Росіяни, які воюють проти Росії на боці України, – вже стара нова реальність. Те, що таке явище має місце і що, зокрема, існує «Російський добровольчий корпус» (РДК), не було таємницею. Навпаки, бійці підрозділу активно спілкуються з пресою, а телеграм-канал РДК активно оновлюється. Але діяльність корпусу не була топ-темою, як і загалом участь росіян на боці України. Події у Брянській області РФ 2 березня це змінили.
«Рейд» бійців РДК в Росію, ще й з заявою про те, що «вільні російські люди зі зброєю в руках можуть боротися з режимом» – здивував і декого навіть шокував, у першу чергу, звісно, в РФ. Та цікавість до формування зросла і серед українців. Що відомо про РДК, його бійців та те, чого вони прагнуть, воюючи на боці України, – розібрались Донбас.Реалії (проєкт Української служби Радіо Свобода).
Як з’явився «Російський добровольчий корпус»?
Ініціатором створення корпусу і його командиром називає себе Денис Капустін. В інтерв’ю Радіо Свобода у грудні 2022 року він, щоправда, назвав лише своє ім’я, проте зараз його прізвище відкрито звучить у медіа.
Денис розповів, що на думку створити «етнічний російський підрозділ» його наштовхнуло виокремлення білоруського полку Кастуся Калиновського у складі ЗСУ. Тож «почав з цією ідеєю гасати з середини весни» [2022 року]. До цього нинішні бійці РДК воювали у складі різних підрозділів.
«Найголовніше, з чого почалося наше більш-менш офіційне життя, – це 98-й батальйон ТрО «Азов», Дніпро. Їхній комбат – мій гарний приятель, ще зі, скажімо так, довколафутбольних старих часів. Повірив мені і довірив ділянку фронту», – розповів Капустін.
Офіційно про створення «Російського добровольчого корпусу» було оголошено у телеграм-каналі РДК 11 серпня 2022 року.
Хто такий командир РДК Денис Капустін?
Денис Капустін відомий також під псевдонімом Денис Нікітін, і згадки про нього з тим чи іншим прізвищем нескладно знайти в архівах українських та закордонних ЗМІ. Він має яскраву і строкату біографію, в якій вистачає білих плям.
Сам він каже, що народився у Москві, але сім’я довго жила в Європі. Освіту отримав в Нідерландах та Німеччині, після повернувся до столиці РФ. У 2014 році нібито приїздив у Київ на Євромайдан, а після Революції Гідності, у 2017 році і зовсім перебрався до України. Тут він і був з родиною 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення РФ.
Читайте також: «М'ясорубка для Росії». Чому ЗСУ продовжують утримувати Бахмут
Про Капустіна серед іншого відомо, що він влаштовував турніри з ММА (змішаних єдиноборств – ред.) і має заборону в’їзду до ЄС на 10 років. Журналіст Крістофер Міллер в статті на Радіо Свобода у 2018 році охарактеризував його як російського футбольного хулігана, який заснував бренд одягу для білих націоналістів.
А у матеріалі «Заборони» у 2020 році Капустін згадується як «відомий російський неонацист», що проходив серед підозрюваних у справі про побиття футбольними хуліганами ФК «Кельн» фанатів ФК «Шальке» у 2014 році.
Сам Капустін заборону в’їзду до ЄС у своєму грудневому інтерв’ю Радіо Свобода пояснив так: «Я організовував турніри зі змішаних бойових мистецтв у, скажімо так, патріотичному, націоналістичному середовищі. У Росії, у Франції, в Італії, Німеччині, Польщі. Мою посвідку на проживання анулювали, і влада Федеративної Республіки Німеччини визнала мене загрозою демократичному ладові і демократичним цінностям».
Хто воює у складі РДК, і скільки бійців у його складі?
На питання про попередню діяльність теперішніх бійців РДК, командир сміючись відповів: «[є] і актори, і каторжники-втікачі». За словами Капустіна та розповідями самих бійців, до РДК приєднались, зокрема, колишні військові ЗС РФ, колишні співробітники ФСБ, МВС, активісти націоналістичних неформальних рухів, які розчарувались в ідеях «русского мира». Більшість бійців, які відкрито чи анонімно спілкувались з медіа, входили до однієї з цих категорій.
