ЛЬВІВ – Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові презентує різдвяну виставку «Наше Різдво», на якій представлені давні різдвяні символи українців. А це різдвяні звізди, вертепні шопки, свічники-трійці, ікони, на яких зображено Різдво Христове, павуки, дідухи.

Різдвяні зірки, які експонуються, змайстрував Михайло Швець з Львівщини. Їхня унікальність у тому, що майстер-звіздар відтворив зірки з усіх українських регіонів. Адже кожен регіон України беріг власну традицію виготовлення різдвяних атрибутів і це свідчить про неймовірне багатство і різноманіття української культури.

Радіо Свобода побувало у Михайла Швеця у його майстерні.

Михайло Швець не є ані професійним різьбярем, ані ніколи раніше не працював з деревом та й не вельми цікавився історією різдвяних звізд в усіх регіонах України.

Його любов до майстрування почалась двадцять років тому. Цим ремеслом зацікавила батька донька Юлія Гризлюк. Вона збирала історії про звізди з різних регіонів і зрозуміла, яке це велике надбання українського народу і пласт культури, що цю традицію не вдалося знищити в радянський час і люди зберегли її. Юлія планує написати працю про традицію української різдвяної зірки.

Михайло Швець прийшов повчитись робити зірки у місцевого майстра в рідних Дублянах, що поблизу Львова. І першу різдвяну зірку батько зробив для доньки.

Відтоді життя пенсіонера Михайла Швеця цілковито прив’язане до різдвяних звізд.

«Мені так запало в душу, а, може, воно у мені десь там і було, десь щось. Відтоді я і роблю звізди. Дочка мені дає фотографію і я майструю, роблю копію старої. Або ж принесе стару звізду. Потрапляли мені до рук і зламані, і розбиті, які хтось викинув», ‒ говорить майстер-звіздар Михайло Швець.

Раніше виробляв фігурки зі скла, бо працював на підприємстві. А ось з деревом справи не мав. Хіба щось по господарству робив. Працює з дубом, липою, ясеном. У його колекції різдвяні зірки гуцульські, волинські, тернопільські, звідки родом майстер, з Надсяння. Саме зірку з Надсяння (колишня етнічна територія українців, нині Польща) найбільше любить робити і називає її найправильнішою.

Різдвяні звізди з Надсяння цікаві своєю об’ємною напівсферичною формою, що нагадає немов животик, ріжки обертаються, немов промені, навколо центру.

Українці Надсяння колядували і з великими зірками, які сягали трьох метрів і мали понад двадцять променів. У 1945 році, згідно з угодою між СРСР та комуністичною Польщею, українців примусово депортували з рідної землі.

Багато переселенців опинились у Львівській області. Дехто у Дублянах, як майстер-переселенець із Мацьковичів Ілько Пись. Він на новому місці почав далі робити різдвяні звізди зі свого рідного села. Потім до нього приєднались інші чоловіки. Так і зберегли традицію, пори радянську заборону колядувати і вірити.

До слова, різдвяну звізду з Надсяння, а саме села Мацьковичі у 2022 році Міністерство культури України внесло до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

«Отакої традиції виготовлення і варто дотримуватись. Хоча у всіх регіонах звізди цікаві. Тернопільська важка у роботі, багато елементів, гуцульська має посередині хрест, волинська має місце для персонажів біблійних і крутиться посередині, а самі промені ‒ні. Зірка УПА має чотири кути і посередині хрест. У звізді променів може бути і сім, і вісім, і дев'ять. Як менша зірочка, то треба вісім робити. Якщо більша, то можна десять робити. Я дивлюся, щоб була якась пропорція. Сита я роблю. Воно дуже тонке. Я на шурупи беру. Бо дірку не зробиш. Не буде тримати. Колись сита робили з лози. Хто що мав під рукою», ‒каже Михайло Швець.

Михайло Швець відтворив зі світлини ще одну дуже цікаву різдвяну звізду. Вона має свою українську історію. У 1905 році твоє друзів, серед яких Марко Залізняк (1893–1982рр.), колядували з різдвяною зіркою у селі Сергіївка Покровського району Донецькой області.

Світлину хлопець зробив сам, привязавши фотоапарат мотузкою. Марко Залізняк відомий своїми світлинами Голодомору 30-х років ХХ століття. Він зміг зняти ці жахливі події, Геноцид, за дозволом НКВД. Завдяки цьому збереглись історичні кадри до сьогодні.

