Кіан Шаріфі

Єменські повстанці-хусити вже більше року нападають на міжнародне судноплавство і обстрілюють військово-морські сили США в Червоному морі. Ракетні та дронові атаки хуситів порушили ключовий глобальний торговельний маршрут і спровокували США та Велику Британію на удари у відповідь. До чого тут Росія?

Американські ЗМІ повідомляють, що Росія допомагає хуситам обирати цілі – здебільшого це комерційні судна, що належать або експлуатуються західними компаніями, або судна, що прямують до Ізраїлю чи повертаються із нього.

Також єменських повстанців-хуситів підтримує Іран, зокрема шляхом обміну розвідданими.

Експерти кажуть, що Росія розширює свою співпрацю з хуситами, які визнані у США терористичною організацією. Мовляв, Москва може навіть постачати хуситам сучасне озброєння у відповідь на послаблення Вашингтоном обмежень на використання Україною зброї, що постачається США.

«Це сигнал Сполученим Штатам, що Росія може зробити життя дуже болючим, якщо захоче, і це не дуже прихована погроза, яка може бути витлумачена як помста за допомогу Вашингтона Україні», – сказав Колін Кларк, директор з питань політики та досліджень нью-йоркської розвідувально-консалтингової компанії Soufan Group.

Ворог мого ворога

Хусити заявили, що їхні напади на західні та ізраїльські об'єкти в Червоному морі є відповіддю на війну, яку вже понад рік веде Ізраїль проти «Хамасу» і «Хезболли», обстрілюючи Газу і Ліван.

Ізраїль розпочав бойові дії у відповідь на напад «Хамас» 7 жовтня 2023 року. «Хамас» атакував Ізраїль зі Смуги Гази з повітря, а озброєні загони бойовиків прорвалися через загороджувальні лінії у прикордонні ізраїльські поселення, убивали цивільних у їхніх помешканнях, захоплювали заручників, а жорстокі сцени насилля транслювали в прямому ефірі, або знімали і поширювали в мережі Інтернет.

Єменські повстанці пообіцяли продовжувати свої атаки, які включають в себе прямі ракетні обстріли Ізраїлю і використання безпілотників, до тих пір, поки в палестинському анклаві не буде досягнуто припинення вогню.

Війна в Газі зіштовхнула Ізраїль з так званою віссю опору Ірану, розгалуженою мережею державних і недержавних гравців, до якої входять хусити, «Хамас», «Хезболла» і шиїтські формування Іраку та Сирії.

Експерти кажуть, що підтримка Росією хуситів узгоджується із наративами Кремля про протистояння Заходу і посилення антизахідних збройних угруповань у всьому світі.

«Кремль зацікавлений в тому, щоб мати друзів, які можуть випробувати нерви ворогів Москви в Червоному морі або деінде на Близькому Сході», – сказав в інтерв'ю Current Time Руслан Сулейманов, науковець і експерт зі сходознавства.

Він додав, що Росія також хоче, щоб її вважали тією, хто підтримує будь-яку групу, яка «протистоїть Заходу».

Повідомлення американських ЗМІ та розвідувальні дані останніх місяців свідчать про те, що Росія надає хуситам розвідувальну інформацію, серед іншого і супутникові дані, які ті використовують для нападів на комерційні судна в Червоному морі.

З липня повідомлялося, що Кремль навіть збирався передати хуситам протикорабельні ракети, але Сполучені Штати і Саудівська Аравія, нібито, відговорили Росію від цього.

А що ж тепер, коли Україна б'є ATACMS?

Експерти кажуть, що ситуація може змінитися після того, як 17 листопада Вашингтон, як повідомляється, дозволив Україні використовувати тактичні ракетні комплекси великої дальності (ATACMS) армії США для нанесення ударів по території Росії.

«Розгляд Росією питання про озброєння хуситів безпосередньо пов'язаний з тим, що [президент Росії] Володимир Путін сприймає як ескалацію проти Росії з боку США, які поступово послаблюють обмеження на використання Україною зброї, що постачається США», – сказав Кеннет Кацман, колишній старший аналітик з питань Близького Сходу в Конгресі США.

За повідомленнями, окрім перешкоджання судноплавству в Червоному морі, Росія використовує хуситів для вербування бойовиків з Ємену для участі у війні проти України.

Москва також забезпечує безпечний транзит російських кораблів через Червоне море.

Хусити встановили контроль над північним заходом Ємену і узбережжям Червоного моря після того, як у 2014 році в країні спалахнула руйнівна громадянська війна.

Корисна Росія

Експерти кажуть, що хусити виграють від розширення відносин з Росією.

Кларк з Soufan Group заявив, що російська розвідка допомагає хуситам більш точно атакувати західні судна в Червоному морі. За його словами, це також показує, що хусити не є «неконтрольованою бандою терористів».

«Навпаки, вони є раціональним гравцем, дуже дієздатною організацією, яка стає ще більшим учасником на Близькому Сході і робить це за допомогою асиметричних заходів», – додав Кларк.

За даними американської розвідки, Іран є головним військовим прихильником хуситів, який постачає їм технології озброєння і компоненти ракет.

Експерти кажуть, що повстанці отримали б значну користь від російських ракетних технологій, які, за словами Кацмана, є «набагато точнішими і ефективнішими», ніж зброя, надана Тегераном.

Це може зменшити залежність угруповання від Ірану, союзника Росії.

«Російська зброя може навіть дозволити хуситам успішно атакувати військові кораблі США і коаліції, що може призвести до значної ескалації конфлікту в Червоному морі, якщо хусити дійсно атакують американський військовий корабель», – сказав Кацман.

• Хто такі хусити?

Наприкінці 1990-х сім’я Хуті на крайній півночі Ємену заснувала рух релігійного відродження зейдитської секти шиїтського ісламу, яка колись правила Єменом, але чия північна частина стала бідною та маргіналізованою. Оскільки тертя з урядом зростали, вони вели серію партизанських воєн з національною армією та короткий прикордонний конфлікт із сунітською Саудівською Аравією.

Хусити є частиною так званої «Вісі опору» – антиізраїльського та антизахідного альянсу регіональних збройних формувань («Хамас», «Хезболла» та хусити), яких підтримує Іран.

Гасло хуситів: «Смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям і перемога ісламу».

• Війна в Ємені

Війна почалася наприкінці 2014 року, коли Сану захопили хусити. Стурбована зростанням впливу шиїтського Ірану вздовж свого кордону, Саудівська Аравія в березні 2015 року втрутилася на чолі підтримуваної Заходом коаліції на підтримку уряду, який є союзником Саудівської Аравії.

Хусити встановили контроль над значною частиною півночі та іншими великими населеними пунктами, тоді як міжнародно визнаний уряд базується в Адені.

• Загрози

Хусити кажуть, що їхні атаки на судноплавні маршрути в Червоному морі є демонстрацією підтримки палестинців та «Хамасу», ісламістського угруповання, яке контролює Сектор Гази і веде війну проти Ізраїлю.

Напади хуситів порушили міжнародну торгівлю, змусивши міжнародне судноплавство здійснювати довгий маршрут навколо Південної Африки, що здорожує перевезення і сприяє глобальній інфляції.

США заявили, що Австралія, Бахрейн, Канада та Нідерланди підтримують операції проти хуситів, щоб відновити безпеку на ключовому торгівельному маршруті між Європою та Азією, який становить приблизно 15% світового судноплавства.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран пригрозив встановити нові центрифуги для збагачення урану у відповідь на резолюцію МАГАТЕ

Попри геополітичні розбіжності між Європою та Китаєм через його зв’язки з Росією, європейські лідери прагнуть поглиблення співпраці з другою економікою світу, якою – за номінальним ВВП – є Китай. Хоч формальний нейтралітет Пекіна у війні Росії проти України залишається таким собі слоном у кімнаті під час спроб лідерів держав Європи порозумітися з президентом КНР.

25 лютого 2026 року Фрідріх Мерц уперше відправився до Китаю з державним візитом, який давно готували. Не вперше, однак, Сі Цзіньпін приймає лідера впливової держави «Групи семи», що просить його вплинути на російського керманича Володимира Путіна задля наближення миру в Україні. Лише останніми місяцями в Пекіні про це говорили президент Франції Емманюель Макрон, прем’єри Канади Марк Карні й Британії Кір Стармер.

