Американський Інститут вивчення війни (ISW) опублікував дослідження «Тихе російське завоювання: Білорусь». У звіті зазначається, що Росія десятиліттями просувала план фактичної анексії Білорусі, і зараз цей план перебуває на фінальній стадії. Автор дослідження, аналітик ISW Джордж Баррос відповів на запитання Білоруської редакції Радіо Свобода.

Основні тези:

• «Військова інтеграція практично завершена. Росія прагне створити в Білорусі постійну базу, де буде розташована не тільки авіація, а й нові дивізії сухопутних військ».
• «Суверенітет Мінська у мирний час поки що номінально зберігається щодо застосування білоруських збройних сил. Але Путін і Кремль прагнуть ліквідувати і цей контроль».
• «Де-факто анексія Білорусі можлива без формування повноцінних органів союзної держави. Хоча Кремль хоче створити і їх».
• «Війна в Україні поглинає майже всі ресурси російських збройних сил, що обмежує здатність Росії створювати нові загрози. Однак після завершення війни Росія зможе спрямувати свої ресурси на інші ключові цілі, серед яких – і Білорусь».
• «Кремлівські ідеологи та наукові установи вважають, що Білорусь і Україна мають бути частиною Росії. І цей підхід збережеться навіть після зміни керівництва в Кремлі».

З автором аналітичного звіту спілкувався Олексій Знаткевич.

– У вашому звіті йдеться про те, що Росія десятиліттями працювала над фактичною анексією Білорусі. На вашу думку, які кроки ще залишилися для завершення цього процесу і в які терміни вони можуть бути реалізовані?

– Це тривалий процес. Я розглядаю три основні напрями російських зусиль: військову, політичну та економічну інтеграцію.

Військова інтеграція практично завершена. Росіяни, ймовірно, хочуть на постійно розмістити свої бойові підрозділи в Білорусі. Це означає створення постійної бази, на якій будуть не лише авіаційні сили, але, можливо, і нові сухопутні дивізії. Думаю, це може статися найближчим часом.

Економічна інтеграція. У цій сфері Кремль продовжує розробляти «союзні програми» або дорожні карти, спрямовані на створення спільних ринків товарів і ресурсів. Є плани створити спільний ринок газу, електроенергії, ухвалити трудове законодавство для забезпечення вільного переміщення робочої сили між Росією і Білоруссю. Це фактично означає розглядати економіки обох країн як одну інтегровану систему. Такий крок позбавить економіки Росії та Білорусі відмінностей, ніби це одна держава.

Політична інтеграція. Це найбільш амбітний і складний напрям. Кремль прагне завершити його у довгостроковій перспективі. Для цього потрібні такі кроки: створення суду союзної держави, формування спільного парламенту, перетворення постійного комітету союзної держави на чинний виконавчий орган із реальними повноваженнями. Наразі цього не зроблено.

– Але в таких органах, як передбачено зараз, нібито буде паритетне представництво обох країн. Чи мається на увазі, що Росія прагне мати повний контроль?

– Так. Модель нагадуватиме радянську, де формально республіки рівні, але фактично всі рішення ухвалюють у Москві.

Наприклад, парламент і виконавчі органи можуть мати на папері рівне представництво від Білорусі та Росії. Але вже зараз обговорюється, де буде столиця союзної держави – у Смоленську чи Москві. Більшість державних установ і ключових структур розміщені у Москві. Як у радянські часи: деякі республіки формально мали представництво в ООН, але насправді їхній суверенітет був фікцією, а всі інструкції надходили з Москви.

Таким чином це буде своєрідний театр, де Білорусь продовжуватиме існувати на папері як суверенна одиниця, але реально нею керуватиме і домінуватиме Москва.

– Ви пишете, що військова інтеграція майже завершена. Але при цьому білоруські війська безпосередньо не беруть участі у російській війні в Україні. І ви згадуєте про різні рівні контролю над білоруськими військами з боку російського командування. Якщо станеться велика регіональна війна, чи опиняться білоруські війська під прямим командуванням Росії? Чи передбачає нинішня структура, така як Регіональне угруповання військ, що білоруські війська вже перебувають під російським командуванням?

– Зараз це вже так. Росіяни протягом багатьох років практикують спільні навчання, особливо «Захід» і «Щит Союзу», підпорядковуючи білоруські збройні сили, шість білоруських маневрених бригад, Західному військовому округу Росії. Після нещодавньої реформи, ймовірно, це тепер буде Московський військовий округ.

Вони вже відпрацювали механізми управління. Білоруська система протиповітряної оборони підпорядковується командувачу ППО російського Західного військового округу. У будь-якій масштабній війні або великій військовій операції білоруси втратять оперативний контроль над своїми силами. Їхні війська підпорядковуватимуться російському командуванню, яке буде контролювати планування та організацію кампанії на найвищому рівні.

У мирний час Мінськ номінально зберігає суверенітет у застосуванні білоруських збройних сил. Однак, на мою думку, Володимир Путін і Кремль прагнуть ліквідувати цей контроль. Вони хочуть мати можливість контролювати білоруські сили не лише під час війни, а й у мирний час.

– Чи передбачаєте ви якісь конкретні кроки в цьому напрямку в найближчі роки? І взагалі, які, на вашу думку, можливі наступні кроки у військовій, політичній та економічній анексії Білорусі, які Росія планує здійснити?

– У військовій сфері, думаю, Кремль захоче відкрити нову, стабільну, постійну військову базу в Білорусі. Очевидно, що там вже є радіолокаційні станції, але, окрім них і авіабаз, росіяни хочуть мати наземні сили. Можливо, Кремль спробує створити бази для розміщення нових дивізій, про які заявив колишній міністр оборони Сергій Шойгу ще у січні 2023 року. Вірогідно, деякі з цих дивізій базуватимуться в Білорусі.

Що стосується іншої військової інтеграції, згідно з договором про Союзну державу, теоретично, громадяни Білорусі та Росії мають рівний правовий захист, юридичну відповідальність і однакове представництво за законом. Теоретично, з об’єднаною армією, спільним оборонним договором та єдиним зовнішнім кордоном, білоруси несуть однакові зобов’язання у захисті союзної держави. Вважаю, що Кремль хоче використати населення Білорусі (майже 10 мільйонів осіб) для поповнення російських військових сил. Проте це, швидше за все, довгострокові зусилля.

В економічній сфері Росія прагне продовжувати ухвалювати нормативні акти, щоб зробити економіки Білорусі та Росії єдиною системою. Йдеться про спільний ринок праці, єдині закони. Після 2020 року, коли Лукашенко пішов на поступки в рамках союзної інтеграції, цей процес значно прискорився.

Політична інтеграція буде найскладнішою. Можливими наступними кроками, імовірно, стане створення суду союзної держави або спроба перетворити парламентські збори союзної держави на повноцінний парламент.

Водночас Кремль може досягти фактичної анексії Білорусі, не створюючи всіх органів і не наділяючи їх повноваженнями. Якщо Білорусь буде фактично військово окупована, між Росією та Білоруссю існуватиме вільне пересування робочої сили, а зовнішній кордон буде спільним, то іноземні країни можуть розглядати ці дві країни як єдину територію. У цьому випадку Росія може де-факто анексувати Білорусь навіть без повного створення органів союзної держави.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Вона була вся в крові». Історія фото з білорускою Марією Зайцевою, яка загинула на війні з Росією

– Чи вважаєте ви, що Росія може спробувати залучити білоруські війська до війни в Україні? Можливо, одна з причин, чому цього ще не сталося, у тому, що Росія намагається тихо анексувати Білорусь, інтегрувати її де-факто, а вже потім йти на такі кроки?

– Думаю, Кремль намагався змусити Лукашенка відправити білоруські війська воювати в Україну. Але Лукашенко поки що успішно цього уникає.

Лукашенко та Путін мають різні цілі. Мета Путіна – анексія Білорусі. Мета Лукашенка – зберегти білоруський суверенітет і залишитися диктатором. Білоруська армія мала (лише шість маневрених бригад), і Лукашенко розуміє, що якщо її втратити, у нього залишиться мало ресурсів для захисту свого режиму від російської окупації чи протестів. Відомо, що в 2020 році армія використовувалася для придушення протестів.

Я не думаю, що Кремль спробує використовувати білоруські війська в Україні найближчим часом. Білоруський внесок був би незначним, і вигода для Росії – мінімальною.

– Чи має Лукашенко політичну волю та ресурси, щоб протистояти цій де-факто анексії у військовій, політичній та економічній сферах?

– Політичну волю він має, але я сумніваюся, що зараз у нього є ресурси. У Лукашенка в цій грі на руках дуже слабкі останні карти. Ця кампанія вже на пізній стадії, і Кремль досяг відносного успіху.

І якщо не відбудеться якихось серйозних змін у теперішній траєкторії, я думаю, що Кремль, ймовірно, досягне успіху в фактичній анексії Білорусі.

Є альтернативні версії розвитку подій, інший світ, у якому, можливо, Лукашенко міг би звернутися до інших союзників і партнерів, провести більшу лібералізацію, більше застрахуватися від Путіна. Це могло б дати йому інструменти захисту від союзної інтеграції.

Але я думаю, що ми переважно будемо спостерігати те, що буде більш-менш неминучим.

– Ви зазначаєте, що 90% вищого командного складу білоруської армії або здобули освіту, або підвищували кваліфікацію в російських навчальних закладах. Як би ви загалом оцінили лояльність білоруської армії у разі можливого конфлікту?

– Це чудове питання. Щодо білоруських військових, то знайти достовірну інформацію у відкритих джерелах дуже складно через закритість режиму та суворий контроль.

Я вважаю, що Путін свідомо намагається зруйнувати білоруську армію як інститут і підірвати її лояльність до Білорусі. Він також прагне нав’язати білоруському офіцерському корпусу ідею, що вони мають бачити в росіянах союзників і братів, які борються за спільну справу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білорусь і Росія готуються до навчань «Захід-2025»: розпочали з тренінгу об’єднаного командування

Досі існують міцні інституційні зв’язки із радянською військовою культурою. Як і у 2014 році, коли росіяни анексували Крим, деякі елементи українських Збройних сил залишалися корумпованими і дуже радянськими. Тоді дійсно були випадки дезертирства і переходу на бік росіян.

Я думаю, що у сценарії гібридної війни або у разі посилення анексійного тиску Кремль сподіватиметься, що значна частина білоруських офіцерів підтримає дії Росії в Білорусі.

Ця ерозія інститутів стосується не лише білоруської армії. Вона зачіпає й інші ключові силові структури Білорусі – Комітет державної безпеки, Міністерство внутрішніх справ. Є багато повідомлень про те, що в Окрестині й інших місцях висять портрети двох лідерів – Лукашенка і Путіна. Я думаю, це створює плутанину та подвійну лояльність.

І це справді відповідає концепції, що хоча це дві різні системи, вони є однією державою та однією нацією. І, звісно, це головний принцип у всій цій ситуації.

– Ви пишете, що чим довше Україна чинить опір, бореться з Росією, тим більше шансів запобігти цій фактичній анексії Білорусі. Як ви думаєте, чи готовий Захід, і зокрема США, де починає керувати нова адміністрація, і надалі підтримувати українців у цій боротьбі?

– Сподіваюся на це, не знаю точно. Але якщо подивитися на це з точки зору егоїстичних геополітичних інтересів США і Вашингтону, то в наших інтересах продовжувати підтримувати українців у їхній боротьбі за захист своєї території.

Тому що Україна зараз поглинає майже всі ресурси російських збройних сил і обмежує здатність Росії створювати зовнішні загрози і бути світовою державою.

Ми побачили, що росіяни не здатні відповісти на азербайджанське вторгнення в Нагірний Карабах. Ми побачили, що росіяни не змогли належним чином захистити свої позиції та своїх союзників, режим Асада в Сирії.

Кампанія зі створення союзної держави просувається досить повільно, але стабільно. Однак, як тільки війна в Україні припиниться, росіяни зможуть перенаправити свої ресурси та увагу на інші основні цілі, які ставить перед собою Путін. І одна з таких цілей – Білорусь.

Зараз кожного місяця в Україні в боях гинуть чи отримують поранення від 30 до 45 тисяч росіян. Це більш ніж тисяча осіб на день. У січні Сергій Шойгу анонсував створення 16 нових дивізій. Ці дивізії існують лише на папері, їх ще немає.

Але, як тільки бої припиняться, ці дивізії відносно швидко з'являться. Кожна дивізія буде мати близько 10 тисяч осіб. І після створення нових військових округів, Московського та Ленінградського, після створення більших ресурсів командування та управління ці дивізії збираються розмістити на заході Росії і, думаю, також в Білорусі.

Думаю, що чим довше українці будуть ослаблювати глобальні можливості Росії, тим кращі шанси, хоч і невеликі, матиме Білорусь, щоб уникнути захоплення Москвою.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Політичний двобій України і Росії та «мертва хватка» Кремля за територію колишнього СРСР

Деякі європейські чиновники оцінюють перспективу розгортання європейських військових сил в Україні у якості миротворчого контингенту як малоймовірну. Чому?

Прихід президента США Дональда Трампа до влади, ймовірно, ознаменує тектонічний зсув у політиці Вашингтону щодо України – із задекларованим прагненням до мирної угоди або припинення вогню і чітким бажанням США вийти з конфлікту.

Це змусило європейських лідерів обговорювати раніше немислимі ідеї про те, як забезпечити післявоєнну безпеку України без участі США.

Очолює список пропозиція президента Франції Емманюеля Макрона щодо розгортання європейських військових сил в Україні, якщо укладуть угоду.

Вперше про це заговорили майже рік тому, а після перемоги Трампа на виборах знову заговорили з новою силою. Минулого місяця міністр оборони Італії Гвідо Крозетто заявив, що Рим хотів би приєднатися до потенційної місії, а його німецький колега Борис Пісторіус сказав, що Берлін «готується» і «розглядає сценарії».

Але на шляху до здійснення цієї місії є деякі перешкоди.

Міністр закордонних справ Італії Антоніо Таяні заявив, що такі дискусії є передчасними і, враховуючи вторгнення нацистської Німеччини в Україну під час Другої світової війни, важко уявити, що німецькі війська будуть розгорнуті в країні.

Глава зовнішньополітичного відомства Європейського союзу Кая Каллас заявила, що поки Росія обстрілює Україну, «нам немає про що говорити».

Звичайно, вона мала на увазі публічно. Але її коментар підкреслює ще один фактор, який може зробити європейську військову роль безперспективною: російський президент Володимир Путін.

«Я думаю, що немає абсолютно ніяких ознак того, що на цей момент Путін взагалі зацікавлений у переговорах, – сказав Ян Бонд, заступник директора Центру європейських реформ. – Ви знаєте, Путін думає, що він перемагає».

«Складне завдання»

Бонд не самотній у цій оцінці. Президент США Дональд Трамп, схоже, не погоджується. На своїй пресконференції в Мар-а-Лаго 7 січня він заявив, що вірить, що зможе досягти угоди протягом шести місяців. Але навіть у цьому разі немає жодних ознак того, що Путін погодиться на європейські військові сили.

Ніку Попеску з Європейської ради з міжнародних відносин бачить ще одну складність. Як постійний член Ради безпеки ООН Москва може заблокувати будь-яку миротворчу місію.

«Проблема традиційних миротворчих місій полягає в тому, що вони пов’язані рішеннями ООН, а це означає, що Росія може накласти вето або припинити місію в будь-який час. Така місія також не обмежувалася б західними країнами, а включала б війська з інших частин світу», – сказав він.

Попеску, який був міністром закордонних справ Молдови у 2021-2024 роках, заявив, що дискусія між європейськими лідерами не стосується миротворців.

«Те, що обговорюється, – це військова присутність, щоб запобігти новій війні. Це означає, що війська, не легкоозброєні миротворці, а оснащені засобами протиповітряної та радіоелектронної боротьби, захищатимуть такі міста, як Одеса та Київ».

Попеску визнає, що це «складне завдання» для європейських армій.

Британія і Франція мають найсильніші в Європі збройні сили, але вони перевантажені.

Після терактів 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах військові були зосереджені на антитерористичних і контрповстанських операціях. Протягом останнього десятиліття їх скоротили, а в нещодавньому парламентському звіті йдеться про те, що Британія «недостатньо підготовлена» до протидії російській загрозі.

У липні прем’єр-міністр Кейр Стармер оголосив про перегляд оборонної стратегії, заявивши, що британські збройні сили «спорожніли».

Французька армія має більшу чисельність, ніж британська, але вона також розтягнута багаторічними бойовими діями в Африці. Французькі експерти висловлюють сумніви щодо її здатності впоратися з конфліктом більш високої інтенсивності, як, наприклад, в Україні.

«У нас залишилося лише шість ракетних установок дальнього радіусу дії, у нас немає реальних засобів боротьби з безпілотниками», – зазначив у листопаді Лео Перія Пеньє з Французького інституту міжнародних відносин.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що гарантії безпеки Києва для припинення війни з Росією будуть ефективними лише за умови надання їх Сполученими Штатами. Деякі прихильники європейської військової присутності кажуть, що це можливо лише за умови допомоги США в таких сферах, як планування, логістика та розвідка.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Макрон каже, що війна в Україні «не закінчиться завтра чи післязавтра»

Політичні обмеження

На додаток до цих військових обмежень існують і політичні. Чи дійсно європейські уряди готові розгорнути значні сили в Україні всупереч бажанню Росії і без участі США на місцях?

Ця ідея може бути глибоко непопулярною серед громадської думки. Опитування в Західній Європі постійно показують низький рівень підтримки введення військ в Україну.

Ризики відправки такого контингенту, навіть у небойовій ролі, були б величезними. Потрібно було б встановити правила ведення бою, які б передбачали, як реагувати на обстріл з боку російських сил, а політичні наслідки жертв могли б бути величезними.

Макрон вже втратив більшість у Національних зборах Франції. Стармер щойно повернув свою Лейбористську партію до влади після 14 років перебування в опозиції. Обом лідерам є що втрачати від кривавої кризи за участі їхніх військових в Україні.

Багато хто також вказує на небезпеку ескалації. Це, здається, одна з причин, чому адміністрація президента США Джо Байдена, президентський термін якого закінчився, виключила будь-яку військову присутність в Україні.

Втім, деякі аналітики стверджують, що ситуація на полі бою може загостритися настільки, що європейські лідери будуть змушені діяти.

«Якщо ви – Польща, то перспектива розпаду України з мільйонами біженців, які перетнуть ваші кордони, і російськими військами, які підійдуть до вашого кордону, набагато, набагато гірша, ніж перспектива необхідності робити більше для зміцнення нинішньої лінії фронту в Україні», – сказав Ян Бонд.

Але, додав він, «ми ще дуже, дуже далекі від цього».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Місія (не)здійсненна. Трамп відправить до України солдатів з Європи?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Міжнародні миротворчі війська в Україні. Чого боїться Захід?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін заявив, що відкритий до діалогу з адміністрацією Трампа щодо України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ISW про заяви Путіна після інавгурації Трампа: зберігає свої вимоги щодо повної капітуляції України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Після війни Зеленський буде цапом-відбувайлом». Головаха про настрої українців, можливе перемирʼя і вибори

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Жорстка посадка». Як на Заході бачать можливе завершення війни у «вирішальному» 2025 році?

Напади на стратегічні підводні телекомунікаційні кабелі біля узбережжя Тайваню не є чимось новим. Однак коли на початку січня виникла підозра, що один з них був перерізаний біля північного узбережжя Тайваню китайським кораблем, це вписалося у зростаючу тенденцію.

Лише кількома тижнями раніше корабель під російським прапором перерізав електричний кабель, що пролягав між Фінляндією та Естонією у Балтійському морі.

Це сталося після кількох схожих подій у Балтійському морі, коли кораблі під китайським прапором завдали шкоди підводній інфраструктурі, в тому числі розірвали оптоволоконні кабелі в листопаді і пошкодили газопровід у жовтні 2023 року.

Для Ґабріелюса Ландсберґіса, який до грудня обіймав посаду міністра закордонних справ Литви, низка інцидентів підкреслює, як розмежувальні лінії між напруженням у відносинах із Заходом і Росією через війну в Україні розмиваються через агресію Китаю в Південно-Китайському морі, який претендує на самокерований острів Тайвань як на свою власність.

«Не повинно бути жодних сумнівів, що за цими інцидентами в Балтійському морі стоїть Росія», – сказав Ландсберґіс в інтерв'ю Радіо Свобода під час свого візиту до Тайваню. «Що стосується Китаю, то тут немає чіткої атрибуції, але якщо він хотів посилити тиск на Тайвань за допомогою тіньової війни, перерізаючи кабелі, то варто було б повчитися на цьому прикладі у Москви».

