Ймовірність широкомасштабної військової агресії з боку Росії зберігається. Про це активно заговорили навесні, коли Кремль сконцентрував поблизу українських кордонів стотисячне угруповання військ. Градус напруги з часом знизився, але, за словами президента Володимира Зеленського, військових Росія не відвела. Про загрозу згадали ще раз уже у вересні, під час проведення російсько-білоруських навчань «Захід-2021». Паралельно з ними посилилися обстріли в зоні бойових дій на Донбасі. Як вибудовувати оборону, якщо потенційно небезпечні відразу кілька тисяч кілометрів кордону? Українські військові вважають, що територіальна оборона – це те, що може відчутно посилити захист країни. У чому ж перевага таких підрозділів? До чого готують бригади тероборони? А також які ризики та недоліки приховує в собі українська система?

Шоста година ранку. Київ. Журналіст Євгеній Лешан перевіряє останні новини на домашньому комп’ютері. На найближчий тиждень про основну роботу йому доведеться забути. Мишку і клавіатуру він змінить на полігон і військову форму. З 2019 року Євгеній приєднався до столичної територіальної оборони і ось сьогодні починаються його перші збори в складі бригади.

«Тероборона, якщо вона добре працює, вона створює дуже несприятливий фон для ворога. Ворог, якщо вторгнеться на нашу землю, буде почувати себе дуже незручно не лише на лінії фронту, а й за лінією фронту, де будуть діяти громадяни, які чинитимуть опір окупантам. Це справа всіх громадян. Не може бути окремо армія, окремо країна. Кожен на своєму місці робить те, що може. З цього складається загальний спротив агресії, загальний спротив ворогу», – озвучує свою мотивацію Лешан.

Його посада в бригаді – командир мінометного взводу. У теробороні він далеко не новачок, але з артилерією підрозділу знайомиться тільки сьогодні. Раніше, визнає, нове озброєння для тренувань не видавали.

– Це 60-міліметровий міномет «Камертон» виробництва заводу «Маяк». Дуже зручна і корисна зброя для тероборони. Вона легка, мобільна: двоє бійців здатні перенести і міномет, і комплект мін. Встановити, де треба, і швидко відкрити вогонь.

– Це головна перевага, він повинен бути мобільним? – уточнюю в Євгенія.

– Звичайно. У тероборони немає спецтехніки, щоб перевозити важкі озброєння, а це, можна сказати, ручна зброя, яка може бути використана в будь-який момент. Це дуже зручно.

– Це найпотужніше, що є в тероборони?

– Власне кажучи, – так. Це наша артилерія.

Легке озброєння вказує на відмінності в завданнях, які будуть стояти перед теробороною і сухопутними військами у разі масштабної агресії з боку РФ.

«У випадку створення або виникнення умов дестабілізації обстановки в прикордонних районах України, які межують з країною-агресором, ми в лічені години повинні розгорнути систему територіальної оборони для того, щоб узяти під контроль усі об’єкти комунікацій і забезпечити існування конституційного ладу на цій території. Це наше першочергове завдання», – пояснює командувач територіальної оборони Анатолій Баргилевич.

Одне з головних завдань підрозділів територіальної оборони – захист об'єктів критичної інфраструктури. Під час зборів резервісти вчаться відбивати напад диверсійно-розвідувальної групи супротивника на території київської ТЕЦ №5.

– Які б ви виділили сильні сторони тероборони? – цікавлюсь у командира відділення 130 київського батальйону тероборони Дениса Семирога-Орлика.

– По-перше, вона скрізь. Тобто, вся країна накрита підрозділами. Всі обласні та районні центри мають свої підрозділи. Це місцеві люди, які досить швидко можуть дістатися точок збору. Це люди вмотивовані, які прийшли до тероборони добровільно. Туди ніхто не заганяє, туди не можна загнати.

Під час тренувань підрозділи враховують уже накопичений упродовж гібридної агресії досвід. Наприклад, вчаться діяти в разі спроби захоплення адмінбудівлі озброєними бойовиками.​

«Простіше кажучи, щоб не відбулось того самого, як у Донецьку і Луганську в 2014 році, коли натовп сепаратистів захоплював органи державної влади: СБУ, поліцію і так далі. Ми беремо ці об’єкти під охорону, якщо виявляємо ДРГ (диверсійно-розвідувальна група – ред.), то блокуємо. Ліквідацією будуть займатись вже більш підготовлені підрозділи, а наше завдання головним чином – не дати їм пройти, не дати зайняти певний об’єкт», – відповідає учасник зборів київської бригади тероборони Влас Гончарук.