Очільника уряду найбільшої економіки Європи, як і його колег із «Групи семи», насамперед непокоїть зростаючий торговельний дисбаланс між Німеччиною й КНР. Федеральна статистика свідчить, що Німеччина імпортує з Китаю товарів на вдвічі більшу суму, ніж експортує до нього. Тепер КНР, а не США – найбільший торговельний партнер Німеччини. Мерц, якого до Китаю супроводжувала велика бізнес-делегація, назвав у Пекіні цю динаміку «нездоровою».

Тенденція зростаючого торговельного дефіциту з Китаєм відображається загалом по Європі. Аналітичний центр Bruegel частково пов’язував це зі зростанням виробничих витрат у Європі, спричинених пандемією і російським вторгненням до України.

Загроза штучного інтелекту?

25 лютого Сі Цзіньпін, зустрічаючись із поважним німецьким гостем, заявив про масштабні трансформації в світі, небачені за століття, й закликав Німеччину до співпраці.

«Чим більш турбулентним і взаємопов’язаним стає світ, тим більше Китаю та Німеччині потрібно зміцнювати стратегічну комунікацію та посилювати стратегічну взаємну довіру», – заявив глава КНР.

Мерц у відповідь нагадав про міцні торговельні зв’язки Китаю й Німеччини «протягом останніх десятиліть» і наголосив на готовності «продовжувати цей позитивний імпульс».

Економічними підсумками дводенного візиту Мерца, що завершується сьогодні, 26 лютого, стали, зокрема, обіцянки від Китаю імпортувати більше високотехнологічних товарів із Німеччини. Найближчим часом Пекін замовить ще 120 літаків у європейського концерну Airbus, і цей результат канцлер вважає одним із досягнень своєї поїздки.

Прем’єр Лі Цян сказав німецькому візаві про зацікавленість у співпраці в автомобільній галузі, хімічній промисловості, біомедицині, штучному інтелекті.

Увагу привернув візит Мерца до робототехнічного заводу Unitree Robotics в Ханчжоу 26 лютого. Канцлерові там показали шоу, в якому людиноподібні роботи, оснащені штучним інтелектом, демонстрували бойові прийоми кунг-фу. Відео, де знятий цей елемент технологічної презентації Пекіна для міжнародних партнерів, стало вірусним у соцмережах. Користувачі, що його поширюють, задаються питаннями, чи такий вигляд матиме армія майбутнього й чи не переможе, відповідно, нею всіх Китай.

«Такі роботи можна створювати і в інших країнах. Просто американці й європейці по-іншому демонструють свої технологічні досягнення. Проте важливо пам’ятати: Китай – наш системний суперник.

У будь-яких взаємодіях із Китаєм – у технологіях, інвестиціях, торгівлі – слід пам’ятати, що китайська влада вважає наші вільні суспільства загрозою для правління Компартії… Про це треба пам’ятати, навіть коли дивимося на танцюючих роботів», – зауважив Радіо Свобода співзасновник Brussels Freedom Hub Роланд Фроденштайн.

Незручна тема війни?

У Китаї вважають, що війна Росії проти України не має ставати на заваді відносинам КНР і Європи, про що, очікуючи на приїзд канцлера, сказала представниця китайського МЗС Мао Нін.

Натомість Мерц, вирушаючи до Пекіна, зауважив, що зовнішню, економічну, внутрішню й оборонну політику більше не можна розділяти.

Тож, як і планував, під час непублічної частини переговорів із Сі 25 лютого канцлер порушив тему війни Росії проти України й закликав очільника КНР сприяти її завершенню. «Ми знаємо, що сигнали з Пекіна Москва сприймає вкрай серйозно – це стосується як слів, так і вчинків», – заявив потім журналістам Фрідріх Мерц.

Очільник німецького уряду раніше підкреслював, що війну в Україні під силу завершити трьом людям: Володимиру Путіну, Дональду Трампу і Сі Цзіньпіну. Мерц вважає, що Пекін не може лишатися на узбіччі зусиль з урегулювання глобальних криз.

Риторика лідера КНР, як випливає з офіційних повідомлень, не змінилася: канцлеру Сі відповів так само, як й іншим європейським лідерам, що порушували цю незручну тему. Китайський лідер вважає діалог і «рівну участь усіх сторін» в ньому ключовими у пошуці врегулювання в Україні.

«Важливо забезпечити рівну участь усіх сторін у переговорному процесі та закласти міцну основу для миру, врахувати законні занепокоєння всіх сторін, посилити волю до миру та створити умови для побудови міцної архітектури спільної безпеки», – цитує Сі китайське МЗС.

Аналітикиня Української асоціації китаєзнавців Віта Голод вважає, що заклики європейських лідерів до Китаю вплинути на Росію «дратують» Пекін, який прагне розмежовувати геополітику з економікою.

«Росія й Україна мають сісти за стіл переговорів і знайти компроміс – така офіційна риторика Китаю. Що ще може зробити Європа? Велике питання. Європа також залежна… І вона не хоче спровокувати велику економічну війну», – каже Радіо Свобода Голод.

Пекін не займає сторону Росії у війні, прямо допомагаючи їй військами, як КНДР, чи зброєю, як Іран. Однак Пекін забезпечує Росії життєво важливу економічну «подушку» шляхом закупівлі енергоносіїв, постачання критичних мінералів для виробництва дронів, а також стабільний потік товарів подвійного призначення – зокрема мікроелектроніки та промислового обладнання, повідомляли Радіо Свобода високопосадовці ЄС.

Роланд Фроденштайн вважає, що, попри небажання Пекіна пов’язувати геополітику з економікою, Європа має це робити, якщо хоче, щоб Сі справді вплинув на Путіна та його війну в Україні.

«Китай чудово знає, що йому потрібен доступ до нашого (європейського – ред.) ринку. Тож певний ступінь впливу в нас є… Однак зв’язок між підтримкою Китаєм Росії у війні проти України та торговельними відносинами ще не був чітко сформульований. Вважаю, що його слід включити до переговорів… Можливо, це не дасть негайного результату, але це має бути частиною ширшої стратегії щодо Китаю», – наголошує Фроденштайн.

Аналітик визнає, що Європі складно нині застосовувати торговельні важелі впливу з політичних міркувань. Каже, її дещо дезорієнтували тарифи Дональда Трампа, запроваджені влітку. Наступна зупинка канцлера Мерца – у Вашингтоні, й глобальні відносини між державами стануть частиною їхньої дискусії.

Китай же, резюмує експерт, втрутиться у війну Росії, лише коли з’являться реальні ризики провалу Москви в Україні.

«Вони не хочуть зміни режиму в Росії і її повного провалу – це було б погано для всіх авторитарних режимів, зокрема й для Компартії Китаю. Тож якщо Росія опиниться у значно слабшій позиції, тоді Китай, імовірно, почне серйозно говорити з Путіним», – наголошує Фроденштайн.

ВАШИНГТОН – Президент США Дональд Трамп використав найдовше в історії звернення «Про становище країни», щоб знову попередити про військові дії проти Ірану у разі провалу дипломатії – і пообіцяв продовжувати переговори про припинення війни в Україні.

Виступаючи майже годину й 50 хвилин, Дональд Трамп на спільному засіданні Конгресу представив досягнення своєї адміністрації як початок «золотої епохи».

Промова дала можливість зосередитися на внутрішній політиці напередодні листопадових проміжних виборів, однак Трамп також повторив ключові пріоритети у сфері зовнішньої політики та глобальної безпеки.

Україна

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже п’ятий рік. Трамп заявив, що його адміністрація «дуже наполегливо працює» над припиненням війни, маючи на увазі кілька місяців переговорів, які минулого тижня продовжилися тристоронніми зустрічами в Женеві в Швейцарії.

Його головний спецпредставник Стівен Віткофф був присутній у залі. Після останнього раунду переговорів він заявив, що було досягнуто «суттєвого прогресу», не вдаючись у подробиці, і додав, що «обидві сторони погодилися… продовжити роботу над угодою».

Трамп не заглиблювався в деталі, але знову наголосив на страшній людській ціні конфлікту.

«Двадцять п’ять тисяч солдатів гинуть щомісяця. Подумайте про це – 25 000 солдатів гинуть щомісяця», – сказав він.

Офіційні дані про втрати не оприлюднюються й не можуть бути незалежно перевірені. Однак в одному з недавніх американських звітів ідеться про 1,2 мільйона росіян (загиблих, поранених і зниклих безвісти) та 500 000–600 000 українців.

Повторивши передвиборчу тезу, Трамп додав, що війна «ніколи б не сталася, якби я був президентом».

Ці заяви пролунали в той час, коли європейські лідери з нагоди четвертої річниці конфлікту підтвердили підтримку Києва, а також на тлі запитань щодо довгострокової стратегії Вашингтона.