Хоча Китай підтримував Росію дипломатично з моменту її повномасштабного вторгнення в Україну, допомагав її економіці та посилював її військові зусилля, постачаючи технології подвійного призначення для поля бою, перспектива посилення координації між Пекіном і Москвою є новим викликом для адміністрації президента США Дональда Трампа.

«Китай намагається створити нову нормальну ситуацію навколо Тайваню», – сказав в інтерв'ю Радіо Свобода Чіу Чуй-ченг, міністр Ради у справах материкової частини Тайваню, органу, який керує відносинами з Пекіном. «Мета Пекіна – зменшити буферну зону між нами і зробити так, щоб йому було набагато легше піти на ескалацію, якщо він вирішить це зробити».

Нещодавній інцидент з кабелем є останнім з того, що, за словами Чіу, свідчить про постійний сплеск таких подій – від нових військових навчань, покликаних імітувати блокаду острова, до потрійного збільшення кількості підозрюваних у китайському шпигунстві, що має на меті закласти підґрунтя для майбутніх кроків проти Тайваню.

«Ми розглядаємо це не як випадковості, а як стратегію», – сказав він, маючи на увазі збільшення кількості інцидентів за останні роки, націлених на підводну інфраструктуру навколо Тайваню.

Життя в «сірій зоні»

Побоювання щодо можливого китайського вторгнення є далеко не поверхневими у щоденному житті пишної урбаністичної столиці Тайваню.

Але реалії змінної динаміки також вступають у свої права. Під час своєї передвиборчої кампанії Трамп заявляв, що Тайвань недостатньо платить за власну оборону, і висловлював сумніви щодо рівня підтримки з боку США у разі китайського вторгнення.

У політиків острова це викликало занепокоєння, що розривання підводних кабелів в рамках операцій так званої «сірої зони» – термін, який часто використовується тайванськими чиновниками для позначення гібридної тактики, що використовується для залякування Тайваню, але що ще не можна назвати війною – ускладнить захист від китайської агресії, якщо вона переросте у відкритий напад.

Китай заперечує свою причетність до січневого пошкодження кабелю на Тайвані, а розслідування інцидентів у Балтійському морі все ще триває.

Хоча ці кабельні епізоди підкреслюють вразливість критично важливої офшорної інфраструктури та труднощі з переслідуванням за саботаж, аналітики кажуть, що вони є частиною нового тривожного клімату безпеки в прифронтових районах поблизу України і Тайваню, який може легко загостритися в найближчі роки, у часи Трампа на посаді президента США.

«Ця гібридна тактика, яку ми спостерігаємо з боку Китаю і Росії, має на меті створити для них сприятливі умови, якщо з'явиться можливість здійснити більш масштабний крок», – сказала Сарі Архо Хаврен, асоційована наукова співробітниця лондонського Королівського інституту об'єднаних служб, в інтерв'ю Радіо Свобода. «Схоже, що існує також бажання подати сигнал Вашингтону про певні червоні лінії, у той час, коли Трамп вступає на посаду».

Нова норма

Хоча Трамп пообіцяв швидко закінчити війну в Україні, ризик переростання напруженості між Пекіном і Тайбеєм у конфлікт, схоже, зростає.

В останні роки американські чиновники попереджали, що Китай готується до потенційного вторгнення на Тайвань, і цей заклик повторив сенатор Марко Рубіо, обраний Трампом на посаду держсекретаря, під час слухань у Сенаті США 15 січня, де його кандидатуру було затверджено.

«Ми повинні усвідомити той факт, що якщо щось кардинально не зміниться, наприклад, рівновага (між Китаєм і Тайванем – ред.), де вони прийдуть до висновку, що ціна втручання у Тайвань занадто висока, нам доведеться мати справу з цим ще до кінця цього десятиліття», – сказав Рубіо.

До збільшення кількості гібридних зіткнень і зростання напруженості додається посилення військової співпраці між Пекіном і Москвою.

Нещодавно китайські та російські бомбардувальники провели навчання поблизу Аляски, спільні військово-морські навчання біля берегів Південної Африки, а також бойові стрільби в Південно-Китайському морі.

Спільні військові навчання є частиною більш ніж десятирічної практики посиленої військової координації і одним з найбільш помітних проявів зближення президента Росії Володимира Путіна і лідера Китаю Сі Цзіньпіна, які об'єднані спільним бажанням протистояти Сполученим Штатам.

Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), вашингтонський аналітичний центр, зафіксував 102 спільні військові навчання, багатосторонні військові навчання або патрулювання – з 2003 року до кінця липня 2024 року. З того часу відбулося ще чотири навчання за участю Китаю і Росії. За даними CSIS, їхні військові проводили щонайменше чотири і можливо до десяти спільних навчань щороку в період з 2014 по 2023 рік. У 2024 році дві країни провели 11 спільних навчань.

Американські політики протягом останніх років неодноразово попереджали про ризики, які несе в собі зростаюче партнерство між Китаєм і Росією – від економічної підтримки до посилення військової співпраці, а в одній з доповідей, затверджених Конгресом, поглиблення зближення між Китаєм і Росією було названо «найбільш значущим стратегічним розвитком за останні роки».

«Як військовий планувальник ви повинні готуватися до найгіршого сценарію, який полягає в тому, що Росія і Китай серйозно об'єднаються», – сказала Елізабет Вішнік, старша наукова співробітниця Центру військово-морського аналізу, яка вивчає китайську зовнішню політику.

«Поки що незрозуміло, як все це буде розвиватися, і це не справжній військовий альянс», – сказала Вішнік. «Але в тих рамках, у яких Пекін та Москва хотіли б бачити свою співпрацю, вона зростає».

У сукупності ці тенденції ставлять складні запитання перед адміністрацією Трампа та іншими американськими політиками, які вже давно обмірковували, як поводитися з кожною ядерною державою окремо, але тепер повинні розробити план щодо ризику мати справу з обома. Особливо з огляду на те, як Китай і Росія можуть діяти разом у будь-якому потенційному майбутньому конфлікті в Європі або Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін і Сі поговорили по відеозв’язку через день після інавгурації Трампа

Embed share

Війна в Україні: чому Тайвань слідкує за діями Трампа? Ексклюзив Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:04:18 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 12,3MB
• 360p | 19,8MB
• 480p | 36,3MB
• 720p | 69,3MB
• 1080p | 107,0MB

ВАШИНГТОН – Як політичний аутсайдер, обраний президент США Дональд Трамп часто ігнорував дипломатичні норми. Тож не дивно, що його інавгурація також порушує традиції.

За повідомленнями американських ЗМІ, Трамп стане першим за понад століття президентом, який запросив іноземних лідерів на церемонію складання присяги. Зазвичай на такому заході присутні лише іноземні дипломати та посли.

«Це незвично, коли на інавгурації присутні іноземні лідери, оскільки ця подія сприймається як внутрішньополітична», – зазначив Кейсі Маєрс, професор Вірджинського технологічного інституту, який досліджує взаємодію між звʼязками з громадськістю та політикою.

Серед запрошених лідерів — консервативна прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, правопопулістський президент Аргентини Хав’єр Мілей і віцепрезидент Китаю Хань Чжен.

«Трамп використовує такі масштабні події, як інавгурація, щоб налагодити зв’язки та знайти спільну мову, – зазначає Маєрс. – Це дуже унікальний підхід до дипломатії, який має коріння у бізнесі».

Техномільярдери

Серед інших VIP-гостей на інавгурації – найвідоміші представники американської техноіндустрії, зокрема власник X і Tesla Ілон Маск, засновник Meta Марк Цукерберг та засновник Amazon Джефф Безос. За повідомленнями, запрошення також отримали генеральні директори Apple, OpenAI, Uber і TikTok.

Деякі з цих компаній зробили внески до інавгураційного фонду Трампа, який зібрав понад 170 мільйонів доларів – рекордну суму.

Кремнієва долина, центр американської технологічної індустрії, обережно реагувала на несподівану перемогу Трампа у 2016 році. Тоді Маск, який зараз є одним із найбільших донорів Трампа у виборчій кампанії 2024 року, підтримував його суперницю Гілларі Клінтон.

Експерти вважають, що зміна ставлення Кремнієвої долини пов’язана з бажанням мати вплив на регулювання техноіндустрії та питання тарифів.

Метью Даллек, професор політичної історії Університету Джорджа Вашингтона, вважає, що технокомпанії прагнуть уникнути нових тарифів, які можуть вплинути на їхній бізнес.

За його словами, адміністрація Байдена відштовхнула Кремнієву долину через звинувачення Amazon у монополізмі, спроби розділити Google, судові позови проти Meta, ігнорування Tesla на заході в Білому домі, присвяченому електромобілям, і боротьбу з криптоіндустрією.

«Багато людей у сфері технологій відчували роздратування через спроби адміністрації Байдена регулювати їхню діяльність та обмежувати спосіб їхньої роботи. Вони вважали це агресивним, – зауважує Даллек. – Замість того, щоб їх вшановували як героїв нової цифрової епохи, вони вважали, що деякі представниками адміністрації Байдена їх демонізують», – додав він.

У прощальній промові 15 січня Джо Байден попередив про «небезпечну олігархію», що загрожує демократії.

«Мене непокоїть небезпечна концентрація влади в руках небагатьох заможних людей», – сказав Байден, не називаючи імен.

Вважається, що Ілон Маск, найбагатша людина світу, має значний вплив на Трампа. Обраний президент призначив Маска керівником комісії, яка займатиметься покращенням ефективності роботи американського уряду, включаючи скорочення видатків, які вважаються марнотратними.

Холодний прийом

З 1981 року інавгурацію проводили у західному крилі Капітолію, де для цієї події будували платформу, яка може вмістити понад 1600 осіб.

Зазвичай серед присутніх – чинний президент і віцепрезидент та їхні родини; обраний президент і віцепрезидент та їхні родини; колишні президенти та їхні подружжя; члени кабінету міністрів і кандидати на ці посади; 535 членів Конгресу; дев'ять суддів Верховного суду; іноземні посли; члени Об'єднаного комітету начальників штабів; губернатори та інші гості, включаючи радників і близьких друзів новообраного президента, а також великих донорів і знаменитостей.

За повідомленнями, серед знаменитостей, які відвідають інавгурацію Трампа, буде колишній чемпіон світу з боксу Майк Тайсон, а також інші спортсмени й музиканти.

Декілька членів Конгресу від Демократичної партії, включаючи Ненсі Пелосі, одну з найвпливовіших фігур партії, заявили, що не будуть присутні. Серед інших відомих осіб, які пропустять інавгурацію, – колишня перша леді Мішель Обама.

Через незвично холодну погоду цього року інавгурація вперше з 1985 року пройде в Ротонді Капітолію. Ротонда може вмістити лише близько 600 осіб, через що багато VIP-гостей не зможуть бути присутніми.

Окрім самої інавгурації, заплановано кілька важливих подій до та після церемонії складання присяги, зокрема вечеря 19 січня з Трампом і його дружиною Меланією. Також ввечері 20 січня відбудеться кілька інавгураційних балів.

• Еймос Чаппл

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Джон Гербст: Надання Україні потужної зброї принесе стійкий мир і Нобелівську премію для Трампа

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сім кроків Трампа під час першої каденції, які були за Україну і проти Росії

TikTok, власником якого є китайська компанія ByteDance, стикається із загрозою заборони у США. Наступні події матимуть серйозні наслідки для глобальної технологічної конкуренції між Китаєм та США і можуть задати тон для відносин між новообраним президентом США Дональдом Трампом та Пекіном.

Популярна відеоплатформа є першим глобальним додатком із Китаю, який перевершив показники американських конкурентів, таких як Instagram, Facebook чи X. Питання китайської власності стало основною причиною уваги з боку Конгресу США, який у квітні 2024 року ухвалив закон через побоювання щодо національної безпеки, включаючи поширення дезінформації та шпигунства. Закон вимагав, щоб ByteDance продала додаток до 19 січня, інакше він буде заборонений.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Король TikTok» у Румунії та ймовірна схема підтримки ультраправих кандидатів у президенти

Хоча критики заборони стверджують, що схожі проблеми з даними та конфіденційністю існують і для американських платформ, питання китайської власності створює новий вимір.

Кібербезпекові фірми припустили, що додаток може збирати дані користувачів далеко за межами їхньої активності на TikTok, а Китай ухвалив закон у 2017 році, який зобов’язує китайських громадян за кордоном співпрацювати з його розвідувальними органами.

У 2023 році британська журналістка зазнала стеження за її даними та місцезнаходженням з боку співробітників TikTok у Китаї та США. Судові документи США, надані колишнім співробітником ByteDance, також показали, як Комуністична партія Китаю отримувала доступ до даних компанії для стеження за продемократичними протестувальниками у Гонконзі в 2018 році.

Усе це відбувається на тлі зростання напруженості між Пекіном і Вашингтоном, а також зростаючих побоювань щодо китайського шпигунства та гакерських атак у США.

Трамп говорить, що він виступає проти заборони, хоча спочатку підтримував цей крок, і 17 січня зазначив, що рішення щодо TikTok «схвалять в недалекому майбутньому». Він також повідомив, що розмовляв із лідером Китаю Сі Цзіньпіном, обговорюючи TikTok та інші питання.

Обраний президент заявив 18 січня, що він, найімовірніше, «надасть соцмережі TikTok 90-денне відтермінування від можливої заборони в країні».

«90-денне продовження – це те, що, найімовірніше, буде зроблено, тому що це доречно. Якщо я вирішу це зробити, я, ймовірно, оголошу про це в понеділок (у день інавгурації 20 січня – ред.)», – сказав Трамп в інтерв’ю NBC.

Попередній президентський термін Трампа з 2016 по 2020 рік характеризувався його жорсткою позицією щодо Китаю і тиском на китайські компанії як у США, так і за кордоном – від телекомунікаційної інфраструктури 5G до фірм із виробництва камер спостереження – на тлі загострення технологічного суперництва між Пекіном та Вашингтоном.

TikTok є міжнародною версією Douyin, розробленого ByteDance для ринку Гонконгу та Китаю, де платформа працює в рамках суворої системи цензури Пекіну. Хоча це також успішний бізнес, його популярність і вплив стали глобальним досягненням для Пекіну. Небажання ByteDance відмовитися від власності свідчить як про цінність їхнього алгоритму, так і про важливість збереження TikTok як китайської компанії.

Те, як Трамп підійде до можливого рішення щодо заборони, може стати раннім сигналом його підходу до відносин із Китаєм та динаміки взаємин із Сі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Для заборони TikTok Україні не потрібен приклад партнерів, але краще домовитися – Юрчишин

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

У серпні 2020 року білорусці Марії Зайцевій виповнилося 19 років. Вона довго відновлювалася після травми, отриманої під час протестів у Білорусі, отримувала медичну допомогу в Чехії. Після масштабного вторгнення Росії до України 24 лютого 2022 року, вона спершу як волонтер допомагала українським біженцям, а потім пішла воювати сама. 17 січня 2025 року Марія загинула під час виконання бойового завдання на фронті.

Увечері 9 серпня 2020 року десятки тисяч людей вийшли в центр Мінська на акцію протесту проти фальсифікації результатів виборів президента Білорусі. На той час підходи до звичних місць, де зазвичай збиралися учасники протестів, на Жовтневій площі та майдані Незалежності вже були перекриті, тож люди почали збиратися на перехресті проспектів Машерова та Переможців, біля стели «Мінськ, місто-герой» та музею імені Великої вітчизняної війни.

19-річна Марія Зайцева приїхала на акцію протесту до Мінська з Гомеля, незважаючи на те, що її родина була проти цього. Вона приїхала до білоруської столиці з подругою.

«Вона була в перших лавах мітингувальників, яких силовики відтіснили від перехрестя на першій кільцевій дорозі в бік станції метро «Молодіжна». «Там було багато людей, вони просто стояли, спілкувалися між собою», – розповів Радіо Свобода один із очевидців.

Близько 21:00 силовики почали відтісняти протестувальників від перехрестя. Для цього спочатку зайняли центр перехрестя, де скупчилася спецтехніка. Потім почали відтісняти людей від стели в обох напрямках проспектом Машерова, використовуючи водомети, гумові кулі та світлошумові гранати. Гранати кидали вглиб натовпу, прямо під ноги людям. Вибухи на деякий час засліпили й змусили протестувальників замовчати, повністю їх дезорієнтувавши. Особливу жорстокість міліція проявила там, де перебувала Марія Зайцева.

«В якийсь момент у нас полетіли гранати, й почали стріляти гумовими кулями». Був шок, ніхто не міг зрозуміти, що відбувається, навіщо вони це роблять. Скрізь були вибухи, я бачив закривавлених людей, їх було дуже багато. Хтось у важчому стані, хтось у меншому. Деякі лежали або сиділи на асфальті. «Ця дівчина теж була там, тихенько сиділа на асфальті, вся в крові», – каже очевидець.

Все це сталося в перші хвилини після півночі. За словами очевидців, Марія деякий час не реагувала на спроби з нею поговорити. Поруч були медики, але вони були зайняті іншими пораненими. Зайцевій допомагали випадкові люди, які намагалися зупинити кровотечу з ран від гумових куль і осколків гранати, які пошкодили дівчині обличчя та око.

На місці, де постраждала Марія та інші протестувальники, працювало кілька фотографів і операторів. Один із них зробив знімок, який наступного дня облетів світ, ставши доказом жорстокості білоруської влади.

Незабаром після фотозйомки силовики знову почали атакувати протестувальників, які відступили далі від стели. Марія та інші поранені залишилися на місці. Навіть сама Зайцева не пам'ятала, що було далі.

«Вони мирно стояли, кричали: «Який мир?». Пам'ятаю, нас облили водою, а потім стався вибух, і я лежала на землі. А потім я вже нічого не пам'ятаю... Я осліпла... Мій друг і оточуючі намагалися мене кудись затягнути. У мережі також потрапили жахливі фотографії, на яких я сиджу напівмертвою, із пробитою та закривавленою головою. Я була приголомшена. Я нічого не чула і не бачила. Вони знову спробували зі мною поговорити. «Ну, тоді, мабуть, забрали в «швидку» і повезли в лікарню», — розповідала Марія журналістам через тиждень після поранення.

Зі стели Марію разом з деякими іншими постраждалими спочатку доставили до лікарні. Там їй поставили перший діагноз: вибухове поранення, черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, травматичне поранення барабанної перетинки, поранення руки. Відновлення вимагало часу і спеціальних фахівців, Зайцева вирішила покинути Білорусь і опинилася в Чехії.

Перебуваючи в Чехії, Марія Зайцева спробувала поступити на навчання до Чеського технічного університету, успішно закінчивши підготовчий курс, відкритий для учасників програми Medevac, створеної для допомоги постраждалим учасникам білоруських протестів. Проте вона не змогла записатися на базову підготовку через проблеми зі здоров’ям, спричинені травмами, отриманими 9 серпня 2020 року.

Після початку повномасштабної війни Росії проти України Марія Зайцева стала волонтером в одній із організацій, яка допомагала українським біженцям у Чехії. А вже навесні 2023 року вирішила сама піти на фронт. Незабаром вона зазнала поранення руки і повернулася на реабілітацію до Чехії. Намагався залишитися там, шукала роботу. Марія Зайцева вдруге пішла воювати в Україну у свій день народження, 16 січня 2024 року.

Рівно через рік Марія загинула.

«У військовій анкеті я вказала, що я атеїстка. Не знаю, чи вплине це на моє можливе поховання, але я б не хотів, щоб мене ховали під хрестом. «Якщо буде можливість зробити це краще, буду вдячна», — написала Марія близькій подрузі в одному з повідомлень, надісланих після першого від’їзду на війну.

Як розповіли Радіо Свобода побратими Марії Зайцевої, у ніч на 18 січня їм вдалося евакуювати тіло загиблої білоруски із зони обстрілу російськими військовими.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чому добровольці з Білорусі воюють з Росією в Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Усіма рухає любов до свободи». Листи з України загиблого білоруського добровольця

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

В оточенні прапорів США новообраний президент Дональд Трамп зібрав босів технологічних компаній, які прибули на його курорт Мар-а-Лаго у Флориді, щоб зустрітися з ним після його перемоги на виборах.

«Кожен хоче бути моїм другом», – сказав він журналістам у грудні.

Напередодні своєї інавгурації 20 січня Трамп також зустрівся з лідерами європейських союзників, сподіваючись підготуватися до свого другого президентства.

Це нормально, коли іноземні лідери прагнуть почути американського президента. Але Дональд Трамп перекреслив старий підручник Вашингтона щодо зовнішньої політики, і є відчуття, що цього разу ставки вищі.

