Після початку повномасштабного вторгнення в Україну з російської армії втекли десятки тисяч, а можливо й сотні, військовослужбовців. Про майже 50 тисяч осіб дезертирів ішлося лише у «злитих» в Інтернет документах Міноборони Росії за 2024 рік. А судова практика в судах півдня Росії та Північного Кавказу показує, що на четвертому році великої війни потік справ за самовільне залишення частини (СЗЧ, рос. СОЧ) наростає.
Чому мобілізовані та контрактники зважуються на «самоволку» з російської армії під час війни? Чим це їм загрожує? «Кавказ.Реалії» (проєкт Радіо Свобода) розбирався разом з експертами.
У грудні 2024 року телеграм-канал «Мобилизация ДНР Live» опублікував списки «СОЧників» – військових, які самовільно залишили частини – Південного федерального округу, в якому значилося понад 26 тисяч осіб.
Ці документи з’явилися у проєкту завдяки «зливу» від співробітників Міноборони у підконтрольному Росії угрупованню «ДНР».
На основі цих даних, а також списку 36 тисяч солдатів, які втекли з війни, що його веде український проєкт «Хочу жить», журналістам видання «Важные истории» вдалося верифікуватияк мінімум 49 тисяч імен тих, хто пішов у «самоволку».
До їх числа, наприклад, потрапили понад тисяча військових 20-ї гвардійської мотострілецької дивізії у Волгоградській області, яких оголосили в розшук за самовільне залишення частини чи дезертирство. Це 858 контрактників, 150 мобілізованих та двоє строковиків. Серед них – 26 молодших офіцерів, один майор та два підполковники.
Офіційно в Росії про такі історії не розповідають: вироки за статтями про самовільне залишення частини та дезертирство не публікують на сайтах районних судів, про ці справи не звітують і в судовому департаменті Верховного суду РФ.
З нечисленних даних, які увійшли до статистики за 2024 рік, відомо лише, що за 12 місяців по всій Росії за злочини проти військової служби – за статтями 332–352.1 КК РФ, включно із «самоволкою» та дезертирством – засудили 9,2 тисячі осіб. Серед них лише 14 жінок. Більшість засуджених – військові віком від 30 до 39 років (3,4 тисячі осіб), із середньою спеціальною освітою (4,4 тисячі). Порівняти ці показники з попереднім роком неможливо: до статистики 2023 року дані про втікачів не включили зовсім.
Зробити висновки про зростання кількості кримінальних справ проти «СОЧників» можна на основі судових документів щодо конкретних районів.
Наприклад, військовий суд у Грозному у 2024 році розглянув найбільшу кількість справ про втечі з частин, ніж за попередні три роки, і цей показник продовжує зростати. Якщо за перші шість місяців минулого року туди надійшла 41 справа про самовільне залишення частини, то за шість місяців цього – 48.
Чому тікають?
Кримінальна справа за «самоволку» та реальний термін для російських солдатів під час війни проти України, що триває, – винятковий варіант розвитку подій, каже правозахисник Іван Чувиляєв із проєкту «Идите лесом» («Ідіть лісом»).
«Завдання – відправити людину назад на фронт, щоб вона воювала, а не щоб вона була покарана чи сиділа», – стверджує Чувиляєв.
Докладніше про ті справи, які все ж таки дійшли до суду та закінчилися реальним вироком, можна дізнатися з ухвал апеляції.
Редакція «Кавказ.Реалії» вивчила документи Південного окружного військового суду з початку цього року – з’ясувалося, що в багатьох випадках кримінальні справи були порушені як мінімум після другої втечі.
Після першої військових, зазвичай, просто повертають на службу.
особисті причини
Причини залишення частини при цьому або не вказуються зовсім, або пов’язані із сімейними обставинами чи порушеннями прав самих військових.
Те саме спостерігає й керівник руху «Дозор в Волгограде» Євген Кочегін.
«Мені хотілося б вам сказати, що військові тікають від участі у війні, що у них якісь глибокі антивоєнні почуття прокинулися. Але найчастіше в нашому регіоні це виявляється якась особиста ситуація, пов’язана, наприклад, із ревнощами: дружина «гуляє», і мужик самовільно залишив частину, щоб розібратися. Або, наприклад, турбота про дітей», – розповів Кочегін.
Мобілізований з Адигеї Юрій Мусаєлян, який отримав 5,5 років колонії загального режиму, свою відсутність у частині понад місяць пояснив необхідністю догляду за хворим батьком.