Президент США під час промови також згадав про 23-річну українську біженку Ірину Заруцьку, вбиту в місті Шарлотт (штат Північна Кароліна) в серпні минулого року.

«Вона втекла від жорстокої війни, але була вбита злочинцем… Пані Заруцька, сьогодні ввечері я обіцяю вам, що ми забезпечимо справедливість для вашої чудової дочки Ірини», – сказав Трамп, звертаючись до матері загиблої, Анни Заруцької, присутньої під час його промови. Раніше президент США Дональд Трамп закликав засудити до страти 34-річного підозрюваного у вбивстві українки.

Іран

Трамп присвятив кілька хвилин Ірану, представивши його як пряму й постійну загрозу, а також згадавши про удари США по країні в червні минулого року.

Після [операції] «Опівнічний молот» їх попередили не робити жодних подальших спроб відновити свою програму озброєнь, зокрема ядерну. Проте вони знову починають усе спочатку», – сказав він.

«Моя перевага – вирішити цю проблему дипломатичним шляхом, – заявив Трамп. – Але одне безсумнівно: я ніколи не дозволю головному у світі спонсору тероризму – а вони беззаперечно такими є – отримати ядерну зброю. Цього не можна допустити».

Його слова прозвучали на тлі масштабного нарощування військової присутності США на Близькому Сході та напередодні нових переговорів між США й Іраном, запланованих на 26 лютого. Переговори зосереджені передусім на ядерній програмі Ірану, яку Тегеран наполягає, що призначено для мирних, цивільних цілей, зокрема виробництва електроенергії.

«Протягом десятиліть політика Сполучених Штатів полягала в тому, щоб ніколи не дозволити Ірану отримати ядерну зброю. Багато десятиліть», – сказав Трамп.
Посилаючись на духовне керівництво Ірану після революції 1979 року, він заявив: «Відтоді, як вони захопили владу в цій гордій країні 47 років тому, режим і його смертоносні проксі поширювали лише тероризм, смерть і ненависть».

Трамп також заявив, що під час нещодавніх внутрішніх протестів іранська влада «вбила щонайменше, здається, 32 000 протестувальників у власній країні».

Правозахисні організації нарахували близько 7 000 загиблих, однак широко вважається, що реальна цифра значно вища.

Президент США завершив свій коментар щодо Ірану попередженням: «Жодна країна ніколи не повинна сумніватися в рішучості Америки. У нас найпотужніша армія на Землі».

Енергетика, мита

Зовнішня політика була тісно пов’язана з внутрішнім економічним порядком денним Трампа.

Він похвалився розширенням видобутку нафти й газу в межах своєї політики «бури, крихітко, бури», стверджуючи, що зростання видобутку в США – разом із тим, що він назвав «світлим новим початком» у Венесуелі – допоможе знизити світові ціни на енергоносії.

Назвавши Венесуелу «нашим новим другом і партнером», Трамп заявив, що США забезпечили поставки 80 мільйонів барелів нафти після усунення від влади багаторічного лідера Ніколаса Мадуро.

Щодо торгівлі Трамп заявив, що мита, які сплачують іноземні країни, зрештою «замінять сучасну систему податку на прибуток» та полегшать фінансовий тягар для американців.

Протягом усієї промови Трамп неодноразово повертався до центральної теми: відродження Америки.

Якщо республіканці зустрічали виступ оплесками й оваціями стоячи, то демократи сиділи з кам’яними обличчями. Десятки з них узагалі бойкотували подію, провівши окремий захід у Вашингтоні, де розкритикували Трампа з низки питань.

«Я не на зверненні «Про становище країни» сьогодні ввечері, тому що це ненормальні часи, і демократи мають перестати поводитися нормально», – заявив сенатор-демократ Кріс Мерфі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Переговори переговорами, а чи спинити війну, вирішує Путін. Підсумки Женеви

Інфляція та подорожчання продуктів - це перше, про що згадують громадяни Росії через чотири роки після повномасiтабного вторгyення в Україну. Згідно з офіційними даниvи, за чотири воєнні роки російський рубль знецінився більш ніж на третину. Більше про вплив війни – в матеріалі проєкту Радо Свобода для російськомовної аудиторії «Настоящее время».

«Стало гірше. За ті самі гроші можна купити менше. Гроші подешевшали», – каже жителька Єкатеринбурга.

«Ми зубожіли. Ціни на все зростають, а доходи не збільшуються. Я взагалі втратила роботу. Працювала на заводі. Втратила, бо не хочу працювати на озброєння», – каже ще одна росіянка.

Російські соціологи зазначають, що повномасштабна війна ще не встигла торкнутися кожного росіянина у вигляді, наприклад, втрати на фронті когось із членів родини. За інформацією Центр стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні, російські війська втратили на війні 1 мільйон 200 тисяч осіб убитими, пораненими та зниклими безвісти. Кремль ці цифри не розкриває.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Понад 20 Афганістанів» за 4 роки: чому Путін не зупиняється там, де Горбачов вивів війська?

«Усвідомлення втрат починає проникати в маси. Це довго відбувалося, бо країна велика, а на війну ж ідуть люди, які хочуть. Щодо цього подивіться на динаміку продажу антидепресантів у Росії. Це насправді позитивна тенденція. Краще вже антидепресанти, ніж горілка і суїцид», – каже російська політологиня Катерина Шульман.

Середньостатистичний росіянин: як він живе під час великої війни?

«Середньостатистична росіянка – Олена Смірнова, їй понад 40 років, у неї 1–2 дітей. Вона живе в міській квартирі, а хотіла би жити у власному домі. Автомобіль тепер китайський, доходи з 2024 року зменшуються. Подорожі за кордон стали рідшими. Вона більше економить на покупках, навіть на їжі. Смірнова почала менше відкладати грошей, бо все подорожчало. Війна прискорила демографічні тенденції: народжуваність падає, суспільство старіє. В результаті Росія у 2030-ті роки буде країною переважно літніх жінок», – зауважує Шульман.

Труни з фронту, зростання цін, воєнна цензура, заборона вільного інтернету, інститут донощиків, тюремні строки для незгодних, роздача державою ярликів «ворог народу». Зростання злочинності, хронічний стрес, тривожність і невизначеність. А ще – навислий «дамоклів меч» у вигляді «ось-ось буде оголошена загальна мобілізація». Усе це, як наголошують незалежні від Кремля політологи й соціологи, для окремо взятого росіянина – лише видима частина тих змін, що сталися в Росії після 24 лютого 2022 року.

Окрема хвиля, яка, за словами соціологів, накриває свідомість росіян останні чотири роки – це потік ненависті, що ллється з екранів телевізорів. Війна – не лише в теленовинах і політичних шоу, а й у фільмах та «блакитних вогниках».
Для пересічного громадянина Росії одним із показників чотирьох років великої війни російський історик Андрій Зубов називає прощання з вигаданим у Кремлі міфом про можливість відновлення колишньої імперії.

«Казали: «можемо повторити», «на Берлін». Не змогли повторити. Немає трофеїв. Окрім викрадених унітазів. Війна не змогла стати переможною, вона виявилася довгою, важкою, кривавою, – зазначає Зубов. – Це бажання відновлення країни, що розпалася, Радянського Союзу, як пріоритетне завдання. Сам Путін називав це своїм пріоритетом. І багато людей так вважали за всіма опитуваннями до війни. Раділи, коли в України відібрали Крим, бо здавалося, що це початок відновлення Союзу. Тепер зрозуміли, що нічого не відновлено. За все доводиться платити величезну ціну».

Однак не всі росіяни постраждали від війни. Є ті, кому трагедія дала можливість заробити, позбутися конкурентів і пробитися до влади. Заробітки різко зросли у працівників російського військово-промислового комплексу. 205 тисяч рублів на місяць (понад 2,5 тисячі доларів) платять на заводах із виробництва бомб і снарядів.

Зросли винагороди й у співробітників російських державних ЗМІ. Наприклад, телеведуча ВГТРК Ольга Скабєєва, за даними «Інсайдера», щомісяця отримує 24 тисячі доларів. Поліпшилося фінансове становище й працівників силових структур. Заробляють на війні також російські контрактники – у середньому вони отримують близько 2,5 тисячі доларів на місяць.

За чотири роки Росію покинули близько мільйона людей, побоюючись за власну безпеку. За час війни в умовах цензури росіяни навчилися не говорити зайвого, не довіряти співрозмовнику. А хтось просто згадав навички з радянського минулого.

