Синод Російської православної церкви (РПЦ) від 7 червня направду був багатим на історичні рішення.
Окрім церковної анексії трьох українських єпархій у Криму, Московська патріархія провела кадрові перестановки.
Зі всіх посад було звільнено головного дипломата РПЦ митрополита Іларіона Алфеєва та відправлено до Угорщини – країни, де у Московського патріархату ледь набереться з десяток парафій.
Про відставку Алфеєва говорять вже декілька років, цьому передував повний програш на українському напрямку, міжцерковна ізоляція РПЦ та майнові скандали. Багато хто встиг назвати це опалою, однак не все так просто.
Всюдисущий композитор
Іларіон, або по світському імені – Григорій Алфеєв зробив стрімку кар’єру в РПЦ. За першою освітою він музикант. Після консерваторії пішов релігійним шляхом. Він мав Оксфорд за плечима, знав мови та був вельми приязним інтелектуалом. Після інтронізації Кирило призначив Алфєєва на свою попередню посаду – очільником відділу зовнішніх зв’язків.
Щоправда, перед тим розділивши свій «розбухлий» відділ на 3 частини: міжнародну політику віддав Іларіону, PR – Володимиру Легойді, а GR – протоєрею Всеволоду Чапліну. Не те, що би Іларіон не потягнув все й одразу, ні – потягнув би, просто Кирилові не треба нових конкурентів. Він дуже боявся, що хтось може його підсидіти, а тому свідомо зачищав поле.
Однак все ж таки Іларіон довгий час був єдиним його фаворитом. Патріарх довірив йому найдорожче – міжнародний відділ. Фактично Кирило вів його своїм власним шляхом. Контакти з іноземними релігійними та державними діячами, почесні професорські звання кращих університетів світу, постійна участь у найрізноманітніших форумах і з’їздах – це все вкупі з медійною активністю і зробили Кирила патріархом. Такий самий шлях був призначений і Алфеєву.
Активностей в нього було хоч забирай. Він і представляв РПЦ за кордоном, і видавав товстезні томи перекладів богословських текстів з давньосирійської, і писав музичні композиції на Євангельські теми, і виступав на наукових конференціях, і отримував ступені почесного доктора філософії. «І швець, і жнець...», як то кажуть.
Одного разу у студентські часи мені довелося побувати на спеціальній лекції для студентів філософів, богословів та релігієзнавців, яку читав Іларіон. І ми з однокурсниками вирішили потролити митрополита – один зі студентів почав своє питання з великої похвали заслугам Алфеєва, мовляв і те він зробив, і се. Це звичайно потішило самолюбство «композитора», як Іларіона називають в РПЦ. Аж потім студент перейшов на бідкання:
«Я тут відмінювання давньогрецьких дієслів не встигаю вивчити, а ви по пару разів на тиждень за кордоном буваєте, а ще й книжки пишете. Як це вам вдається?» – іронічно зауважив мій колега, вочевидь натякаючи, що на Іларіона працює ціла команда, яка видає найрізноманітніший контент від його імені.
Контекст всьому голова
Якщо не розуміти реалій сучасної Московської патріархії то здаватиметься, що зняття з посади голови церковного МЗС і відправлення до Будапешту дійсно є опалою. Тим паче, зважаючи на мізерність парафій у цій католицько-реформатській країні.
Однак, по-перше, Угорщина для російського єрарха, після введення санкційного режиму та ізоляції Росії – це рай. Іларіон на відміну від більшості своїх колег зможе подорожувати літаками, купити пристойне вино чи ласувати хамоном. Чого не скажеш про російських біскупів. Якби Кирило його хотів покарати, то відправив би в умовну Сизрань.
По-друге, Іларіон ніколи не займався справжнім пастирством і тим паче не жив з парафій. Йому однаково 10 в Угорщині громад чи 2. Він на посаді голови ВЗЦЗ взагалі мав лише 1 реальну парафію під настоятельство, де завжди і служив – храм на Великій Ординці.
По-третє, з початку війни Іларіон жодного разу не висловився на підтримку дій Росії в Україні, він уникав цієї теми, як тільки міг. До речі, за всі 8 років окупації Криму він жодного разу там не був. Як справжній дипломат він робив все можливе аби не мати жодного формального приводу потрапити під санкції та залишитися рукопотисним в Європі.