Приміром, боєць РДК Олександр, який разом із командиром давав інтерв’ю Радіо Свобода, розповів, що до 24 лютого навіть не тримав зброю у руках. Він народився у Кемеровській області РФ. У 2017 році одружився з українкою, займався будівельним бізнесом, який пов’язав частково з Україною. Коли зрозумів, що в Росії «все сильніше підкручують гайки людям, які мають навіть приблизне відношення до націоналістичних правих кіл», родина покинула Росію і переїхала під Київ – в Ірпінь.
Читайте також: ЗСУ готують контрнаступ. Будуть відбивати Південь?
Попри доволі високий рівень медійності, чисельність формування невідома навіть приблизно – жоден з бійців РДК досі ніколи її не називав. Один із бійців РДК, ексофіцер ФСБ РФ Ілля Богданов в ефірі Радіо Донбас.Реалії відмовився відповідати на це запитання.
«Я не можу цю цифру розголошувати. Скажімо так, достатньо, і черги до нас стоять», – пояснив лише Богданов.
В'ячеслав Ліхачов, експерт з праворадикальних рухів у Росії, член Експертної ради Центру громадянських свобод в ефірі Радіо Донбас.Реалії назвав РДК «групою, яка претендує на те, щоб бути чисельністю до роти» (залежно від роду військ рота складається зі 180-200 бійців – ред.).
Де воювали бійці РДК?
В одному з постів у телеграм-каналі РДК пишуть, що до відокремлення «Російського добровольчого корпусу» як самостійного підрозділу його бійці у складі інших формувань брали участь у боях за Бучу, Ірпінь, Мощун, Горенку.
Загалом, як зазначається, вони воювали у Київській, Чернігівській, Миколаївській, Запорізькій та Донецькій областях. Станом на 9 вересня, коли був опублікований пост, вони воювали на південному сході України. У своїх інтерв’ю Капустін та інші бійці розповідають подробиці своєї участі в боях у цих точках.
«5 березня в Ірпені. Викотилися два чи три танки й гаубиці, почали обстрілювати житловий комплекс. І плюс ще мінометна батарея у них (російських військ – ред.) стояла. А нас із десяток людей на даху були, і потім бігли вниз, як у фільмі «Матриця» – надворі усе горить, сипляться снаряди. Впродовж наступних двох діб ми ще й з боями йшли з Ірпеня до Києва», – розповів боєць РДК в інтерв’ю Радіо Свобода про бій, який йому найбільше запам’ятався.
Який офіційний статус РДК?
У статтях, новинах і навіть «Вікіпедії» можна зустріти формулювання, що «Російський добровольчий корпус» входить до складу ЗСУ або ще конкретніше – до складу Інтернаціонального легіону, що своєю чергою належить до ТрО ЗСУ. Проте у відкритому доступі немає жодного офіційного документу на підтвердження цього. Так само жодна офіційна особа в Україні публічно подібного не стверджувала. Якщо подивитись інтерв’ю бійців, і вони про це не заявляли.
«Їхній офіційний статус незрозумілий. Судячи з заяв спікера і ймовірного лідера добровольчого корпусу [Дениса Капустіна], вони перебувають під загальним командуванням і керівництвом ГУРу [Міноборони України] – розвідки», – вважає Ліхачов.
Однак це можна вважати лише припущенням через відсутність офіційних даних чи коментарів військово-політичного керівництва України чи його повноважних представників. Приміром, у відповідь на закиди російської влади про нібито напад української ДРГ в Брянській області РФ та заяви РДК представник ГУР Андрій Юсов навіть найменшим чином не натякнув на якийсь зв’язок влади чи військових з підрозділом.
«Те, що сьогодні громадяни РФ на певній території повстали для того, щоб повалити режим Путіна, – це закономірний розвиток ситуації після вторгнення в Україну», – пояснив Юсов, зауваживши, що Росія є дуже нестабільним утворенням з великою кількістю внутрішніх протиріч та конфліктів.
Пізніше командир РДК Денис Капустін заявив Financial Times, що українська влада знала про плани бійців корпусу проникнути у Брянську область РФ. За його словами, якби рейд не було погоджено, то всіх його учасників знищили б.
Крім того, в інтерв’ю Радіо Свобода командир РДК зазначав, що для виконання завдання вони можуть у «керівництва» попросити практично будь-яке озброєння, зокрема, важке, дані розвідки тощо. Але про яке саме керівництво йдеться, не розповів.