Вимоги до бійців тероборони невисокі. Військовий досвід або стать значення не мають. Обмеження за віком – від 18 до шістдесяти років. Заняття – у вільний від роботи час.

– За вашими спостереженнями, наскільки серйозно бійці тероборони ставляться до навчань, адже ми зараз в Києві, це дуже далеко від лінії фронту? – продовжую розмову з Денисом Семирогом-Орликом.

– Ми розташовані на досить малій відстані від білоруського кордону. Це означає, що ми в прикордонному регіоні. Ми повинні бути готові, що будемо не просто охороняти цивільні об’єкти в тилу, а повинні бути готові до боєзіткнень із реальним противником.

Та попри це, як розповіли учасники зборів, поки що підготовці бійців приділяють недостатньо уваги. Тому мотивованим підрозділам доводиться самотужки організовувати навчання.

– Буває, в рік ми можемо зустрітися у великому складі – разів п’ять. Буває два рази, буває чотири. В залежності від ситуації. В мене це вже четвертий раз, – ділиться резервіст Роман Глех.

– Вважаєте, цього достатньо для підготовки бійця?

– Цього недостатньо. Потрібно більше злагодження, щоб люди більше контактували, працювали разом, розуміли один одного з півслова.

Також виникають труднощі з місцями для занять.

«Станом на зараз ми користуємося фондами Міністерства оборони України, а саме Сухопутних військ. Кожного разу, коли нам треба виконати вогневу підготовку, стрільби, тактичні дії, ми змушені просити командирів цих підрозділів, щоб вони виділяли нам свої тири, капоніри для стрільби, для проведення занять. Це не зовсім зручно, бо вони проводять свої планові заходи і, як правило, дуже складно виходить це знайти. Тому наш 130 батальйон Солом’янського району об’їздив навкруги Києва всі полігони – і приватні, і державні», –​ розповідає учасник зборів Петро Авраміч.

– Зараз у тероборони достатньо ресурсів, щоб розвиватись і виконувати завдання? –​ цікавлюсь думкою командувача тероборони генерал-майора Анатолія Баргилевича.

– Ресурсів ніколи, в жодній країні на виконання завдань, особливо, що стосується бойових дій – ніколи не вистачає. Ми зараз на шляху становлення. На даний час, ресурс на мінімальному рівні забезпечує ті потреби, які є. Наступного року ми переходимо до більш розширеної площини і будемо по ходу коректувати, щоб це було ефективно і економічно вигідно.​

Говорячи про якісні зміни, генерал Баргилевич у першу чергу має на увазі ухвалений цього літа закон «Про основи національного спротиву». Діяти він почне з першого січня 2022 року. Документом передбачено, що тероборону виділять в окремий рід сил у складі ЗСУ.

«​Тут треба розуміти, як працює система. Якщо ти просто підмножина чогось, скажімо так, ти забезпечуєшся за залишковим принципом. У тебе мало повноважень, у тебе реально нема можливостей. Коли ти окремий рід в армії: в нього буде своє фінансування, в нього будуть свої фонди, в нього будуть свої казарми колись, свої полігони. В нього тепер є можливість», –​ пояснює один зі співавторів закону, а також радник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ Денис Поданчук.

Ухвалений закон – ініціатива президента Зеленського. Але документ не єдиний, який міг вплинути на подальший розвиток тероборони в Україні. Ще один проєкт активно просував колишній заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони Сергій Кривонос. У парламенті його зареєстрували значно раніше, ніж президентський, але в підсумку в сесійну залу законопроєкт так і не потрапив. Більше того, через два тижні після реєстрації документа у Верховній Раді Зеленський звільнив Кривоноса з РНБО.

–​ Той закон, який ухвалений з подачі президента Зеленського, – це закон про чергову порцію гарматного м’яса для поповнення втрат на фронті, –​ вважає Кривонос.

–​ Чому?

–​ А вони прописали це в законі, що війська тероборони можуть застосовуватись для ведення бойових дій на фронті. Питання в тому, що є провали кадрової роботи в збройних силах. Тому, в першу чергу, вони думають – де взяти людей? Вони ж не мотивують. Давайте порахуємо, скільки десятків, а мабуть уже й сотень тисяч звільнилося за роки російсько-української війни. Вони пішли з лав збройних сил. Вони розчарувалися.

–​ Тобто, грубо кажучи, це латання дірок?

–​ Абсолютно вірно. Я ж чому кажу, що це гарматне м’ясо? Це для затикання дир в разі загострення ситуації.