Нові гравці можуть стати найближчими європейськими союзниками Трампа. Але навіть вони можуть виявити, що інколи інтереси Вашингтона розходяться.

Віктор Орбан

Віктор Орбан став першим європейським лідером, який відвідав Трампа у Флориді після виборів 5 листопада.

Прем’єр-міністр Угорщини давно підтримує тісні зв’язки з Трампом, а також був першим європейським лідером, який підтримав його президентську кампанію 2016 року. Це стосунки, засновані на ідеологічній близькості та особистій хімії.

Інше питання, чи призведе це до практичної користі. Трамп пригрозив ввести високі мита на товари з Європейського союзу.

Мита на імпорт автомобілів можуть завдати шкоди Угорщині, де на автовиробників припадає близько 12 відсотків усіх робочих місць у промисловості. До них належать і китайські компанії, які є політичним клопотом для Трампа.

Але для Орбана, який керує 10-мільйонною країною, особливі зв’язки з лідером наймогутнішої нації світу явно є питанням престижу, оскільки він стикається з політичними труднощами вдома.

Офіційні особи в Будапешті повідомили Угорській службі Радіо Свобода, що Трамп також запитував думку Орбана щодо припинення майже трирічної війни Росії проти України в серії телефонних дзвінків після перемоги на виборах у США. Орбан близький до президента Росії Володимира Путіна і намагався представити себе державним діячем, який може сприяти мирній угоді.

«Звичайно, це не означає, що Угорщині будуть серйозно роздані карти в мирних переговорах щодо України», – сказав політолог Ботонд Феледі. «Але я можу уявити, що Віктор Орбан отримає якийсь символічний жест. Скажімо, в Будапешті також буде раунд переговорів».

Джорджія Мелоні

У січні прем'єр-міністр Італії Джорджія Мелоні також відвідала Трампа у Флориді.

Якби була гонка за відвідування Трампа, вона, можливо, була б другою, але, можливо, була б більш впливовим партнером, ніж Орбан. У той час як угорець ізольований в ЄС, Мелоні працює в команді лідерів ЄС.

Дійсно, багато хто з 27 членів блоку сподівається, що вона може нашіптувати Трампу, схиляючи президента в інший напрямок з ключових питань. Війна в Україні – велика проблема, тому що Мелоні постійно підтримувала Київ. Тарифи – це інше.

Як і Орбан, Мелоні також ідеологічно близька Трампу, поділяючи його жорстку антиміграційну позицію. Трамп назвав її «фантастичною жінкою», яка «взяла Європу штурмом».

Але, на відміну від Угорщини, Італія не досягає цільового показника НАТО щодо витрат на оборону у 2 відсотки ВВП, у 2024 році досягнувши лише 1,49 відсотка, згідно з оцінками. Якщо Мелоні буде тиснути на Трампа, щоб той продовжував підтримувати Україну, він може попросити її розкрити ширше гаманець.

«Італія була однією з країн, які скористалися багатьма перевагами, скажімо так, американської парасольки над Європою», – сказав Олів’є Коста з Sciences Po в Парижі.

Коста також вказує на потенційні тарифи США як на проблему, де інтереси можуть розійтися.

«Хто вип’є все французьке та італійське вино? Хто купить усі ці сумочки? Вплив на економіку буде величезним».

Емманюель Макрон

Президент Франції Емманюель Макрон також подбав про швидку зустріч із Трампом, прийнявши його та президента України Володимира Зеленського на урочистому відкритті собору Паризької Богоматері в грудні.

Це була рання спроба вплинути на підхід Трампа до України, і поки що немає доказів того, що вона мала якийсь вплив. Трамп погрожував скоротити допомогу Україні та пообіцяв швидко припинити війну, хоча не сказав, як саме.

Макрон ослаблений усередині країни, зіткнувшись із гострою політичною кризою після втрати парламентської більшості на виборах. Його запеклий критик і можлива наступниця – Марін Ле Пен, є політикинею, більшою мірою в стилі Трампа.

«Трамп дуже злий на всіх людей, які раділи, що він зазнав поразки від Байдена. І я думаю, що він справді хоче змусити всіх тих людей заплатити – фон дер Ляєн, Шольца, Макрона та всіх інших. Він повернувся, трохи як у фільмі Трамп 2», – сказав Коста.

Але Макрон має вагу як лідер ядерної країни з найпотужнішою армією в ЄС і постійним місцем у Раді безпеки ООН. Як і Трамп, він також намагався зберегти канали зв’язку з Путіним відкритими. Якщо мирні переговори в Україні розпочнуться, очікується, що він докладе всіх зусиль, щоб долучитися.

Кір Стармер

Коли Трамп вперше вступив на посаду в 2016 році, попередниця британського прем’єр-міністра Кейра Стармера Тереза Мей перетнула Атлантику, щоб стати першою відвідувачкою Білого дому. Британські прем’єр-міністри традиційно виділяються цим, хоча неясно, чи станеться це цього разу.

Стармер є політичною протилежністю Трампа, він є соціал-демократом, а прихильник Трампа мільярдер Ілон Маск тижнями тролив його.

Міжнародна вага Британії також, можливо, зменшилася через Brexit, але вона все ще має ті ж військові та дипломатичні карти, що й Франція.

Міністр закордонних справ Стармера Деніел Леммі витратив місяці на налагодження особистих стосунків із обраним віце-президентом Джей Ді Венсом і сказав, що вони знайшли спільну мову через своє робітниче походження та християнську віру.

Стармер також сподівається, що британське коріння Трампа – його мати була з Шотландії – може зіграти свою роль. Там, де Франція має велич парадів до Дня взяття Бастилії, Британія п’є чай із королівською родиною.

«Стармер і Лейбористська партія намагалися налагодити зв’язки зі світом Трампа, а тепер і з адміністрацією Трампа», – сказав Ієн Бонд з Центру європейських реформ в Лондоні.

«Я думаю, ви можете розглядати призначення Пітера Мандельсона наступним послом у цьому світлі. Хтось, хто є найкращим політичним функціонером. Чи вийде? Вони не є рідними душами в багатьох питаннях. Але так само, здається, у Трампа є певна слабкість до Великої Британії».

Олаф Шольц

Перед виборами в лютому канцлер Німеччини Олаф Шольц навряд чи пробуде на посаді довго.

Його попередниця Анґела Меркель провела жахливі часи з Трампом, кривлячись біля нього, коли він, здавалося, проігнорував її одного разу.

Його ймовірному наступнику Фрідріху Мерцу також може бути важко. У передвиборчій програмі того йдеться про витрати на оборону в розмірі «щонайменше» 2 відсотків ВВП – ця цифра навряд чи викличе хвилювання у Вашингтоні, оскільки Німеччина вже витрачає стільки.

Можливо, що ще важливіше, Німеччина має позитивне сальдо торгівлі зі Сполученими Штатами в 60 мільярдів доларів, що Трамп неодноразово критикував. Тарифи знову зросли.

Маск також вплинув на німецьку політичну сцену, підтримавши ультраправу партію Alternative fur Deutschland (AfD), з якою Мерц відмовився співпрацювати.

Проте Трамп не схвалив ці коментарі, і Німеччина залишається важливим партнером.

Мерц зробив сміливе обличчя, заявивши, що ЄС має зробити новий поштовх до угоди про вільну торгівлю з Вашингтоном. Остання така спроба була припинена під час першого терміну президентства Трампа.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloomberg: команда Трампа готує план санкцій для угоди з Росією

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Каллас: рішення щодо України не може бути досягнуто без України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Він вирішує сам. Курт Волкер про план Трампа щодо Путіна

15-місячний конфлікт на Близькому Сході спричинив різку зміну регіонального балансу сил. Іран і Росія були серйозно ослаблені, оскільки Ізраїль завдав ударів по ставлениках Тегерана в регіоні, що також призвело до краху режиму Башара Асада в Сирії. Ізраїль вийшов зміцненим, але такі країни, як Туреччина, Єгипет і Катар також отримали вплив.

Занепад Ірану є, мабуть, найразючішим. Його розхвалена «вісь опору» базувалася в основному на «Хамасі» і «Хезболлі», обоє включені до списку терористичних організацій Ізраїлем, США та іншими країнами.

Драматичні зміни

Війна почалася після того, як «Хамас» розпочав атаку на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Під час різкої ескалації конфлікту, який тривав десятиліттями, під час рейду «Хамасу» на Ізраїль було вбито понад 1200 людей, а бойовики захопили понад 200 заручників.

У результаті ізраїльських бомбардувань і наземної кампанії, що відбулась далі, були вбиті найвищі особи в керівництві «Хамасу» і близько 18 000 бійців цієї організації.

Але це також перетворило Газу на руїни, загалом убивши близько 46 000 людей, за даними органів охорони здоров’я Гази.

«Послаблення основного керівництва «Хамасу» і знищення Гази сприятиме розгортанню інших видів бойовиків», – сказала Фатіма Аюб, вашингтонська політична аналітикиня і дослідниця Близького Сходу та Південної Азії.

14 січня держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що, за оцінками Вашингтона, «Хамас» завербував стільки ж бійців, скільки втратив під час війни.

«Це рецепт тривалого повстання та вічної війни», – сказав він у Вашингтоні.

Поразка Ірану

Війна стала катастрофою для Ірану. Протягом останніх чотирьох десятиліть Тегеран витратив мільярди на створення мережі бойовиків у всьому регіоні – в Лівані, Сирії, Іраку, Газі та Ємені.

Сьогодні все це дало тріщини.

З вересня 2024 року Ізраїль завдав серйозних ударів «Хезболлі» в Лівані, убивши її багаторічного лідера Хасана Насраллу та його ключових соратників.

Ізраїльський натиск сильно зменшив «Хезболлу», яка раніше була найпотужнішою політичною силою в Лівані. У Бейруті тепер новий президент і прем'єр-міністр. Обидва вважаються поміркованими і реформістськими діячами, вільними від впливу Тегерана.

У Сирії був ще більш глибокий вплив. «Хезболла» більше не могла допомогти президенту Башару аль-Асаду утримати владу. Також не допомогли і російські сили, розріджені значно більшою війною в Україні.

«Ізраїль запустив ланцюжок подій, які зрештою призвели до краху режиму Асада», – сказав Г’ю Ловатт, експерт з Близького Сходу лондонської Європейської ради з міжнародних відносин.

Тегеран був змушений вийти з Сирії після краху Асада.

«В Ірані, навіть серед прихильників жорсткої лінії та прихильників «осі опору», вони визнають, що зазнали поразки», – сказав Алекс Ватанка, директор програми Ірану Інституту Близького Сходу у Вашингтоні.

Він додав, що ще занадто рано говорити, чи стане це поворотним моментом для регіональних амбіцій Тегерана, оскільки він роздумує над відмовою від підтримки ісламістських бойових груп в арабських державах.

«Витрати перевищують вигоди», – сказав Ватанка. «І якщо вони ухвалять таке рішення, ми зіткнемося з іншою реальністю іранського регіонального порядку денного».

Він сказав, що вплив Ірану на повстанців-хуситів в Ємені слабший.

США, Ізраїль і Велика Британія атакували енергетичну та портову інфраструктуру, контрольовану групою на півночі Ємену після того, як вона обстріляла Ізраїль ракетами та безпілотниками та атакувала морські перевезення в Червоному морі.

«Хусити мають набагато більше незалежності та мають власний порядок денний щодо палестинців», – сказав Ватанка. «[Вони] не настільки залежать від того, що вирішить зробити Іран».

Вихід з Москви

Втеча Асада у вигнання до Москви означає, що Росія втратила свою військову опору на Близькому Сході.

Російські війська були зняті під час евакуації, як повідомляється, до східної Лівії. Кремль втратив союзника з часів Холодної війни.

«Вона зазнала величезного стратегічного удару», – сказав Ловатт. «Я не бачу жодних гарантованих можливостей для відновлення позиції Росії на Близькому Сході».

Однак інші країни Близького Сходу отримали вплив за рахунок Тегерана, Москви та їхніх союзників.

У Туреччини тепер буде багато можливостей для формування майбутнього Сирії.

Підтримувана Анкарою ісламістська група «Хаят Тахрір аш-Шам» (HTS) тепер очолює тимчасовий уряд у Дамаску після того, як блискавичним наступом було повалено уряд Асада.

Зараз Ізраїль перебуває у значно сильнішій військовій позиції, завдавши потужних ударів багатьом ворогам.

Єгипет і Катар досягли дипломатичних успіхів, досягнувши здавалося б недосяжного перемир’я між «Хамасом» та Ізраїлем.

Однак Саудівська Аравія, багата на нафту сунітська монархія, не отримала багато від війни.

«Вони вклали всі свої гроші в угоди Авраама і були близькі до офіційної нормалізації відносин із Ізраїлем до 7 жовтня», – сказала Аюб, аналітикиня із Вашингтона. «Але відтоді вони не мали значного впливу на регіональні події».

Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн, ключові союзники Ер-Ріяда, визнали Ізраїль згідно з угодами Авраама у вересні 2020 року.

Довоєнні надії на те, що Саудівська Аравія наслідує цей приклад, можуть стати жертвою конфлікту, враховуючи масштаби смертей і руйнувань у Газі.

Цей фактор також налаштував громадську думку в регіоні проти США, які закликали Ізраїль проявити стриманість, а також надали зброю, необхідну для ведення війни. Як стара, так і майбутня адміністрація США заявили про свою заслугу в укладенні мирної угоди, але боротися з наслідками доведеться новообраному президенту Дональду Трампу.

Очікується, що він пристане на політику максимального тиску на Іран. Його риторика була твердо проізраїльською. Найближчі дні покажуть, чи тримається мирна угода – і як прихід Трампа знову перетасує карти.

(Над матеріалом працювали Рей Ферлонґ та Абубакар Сіддік)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми продовжимо просувати мир через силу в усьому регіоні»: Трамп про угоду між Ізраїлем і «Хамасом»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОАЕ обговорюють зі США та Ізраїлем тимчасове управління Сектором Гази – Reuters

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна і провал Путіна в Сирії. Бомбардування «прискорюють агонію» Росії

Звинувачення було прямим і серйозним: Росія готує терористичні акти проти неназваних цілей, використовуючи авіацію, заявив прем'єр-міністр Польщі.

«Я не буду вдаватися в деталі, можу лише підтвердити обґрунтованість побоювань, що Росія готувала акти авіаційного терору, не тільки проти Польщі, а й проти авіакомпаній по всьому світу», – заявив Дональд Туск на пресконференції 15 січня.

Хоча ця заява була шокуючою, коментар польського лідера не був випадковим: за останні кілька місяців зросла кількість підозрілих, тривожних, незрозумілих інцидентів. Деякі з них стосувалися міжнародних авіакомпаній і звинувачень, що Росія намагається закласти секретні вибухові пристрої у вантажні рейси, а деякі стосуються кораблів, які пошкоджують підводні кабелі.

У дедалі більшій кількості європейських столиць стає зрозуміло, хто є винуватцем і що відбувається: Москва веде тіньову кампанію проти Заходу.

Зростаюча серйозність проблеми була підкріплена звітами, що американські розвідники перехопили комунікації між російськими офіцерами військової розвідки, які обговорювали терористичний акт, а президент США Джо Байден дав розпорядження двом своїм топ-радникам із національної безпеки попередити російських посадовців.

Москва регулярно заперечує звинувачення Заходу в терористичних актах, враховуючи підпали, крадіжки, отруєння та напади на осіб на Заході.

Що ми знаємо

Минулого липня посилка, відправлена з Литви, несподівано загорілася на складі DHL у східнонімецькому місті Лейпциг, спричинивши пожежу. Пожежу швидко загасили; збитки були мінімальними. Це був не єдиний інцидент.

Тим часом за 1300 кілометрів на захід схожий пристрій загорівся на складі DHL у Бірмінгемі (Великобританія). Він був на літаку DHL. Також приблизно в той самий час пристрій вибухнув і загорівся на об'єкті транспортної компанії в Яблонові, неподалік від польської столиці Варшави. Пожежникам знадобилося дві години, щоб загасити вогонь.

Загалом три пожежі створили чітку тенденцію – хтось навмисно намагається ставити підпальні пристрої у вантажні рейси. Це змусило правоохоронні органи та розвідувальні агентства по всій Європі та Північній Америці бити на сполох.

Не тільки бомби

Підпалені посилки збіглися з іншою подією, що викликала підозри.

На початку 2024 року Армін Паппергер, генеральний директор німецького індустріального гіганта Rheinmetall, став об'єктом зірваної спроби вбивства, повідомили Financial Times, CNN і The New York Times.

Компанія є одним із найбільших виробників артилерійських і танкових снарядів у світі. Більш важливо, що з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році компанія значно збільшила виробництво снарядів для України.

Американські посадовці проінформували Німеччину про змову, повідомляє The New York Times, що змусило німецькі розвідувальні служби подбати про безпеку Паппергера.

Також сталося кілька інцидентів на морі – переважно в Балтійському морі – коли різні судна пошкодили або порушили підводні телекомунікаційні чи енергетичні кабелі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Рютте: НАТО посилить військову присутність у Балтійському морі після пошкоджень підводних кабелів

Минулого місяця фінська влада затримала танкер Eagle S, який прямував з Санкт-Петербурга (Росія) до Порт-Саїда (Єгипет). Влада пізніше з'ясувала, що судно потягло за собою якір і пошкодило кабель через Фінську затоку.

Хоча судно не було російським – воно мало прапор країни, відмінної від країни власника нафти – посадовці у Фінляндії та в інших місцях звинуватили його у приналежності до «тіньового флоту» Росії.

Це флот суден – деякі без позначок, багато з яких використовують інші прапори – яких Кремль, за повідомленнями, створив після вторгнення в Україну в 2022 році як спосіб обійти західні санкції.

Більшість російської нафти зараз продають за кордон через цей «тіньовий флот», повідомляють дослідники.

«Тіньовий флот» також може допомагати Росії проводити розвідку. В одному з повідомлень, опублікованих після затримання судна Eagle S, йшлося, що воно було оснащене «спеціальними пристроями для передачі та прийому, які використовувалися для моніторингу військово-морської діяльності».

«Цього року (2024 – ред.) в Європі сталося 500 підозрілих інцидентів, – сказав міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський минулого місяця перед зустріччю міністрів НАТО. – До 100 з них можуть бути пов’язані з російськими гібридними атаками, шпигунством та операціями з впливу».

Що сталося після цього?

На початку місяця фінські органи влади заарештували судно Eagle S, визнавши його несправним. Інше китайське судно Yi Peng 3 зупинили та пізніше оглянули у міжнародних водах поблизу Данії та Швеції через підозру, що воно опустило якір і пошкодило два телекомунікаційні кабелі. Судно врешті-решт відпустили для продовження маршруту до Єгипту.

У жовтні, тим часом, прокуратура Польщі оголосила про затримання чотирьох осіб «за участь у міжнародній диверсійно-саботажній групі» і розшук іще двох.

«Діяльність групи полягала в саботажі та диверсії, пов’язаних із відправленням посилок, які містили замасковані вибухові речовини та небезпечні матеріали, через кур’єрські компанії до країн ЄС та Великої Британії. Вони самозаймалися або вибухали під час транспортування сушею та повітрям, – повідомила речниця. – Метою групи було також випробування каналу передачі таких посилок, які в підсумку мали відправити до США та Канади».

Нафтотанкер Eagle S стояв на якорі в Фінській затоці 7 січня.

Натяки на ширшу змову

Томас Гальденванг, керівник німецької внутрішньої розвідки, також помітив значне зростання російської шпигунської та диверсійної активності в Німеччині.

Якби пакет у Лейпцигу, який зайнявся, загорівся під час польоту, сказав Гальденванг у вересні, «це призвело б до катастрофи».

Після серпня, коли американські та європейські чиновники почали співпрацювати з керівниками авіакомпаній для впровадження нових процедур огляду вантажів, президент США Байден наказав двом своїм провідним радникам – директору ЦРУ Вільяму Бернсу та раднику з національної безпеки Джейку Саллівану – зв’язатися з головними помічниками російського лідера Володимира Путіна та, за даними The New York Times, застерегти їх.

Американські розвідувальні агенції також отримали перехоплення розмов високопосадовців ГРУ, російського військового розвідувального агентства, які описували як підпалені посилки – що включали невеликі електронні споживчі товари – були тестом.

У жовтні 2024 року керівник британського контррозвідувального агентства MI5 Кен Маккаллум прямо звинуватив ГРУ, заявивши, що воно «проводить постійну операцію зі створення хаосу на вулицях Британії та Європи: ми спостерігаємо підпали, диверсії тощо. Небезпечні дії виконуються з усе більшою безрозсудністю».