Як сказано в його скарзі на вирок, батько військового, нагороджений за службу в Афганістані, переніс операції та перебував у безпорадному стані. Мусаєлян просив переглянути вирок, враховуючи, що він є єдиним годувальником для батьків та дружини, його ізоляція спричинить «економічний крах сім’ї», а сам він був поранений на війні і потребує лікування хронічної хвороби шлунка, яке неможливе в колонії. Суд його доводи не переконали, вирок залишили чинним.
Такими самими «важкими життєвими обставинами» – хворобою батька – свій відхід із частини обґрунтував і нагороджений медаллю Суворова за мужність та відвагу мобілізований Олександр Корольов.
За словами його адвокатів, військовий просив командування відпустити його до батька, але відпустки так і не отримав – у червні минулого року він поїхав самостійно, допоміг вирішити побутові питання та сам прийшов до комендатури у вересні. У жовтні його батько помер. За тримісячну відсутність суд у Новочеркаську засудив Корольова до шести років колонії.
Ані ця історія, ані заява про неправдиві свідчення свідків, ані згадка «психоемоційного тиску», який Корольов відчував, перебуваючи на війні без потрібних знань та навичок, апеляційну інстанцію не переконали.
порушення прав
Однак найчастіше, крім особистих причин, військові говорять про порушення з боку держави їхніх власних прав, що й змусило їх утекти з армії.
До цього, наприклад, належить відмова в лікуванні після поранення, як в історії Максима Печерічкіна – його понад місяць не було в частині через бажання пройти додаткове лікування. У П’ятигорську його засудили на 6, 5 років колонії загального режиму, оскаржити це рішення не вдалося.
Контрактник зі Ставропілля Дмитро Ніжельський про своє лікування попередив частину, але отримати його так і не встиг, його затримали та засудили до шести років та трьох місяців колонії. Рафхат Сатубалдієв з Астраханської області заявив, що взагалі мав бути звільнений з армії, адже служити далі йому не дозволяє підірване після поранення здоров’я. За два випадки втечі на чотири місяці він отримав 5, 5 років умовного терміну – при цьому в апеляції Сатубалдієв просив відправити його до колонії на два роки, але суд йому відмовив.
Учасники вторгнення в Україну скаржаться на проблеми не лише з фізичним, а й із психічним здоров’ям.
Так, контрактник В’ячеслав Сєвєрін, який поїхав додому без дозволу, розповів у суді, що командування довгий час відмовляло йому у відпустці, попри його «важкий психоемоційний стан» через хворобу батька. Сєвєріна затримали через 15 місяців відсутності. Волгоградський суд засудив його до п’яти років позбавлення волі в колонії загального режиму.
Шість років отримав у Грозному контрактник, батько трьох дітей Іван Нікітін, який також заявив про складний емоційний стан та відмови командування відправити його на лікарську комісію через погіршення здоров’я.
Після реабілітації до частини не повернувся і контрактник із Чечні Рустам Шипієв – він намагався оскаржити покарання терміном у шість років колонії, оскільки не знав, що має вирушити на службу після дострокової виписки із санаторію. Утім, дострокову виписку військового начальник цього санаторію пояснив у суді неодноразовими порушеннями режиму Шипієвим. Вирок залишили чинним.
«Полк збираються просто кинути «на м’ясо»
Іноді російські військові прямо звинувачують командування, слідчих чи відповідальних за виплати співробітників Міноборони.
Наприклад, Нургази Карабалаєв з Астрахані заявив, що майже три тижні не міг повернутися до частини тому, що не мав грошей на дорогу – військовому нібито не видають належні виплати.
П’ять із половиною років отримав контрактник Сергій Уваров з Іпатова в Ставропольському краї, який стверджує, що лежав у лікарні й командування про це знало. У тому, що в підсумку військовий потрапив під кримінальне переслідування, він звинуватив військову частину, в якій немає дисципліни. Попри те, що в суді представник частини підтвердив, що Уварова ніхто не шукав, вирок залишили чинним.
На тиск слідчих поскаржився Амір Кабєхов з Адигеї – за його словами, у міському суді свідки відмовилися від своїх показань, які в ході розслідування дали під тиском, але суд це до уваги не взяв. Крім силовиків, на військового нібито чинила тиск і колишня дружина – як саме і з якої причини, невідомо. Викликати її до суду на допит не вийшло – ексдружина покинула країну. За відсутність у частині понад місяць Кабєхова засудили до 5,5 років колонії загального режиму – суд врахував попередню судимість військового.
У грудні 2022 року він отримав три роки умовно за крадіжку грошей із чужого рахунку та грабіж із погрозою чи застосуванням насильства.