У 2014 році підрозділи територіальної оборони вже задіювали на передовій. Одним із бійців, які таким чином потрапили на Донбас, був Назар Лосюк. Уже через кілька днів після того як він приєднався до столичного батальйону тероборони «Київська Русь», підрозділ перекинули в район Дебальцевого.

На відео бої за село Нікішине у вересні 2014. Позиції там, разом з іншими бійцями батальйону, утримував Лосюк. Лінія фронту розділяла населений пункт на дві частини, тому відстань між сторонами іноді скорочувалася до сотні метрів.

«​Це була досить гаряча пора у нас. Заливали свинцем просто ту сторону. Я не знаю, з одного боку це було зі страху, для того щоб не підступили, але я думаю, що це було ефективно», –​ пригадує Назар.

У батальйоні Лосюк був гранатометником, але, зізнається, вчитися стріляти довелося вже на передовій. Ніяких теоретичних або практичних знань перед відправкою на Донбас – не отримав.

«Це був лікнеп від капітана, який був у безперервному запої. Протягом дня він міг показати, як збирається снаряд, як приєднується порох до ракети, а ввечері вставити в СПГ цей снаряд, покрутити коліщатко і випустити його кудись у порожнечу. Була ще така ситуація, коли мій напарник зателефонував своїй дружині і попросив її завантажити посібник в інтернеті з використання СПГ і потім, через якийсь період, волонтери нам привезли цю інструкцію, що проливало якесь світло на те, як його можна використовувати. Ти відчуваєш себе шматком м'яса, який не розуміє що відбувається, який не розуміє – що робити. Така марність того, що відбувається. Ось, зараз щось станеться, і я навіть не зможу своє життя віддати, завдавши ворогові бодай якоїсь шкоди», – додає ветеран.

У президентському законі, який, у тому числі, регулює застосування сил тероборони, дійсно вказано, що бригади, в разі необхідності, можуть залучати до виконання завдань не тільки у себе в області, а й в інших регіонах.

– У 2014 році підрозділи територіальної оборони воювали на Донбасі, – нагадую Баргилевичу.

– Виникла така ситуація вимушена тоді. Було сформовано 32 військові частини – це окремі батальйони територіальної оборони, які були відмобілізовані, добровільно туди люди прийшли і готові були захищати свою територію. У випадку тієї ситуації, яка склалася, керівництво ухвалило рішення – частину підрозділів передислокувати для виконання завдань на тій території.

– Це може повторитись?

– Я переконаний, що це більше не повториться, тому що люди будуть захищати свою територію, свою громаду, свій дім, прив’язуючись до адміністративного поділу, який існує.

Ще одна принципова відмінність у підходах до розвитку тероборони в Україні – штатна зброя бійців. Точніше, місце її зберігання. В ухваленому законі – це спеціально обладнані приміщення в пунктах постійної дислокації. У проєкті, який відстоював Кривонос, після року служби в бригаді боєць отримував право зберігати автомат вдома.

​Свою особисту зброю нам демонструє командир відділення 130 київського батальйону тероборони Ярослав Мудрик. Це напівавтоматичний мисливський карабін. Досить поширена в Україні модель AR-15. Каже, щоб отримати право на придбання та зберігання зброї вдома, витратив загалом менше ніж три місяці. Тому не розуміє, чим викликані обмеження стосовно бійців ТрО.​

«Ніхто не каже, що треба роздавати зброю усім підряд, ніхто не каже, що треба роздавати зброю тим людям, які не навчені або тільки-но підписали контракт. Але та людина, яка вже навчена, яка вже вміє з цим працювати, яка пройшла всі вишколи, підписала всі папери, з розумінням підписала, не просто підмахнула, яка знає, що таке техніка безпеки і так далі, на даному етапі в тій ситуації, в якій ми перебуваємо, на мою власну думку, видача зброї контрактникам, принаймні в київській бригаді, це обов’язковий елемент», –​ переконаний Мудрик.

Автори закону запевняють, за деяких умов, бійці все ж матимуть змогу зберігати зброю вдома, хоча чіткі умови в документі і не прописані. Водночас, звертають увагу на ризики.

«​Можна сказати кожного разу – влада боїться давати людям зброю. Ну, в певній мірі, так. Адепти цього підходу кажуть: потім усе «устаканиться» і все буде добре, але між цим і «потім» є якийсь час, за який загине досить велика кількість людей або буде травмована на все життя. Так, у нас є величезна кількість людей, яким можна довіряти, які ніколи в житті... і таке інше. Але у нас є й інші люди. І навіть прості нормальні люди можуть хтось випити, хтось у стані афекту, хтось із кимось посварився, у когось просто пограбували квартиру і винесли автомат», –​ застерігає Денис Поданчук.