Обурення

Попри відсутність деталей, заяви Туска, зроблені поряд із президентом України Володимиром Зеленським, були вражаючими через його статус: голова уряду, який публічно звинувачує Москву майже в тероризмі.

Вони також перегукуються із заявами інших західних посадовців, які підозрюють Росію у спробах вести «тіньову» кампанію – враховуючи диверсії, шпигунство та дезінформацію – по всій Європі та Північній Америці. Мета? Дестабілізувати Захід та послабити його підтримку України у її захисті від російської агресії.

Росія, зі свого боку, неодноразово та голосно заперечувала будь-яку причетність до пристроїв у авіавантажах чи пошкодження кабелів «тіньовим флотом». Речник Кремля Дмитро Пєсков назвав повідомлення про плани авіасаботажу прикладом «розмитої фальсифікації».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Країни НАТО на саміті в Гельсінкі обговорять безпеку на Балтиці – Туск

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фінляндія поки не пов’язує інцидент у Балтійському морі з будь-яким держорганом чи іншим суб’єктом – МЗС

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фінляндія та Швеція повідомляють про виявлення якоря, який міг пошкодити кабель у Балтійському морі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Після чергового інциденту в Балтійському морі ЄС заявив про посилення захисту підводних кабелів

БАНГІ, Центральноафриканська Республіка – Як багато африканців, які шукають кращої долі за кордоном, Деррік Нґамана планував навчатися в університеті у Росії. Однак через брак грошей він замість цього восени долучився до повномасштабної війни Росії проти України. За кілька місяців після цього рішення його брат Діоген отримав текстове повідомлення російською: «Привіт, Деррік загинув».

«Я не міг повірити, що Деррік загинув у бою, і це мене зламало… Не лише мене, але й всю сім’ю», – розповів Діоген Нґамана у інтерв’ю Радіо Свобода у столиці Центральноафриканської Республіки (ЦАР). Він додав, що його брату було 32 роки, і він залишив після себе двох дітей.

Нґамана був одним із тисяч іноземних бійців, яких Росія залучила для війни проти України після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. До Росії також прибули контингенти північнокорейських солдатів, деякі з яких, за словами Києва, після захоплення в полон надали «корисну» інформацію.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Гарматне м’ясо» і «не рахуються із втратами». Як воюють північні корейці і що буде з полоненими?

Через загибель або поранення сотень тисяч російських солдатів у війні Росії проти Україна Москва також зміцнила свої сили бійцями з Африки, де сумнозвісна російська військова компанія «Вагнер» сприяла зростанню впливу Кремля на континенті.

Деякі африканці, як повідомляється, підписали контракти під загрозою депортації або були завербовані після того, як потрапили до російських в’язниць. Інші шукали просто заробіток.

Родина Нґамани тепер зіткнулася з безвихідною бюрократичною боротьбою за повернення його тіла з Росії, долаючи численні перепони як у Банґі, так і в Москві.

«Ми у невизначеності», – сказав Діоген Радіо Свобода.

Тим часом родина намагається подбати про його дітей. «З Божою допомогою, думаю, вони зможуть вижити», – сказав Діоген.

Загиблий у Курській області

Немає офіційної інформації про те, скільки африканців загинули, воюючи за Росію. У 2022 році українські військові повідомили, що Росія активізувала вербування на континенті для свого «гарматного м’яса», переважно з Руанди, Бурунді, Конго та Уганди.

Київ зазначив, що найманцям обіцяють винагороду у розмірі 2 000 доларів за підписання контракту, щомісячну зарплату в 2 200 доларів, медичну страховку та російські паспорти для найманця та його родини.

За даними Радіо Свобода, Нґамана раніше служив капралом у Збройних силах Центральноафриканської Республіки (FACA), яких тренували найманці «Вагнера». Можлива роль «вагнерівців» у його вербуванні до лав російських сил незрозуміла.

Діоген розповів, що його молодший брат покинув країну у вересні після того, як пішов до війська. За словами брата, Деррік хотів «забезпечити краще майбутнє» для своїх дітей.

26 листопада Діоген отримав текстове повідомлення російською мовою, яке не зміг прочитати. Він звернувся до друга сім’ї Лоїка Уангапу, дипломата посольства ЦАР у Москві. Той підтвердив, що Деррік загинув.

Уангапу передав родині документи, необхідні для подальших процедур, пов’язаних зі смертю Дерріка, але вони були російською мовою, розповів Діоген.

«Я сказав йому, що ми нічого не розуміємо. Він має нам усе пояснити. Він розсердився, залишив усі папери вдома і пішов», – згадує Діоген.

Документи, які переглянуло Радіо Свобода, свідчать, що Нґамана загинув 15 листопада в селі Новоіванівка в Курській області Росії, де українські сили захопили територію під час найбільшого вторгнення на російські терени з часів Другої світової війни.

Це перший підтверджений випадок загибелі найманця з Центральноафриканської Республіки в боях на Курщині після вторгнення України в серпні 2024 року.

Згідно з документами, Нґамана загинув, воюючи у складі військової частини №30926, яка входить до 155-ї бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту Росії. Ця бригада зазнала значних втрат у війні Росії проти України.

Джерело, знайоме з командуванням підрозділу, підтвердило Радіо Свобода його смерть у Курській області. На запитання, чи багато співвітчизників Нґамани воюють на боці Росії, джерело відповіло, що «точного числа не знає», але вважає, що «їх чимало».

Серед документів, які отримала родина Нґамани, був і той, що містив прохання про компенсацію родині від російського уряду через його загибель.

«Він залишається центральноафриканцем»

Діоген розповів Радіо Свобода, що звертався до російського посольства в Бангі, але його переадресували до посольства ЦАР у Росії. Там йому повідомили, що родина має уповноважити посольство вести справу через Міністерство оборони Росії.

«З того часу жодних новин», – сказав Діоген.

Щоб отримати більше інформації, Діоген звернувся до генерального штабу ЦАР, але там йому сказали, що не можуть допомогти, оскільки його брат покинув збройні сили країни.

У заяві від 30 грудня речник уряду ЦАР Максим Балалу назвав Дерріка Нґаману «авантюристом» і зазначив, що той діяв на власний ризик.

«Який стосунок до цього має держава?» – сказав він журналістам на пресконференції в Бангі.

Діоген висловив занепокоєння через відсутність інтересу до справи.

«Він – центральноафриканець. І навіть якщо він пішов добровільно, він залишається центральноафриканцем», – сказав він про свого брата.

У дописі у Facebook від 14 грудня Уангапу – сімейний друг і дипломат ЦАР у Москві – написав, що у 2023 році Нґамана звертався до нього з проханням допомогти вступити до російського університету, але не мав достатньо грошей для оплати необхідних зборів.

Уангапу зазначив, що у липні 2024 року Нґамана повідомив його, що знайшов інший спосіб потрапити до Росії – як турист.

«Деррік обрав цей шлях, добровільно вступивши до російських збройних сил, і це було його власне рішення», – написав дипломат.

Уангапу не відповів на письмовий запит Радіо Свобода, так само, як і посольства ЦАР у Москві та Росії в Банґі.

Матеріал підготували Жан Фернан Коена та Мая Живанович за участі Даніїла Бєловодьєва з проєкту «Система»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сербський найманець: війна Росії проти України побудована на брехні та смерті

У 1990-х роках російський бізнесмен Володимир Гусинський був власником ЗАО «Медиа-Мост» і телеканалу НТВ, який називали першим у Росії незалежним національним телеканалом. Там навіть критикували Володимира Путіна. І чим це скінчилося?

Радіо Свобода переглянуло сотні фінансових афідевітів, судових протоколів та сторінок електронного листування, а також інтерв’ю Гусинського з партнерами та друзями, що проливають світло на історію російського медіамагната і олігарха, який зараз жонглює боргами та судовими позовами, намагаючись зберегти свій бізнес, і водночас – палить мости з давніми знайомими та колишніми партнерами.

Тож, розповідаємо...

12 грудня 2022 року о 8 годині ранку двоє агентів ФБР заїхали на своїй машині через ковані ворота у зелений район Грінвіча (штат Коннектикут, США) – ультразаможного передмістя Нью-Йорка, де мешкають магнати з Уолл-стріт і представники іноземних еліт.

Агентів провели в особняк площею у 1300 квадратних метрів, ціною 7 млн доларів, що належав людині, яка колись була однією із найвпливовіших фігур у Росії – Володимиру Гусинському.

Його тоді вдома не було і агентів зустріла дружина – Олена Константину. Вона пригадує, що була збентежена та здивована.

Під час одного з трьох візитів агенти ФБР розпитували Константіну та працівників будинку про стосунки Гусинського з Чарльзом Макгонігалом, агентом ФБР у відставці, який обідав у нього вдома щонайменше двічі. Також питали про Сергія Шестакова, колишнього дипломата і бізнес-партнера Макгонігала, який працював на Гусинського. Питали про російського мільярдера Олега Дерипаску та про Михайла Лесіна, екс-міністра друку Росії і засновника Russia Today, якого знайшли мертвим у готелі у Вашингтоні в листопаді 2015 року зі зламаною шиєю.

Пізніше агенти забрали комп'ютери та електронні пристрої Гусинського. Вони також обговорили раптове скасування американської візи Гусинського (технічно безвіз).

Приблизно через п’ять тижнів після візиту ФБР, 21 січня 2023 року, Макгонігал був заарештований федеральними агентами в міжнародному аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку за звинуваченням у спробі допомогти Дерипасці уникнути санкцій США. Шестаков був заарештований за тим же звинуваченням у своєму будинку в Коннектикуті.

Наступного дня, за словами Константіну та інших наближених, Гусинський покинув США, попрямувавши до Ізраїлю. З тих пір він кілька разів повертався до США за іншим паспортом, здебільшого для участі в судових розглядах у Коннектикуті у зв’язку з розлученням із Константіну, з якою він проживав тридцять років.

Повідомлення про візити ФБР з’явилися у і без того складний час для американсько-російських відносин. Ще з часів президентських виборів 2016 року, влада США попереджала про збільшення операцій зовнішнього впливу, а ФБР протягом кількох років помітно посилило контррозвідку та стеження, особливо за росіянами. Відомо, що і російські розвідувальні служби за останні роки активізували свою діяльність у Сполучених Штатах.

Викриття ФБР збігаються у часі і з виром подій навколо мільярдера Гусинського, чия медіа-імперія формувала російський політичний світ у 90-х роках, поки, після приходу до влади Путіна, його не заарештували, змусили продати свою компанію і наказали залишити Росію.

В останні роки Гусинський пов'яз у купі судових позовів та інших судових процесів, до яких залученя десятки людей або компаній щонайменше в трьох країнах.

Наразі нічого не вказує на те, що сам Гусинський перебуває під кримінальним провадженням.

Макгонігал, агент ФБР, визнав себе винним в ухиленні від санкцій та відмиванні грошей і був засуджений до чотирьох років ув'язнення. Наступного місяця Шестаков постане перед судом за пов’язаними звинуваченнями.

Однак очевидно, що Гусинський викликав пильну увагу правоохоронних органів США, не кажучи вже про різкий гнів колишніх соратників.

Михайло Борщевський, який протягом двох десятиліть очолював супутникову телекомпанію «Інтер ТВ», що належить Гусинському, в судових документах звинуватив того у невиконанні обіцянки виплатити йому 500 тис. доларів (разом із боргами перед іншими співробітниками) з доходів від продажу шикарної квартири у Лондоні.

«Він шахрай. Він брехун. Він надзвичайно нечесний. Він режисер драми, тому він змінює своє обличчя, свою мову, свою поведінку, і він знає, як привабити людей, але йому не варто довіряти. Він шахрай. Він брехун. Він надзвичайно нечесний», – заявив Борщевський, згадуючи коротку ранню кар’єру Гусинського в радянському театральному виробництві.

Злет і падіння

У хаотичні роки після розпаду Радянського Союзу Гусинський перетворив консалтингову та банківську групу на медіа-імперію – «Медиа-Мост», до складу якої входив перший у Росії приватний телеканал.

НТВ був відомий критичним висвітленням Першої російсько-чеченської війни, де також транслювалися репортажі, в яких засуджувалося російських військових, порушення прав і ганебні моменти президента Бориса Єльцина.

Однак, у 1996 році Гусинський приєднався до когорти інших олігархів підтримаввиборчу кампанію Єльцина. Тоді отримана перемога додала Гусинському нового впливу в останні роки президентства Бориса Єльцина.

Але вже у червні 2000 року, всього через два місяці після того, як президентом Росії став Володимир Путін, Гусинського ув’язнили за звинуваченнями в шахрайстві, яке він і його прихильники назвали відверто політичними.

Через два місяці він погодився на угоду про продаж НТВ і його групи «Медиа-Мост» державному газовому гіганту «Газпром» за 300 млн доларів, плюс придбання боргу компанії.

Також Гусинський погодився покинути Росію назавжди. Людиною, яка передала йому цю «пропозицію» нового очільника Кремля, був Михайло Лесін.

У наступні роки десь у своїх апартаментах в Іспанії, Тель-Авіві, Лондоні, не кажучи вже про американський Грінвіч, Гусинський виношував інший бізнес-план: створення телешоу для російської аудиторії.

Це мало шалений успіх: компанія під назвою New Media Distribution продала сотні годин транслювання програм російським каналам, а згодом українському каналу TVi (мовив з березня 2008 року по червень 2019 року), співзасновником якого був Гусинський.

Відіотека компанії зросла до тисяч найменувань: шоу, фільмів.

Але у 2014 році бізнес пішов нанівець. Росія анексувала український Крим, а у відповідь на це були запроваджені західні санкції проти російських компаній, політиків та олігархів.

Українські канали перестали купувати серіали. Сам Гусинський під санкції не потрапив, але санкції ускладнили перетікання грошових потоків.

Того ж року стався ще один удар: Лесін, який уже не був міністром преси Кремля, але зберіг керівну посаду в «Газпром-медіа», переуклав контракти Гусинського на серіали, скаржачись, за словами обізнаних у тій ситуації людей, що ті серіали занадто дорогі. Але вже до кінця 2014 року Лесіна звільнили з роботи в «Газпромі» за нез'ясованих обставин.

5 листопада 2015 року Михайла Лесіна знайшли мертвим у номері готелю у Вашингтоні. Офіційне американське розслідування стверджує, що він отримав травми голови та інших частин тіла, «спричинені падіннями», а також «гострою інтоксикацією етанолом».

Однак звіт паталоанатомів про розтин, із яким Радіо Свобода змогло ознайомитися ексклюзивно, зазначає, що у Лесіна була зламана під’язикова кістка, що буває при задушенні, але не коли людина впала і зламала собі шию. Тому тут виникають сумніви щодо офіційного пояснення.

Вже наприкінці 2018 року фінанси Гусинського перебували в жахливому стані, про що він згадував у судовій заяві, наданій у рамках судової боротьби за другий будинок у Гринвічі, яким Гусинський зараз володіє.

Заплутана боротьба, яка все ще триває, зосереджена навколо спроб Гусинського виселити давнього друга та колишнього бізнес-партнера Володимира Ленського. На запитання адвоката, коли у нього виникли проблеми з фінансами, Гусинський відповів ламаною англійською: «Переважно кінець 2018-го, я вже був дуже нещасливий. І 2019-ий».

Ухилення від санкцій

Інший візит до дому Гусинського, що стався за понад чотири роки до того візиту ФБР, пропонує ще одне з пояснень інтересу правоохоронних органів США до російського бізнесмена.

Наприкінці квітня 2018 року тією самою підїздною дорогою їхала інша машина, в якій перебували Тетяна Дяченко, молодша донька Єльцина, та її чоловік Валентин Юмашев.

Гусинський знав цих двох з 90-х років, коли використовував НТВ, щоб пожвавити виборчу кампанію Єльцина.

Під час тригодинного обіду із традиційними російськими закусками та червоним вином (Гусинський їв стейк, а Дяченко рибу) розмова торкнулася кількох тем, згадує Константіну, зокрема питання санкцій США, накладених на Дерипаску всього за кілька тижнів до цього.

Ці санкції серйозно обмежили доступ Дерипаски до його активів на Заході.

У той час Олег Дерипаска, мільярдер, металургійний магнат, який мав проблеми з правоохоронними органами США та мав глибокі зв’язки з республіканцями, перебував у розпалі розлучення із донькою Юмашева – Поліною.

Юмашев і Дяченко (які бояться собак і просили вивести бультер’єра Фрейю із кімнати), згадує Константіну, цікавилися, чи може Гусинський допомогти зняти деякі з цих санкцій, щоб Поліна могла отримати частину грошей від врегулювання спору з її незабаром колишнім чоловіком.

Радіо Свобода зв’язалося із Дяченко та Юмашевим через Єльцин-центр, бібліотеку, присвячену колишньому президенту, проте ті відмовилися від коментарів.

Не є зрозумілим, чи робив Гусинський щось, щоб допомогти Дяченко і Юмашеву.

Але як ми вже знаємо, через кільк ароків арештують Макгонігала і Шестакова за змову про допомоу Дерипасці уникнути санкцій. І виникає питання: чи був зв’язок між цими подіями? І чи просто так ФБР шукало в Гусинського інформацію про Макгонігала і Шестакова.

У письмовій відповіді на три десятки запитань Радіо Свобода Гусинський підтвердив проведення зустрічі за обідом, але спростував, що там обговорювалася тема санкцій проти Дерипаски.

«Ми згадували минуле та обговорювали плани на майбутнє», – сказав він Радіо Свобода.

На сьогоднішній день правоохоронні органи жодного разу не висунули Гусинському звинувачень і офіційно не оголосили підозру. Але він мав давні особисті та професійні зв’язки як з Макгонігалом, як і з Шестаковим.

За словами Константіну, Гусинський часто хвалився тим, що у нього чудові зв'язки у Вашингтоні, і, зокрема, з ФБР.

Частково це пов’язано з тим, що Гусинський оплачував послуги ветеранської вашингтонської комунікаційної компанії APCO в 90-х роках, щоб пробитися в політичні кола США. Він був постійним учасником Національного молитовного сніданку, щорічної події для законодавців, лобістів і людей, які намагаються налагодити зв’язки зі столицею США.

Значно пізніше він познайомився із Макгонігалом, який працював головним агентом контррозвідки ФБР у нью-йоркському офісі Бюро, розслідуючи російське шпигунство та олігархів аж доо свого виходу на пенсію в 2018 році.

Гусинський часто згадував Макгонігала у розмові, і Макгонігал обідав у будинку Гусинського принаймні двічі.

Із Макгонігалом Гусинського познайомив Шестаков, який наприкінці 90-х працював на «Медиа Мост», а пізніше – на американський російськомовний канал Гусинського RTVi.

Натуралізований громадянин США, Шестаков пішов на пенсію у 1993 році. Раніше він працював у міністерствах закордонних справ СРСР і Росії. У 2010-х він працював уповноваженим перекладачем у федеральних судах США.

У деяких російськомовних колах Шестаков був відомий як посередник, кризовий менеджер і ловелас. Під час урагану «Сенді» у 2012 році, коли більшість районів Нью-Йорка постраждали від відключень електроенергії, Шестаков допоміг Гусинському знайти компанію, яка постачала б газ для живлення зовнішнього генератора в його особняку в Гринвічі. Як сказав Гусинський Радіо Свобода, Шестаков був на всіх вечірках з нагоди днів народження у будинку в Грінвіч.

Згідно з документами, поданими в рамках судового процесу в Коннектикуті, десь у 2017 році Шестаков отримав від компанії Гусинського корпоративну кредитну картку American Express. Протягом наступних двох років він накопичив десятки тисяч доларів виплат з картки, у тому числі тисячі доларів за квитки на хокейні ігри New Jersey Devils.

1 і 5 березня 2019 року Шестаков за допомогою цієї картки здійснив два платежі на загальну суму понад 58 тис доларів компанії, що належить старшому синові Гусинського. Незрозуміло для чого. Гусинський каже, що не пам'ятає, за що були зроблені оплати.

Тим часом десь у 2019 році, згідно з матеріалами американського суду, Шестаков і Макгонігал почали працювати над послабленням санкцій США щодо Дерипаски. В рамках цих зусиль вони представили американській юридичній фірмі високопоставленого помічника Дерипаски на ім’я Євген Фокін.

Під час допиту в 2022 році, за словами Константіну, агенти ФБР, які були з офісу бюро в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, показали їй фотографію Макгонігала. «Мова йде не про вас», – сказали вони. Але точна причина зацікавлення агентів знайомими її чоловіка, як каже Константіну, залишалася їй незрозумілою.

