Присівши на бордюрі парковки, курячи як божевільний, Маджедельдін Абдулхай набирався сил для наступного етапу подорожі, яка вже майже вбила його.
Це було в серпні 2015 року, і протягом кількох тижнів сотні тисяч людей переміщувалися з Туреччини через Балкани, щоб шукати притулку в Західній Європі.
На той час це було найбільше переміщення людей в Європі з часів Другої світової війни. Для країн на всіх етапах цього ланцюга криза спричинила серйозні зсуви, які й досі впливають на їхню політику та суспільство.
Я пройшов тим самим шляхом для Радіо Свобода, розповідаючи історії тих, хто шукав безпеки та нового життя, і тих, хто допомагав їм на цьому шляху. Через 10 років я вирішив дізнатися, що сталося далі.
«У мене не було вибору»
Абдулхай вивчав англійську літературу в Алеппо, Сирія.
10 років тому ми зустрілися біля дешевого готелю в Белграді, де розміщувалися біженці. Абдулхай згадав, як його викинуло в Егейське море після того, як гумовий човен, на якому він подорожував, був протаранений військовим кораблем.
«Через дві години прибула турецька берегова охорона і підібрала нас, – розповів він. – Після цього ми попрямували іншим шляхом, до Мармарису в Туреччині, і знайшли чоловіка, який доправив нас з Мармарису до Греції».
Абдулхай тепер хвилювався, як йому пройти через Угорщину, яка будувала паркан, щоб не пускати мігрантів.
Зараз йому 30 років, він живе і працює в логістичній компанії в Бад-Кройцнах, Німеччина. Він більше не курить і згадує небажану «пригоду», яка почалася під час громадянської війни, яка розгорілась із більшою силою через іноземне вторгнення.
«Моє навчання було перерване. Я був безробітним протягом двох років. Вся ця ситуація з повстанцями, ІДІЛ, «Аль-Каїдою», іранськими угрупованнями... У мене не було іншого вибору, як тільки втекти», – зауважу Абдулхай.
Він каже, що ще одним важким моментом у подорожі було те, коли сербські прикордонники намагалися відокремити його від групи.
«Вперше я знову відчув себе людиною, коли дістався Німеччини», – зазначає він, додаючи, що «вдячний» цій країні, незважаючи на повсякденний расизм, який, за його словами, з того часу посилився.
Німеччина прийняла близько 1 мільйона людей, що спричинило політичну напругу, за якою послідував підйом антимігрантської партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD).
Але Абдулхай ні про що не шкодує і подав заявку на отримання німецького громадянства. «Частково я німець», – каже він.
«Немовлята в коробках з піцою»
Кемаль Ель Шайрі – серб.
Народився в Лівії в родині югославської матері та лівійського батька. У серпні 2015 року був волонтером-перекладачем у таборі для біженців Канджіза на півночі Сербії. Він був нажаханий умовами, що там панували.
«Люди спали на вулицях. Немовлят тримали в коробках з-під піци. Лікарі приходили лише двічі на тиждень через відсутність гігієни», – розповів він.
Через 10 років Ель Шайрі каже, що найбільше його вразила кількість біженців.
«З того часу я працював у деяких місцях Східної Африки, Кувейті та інших країнах. Я ніколи не бачив такого напливу людей, – зауважує він. – Це були люди, які буквально хапали свої сумки і тікали, щоб врятувати своє життя».
Цей досвід спонукав тоді 28-річного Ель Шайрі обрати майбутню кар'єру. «Це справді змінило моє життя... Я став гуманітарним працівником», – каже він.
Незабаром після інтерв'ю 2015 року Угорщина та Хорватія закрили свої кордони, що призвело до збільшення кількості зневірених людей у Сербії.
У польовому звіті неурядової організації, в якій працював Ель Шайрі, Балканського міграційного центру (BCM), зазначалося, що «напруга в центрах зростає... Зростає кількість випадків паніки та істеричних нападів, страхів, депресій, сімейного насильства, суїцидальних думок».
Ель Шайрі вважає, що криза в поєднанні з економічним тиском мала сильний вплив на Сербію.
«Настрої сильно хильнуло вправо, – каже він. – Коли економічна ситуація стає складною, націоналізм і ксенофобія посилюються, і я знаю, що люди, схожі на мене, першими відчують на собі наслідки».
Ель Шайрі наразі проживає в Бенгазі (Лівія).
Від академіка до електрика
Із Канджізи посередники переправляли групи людей через угорський кордон. У Сегеді 36-річний Марк Кекесі роздавав безкоштовну воду та закуски на залізничному вокзалі в спекотний серпневий вечір.
«Мігранти продовжують безперервно перетинати кордон, пробираючись через огорожу, яка зараз будується. І для нас це свого роду сором, що в 2015 році ми будуємо огорожі між країнами», – сказав він.
Кекесі був асистентом викладача соціології в Університеті Сегеда. Згадуючи минуле, він пам'ятає, як вирішив з користю провести літню відупстку.
«З одного боку, це була гуманітарна акція. З іншого боку, це було посланням про те, що не всі діють так, як того хоче уряд», – каже він.
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пообіцяв закрити кордони своєї країни колючим дротом, солдатами та високим парканом, заявивши, що біженці не повинні потрапляти до Європи. «Ми, угорці, сповнені страху, люди в Європі сповнені страху», – сказав він у Європейському парламенті 3 вересня 2015 року.
Кекесі каже, що Орбан використав кризу в політичних цілях.
Кекесі покинув академічну діяльність у 2016 році «з особистих причин», щоб працювати незалежним дослідником, а потім «криза середнього віку» під час пандемії змусила його стати самозайнятим електриком у Будапешті.
Форум