В інтерв’ю білоруському виданню «Дзеркало» 23 лютого президент України Володимир Зеленський виклав нову політику щодо Білорусі.

• Який сигнал надсилає Україна санкціями проти Олександра Лукашенка і кому?
• Що Києву варто очікувати від Світлани Тихановської?

Ці запитання Білоруська редакція Радіо Свобода обговорювала із колишнім послом України в Білорусі (у 2017-2023 роках) і колишнім послом із особливих доручень МЗС України з питань Білорусі (у 2024-2025 роках) Ігорем Кизимом.

– Зеленський заявив, що у 2022 році, після початку війни, коли російські війська атакували Україну з території Білорусі, його команда виступала за удари бодай по російських позиціях у Білорусі. Він був проти цього. А тепер не виключає операцій проти російських ретрансляторів безпілотників і позицій «Орешників». Чому змінився підхід?

– Початок війни я застав у самій Білорусі. Не знаю, як команда Зеленського реагувала на перші удари, але тоді було абсолютно неясно, наскільки Лукашенко контролював ситуацію. Виходячи з інтерв’ю Зеленського «Дзеркалу» та його попередніх виступів, він поговорив із Лукашенком відразу після початку повномасштабної війни, і той сказав, що не контролює установки на території Білорусі – місця, звідки здійснювалася атака. Очевидно, це була маячня. Однак згодом він контролював усе під час тих ракетних і бомбових ударів, які здійснювалися з території Білорусі. Хочу нагадати, що останні удари, зафіксовані нами з території Білорусі, це був жовень 2022 року.

Що змінилося відтоді? На мій погляд, тоді ще залишалася надія, що Лукашенко зупиниться раніше за Путіна. Нагадаю, що у перші дні війни саме на території Білорусі відбувалися переговори між Україною та представниками Росії, у яких я брав особисто участь. Тому можу сказати, що тоді не було чіткої ясності щодо участі Лукашенка і білоруського боку в цій війні. Буду відвертий – тоді в мене були сподівання й надія, що все це дуже швидко завершиться.

Зеленський каже, що спочатку існувала певна, хоча і наївна, як мені здається, віра, що Лукашенко справді не контролює ситуацію і не вступає в змову з росіянами. Тепер ситуація трохи змінилася. Незважаючи на всі попередження до Лукашенка, він продовжує підтримувати агресію. Зокрема, за допомогою пропаганди, що також є певним чинником гібридної війни. Він надає інфраструктуру, допомагає російському військово-промисловому комплексу, передає росіянам озброєння та розвідувальну інформацію – співпраця триває повною мірою.

Починаючи з розміщення ядерної зброї: чи відбулося це, чи не відбулося; можна принаймні говорити про наміри. Мова йде про розміщення певного об’єкта, про який він сам хизується, що «дуже добре зробив», хоча взагалі не зовсім зрозуміло, для чого це робиться.

На території Білорусі діють центри управління дронами – і це зафіксовано нашою розвідкою, про що сказав Зеленський. Позиція української держави така: не робіть дурниць – і буде добре. Зробив щось погане – отримав відповідь. Дійшло до того, що ми змушені відповідати військовими методами на дії, які нині здійснює режим Лукашенка проти України.

– Протягом чотирьох років українські експерти, деякі спікери на кшталт Михайла Подоляка говорили: «Ні-ні-ні, у нас кордон – тисяча кілометрів. Якщо Україна буде завдавати ударів по території Білорусі – неважливо, по російських військах, по НПЗ чи чомусь ще – тисяча кілометрів – це відкриття другого фронту. Україні це просто невигідно, і тому не варто». Зараз, наскільки я розумію, формула змінилася?

– Тисяча кілометрів як була, так і залишилася. 1084 км – це державний кордон. Давайте будемо відвертими: війська Білорусі так і не переступили цей кордон. Я хочу повернутися до слів нашого колишнього міністра Дмитра Кулеби, який чітко сказав: військова агресія і розрив дипломатичних відносин відбудуться відразу, як тільки перший чобіт білоруського солдата перетне український кордон. Очевидно, другий фронт нікому не потрібен, і це було стримуючим фактором.

Деякі підрозділи перебували там на ротаційній основі: приїжджали з фронту для тренувань. Це радше був ефект стримування, щоб Лукашенко не наробив дурниць і не надсилав війська в Україну. Наші прогнози були такими: білоруська армія та народ не готові воювати на цьому фронті самі.

Я завжди підкреслював, що для України нашими союзниками є білоруський народ, а не режим, який зараз при владі. Коли я спілкувався з білорусами, відповідь була однозначно негативною на запитання: «Чи піде армія Білорусі воювати проти України?» Одного разу я запитав одну маму: вона відповіла: «Знаєте, у білорусів дуже добрий досвід партизанської боротьби: підемо в ліси, а проти України воювати не будемо». Тому я виключав можливість нападу саме білоруської армії через північний кордон.

Для нас головну загрозу становила саме присутність російських військ на території Білорусі. Це і трапилося.

– 18 лютого президент Зеленський ухвалив рішення про санкції щодо Лукашенка. Він, до речі, вже давно перебуває під санкціями Євросоюзу. Але разом із ним – сотні білоруських чиновників, силовиків, суддів, пропагандистів – це сотні людей. А Україна запроваджує санкції лише щодо Лукашенка. От в інтерв’ю «Дзеркалу» Зеленський сказав: «Можливо, щодо сім’ї – це наступний крок». А от щодо сотень людей, як це зробив Європейський Союз, такого не планується. Чому таке обмеження?

– По-перше, це якраз навпаки. Запровадження санкцій проти Лукашенка – це вже вершина піраміди, до якої санкції поступово вводилися. Можливо, ви не в курсі, але ще з часів мого перебування на посаді у 2022 році ми запроваджували санкції і проти пропагандистів, і проти військових. І взагалі Україна була однією з перших держав, яка приєдналася до європейських санкцій, запроваджених після подій 2020 року. На відміну від, наприклад, Молдови чи Грузії.

З початку військової агресії в нас уже було багато санкцій проти чиновників, які брали участь, зокрема в пропагандистських акціях. Назву вам, наприклад, Азаренка, ГігінаГригорій Азаренок - білоруський телеведучий, який активно підтримує режим Олександра Лукашенка та виступає з різкою антизахідною й антиукраїнською риторикою.

Вадим Гігін - білоруський політичний коментатор, історик і медіаменеджер. Відомий як провладний ідеолог офіційного Мінська. – їх було багато, найбільш активних у цьому плані. Це був, скажімо так, пул, за який відповідало МЗС.

Проти військових, які підтримали російську агресію, також були запроваджені санкції. Проти прикордонника Лаппо, проти командирів, які брали участь в оперативному командуванні «Південь» і «Північ».

Були ухвалені секторальні санкції проти всього військово-промислового комплексу. І тут ми навіть випередили багато європейських країн, які частково вводили санкції.

До речі, були санкції й проти дружини Лукашенка – навіть жартували, що проти дружини ввели, а проти самого Лукашенка ще ні. Тобто це було логічним завершенням – введення санкцій проти самого Лукашенка. І проти його синів також, зокрема проти Віктора, який очолював безпекову структуру та був радником з питань національної безпеки.

Отже, санкції проти білоруського режиму вводилися поступово: і проти військових, і проти пропагандистів, і проти чиновників, і проти сім’ї Лукашенка.

Тому не можна казати, що санкції ввели лише проти Лукашенка.

– Далі питання про тезу, яку кілька разів повторив президент Зеленський у своєму інтерв’ю: «Білорусь сильно ризикує». Чим вона ризикує?

– Насамперед – втратою незалежності та суверенітету. Подальше втягування Лукашенка у війну фактично веде до втрати суверенітету, коли збройними силами Білорусі керуватимуть уже не з Мінська, а з Москви. Зараз це частково так виглядає, але певний суверенітет ще зберігається.

По-друге, це ризик втягування Білорусі в гарячу фазу війни. І якщо щось нове відбудеться з території Білорусі, мовчання України вже не буде. Повторення 2022 року не буде. Тоді були сумніви, нерішучість, але зараз ситуація інша.

Якщо Білорусь буде втягнута у війну – навіть обмежено, наприклад, силами спеціальних операцій чи іншими формуваннями – це може стати кінцем Білорусі як незалежної держави. Це пряма загроза її суверенітету й територіальній цілісності.

Щодо подій 2022 року. Президент Зеленський сказав: «Росіяни намагалися втягнути Білорусь у війну. Одна з ідей була, щоб білоруси живою силою заходили на територію України, лякали нас, розтягували наші сили». Але так і не втягнули за чотири роки. Чому?

