Призупинене будівництво музею та меморіального комплексу на честь загиблих протестувальників Майдану підкреслює правові та політичні перешкоди, що не дають українцям перегорнути криваву та суперечливу сторінку новітньої історії. Через сім років після того, як протести на Майдані в українській столиці досягли кривавої кульмінації, місце, де беззбройних протестувальників убивали силовики, залишається місцем злочину. Що заважає збудувати меморіал і досягнути справедливості?
Українські правоохоронці і далі говорять про важливість криміналістичного дослідження порожньої ділянки над вулиці Інститутській в центрі Києва, а слідчі вважають, що там можуть бути важливі підказки для остаточного встановлення того, хто звідти стріляв по десятках антиурядових демонстрантів 20 лютого 2014 року.
Лютий 2014 року був останнім і найкривавішим зі всіх місяців протестів, і він призвів до повалення влади прокремлівського ставленика Віктора Януковича, який наразі вважається головним відповідальним за розстріл учасників протесту.
Проте спроби вшанувати загиблих та їхній рух за допомогою меморіального та музейного комплексу були призупинені, що підкреслило труднощі, з якими зіткнулись українці у з’ясуванні цього питання.
«Нам потрібні відповіді щодо того, що сталося, хто віддавав накази, хто стріляв в людей і чому це відбулося», – каже Сергій Горбатюк, колишній прокурор, який керував розслідуванням державних злочинів проти демонстрантів Майдану і який у 2019 році попросив Київський суд призупинити будівництво меморіального комплексу.
Справа не закрита
Українська влада звинуватила понад 200 осіб у злочинах проти демонстрантів, як заявила в кінці минулого року генеральний прокурор Ірина Венедіктова, тоді як Янукович був засуджений заочно за державну зраду через свою роль у спробі придушити акції протесту.
Але обидва уряди України після Майдану були звинувачені у затягуванні встановлення справедливості, поки Кремль та його прихильники в Україні продовжують працювати над дискредитацією спадщини Майдану.
Тримісячні демонстрації спалахнули після того, як уряд Януковича змінив курс щодо планів підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року, об’єднавши різні політичні табори та громадян по всій країні проти поширеної корупції та проявів симпатії Януковича до Росії.
Під час протестів було вбито понад 100 демонстрантів, а зокрема 49 представників «Небесної сотні» загинули 20 лютого. Загинуло також близько десятка правоохоронців.
Дослідники ретельно реконструювали події того дня, покривши карту червоними позначками, що позначають цивільних осіб, розстріляних «Беркутом» з-за барикад, розташованих на вулиці Інститутській, яка починається від Майдану Незалежності – епіцентру тодішніх протестів.
Понад 20 силовиків, причетних до вбивств, уникли переслідування, оскільки втекли або до окупованого Росією Криму, або районів Донбасу під контролем сепаратистів, або взагалі до Росії, скориставшись відмовою Москви щодо екстрадиції, тих п’ятьох, які залишились у Києві, судили у 2015 році.
Найгучніша і найбільш суперечлива справа, що стала наслідком насильства, здавалося, що наблизилась до завершення, але п’ятеро звинувачених – Сергій Тамтура, Олександр Маринченко, Павло Аброськін, Сергій Зінченко та Олег Янішевський – були звільнені в межах масштабного обміну в’язнями з підтримуваними Росією сепаратистами на сході України.
У той час, як двоє згодом повернулися, Аброськін, Зінченко та Янішевський залишаються недосяжними для українських прокурорів, що спонукає до політичних міжусобиць і підриває сподівання на швидке закриття цього питання.
«Це було жахливою образою для справедливості»
Євгенія Закревська, адвокат групи позивачів у справі, звинувачує українське керівництво, зокрема президента Володимира Зеленського, у тому, що дозволили представникам «Беркуту» втекти та показали «слабкість» перед Росією.
«Це було жахливою образою для справедливості», – сказала Закревська в письмових коментарях.