«Я думаю, що особисті ситуації мотивують військових залишати свої позиції набагато сильніше, ніж якісь цінності, складні, високі форми. Зрештою, це може бути просто побоювання за своє життя, коли полк збираються просто кинути «на м’ясо», звідки він не повернеться просто. І це не робить солдатів антивоєнними активістами – це просто підсвічує, що вони хоч щось розуміють. Просто розумні люди, які розуміють, чим це все закінчиться, і не хочуть у цьому брати участь», – каже Євген Кочегін.
Серед оскаржених цього року справ за залишення частини лише в одному випадку засуджений прямо заявив, що втік через «неузгоджені дії командування» та відправку на завдання «практично без боєприпасів». Йдеться про Сергія Гусакова, багатодітного батька з Будьонновська у Ставропольському краї – очевидно, контракт із Міноборони він підписав у колонії.
Гусаков був судимий двічі: на пів року обмеження волі за побої у 2023 році та на рік та місяць колонії суворого режиму за заподіяння шкоди здоров’ю середньої тяжкості з використанням зброї. Останній термін Гусаков отримав 31 січня 2024 року, а вже у квітні того ж року вирушив на війну.
Через три місяці колишній в’язень втік із фронту, з липня до листопада він перебував на волі, доки його не затримали співробітники комендатури, які доставили його до частини. Звідти ексв’язень знову втік наступного ж дня – йому вдалося переховуватися три місяці. У своєму останньому слові Гусаков заявив, що «його дії були зумовлені необхідністю збереження свого життя та здоров’я, оскільки через неузгоджені дії командування особовий склад направлявся на бойові завдання в рамках спеціальної військової операції практично без боєприпасів», – йдеться в апеляційній скарзі.
Попри згоду Гусакова знову вирушити на війну, суд відправив його до колонії суворого режиму на вісім років.
Такий самий термін отримав Марат Рамазанов з Астраханської області, «ветеран МВС», який брав участь у війнах у Сирії та Чечні.
Уперше він утік зі служби 21 серпня 2023 року і пів року був удома. Після затримання його не притягнули до відповідальності, але знову відправили служити – нова втеча сталася через три тижні. Цього разу Рамазанов поїхав до Казахстану. За рік, проведений там, він отримав громадянство цієї країни й з невідомої причини вирішив приїхати до Росії – його затримали на кордоні, з’ясувавши, що Рамазанов не повідомив міграційну службу РФ про отримання другого громадянства, як цього вимагає закон. Слідом на нього порушили кримінальну справу за залишення частини та дезертирство і позбавили військового звання.
«Так, люди для чиновників із Міноборони будь-якого рівня – сміття. Їх використовують, це м’ясо, все. Жодних інших тут уточнень немає і бути, напевно, не може. Яка мотивація у людини, з якої знущаються, чому їй не подобається, що з неї знущаються, це взагалі не має жодного значення. Чому людина не хоче брати участь у війні? Тому що не хоче брати участь у війні. Не хоче вбивати та подихати. Все досить просто тут. Тут навіть немає сенсу це все зайвий раз промовляти», – вважає правозахисник.
Євген Кочегін із волгоградського «Дозору» у розмові з редакцією також підкреслив – будь-які висновки можна робити лише на основі тих історій, які нам відомі.
«Армія – це закрите середовище, як в’язниця. Якщо і є випадки відмови від війни з моральних переконань, системі невигідно про це говорити – раптом інші подивляться і теж зважаться на втечу. Відповідно, щоб усілякі погані думки не народжувалися в головах військових, цю інформацію приховують. Ніхто з нас не має можливості це перевірити, крім як у поодиноких внутрішніх “зливах” [Міноборони]», – каже Кочегін.
Він також додав, що розмірковувати ми можемо лише про тих військових, які мали і бажання, і можливості покинути частину – скільки солдатів хочуть відмовитися від війни, але не мають такого шансу, сказати неможливо.
Південний окружний військовий суд пом’якшив вирок контрактнику Міноборони Росії Євгену Черезову, який раніше отримав шість років колонії суворого режиму за дезертирство. Сам він називає себе «сувереном», стверджує, що більше не є громадянином РФ та відроджує родову громаду.
Після початку мобілізації в Росії восени 2022 року правозахисний проєкт «Идите лесом» допомагає уникнути призову на війну проти України та надає підтримку військовослужбовцям, які вирішили залишити армію. Проєкт допоміг багатьом контрактникам утекти з Росії і знайти притулок за кордоном.