Марко Залізняк вів щоденник і з нього можна дізнатися всі подробиці страшних подій, про те, як йому вдалося зробити світлини і хто саме на них, можна дізнатись, як людей позбавляли шматка хліба, «розкуркулюючи».

Українське Різдво

Понад двадцять різдвяних звізд майстра Михайла Швеця представленого на виставці в Національному музеї імені Андрея Шептицького.

Вони зроблені з 2014 по 2025 роки. Ці, на перший погляд прості зірки, не розфарбовані і не розцяцьковані, для багатьох людей є спомином з розповідей і світлин їхніх бабусів і дідусів.

«Вони дуже гарні, тому що вони виглядають натурально. Видно конструкцію, з чого складається. Тут бачимо механізм. Вони в нього інші, по суті, це є форма. А вже далі можна зірку «одягати», прикрашати, можна загортати папером, тканиною, робити розпис, малюнок і таке інше. Дуже цікаво, що тут є з різних регіонів представлені зірки», ‒ розповідає укладач виставки, працівниця Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові Любава Собуцька.

Коляда з вертепною шопкою це, мабуть, в усі роки була і є найбільшою радістю для дітей.

Представлені шопки різних років і століть. Найдавніша з села Сокиринці Чернігівської області 1770 року.

У скриня вертепу належала поміщикам Галаганам. Там розміщені ляльки діви Марії з дитиною, козака, царів-волхвів, царя Ірода, чорта, красуні Дарини Іванівни, солдата, паламаря.

Традиційно шопка нагадує хатину або ж скриню. Їх роблять дерев’яними, зверху покривають солом’яним дахом або дерев’яним, всередині застелене сіно, поставлені фігурки різдвяного циклу – Боже Дитятко, Марія, Йосиф, Три Царі, Пастушки, Ангелики.

Ця традиція прийшла встановлення шопки на Різдво прийшла з південної Італії. Святий Франциск Асизький у ХІІІ столітті після мандрівки на Святу землю встановив шопку у вигляді печери, де були ясла, сіно, віслюк, віл, чим хотів показати, в якій убогості народилось Боже Дитятко, щоб люди заглибились саме у духовність Різдва.

У ХIV столітті італійські майстри додали різдвяному дійству пишності і краси, з’явились костюми, грим, маски, мелодії і танці.

Кожен регіон додавав своїх персонажів до головних. У цьому й унікальність української традиції.

«Шопки показують сцену народження Христа.Їх ставили у хатах, з ними ходили колядувати. Вони є різного розміру. Маленькі і вертепні ігрові шопки, які більш складніші. Робили шопки у двох рівнях. Один рівень сакральна сцена, де народжене Дитя, Марія, Йосип.

А внизу, нижній рівень, це показувався інший світ, світ пекла. Персонажі збираються у шопці відповідно до сценарію вертепу», ‒ говорить Любава Собуцька.

Про ще одну давню різдвяну традицію, яка забута нині, можна дізнатись на виставці.

На Сокальщині Львівської області шибки вікон люди прикрашали рідзвяними «павуками» з соломи. Ці виробити використовували для прикрашання оселі на Різдво.

«Павуки» підвишували на вікнах, до балки. Здалеку на шибці ці різдвяні «павучки» виблискували на сонці, немов зроблені з золота.

Свічники-трійці Гуцульщини та Покуття представлені на виставці і вони є атрибутом Різдва. Різьблені трійці, керамічні, декоровані використовують у церкві та в побуті. Свічники-трійці запалюють на Різдво, Водохреще, ними зустрічали і колядників, якщо господар дотримується традиції.

Етнограф Володимир Шухевич детально описує трійці, які гуцули бережуть вдома.

Трисвічником освячували наречених.

Велика колекція ікон на тему Різдва презентується з фондів музею імені Андрея Шептицького і приватних колекцій.

Михайло Швець щоліта проводить майстер-класи для молодих людей, щоб вони вчились робити різдвяні звізди. І дуже його тішить, коли учні надсилають потім свої зірки. А це означає, що традиція українців і далі живе.

«Різдво це народження Ісуса Христа. А зірка показала, де народився Ісус Христос. Моя надія одна, щоб закінчилась війна», сказав на завершення розмови майстер-звіздар Михайло Швець. Він мріє виготовити велику різдвяну звізду, як символ сили і витримки українського народу.