Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» у своєму репортажі розповідає про будні українських військових на Бахмутському напрямку, ситуацію поблизу окупованої частини міста і як українські війська проводять штурми на східному фронті.
На вулиці ще темно, але українські військові, щільно набившись у кузов пікапа у повному екіпіруванні, їдуть заступати на пост. Авто, що прямує у бік Бахмуту, світанок застає в дорозі. З обидвох боків її оточують поруйновані війною будинки.
На місці розвантаження йде швидко. Одні прийшли – інші одразу ж збираються біля машини. Поки світало – разом із бійцями «Донбас Реалії» приїхали на позицію на околицях Бахмуту та застали «перезмінку»: частина бійців їде з позиції, частина на неї заступає. Бійці тут чергують кілька діб. Жартують, що їхня позиція – такий собі відпочинок.
«Дві доби добре переношу. На дивані вдома краще. Це найзручніший мінімум. Вийшов, ночами ти чергуєш, трохи спиш. Не втомлюєшся, в принципі, і встигаєш швидко вийти, відновитись. Скажімо, 2-3 доби – це оптимальний «релакс». На інших напрямках деякі підрозділи по 12 днів взагалі перебувають в таких умовах. Порівняно з цим – це, так би мовити, прогулянка. Вийшли, почергували та пішли», – каже боєць 93-ї ОМБр ЗСУ з позивним «Кодер».
Поки ранок, військові кажуть, що на цьому рубежі оборони відносне затишшя, хоча кожних кілька хвилин чутно або кулеметні черги, або прильоти-відльоти снарядів. І що далі буде виднішати, коли вже настане день, обстріли лише посиляться.
«Треба дуже стежити за дронами, тому що вони тут постійно висять. І тільки вони помічають скупчення людей – одразу починаються сюди прильоти. По одній цілі вони не б’ють. Вони б’ють по більше від 3 осіб. Це, переважно, мінометні обстріли. Дуже часто танки працюють. Найстрашніше – це танк. Ти не чуєш вильоту, ти чуєш, коли вже розривається снаряд», – розповідає ще один боєць 93-ї ОМБр ЗСУ з позивним «Боцман».
Читайте також: Битва за Бахмут. Хроніка оборони міста-фортеці (оновлюється)
Але коптери використовує і українська аеророзвідка – як правило, шукають різноманітний транспорт, техніку, міномети. Цілі намагаються відшукати у вже захопленому місті, розповідає про один із успішних прикладів роботи боєць з позивним «Гатс».
«Дві машини під’їхало, на легковушках звичайних. Якраз до цього ми відпрацювали і знищили, завдяки роботі нашої великої артилерії, плюс-мінус, 8 людей. Якщо їх так можна назвати. І до них їхала евакуація на якихось легковушках. На жаль, я не можу 100% сказати, що це були за машини. Там було 2 машини, вони чітко зупинилися і там чітко по них відпрацювали».
На позиціях бійцеві із позивним «Боцман» доводиться перейматися не лише про підлеглих – у підрозділі він кілька місяців і сюди прийшов не сам.
«Я з сином тут. Ми разом прийшли, йому 24 роки. Мені 56. Він просто зараз відпочиває, буде в другій зміні. Я стараюсь завжди брати разом, тому що він завжди переживає за мене, я за нього. А так, коли ми разом – ми разом в Бахмуті були – всі виходи були разом. Зараз просто трохи розділили нас. Доводилось все разом: і поранених виносити, і вбитих виносити», – каже «Боцман».
Із окремих позицій бійці спостерігають за містом Бахмутом, більшість якого, за винятком невеликої частини, окупувала Росія. Точніше, за тим, що від нього залишилося. Звідси видно руїни багатоповерхівок. Як кажуть військові, які тут перебувають, російські підрозділи, які зараз всередині міста – вони не штурмують, оскільки їм, умовно, немає за що «зачепитися». Вони тримаються за ті багатоповерхівки, ті висоти, які дають їм перевагу над передмістям.
Читайте також: Що зараз відбувається на фронті? Головне про український наступ, який почався (або ще ні)
«Вони зайняті флангами, тому що наші війська штурмують їх по флангах. Просувається 3-я штурмова [бригада]. Штурмує їх. Кожен день по 200-300 метрів прибавляється», – продовжує «Боцман».
«Фланги наші пробивають – вони в оборону встають. Уже не наступають. І артилерія вже – вони по передній лінії, просто били по нас. Раніше дійсно квадрати накривали. Чи їм тепер доводиться фланги захищати свої, відбиватись. Це вже райська тиша», – розповідає побратим «Боцмана» Ігор.
Обстановка на напрямку залежить від дій підрозділів на різних флангах – на північ від міста 30-а окрема механізована бригада кілька тижнів тому просунулася на понад пів кілометра – українським піхотинцям протистоять російські десантники. До цієї атаки фронт тут був статичним.
