ЛЬВІВ ‒ Щороку 10 березня представники товариства «Холмщина» вшановують у селі Сагринь (Польща) пам'ять українців, які були вбиті польським підпіллям на світанку 10 березня 1944 року. Запалили свічки, молилися і в цю чергову річницю.
На Сагринь та інші українські села Холмщини 10 березня напали озброєні польські загони (польський відділ Армії Крайової та «Селянський батальйон»).
На сьогодні встановлені імена 621 убитої людни, половина з яких жінки і діти.
Сагринь називають символом української трагедії.
Що стало причиною масового вбивства цивільних українців, які були громадянами Польщі? Це питання досі залишається дискусійним між українськими та польськими істориками.
Про жахливі вбивства у селі Сагринь Люблінського воєводства (Польща) 10 березня 1944 року нагадує старий цвинтар. Після жорстокого нападу українців у селі не залишилося. Посеред хрестів у 2018 році відкрили меморіал, де вказані прізвища 661 людини.
Тут спільно не один раз молились і українці, і поляки. Щороку сюди приїжджають члени товариства «Холмщина», щоб віддати шану.
Серед тих, хто щороку приїжджає запалити свічку є й поодиноці свідки цих трагічних подій. У попередні роки не раз можна було побачити Марію Хоменко з Луцька, яка зав’язувала вишиваний рушник на хресті, встановленому на могилі її дідуся. У день нападу 10 березня 1944 року їй було 4 роки, сестрі ‒ 12.
Ось як жінка описує ці події:
«Тато попросив товариша, щоб ми приїхали трішки пожити у Сагринь. Дідусь теж був у селі, він лікувався у місцевого фельдшера. Я з батьками у Сагринь приїхала з села Модрина, тікаючи від нападів на українців. Сагринь було великим селом і ми не думали, що й сюди прийдуть озброєні бійці Армії крайової і «Селянських батальйонів».
Вони оточили в ніч на 10 березня село, почали летіти постріли. Ми прокинулися від смороду згарища на світанку. Поляки взяли село в кільце. Люди почали втікати хто куди. Мама натягнула на мене першу-ліпшу одежину, взяла мене на руки і ми погнали на картопляне поле. З нами ще були дідусь і моя двоюрідна сестра. А тато з кількома іншими чоловіками на конях кинулися в сусіднє місто до німців по допомогу. Березень, сніг, лід. Ми утікали і сховались у полі.
Я тоді мала 4 роки, сестра 12, мені потім мама це все пригадала і розповіла. Мого дідуся вбили в мене на очах. Кожного вечора поляки спалювали якесь село. Ми лиш дивилися у вікно – де ж нині буде заграва. Люди жили в сильному страху, спали вбрані. На краю села завжди стояв сторож, аби в разі наближення банди міг попередити односельчан. Кожен господар викопав на своєму подвір’ї яму, перекрив її дошками, така була схованка»
Таких свідчень понад 100 в архівних документах.
На початку березня 1944 року у Сагрині збиралося багато немісцевих людей, шукаючи прихистку від збройних нападів. Тут жили українці православної віри, громадяни Польщі. На цих теренах мешкали етнічні українці століттями.
Це було велике село і до вбивств проживала понад тисяча селян, переважно українців. Тут була православна церква, філія товариства «Рідна хата», семирічна українська школа.
Навесні 1944 року у Сагрині діяла місцева самооборона і було відділення української поліції у складі німецької Допоміжної поліції. Тому люди тут і шукали прихистку.
На світанку польські підрозділи оточило село і до 10-ї години ранку його вщент знищили.
За свідченнями очевидців, озброєні польські вояки розстрілювали, катували, спалювали у хатах селян, і не лише місцевих.
Учасники цього побоїща у Сагрині навіть зробили світлини на фоні палаючих хат.
Водночас, відомі випадки, що поляки по селах рятували життя своїх українських сусідів, переховуючи їх під час каральної акціх польських сил.
За даними Українського Інституту національної пам’яті, у Сагрині вбили від 800 до 1000 людей. Інститут національної пам’яті Польщі подавав цифру до 300 жертв.
Дослідження тривають
П’ять років тому при Українському католицькому університеті стартувала дослідницька програма «Жертви українсько-польського протистояння 1939-1947 рр.». Метою якої є ідентифікувати жертв українсько-польського протистояння, як українців, так і поляків, щоб припинити спекуляції та маніпуляції на людських кістках.
У 2021 році вийшла друком перша книжка авторів проєкту «Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939-1944 рр. (Люблінський дистрикт Генеральної губернії)».
Науковці встановили 621 ім’я людини, які були вбиті у Сагрині. Вони досліджували численні архівні документи. Один із авторів проєкту, історик, професор Ґданського університету Ігор Галагіда наголосив у коментарі Радіо Свобода, що 621 жертва не є остаточною цифрою.
На його думку, точне число вбитих у Сагрині ніколи не вдасться дізнатися:
Це був найбільший злочин, учинений польським підпіллям в роки Другої світової війниІгор Галагіда
«Це було велике село, до якого на ніч з’їжджалися селяни з місцевих населених пунктів, тому що у Сагрині розташовувалась українська поліція на німецькій службі і люди вважали, що там буде безпечніше. Крім того, в Сагрині жили переселені українці.
Навіть не знаємо скільки людей було в селі тієї ночі 1944 року. 621 – це число мінімум, можливо було 700-800. Це був найбільший злочин, учинений польським підпіллям в роки Другої світової війни. А також один із найбільш відомих злочинів, які взагалі були скоєні на території Генеральної губернії. Окрім, звичайно, злочинів німецьких чи придушення Варшавського повстання, чи знищення євреїв просто в гетто.