Такий підхід до зброї, вважає Кривонос, може стати критичною проблемою, яка, в разі російської агресії, паралізує роботу підрозділів.

«​Якщо це буде на базах і складах, як вони це пропонують, або в місцях зберігання – куди в першу чергу підуть розвідувальні групи росіян, щоб знищити цю зброю? Туди! А коли у кожного зброя окремо, то можливо вирахувати усіх цих людей? Абсолютно неможливо. За їхнім принципом буде так: зброя буде захоплена і знищена, а потім усі зберуться і буде як у тому анекдоті: «А куди писати листи – пишіть одразу в полон». Так от, така територіальна оборона, яка спроможна буде впродовж двох-однієї години зайняти позиції зі зброєю в руках у визначених місцях – це і є територіальна оборона. А те що вони (роблять – ред.) – це чистий «совок», який вони намагаються повторити з попередніх часів», – коментує закон Сергій Кривонос.

У квітні цього року видання «Центр журналістських розслідувань» опублікував матеріал, який проливає світло ще на один виклик, з яким зіткнулася територіальна оборона в Україні. На тлі весняної ескалації, коли Росія сконцентрувала війська поблизу українських кордонів, а також в окупованому Криму, в Херсонській області організували збори тероброни. Там журналісти дізналися, що в навчаннях задіяли людей, пов'язаних із рухом нардепа Іллі Киви «Патріоти за життя». У серпні, за даними ЗМІ, спецоперацію проти цього угруповання проводила Служба безпеки України. Там повідомили – члени організації спеціалізувалися на злочинах і провокаціях, спрямованих на розхитування ситуації в країні.

Дніпровський районний суд міста Києва. Людина за ґратами – колишній голова Херсонської облради, а зараз обвинувачений в організації вбивства активістки Катерини Гандзюк –​ Владислав Мангер. Поруч із ним – Руслан Агаєв. Саме представників його організації «Ніхто крім нас» помітили під час квітневих навчань тероборони.

«Я сьогодні перебуваю на суді у Владислава Миколайовича Мангера. Це моя громадянська позиція. Я поважаю його як людину, як друга, як професіонала», – коментує свій візит Агаєв.

За словами Агаєва, тероборона в Херсонській області якраз і стала однією з причин дружби c Мангером. Зблизились, нібито, разом працюючи над її розвитком.

«У теробороні я був одним з інструкторів і тих людей, які її створювали. Ми домовилися, була група створена спочатку з хлопців, які мали бойовий досвід, мають військову професію, свого часу навчалися в навчальних центрах ЗСУ і готові були поділиться досвідом з людьми», – каже Руслан Агаєв.

Щоправда, за даними місцевих журналістів, теробороною спільні інтереси Мангера і формування «Ніхто крім нас» не обмежувалися.

«Пан Мангер викликав їх на сесії обласної ради для забезпечення порядку в сесійній залі. Як ми розуміємо, ці люди запрошувались для політичного тиску на опонентів пана Мангера. Коли в депутата за спиною стоїть кілька десятків людей у формі з якимись засобами, то він двічі подумає, чи треба йому ставати в опозицію до тогочасної обласної ради, чи варто проголосувати так, як волів би пан Мангер», – розповідає журналіст «Центру журналістських розслідувань» Петро Коберник.

Мета створення організації «Ніхто крім нас», говорить Агаєв – протидія російській агресії в Херсонській області. Ось тільки стали відомими члени організації у зв'язку зі зовсім іншим протистоянням.

«Кілька організацій атошників зібрались для того, щоб висловити невдоволення роботою очільника районної адміністрації. Ці люди не дали конкурентам дістатись сесійної зали. Ми були випадковими свідками цього розгону і тоді, за нашими чисто візуальними даними, у кількох людей були зламані щелепи», – пригадує Коберник.

Інцидент трапився у травні 2018 року біля будівлі Олешківської районної адміністрації в Херсонській області. Тепер групі інкримінують участь у масових заворушеннях.

«​На той момент я перебував зі своїми хлопцями, як зазвичай, на охороні громадського порядку разом із новокаховською поліцією. Ми стояли у формі, зі знаками розрізнення громадського формування, ніхто не ховав облич і те правопорушення, яке нам інкримінується, ми вважаємо несправедливим і незаконним по відношенню до нас», – заперечує Агаєв.

Згодом від захисту громадського порядку організація переключилася на боротьбу з фашизмом. Руслан Агаєв тепер очолює херсонський осередок руху «Патріоти за життя» нардепа Іллі Киви.

– Наше завдання –​ зупинити розвиток нацизму. Зараз активно розвивається нацизм в Україні. Зараз Україна стала колискою фашизму в Європі.