Ще більш ускладнює ситуацію те, що чинне законодавство є неточним щодо заочного звинувачення осіб, тому, хоча доля Тамтури та Маринченка може бути визначена судом цього року, провадження проти інших трьох залишається замороженим.
«Ні президент, який має більшість у парламенті, ні самі пропрезидентські депутати не зареєстрували законопроєкт, який би вирішив цю проблему», – написала Закревська.
Закревська вважає, що надзвичайно важливим є продовжувати справу, зокрема задля того, щоб переконатися, що подібні події більше ніколи не повторяться. Саме тому вона та її клієнти лобіювали Горбатюка, щоб домогтися рішення суду про припинення будівництва на вулиці Інститутській.
Адвокат заявляє, що місце повинне залишатися недоторканим, принаймні до винесення першого вироку щодо представників «Беркуту», щоб дозволити проведення додаткових балістичних експериментів, які можуть підкріпити справу і «запобігти перепису історії», що є посиланням на поширення теорій змови, які розповсюджує Москва, включаючи безпідставну теорію про те, що лідери української опозиції найняли грузинських снайперів, аби навмисно спричинити кровопролиття.
Закревська також стверджує, що існують нові дані та фотодокази, а також свідчення, які все ще повинні бути співвіднесені із місцем події.
Меморіал і Музей Революції Гідності
На даний момент це спричинило зупинку будівництва постійного меморіалу та музею, які б «показали правду» про Майдан, за словами директора Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні- Музею Революції Гідності.
Архітекторів обирали шляхом відкритого конкурсу, та навіть була здійснена проплата за початок будівництва меморіалу, першої із двох частин проєкту.
Проте чиновники не змогли сформулювати умови або чіткий графік роботи, в той час як Пошивайло сказав, що «справді комедійна ситуація» стала причиною для затримки, а Горбатюк заявив, що затримка необхідна для кримінального розслідування.
Більш серйозний розвиток подій відбувся у річницю початку протестів на Майдані в листопаді, коли поліція провела обшуки в будинку та офісі Пошивайла в рамках розслідування щодо звинувачень у розкраданні грошей, призначених для будівництва.
На прохання проросійської опозиційної партії державні слідчі також почали розглядати заяву про те, що лідери Майдану організували «переворот» – так Кремль та проросійські сили називають Революцію Гідності.
Пошивайло стверджує, що кошти вже були в кишені підрядників, робота яких була зупинена, а офіс Зеленського розкритикував обшуки як такі, що не відповідають часовим рамкам, хоча інцидент додав суперечностей щодо проєкту, відкриття якого спочатку планувалося на початок 2019 року.
Небезпечні наративи
Тим часом навіть ті, хто зазвичай об’єднані у прагненні досягти справедливості за злочини, які були здійснені проти протестувальників на Майдані, розділяються у цьому питанні, що відображає політичний характер історичної пам’яті в Україні.
Адвокат Віталій Титич, який представляє сім’ї кількох загиблих протестувальників, вважає, що додаткові слідчі експерименти на вулиці Інститутській не є необхідними, оскільки слідчі вже зібрали безліч доказів, перед тим, як справа була передана до суду.
Він вважає, що уповільнення планів побудови меморіалу грає на руку московському наративу про те, що праві радикали, які протестували проти будівництва, ухвалюють рішення в Києві.
Титич стверджує, що набагато кориснішим було б встановити, без міфологізації, контекст подій на Майдані та наслідки вбивства протестувальників – для майбутніх поколінь.
«Чітке розуміння того, чим був Майдан, від початку до кінця – це вихід із ситуації, в яку [президент Росії Володимир] Путін затягнув нас», – сказав він.
Читайте ще:
РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВ МАЙДАНУ: ХРОНОЛОГІЯ
ЄСПЛ: Україна відповідальна за смерть Вербицького та інші порушення під час Євромайдану
