(Рубрика «Точка зору»)
Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді у Кремлі могли розглядати як важливий доказ того, що Заходу не вдалося досягти міжнародної ізоляції Російської Федерації. Ще б пак! Адже на цьому саміті президент Росії Володимир Путін зустрічався із лідерами Китаю, Індії, Туреччини та Ірану, спілкувався з главами колишніх радянських республік – тобто демонстрував, що зараз зовнішня політика Росії звернена до «багатополярного» світу. А якщо Захід не хоче визнавати сам факт існування такого світу і запроваджує санкції проти Росії – це проблема Заходу.
Але уважний розгляд підсумків саміту ШОС демонструє, що жодних реальних результатів – крім, можливо, пропагандистських – Володимир Путін так і не досяг.
Західні аналітики заговорили, що Росія перетворюється на «васала» Китаю
Найбільші очікування були, зрозуміло, від його зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном – тим більше, що це перша така зустріч після початку масштабної війни проти України. Однак, незважаючи на всі люб’язності, якими супроводжували цю зустріч, жодних конкретних результатів у неї не було. Західні аналітики навіть заговорили, що Росія поступово перетворюється на економічного і політичного «васала» Китаю і водночас Пекін намагається уникнути будь-яких ускладнень у відносинах із Заходом, які можуть виникнути у разі свідомого та демонстративного порушення санкційного режиму.
Нотатка Медведєва про претензії на територію Казахстану не залишає сумнівів, де керівництво Казахстану може бачити пряму загрозу
Насправді ще до зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна сталася подія, яка довела, що Китай – не стільки союзник, скільки конкурент Росії. Перед прильотом до Самарканду голова КНР відвідав столицю Казахстану. На переговорах із президентом цієї країни Касим-Жомартом Токаєвим прозвучали його слова про гарантії суверенітету та територіальну цілісність Казахстану. Але хто може загрожувати цій територіальній цілісності? Нещодавня оперативно видалена нотатка у соціальній мережі заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва – якраз про претензії на територію Казахстану – не залишає сумнівів у тому, де керівництво Казахстану може бачити пряму загрозу.
Інтерес до спілкування з головою КНР був значно очевиднішим, ніж до спілкування з президентом Росії
Та й на саміті в Узбекистані інтерес до спілкування з головою КНР був значно очевиднішим, ніж інтерес до спілкування з президентом Росії. І це теж є легко зрозумілим. Китай – друга економіка сучасного світу. Росія тепер не входить навіть до першої десятки. З ким хотів би спілкуватися керівник будь-якої країни, яка розраховує на інвестиції? І що може запропонувати Путін не лише країнам Центральної Азії, а й Китаю? Можливо, проєкт економічного коридору Китай-Монголія-Росія? Про цей «коридор» керівники Росії, Китаю та Монголії розмовляли на тристоронній зустрічі. І що ж? Здійснення проєкту, який розпочато п’ять років тому, продовжили ще на п’ять років. Жодного «коридору», як не було, так і немає.
Ніхто у Самарканді не підтримав мілітаризму Путіна
Якраз у дні проведення саміту знову спалахнув прикордонний конфлікт між двома союзниками Росії, членами ОДКБ – Киргизстаном та Таджикистаном.
Президенти обох країн перебували у Самарканді і навіть зустрічалися між собою. Цікаво, що Путін навіть не спробував докласти зусиль, щоб стати посередником у цьому врегулюванні, а Таджикистан та Киргизстан не апелювали до Росії та ОДКБ. А ось прем’єр-міністр Вірменії Нікола Пашинян, країна якого теж у дні проведення саміту опинилася в ситуації прикордонного конфлікту із сусіднім Азербайджаном, до ОДКБ та Росії якраз апелював – але жодної зрозумілої відповіді не почув. Але ж Путін мав чимало можливостей продемонструвати свою зацікавленість у ситуації хоча б у тому ж Самарканді, де він опинився поруч із президентами Азербайджану та Туреччини.
І найголовніше – ніхто у Самарканді не підтримав путінського мілітаризму. Більше того, співрозмовники російського президента публічного говорили з ним про мир.
І на Сході до Путіна та його політики ставляться із побоюваннями, і це вже навіть не приховують
«Ми працюємо над тим, щоб дипломатичним шляхом якнайшвидше покласти край конфлікту в Україні», – заявив у присутності Путіна президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.
«Я знаю, що сьогоднішня епоха – це не епоха воєн, і я говорив з вами по телефону про це», – сказав Путіну прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді.
І кремлівському правителю доводилося буквально виправдовуватись, стверджувати, що Росія «зробить усе, щоб зупинити це якнайшвидше».
Навряд чи такі результати саміту в Самарканді можна вважати дипломатичним успіхом президента Росії. Питання навіть не в тому, чи російський президент перебуває в ізоляції на Заході. Питання в тому, що і на Сході до Путіна та його політики ставляться із побоюваннями, і це вже навіть не приховують.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