– А можна якісь конкретні приклади, що це за організації?

– Неонацизм? Ну, це ви можете з постів наших інтернет-ресурсів подивитися.

– Ви ж знаєте, ви ж проти них боретеся.

– Я ж не для того, щоб вам заявляти. Коли прийде час у відкриту заявляти і розповісти поіменно, пофактово.

– Тобто, зараз конкретних імен і організацій ви назвати не можете?

– На даний момент я не можу сказати.

Зараз, запевняє Агаєв, він більше не бере участі в діяльності херсонської тероборони, хоча деякі члени його організації як і раніше тренують резервістів.

«​Зверталися з цим питанням і до херсонського військкомату, і до тогочасного заступника голови Херсонської ОДА, й отримали відповідь, що політична направленість тієї чи іншої особи не впливає на її професіоналізм як військового, і політична партія не може бути тим фактором, який спричиняє відбір на навчання тероборони», – говорить Петро Коберник.

Схожі випадки, за словами Дениса Поданчука, зараз зустрічаються не лише в Херсонській області, але й в інших регіонах країни.

«Насправді є, і це не тільки в Херсонській області, ситуації, коли злочинні угруповання реалізують таку можливість. Як вони думають собі – зброю дають. Є ситуації, коли вони навіть інструкторами працюють. Для цього є певні інструменти. Є органи. Всі знають, що у нас є СБУ. Може не всі знають, які департаменти цим займаються, але вони є і вони цим займаються», – запевняє Поданчук.

Після російської агресії на сході України за розвиток територіальної оборони взялася й Польща. Тепер можна порівняти успіхи двох країн. Перші три бригади там створили в 2018 році. До 2024-го хочуть залучити в тероборону понад п'ятдесят тисяч контрактників-резервістів. Зараз ця цифра на рівні 30 тисяч.

«​Цей проєкт був і є дуже важливим для нашого уряду. Тому ресурсів є досить багато і є можливості. На цей момент я би сказав, що це успіх. Після трьох років, які минули, є певні можливості, є певний досвід і я б сказав, що так чи інакше цей проєкт є успіхом», – оцінює систему головний редактор порталу «POLUKR.NET» Даріуш Матерняк.

До 2021 року Польща витратила на розвиток територіальної оборони понад мільярд євро. Тепер техніка там частково навіть більш сучасна, аніж у Збройних силах країни. Наприклад, кілька бригад уже отримали американські протитанкові ракетні комплекси Javelin. Тероборону в Польщі навіть встигли застосувати на практиці. Щоправда, поки не у військових цілях.

«Солдатів застосували, коли почалась пандемія, коли був жорсткий карантин. Деякі люди не могли вийти з дому, і ці солдати постачали їм допомогу: ліки, харчування чи цього типу речі. А коли почалася вакцинація у Польщі на початку цього року, то багато солдатів територіальної оборони також допомагали у цих пунктах, де вакцинували людей, і це була також дуже корисна допомога», – зазначає Матерняк.

В Україні в 2018 році створили 25 бригад територіальної оборони. По одній у кожній області, плюс окрема бригада в столиці. Підрозділи розраховані більш як на 100 тисяч бійців. І хоча бригади хочуть повністю укомплектувати резервістами-контрактниками, поки що таких у теробороні тільки 8 тисяч.

– За останні два роки кількість людей, які постійно призивались на збори резервістів територіальної оборони – 70% на другі збори не з’являлись. Тобто, це вода в пісок, – вважає Сергій Кривонос.

–​ А яка причина? Чому вони не повертаються?

– Тому що, якщо прийшов на збори, то з 24 годин він мусить 12 годин активно займатися бойовою підготовкою. Оці два-три дні. Тоді він отримає результат. А якщо постійні шикування, якщо незрозуміло які заняття, слабке забезпечення цих занять, то й люди розчаровуються.

–​ Поки що багато проблем у територіальній обороні. Як вважаєте, вдасться це побороти? –​ запитую в резервіста Євгенія Лешана.

– Вийде, тому що в тероборону йдуть у першу чергу мотивовані люди, зацікавлені, здатні самі впливати на якість структури, в яку йдуть. Якість структури залежить багато в чому від людей. Так, держава закостеніла, так бюрократія, так корупція і все інше, але навіть зі скрипом ця машина рухається в правильному напрямку.

Щоб здійснити заплановані президентським законом реформи в теробороні, чисельність ЗСУ законодавчо збільшили на 10 000 осіб. Із професійних військовослужбовців повинні сформувати командне ядро бригад тероборони. Зараз ці функції виконують 580 військових.