Але якщо йдеться про цивільне неєврейське населення, то, без сумніву, це був найбільший злочин на теренах Генеральної губернії. А також він вписується у першу десятку найбільших злочинів, якщо йдеться про знищення в одному населеному пункті, одного дня у часі Другої світової війни.
У Сагрині було вбито і кілька етнічних поляків, яких помилково сприйняли за українців. Бо коли почалася атака, люди почали втікати хто де куди і поляків випадково сприйняли за українців»
11 і 12 березня 1944 польські партизанські підрозділи підпілля напало не лише на Сагринь, але інші українські села Холмщини, як Ласків, М’яке, Сиховичі. За даними дослідників, були атаковані кілька десятків сіл.
У Люблінському дистрикті мала вплив німецька політика переселення українців і поляків у 1942 та на початку 1943 років.
Німецька окупаційна влада використовувала українців, які служили у німецькій поліції, для виселення з домівок поляків, а до виселення українців, відповідно, поляків, які були на службі у німецькій поліції.
У вересні 1943 року з Волині на Холмщину прибули польські біженці, які були свідками Волинської трагедії, де відбувались масові вбивства польського мирного.
Чому це сталося?
Навколо кількості жертв на Холмщині немає радикальних суперечок серед істориків і дослідників в Україні та Польщі. Але є різне трактування причин, що призвели до масового вбивства українців на Холмщині.
Польські дослідники вважають, що це була акція на випередження нападів озброєних українців на польські села, відповідь на дії УПА на Волині, що це міг бути спільний план з СРСР – приєднати Холмщину до підрядянської України.
Натомість, деякі українські дослідники вважають, що жахливе масове вбивство українців у Сагрині сталося тому, що там не було УПА.
Не до кінця поділяю погляд деяких польських колег, які використовують термін «відплатна акція»Ігор Галагіда
«Якщо йдеться про результати нашого дослідження щодо кількості встановлених жертв, то різниці немає серед українських і польських істориків і дослідників. А ось щодо причин, то в польській історіографії домінує твердження, що це була відповідь за Волинський злочин. Деякі вважають, що це була попереджувальна акція, що Грубешівщина була під загрозою нападу загонів українського підпілля, і щоб випередити, польські підрозділи вирішили провести жорстокі дії, які мали налякати українське підпілля від подібних речей, які раніше мали місце на Волині.
Натомість, частина українських істориків вважає, що вбивства в Сагрині на Холмщині не мали нічого спільного з подіями на Волині. Я теж до такого твердження схильний. Треба послуговуватися більш виваженою термінологією. Не до кінця поділяю погляд деяких польських колег, які до подій на Грубешівщині, в Сагрині, використовують термін «відплатна акція». Що це означає «відплатна акція»? Це термін, якого немає в жодному законодавстві, ані в якихось договорах і міжнародних конвенціях. Цей термін не до кінця відповідає дійсності, він затемнює справжню картину. Це був просто злочин», – говорить історик Ігор Галагіда.
Ігор Галагадіа наголошує, що справжню причину такого злочину на Холмщині, ймовірно, не вдасться дізнатися. За його словами, наслідки цієї кривавої події були настільки жахливі, що навіть її ініціатори злякалися.
Командування Армії Крайової, каже історик, не схвалило цієї акції, а реакцією стало те, що командирові і військовому, який це спланував, погрожували що звинуватять їх у геноциді.
У березні 1944 року збройний конфлікт перекинувся до Східної Галичини і за Буг, де жили переважно українці Холмщини.
Пам’ять хотіли стерти
9 вересня 1944 року в Любліні (Польща) була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР.
- -Примусова депортація українців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння тривала з вересня 1944-го до червня 1946 року. І внаслідок цієї акції виселили близько пів мільйона українців.
16 квітня 1947 року у Польщі офіційно затвердили «Проєкт організації спеціальної акції «Схід»», метою якого булло «розв’язати остаточно українське питання у Польщі». Створили воєнну операційну групу у складі близько 20 тисяч солдат.
- 23 квітня 1947 року комуністичне керівництво Польщі ухвалило рішення про утворення транзитного табору Явожно для депортованих українців, яких підозрювали у зв’язках з ОУН та УПА.
І вже 24 квітня 1947 року на Лемківщині, Надсянні, Підляшші, Холмщині, де компактно проживали з давніх-давен українці, почались арешти інтелігенції, священників, селян, які запідозрили у їхній нелояльності до польської влади. Цих людей везли у «табір праці» Явожно.
Саме у час проведення операції «Вісла» у цьому концтаборі перебувало найбільше українців, серед яких багато жінок і дітей, за архівними даними Українського архіву у Варшаві.
- 28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського почали примусове виселення українського населення.
Села оточували по 20-50 солдатів о 4-й ранку. Людям давали від 20 хвилин до двох годин на збори. Майже 150 тисяч українців примусово покинули рідну землю, хату, місце, де жили споконвіку їхні рідні.
Українців переселяли з Надсяння, Холмщини, Лемківщини, Підляшшя на другий кінець Польщі, де жили німці – це Нижня Сілезія, Західне та Східне Помор’я, Східна Пруссія. Німців там уже не залишилося. Українські сім’ї спеціально селили в різних місцях, не більше по 2-4 родини в одному селі, щоб таким чином розпорошувати українців.
- У 1949 році українців позбавили права власності на все те майно, що залишилось на батьківських землях.
Внаслідок примусової депортації від багатьох українських сіл залишилися лише старі цвинтарі, як у Сагрині. Там ті, кому пощастило вижити 10 березня 1944 року, повернулися у село, щоб поховати останки своїх дітей, батьків, дідусів, бабусь, дружин, чоловіків.
У Польщі трагічною датою Волинської трагедії, датою-символом є 11 липня 1943 року, а для українців – трагедія на Холмщині 10 березня 1944 року.
Форум