Ймовірно, такі плани були. Що саме завадило – складно сказати. Можливо, Лукашенко відмовився або намагався переконати Путіна, що це невигідно. Можливо, зіграли роль внутрішні настрої в білоруському суспільстві. Хоча Білорусь – диктатура, але навіть у диктатурі масове небажання воювати має значення.

– Демократична лідерка Білорусі Світлана Тихановська, ймовірно, вперше за чотири роки війни відвідає Україну. Вона давно цього хотіла, але з Києва – з офіційних і експертних кіл – навіть після зустрічі Зеленського з Тихановською у Вільнюсі українські експерти в інтерв’ю Радіо Свобода казали: «А що Тихановська може дати?». Чи змінився тепер підхід України?

– Я був чиновником. До речі, сьогодні рівно рік, як я залишив посаду посла з особливих доручень. І скажу так: коли переходиш до кола експертів, трохи змінюється ставлення до подій. Бо не всі експерти добре розуміють, як готуються документи, державні рішення.

З самого початку в нас було досить негативне ставлення до Тихановської як до особистості. Коли я став послом з особливих доручень два роки тому, мене здивувало дуже негативне ставлення до неї, до структур, які вона очолює, і до багатьох представників білоруського демократичного руху загалом.

Причини були різні. Хтось згадував її ставлення до Криму, до Росії, її висловлювання на кшталт: «Росіє, прийди й допоможи нам усунути Лукашенка» тощо. Не буду перераховувати всі причини.

Нам дійсно треба було вжити заходів, щоб змінити це ставлення. Для мене від самого початку було очевидно, що така ситуація ненормальна: існують структури демократичних сил, які уособлюють частину білоруського суспільства, проти Лукашенка і проти агресії, а ми з ними не спілкуємося.

Тоді почалася робота з підготовки певних тез і стратегії, як далі комунікувати з Білоруссю. Це була не моя ідея, а ініціатива нашого попереднього міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, яку ми реалізовували через моє призначення і через мою присутність на численних заходах, що проводилися білоруськими демократичними силами за кордоном і в Україні. Я спілкувався, був на конференціях, і в ЄС, і на конференції «Нова Білорусь» у 2025 році. Тобто, ми почали спілкування таким чином, щоб поступово рухатися вперед.

Виходимо з того, що білоруські демократичні сили представляють ту частину білоруського суспільства, яка виступає проти агресії та проти курсу Лукашенка на співучасть в цій агресії. Тому, хочемо ми цього чи ні, вони зараз – ситуативний союзник, і ми маємо з ним працювати.

Що вони можуть зробити – це вже інше питання. Не обов’язково привезти бронетранспортер: можна, наприклад, завезти генератор чи обмундирування для одного білоруського солдата. Завжди можна знайти спосіб бути корисним у спільній справі, і українська держава має користуватися такою можливістю.

Відповіді відредаговані для стислості, дивіться більше тут:

Сільвія Ротару, Крістіна Попушой та Іонут Бенеа

Румунія анулювала документи, що посвідчують особу, для 100 тисяч громадян із подвійним румунсько-молдовським громадянством у відповідь на шахрайські схеми, які тривали роками. Подробиці – в матеріалі Радіо Свобода.

Двоє молдовських юристів познайомилися, подружилися, одружилися – і з’ясували, що обидва користувалися однією й тією самою фіктивною адресою у своїх румунських посвідченнях особи.

Історія Аліни та Вадима Горінчой ілюструє, як значна частина тримільйонного населення Молдови отримала документи в сусідній Румунії – державі Європейського Союзу.

Тепер Румунія вирішила анулювати такі документи для 160 тисяч осіб, зокрема 100 тисяч молдован.

Сусіди з вигодами

Румунію та Молдову пов’язують глибокі історичні, культурні та мовні зв’язки.

До Другої світової війни Молдова була частиною Румунії, у 1945 році її включили до складу Радянського Союзу, а в 1991 році вона стала незалежною.

Після вступу Румунії до ЄС у 2007 році значно зросла кількість молдован, які скористалися румунським законодавством, що надає їм спрощений шлях до громадянства.

Близько 900 тисяч молдован цілком законно отримали румунський паспорт. Румунське посвідчення особи дає додаткові переваги, зокрема доступ до банківських послуг у Румунії, можливість отримати водійське посвідчення чи соціальні виплати на виховання дітей.

Втім, для отримання посвідчення особи потрібна адреса в Румунії – і її часто, формально законно, надавали посередники.

22 000 людей в одному будинку

Деякі з використаних адрес були занедбаними нежитловими будівлями. Інші – реальними житловими будинками, але вони фізично не могли вмістити всіх людей, які нібито там проживали.

За словами Аурела-Кетеліна Джулеску, керівника Генерального директорату з реєстрації населення Румунії, за десятками адрес було зареєстровано понад 5 тисяч осіб. В одній будівлі, яку охрестили «фабрикою фіктивних домівок», було зареєстровано понад 10 000 молдован.

Був навіть випадок, коли за однією адресою було зареєстровано 22 тисячі осіб. Румунське законодавство не встановлювало жодних обмежень.

«Була згода власника, і він давав її перед державним службовцем для кожної особи, яку реєстрували в цьому приміщенні», – сказав Радіо Свобода молдовський юрист Спірідон Мокану, який надавав посередницькі послуги.

Аліна Горінчой скористалася послугами іншого посередника, але, як і багато інших, фактично не проживала за адресою, вказаною у її документах. «Було відомо, що за цією ж адресою зареєстровано кількох із нас і що це не є незаконним», – сказала вона Радіо Свобода.

Аліна та її чоловік мешкають у французькій столитці, Парижі. Саме там у березні 2025 року, відвідуючи румунське консульство для оформлення румунських документів для своєї дитини, вони дізналися неприємну новину – їхні власні румунські документи було анульовано.

Вони стали жертвами змін до румунського законодавства, запроваджених у 2023 році, які встановили ліміт – не більше від 10 осіб, не пов’язаних родинними зв’язками, можуть бути зареєстровані за однією адресою. Законодавчу поправку ухвалили на тлі побоювань, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Румунія може стати вразливою до проникнення шпигунів і диверсантів.

Втім, лише минулого року румунська влада почала активно застосовувати нові правила – після скандалу, коли угруповання підозрювали в реєстрації тисяч людей не лише з Молдови, а й із Росії. Судовий процес триває.

Скільки росіян?

Коли місцеві медіа зосередилися на цій історії, влада в Бухаресті відмовилася розкривати, скільки громадян Росії отримали румунське громадянство за останнє десятиліття. У відповіді на запит Радіо Свобода Національний орган з питань громадянства повідомив лише, що 100 тисяч осіб «з пострадянського простору», але без урахування Молдови , отримали румунський паспорт у період з 2010 по 2025 рік.

Однією з проблем, пов’язаних зі зміною правил, стали бюрократичні затримки. 38-річна Марія Кіртоаґе працює у сфері продажів і придбала житло в Бухаресті після отримання громадянства у 2020 році. У грудні минулого року вона подала заяву на нове посвідчення особи з урахуванням нової адреси.

«Я маю власне житло, куплене рік тому, і вирішила оформити посвідчення особи з новою адресою», – сказала вона Радіо Свобода. За її словами, влада досі перевіряє, де вона проживає. «Наскільки складно перевірити людину в цифровізованій державі?» – зауважує вона.

Румунська влада зазначає, що ніхто не був позбавлений громадянства чи паспорта через анулювання посвідчення особи. Водійські посвідчення також не підлягають анулюванню.

За даними Генерального директорату з реєстрації населення Румунії, близько 20 відсотків осіб, чиї посвідчення були анульовані у 2023–2025 роках, згодом змогли їх поновити.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Їм не місце в Європі»: в ЄС ініціюють заборону на в’їзд для учасників війни проти України

БРЮССЕЛЬ – Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні політики дискутують, чи можуть дипломатичний тиск і санкції переконати Китай обмежити підтримку Москви.

Однак через чотири роки після вторгнення підтримка Росії з боку Китаю лише поглибилася. Пекін забезпечує Росії життєво важливу економічну «подушку» шляхом закупівлі енергоносіїв, постачання критичних мінералів для виробництва дронів, а також стабільний потік товарів подвійного призначення – зокрема мікроелектроніки та промислового обладнання, повідомили Радіо Свобода високопосадовці ЄС.

«Саме тому ми ведемо постійний діалог із китайською стороною, щоб вказати їй на цей беззаперечний факт», – сказав дипломат ЄС на умовах анонімності.

