Сибір.Реалії
Шість тисяч сиріт із Росії брали участь у війні з Україною, 4 тисячі з них повернулися із зони бойових дій, ще 2 тисячі продовжують службу. Ці цифри назвала російській газеті «Вєдомості» депутатка Держдуми РФ Ніна Останіна наприкінці вересня 2025 року. Скільки сиріт загинули, стали інвалідами чи потрапили в полон, вона не уточнила. За даними голови правління КРОО допомоги громадянам, які опинилися у складній життєвій ситуації, «Життя у твоїх руках» Катерини Горєлкіної, на війні загинули 145 сиріт. Журналісти проєкту Радіо Свобода Сибір.Реалії за три з половиною роки війни знайшли 190 некрологів.
30 серпня у місті Міасс Челябінської області поховали загиблого на війні в Україні 20-річного Данила Трубєєва. У жовтні 2024 року він потрапив у полон на Торецькому напрямку. Як пише тг-канал «Полонені СВО» (так у Росії називають війну проти України – ред.), бійці «Азову» буквально дістали його з-під завалів разом із трьома товаришами по службі. В інтерв'ю вся четвірка говорила, що їх відправили «з автоматом проти танка», і дякувала українцям за порятунок.
У квітні 2025 року Данила обміняли, але, за словами рідних та друзів, командири не дали йому навіть відпустки. Через кілька місяців він загинув. На запитання, чому пішов воювати, його вчителі та рідні відповідають просто: він – сирота. За їхніми словами, крім проблем із житлом, з якими стикаються сироти, стаючи повнолітніми, на них впливає атмосфера в дитбудинках та центрах допомоги дітям, де вони проводять більшу частину часу.
«Їм промивають мізки 24/7, критичне мислення не розвивають. Жодне не розвивають: вони ж у магазині хліб вчаться купувати у 18 років, коли залишають дитбудинок», – каже вчителька загиблого.
«Мама втопилася у ставку»
– Чому підписав? – замислився один із родичів Данила. – Я не знаю. Я його відмовляв. Але він вважав, що легко заробить грошей – йому обіцяли, що вбивати йому не доведеться: «Буду сидіти при штабі, лагодити машини». Ага, зараз. Через місяць він мені телефонував – просив його витягти. Виявилося, його кинули штурмовиком, частина №71443, навіть без підготовки. Тиждень вони провели на шикуваннях – це підготовка? Просив допомогти, хотів повернутися. А що я можу зробити?!
На запитання про дитинство родичі Данила насамперед виправдовуються, що «ніяк не могли взяти його до себе». Після третього класу школи Данило потрапив до дитбудинку – міаського Центру допомоги дітям «Райдуга». Його мама наклала на себе руки, а батько «не захотів забрати» сина в нову сім'ю.
– Мама не була з батьком в офіційному шлюбі, вона одна ходила на батьківські збори, батько не з'являвся. Мама [Данила] дуже любила, я не розумію, як вона змогла ось так його залишити. Сталася трагедія: вона втопилася в міському ставку, а рідний батько від хлопчика відмовився. Старший брат був сам іще підлітком, він від іншого батька. Дядьки-тітки – далеко, – розповідає одна з перших учительок Данила Ольга Валеріївна (усі імена змінені з міркувань безпеки співрозмовників). – Хлопчик кілька років не міг прийти до тями – як 8 березня (день смерті матері), то в сльози.
Рідні батька пам'ятають Данила лише дуже маленьким.
– Тихий, покірний був. Наша бабуся хотіла його до себе забрати, коли батько відмовився. Але їй стало зле зі здоров'ям. І Даньку здали в дитбудинок. Старший брат його відвідував, але у нього самого ні кутка, нічого не було, – каже родичка Альона.
Близькі родичі Данила вважають, що з віком більш самостійним він так і не став.