Проте зазначав, що проходив анкетування, поліграф, додавши, що на кожного рекрута складається психологічний портрет. Конкретну спецслужбу, яка займається перевіркою кандидатів у бійці РДК, він не назвав.
Один із бійців РДК Дмитро, що розмовляв з російським виданням «Важные истории» на умовах анонімності, нібито показав його журналістам український військовий квиток та запевнив, що «Російський добровольчий корпус» належить до складу ЗСУ.
В одній із «програмних» статей корпусу «Відродження непримиримості» від 9 грудня 2022 року використане таке формулювання: «[Україна] цілком підтримує ініціативи РДК з надання збройного опору необільшовицькому режиму і забезпечує бійців на рівні своїх збройних сил». Хоча в статті «Підсумки року» за 2 січня 2023 року вже вказано, що РДК «офіційно частина ЗСУ», а його бійці, «забезпечені заробітною платою, мають контракти та військові квитки».
Чому РДК воюють на боці України і чого прагнуть?
Детально політичні погляди та цілі детально викладені в іншій «програмній» статті «За що ми боремося», викладеної наприкінці листопада 2022 року. Передусім там заявляється, що вони не росіяни, а «русские».
«Ми вважаємо, що росіяни (в оригіналі «россияне» – ред.) – це така політична нація, яку намагаються зліпити на території Російської Федерації. «Російський» – в сучасних реаліях практично синонім слова «радянський»… Вони (Кремль – ред.) хочуть розмити поняття, що є титульна нація і є всі інші. А ми, навпаки, цей момент виділяємо», – пояснив Денис Капустін в інтерв’ю Радіо Свобода у грудні 2022-го.
Тому в РДК також наполягають, що їхній добровольчий корпус «русский, а не российский».
Щодо політичних поглядів, то у пості в телеграм-каналі формування чітко вказано: «особовий склад «Російського добровольчого корпусу» дотримується правоконсервативних та традиціоналістських поглядів та переконань».
В тому ж «програмному» тексті «Відродження непримиримості» пояснюється ціль РДК. А саме – «здобути свободу батьківщині та російському народу на службі країні (Україні – ред.), яка найбільше постраждала від більшовиків сучасного штибу, що стоять при владі в так званій «РФ».
У РДК запевняють, що готові зі зброєю в руках боротися із нинішньою російською владою. Але лише після завершення бойових дій в Україні.
«Варто розуміти, що повноцінне перенесення бойових дій на територію РФ стане можливим лише після деокупації тимчасово втрачених територій України», – йдеться в пості у телеграм-каналі РДК.
Хоча частина бійців заявляють, що прагнуть отримати громадянство України. Є і ті, хто і так мав український паспорт або вже встигли отримати його після переїзду до України, як той самий Ілля Богданов.
У «Російському добровольчому корпусі» запевняють, що мають прихильників і на території РФ – «кілька автономних груп та активістів-одинаків, що діють від імені РДК».
«Надзавданням корпусу, очевидно, політичним завданням, є заява про власну суб'єктність і в перспективі участь у збройній боротьбі з путінським режимом у самій Росії. Що логічно, оскільки у підрозділі об'єднані етнічні росіяни та громадяни Росії, які перебувають в опозиції до путінського режиму», – вважає Ліхачов.
На думку експерта з праворадикальних рухів у Росії, резонанс від рейду у Брянську область може бути використаний для стимулювання російської опозиції «до переходу від розмов про майбутнє прекрасної Росії без Путіна, яке настане незрозуміло як, до практичних дій, які в умовах, що склалися, можуть бути тільки озброєними». І додав, що записана у Брянській області РФ заява бійців РДК якщо не відгукується, то щонайменше широко обговорюється в колах російських опозиціонерів.
Попри доволі значну публічність «Російського добровольчого корпусу», точної інформації про нього вкрай мало. Втім, ця ситуація не є унікальною. Так само не вдасться знайти офіційних відомостей і про інші «іноземні» формування, що воюють на боці Україні. За даними військового проєкту MilitaryLand, таких в Інтернаціональному легіоні понад 15, включно з російським підрозділом.
Та напевно можна сказати про РДК одне – зараз його бійці воюють на боці Україні. І, судячи з подій у Брянській області, значення формування у російсько-українській війні може зрости.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Російські добровольці, які воюють за Україну: хто вони і чому здійснюють рейди в РФ?