Агенти також обговорювали скасування американської візи Гусинського в березні 2021 року (технічно програма безвізового режиму, відомою як Електронна система авторизації подорожей, ESTA). Гусинський був шокований, дізнавшись про це лише тоді, коли намагався сісти на рейс із Ізраїлю до Сполучених Штатів.

Гусинський зазначив, що йому ніколи не повідомляли про причину анулювання візи.

У своїх обвинуваченнях американські прокурори звинуватили Макгонігала і Шестакова в спробі допомогти Дерипасці обійти санкції США. Влада США також заявила, що Макгонігал найняли, щоб викопати негативну інформацію про конкурента олігарха. Макгонігал у вересні 2023 року визнав себе винним у приховуванні від ФБР своєї роботи для Дерипаски. У грудні того ж року його засудили до чотирьох років позбавлення волі.

Тим часом суд над Шестаковим має розпочатися вже наступного місяця, у лютому. Справу розглядатимуть у федеральному суді Манхеттена, хоча адвокати сперечаються з прокурорами щодо доступу до секретних документів.

Вони в тому числі борються за взяття під присягу Євгена Фокіна, який також працював на Гусинського в 90-х роках, перш ніж стати головним радником у холдинговій компанії Дерипаски En+. 6 січня американський суддя погодив взяття під присягу, яке попередньо має відбутися в Дубаї, хоча невідомо, коли саме це відбудеться.

Згідно з матеріалами суду, Фокін перебував під наглядом ФБР у липні 2019 року, а його американську візу було анульовано у 2022 році за розпорядженням бюро, яке стверджувало, що він був агентом російської розвідки.

У судових документах прокуратура США стверджувала, що Фокін був «необвинуваченим співучасником» Шестакова та Макгонігал.

На момент написання цього тексту санкції США щодо російського олігарха Олега Дерипаски залишаються у силі.

Санкції щодо En+ і алюмінієвого гіганта Rusal, яким він володів, були зняті в лютому 2019 року після того, як Дерипаска відмовився від часткового контролю над En+.

En+ не відповіла на численні електронні листи Радіо Свобода з проханням прокоментувати.

Гусинський сказав, що не пригадує зустрічі з Фокіним – у Сполучених Штатах чи деінде, – але сказав, що вона могла мати місце.

Національна прес-служба ФБР, до якої звернулося Радіо Свобода, відмовилася від коментарів. Прес-офіцер польового офісу бюро в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, не відповів на голосові повідомлення з проханням прокоментувати.

Адвокат Шестакова не відповів на електронні листи Радіо Свобода з проханням прокоментувати. Адвокат Макгонігал Сет ДюШарм заявив, що його клієнт був недоступний, щоб говорити.

Борги та суперечки

Повний перелік фінансових проблем Гусинського невідомий. Але йогосвідчення під присягою, судові протоколи та інтерв’ю з партнерами вказують, що його борги є значними та складними.

Існують десятки судових позовів і пов’язаних із ними судових процесів, які тривають або нещодавно були вирішені.

Костянтин Кагаловський, колишній юрист вже неіснуючої нафтової компанії ЮКОС, у партнерстві з Гусинським у 2008 році заснував український розважальний канал під назвою TVi.

Ці двоє опинилися у тривалій судовій боротьбі за контроль над каналом і за гонорари, які TVi платив за трансляцію серіалів виробництва продюсерської компанії Гусинського. Суд штату Нью-Йорк постановив, що Кагаловський неправомірно відібрав у Гусинського контроль над каналом. Пізніше в 2013 році канал був захоплений урядовими інсайдерами, а через три роки його позбавили ліцензії на мовлення.

Фінансовий стан Гусинського, за словами Кагаловського, погіршився після того, як Лесін переглянув російські телевізійні контракти на серіали Гусинського, що призвело до його нинішнього скрутного становища.

«Коли ми працювали разом, було зрозуміло, що він ніколи не був хорошим бізнесменом», – каже Кагаловський.

Серед інших судових суперечок, в які втягнутий Гусинський, є такі:

• Люксембурзький банк, який належить іншому російському олігарху Володимиру Євтушенкову, у 2022 році виграв у британському суді позов проти Гусинського та його адвокатів щодо боргу в 10 млн доларів, які не виплатив Гусинський. У серпні 2024 року лондонський суд заявив, що Гусинський ухилявся від сплати грошей за судовим рішенням, використовуючи «нечесну або підступну схему».

• Лондонська агентка з нерухомості, уродженка Росії, подала на Гусинського до суду в США та Британії, звинувативши його в тому, що той не погасив борг у понад 230 тис. доларів, включаючи позикові відсотки. Принаймні два чеки Гусинського, які той їй виписав, були відхилені. Нібито через технічні причини. Але тепер це розглядає суд.
• Банк Коннектикуту подав до суду на Гусінського, звинувативши його в несплаті іпотеки на 4,3 млн доларів на другий будинок у Гринвічі, який він купив у Ленського, дозволивши Ленському та його дружині продовжувати там жити. Пізніше Гусинський намагався виселити Ленського, який, у свою чергу, намагався таємно викупити непогашену іпотеку. Справа триває.
• Олександр Железняк, російський банкір, який втік до Сполучених Штатів у 2015 році після звинувачень у шахрайстві, заявив, що син Гусинського, Ілля винен йому понад 500 тис. доларів. Ці гроші, як він стверджує, нібито зрештою були передані самому Гусинському. Справа триває.
• Колишній старший інженер телерадіомовлення успішно відсудив у Гусінського понад 125 тисяч доларів заборгованості, а потім виграв ухвалу суду про накладення застави на будинок у Коннектикуті, який належить сину Гусінського. Боротьба за заставу триває.
• Корабельня у Флориді подала до суду на Гусинського за несплачену плату понад 400 тис. доларів за обслуговування та зберігання 43 метрової розкішної моторної яхти вартістю 8,4 млн доларів з «інтер’єром із дерев’яних панелей, п’ятьма мармуровими ванними кімнатами (кожна з місткими ваннами), приладами з нержавіючої сталі, розкішною їдальнею... і пишною головною палубою». Пізніше капітан яхти та екіпаж приєдналися до позову, вимагаючи сотні тисяч доларів невиплаченої зарплатні. Справа перебуває на розгляді.
• Орендодавець офісної будівлі в Коннектикуті виграв суд проти Гусінського щодо стягнення 143 тис. доларів США несплаченої орендної плати.
• Американський гігант фінансових послуг American Express подав до суду на Гусінського за сотні тисяч доларів несплаченої заборгованості за кредитною карткою, які накопичили він та його партнери. Гусинський не оплатив багаторазово чеки при здійсненні платежів. Зрештою борги були погашені.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Епідемія самогубств... разом із сім'ями»: чому російська еліта боїться іти проти Путіна?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloomberg: олігарх із РФ виплатить уряду Британії 750 тисяч фунтів через справу про ухилення від санкцій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Співучасники агресії Путіна: російські олігархи відповідають за війну в Україні

Войтек Гроєц, Кіан Шаріфі, Хуан Карлос Еррера

Росія захопила два з чотирьох українських родовищ літію з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, потенційно позбавивши Київ ключового економічного ресурсу.

11 січня Росія заявила, що захопила контроль над селищем Шевченко на сході Донецької області. Селище розташоване на одному з найбільших в Україні родовищ літію

Експерти кажуть, що захоплення Росією українських літієвих родовищ може вплинути на решту Європи та зусилля континенту щодо переходу на «зелену» енергетику.

Літій, який ще називають «білим золотом», є критично важливим матеріалом для акумуляторів, що використовуються у різних пристроях – від смартфонів і ноутбуків до електромобілів.

Згідно з геологічними дослідженнями, Україна має 500 000 тонн невикористаних запасів літію, що є одним із найбільших запасів у Європі.

Род Шуновер, експерт із питань національної безпеки та засновник американської організації Ecological Futures Group, вважає, що малоймовірно, що захоплення українських родовищ літію було головною метою війни для Москви. Росія сама має значні запаси.

Проте, на думку експертів, мінеральне багатство України є однією з причин, чому Україна важлива для Росії.

Український щит, давня і масивна скеляста плита, що охоплює більшу частину центральної і південної України, містить цінні мінерали, такі як залізо і літій, а також рідкоземельні метали.

«Важливість буде тільки зростати»

Європейський Союз прагне забезпечити місцеві поставки критично важливої сировини, такої як літій, і зменшити свою залежність від іноземних постачальників, зокрема Китаю.

Літій є ключовим фактором у зусиллях Європи щодо зменшення залежності від викопного палива та переходу на «зелену» енергетику.

Україна, з її значними запасами та близькістю, виділяється як перспективний партнер, сказав Шуновер.

«Російське вторгнення підірвало будь-який прогрес у використанні українських запасів, але якщо стабільність буде відновлено, ці ресурси з часом можуть стати наріжним каменем стратегічної автономії Європи у критично важливих мінералах», – сказав він.

(Рубрика «Точка зору»)

Багато з того, що відбуватиметься в ЄС у 2025 році, залежатиме від нової адміністрації президента США Дональда Трампа. Розмовляючи з чиновниками ЄС протягом останніх кількох тижнів, складається враження, що всі вони чекають на його інавгурацію 20 січня, щоб побачити, які виклики може принести адміністрація.

Проте є кілька конкретних аспектів, до яких вони вже готуються. Один із них – це тарифи, і вважається, що передвиборча обіцянка Трампа про універсальний імпортний тариф у межах 10-20% буде реалізована. Це є керованим викликом, хоча існують побоювання, що окремі продукти обкладатимуться ще вищими ставками.

Інший аспект – це тиск на збільшення витрат на оборону. Обраний президент США посилив вимоги, запропонувавши витрачати 5% ВВП на військові потреби, тоді як більшість європейських членів НАТО лише нещодавно досягли колишньої мети в 2%.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Витрати на оборону в 5% ВВП: міністри оборони НАТО скептично оцінили пропозицію Трампа

Щодо України: у ЄС схоже немає ідей

Майбутнє України буде в центрі уваги, особливо якщо у 2025 році буде укладений мир чи угода про припинення вогню. Знову ж таки, багато чого залежить від Трампа. Мета для ЄС – принаймні забезпечити собі місце за столом переговорів, що зовсім не гарантовано.

Щодо України, ЄС, здається, діє лише на периферії. Наприклад, остання пропозиція президента України Володимира Зеленського використовувати мільярди заморожених російських активів на Заході для закупівлі зброї США. ЄС отримає від такої домовленості мало вигоди. По-перше, гроші потраплять до американської скарбниці, а не європейських; по-друге, більшість цих російських коштів знаходяться в ЄС, а це може підірвати єврозону як безпечне місце для бізнесу третіх країн.

ЄС використав ці заморожені активи як гарантію останньої позики «Групи семи» Україні, яка покриватиме потреби Києва щонайменше до 2025 року. Але наразі в плані ідей та ініціатив це все, на що готова Європа.

Пошук консенсусу щодо санкцій проти Росії

ЄС продовжуватиме намагатися завдавати тиску на Росію через санкції. Під час піврічного головування Угорщини в Раді Європейського союзу в другій половині минулого року Брюссель ухвалив лише найслабші заходи.

Тепер, коли більш жорстко налаштована Польща взяла на себе керівництво, в Брюсселі сподіваються, що новий пакет санкцій буде готовий до третьої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого.

Ідеї, як-от обмеження для російської індустрії зрідженого природного газу (СПГ) і атомної енергетики, безумовно, будуть висувати, але навряд чи вони здобудуть підтримку всіх 27 держав-членів.

Угорщина досі не затвердила продовження чинних економічних санкцій ЄС проти Росії на наступні шість місяців. Кінцевий термін – 31 січня, і, за словами дипломатів, яких я опитував (але які не мають дозволу говорити офіційно), Будапешт попросив ухвалити це рішення після інавгурації Трампа.

Незрозуміло, чого хоче Угорщина – можливо, пом’якшення санкцій або доступ до заморожених коштів ЄС, заблокованих через сумнівні показники демократії.

Розширення ЄС переважно призупинене

На тему розширення ЄС у 2025 році, ймовірно, буде схвалене історичне рішення про відкриття кількох із 33 розділів законодавства ЄС для країн-кандидатів під час польського головування.

Однак це не можна вважати остаточно вирішеним питанням. Щоб залучити всі держави-члени, враховуючи скептично налаштовані Угорщину та Словаччину, які дедалі критичніше ставляться до планів інтеграції України в ЄС, ймовірно, Сербії дозволять відкрити нові розділи вперше з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. При цьому країни Балтії, Польща та Нідерланди, незадоволені близькістю Белграда до Росії та станом демократії в Сербії, погодяться з цим лише з великим небажанням.

Що майже напевно залишиться без змін, так це процес вступу Грузії до ЄС. Досі не існує спільної позиції ЄС щодо того, як працювати з Тбілісі, де правлячу партію «Грузинську мрію» звинуватили у відступі від демократичних норм. Хоча щодо санкцій проти осіб, пов’язаних із правлячою партією, які запровадили США, немає консенсусу, символічний крок про припинення візової лібералізації для власників дипломатичних паспортів перебуває на стадії розгляду.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аналіз: два президенти, країна в кризі. Що далі для Грузії?

Малоймовірно, що буде здійснений злагоджений тиск на перегляд спірних парламентських виборів у жовтні 2024 року, які широко критикували як недемократичні. Доказом цього є обережно сформульована заява, зроблена зазвичай відвертими міністрами закордонних справ країн Північної Європи та Балтії під час відставки президента Саломе Зурабішвілі 29 січня: «Грузія терміново потребує виходу з кризи та відновлення довіри суспільства до своїх демократичних інституцій. Ми закликаємо грузинську владу негайно вжити відповідних заходів, зокрема впровадити рекомендації ОБСЄ щодо виборчого процесу, а також розглянути можливість нових виборів на основі цих рекомендацій».

Зараз у Брюсселі панує відчуття, що Грузія опиниться в схожій ситуації, як і Туреччина – офіційно в статусі кандидата на вступ, але фактично без руху до членства.

Сербія та Косово залишаються у конфлікті

Серед західнобалканських країн-кандидатів Албанія продовжуватиме активний рух до членства, відкриваючи нові переговорні розділи на додаток до семи, відкритих у другій половині 2024 року.

Північна Македонія та Боснія і Герцеговина, ймовірно, залишаться заблокованими через недостатність реформ, тоді як Чорногорія, яка вже відкрила всі розділи, сподіватиметься закрити деякі з них у 2025 році. Наразі країна закрила близько п’ятої частини своїх розділів, і в Брюсселі є багато доброї волі для того, щоб Чорногорія стала 28-ю державою-членом ЄС до кінця десятиліття – щоб продемонструвати, що процес розширення все ще можливий.

Невипадково, що новий комісар з питань розширення ЄС, Марта Кос, ймовірно, здійснить свій перший візит до регіону саме в Подгорицю на початку цього року. Ключовим для регіону, як завжди, залишається процес нормалізації відносин між Белградом і Приштиною, що триває з 2011 року.

Очікується, що будуть спроби відновити ці переговори на високому рівні після парламентських виборів у Косові, які відбудуться 9 лютого, і, ймовірно, збережуть владу чинного прем’єр-міністра Альбіна Курті.

Нова головна дипломатка ЄС Кая Каллас здійснить свій перший тур Західними Балканами, ймовірно, після виборів у Косові. Враховуючи, що Курті та президент Сербії Александар Вучич наразі не проявляють особливого інтересу до успішного завершення переговорів, перед Каллас стоятиме складне завдання. Їй допомагатиме данський дипломат і колишній спеціальний представник ЄС у Боснії та Герцеговині Петер Соренсен, який супроводжуватиме її на цих переговорах, подібно до того, як це робив її попередник Жозеп Боррель за допомогою Мирослава Лайчака.

Популісти на марші

Популістські партії та політики, ймовірно, посилять свої позиції у всьому ЄС у 2025 році. Німеччина розпочинає рік у виборчому режимі, з парламентськими виборами 23 лютого. Хоча найімовірнішим результатом є «велика коаліція» між Християнсько-демократичним союзом та Соціал-демократичною партією, ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини», ймовірно, займе друге місце з рекордними 20% голосів на національному рівні.

У Франції уряд продовжує функціонувати завдяки неофіційній підтримці ультраправих сил, очікуючи на можливість оголошення дострокових виборів у липні. Уряди в Іспанії та Нідерландах нестабільні й можуть впасти вже цього року. Далі на схід, у Чехії, популіст-мільярдер Андрей Бабіш, ймовірно, переможе на виборах у жовтні, наближаючи Прагу до політичного курсу Угорщини та Словаччини.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Поворот праворуч»: Дональд Трамп і зміцнення популістських лідерів

В Австрії ультраправа Партія свободи вперше отримала мандат на формування уряду, що потенційно вирівнює політику Відня з дедалі більш впливовим популістським блоком Центральної Європи.

Польща є винятком серед цих тенденцій: її лідер, проєвропейський Дональд Туск тепер вважається одним із найвпливовіших політиків у ЄС. Його позиції посилюються завдяки головуванню країни в ЄС, тісним зв'язкам із Вашингтоном та статусу найбільшого військового спонсора НАТО у відсотках до ВВП.

Однак навіть Польща залишається політично зосередженою на виборах – президентські вибори заплановані на 18 травня, а ймовірний другий тур відбудеться 1 червня. Союзник Туска, мер Варшави Рафал Тшасковський наразі є фаворитом і у разі перемоги може ще більше зміцнити владу Туска в країні. Тим часом кандидат від консервативної партії «Право і справедливість» Кароль Навроцький буде серйозним суперником, а виборча боротьба навесні поглине польську політику.

Висновок

2025 рік обіцяє бути переломним для Європейського союзу, особливо в контексті змін у глобальному лідерстві, зростання популізму та затримок у розширенні ЄС. Вплив адміністрації Дональда Трампа, напруження у відносинах із Росією та нестабільність у деяких європейських країнах лише підсилюють виклики для блоку. Незважаючи на певний прогрес на Балканах, наприклад, у випадку Чорногорії та Албанії, перспективи для таких держав, як Україна чи Грузія, залишаються невизначеними. Тиск на єдність ЄС буде посилюватися, і ключовим завданням для Брюсселя буде знайти баланс між внутрішньою стабільністю та зовнішньою політикою.

Рікард Юзвяк ​– редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Більше про відносини України зі Словаччиною і підтримку ЄС:

Embed share

Фіцо підірве підтримку України в ЄС? (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:04:04 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 11,0MB
• 360p | 17,0MB
• 480p | 27,9MB
• 720p | 64,2MB
• 1080p | 88,8MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Мир через силу – це зараз головне». Ексклюзивне інтерв'ю із послом України у Польщі

У Болгарії обговорюють можливість відновлення обов'язкової військової служби. На цьому тлі особливий інтерес викликала фотовиставка, що проливає світло на «трудові батальйони», які використовувалися комуністичною владою для контролю над дисидентами та етнічними меншинами у часи, коли Болгарія входила у так званий «соціалістичний табір» країн під контролем СРСР.

В самому СРСР такі будівельні батальйони називали «стройбатами». Вважалося, що немає гіршої строкової служби, ніж там.

Це нагадує війну: жінка в сльозах обіймає свого сина у військовій формі, а інший чоловік у цивільному дивиться на них. Насправді ж юнак іде служити комуністичному уряду Болгарії з лопатою, а не зі зброєю.

Ця світлина одна з 92-х, виставлених у галереї Synthesis у Софії на виставці, яка триватиме до 15 лютого 2025 року. Вона дає яскраве уявлення про так звані будівельні загони або будівельні корпуси Болгарії у часи керівництва комуністичної партії.

Організація, яка згодом стане відомою як Будівельний корпус, була сформована після Першої світової війни. Вона замінила військову службу примусовою працею, переважно на будівництві.

Ця схема дозволила Болгарії призвати десятки тисяч молодих чоловіків до подібної до армії структури, не порушуючи договору, підписаного країною після війни, який обмежував чисельність збройних сил Софії до 20 000 солдатів.

У середині 1930-х років військовий характер цих підрозділів став офіційним, оскільки структура була передана від болгарського мінбуду до міністерства оборони.

Будівельний корпус побудував значну частину болгарської інфраструктури 20-го століття, але в компартія також використовувала будармію для покарання опонентів режиму і контролю над етнічними меншинами.

Організація була розформована у 2000 році.

Фотограф Гаро Кешишян почав фотографувати болгарські трудові батальйони на початку 1980-х років після випадкової зустрічі з робітниками «Трудового батальйону», які працювали над проєктом у його рідному місті Варна.

«Вони почали їсти перед багатоквартирним будинком, де я жив, тож я одразу вийшов, щоб зробити кілька знімків», – розповів Кешишян в інтерв'ю Радіо Свобода.

