Для Кремля найочевидніший висновок із захоплення США Ніколаса Мадуро у Венесуелі може полягати в тому, що це удар по регіональному впливу Росії та по самолюбству Володимира Путіна, вважають експерти. Адже помітний союзник, який у травні уклав із очільником Росії пакт про «стратегічне партнерство», раптово втратив владу й опинився у в’язниці в Нью-Йорку.
Захоплення Мадуро сталося трохи більше ніж через рік після падіння Башара аль-Асада – сирійського лідера, який забезпечував Росії міцну опору на Близькому Сході в обмін на ключову підтримку у війні проти своїх опонентів. Це ще один серйозний удар по зусиллях Путіна відновити присутність Москви у світі після відступу, що настав після розпаду Радянського Союзу.
Ба більше, американський рейд у Венесуелі 3 січня за кілька годин зробив те, чого Росія не змогла досягти за майже чотири роки з моменту, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, однією із ключових цілей якого було і усунення лідера країни.
Відсіч України вимагає зосередженості Росії на війні, а це означає, що сценарій захисту Мадуро був би нереалістичним, навіть якби Москва цього хотіла.
До того ж корисність Венесуели для Росії, принаймні в економічному вимірі, зменшилася через санкції та інші чинники, які призвели до падіння видобутку нафти – галузі, у якій Росія має значні інтереси.
Разом із тим для Росії є й позитивні моменти. Зокрема Москва може вказувати на операцію США як на доказ того, що Вашингтон прагне нав’язувати свою волю іншим країнам і нехтує міжнародним правом, коли вважає за потрібне, – аргумент, який переконує частину аудиторії, попри війну Росії проти України.
У заявах 3 січня Міністерство закордонних справ Росії повідомило, що воно «вкрай стурбоване» тим, що назвало «актом збройної агресії проти Венесуели», і закликало Сполучені Штати «звільнити законно обраного президента суверенної країни та його дружину».
Проте, за словами аналітиків, для Кремля важливішим за підживлення такого образу Сполучених Штатів є сподівання, що дії Вашингтона у Венесуелі та зосередженість президента США Дональда Трампа на західній півкулі дадуть Москві більше простору – як у моральному, так і у військовому сенсі – для дій у тому, що вона вважає власною сферою впливу, насамперед в Україні.
«Незалежно від рішень, які Володимир Путін ухвалює щодо України, дедалі складніше засуджувати певні дії, спираючись лише на міжнародне право», – сказала в коментарі Радіо Свобода берлінська політична аналітикиня Александра Ситенко, експертка з питань зв’язків Росії з Латинською Америкою та іншими регіонами.
«Те, що роблять великі держави»
Зрештою, погляд Путіна по суті полягає в тому, що саме так і діють великі державиҐалеотті
Поширене сприйняття того, що операція США порушила міжнародне право, «аж ніяк не шкодить ширшому російському наративу», – сказав 4 січня у своєму подкасті Марк Ґалеотті, аналітик з питань Росії та почесний професор Школи слов’янських і східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона:
«Зрештою, погляд Путіна по суті полягає в тому, що саме так і діють великі держави, і що у великих держав є сфери впливу. І якщо ми дозволяємо Америці мати свою латиноамериканську сферу впливу, то логічним наслідком є те, що нам мають дозволити нашу – слов’янську»
Професор Інституту Росії при Королівському коледжі Лондона Сем Ґрін додає:
«Будь-яке роздратування через те, що Мадуро був усунутий Вашингтоном, буде пом’якшене обіцянкою глобального кондомініуму – у межах якого Москва отримала б право робити те саме у власному сусідстві»
Москва отримала б право робити те саме у власному сусідствіГрін
Є ознаки того, що Росія прагнула такого quid pro quo задовго до того, як у лютому 2022 року розпочала повномасштабну війну проти України.
Під час протистояння, у якому Росія допомагала захищати Мадуро на тлі спроб підтримуваного США опозиційного лідера усунути його, «росіяни… дуже чітко сигналізували, що вони хочуть якоїсь дуже дивної схеми обміну між Венесуелою та Україною», – заявила в жовтні 2019 року на слуханнях у Конгресі Фіона Гілл, яка з квітня 2017-го до липня 2019 року була головною радницею з питань Росії та Європи у Раді національної безпеки Трампа.
Суть російських сигналів полягала в наступному:
«Ви хочете, щоб ми пішли з вашого подвір’я. Ну, знаєте, у нас є власна версія цього. Ви перебуваєте на нашому подвір’ї в Україні», – сказала тоді Гілл.
Український чинник
Цього разу підхід Росії та її відносно стримана реакція на захоплення Мадуро є частиною низки подій, які демонструють, «наскільки бажання Росії підкорити Україну визначає всю її зовнішню політику», – написала в X Ганна Нотте, директорка з питань Євразії у James Martin Center for Nonproliferation Studies.
«Путін уникав співпраці з [колишнім президентом США Джо] Байденом, намагаючись змусити його відмовитися від України. Протягом минулого року він намагався залишатися у фаворі у Трампа, але цього разу – щоб спонукати його стати на бік Росії проти України», – зазначила Нотте.
«Чи то тиском, чи похвалою у взаємодії з американським лідером, кінцева мета Росії залишалася незмінною: вбити клин між США та Україною».
Хоча тон і зміст дипломатії щодо України можуть швидко змінюватися, наразі немає ознак суттєвого зсуву у позиції США після захоплення Мадуро. Це сталося на тлі кількох раундів переговорів за участі США, України, Європи та Росії в різних форматах, оскільки адміністрація Трампа намагається бути посередником у припиненні війни.
На пресконференції через кілька годин після операції в Каракасі Трамп заявив, що він «не в захваті від Путіна. Він убиває надто багато людей». А 4 січня він повторив висновок ЦРУ й сказав, що не вірить у те, що Україна здійснила удар безпілотником по одній із резиденцій Путіна наприкінці минулого місяця – після того, як раніше, здавалося, прийняв це твердження, яке, за його словами, йому передав російський президент у телефонній розмові.
Чи означає зосередженість на Венесуелі та західній півкулі, «що Сполучені Штати відволікаються?» – запитав Ґалеотті.
Його відповідь:
не думаю, що це матиме якийсь особливий вплив на те, що відбувається з Україною
«Звісно, можна замислитися, як узагалі можна реалізувати твердження, що вони збираються керувати Венесуелою. Але, з іншого боку, наддержава справді може водночас іти й жувати жуйку. Я не думаю, що це матиме якийсь особливий вплив на те, що відбувається з Україною».
Ґрін припустив, що якщо Кремль сподівається на широке порозуміння між великими державами та повну свободу дій щодо України, то він буде розчарований.
«Якщо карт-бланш на дії в Україні не буде наданий у стислі терміни, Москва запише це до стандартного американського лицемірства, що, ймовірно, зіпсує уявну коаліцію глобальної гегемонії між Путіним, Трампом і [головою КНР] Сі [Цзіньпіном]», – написав він.
Форум