Російські добровольці в Україні згруповані в «Російський добровольчий корпус» (РДК) та Легіон «Свобода Росії». Загальна їхня чисельність точно невідома, але може коливатись від кількох сотень до кількох тисяч.
Вони неодноразово здійснювали рейди на територію Російської Федерації, переходячи українсько-російський кордон. Рейди здійснювались переважно на Бєлгородську та Брянську області Росії.
На підтвердження реальності своїх дій бійці РДК та Легіону «Свобода Росії» постять фотографії та відео з прикордонних пунктів з російського боку, біля поштових відділень та дорожніх вказівників, аби довести, що вони – справді на території Росії.
Глибина їхнього проникнення в Росії теж різна – від кількох кілометрів до максимально 130 кілометрів (село Любимівка Брянської області).
Принаймні один раз через дії добровольців у Бєлгородській області 23 травня 2023 року влада Росії оголошувала режим контртерористичної операції. Також у кінці травня під час рейду добровольців російська влада змушена була перемістити 3-тю мотострілецьку дивізію 20-ї загальновійськової армії з окупованих частин Луганської області України на російську Бєлгородщину.
Російські добровольці також публікували відео з полоненими солдатами армії Росії, яких вони брали в полон під час рейдів, а також звітували про підбиття принаймні двох російських танків, а також пари БМП та БРДМ.
Російські добровольці жартували (в стилі роспропаганди 2014 року), що купили зброю і форму «у воєнторзі».
Деякі європейські країни – наприклад, Бельгія – висловлювали стурбованість, що ці бійці використовували за межами України автоматичну зброю, поставлену ЗСУ Бельгією. Щодо західної зброї, то командири добровольчих підрозділів пояснювали, що відбили цю зброю в армії Росії під Бахмутом після того, як росіяни спершу захопили ту західну зброю у ЗСУ.
Військово-політичне керівництво України офіційно не говорить про будь-яку причетність до дій російських добровольців на території РФ. Радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк сказав 22 травня, що Україна не має стосунку до подій у Бєлгородській області, «проте з цікавістю спостерігає за їхнім розвитком».
«Єдиною рушійною політичною силою в тоталітарній країні закручених гайок завжди неминуче стає партизанський рух зі зброєю в руках», – додав Подоляк, який також назвав бойові дії на території РФ «кінцем епохи «путінської стабільності».
Українські користувачі соцмереж на тлі рейдів активно писали про створення «Бєлгородської народної республіки» на території Росії –мовляв, у відповідь на дії Москви щодо створення так званих «ДНР» та «ЛРН» на сході України в 2014 році.
За статусом російські добровольці перебувають в структурі ЗСУ, але, як сказав представник ГУР МО Андрій Юсов, «якщо говорити про їхню діяльність на території РФ, як громадяни РФ, звичайно, вони вдома діють автономно».
Представник Політцентру російської збройної опозиції Олексій Барановський зауважив, що на час рейду на територію Бєлгородської області добровольці «Російського добровольчого корпусу» та Легіону «Свобода Росії» брали звільнення зі служби в ЗСУ, себто йшли у відпустку.
Причини
Причинами своїй збройних рейдів російські добровольці називають боротьбу за звільнення російського народу від «антинаціонального режиму» і що вони виступають проти «злочинної кремлівської влади та всіх осіб, котрі віддають та виконують злочинні накази», а також тих, хто підтримує вторгнення Росії в Україну.
Олексій Барановський, представник Політцентру російської озброєної опозиції, сказав, що «ціль максимум – взяти Кремль і видати Путіна міжнародному трибуналу».
Російське телебачення спочатку було спантеличене – як повідомляти про військові операції російських добровольців на території самої Росії? Але потім на телеканалах Росії їх почали називати «неовласівцями» і звинувачувати в «фашизмі».
Хто вони?
У складі РДК та Легіону «Свобода Росії» воюють громадяни РФ, серед яких є колишні військові армії Росії, а також ексспівробітники ФСБ та МВС. Також є й колишні активісти крайніх правих російських націоналістичних рухів, які розчарувались в ідеях «русского мира».
Підсумовуючи вторгнення на територію РФ у травні 2023 року, один з провідних бійців Легіону «Свобода Росії» з позивним «Цезар» сказав, що головним висновком після операції є те, що «кордон (Росії) не на замку» і порадив людям в Кремлі «не розслаблятись».