Дискусія про спадщину «Будівельного корпусу» нещодавно знову розгорілися в Болгарії, де популістські партії закликали до повернення обов'язкової військової служби. Але багато болгар не згадують про те, що цю структуру використовували для репресій проти опонентів режиму і контролю над чоловічим населенням цілих етнічних груп.

Деякі з робітничих груп за часів комуністичного режиму у Болгарії були відомі як «чорні» батальйони, що складалися із політично «неблагонадійних» людей. Інші групи походили з болгарських ромів і турецьких етнічних меншин, за якими могли пильно стежити комуністичні інформатори, навіть у їхніх лавах.

«Уся система демонструє кричущу етнічну дискримінацію в комуністичних і посткомуністичних будівельних військах Болгарії», – каже Кешишян.

«Те, що змушувало мене повертатися до них з фотоапаратом, – це співчуття до цих хлопців, єдина провина яких полягала в тому, де і коли вони народилися».

Те, що Кешишян отримав дозвіл знімати «Будівельний корпус» було великою удачою. Після першої випадкової зустрічі з солдатами «стройбату» на початку 1980-х років у Варні, Кешишян отримав дозвіл на зйомку у підрозбілах, які працювали на будовах, але йому призначили апаратника (з Комітету державної безпеки Болгарії), який мав стежити за фотографом і якому він мав показувати відзняті фото.

«Коли він (кадебешник – ред.) побачив фотографії, він був абсолютно шокований», – згадує фотограф.

Офіцер зізнався Кешишяну: «Я все життя писав доноси, але тепер я дозволю тобі знімати все, що ти хочеш».

Георгій Лозанов, викладач фотожурналістики в Софійському університеті, вперше зустрівся з Кешишяном у 1980-х роках. Він описує фотографії Кешишяна, зроблені у болгарських будбатальйонах, як «один з найбільших прикладів опору режиму».

«Він показав дві речі одночасно: потужну машину репресій влади, а також окремих людей, які потрапили в неї»

«Навіть добираючись до правди фотограф завжди залишається суб'єктивним, – каже Кешишян. «Я провів 12 років, спостерігаючи за солдатами. Вони були різні, але я відчував симпатію до кожного з них».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Загадкові фотографії проливають світло на революцію в Румунії 1989 року

• Радіо Свобода

5 грудня 1994 року Росія, Велика Британія та США підписали з Україною підписавши Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Любов» під дулами танків: як та чому розпався Варшавський договір

ВАШИНГТОН – Обраний президент США Дональд Трамп знову спричинив хвилю обговорення своїми заявами про Гренландію, цього разу не виключаючи можливості використання сили для встановлення контролю над арктичним островом, який належить союзнику США – Данії, з міркувань національної безпеки. Однак зацікавленість Вашингтона Гренландією з’явилася задовго до Трампа і лише зросла через розширення військової та комерційної діяльності Росії та Китаю в Арктиці.

Одразу після завершення Другої світової війни США пропонували Данії 100 мільйонів доларів золотом за цей крижаний острів.

Цей інтерес США лише зріс останніми роками, оскільки Росія та Китай нарощують військову та комерційну активність в Арктиці, проводять спільні військові навчання та інвестують у розробку нових видів озброєнь, як-от гіперзвукові ракети.

«Гренландія набуває дедалі більшого значення, оскільки ми перебуваємо в умовах глобальної конкуренції з Китаєм і на порозі нової технологічної революції у сфері війни», – заявила Ребекка Пінкус, директорка Полярного інституту Вілсонівського центру та колишня радниця Міністерства оборони США щодо арктичної стратегії.

«Тож Гренландія важлива з точки зору протиракетної оборони, космосу та глобальної конкуренції, де все більше значення набувають судноплавство і морські шляхи», – додала вона.

«Слабка ланка» оборони США

Гренландія, яка є автономною територією Королівства Данії, розташована ближче до США, ніж до будь-якої іншої країни: лише 1900 км відділяють штат Мен від берегів острова.

Як частина Данії Гренландія є членом НАТО, але прагнення острова до незалежності від Копенгагена викликає побоювання, що це може відкрити шлях для впливу Росії та Китаю.

Хоча Сполучені Штати вже мають космічну базу на Гренландії для протиракетної оборони та космічного спостереження, контроль над усім островом дозволив би їм краще захищатися від загроз з моря, повітря та космосу.

Росія має набагато більшу військову присутність в Арктиці, ніж США, і продовжує інвестувати у свої оборонні можливості в регіоні, навіть попри війну в Україні.

Американський генерал у відставці Терренс Дж. О’Шонессі, який очолював Північне командування Збройних сил США, заявив під час слухань у Сенаті у лютому 2020 року, що у разі нападу Росії на США це, ймовірно, станеться через Арктику.

«Арктика вже не є захисною стіною, а наші океани вже не є природними ровами: тепер це шляхи підходу», – сказав він на слуханнях.

Джахара Матісек, професор Військово-морського коледжу США, який виступав як незалежний експерт, зазначив, що військова інфраструктура США в Арктиці перебуває у занедбаному стані, назвавши її «слабкою ланкою» оборони.

«Якщо ви хочете бути потужною космічною державою та проєктувати космічну силу, необхідно мати інфраструктуру в Арктиці – і навіть в Антарктиці – для забезпечення безперебійного зв’язку і контролю супутників», – зазначив він.

Китайські амбіції

Попри те, що Китай не є арктичною країною, він прагне стати вагомим гравцем у регіоні. За останні роки Пекін намагався придбати порти, інфраструктуру та права на видобуток корисних копалин у Гренландії, але безуспішно.

Матісек заявив, що США підозрюють справжню мету Китаю – розміщення сенсорів подвійного призначення для контролю військових супутників і збору розвідданих.

«Якщо Китай зможе порушити наш «ланцюг знищення» – нашу супутникову мережу, ми матимемо труднощі з ідентифікацією та знешкодженням цілей», – заявив Матісек.

«Це наш найбільший розрив, який потрібно усунути. Нам потрібно більше датчиків – від космосу до морського дна. А також нам потрібна здатність до злиття даних, щоб інтегрувати всю інформацію з цих датчиків та спостережень у щось, що можна використовувати для схвалення рішень», – сказала вона.

Пінкус зазначила, що цілком логічно, що Росія та Китай проводять спільні військові навчання в Арктиці.

«Не дивно, що вони зосереджуються на Арктиці, адже США слабкі в забезпеченні присутності на поверхні в цьому регіоні», – сказала вона, звернувши увагу на те, що Сполучені Штати мають не більш ніж два діючих криголами у порівнянні з приблизно чотирма у Китаю та кількома десятками у Росії.

Нові морські шляхи та природні ресурси

Зі зменшенням льодовиків в Арктиці через підвищення температур відкривається шлях для суден – враховуючи військові кораблі, – які можуть проходити з Європи до Азії через води над Гренландією та Канадою.

«Китайське торговельне судноплавство збільшуватиме прохід північним маршрутом, адже для них це коротший шлях. Але, ймовірно, китайські військові кораблі також використовуватимуть цей маршрут», – сказав Бен Годжес, відставний генерал-лейтенант США та колишній командувач Сухопутних військ США в Європі, в інтерв'ю Радіо Свобода.

Військові кораблі, що заходять до Атлантичного океану з Арктики, будуть змушені проходити через Фареро-Ісландський рубіж, або GIUK – ділянку води між Гренландією, Ісландією та Шотландією. Під час Холодної війни сили НАТО відстежували радянські підводні човни, які проходили до Північної Атлантики через цей рубіж, зазначив Годжес.

Танення льоду також полегшить видобуток величезних природних ресурсів Гренландії. Серед них – метали, які є критично важливими для виробництва високотехнологічних товарів, електромобілів та вітрових турбін.

Китай домінує на багатьох із цих ринків металів, враховуючи їхній видобуток та переробку, і Пекін висловлював зацікавленість у розробці природних ресурсів Гренландії.

Монетизація цих природних ресурсів є вирішальною для мрії Гренландії про незалежність. Острів досі залежить від субсидій Данії.

«Коли ви маєте націю, як-от Гренландія, їм потрібні гроші для інвестицій. Китай і Росія вкладатимуть гроші у цю проблему», – сказав Філіп М. Брідлав, відставний чотиризірковий генерал ВПС США, який очолював сили США в Європі та був верховним головнокомандувачем НАТО з 2013-го по 2016 рік, в інтерв’ю The Cipher Brief.

«Гарантувати, що Гренландія залишатиметься орієнтованою на Захід, надзвичайно важливо», — додав він, зазначивши, що це «не обов’язково має бути через суверенну власність».

Матісек зазначив, що Трамп, можливо, просто намагається змусити США «справді серйозно поставитися до Гренландії» через її ключову роль у захисті Північної Америки.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Іронія долі»: уряд Данії посилює оборону Гренландії після заяви Трампа – медіа

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми не продаємося»: прем’єр Гренландії відповів на заяви Трампа про контроль над островом

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна, Путін, НАТО, Канада, Гренландія, Панамський канал. Що сказав Трамп і як на це реагують?

Із серпня минулого року ЗСУ намагаються утримати територію, яку вони захопили в Курській області Росії, здивувавши західних союзників Києва та сам Кремль.

Тепер Київ розпочав новий наступ на Курському напрямку, тиснучи на російські війська, підтримувані північнокорейськими військовими. Останні відбили більш ніж половину території, захопленої Україною.

Незрозуміло, чому Україна веде нові наступальні дії в Курській області та чому зараз. Україна в скрутному становищі на багатьох напрямках уздовж лінії фронту. При цьому Росія переважає її озброєнням. У той час як сама Україна має серйозні проблеми з вербуванням і мобілізацією достатньої кількості людей, щоб поповнити свої виснажені лави, зазначають фахівці.

То навіщо витрачати мізерні ресурси на новий, можливо, мирний наступ? Експерти кажуть, що метою наступу може бути зміна наративу майже трирічної війни.

«Центр тяжіння України – це підтримка США. Будь-які успіхи, яких вона досягне всередині Росії, ускладнять новій адміністрації можливість назвати війну марною справою», – сказав Джон Нагл, професор Військового коледжу армії США.

Підвищити моральний дух

ЗСУ досягли обмежених успіхів після початку свого нового наступу 5 січня. І залишається незрозумілим, чи це удавана операція, спрямована на те, щоб спровокувати перекидання російських сил з інших напрямків на фронті, чи частина більшого контрнаступу.

Вторгнення України в Курській області у серпні розглядалося як спроба відтягнути російські війська зі східної України та уповільнити їх просування.

Але стратегія Києва значною мірою зазнала невдачі, оскільки Росія віддала перевагу просуванню на сході України. Москва також отримала допомогу від Північної Кореї, яка направила близько 11 000 військових в Курську область для підтримки російських військ.

Російські війська продовжили просування на сході України, захопивши у жовтні місто Вугледар. Зараз росіяни близькі до захоплення Покровська, важливого логістичного вузла в Донецькій області.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Бої біля Бердина на Курщині. Радіо Свобода верифікувало відео

Президент України Володимир Зеленський виступив на захист вторгнення в Курській області. Але військові експерти поставили цей крок під сумнів.

«Російські здобутки в околицях Покровська мають військове значення і політичну вагу; Курськ має менше військове значення», – сказав Нагл, підполковник армії США у відставці.

Тим не менше успіхи під Курськом можуть підвищити моральний дух українців і змінити наратив на полі бою в критичний момент війни. З кожним новим містом, захопленим Росією, серед українців зростав песимізм щодо шансів України.

Це також було б ударом по іміджу російського президента Володимира Путіна як «сильної людини, яка захищає Росію», – сказав Девід Сілбі, професор військових досліджень Корнельського університету.

Під час щорічної підсумкової пресконференції в грудні російський лідер Володимир Путін сказав, що не може назвати дати, коли Росія зможе витіснити українські війська з Курської області.

Сілбі сказав, що шанси України на успіх під Курськом вищі, ніж на сильно укріпленому східному фронті. Росія не тільки розгорнула більшість своїх сил на сході України, але й розгалужені лінії оборони.

«Наступ (на сході України – ред.) буде повільним, імовірно, з обмеженим успіхом і великими втратами, і це послабить українську оборону в цьому районі. Українські підрозділи вже сильно виснажуються на сході України. І я не думаю, що Зеленський хоче прискорити це», – додав Сілбі.

Україна має складнощі з рекрутингом до лав ЗСУ, що призводить до нестачі живої сили на 1000-кілометровій лінії фронту. Зараз найбільшою проблемою ЗСУ є дефіцит бійців, а не зброї, вважають експерти.

Сілбі каже, що не очікує, що український наступ на Курську триватиме довго, враховуючи обмеження в живій силі.

Переговорні позиції

Експерти кажуть, що метою нового наступу України на Курському напрямку також може бути посилення впливу Києва в будь-яких майбутніх мирних переговорах.

Нова операція під Курськом відбувається лише за два тижні до вступу на посаду обраного президента США Дональда Трампа. Трамп пообіцяв швидко припинити війну і раніше погрожував скоротити мільярдну військову допомогу США Україні.

На пресконференції 7 січня Трамп заявив, що сподівається завершити війну протягом шести місяців. Він сказав, що буде «важко» досягти мирної угоди між Росією та Україною, але додав, що сповнений рішучості «виправити ситуацію».

Раніше повідомлялося, що Трамп прагне заморозити конфлікт уздовж нинішньої лінії фронту, тобто будь-які досягнення будь-якої сторони до того часу посилять їхні позиції на переговорах.

«У певному сенсі я вважаю це першим залпом у мирних переговорах, який забезпечує Україну якомога сильнішою позицією та надає їй більше (територій – ред.) на обмін з Росією за столом переговорів», – сказав Сілбі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна почала новий наступ на Курську область Росії. Яка мета?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що відомо про новий наступ ЗСУ в Курській області?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Отримали по зубах»: чому Росія відклала наступ на Херсон? Фронт на півдні початку 2025 року

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Важлива розмінна монета на переговорах». Міжнародні оглядачі про наступ ЗСУ на Курщині

Фарангіс Наджібулла

Нові правителі Сирії віддали високі військові посади кільком іноземним ісламістським бойовикам, що викликало занепокоєння урядів їхніх країн походження. Ті побоюються потенційного експорту революції на свою власну землю.

Посилаючись на неназвані джерела в Сирії, агентства Reuters і AFP повідомляють, що серед іноземців, призначених на офіційні посади, є етнічний албанець із Північної Македонії, громадянин Таджикистану та троє китайських уйгурів.

Згідно з повідомленнями, які Радіо Свобода не може незалежно перевірити, троє іноземних бойовиків отримали звання бригадного генерала, а принаймні троє інших отримали звання полковника.

Створення нової армії в Сирії

Повідомляється, що уродженець Македонії Абдул Самрез Джашарі, також відомий як Абу Катада аль-Албані, був призначений полковником.

48-річний Джашарі очолює «Джематі Албан», бойове угруповання переважно етнічних албанців, яке об’єдналося з «Хаят Тахрір аш-Шам» – ісламістським угрупованням, визнаним США та ЄС терористичною організацією, що скинуло президента Сирії Башара аль-Асад у грудні 2024 року. У 2016 році Міністерство фінансів США визнало Джашарі терористом.

Іншого іноземця, призначеного полковником, таджицькі блогери, близькі до сил «Хаят Тахрір аш-Шам», ідентифікували як Сайфіддіна Тоджибоєва, бойовика з Таджикистану.

Радіо Свобода не змогло перевірити достовірність повідомлень про нібито призначення Тоджибоєва новим командувачем операції та його підвищення з майора до полковника.

Джерело в правоохоронних органах Таджикистану, яке побажало залишитися анонімним, повідомило Таджицькій службі Радіо Свобода 5 січня, що уряд знає про новини щодо нового призначення Тоджибоєва.

41-річного Тоджибоєва розшукують у Таджикистані за звинуваченнями в участі в іноземному конфлікті, членстві в терористичних організаціях і вербуванні бойовиків для терористичних угруповань. Його ім’я також фігурує в списку санкційних осіб центрального банку Таджикистану, яким заборонено займатися фінансовою діяльністю.

«Тоджибоєв і його брат вирушили до Сирії в 2013 році і відтоді беруть участь у військових конфліктах», – повідомило Радіо Свобода джерело в Душанбе.

Тоджибоєв був членом «Партії ісламського відродження Таджикистану» («ПІВТ»), колись популярного руху, який Душанбе заборонив і назвав «терористичним» у 2015 році. Партія відкидає звинувачення у тероризмі.

У 2012 році Тоджибоєв недовго очолював місцевий офіс «ПІВТ» у своєму рідному районі Спітамен на півночі Таджикистану, після чого пішов у відставку та почав критикувати політику партії.

Офіційних заяв про призначення іноземних громадян з «Хаят Тахрір аш-Шам», яка публічно пообіцяла проводити помірковану політику щодо прав жінок, національного примирення та відносин з міжнародним співтовариством, не було. Ісламістська група намагається створити професійну армію з різних войовничих угруповань, з якими вона має узгодженості.

«Хаят Тахрір аш-Шам» містить велику кількість бійців із Росії, Середньої Азії та Балкан. Більшість із них прибули до Сирії після того, як у 2014 році екстремістське угруповання «Ісламська держава» оголосило про створення халіфату в частині Сирії та Іраку.

Побоювання зворотного удару вдома

Багатьох бойовиків у їхніх рідних країнах сприймають як потенційну загрозу стабільності та національній безпеці.

У грудні 2024 року, коли в соцмережах поширювалися відео таджицьких бойовиків у Сирії, джерело, близьке до таджицьких сил безпеки, яке побажало залишитися анонімним, повідомило, що Душанбе нервує, спостерігаючи, як таджицькі громадяни беруть участь у чужих війнах.

«Вони можуть одного разу повернутися до Таджикистану і спробувати створити тут серйозні проблеми», – сказало джерело Радіо Свобода, описуючи бойовиків як бомбу уповільненої дії.

За останні роки уряди Центральної Азії репатріювали сотні своїх громадян – членів сімей бойовиків «Ісламської держави» – з Іраку та Сирії, допомагаючи їм повернутися до «цивільного життя». Десятки інших повернулися добровільно, скориставшись державною амністією.

За оцінками експертів, у Сирії все ще може перебувати кілька тисяч іноземних бойовиків. Що хвилює уряди, так це ймовірність того, що бойовики спробують принести ідеологію «Хаят Тахрір аш-Шам» або ж ісламську революцію в їхні країни.

Аарон Зелін, автор книги про «Хаят Тахрір аш-Шам» під назвою «Епоха політичного джихадизму: дослідження Хаят Тахрір аш-Шам», сказав Радіо Свобода, що ці призначення не свідчать про те, що нові правителі Сирії, очолювані Ахмадом аль-Шараа (у минулому відомий як Абу Мохаммед аль-Голані), мають будь-які плани поза Сирією.

«Це… зусилля Голані та «Хаят Тахрір аш-Шам» спрямовані на те, щоб переконатися, що ці люди виконують накази сирійської держави, і що тепер, коли війна більш-менш закінчилася, немає вільного найму», – сказав Зелін, старший науковий співробітник Вашингтонського інституту близькосхідної політики.

Експерт зазначив, що Шараа заявляв раніше про надання сирійського громадянства іноземцям, які проживали в країні певний час і підтримували «Хаят Тахрір аш-Шам» у боротьбі з режимом Асада.

«Голані намагається, ймовірно, адаптувати їх та зробити сирійцями… Краще, щоб вони були інтегровані та слідували новій ролі «Хаят Тахрір аш-Шам», ніж були фрилансерами, або принаймні вони (сирійське керівництво – ред.) так це бачать», – сказав Зелін.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Новий лідер Сирії хоче підтримувати хороші звʼязки з Росією та Іраном

На цьому відео, опублікованому Національною гвардією Росії та геолокованому Радіо Свобода, безпілотник наближається до колони танків, які просуваються по засніженому полю.

Атака відбулася на південний захід від селища Бердин Курської області Росії, де 5 січня Україна почала новий наступ.

Радіо Свобода також перевірило відеозаписи російських безпілотників української бронетехніки.

Офіційні російські джерела стверджують, що зупинили новий український наступ на Курщині. 6 січня Міноборони Росії заявило, що знищило українські танки в районі селища Бердин і зірвало спробу прориву.

Російські блогери, які підтримують війну, також писали про це місце подій.

Telegram-канал «МИГ России» повідомив, що українські війська пересуваються навколо Бердина, але не атакують його. І що українські сили використовували бронетранспортери для переміщення піхоти в цей район.

Супутникові знімки, зроблені 5 січня, показали, що ця територія всипана вирвами від вибухів, яких не було ще три дні тому.