«Таке, щоб сказати, що вони якісь лохи, то ні. Оце крайній раз ми штурмували – танк їздив просто по їхніх траншеях. Просто танк назад-вперед їздить. Наш танчик від’їжджає – один одразу ж вискакує із трубою розвідника, дивиться. А інший одразу ж розчищає траншею. Тобто такого, щоб тікали, коли наша бронетехніка веде вогонь, такого не було. Уже коли наш танк під’їхав на 15 метрів і з 15 метрів почав стріляти їм по траншеях – тоді вже один втік, а решта залишилася на позиції. Наша піхота зайшла і взяла їх у полон», – розповідає боєць 30-ї ОМБр ЗСУ Євген.
Сергій – боєць 30-ї ОМБр ЗСУ, він один із тих, хто перший заходить до окопів противника як штурмовик. Зараз він на відпочинку, а на завданні несе на собі понад 30 кг вантажу – з власного досвіду бере якнайбільше гранат і магазинів.
«Коли закочуєшся в окоп, починається стрілкотня – ото вже страх тоді пропадає. Тоді адреналін більше тобою управляє. А страшно – завжди страшно. Головне оцей перший крок зробити до цього штурму. Поки їдеш на цих МТ-ЛБ чи «бехах» – воно дуже страшно. А вже як увійшли в контакт – той страх якось пропадає. В більшості випадків іде не за планом. Планується одне, а там геть зовсім по-іншому. На рахунок того, що все чітко пропланував – так не буває. Напевно, ще ні разу не було», – розповідає Сергій.
«Дорозвідку провели, що там може бути 3-4 людини, а насправді їх там може бути набагато більше. Воно додає складності своєї. Сили їх не підтягнуться, тому що наша арта їх покриває, але ти приходиш, а там набагато більше їх», – каже його побратим Артем.
«Звичайно – не відступати. Приймати бій і відбивати те, що ми мали зробити. Ми ж йдемо туди не для того, щоб відступати. Ми йдем для того, щоб звільнити наші території», – продовжує Артем.
Але у будь-якому наступі, яким би не був його масштаб, щоб прикрити піхоту і підвищити шанси на успіх, беруть участь й інші підрозділи – аеророзвідка, танкісти, усе можливе далекобійне озброєння, і багато інших.
«Інженерні підрозділи можуть проробляти проходи в інженерних загородженнях – як у наших, так і в загородженнях противника. Піхота, відповідно, робить свою найбільшу роботу – це сам наступ, саме знищення противника. Кожен на своєму напрямку. Це великий об’єм роботи, який треба обробити і правильно спланувати, тому що це людські життя. Задача, рано чи пізно, все одно буде виконана, але людей треба берегти», – каже ще один боєць 30-ї ОМБр ЗСУ з позивним «Піротехнік».
Читайте також: «Розбили повністю»: як танкісти на «трофеях» прорвали російські позиції під Бахмутом
Боєць Олександр радянським СПГ (станковим гранатометом) керує вже не перший рік – строкова служба, контракт, а потім повномасштабне вторгнення Росії в Україну – постійно біля цієї, як він каже, труби. Каже, допоможе впоратися і з піхотою, і з технікою.
«Навіть якщо над головою пролетить – я думаю, кожен пригинається. Навіть якщо я не влучу, людина, тобто не людина, а, якби вам сказати, загарбники, вже будуть відчувати, що вони вже на мушці, що будуть вже не так лізти. Комусь я, може, життя врятую. Мені тут комфортніше. І я, якщо б стояв, а мені в тилу хтось допомагав – це було б дуже приємно. Воно дає, підсилює бойовий дух, моральний стан. І я вважаю, що моя робота потрібна», – каже Олександр.
«Це дуже важливо. І хлопці, я хочу сказати, великий плюс, що мінометникам, хто з СПГ стріляє, хто з ПТУРів стріляє, АГСи – це все дуже важливо. Ми даємо координати, де ми не можемо вибити своїми силами, вони подавлюють ту точку і ми просуваємося, відповідно, вперед», – додає Сергій.
Читайте також: Квиток в один кінець: як Росія заганяє новобранців на війну проти України
Військові зараз багато кажуть про те, що усі мають працювати на піхоту, адже саме піхоті потрібно долати позиції і укріплення окупаційних військ.
«У них нори – як кроти риють. Укріпи в них хороші. Перші рази, коли ми йшли – ми не знали, що там у них робиться. Потім, по-тихеньку, ми зрозуміли, що вони укріплюються, що в них можуть бути нори, що в них можуть бути і якісь лабіринти, які треба буде пройти. Закидаємо, працюємо, викурюємо», – каже Артем.
«А перед штурмом я завжди думаю про дружину, про дітей, про батьків. Весь час на позитиві. Так само і хлопців підбадьорюю. Бо кожен, знаєте, сідає, задумується щось собі. Збираємося завжди. Один одного підтримуємо. Поговоримо… Виконуємо бойове завдання», – додає Сергій.
Команді «Донбас Реалії» доводиться швидко їхати назад. Дорогою від позицій у вікнах автівки – села на околицях Бахмуту. Цілих будівель, в принципі, вже не залишилося. І що довше тривають бойові дії довкола, тим менше тут хоч щось нагадує про колись мирне життя.
