Березень став найбільш жорстоким місяцем для Ігоря Сєчина – одного з найдавніших та найбільш войовничих прихильників президента Росії Володимира Путіна.
Сєчин – глава державної нафтової компанії «Роснєфть» – заявив, що компанія продає всі свої венесуельські нафтові активи вартістю у мільярди доларів через кілька місяців після того, як США застосували санкції щодо двох дочірніх компаній «Роснєфті».
Це сталося після спроб Росії протистояти у переговорах з Саудівською Аравією щодо скорочення видобутку нафти на тлі сповільнення попиту через пандемію коронавірусу. Ер-Ріяд залишив стіл переговорів, ринок перевернувся догори дриґом, а Росія зрештою була змушена погодитися на рекордні скорочення.
Бюджет Кремля значною мірою залежить від високих цін на нафту, тож такий результат може коштувати йому років економічного процвітання і, можливо, навіть політичної легітимності Путіна. Багато хто покладає провину за те що сталося саме на Сєчина.
Чи заслуговує він на це – питання досить дискусійне.
Багато аналітиків стверджують, що ціни на нафту та рубль впали б, навіть якщо б Сєчин був більш прихильним до пропозицій Саудівської Аравії щодо скорочення виробництва.
І хоча саме Сєчин стояв за приходом «Роснєфті» до Венесуели, що широко сприйняли як «боргову яму», це відповідало зовнішньополітичним цілям Кремля. Тим не менш, російські ЗМІ та деякі аналітики особливо виокремили саме роль Сєчина в угоді ОПЕК.
Можливо, «еру Сєчина» у керівництві «Роснєфтю» запам’ятають не некомпетентністю та втратами у перші роки, а двома словами: «березень 2020 року»Костянтин Сонін
«Цілком можливо, що «еру Сєчина» у керівництві «Роснєфтю» запам’ятають не некомпетентністю та втратами у перші роки, а двома словами: «березень 2020 року», – написав нещодавно російський економіст і професор Чиказького університету Костянтин Сонін у розділі «Точка зору» ділової газети «Вєдомості».
Речник «Роснєфті» Михайло Леонтьєв на запит Радіо Свобода щодо коментарів на момент публікації матеріалу не відповів.
Вірність Путіну
Здавалося б, настав час радощів для критиків Сєчина. Але Сонін у коментарі Радіо Свобода сказав, що це навряд чи якось вплине на його жадану позицію одного з найвпливовіших людей Росії.
Путін цінує вірність, сказав Сонін. І мало хто був настільки ж сильно й довго йому вірний, як 59-річний Сєчин.
Коли у 1990-х роках Путін працював у мерії Санкт-Петербурга, його тодішня дружина Людмила отримала серйозні поранення під час автокатастрофи. Повідомлялося, що Сєчина відправили на місце події, щоб забрати одну з двох дочок Путіна.
Коли Путін став виконуючим обов'язки президента, після того як 31 грудня 1999 року Борис Єльцин залишив свій пост, Сєчин став заступником глави адміністрації президента.
У липні 2004 року Сєчин приєднався до ради правління «Роснєфті», тоді ще відносно невеликої фірми, яка виробляла близько 20 мільйонів тонн (140 мільйонів барелів) нафти на рік. Сьогодні компанія виробляє у 10 разів більше, що робить її другим за величиною виробником нафти у світі після Saudi Aramco.
Таке суттєве зростання пов'язане головним чином з придбанням (або як деякі експерти кажуть «крадіжкою») таких великих нафтових активів, як ЮКОС.
У той період уряд Путіна здійснив один з найбільш видимих кроків президентства Путіна: притягнув до відповідальності засновника ЮКОС Михайла Ходорковського, який тоді був найбагатшою людиною Росії.
У жовтні 2003 року, через кілька місяців після звинувачення у корупції, Ходорковського арештували у сибірському аеропорту за звинуваченням у шахрайстві та ухиленні від сплати податків.
Уряд вирішив націоналізувати ЮКОС, а найкращі активи компанії перейшли «Роснєфті».
В інтерв'ю виданню «Вєдомості» у 2005 році Ходорковський назвав Сєчина «організатором і двигуном» у справі щодо ЮКОС.
Через п’ять років в інтерв'ю Financial Times сам Сєчин відкинув думку про те, що справа проти Ходорковського була політично мотивованою, і що активи його компанії були експропрійовані. Він наголосив, що «Роснєфть» заплатила величезну ціну за ЮКОС.
Роль Гуцерієва
Коли компанія Ходорковського розпалася, у 2005 році менший виробник нафти під назвою «Руснєфть» відірвав до 50% акцій однієї з сибірських дочірніх компаній ЮКОС.