Інший військовий Telegram-канал «exilenova_plus» опублікував відео російського солдата із цього регіону, який каже, що ситуація є «складною».

Також повідомлялося про бойові зіткнення у кількох інших місцях Курської області, зокрема в селах Тьоткіно, Леонідово та Пушкарне.

Яка мета дій ЗСУ на Курщині?

Ці повідомлення спонукали аналітиків припустити, що рухи навколо Бердина були удаваною атакою, призначеною для того, щоб перетягнути туди російські сили з інших місць на фронті.

Командир чеченського підрозділу, що діє разом з російськими військами в Курську, генерал-майор Апти Алаудінов опублікував відео, в якому каже: «Ми фіксуємо концентрацію ворожої (української – ред.) техніки на іншому напрямку».

У будь-якому разі, на думку експертів, масштаби української операції наразі можуть свідчити про те, що вона має тактичну, а не стратегічну мету.

«Локальна ціль – захопити місто Велике Солдатське..., щоб ускладнити матеріально-технічне забезпечення російських сил», – сказав телеканалу «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода за участі «Голосу Америки») військовий аналітик Ян Матвєєв.

Натомість, ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман сказав Радіо Свобода, що досі незрозуміло, якою буде основна мета атаки. Однак каже, що намір може полягати в тому, щоб забезпечити подальше утримання цієї позиції на території Росії.

«Якщо була політична директива утриматися на цьому плацдармі, додаткова атака має сенс», – додав він.

Який результат?

Попри те, що місце зіткнення вдалося визначити точно, оцінити хід бою і його результати набагато важче.

Один український військовий блогер повідомив про «паніку» в російських лавах. Він також сказав, що там були помічені і підрозділи з Північної Кореї.

5 січня керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко повідомив, що «російські війська в Курську зазнали атаки з кількох напрямків, що стало для них несподіванкою».

Російський провоєнний Telegram-канал «Рыбарь» написав, що певна кількість української військової техніки увійшла в Бердин.

Разом з тим, інші російські блоги пишуть про успішні російські контратаки, і що нібито вдалося знищити колони української бронетехніки в інших районах Курської області.

7 січня Генштаб ЗСУ повідомив, що «на Курщині підрозділи Сил оборони України за минулу добу відбили 94 атаки російських загарбників. Крім цього, ворог завдав дев’ять авіаційних ударів, із застосуванням дев’яти керованих бомб, а також здійснив 372 артилерійських обстріли позицій наших військ та населених пунктів».

Радіо Свобода не змогло підтвердити заяви про події на полі бою.

Український військовий аналітик Павло Нарожний сказав сказав Радіо Свобода, що наразі буде дуже обережно оцінювати повідомлення з Курська.

Основні питання, за його словами, стосуються здатності України до нового наступу.

Найближчі дні можуть дати певні відповіді на ці запитання.

(Підготовлено за участі Української та Російської служб Радіо Свобода, а також телеканалу «Настоящее время»)

• Збройні сили України почали операцію в Курській області 6 серпня, зайнявши понад 1 тисячу квадратних кілометрів. Потім російська армія за допомогою військ КНДР змогла відбити частину території.
• У листопаді 2024 року агенція Reuters із посиланням на високопоставлене українське військове джерело, яке працює в Генеральному штабі України, повідомила, що Україна через російські контратаки втратила понад 40% території в Курській області РФ, яку вона захопила під час бойових дій у серпні. За даними джерела, Росія розгорнула близько 59 тисяч військових у Курській області.
• За даними ISW на початку січня 2025 року українські сили просунулися вперед у південному Бердині, центральній частині Руського Поперечного і центральній частині Новосотницького на північному сході від Суджі у Курській області РФ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що відомо про новий наступ ЗСУ в Курській області?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна почала новий наступ на Курську область Росії. Яка мета?

Коли 1 січня зупинився транзит російського природного газу через Україну, це стало кінцем цілої епохи.

Це також стало ударом по Москві, який продемонстрував, як рішення очільника Росії Володимира Путіна розв'язати повномасштабну війну проти сусідньої країни підірвало здатність РФ використовувати енергопостачання як важіль впливу в Європі. Але не в Молдові.

Росія намагається використати цю ситуацію, як стверджують аналітики та посадовці, щоб послабити проєвропейську владу Молдови, яка межує з Україною та членом ЄС Румунією, і де Кремль прагне відновити свій вплив і контроль.

Після десятиліть залежності від російського газу для обігріву своїх домівок і забезпечення роботи заводів, Молдова останніми роками диверсифікувала джерела енергії, частково через повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році, яке змусило всю Європу переглянути своє енергопостачання.

Це означає, що зупинка транзиту, спричинена відмовою України продовжити контракт на транзит із російським «Газпромом», не мала значного безпосереднього впливу на більшу частину Молдови. Через чотири дні після зупинки газопостачання більшість молдовських домогосподарств залишалися з теплом і електроенергією.

Але картина в Придністров'ї, відокремленому регіоні на лівому березі Дністра, значно похмуріша. У регіоні, де розташовані російські війська і який де-факто самостійно керує своїми справами – за підтримки Москви – від часів війни, що спалахнула після розпаду СРСР, багато людей мерзнуть у своїх домівках.

Перекриття газу змусило багатьох із 450 тисяч мешканців регіону вдягати більше одягу, використовувати електрообігрівачі та мерзнути у своїх домівках. За словами посадовця фактичного уряду, ця ситуація змусила зупинити всі промислові підприємства, за винятком виробництва продуктів харчування.

Розпалювання невдоволення

Ця ситуація може бути спробою Росії посилити напруження між урядом Молдови та владою і жителями Придністров’я, одночасно провокуючи невдоволення через зростання цін по всій країні.

Молдова, яка донедавна отримувала до 80% електроенергії від Кучурганської електростанції у Придністров’ї, наразі змушена шукати інші джерела. Електростанція, що раніше працювала на російському газі, тепер частково перейшла на імпортне вугілля. Очікується, що цього року Молдова почне імпортувати більше електроенергії з Румунії, хоча ціни, ймовірно, будуть вищими.

Embed share

Жителі Молдови, які залишилися без газу, рубають дрова, щоб пережити зиму

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:33 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 2,9MB
• 360p | 3,8MB
• 480p | 5,4MB
• 720p | 18,9MB
• 1080p | 13,7MB

Росія могла б постачати газ до Молдови через трубопровід «Турецький потік» у Чорному морі, що могло б полегшити кризу в Придністров'ї та забезпечити роботу Кучурганської електростанції. Однак, за повідомленнями, молдовські чиновники були здивовані тим, що «Газпром» не продовжив постачання цим маршрутом.

«Росіяни явно роблять ставку не тільки на тиск на Україну, Європу і Молдову, вони фактично залишили Придністров'я напризволяще. Це дійсно здивувало всіх», – вважає Вільям Гілл, колишній посол США, який тривалий час працював у Молдові.

На його думку, така позиція Росії може обернутися проти неї, адже це сприяє зближенню де-факто влади Придністров’я з центральним урядом у Кишиневі. Холодний прийом, який Москва наразі демонструє Придністров’ю, може пришвидшити цей процес.

Однак Кремль також активно намагається перекласти провину на проєвропейський уряд у Кишиневі. Лідери Придністров’я, схоже, підтримують цю риторику, відкидаючи пропозиції Кишинева про допомогу, зокрема генераторами, гуманітарною допомогою та медичними ресурсами.

«Російська державна пропаганда почала поширювати повідомлення, в яких звинувачують Молдову та її уряд у ситуації, і змальовують апокаліптичні сценарії для регіону, ще за кілька тижнів до зупинки транзиту газу», – зазначає Марія Голубєва, колишня депутатка латвійського парламенту й експертка Центру аналізу європейської політики.

Посилення пропаганди

Пропаганда посилилася після 1 січня, і, за словами Голубєвої, можна очікувати, що в найближчі тижні ситуація тільки загостриться, оскільки влада Придністров’я ігнорує пропозиції Кишинева про вирішення проблеми.

Тим часом, офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова, говорячи про постачання газу до Європи в цілому, безпідставно заявила, що «відповідальність за припинення постачань російського газу повністю лежить на Сполучених Штатах і маріонетковому київському режимі», а також на європейських союзниках України.

Ця ситуація розгортається на тлі зимових холодів, які лише набирають обертів, і на тлі політичної напруги в Молдові перед парламентськими виборами, які, як очікується, відбудуться восени 2025 року.

Проєвропейська президентка Молдови Майя Санду переобралася на посаду в листопаді 2024 року після виборчої кампанії, що була позначена звинуваченнями молдовського уряду в агресивному втручанні Росії. Сторона, яка підтримує інтеграцію з ЄС, здобула перемогу з мінімальною перевагою на референдумі про подальше зближення Молдови з Європейським союзом.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС кажуть про «безпрецедентне втручання» Росії у вибори в Молдові

Кремль явно зосереджений на майбутніх парламентських виборах у Молдові, вважають експерти.

Правляча партія Санду «не має таких сильних позицій, як під час президентських виборів чи референдуму щодо ЄС, тож Росії достатньо трохи посилити тиск, і це може змусити її опинитися в ситуації, де вона програє вибори», – зазначає у коментарі Радіо Свобода Оана Попеску-Замфір, директорка румунського аналітичного центру Центр глобального фокусу (Global Focus Center).

За її словами, Молдова може закуповувати газ на європейському ринку, але за значно вищими цінами, ніж ті, які країна платила «Газпрому».

«Російська стратегія виглядає так: змусити їх (нинішню владу Молдови – ред.) витратити весь бюджет на енергетику замість економічного розвитку, змусити їх пережити зиму, а потім, ближче до виборів, ще більше підняти інфляцію та ціни, які вже зараз дуже високі», –додала вона.

Без достатньої допомоги від Заходу, зазначає Попеску-Замфір, ця стратегія Кремля має всі шанси спрацювати.

Embed share

Україна припинила транзит газу з Росії: як це вплинуло на країни Європи? (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:03:16 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 7,9MB
• 360p | 11,4MB
• 480p | 17,8MB
• 720p | 48,6MB
• 1080p | 50,6MB

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Після того, як президент Азербайджану Ільгaм Aлієв закликав Москву визнати провину за збиття азербайджанського літака, у громaдян цієї кaвкaзької крaїни нaростає гнів через спроби Росії уникнути відповідальності за інцидент, пише aзербaйджaнськa cлужбa Рaдіо Свободa.

«Хоча Росія намагалася уникнути відповідальності, вона не змогла уникнути фактів», – з цієї фрaзи почaлись новини 29 грудня нa кaнaлі ITV (азербайджанському державному мовнику).

«Відмова в приземленні після його збиття має лише одну назву – злочин!» – висловив думку проурядовий новинний портaл «Ені Мусават» після катастрофи 25 грудня, в результаті якої загинули 38 людей і 29 отримали поранення.

Жорсткі заяви – лише частинa хвилі критики на адресу Росії з боку державних і проурядових ЗМІ в Азербайджані. І це при тому, що зазвичай офіційні колa цієї крaїни уникають різких коментарів щодо дій офіційної Москви.

Aле нині ця реaкіція – втілення суспільного гніву проти Росії через її неприкриті спроби уникнути відповідальності за збиття літака «Азербайджанських авіаліній».

Під час телеінтерв’ю в остaнні дні грудня президент Азербайджану Ільгам Алієв сказав, що Москва намагалася «зам’яти» ситуaцію і приховaти, що літак був збитий острілом із землі в небі нaд Росією. І це нaслідок «неконтрольованої радіоелектронної боротьби», який змусив пaсaжирський aвіaлaйнер відхилитися від курсу нa місто Грозний.

Пошкоджений літaк спробував здійснити аварійну посадку і розбився на заході Казахстану.

«Ми можемо з повною ясністю сказати, що літак був збитий Росією. Ми не говоримо, що це було зроблено навмисно. Aле це було зроблено», – сказав Алієв державному телебаченню.

На тлі негативної реакції президент Росії, Володимир Путін 28 грудня в особистій розмові з президентом Алієвим вибачився за «трагічний інцидент» у російському повітряному просторі. Також Путін додaв, що протиповітряну оборону Росії aктивувaли українські ударні безпілотники.

І президент України Володимир Зеленський 28 грудня також провів телефонну розмову з азербайджанським колегою Ільгамом Алієвим. Під час неї Зеленський висловив співчуття у зв’язку з катастрофою рейсу J2-8243 «Азербайджанських авіаліній».

Зеленський тaкож нaголосив нa героїзмі екіпaжу літaкa тa зaувaжив, що Росія мaє нaдaти чіткі пояснення інциденту. Aдже спершу російськa сторонa заявила, що катастрофа сталася після того, як літак Embraer 190 врізався у зграю птахів.

У заяві ж Кремля лише йдеться, що Путін розмовляв з Алієвим. Визнaння, що Росія бере вину зa збитий літaк – не прозвучaло, лише уточнення, що зa цим випaдком відкрили кримінальне провадження.

«На жаль, за перші три дні ми нічого не почули від Росії, окрім маячних версій», – сказав Алієв під час інтерв'ю.

Деякі азербайджанські аналітики вважають, що відсутність повних офіційних вибачень і пропозиції виплати компенсації за збитий літак з боку Росії може зашкодити відносинам між Баку і Москвою.

«Очевидно, що азербайджанський президент був незадоволений своєю телефонною розмовою [з Путіним]», – сказав азербайджанській службі Радіо Свобода Ельхан Шахіноглу, директор аналітичного центру Atlas Research Center у Баку.

Шахіноглу сказав, що Росії потрібно буде зробити чіткі кроки, щоб задовольнити азербайджанський уряд і громадськість, які були знервовaні першими спробами Кремля протягти інші пояснення. Aдже офіційне Баку та міжнародні авіаційні експерти говорили про aбсурдність російських версій.

«Якби вони (росіяни – ред.) зізналися негайно, ситуація не стала б нaстільки напруженою», – сказав Шахіноглу.

Голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін 30 грудня пообіцяв «повне та об'єктивне розслідування катастрофи». Влада Казахстану відправила бортові самописці до Бразилії, де був виготовлений Embraer 190. Там азербайджанські та міжнародні експерти будуть аналізувати отримaні дані.

Після національної жалоби в Азербайджані в пам'ять жертв збитого літака, провели державні похорони екіпажу літака.

Трьом членам льотної групи – капітану Ігорю Кшнякіну, другому пілоту Олександру Калаянінову та бортпровіднику Хокумі Алієвій – указом президента посмертно присвоєно звання Національного героя Азербайджану. Це однa з найвищих відзнак країни.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Російська параноя». У світі коментують відео, на якому ППО Росії збиває у небі Санта Клауса

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кулеба у річницю катастрофи MH17: «Росії не вдасться уникнути відповідальності»

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Мирна угода, яка може стримати російську агресію, здається дуже далекою. Але, усе ж, світ очікує поштовху до припинення вогню. Причина – численні обіцянки новообраного президента США Дональда Трампа швидко покласти край війні. Які шанси, що зброя замовкне у 2025 році?

Після того, як початковий план Росії підкорити Україну провалився в перші тижні повномасштабного вторгнення, світові експерти сходились в одному – кінця війні поки не видно.

Ситуація змінилася за останні місяці з кількох причин. Перша криється у зміні розстановки сил на полі бою. Друга – у зміні суспільних очікувань через повторне обрання президентом США Дональда Трампа. Він повернеться до Білого дому уже 20 січня. Бо саме Трамп неодноразово заявляв, що покладе край найбільшому збройному конфлікту Європи, після Другої світової війни. Він обіцяв зробити це протягом дня або двох.

Чи може війна зупинитись у 2025-му?

Багато аналітиків кажуть, що все залежить від того, що розуміти під словом «завершення». Якщо йдеться лише про довготривалу мирну угоду, то відповідь цивілізованого світу на це – не може бути позитивною. Частково тому, що президент Росії Володимир Путін насправді не хоче цього, незалежно від того, що він стверджує. Бо всякі мирні умови від Москви означають для неї виграшне становище, яке неприйнятне для Києва та його прихильників за кордоном.

Експерти кажуть, що Путін хоче, аби Росія стала постійною загрозою для України та викликом для Заходу, бо саме його російський президент і вважає справжнім супротивником в цивілізаційному протистоянні.

Тим часом українці не хочуть мирної угоди, якщо це означатиме офіційну передачу території Росії та відмову від надії притягнути Росію до відповідальності за її злочини.

«Я думаю, що ми дуже, дуже далекі від кінця війни», ‒ сказав Найджел Гулд-Девіс, старший науковий співробітник відділу Росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні.

Проте, додає він, поштовх до припинення вогню є майже сам собою зрозумілим. Особливо, якщо пам'ятати обіцянку Трампа швидко припинити війну. Тому і переговори здаються більш вірогідними, ніж до того.

«Голос сили полягає в тому, що (Трамп – ред.), ймовірно, може змусити росіян і українців говорити як з ним, так і одне з одним», ‒ сказала Радіо Свобода Ольга Олікер, програмний директор з Європи та Центральної Азії «Кризової групи».

«Я думаю, що те, що ми отримаємо ‒ це припинення вогню хоча би де-факто, якщо не де-юре. Ймовірно додадуться переговори ‒ потаємні чи відкриті, протягом 2025 року», ‒ це каже Сем Грін, професор спеціалізованого інституту в Королівському коледжі Лондона та директор стійкості до демократії в Центрі аналізу європейської політики в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.

Територія та безпека

Є багато підводних каменів, які можуть бути пов’язані з припиненням вогню. Особливо з ризиком того, що Росія може використати його як шанс перегрупуватися та атакувати знову, якщо не буде ефективних засобів стримування та надійного захисту для України.

Існує також багато чимало перешкод для будь-якої угоди. Деякі з них полягають в непримиренних позиціях опонентів.

Можливо зараз угода про припинення вогню видається більш ймовірною, ніж у минулому, частково через те, що Україна, яка, за словами Ольги Олікер, «втомлена і виснажена» на тлі повільних і надзвичайно дорогих, але наполегливих перемог Росії на полі бою. Тому і може бути готовою до угоди.

Але для Путіна цього може бути недостатньо. Він та інші російські офіційні особи продовжують наполягати, що чотири області материкової України мають бути цілком російськими, включаючи великі частини, які контролює Україна.

Росія налаштована проти приєднання України до НАТО: однією з жорстких вимог, яку Москва висунула як спосіб запобігти повномасштабному вторгненню, було обов’язкове запевнення, що Київ ніколи не стане членом НАТО. І аналітики кажуть, що Кремль опирається будь-якій домовленості, яку він може представити як аналог членства у військовому альянсі.

Всі експерти сходяться в одному – важко уявити, якими можуть бути надійні гарантії безпеки для України, які влаштували б обидві сторони.

«Його теорія перемоги»

Основною темою дискусій останніх тижнів була перспектива введення західних військ в Україну в разі припинення вогню. Але з цього приводу і в Європі є розбіжності. Та і Росію це не влаштовує.

«Кремль не захоче бачити західні війська, зокрема війська НАТО, уздовж лінії контролю та дотримання режиму припинення вогню, ‒ сказав Сем Грін. – Росія хоче зберегти перевагу. Путін захоче бути тим, хто контролює поле дій, коли справа доходить до ескалації, він захоче мати можливість тримати всіх в страху».

Основне запитання, на думку Гріна, чи вдасться Києву та Заходу підштовхнути Москву до становища, де в неї не буде іншого вибору, окрім як прийняти таку домовленість?

Оскільки Росія просувається на полі бою, її економіка не колапсує, незважаючи на попереджувальні знаки. Та й невизначеність щодо підтримки України Заходом – досі повисає в повітрі.

«Зараз [Путін] вважає, що його теорія перемоги полягає в тому, що Росія просто досить велика і досить страшна, аби нав’язувати витрати і втрати її супротивникам. І це ніби-то допоможе їй політично пережити Захід», – сказав Гулд-Девіс.

«Те, що могло би змусити Путіна по-іншому поглянути на майбутнє – реальний тиск від адміністрації Трампа. Серйозний тиск на Путіна. Це змусило би його повірити, що його власний режим може бути під загрозою», – сказав він.

Трамп же досі, насправді, так і не сказав, як збирається закінчити війну, окрім туманних зауважень, що він використовуватиме рівень допомоги Україні як важіль впливу як на Київ, так і на Москву. А от Путін, схоже, веде подвійну гру, доки очікує початок строку Трампа. Російський президент надсилає суперечливі повідомлення практично в одному реченні – вважаючи Росію конструктивною та готовою до поступок, але водночас створюючи бар’єри будь-якій угоді, яка може бути прийнятною для Києва та Заходу.