Посадовці та аналітики, які спілкувалися з Радіо Свобода, зазначають, що Китай утримується від прямої військової допомоги, однак послідовно розширює економічну, технологічну та дипломатичну співпрацю з Москвою. За їхніми словами, ця співпраця, ймовірно, цьогоріч лише посилиться, що дедалі більше ускладнює спроби європейських урядів вплинути на Пекін.

Аналітики зазначають, що спочатку китайські посадовці побоювалися економічних наслідків війни, однак згодом дійшли висновку, що конфлікт вигідний Пекіну, оскільки тримає Європу зосередженою на Україні, а не на Азії. Прогнозований економічний вплив на Китай поки що виявився мінімальним і обмежився невеликими незалежними нафтопереробними заводами та приватними компаніями без значного зв’язку з ширшою економікою.

«Китай не очікує серйозних наслідків, тому що їх фактично й не було», – сказала Радіо Свобода Єва Зайверт, старша аналітикиня берлінського аналітичного центру MERICS. – Китай розуміє, що Європа навряд чи запровадить проти нього повноцінні санкції, і намагається не підіймати свою підтримку над порогом, який міг би спровокувати жорсткішу реакцію».

Обмежена реакція Заходу

Від лютого 2022 року Брюссель додає китайські компанії до санкційних списків, вважаючи їх частиною ланцюгів постачання або фінансових потоків, пов’язаних із російськими воєнними зусиллями. Очікується, що цей перелік розшириться в межах 20-го пакета санкцій ЄС, який готують до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

У проєкті документа, з яким ознайомилося Радіо Свобода, є кілька нових китайських компаній.

Втім, ці заходи не змогли обмежити китайську підтримку. Поки Індія – один із найбільших покупців російської нафти – нещодавно почала скорочувати закупівлі, Пекін заповнив цю нішу. За даними аналітичної компанії Kpler, імпорт російської нафти до Китаю в лютому досяг рекордного рівня після зростання впродовж останніх трьох місяців.

Бенджамін Шмітт, старший науковий співробітник Центру енергетичної політики Кляйнмана та Perry World House при Університеті Пенсильванії, сказав Радіо Свобода, що «просто не було достатнього рівня застосування санкцій і контролю за експортом технологій, щоб це відповідало задекларованій меті – обмежити підтримку Москви з боку Пекіна».

За його словами, ця прогалина відображає ширшу проблему: санкції розширювалися швидше, ніж здатність західних урядів забезпечити їх ефективне виконання.

«Це означає, що реальний ефект санкцій і експортного контролю часто суттєво відстає від масштабів санкційної політики, яку ухвалюють законодавці по обидва боки Атлантики», – сказав Шмітт, колишній посадовець Державного департаменту США.

Нині на Китай припадає понад 40 відсотків російського нафтового експорту, і він став головним постачальником товарів подвійного призначення, які мають пріоритетне значення. Крім того, лідер Китаю Сі Цзіньпін допоміг послабити дипломатичний тиск на президента Росії Володимира Путіна, провівши з ним 19 зустрічей або телефонних розмов від початку повномасштабного вторгнення.

Президент «Ліберально-демократичної ліги України» Артур Харитонов сказав Радіо Свобода, що через потік товарів і технологій із Китаю «Росія може продовжувати цю війну стільки, скільки буде потрібно».

Дві країни також намагаються обходити західні санкції, торгуючи в рублях і юанях, зауважують фахівці. Російські посадовці стверджують, що 99 відсотків двосторонньої торгівлі у 2025 році здійснювалося в цих двох валютах.

ЄС також утримується від запровадження масштабних секторальних санкцій проти Пекіна через тісні економічні зв’язки між блоком і Китаєм.

Обсяг торгівлі між ЄС і Китаєм у 2024 році сягнув приблизно 785 мільярдів доларів, що пояснює обережність європейських лідерів щодо радикальних санкцій проти Пекіна.

Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна сказав Радіо Свобода, що в такій ситуації Європа певною мірою залежить від Китаю і змушена обирати між захистом своєї економіки та ризиком «вистрілити собі в ногу», якщо завдати Китаю сильнішого удару санкціями та експортними обмеженнями.

Цахкна відвідав Пекін у листопаді у складі естонської делегації та зазначив, що Таллінн і інші європейські столиці продовжують закликати китайських посадовців вплинути на Путіна та його дії щодо України.

Дилема Європи щодо Китаю

Європейські посадовці стверджують, що лише через діалог із Сі Цзіньпіном можна спробувати вплинути на його позицію з питань безпеки.

«В усіх моїх діалогах із Ваном Ї, у розмовах нашого прем’єр-міністра із Сі Цзіньпіном, а також публічно ми завжди наголошували, що очікуємо від Пекіна використання свого впливу», – сказав Радіо Свобода міністр закордонних справ Португалії Паулу Ранжел.

На тлі торговельної напруженості з Вашингтоном європейські лідери останнім часом активізували контакти з Пекіном: наприкінці 2025 року Китай відвідав президент Франції Емманюель Макрон, цьогоріч – прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц планує візит цього місяця.

Очікується також, що президент США Дональд Трамп зустрінеться із Сі в Китаї у квітні.

Ван Ї намагався скористатися дипломатичними можливостями під час виступу на Мюнхенській конференції з безпеки 14 лютого, заявивши, що Китай не є стороною, безпосередньо залученою до конфлікту, і «не має вирішального слова» щодо будь-якого політичного врегулювання в Україні, однак Пекін «у свій спосіб надасть повну підтримку мирному процесу».

У Мюнхені Ван Ї зустрівся з низкою європейських посадовців, зокрема з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою, який сказав Радіо Свобода, що Київ «зацікавлений у подальшому розвитку цього напрямку взаємовигідної співпраці» з Пекіном. Китай є найбільшим окремим торговельним партнером України, обсяг торгівлі між країнами торік становив 21 мільярд доларів.

«Китай не хоче бачити Росію переможеною, але й не хоче мати поряд із собою тріумфальну Росію, – сказав Радіо Свобода Гуннар Віганд, колишній високопосадовець ЄС і науковий співробітник Німецького фонду Маршалла. – Тому вони не розривають зв’язки з Україною й водночас підкреслюють, що підтримують її територіальну цілісність».

Відносини Китаю та Росії за останні десятиліття еволюціонували – від суперництва часів Холодної війни до тіснішого зближення за правління Сі та Путіна.

Західні посадовці зазначають, що недовіра між Пекіном і Москвою зберігається, однак їхня спільна опозиція до західного тиску переважає ці розбіжності.

«Китай не рятує Росію, але водночас не рятує й Україну, – сказала Радіо Свобода членкиня правління Української асоціації китаєзнавців Віта Голод. – Це своєрідний стратегічний китайський нейтралітет».

Поки Європейський Союз намагається встигнути схвалити новий пакет санкцій проти Росії до четвертої річниці повномасштабного вторгнення армії Москви в Україну наступного тижня, може виникнути нова перешкода.

ЄС уже стикався із труднощами в узгодженні морської заборони на російську нафту, а тепер Угорщина та Словаччина використовують своє право вето щодо 20-го пакету санкцій ЄС, щоб забезпечити подальші поставки російської нафти або через пошкоджений нафтопровід «Дружба», або через Хорватію.

То чого очікувати?

Кілька європейських дипломатів, з якими Радіо Свобода спілкувалося на умовах анонімності, підтвердили, що Угорщина та Словаччина дали зрозуміти, що наклали застереження на пакет санкцій. Це означає, що Будапешт і Братислава вимагатимуть додаткової інформації або гарантій того, що їхні вимоги щодо постачання нафти будуть враховані, перш ніж вони дадуть згоду на ухвалення пакету.

Хоча Європейський Союз запровадив заборону на імпорт російської нафти через трубопроводи у зв’язку з війною Кремля проти України, Угорщина та Словаччина домоглися винятків із цих санкцій, використовуючи нафтопровід «Дружба», який транспортує російську нафту до Центральної Європи через Україну.

Однак поставки цим трубопроводом зупинили 27 січня. Київ заявляє, що це сталося через повітряну атаку Росії.