Я йому кажу – куди ти лізеш? Це ж механік на «СВО». Він: «Я стріляти там і не буду, при штабі сидітиму. Зате квартиру куплю». КупивІгор
– Що скажуть, тому й повірить: квартиру шахраям відписав, без грошей сидів. Хоча спеціальність була – рік тому він закінчив профліцей №8, навчився лагодити машини. Але роботу не зміг знайти. Тут йому й пообіцяли місце механіка. Я йому кажу – куди ти лізеш? Це ж механік на «СВО». Він: «Я стріляти там і не буду, мені сказали – при штабі сидітиму. Зате годуватимуть, потім квартиру куплю». Ну от, купив... – зітхає його родич Ігор.
У жовтні 2024 року 19-річного хлопця відправили штурмовиком на Торецький напрямок, де він потрапив у полон до солдатів «Азову».
– Спочатку я злякався, все думав, де і як він загинув. У січні побачив коротке відео з його іменем, видихнув: він у полоні. Думав, усе, як би його швидше обміняли, чи що. А у квітні, коли обмін відбувся, виявилося, що боятися треба було не полону, – каже Ігор. – Даня після обміну намагався повернутися додому. Він у полоні обіцяв, що не повернеться більше на фронт. Але вирватися вже не вдалося. Спочатку відібрали телефон, документи і посадили в яму, потім – у штурмовики. У серпні він в одному з них загинув.
Він у полоні обіцяв, що не повернеться на фронт. Але вирватися вже не вдалося. Відібрали телефон, документи і посадили в яму, потім – у штурмовики. У серпні він в одному з них загинувІгор
30 серпня 2025 року Данила поховали. На церемонію прийшло кілька однокурсників із профліцею, вчителі.
– Народу небагато було, з родичів лише пара осіб. Я не питала, чому вони його залишили в дитбудинку. Але моя думка – усе пішло звідти. Там усі стіни обвішані плакатами з рекламою контрактів із шаленими сумами «зарплати», по телевізору – новини про те, як легко і просто воювати в Україні. З комісаріатів заходять вільно і рекламують війну, буквально обманюють: «Будеш сидіти завгоспом у тилу, жодного «нациста» наживо не побачиш». Вони вуха розвісять, а потім приїжджають у цинку, – каже колишня вчителька центру допомоги Олександра Семенівна. – У класі сказати щось проти небезпечно, відведеш по одному – намагаєшся пояснити, але куди там, очі скляні. «Я зараз у черзі на квартиру тисяча сто п'ятий за рахунком, підпишу – стану першим!»
Діти-сироти – особи віком до 18 років, у яких померли обоє або єдиний із батьків;
Діти, позбавлені батьківського піклування – особи віком до 18 років, які залишилися без піклування єдиного або обох батьків з інших причин;
Особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – особи віком від 18 до 23 років, у яких, коли вони були віком до 18 років, померли обоє або єдиний із батьків, а також які залишилися без піклування єдиного чи обох батьків і мають відповідно до цього федерального закону право на додаткові гарантії щодо соціальної підтримки.
(Федеральний закон від 21.12.1996 N 159-ФЗ (ред. від 31.07.2025) «Про додаткові гарантії щодо соціальної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).
У червні 2023 року набула чинності норма, згідно з якою сироти, які беруть участь у війні проти України, отримали пріоритетне право на отримання житла від держави. Маніпулюючи цією пільгою, регіональна влада заманює таких людей на контракт, обіцяючи «житло позачергово». Однак до його отримання мало хто доживає, а рідним загиблих на війні сиріт у наданні обіцяного житла, як правило, відмовляють.
У серпні 2023 року редакція Сибір.Реалії писала, як рідним Олексія Тужилкіна з Іркутської області подзвонили з військкомату й офіційно підтвердили його загибель на війні в Україні. Його вдова Світлана отримала звістку про те, що «їх усіх розбомбили», ще за тиждень до цього. Згодом чиновники повідомили, що викреслили Олексія з черги на отримання житла, де він так і залишився 1047-м. На війну Тужилкін пішов саме через те, що чиновники пообіцяли йому «просування по черзі», якщо він завербується на війну.
У 2025 році рідні Олексія підтвердили, що квартиру вдові Тужилкіна так і не надали, а з адміністрації губернатора не передзвонили, хоча обіцяли «розібратися». За три місяці, що Тужилкін провів на війні, він отримав «зарплату» лише один раз. Виплати від губернатора області, за словами вдови, йому не перераховували.