«Роснєфть» того ж року запропонувала «Руснєфті» поміняти 50-відсоткову частку на частку в дочірній компанії, як писали ЗМІ. Власник «Руснєфти» Михайло Гуцерієв заявив, що угода є невигідною, і відхилив її.
Через рік до офісу Гуцерієва завітали слідчі на тлі податкового розслідування, яке загрожувало конфіскацією акцій компанії.
Магнат покинув країну у 2007 році, щоб уникнути притягнення до кримінальної відповідальності, а наступного року «Роснєфть» подала позов про відшкодування збитків від «Руснєфті» на суму 200 мільйонів доларів.
«Вєдомості» писали, що Гуцерієву сказали, що за податковим розслідуванням стоїть Сєчин, але він не зміг зв’язатися з впливовим кремлівським чиновником для обговорення ситуації.
Пізніше Гуцерієву дозволили повернутися в Росію. Це досить незвичне явище як для бізнесмена, який впав у немилість російської влади.
TNK-BP
У 2012 році, коли Путін знову повернувся до президентського крісла після чотирирічного перебування на посаді прем'єр-міністра, Сєчин став президентом «Роснєфті». Через кілька місяців Сєчин оголосив, що його компанія придбає третього за величиною російського виробника нафти – TNK-BP.
Компанія була сукупною інвестицією російської компанії, яку підтримували три політично пов'язані бізнесмени та британського нафтового гіганта BP.
Угода вартістю у 55 мільярдів доларів була укладена наступного року після того, як «Роснєфть» забезпечила собі позику у десятки мільярдів доларів від західних кредиторів. Але ціни на нафту, що коливалися на рівні 100 доларів за барель протягом кількох років, приблизно вдвічі впали до кінця 2014 року.
У 2014 році Росія анексувала український Крим та розпочала сепаратистську війну на сході України. У відповідь Захід ввів масштабні економічні санкції, які не давали «Роснєфті» перекрити борги.
Компанія була вимушена укласти досить складну угоду, яка передбачала продаж корпоративних облігацій вартістю у 625 мільярдів рублів (14 мільярдів доларів). Це рекордна для Росії сума на той час. Це була величезна, непрозора трансакція, яка налякала торговців валютою і призвела до коливання рубля.
За оцінками Соніна, збитки «Роснєфті» від придбання ТНК-ВР були більшими, ніж усі російські угоди про приватизацію 1990-х років разом взяті, з урахуванням інфляції у доларах.
Коли у 2006 році «Роснєфть» стала публічною, її оцінювали у 79,8 мільярди доларів. Сьогодні вона коштує 48 мільярдів доларів – це менше, ніж ціна, яку вона заплатила за ТНК-ВР.
«Башнєфть»
У період з 2013 по 2017 рік «Роснєфть» здійснила кілька покупок на суму близько 22 мільярдів доларів.
У доповіді за листопад 2017 року, яка критично ставилася до керівництва Сєчина, аналітики з питань нафти в підконтрольному державі «Сбербанку» заявили, що компанія не має чіткого фокусу.
Однією з покупок «Роснєфті» було придбання 50-відсоткового пакету акцій «Башнєфті», регіональної нафтової компанії, яка мала одну з найсучасніших нафтопереробних потужностей у країні.
До середини 2014 року компанію контролювала «Система» – конгломерат, що займався всіма питаннями: від нерухомості до роздрібних магазинів і телекомунікацій.
У 2014 році російський уряд націоналізував «Башнєфть». У вересні того ж року власника «Системи» Володимира Євтушенкова помістили під домашній арешт. Його звільнили у грудні 2014 року.
«Роснєфть» зрештою не тільки придбала 50-відсотковий пакет акцій «Башнєфті», але згодом подала до суду на «Систему» вимагаючи 4,5 мільярда доларів, зрештою у 2017 році погодившись на урегулювання в 1,7 мільярда доларів.
«Башнєфть» – це найочевидніша і найлегша ціль для СєчинаВолодимир Мілов
За рік до захоплення «Башнєфті» Володимир Мілов, який був заступником міністра енергетики на початку першого президентського строку Путіна, попередив, що Сєчин намагався придбати компанію протягом 10 років.
«Башнєфть» – це найочевидніша і найлегша ціль для Сєчина», – прогнозував Мілов ще у 2013 році.
Боротьба серед еліт
Поки «Роснєфть» маневрувала з метою придбання пакету акцій «Башнєфті», деякі урядовці публічно виступили проти цього. Вони стверджували, що придбання державлю «Башнєфті» суперечить поняттю приватизації.