«Ключовий факт: в ніч на 27 січня 2026 РФ ударила дроном по лінійній виробничо-диспетчерській станції «Укртранснафти» в Бродах – основній нафтоперекачуючій станції на українській ділянці нафтопроводу «Дружба». Вона є найпотужнішою на маршруті з великим резервуарним парком. Після удару виникла масштабна пожежа, горіння сирої нафти в найбільшому резервуарі обʼємом 75000 куб.м. тривало 10 днів. Тобто, це був удар по «вузлу керування і перекачки», що призвело до зупинки функціонування ЛВДС і відповідно, прокачування російської нафти на транзит». Оскільки в Росії виходять з того, щоб завдати максимального ураження енергетичному потенціалу України, то в розширення переліку цілей в електроенергетиці та газовому секторі пішли й обʼєкти видобутку та транспортування нафти, тобто те, що знаходиться в системі НАК «Нафтогаз України» та оперується дочірніми «Укрнафтою» та «Укртранснафтою»», – так описує ситуацію фахівець із питань енергетики, президент Центра глобалістики «Стратегія ХХI» Михайло Гончар.

Попри це, і Угорщина, і Словаччина звинуватили Україну в тому, що вона повільно відновлює поставки, а прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо навіть заявив, що Київ робить це, щоб змусити Угорщину відмовитися від свого довгострокового вето на майбутнє членство України в Європейському Союзі.

18 лютого вони також оголосили, що припиняють експорт дизельного пального до України, доки не буде відновлено постачання нафти.

Тим часом Європейська комісія звернулася до Києва щодо цієї ситуації, а Угорщина офіційно попросила Хорватію прокачувати натомість російську нафту, використовуючи свою трубопровідну мережу.

Хорватія заявила, що виконає цей запит за умови, що це відповідатиме санкційному законодавству ЄС і США.

Посли ЄС зустрінуться 20 лютого зі сподіванням надати необхідне одностайне «зелене світло» пакету санкцій, однак європейські дипломати повідомили Радіо Свобода, що не виключають можливості додаткової зустрічі на вихідні, щоб підготувати санкції до політичного схвалення, коли міністри закордонних справ блоку зберуться в Брюсселі 23 лютого.

Окрім останнього застереження з боку Угорщини та Словаччини, представники держав-членів поки що не дійшли згоди, якою саме має бути потенційна морська заборона на російську нафту.

Ідея Європейської комісії полягає в тому, щоб заборонити економічним операторам ЄС надавати послуги будь-якому судну, яке транспортує нафту з російських портів. Такий захід виходив би за межі чинного цінового обмеження на нафту, запровадженого країнами Групи семи (G7 )та наразі встановленого на рівні 47,60 долара за барель, оскільки він повністю забороняв би суднам під прапором ЄС перевозити російську нафту.

Судна з-поза меж ЄС були б звільнені від цієї заборони, однак не змогли б користуватися портовими послугами та страхуванням у ЄС.

Однак морські держави ЄС, такі як Кіпр, Греція та Мальта, наполягають, щоб цей захід спочатку схвалили в межах G7.

Втім, у Брюсселі небагато хто вірить, що G7 коли-небудь погодиться на такий крок, і головним завданням зараз є досягнення домовленості, яка дозволить ЄС запровадити морську заборону у співпраці з іншими країнами-однодумцями.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС обговорює з Україною відновлення «Дружби» для трансферу нафти з Росії до Угорщини й Словаччини (ВИПРАВЛЕНО)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС почав діяти закон про відмову від російських нафти та газу. Що зміниться?

Ілія Джазаері

Після завершення другого раунду ядерних переговорів у Женеві 17 лютого Сполучені Штати розглядають можливість посилення тиску на експорт іранської нафти до Китаю, яка продається зі знижкою та вважається ключовим фактором економічного виживання Тегерана.

Понад 80 відсотків іранського експорту нафти припадає на Китай. За даними Axios з посиланням на американських посадовців, президент США Дональд Трамп і прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу домовилися, що Вашингтон докладе зусиль для скорочення продажів іранської нафти Китаю, що може значно посилити тиск на Тегеран.

У відповідь на ці повідомлення Міністерство закордонних справ Китаю 16 лютого заявило, що «нормальна співпраця між країнами в межах міжнародного права є розумною і законною, а тому має поважатися й захищатися».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Представники США й Ірану проводять нові переговори, спрямовані на запобігання війні

Цей конфлікт підкреслює, наскільки важливою стала роль Китаю у здатності Ірану протистояти західному тиску. Пекін є найбільшим торговельним партнером Тегерана та дедалі важливішим джерелом технологій і співпраці у галузі безпеки. Це робить китайські закупівлі нафти привабливою ціллю для зміни переговорного балансу.

Водночас зростання тиску з боку США та стримана реакція Китаю демонструють складну роль Пекіна. Поки Іран стикається з нарощуванням військової присутності США в регіоні та поновленням дипломатичного тиску після жорстокого придушення загальнонаціональних протестів, Китай зберігає обережну позицію, закликаючи до стабільності та уникаючи прямої конфронтації з Вашингтоном.

Водночас багаторічне поглиблення співпраці – від підготовки поліції до вдосконалення систем спостереження – допомогло Тегерану придушувати інакомислення та пережити одну з найсерйозніших за останні роки криз для клерикального режиму.

«Це модель, у якій Китай досяг майстерності та яку вдосконалював у себе вдома, – сказав в інтерв’ю Радіо Свобода Майкл Кастер, керівник глобальної китайської програми британської правозахисної організації Article 19. – Державам на кшталт Ірану не потрібно заохочення до авторитаризму, вони можуть переймати більш ефективні й дієві методи, які застосовує Китай».

Експорт «методички»

Нафта стала основою китайсько-іранських відносин упродовж останніх років. Американські санкції, спрямовані на стримування ядерних амбіцій Тегерана, частково нівелювалися закупівлями з боку Пекіна – часто за зниженими цінами.

Значна частина торгівлі здійснюється через бартер: іранська нафта в обмін на китайські товари, технології та інфраструктуру. Така система наситила іранський ринок китайською продукцією, одночасно допомагаючи підтримувати доходи уряду.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я наполягав на продовженні переговорів з Іраном» – Трамп про результати зустрічі з Нетаньягу

6 лютого Трамп підписав указ, який дозволяє посилити економічний тиск на Іран і потенційно націлитися на китайські закупівлі нафти.

Ці кроки можуть також вплинути на постачання китайського обладнання, яке є основою іранської системи цензури, зокрема тієї, що дозволила владі відключити значну частину країни від інтернету під час січневих протестів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран досі не в мережі. Чи повернеться у країну інтернет?

«Цифровий простір – це місце, де громадське суспільство знаходить прогалини в інфраструктурі контролю, – зазначив Кастер, співавтор нещодавнього звіту для Article 19, в якому детально описано, як Китай допоміг Тегерану розширити цифрові репресії всередині країни. – Здобувши повний контроль над цифровим простором за допомогою нових технологій і тактик з Китаю, Іран може здійснювати контроль на новому рівні».

Ця співпраця стала очевидною, коли іранці вийшли на вулиці через погіршення економічної кризи в країні. Влада з безпрецедентною швидкістю відключила доступ до інтернету, ізолювавши громадян від зовнішнього світу та обмеживши поширення інформації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Верховний лідер Ірану відкинув погрози США на тлі початку переговорів у Женеві

Очевидці повідомляли, що для оточення протестувальників використовувалися дрони, інколи ними стріляли по натовпу. Інші заявляли, що технології застосовувалися для ідентифікації демонстрантів як на вулицях, так і в їхніх домівках після вигукування антиурядових гасел.

У звіті Article 19 зазначається, що технології спостереження, вперше застосовані в китайському регіоні Сіньцзян проти уйгурського населення, нині використовуються й в Ірані, що, на думку Кастера, демонструє, як Тегеран запозичує «методичку цифрового авторитаризму» Пекіна.

«Ми бачили більш як десятирічні документи, що підтверджують передачу технологій між Китаєм та Іраном, – сказав Кастер. – Але одна з найважливіших частин цієї історії, яку часто не беруть до уваги, – це стратегія використання цих технологій для витонченого цифрового авторитарного контролю».

Глибше партнерство у сфері безпеки

Партнерство розвивалося поступово. Китайські технологічні гіганти, як-от Huawei, ZTE, Tiandy та Hikvision, підписували угоди з Тегераном щодо постачання обладнання та інновацій. Це продовжувалося, попри санкції США, і сприяло розвитку Національної інформаційної мережі Ірану (NIN) – контрольованої державою та ретельно моніторованої внутрішньої мережі інтернет, що перебуває на фінальній стадії розвитку.

Ще з 2005 року іранські силовики почали проходити навчання з тактики контролю натовпу та моніторингових технологій у китайських колег, і ця співпраця поглиблювалася десятиліттями обмінів та угод.

