоні, мовляв, неминуче знов спалахнуть бої.
Інша ж частина російських військ, кажуть у Москві, так само ніяк не може залишити без догляду величезні й небезпечні склади зі старими боєприпасами в містечку Кобасна, яке українці й росіяни називають Колбасна.
В останньому Росія якийсь час прикривалася складанням провини на Україну – яка після початку російської агресії вже в травні 2015 року денонсувала низку угод із Москвою в військовій галузі: серед них була й угода «про транзит через територію України військових формувань Росії, що тимчасово перебувають на території Молдови», і, таким чином, ці боєприпаси було формально неможливо вивезти в Росію.
Але з’ясувалося, що це не так: якщо російські війська будуть виходити з території Молдови і вивозити свої боєприпаси, Україна пропустить їх до Росії, підтвердив в інтерв’ю Радіо Свобода 2018 року спеціальний представник України з придністровського врегулювання Віктор Крижанівський.
А 2019 року Молдову відвідав міністр оборони Росії Сергій Шойгу – і запропонував розглянути можливість утилізувати застарілі боєприпаси на місці. Ігор Додон, із яким зустрічався російський міністр, підтримав цю пропозицію. І якщо вона буде втілена вже за нової влади, охороняти надалі не буде що.
Росія не хоче залишати Придністров’я
Росія продовжує утримувати у Придністров’ї, за різними даними, близько 1300–1700 своїх військовослужбовців у складі своєї Оперативної групи російських військ: частина, за словами Москви, необхідна для охорони величезних складів озброєнь, що лишаються там іще з радянських часів, менш ніж 400 перебувають як «миротворці», і ще стільки ж, як заявляє Росія, потрібні для ротації цих миротворців. Переважна частина цих російських військ – це останніми роками місцеві мешканці, яким Росія надала своє громадянство.
Росія ще на саміті ОБСЄ 1999 року у Стамбулі взяла на себе обіцянку вивести свої війська з Придністров’я до 2002 року, але не виконала її. Всупереч цим зобов’язанням і численним закликам і Кишинева, і міжнародної спільноти, Росія відмовляється зробити це і заявляє, що і не виведе, бо «міжнародна ситуація змінилася».
Переважно російськомовний регіон Придністров’я, де базувалася 14-а армія Радянської армії СРСР, а потім Збройних сил Росії, нині перейменована в Оперативну групу російських військ, іще в радянські часи, 1990 року, односторонньо проголосив «незалежність» від решти Молдови. Самопроголошеної «незалежності» цієї так званої нині «Придністровської молдовської республіки» («ПМР») не визнав ніхто у світі, хоча регіон має істотну підтримку Росії – політичну, економічну і військову.
Після нетривалої війни 1992 року, в якій загинуло близько 1200 людей, Кишинів остаточно втратив контроль над цим регіоном країни. В тій війні на боці сепаратистів узяли участь окремі бійці й цілі підрозділи й частини російської армії зі своїм озброєнням і бойовою технікою.
1992 року за двосторонньою російсько-молдовською угодою на адмінмежі між Придністров’ям і рештою Молдови була започаткована миротворча операція з участю російських і молдовських військ, а також збройних формувань сепаратистів.
За адміністративно-територіальним устроєм Молдови, територія на лівому березі Дністра з населенням близько пів мільйона людей (понад 200 тисячам із них Росія надала своє громадянство, ще багато хто має громадянства Молдови, України чи й Румунії, на додачу до фіктивного «громадянства ПМР»), – це «адміністративно-територіальні одиниці лівобережжя Дністра». Їм після демілітаризації й деокупації (виведення російських військ) і створення демократичних органів місцевої влади може бути надано «особливі форми й умови автономії» зі створенням «автономного територіального утворення з особливим правовим статусом» Придністров’я.
Міжнародні переговори про врегулювання придністровської проблеми відбуваються у форматі «5+2» (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна й ОБСЄ плюс спостерігачі від США і ЄС).
Мая Санду на президентській посаді поїде до Києва
Мая Санду, колишня прем’єр-міністерка Молдови, а раніше колишня економістка Світового банку, перемогла в другому турі виборів президента Молдови, який відбувся 15 листопада. Санду набрала близько 57% голосів, а її опонент, проросійський чинний президент Ігор Додон – близько 43%. На попередніх виборах 2016 року вона теж вийшла з Додоном у другий тур, але тоді програла.
Вона висуванка від проєвропейської Партії дії і солідарності і виступає за європейську орієнтацію Молдови, але в той же час наголошує, що не хоче псувати відносин із Москвою. Раніше в інтерв’ю Санду вже не раз говорила, що формат вирішення питання щодо Придністров’я «повинен включати повне виведення російських військ із території Молдови».
Президент Молдови, який обирається на чотирирічний термін (але не більш як на два терміни поспіль), має доволі обмежені повноваження.
Як очікується, інавгурація Маї Санду має відбутися 24 грудня. Вона вже заявляла, що після вступу на посаду перші свої закордонні візити здійснить до України і Румунії.