190 некрологів сиріт
Незважаючи на відсутність офіційної статистики, співробітники дитячих будинків, з якими вдалося поспілкуватися журналістам Сибір.Реалії, впевнені, що фактично може йти мова про кілька тисяч загиблих на війні сиріт.
Думаю, з кожного закладу на «СВО» пішло не менше десяти хлопцівТетяна Жукова
– Я думаю, з кожного закладу на «СВО» пішло не менше десяти хлопців. Але це ті, про кого нам відомо! Не всі підтримують зв'язок з педагогами після випуску. Ті, хто більш соціалізований, спілкуються, приїжджають на канікули. А куди їм їхати? У студентському гуртожитку на літо їм не дозволяють залишатися. Житло держава не поспішає їм дати. Ось ми й намагаємося викрутитися: кого тимчасово працевлаштувати, кому просто даємо нічліг, – хоча це й незаконно. Але багато й тих, хто просто тиняється по якихось знайомих або в колонію потрапляє. Про них нам мало що відомо. Дізнаємося, якщо слідчий характеристику запитує. Ось, за нашою інформацією, зараз семеро наших випускників – на «СВО». Тільки один казав, що збирається укласти контракт. Про інших почули випадково. Двоє з них числяться зниклими безвісти. У разі смерті нас теж навряд чи сповістять. Хто ми такі? – ділиться Тетяна Жукова, співробітниця дитячого будинку в Красноярському краї.
Її слова підтверджуються фотографіями та публікаціями, які деякі соцзаклади викладають у соцмережах. Абдулінський дитбудинок в Оренбурзькій області розповідає на своїй офіційній сторінці тільки про загиблих випускників – сьогодні їх семеро. На стенді «учасники СВО» дитячого будинку № 28 у селі Богороцьке в Хабаровському краї в травні минулого року було дев’ять фотографій випускників, цього року – 11, з них щонайменше один уже загинув.
Педагоги пишуть, що багато хто йде на війну «за компанію». Наприклад, Владислав Болонєв із відзнакою закінчив технікум за спеціальністю «кухар-кондитер». Але зміг знайти лише роботу охоронця у сільській школі. У 2024 році, дізнавшись про те, що воювати пішли хлопці з дитячого будинку, він теж підписав контракт.
Дитбудинок №7 міста Ізбербаш у Дагестані опублікував ролик із шістьма випускниками, які зараз воюють. На стіні Колосовського будинку дитинства в Омській області висять дві меморіальні таблички на згадку про загиблих на війні випускників.
Психолог Микола Щербаков із Красноярська, який працював у корекційному інтернаті, за допомогою знайомих у ФСВП та МВС знайшов на війні чотирьох випускників, яких із колоній відправили туди, незважаючи на діагнози, пов’язані із затримкою розвитку. При цьому психолог зазначає, що навіть ті, хто в перші роки війни відкидав можливість укласти контракт, зараз там.
Зараз почали більше проводити патріотичних заходів. У нас тепер на місяць по кілька таких днівТетяна Жукова
– Ще до війни до нас приходили співробітники з МНС, Слідчого комітету, з військкомату, розповідали про свою роботу та її переваги. Ми дуже старалися, щоб діти зацікавилися, щоб пішли після 9-го класу в кадетське училище. Тому що для них це реальна можливість облаштувати своє життя. Там закривають основні потреби: житло, їжа, одяг. І шанси отримати квартиру чи хоча б пільгову іпотеку вищі. І там більше чоловіків, більше дисципліни. А [цих дітей] знаєте, як важко утримати? Коли вони у 12 і курять, і п'ють, і крадуть, і що тільки не роблять... Так, зараз почали більше проводити патріотичних заходів. У нас тепер на місяць по кілька таких днів. То день прапора, то скількись років із дня якоїсь битви у «Великій вітчизняній війні» (так у Росії називають Другу світову війну – ред.), то ще щось чиновники вигадають і нам спускають. А ми що? Ми проводимо. І, звичайно, зустрічі з учасниками військових дій організовуємо, – розповідає Тетяна Жукова.