Російська редакція ВВС з посиланням на власні джерела в апараті Моспатріархії стверджує, що це не була опала, а навпаки – погодження «за власним бажанням».
Санкційний спектакль
Я навіть припускаю, що архітектором виключення патріарха Кирила з 6-го санкційного пакету ЄС міг бути саме Алфеєв. Звичайно, це було зроблено Орбаном, і він має свої причини для цього, однак головним ідеологом комунікації та замовлення лобістських послуг в Орбана міг бути саме Алфеєв.
Річ у тім, що, як свідчать мої джерела, він є доволі близьким другом Сергія Кірієнка – першого заступника голови адміністрації президента Росії. Саме Кірієнко міг просити Орбана про таку послугу. Ну, бо це не рівень Путіна, це рівень керівника чи заступника його адміністрації. Тим паче, що в нього напружені стосунки з патріархом, чого не скажеш про Кірієнка.
Не знаю, що саме Кірієнко обіцяв Орбану, але можливості в нього великі. Він до 2016 року курував держкорпорацію «Росатом», яка роздавала хабарі різним церквам у вигляді пожертв.
Польській церкві перепало декілька млн євро, Православній церкві в Америці 250 тисяч доларів. До того ж не виключаю, що за допомогу Кірієнка у втечі за кордон, Іларіон отримав завдання лобіювати інтереси не тільки РПЦ, але й Кремля. Все ж таки Угорщина наразі чи не єдиний союзник Росії у Європейському союзі. Враховуючи рукопотисність та обережність Іларіона – він стає майже ідеальним агентом впливу Росії в ЄС.
Вірний Кремлю та нетоксичній для західних релігійних і політичних еліт, такий собі «хороший русский».
Осадок опали
І все ж таки не полишає відчуття, що Іларіон перебуває у немилості патріарха і ці зміни це хоча би на 10% опала.
Його звільнили без традиційної вдячності за понесені труди – це стандартне формулювання, яке прописують абсолютно всім. Судячи з фотографій, Іларіон взагалі не був на Синоді, постійним членом якого він є за посадою. І тепер вже не буде, бо його виключили зі складу Синоду.
У нього також забрали ректорство в найвищій освітній установі РПЦ – Загальноцерковній аспірантурі та докторантурі. Та й ще й дали урізану єпархію. Раніше це була Віденсько-Будапештська єпархія, на Австрію та Угорщину, а тепер лише на останню.
До того ж, за інформацією джерел протодиякона Андрія Кураєва, все ж таки зняття стало несподіванкою для Алфєєва. Він приїхав до засідання Синоду, патріарх начебто поставив його перед фактом звільнення, а потім охорона вивела його, навіть не дозволивши взяти участь у Синоді. Решті синодалів Кирило пояснив, що «так треба».
Хто змінив Іларіона?
На посаду нового очільника церковного МЗС РПЦ прийшов митрополит Антоній (Севрюк). Причому для більшості оглядачів це не стало несподіванкою, оскільки саме його пророкували на це місце. Річ у тім, що Антоній, на відміну від Іларіона, поки що не мав суттєвих поразок на дипломатичній арені, навіть навпаки – здобув для патріарха невелику, але символічну перемогу. Саме він став архітектором виходу Архієпископії у Франції з Константинопольського патріархату і перехід до РПЦ. Це сталося невдовзі після надання томосу про автокефалію Православній церкві України (ПЦУ). І символізувало хоч якусь помсту Кирила особисто Варфоломію.
На тлі Алфєєва, який повністю провалив міжцерковну політику, Севрюк тоді виглядав ледь не гладіатором, що зміг приборкати «підступних греків». Саме тоді він остаточно став новим патріаршим фаворитом. Зараз у Севрюка навіть більше повноважень, аніж було в Алфеєва, окрім ВЗЦЗ він також очолює управління закордонними установами РПЦ. І фактично нове призначення є офіційною демонстрацією державній владі нового наступника патріарха.
Дуже влучно описав ці кадрові зміни у Московській патріархії протодиякон Андрій Кураєв: «Перед нами черговий сеанс керування церквою у режимі істерики».
Дмитро Горєвой – релігієзнавець
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