Наприклад, у прямому ефірі, тривалістю чотири з половиною години, 19 грудня Путін заявив, що Росія готова до компромісу щодо України, але також сказав кілька речей, які свідчать про те, що це не так.

«Ідеологія побудована навколо війни»

По-перше, Путін уже кілька разів назвав президента України Володимира Зеленського нелегітимним лідером, з яким він не підпише угоду. І це не додає перспектив до готовності мирної угоди.

З іншого боку, Путін на підсумковій «Прямій лінії» ще раз вказав, що так звана неіснуюча Стамбульська угода, підписана незадовго до того, як переговори між Москвою та Києвом зірвалися, має слугувати основою для будь-яких переговорів.

«Умови цієї угоди по суті звужують і обмежують Україну. За її концепцією Україні заборонено приєднатися до НАТО і треба перетворитись на повністю демілітаризовану зону. Це робить її дуже, дуже легкою мішенню для Росії в майбутньому…» – сказав аналітик Марк Галеотті.

«Він намагається зробити цей процес якомога незручнішим, водночас створюючи враження, ніби він максимально гнучкий», – зазначив Галеотті у своєму подкасті 22 грудня.

Грін припустив, що Росія може бути готова «згорнути насильство» і розглянути можливість припинення вогню. Але тільки якщо Путін буде впевнений, що Москва може продовжувати погрожувати Україні та зберігати протистояння із Заходом, яке він називає основною концепцією сучасної Росії.

«Російська економіка зараз функціонує лише завдяки війні. Російська політична система зараз побудована навколо війни. Це виправдовує та пояснює рівень централізації, рівень репресій, рівень ідеологічного контролю», – повідомив Сем Грін Радіо Свобода. – «Навіть якщо Росія повернеться до питання припинення вогню, я думаю, що вона намагатиметься зберегти рівень конфронтації, який вона зараз має з Україною, але [також] із Заходом ширше».

Грін каже, що з точки зору російської пропаганди, Путін і Кремль дали собі значний простір для риторики. Вони можуть визначати перемогу, навіть тимчасову перемогу, часткову перемогу, кількома різними способами.

«Величезна помилка»

Ольга Олікер також зазначила, що заявлена позиція Росії щодо території та інших питань не обов’язково означає, що угода буде недосяжною, якщо переговори відбудуться.

«Є перевага початку переговорів. І як тільки ви змусите їх почати, вони можуть бути готові піти на поступки, про які вони не говорять зараз, – зауважує вона. – Ти завжди йдеш із максимальною позицією, і ти був би дурнем, щоб цього не зробити».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

2025 рік потрясе світ. Як Заходу зберегти себе і Україну?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це замкнене коло»: чому ЗСУ відступали майже весь 2024 рік

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Час непевності. Що чекає на США, Україну та Росію у 2025 році?

Україна вистояла. Чи може новий рік стати роком успіху України? Чи зроблять США ставку на перемогу Києва? Яким може стати перший рік другого президентства Дональда Трампа?

Ці та інші питання Радіо Свобода обговорювало з політологом з Кеннанівського інституту у Вашингтоні Вільямом Померанцем та американським журналістом і публіцистом Девідом Саттером.

– Я б назвав найбільшою подією 2024 року той факт, що Україна вистояла під безперервними атаками російської армії, – каже Вільям Померанц, – і не лише вистояла, а й довела, що, незважаючи на значну перевагу у живій силі, техніці, матеріальних та технічних ресурсах, Росія до кінця третього року війни не змогла взяти гору. Зараз незрозуміло, на чиєму боці може бути перевага, що принесе майбутній рік, проте здатність України, що зростає, завдавати чутливих ударів по стратегічно важливих цілях на російській території обіцяє великі проблеми для Кремля.

Ми зараз не знаємо, чи адміністрація Трампа дозволить Києву продовжувати використовувати американські ракети для ударів по Росії. Якщо такий дозвіл дадуть, то українські удари по російській нафтовій інфраструктурі, я впевнений, вкрай негативно вплинуть на здатність Росії використовувати експорт нафти і нафтопродуктів як головне джерело валютних доходів.

З погляду Девіда Саттера, головною символічною подією 2024 року стала нерішучість американських законодавців, які затягли процес схвалення ключового пакета допомоги Україні на понад пів року:

– Я вважаю, що головною подією стало припинення допомоги Україні американським Конгресом. Чому це важливо? Тому що такі дії змушують поставити фундаментальне питання. Чи можемо ми, американці, розколоті за поглядами та групами, об'єднатися, коли йдеться про принцип? Ця затримка з виділенням допомоги, яка завдала серйозної шкоди Україні, вказує на те, що американці втрачають здатність розуміти важливість принципу у міжнародних відносинах: що необхідно захищати, як поводитись у світі. Тому, я вважаю, цей епізод був багато в чому визначальним для 2024 року. Я дуже сподіваюся, що 2025 року ми побачимо зміни, Америка повернеться до своїх ідеалів і покаже, що вона розуміє важливість захисту жертви агресії.

На думку Вільяма Померанца, Дональд Трамп шукатиме компроміс, який не видаватиметься перемогою Путіна.

– У новому році до Білого дому прийде новий президент та нова адміністрація. У кількох європейських країнах відбудуться вибори, тому головним питанням для України наступного року буде питання, чи коаліція, яка підтримувала її протягом майже трьох років, витримає випробування Дональдом Трампом. Я підозрюю, сам Трамп поки не знає, який вигляд матиме його українська стратегія. Єдине, що твердо можна сказати про Трампа, – те, що він не любить бути серед тих, хто програв. Якщо він залишить Україну без підтримки, і Росії вдасться досягти того, що Путін може представити світові як перемогу, то ця поразка буде на рахунку Дональда Трампа. Я підозрюю, що це міркування буде дуже важливим для Трампа і він таки спробує знайти компромісне рішення, яке не видаватиметься перемогою Путіна.

– Девіде, ваш прогноз для України в наступному році, наскільки я розумію, не дуже оптимістичний?

– Багато залежатиме від Заходу. Україна залежить від західної допомоги. Я все-таки думаю, що якщо ми в Америці зможемо подолати наші розбіжності та усвідомити ставки у цьому конфлікті, якщо ми надамо українцям, що їм необхідно, є хороший шанс, що ми побачимо значний прогрес на полі бою для України. Адже ситуація зараз змінилася. Досі жителі великих російських міст були захищені від ознак війни і навіть правдивої інформації про війну. Але ця гребля може бути прорвана. Усі – і економічні труднощі, і велика кількість убитих та поранених, і просто серйозні невдачі на полі бою – все це може зламати цю психологію самообману, зірвати завісу, яка затуляє багатьом росіянам очі.

– Напередодні приходу Дональда Трампа до Білого дому до його обіцянки закінчити війну в Україні, хай не в перший день президентства, багато аналітиків ставляться дедалі серйозніше. Головне міркування: обидві сторони мають сильні причини для припинення війни. Як ви вважаєте, наскільки можливим є досягнення угоди в новому році?

– У будь-якій угоді мають бути передбачені гарантії безпеки України. Але така умова неприйнятна для Путіна. Я не вірю, що зараз існує можливість вирішити цю проблему шляхом переговорів. Я думаю, що війна продовжуватиметься і головне питання для нас у цій ситуації: як допомогти Україні перемогти. Якщо вона досягне значного прогресу на полі бою, тоді переговори можуть дати результати. Але не раніше.

– Але для того, щоб Україна досягла успіхів на полі бою, їй, напевно, знадобиться значна допомога, насамперед озброєнням. І тут, природно, головним фактором буде фактор Дональда Трампа. Практично ніхто не очікує, що, прийшовши в Білий дім, він збільшить постачання зброї Києву. Ви вважаєте, що це можливо?

– Я вважаю, що Трамп – людина непередбачувана, але я більше розраховую на Путіна. Я думаю, що він наполягатиме на неприйнятних для будь-якого американського президента умовах. Якщо він так себе поведе, то у Трампа буде вибір: або поступитися Путіну, або озброїти Україну. Скоріш за все, він обере друге.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Жорстка посадка». Як на Заході бачать можливе завершення війни у «вирішальному» 2025 році?

– Вільяме, чи згодні ви з тими американськими аналітиками, які вважають, що Україні доведеться поступитися частиною території в рамках можливої мирної угоди?

– Я не думаю, що Україна, наприклад, зможе повернути Донбас у найближчому майбутньому. Наскільки я розумію, і в самій Україні існують значні сумніви щодо доцільності продовження кровопролитної війни для звільнення всіх територій, захоплених Росією. Зрозуміло, що для українців укладення мирної угоди, яка передбачає визнання результатів агресії, далеко не ідеальний варіант, але вони, схоже, усвідомлюють, що за нинішніх обставин повної перемоги, яку Україна хотіла б здобути, просто неможливо досягти.

– Яким буде новий рік для Росії? Чи є у Путіна підстави для оптимізму?

– Я думаю, що над Путіним нависла низка проблем, на які у нього немає відповіді. Причому, я підозрюю, що він навіть не визнає їхнього існування. Від дефіциту картоплі, овочів, ліків до безперервного зростання облікової ставки, яка позбавляє значну частину населення доступу до кредитів. При цьому, через війну та переведення всієї промисловості країни на воєнні рейки, у нього немає робочих рук для виробництва товарів, необхідних росіянам.

Існує велика ймовірність, що Росія опиниться в критичному становищі в новому році. Найцікавішим для мене буде реакція західних країн на погіршення ситуації в Росії. Є багато сигналів, які вказують на зростаюче невдоволення всередині країни. У мене немає впевненості, що в новому році, якщо війна продовжиться, Путін зможе розраховувати на незмінну підтримку населення, особливо якщо справа дійде до кризи, що не виключено.

Я думаю, що у новому році буде велике випробування у відносинах Путіна та Набіулліної (голова Центрального банку Росії, перебуває під санкціями багатьох країн – ред.). Оскільки процентна ставка Центрального банку Росії, яка перевищує двадцять відсотків, фактично унеможливлює економічне зростання. Зрозуміло, що мета Набіулліної – сповільнити зростання інфляції, і вона використовує для цього традиційний метод, до якого зазвичай вдаються центральні банки в подібних випадках. Але в цій ситуації згадується відома фраза: «Пацієнт помер, але операція пройшла успішно».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Обвал рубля: економіка Росії продовжує втрачати стійкість

– Девіде, який ваш прогноз для Росії на наступний рік? Американські прихильники примусу України до миру стверджують, що у путінської Росії великий запас міцності, і якщо війна затягнеться на роки, вона може перетворити Україну на руїни. З іншого боку, чимало фахівців говорять про те, що Росія може бути на порозі економічних потрясінь. Вільям Померанц, наприклад, вказує на ознаки наближення проблем.

– Це теж велике питання, тому що багато чого залежить від стану російської економіки. Чи опиниться Росія у точці, коли люди нарешті відчують, що досить, гра не варта свічок? Чи можливе це у Росії за нинішніх обставин? Я не знаю. Тому що в Росії існує певне ідолопоклонство перед владою, будь-якою владою.

Я думаю, більшість росіян знає, ким є Путін. Вони прийняли його не через ентузіазм, а через переконання, що він здатний забезпечувати людям життя і процвітання. Але коли вони бачать, що спокійного життя з ним немає і не буде, ситуація може змінитися.

– А ви не вірите у висновок, що перемога для більшості російського населення важливіша за особисте благополуччя?

– Це завжди було. Путін зумів пробудити смак до війни.

Коли війна починається, це викликає у росіян, на жаль, дуже хибні патріотичні почуття, хибні в тому сенсі, що патріотизм асоціюється з могутністю держави, а не з якістю нації. Тому, коли Путін почав цю війну, через ідеологізований характер російського суспільства йому було відносно легко активізувати ці почуття.

– Чи можливо ці почуття деактивувати? Адже підтримка війни або принаймні ідеї її продовження у Росії залишається високою, судячи з опитувань.

– Це буде складно. Поразка допоможе, безумовно. Я не кажу про глобальну поразку, але про щось досить серйозне, що вразить людей.

– А що ви думаєте про такий чинник, як економічні труднощі? Краху російської економіки не сталося, незважаючи на серйозні економічні санкції. Але тепер економісти говорять, що інфляція та дефіцит можуть стати серйозним випробуванням.

– На мій погляд, важливіше відчуття наближення поразки. Це може бути якась вражаюча поразка на полі бою, розвал фронту або повстання. Повстання Пригожина мало потенціал це зробити, але його придушили. Ми пам’ятаємо першу чеченську війну, коли чеченці повернули Грозний, склалася ситуація, коли вони могли знищити російський гарнізон – це було дуже драматично. Це переконало людей, що далі воювати в Чечні немає сенсу.

Якщо росіяни зазнають достатньо серйозної поразки, яка похитне їхні позиції в окупованій Україні, це може мати серйозні наслідки для громадської думки. Я не бачу в Росії великого ентузіазму щодо цієї війни. Сам факт, що навіть попри величезні виплати вони відчувають труднощі з вербуванням солдатів, свідчить про те, що це не Велика Вітчизняна війна, коли люди стояли в черзі, записуючись в ополчення, щоб захищати батьківщину.

– Для більшості американців головною подією року, що минає, напевно стали президентські вибори і перемога на них Дональда Трампа. Відразу після виборів рейтинги Трампа зросли, багато американців покладають великі надії на його друге президентство. Як ви думаєте, яким буде новий рік для Сполучених Штатів?

– Я б серйозно поставився до заяв Дональда Трампа про те, чого він хоче досягти під час свого президентства. Існує велика ймовірність масової депортації нелегальних мігрантів, багато з яких працюють у сільському господарстві, будівництві та інших секторах економіки, які не приваблюють американців. Це може негативно позначитися на американській економіці.

Негативні наслідки також може мати підвищення імпортних мит у відносинах із найближчими торговельними партнерами США, що Трамп також обіцяє зробити. До цього можна додати його намір продовжити торговельну війну з Китаєм, запровадити нові обмеження на експорт напівпровідників і високих технологій. Усі ці заходи можуть викликати небажані для нього наслідки. Наприклад, ніколи раніше, принаймні після Другої світової війни, Вашингтон не погрожував практично всім найближчим союзникам введенням торговельних тарифів.

Ми не знаємо, чи залишаться ці заяви просто заявами, чи на їхній основі буде будуватися політика адміністрації Трампа. Ми також не знаємо, чи очікує він відповіді від торговельних партнерів, чи усвідомлює, що його пропозиції можуть призвести до зростання цін на багато товарів у Сполучених Штатах, і як на це відреагують американці.

Я переконаний, що якщо він спробує реалізувати всі ці ідеї, то втратить популярність і зіткнеться з економічними та політичними наслідками, про які він, швидше за все, навіть не замислювався.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як бачить світ Марко Рубіо, кандидат Трампа на посаду держсекретаря?

– Девіде, говорячи про прогнози, що, на вашу думку, обіцяє Сполученим Штатам новий рік? Дональд Трамп приходить до Білого дому з великими планами: від масової депортації нелегальних мігрантів до зниження податків, скорочення державного регулювання економіки, зменшення держапарату, для чого створюється спеціальне відомство.

– Думаю, багато в чому він буде успішним, тому що він, зрештою, людина з хорошим економічним досвідом, і під час його першого терміну йому вдалося досягти успіху в цьому плані. У мене немає сумнівів, що він зможе створити кращі умови для американського бізнесу, ніж ті, що існували за президентства Байдена.

Інша справа – як він розумітиме зовнішній світ і зовнішні обов’язки Америки. Це наразі дуже туманна сфера.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим здивує 2025-й? Журнaлісти різних крaїн роблять прогнози, яким буде прийдешній рік для світу

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін сказав, що хоче зустрітись зі мною якнайшвидше, маємо завершити війну – Трамп

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна у 2025 році: як Захід підтримуватиме Україну? Можливі сценарії

Люк Олнатт

Були припущення, що чинний президент Грузії Саломе Зурабішвілі відмовиться покинути президентський палац навіть після інавгурації її наступника. Зрештою, цього не сталося. Зурабішвілі, яка стала моральним авторитетом для тисяч антиурядових протестувальників, вирішила піти мирно – швидко, але точно не тихо.

Коли 29 грудня Міхеїл Кавелашвілі, колишній футболіст і правий популіст, склав присягу як новий лідер країни, Зурабішвілі розмовляла з протестувальниками опозиції біля президентського палацу.

Виходячи з президентської резиденції, Зурабішвілі заявила, що вона досі «єдиний легітимний президент Грузії». І не обійшлася без протистояння. Вона стверджує, що Кавелашвілі, який був обраний колегією виборників, де домінує правляча партія «Грузинська мрія», є «нелегітимним». Головною її вимогою, як сказала Зурабішвілі, було проведення нових парламентських виборів.

Голосування на парламентських виборах 26 жовтня є в центрі політичного протистояння в Грузії, коли опозиційні протестувальники вийшли на вулиці після того, як «Грузинська мрія» оголосила про свою перемогу. Опозиція та міжнародні спостерігачі заявили, що вибори не були вільними та чесними, а ймовірні порушення призвели до збільшення частки голосів правлячої партії.

Однак переконати грузинський уряд провести нові вибори буде нелегко. У той час як офіційні особи «Грузинської мрії» визнали наявність кількох порушень, партія, яку багато хто звинувачує у відступі від демократії, заявила, що вибори були вільними та чесними. А прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що правові підстави для призначення повторних виборів вичерпано.

Embed share

Кавелашвілі склав присягу президента Грузії. Однак Зурабішвілі стверджує, що вона є законним главою держави

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:14 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 5,8MB
• 360p | 8,3MB
• 480p | 11,8MB
• 720p | 31,1MB
• 1080p | 30,7MB

Угода може бути цілком можливою, якщо Зурабішвілі відмовиться від своїх претензій як законної глави держави в обмін на нові вибори та амністію для тих протестувальників, які перебувають у в’язниці або проти яких висунуті кримінальні звинувачення. Проте нові вибори були б надто ризикованими для правлячої партії, особливо проти щойно мобілізованої опозиції.

Грузинський уряд також зазнає посиленого міжнародного тиску. 27 грудня Сполучені Штати заявили, що запровадили нові санкції проти дружнього до Москви мільярдера Бідзіни Іванішвілі, колишнього прем’єр-міністра та засновника партії «Грузинська мрія», за підрив демократії в Грузії «на користь Російської Федерації». Раніше в грудні США ввели заборону на видачу віз деяким міністрам і співробітникам правоохоронних органів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Мафіозі не зможуть вкрасти мрію народу»: Зеленський щодо санкцій США проти лідера «Грузинської мрії»

ЄС наслідував цей приклад, погодившись призупинити безвізовий режим для грузинських чиновників, які мають дипломатичні паспорти. Блок також заморозив 30 мільйонів євро (31 мільйон доларів) фінансової підтримки Міністерства оборони Грузії.

Однак більшим викликом для уряду, ніж міжнародні санкції, буде тиск з боку вулиці. Протести, які відновилися в листопаді, коли уряд оголосив про відкладення переговорів про вступ до Європейського союзу, не мають ніяких ознак згасання. Напередодні інавгурації грузинські антиурядові протестувальники утворили людський «ланцюг єдності», який звивався навколо центру Тбілісі. Найближчими днями очікуються ще більші протести.

Якщо грузинська влада продовжить жорстоке придушення протестувальників або навіть ув’язнить Зурабішвілі, то це може призвести до ще більшої громадянської боротьби та політичної нестабільності. Перед інавгурацією прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив про можливий арешт 72-річної політичної діячки, якщо вона відмовиться покинути президентський палац. Це було б ризикованим кроком для грузинського уряду, який сприяв би вуличним протестам і ще більше ізолював би країну на міжнародному рівні.

Грузинська влада може просто перечекати, вважаючи за краще політичний глухий кут і відбиваючись від судових позовів опозиції. Хоча Зурабішвілі каже, що вона розмовляла з майбутнім президентом США Дональдом Трампом, незрозуміло, як на це відреагує його адміністрація, яка, як очікується, буде проводити більш ізоляціоністську зовнішню політику.

Грузія також вступає в період відпусток, 31 грудня країна святкує новий рік, 7 січня Різдво за юліанським календарем, а тижнем пізніше – старий новий рік. Уряд, швидше за все, сподіватиметься, що грузини вирішать залишитися вдома зі своїми сім’ями, а не боротися з холодом на вулицях.

У матеріалі використано дані грузинської служби Радіо Свобода

• Еймос Чаппл

Протести, які останніми днями сколихнули Тбілісі, спалахнули на історичній вулиці, що має назву Проспект Руставелі, це центральний проспект Тбілісі, названий на честь середньовічного грузинського поета Шота Руставелі. Ця вулиця стала «політичним серцем» сучасної Грузії.

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода