1 липня виповнилося 20 років як набув чинності міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд (МКС), і який відомий під назвою Римський статут (Rome Statute of the International Criminal Court). З того моменту МКС у Гаазі зміг розпочати повноцінну роботу, хоча був створений чотирма роками раніше – в 1998-му.
На сьогодні 123 держави є учасницями Римського статуту.
31 держава підписала, але не ратифікувала його. Зокрема, це Ізраїль, Вірменія, Сполучені Штати Америки, а також Україна. «Поки не переможемо у війні – не на часі», – відповів Радіо Свобода заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов.
З ним згоден міністр юстиції Денис Малюська. «Навколо Римського статуту тривалий час була дивна комунікаційна кампанія, що нібито це «б’є по українських військових, по добровольцях», що їх «почнуть заарештовувати за кордоном». Все це – інформація недостовірна, неправдива», – вважає він.
Разом із тим Римський статут передбачає можливість, що навіть без ратифікації держава в певних справах може визнати юрисдикцію МКС.
Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду з двох питань двома заявами Міністерства закордонних справ. Їх МЗС подало 17 квітня 2014 року щодо справ Майдану і 8 вересня 2015 року щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених на території України.
В останній згоді (заяві) злочин геноциду не вказувався.
Але потім, 2 березня 2022 року, головний обвинувач Міжнародного кримінального суду Карім Хан витлумачив визнання Україною згоди на юрисдикцію суду як таке, що охоплює злочин геноциду також.
Нині гостро стоїть питання про притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, скоєні під час збройної агресії РФ в Україні. Чи заважає цьому те, що Римський статут Україна досі не ратифікувала?
З цим запитанням Радіо Свобода звернулося до юристів-міжнародників і правозахисників.
Перший коментар – доктора юридичних наук, народного депутата Олександра Мережка. У Верховній Раді він очолює міжфракційне депутатське об’єднання «За ратифікацію Римського статуту». Раніше просував ідею ратифікації Стамбульської конвенції. Згадує, коли це нарешті сталося щодо конвенції, соціальні мережі вибухнули дописами «Ну тепер давайте Римський статут!»
Олександр Мережко вважає:
– Україна нині більше об’єкт аніж суб’єкт діяльності Міжнародного кримінального суду.
Ратифікація статуту є зобов’язанням України згідно зі статтями 8 і 24 Угоди про асоціацію з ЄС
Нератифікація Україною Римського статуту наразі не становить суттєвої перешкоди для юрисдикції та діяльності МКС. Але ратифікація надала би додаткових можливостей. Зокрема, впливати на організаційні процеси Міжнародного кримінального суду – Україна зможе висувати кандидатури на посади прокурора, судді. Важливо мати своїх представників і в секретаріаті. Позаяк проєкти рішень готуються там, секретаріат має вплив.
Нагадаю, що Римський статут згадується в Конституції України. У статті 124 йдеться: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду».
Ратифікація статуту є зобов’язанням України згідно зі статтями 8 і 24 Угоди про асоціацію з ЄС, підписаної та ратифікованої в 2014 році.
Тривалий час відстоює позицію, що Україні конче потрібно ратифікувати установчий документ постійно діючого Міжнародного кримінального суду кандидат юридичних наук, заступник генерального прокурора в 2019–2021 роках Гюндуз Мамедов:
– Якщо хочемо стати повноцінною частиною європейської родини, маємо бути й частиною міжнародної кримінальної юстиції. З-поміж іншого, це означає впровадити універсальну юрисдикцію, чим зробити внесок у боротьбу з безкарністю за міжнародні злочини.
Ратифікація Римського статуту стане поштовхом для подальшої розбудови нашого національного гібридного механізму правосуддя
Не ратифікуючи Римський статут, Україна просто марнує час, втрачаючи шанс просувати свій порядок денний в Міжнародному кримінальному суді. Зокрема – позицію, що МКС має насамперед розслідувати ймовірні міжнародні злочини так званих «big fish», тобто російських топ-чиновників, політиків і пропагандистів. Адже тільки в МКС є реальна можливість видати ордер на арешт у таких випадках. Саме Римський статут МКС передбачає, що персональний імунітет вищих посадових осіб не захищає їх від відповідальності перед судом.
До того ж, ратифікація відкриє нам інші можливості: це і співпраця з міжнародними експертами, які мають відповідний досвід; можливість брати участь у виборах прокурора; пропонувати кандидатури суддів; впливати на розподіл бюджету МКС; вносити пропозиції до порядку денного Асамблеї держав-учасниць та таке інше.
Таким чином, ратифікація Римського статуту підштовхне подальшу розбудову нашого національного гібридного механізму правосуддя.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко звертає увагу, що в сьогоднішній ситуації для України очевидно недостатньо національного законодавства для правильної юридичної оцінки і притягнення до відповідальності російських військових і політиків, які розв’язали війну:
– Перенесення судового переслідування воєнних злочинців у площину міжнародного кримінального права завдяки ратифікації Римського статуту є тим логічним кроком, який Україна має зробити. Рано чи пізно це відбудеться.
Ратифікація Римського статуту посилить спроможність України відстоювати національні інтереси, у тому числі в МКС
Також ратифікація РС передбачає декілька практичних ефектів. Україна набуває повноправного членства в МКС з відповідним включенням в усі процеси, які відбуваються в цій міжнародній інституції. У виробленні її політики, активній участі у формуванні суддівського корпусу через долучення до виборів, розробці стратегії інституції.
Віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, експерт з міжнародного гуманітарного права Тимур Короткий впевнений, що ратифікація посилить спроможність України відстоювати національні інтереси:
– Відповідно до Римського статуту, вже зараз і в повному обсязі Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо притягнення до відповідальності за злочини проти людяності та воєнні злочини, скоєні на території України. Таким чином у формальному юридичному сенсі ратифікація або відсутність ратифікації мало що змінить.
Але ратифікація Римського статуту має також інші виміри – міжнародний, політичний, міжнародно-правовий, кримінально-правовий. Усі вони посилюють спроможність України відстоювати національні інтереси, у тому числі безпосередньо в МКС, притягувати російське воєнне-політичне керівництво до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини, включаючи злочин геноциду.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