Серед тих, хто виступив проти угоди, був тодішній міністр економіки Олексій Улюкаєв, член так званого ліберального табору в уряді Росії.
У листопаді 2016 року, через місяць після того, як російський уряд бурхливо затвердив купівлю «Башнєфті» «Роснєфтю», Улюкаєва заарештували у штаб-квартирі компанії за звинуваченням у «великому хабарі» розміром у 2 мільйони доларів.
Улюкаєв заявив, що його підставили. Його засудили до восьми років позбавлення волі після суду, який неодноразово намагався долучити Сєчина у якості основного свідка.
«Жахлива репутація»
«Сєчин має жахливу репутацію» серед еліт, сказала в коментарі Радіо Свобода Тетяна Станова, засновниця аналітичного центру R.Politik. «Неофіційно члени адміністрації президента та уряду жорстоко критикують його», – каже вона. За її словами, Сєчин готовий «піти далі» у досягненні своїх цілей, ніж інші союзники Путіна.
«Це – його унікальність. Він сміливий і дозволяє собі більше», – сказала вона.
Венесуела
Протягом багатьох років Сєчин мав конфлікт з майже кожною головною фігурою російського нафтогазового сектору, і багатьма вищими посадовими особами, відповідальними за основні економічні рішення.
Але, будучи главою провідної державної нафтової компанії, він втілював у життя проєкти, які часто керуються не інтересами акціонерів («Роснєфть» за цей час втратила мільярди), а очевидними політичними вимогами, такими як нещодавні і заздалегідь приречені інвестиції у Венесуелі.
В обмін Сєчин наполегливо домагався урядових пільг, включаючи трильйони рублів у податкових пільгах за нафтові родовища «Роснєфті» та обмеження доступу до арктичних родовищ державним компаніям.
Падіння цін на нафту затьмарили цей великий проєкт.
Доступ до Кремля
«Його додаткова цінність як генерального директора «Роснєфті» – це його доступ до Кремля та Путіна. Він постійно грає в ігри, намагаючись призначити своїх людей на дуже впливові посади», – сказав Рауф Мамедов, енергетичний аналітик Інституту Близького Сходу, який спеціалізується на питаннях щодо колишнього Радянського союзу.
У Венесуелі «Роснєфть» стала заручницею російських спроб залицяння до лідерів держави, яка є частиною більшого плану Москви щодо відновлення своїх позицій на світовій арені.
«Роснєфть» співпрацювала з венесуельською державною PDVSA і позичила компанії мільярди доларів, навіть коли південноамериканська країна опинилася посеред економічного хаосу.
У червні 2019 року на російському форумі провідних інвесторів у Санкт-Петербурзі Сєчин розкритикував зовнішню політику Вашингтона та застосування нафтових санкцій проти таких країн, як Венесуела.
«Низка коментаторів любить звинувачувати Росію у використанні енергії у якості політичного інструменту», – сказав Сєчин перед аудиторією, до складу якої входив китайський лідер Сі Цзіньпін.
Сполучені Штати використовують енергію як політичну зброю масових масштабівСі Цзіньпін
«Але, безперечно, сьогодні реальність полягає у тому, що Сполучені Штати використовують енергію як політичну зброю масових масштабів. Санкції, або навіть загроза їхнього введення, мають руйнівний вплив на екосистему світового енергетичного ринку», – зауважив він.
Через вісім місяців після цього виступу Вашингтон вдарив санкціями по першій з двох дочірніх компаній «Роснєфті» за порушення ембарго США.
Деякі китайські фірми, побоюючись американських санкцій, призупинили торги з «Роснєфтью», завдавши їй серйозного удару. У березні «Роснєфть» була вимушена продати свої венесуельські активи іншій російській державній компанії.
Позиції в переговорах
Згідно з повідомленнями, у березні саме голова «Роснєфті» був рушійною силою рішення Росії відхилити додаткові скорочення виробництва, запропоновані групою ОПЕК +, що призвело до найбільш стрімкого одноденного падіння світових цін за майже три десятиліття.
Сечин довго скаржився, що скорочення лише дадуть шанс іншим країнам, наприклад, США, збільшити обсяг виробництва та отримати більший політичний вплив.
Станова заявила, що остаточне рішення відмовитися від додаткових скорочень виробництва ухвалював Путін. Однак, за її словами, не виключено, що він би обрав інший варіант, не будь Сєчин таким наполегливим.
Росія зрештою повернулася до столу переговорів з Саудівською Аравією та ОПЕК.
«Помилка Сєчина полягала у тому, що він не приховував [свою] ейфорію після розірвання угоди. В результаті здавалося, що він стоїть за нею», – зауважила Станова.