Неповнолітні вихованці дитбудинків, як і їхні однолітки у звичайних школах, плетуть маскувальні сітки для бійців, пишуть листи «захисникам Вітчизни», вітають військових зі святами, грають у вікторину «Блокада Ленінграда» і навіть вчаться стріляти.
У дитячих будинках запровадили традицію урочисто відкривати меморіальні дошки на згадку про загиблих. Так, 24 жовтня презентували дві таблички на Дорогінському дитячому будинку в Новосибірській області: Анатолію Ковиршину та Костянтину Скрипаченку. На будівлі Вєльського центру сприяння сімейному влаштуванню (колишня назва – Вєльський дитячий будинок) встановили пам'ятні дошки про двох випускників, які загинули на війні, – 32-річному Андрієві Роміцину та 19-річному Кирилові Нікітінському. Також на стіну закладу нанесли мурал із портретом Нікітінського.
У деяких дитячих будинках вихованців змушують відвідувати могили загиблих в Україні. Так, учні старшої групи Нурлатського дитячого будинку в Татарстані їздили на поховальний комплекс «Курган» – покласти квіти на могилу Сергія Шувалова, з яким раніше жили під одним дахом. Загалом, згідно з офіційною сторінкою закладу, на війні загинули вже четверо їхніх випускників.
Учні дитячого будинку «Дружба» з міста Прокоп’євська Кемеровської області чистять сніг на меморіальному комплексі загиблих в Україні. Серед похованих там є і вихованці дитбудинку, наприклад, Ілля Крумін та Микита Аксьонов.
Війну ми не популяризуємо, нікого не вмовляємо туди йти. Переважно йдуть туди через гроші, через квартируСвітлана Рикіна
– Я не бачу в цьому нічого особливого. Нас у дитинстві теж змушували приводити до ладу могили ветеранів «Великої вітчизняної», – каже Світлана Рикіна, співробітниця дитбудинку в Кемеровській області. – Я не думаю, що ми завдаємо цим їм якоїсь психологічної травми. Вони всі сильно травмовані до нас. Це ж покалічені з дитинства люди з купою комплексів. Ми їх, навпаки, вчимо людяності, цінувати одне одного і життя. Війну ми не популяризуємо, нікого не вмовляємо туди йти. Переважно йдуть туди через гроші, через квартиру. Звісно, їм хочеться визнання, компенсації за своє не зовсім щасливе дитинство, але найбільше їм хочеться свого даху над головою та їжі в холодильнику. А в нас сьогодні як єдиний варіант вирішення проблеми пропонують лише участь у «СВО». Нещодавно була в обласній онкології. Сиджу в кабінеті лікаря, а навпроти мене шафа – на ній реклама служби за контрактом. Це, мабуть, для тих, хто зневірився домогтися гарантованої державою медичної допомоги. Так і наші випускники – йдуть до адміністрації за належною квартирою, а їм кажуть, що в черзі вони у своєму місті 859-м номером, наприклад (у 2024 році на обліку в Кемеровській області стояли 7 824 особи – ред.). У найкращому разі років до 30 отримають. Або можуть піти на «СВО», тоді одразу опиняться в першій сотні.
Андрій Нікітенко з Волгоградської області як сирота отримав будиночок у селищі Забурунний. За словами його сестри Оксани, житло було непридатне для проживання: дерев’яна халупа з піччю-буржуйкою, підлогою, що провалюється, та глиняною стелею, без електрики. Про те, як чиновники «виконали» свої зобов'язання перед дітьми-сиротами, робили репортажі багато журналістів. Але увага ЗМІ не допомогла, і ніхто з районної влади не поніс відповідальності за цей обман. Андрій у підсумку вирішив іти на війну – заробляти гроші на квартиру.
Керівник Слідчого комітету Олександр Бастрикін у вересні цього року на нараді, присвяченій проблемам надання житла сиротам, повідомив, що в черзі зараз стоять 184 тисячі випускників дитячих будинків. 24 тисячі мають на руках судові рішення про надання їм житла. Черга скоротилася, порівняно з минулим роком, лише на 2 відсотки. Слідчий комітет цього року порушив 420 кримінальних справ за фактами порушень у цій сфері.
Житло, яке надають сиротам, часто непридатне для проживання – без опалення, каналізації чи водопроводу, із пліснявою, тріщинами в стінах і стелі. Так, сиротам у Туві цього року виділили будинки без електрики, у 2024 році там же надали ключі від «картонних» будинків без фундаменту. У Новосибірській області сироті-інваліду запропонували холодну квартиру з протікаючою стелею, потрісканими стінами та непрацюючим газовим обладнанням.
Сирота з Єкатеринбурга Віктор Батурін повернувся з війни понівеченим – йому видалили частину черепа та головного мозку, він прикутий до ліжка. Чиновники запропонували йому та брату-інваліду заселитися в муніципальну квартиру, яку колись вилучили у їхньої матері, – без світла, води, газу, з боргом у два мільйони та сміттям по коліна.
Тим часом нещодавно, як пишуть «Вєдомості», «в уряді РФ підтримали законопроєкт, який розширить перелік підстав для пріоритетного забезпечення житлом дітей-сиріт. У разі ухвалення поправок перевагу при наданні житлової площі отримають сироти, які відбивали збройне вторгнення на територію РФ – на державному кордоні та в регіонах, прилеглих до районів проведення «спеціальної військової операції».
Ініціативи, що надають привілеї сиротам, які беруть участь у війні проти України, багато хто, в тому числі й інші сироти, вважають несправедливими.
«Я у статусі «сирота», виховувалася в дитячому будинку, мені вже 33 роки, але досі я не отримала житла, винаймаю за 30 тисяч рублів. У мене два сини 6 і 4 років. Є рішення суду щодо забезпечення житлом. Дітям скоро до школи йти, а житла немає, а значить, вони тинятимуться по різних школах. Подавала заяву на соцконтракт, пройшла перший етап, до другого не допустили через недостатність грошей у бюджеті. Сказали: «Сенс подавати вам документи на другий етап, якщо все одно нічого не дамо, грошей немає!» Це мені сказав міністр соцзахисту на Курнатовського, була в нього на прийомі! На цей момент із роботи звільнилася, з дітьми сидіти нікому. Чому учасникам «СВО» дають першочергове право на отримання квартир? Мільйони дають, землі дають, ще й нас убік відсувають! А чи не забагато? Мені що, дітей у дитбудинок здати? І на війну піти? Коли мені вже дадуть свій кут у моїй країні, згідно з законом РФ? ... Скільки років б'юся, толку нуль! Зобов'язані мені дати, згідно з законом! Зібрати дітей і прийти жити в адміністрації?» – обурюється Ксенія Тимофєєва з Чити.
«Уже до цих нещасних дійшли. Як список собі склали – найбідніших і найбільш соціально незахищених, щоб скуповувати життя, бо й дешево, і в розхід не шкода!? Своїх нехай дітей відправляють! Цим і так належить житло. Навпаки, влада має обуритися, що чому в нас ледве-ледве забезпечують необхідним житлом нещасних сиріт, а в нас нелюди ще й за це хочуть їх на забій відправляти», – пише Олена Ланська.
Олексій Щолоков вважає: «Менше сиріт – простіше роздати квартири «своїм».
«За такі пропозиції потрібно депутату та його дітям пройти «СВО», а потім уже й на депутатське крісло можна розраховувати», – зауважує Тетяна Бахман.
Олексій Ільїн говорить: «Дешевий прикуп, держава й так зобов'язана видати. Уже сиріт відправляють на смерть, щоб нічого не давати, прихований умисел. Ось так наша рідна держава про нас дбає».
Ірина Фатхутдінова зауважує: «Слів немає!!! Вони й так ображені на життя і без свого кутка... Найкращий вихід зі становища для чиновників: уб'ють на «СВО» і квартиру давати не треба...»
Ілля Константинов наголошує: «Який циніZм! Яке безсоромство! Цим сиротам і так належить від держави безкоштовне житло. Держава витратила трильйони на війну, забезпечити сиріт житлом вона не в змозі, тому вона відправляє їх на війну, щоб скоротити кількість черговиків. Зеки та сироти – найбільш уразливі та безправні групи населення в Росії».