У 2023 році Іран приєднався до Шанхайської організації співробітництва, регіонального блоку щодо питань безпеки і торгівлі на чолі з Китаєм. У грудні він приймав військових із Китаю, Росії та інших семи країн для проведення антитерористичних навчань у межах цієї організації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран «навряд чи погодиться» на вимоги Трампа, щоб уникнути силового сценарію

Через кілька тижнів, 25 грудня – за кілька днів до початку протестів – посол Ірану в Китаї відвідав Народний університет громадської безпеки в Пекіні, де пообіцяв продовжувати «прагматичну співпрацю у галузі правоохоронної діяльності та безпеки».

У 2021 році Іран і Китай оголосили про 25-річну угоду про економічне співробітництво, спрямоване на посилення кооперації та розвитку в галузі технологій та інфраструктури – зокрема будування автомагістралей і швидкісних залізниць.

Сохейл Азаді, член редакційної колегії канадсько-перського вебсайту з перевірки фактів FactNameh, повідомив Радіо Свобода, що з витоку інформації про угоду відомо про спеціально розроблені для співпраці в галузі безпеки та передачі технологій.

Він каже, що деякі з цих сфер перетинаються з впровадженням Іраном китайського обладнання для спостереження та консультаціями щодо створення місцевого закритого інтернету.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Супутники-матрьошки» і роботи: колишня операційна директорка Космічних сил США попереджає про загрози з боку Росії та Китаю

Наразі ця угода принесла обмежені результати, оскільки китайські інвестиції всередині підсанкційного Ірану залишаються незначними.

У дослідженні відносин між Китаєм та Іраном, проведеному наприкінці січня вашингтонським інститутом Брукінгса, угоду назвали «спробою підтримати іранську економіку в умовах американських санкцій», що відповідає прагматичному підходу Пекіна до Ірану, який продовжує боротися з тиском США та нестабільністю всередині країни.

«Китай набагато важливіший для Ірану, ніж навпаки, – йдеться у звіті. – Для Китаю головний інтерес в Ірані буде зосереджений на захисті стабільності, забезпеченні постійного доступу до іранського експорту нафти та запобіганні появі проамериканського режиму в Тегерані».

Державний секретар США Марко Рубіо 16 лютого Марко Рубіо перебуває з візитом в Угорщині. Напередодні він був з коротким візитом в сусідній Словаччині, а також брав участь у безпековій конференції в Мюнхені.

США продовжуватимуть робити все можливе, щоб закінчити війну в Україні, сказав Рубіо на спільній пресконференції з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном в Будапешті.
Чому Рубіо поїхав до Угорщини?

«Відносини між Сполученими Штатами та Угорщиною сьогодні настільки близькі, наскільки я можу собі уявити», – заявив держсекретар США Марко Рубіо, після переговорів з прем'єром Орбаном у Будапешті 16 лютого.

«Золота епоха»

«І це не перебільшення», – сказав Рубіо, коментуючи слова премʼєра Угорщини Віктора Орбана про «золоту епоху» у відносинах між країнами.

«Важливо розуміти: ми вступаємо в цю «золоту епоху» наших відносин не лише через збіг інтересів наших народів. А й через ваші відносини з президентом Сполучених Штатів, – додав Рубіо. – Важливо розуміти, наскільки важливі відносини між лідерами для відносин між країнами».

В Угорщині 12 квітня відбудуться парламентські вибори, й Віктор Орбан стикається з найсерйознішим викликом відтоді, як його партія «Фідеш» прийшла до влади 2010 року.

«Іноді я програю, іноді виграю. Тож не бійтеся того, що буде, якщо ми не перемагатимемо, бо це регулярно траплялося тут щонайменше чотири рази. Тому не потрібно боятися того, що станеться в Угорщині. Угорська демократія дуже сильна», – запевнив Орбан журналістів, коли ті його запитали, чи готовий мирно передати владу у разі поразки.

Водночас Рубіо запевнив, що Угорщина не перебуває в ізоляції, оскільки до країни заходять американські інвестори. Він також запевнив, що якщо найближчими роками угорському уряду буде потрібна фінансова допомога, Вашингтон готовий допомогти.

Економічне зростання в Угорщині перебуває у стагнації уже три роки.

«Президент Трамп глибоко відданий вашому успіху, бо ваш успіх – це наш успіх», – сказав Рубіо на пресконференції з Орбаном.

«Ми хочемо, щоб ця країна процвітала. Це в наших національних інтересах, особливо поки ви є прем’єр-міністром і лідером цієї країни», – додав він.

Подяка від Трампа?

Такі слова Марко Рубіо свідчать, що головною метою візиту Рубіо була саме підтримка Віктора Орбана перед виборами, а словацький візит був просто «зупинкою подорозі», вважає колишній міністр закордонних справ Словаччини, почесний член дослідницького центру GLOBSEC Мірослав Влаховський.

«Він поїхав до Угорщини, щоб, так би мовити, віддячити. Віктор Орбан був одним з небагатьох європейських лідерів, які дуже відкрито підтримували пана Трампа перед його виборами. І я думаю, що це було частиною попередньої домовленості про те, що коли пан Орбан буде у своїй передвиборчій кампанії, представники адміністрації Трампа спробують допомогти йому», – висловив своє припущення у коментарі Радіо Свобода Влаховський.

Марко Рубіо відвідав Угорщину 16 лютого слідом за Словаччиною дорогою з Мюнхенської безпекової конференції.

Перед поїздкою на запитання журналістів, чи не намагається він своїм візитом допомогти угорському прем’єру Віктору Орбану напередодні виборів, держсекретар США відповів, що, звісно, президент США Дональд Трамп підтримує премʼєра Орбана. Водночас приїхав, запевнив Рубіо, бо давно обіцяв відвідати ці дві країни і, оскільки вже був у Європі, вирішив здійснити ці візити.

Нафто-газова санкційна пауза?

На запитання, чи збирається він закликати Угорщину та Словаччину припинити купувати російські енергоносії, Рубіо тоді відповів: «У нас будуть з ними розмови про це. Ми поговоримо з ними про те, що потрібно зробити».

Хоча на підсумкових пресконференціях публічних заяв про відмову Угорщини та Словаччини від російських нафти та газу не прозвучало, розмова про це мала б відбутися, вважає Влаховський.

«Я думаю, що Рубіо мав згадати про залежність від російської нафти та газу, бо коли американці підштовхують усі інші країни до скорочення поставок енергії з Росії, включаючи Індію, чому б їм не зробити цього у випадку Угорщини та Словаччини? Я просто думаю, що це було за зачиненими дверима, і вони не говорили про це публічно», – вважає Влаховський.

Минулої осені, після запровадження США обмежень щодо російських нафтових компаній «Роснефть» та «Лукойл», Вашингтон надав Угорщині виняток, що дозволяє продовжувати закупівлю російських енергоносіїв. Віктор Орбан пояснював таку необхідність географічним положенням, оскільки країна не має виходу до моря, що ускладнює доступ до морської інфраструктури транспортування енергоносіїв.

На запитання журналістів щодо строків дії цього винятку Рубіо зазначив, що рішення «значною мірою базувалося на відносинах між прем’єр-міністром і президентом», і що США «не просять жодну країну ізолюватися від когось» і розуміють, що держави змушені враховувати «свою географію, економіку, історію та виклики майбутнього».

Напередодні зустрічі з Рубіо міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто повідомив, що Будапешт і Братислава звернулися до Хорватії з проханням забезпечити транзит російської нафти через нафтопровід «Адрія», оскільки постачання через «Дружбу» через Україну були зупинені.

Хорватія відповіла, що готова допомогти, хоча не уточнила, чи саме з імпортом російської нафти. А в Єврокомісії нагадали, що хорватський нафтопровід «Адрія» розширювали для того, щоб допомогти навколишнім країнам купувати іншу нафту та позбутися залежності від російської.

Ядерний «прорив»

Водночас цей візит держсекретаря США до Угорщини та Словаччини може стати початком для цих країн із відмови від російської ядерної енергетики.

У Будапешті Рубіо підписав міжурядову угоду про цивільну ядерну співпрацю – США пропонують зробити Угорщину регіональним хабом для розвитку малих модульних реакторів.

Ці домовленості особливо показові на тлі труднощів із реалізацією проєкту Paks II, який Угорщина будує разом із російською держкорпорацією «Росатом». Після початку повномасштабної війни Росії проти України проєкт зіткнувся із затримками, зокрема через санкційні обмеження США проти керівництва та окремих структур «Росатома».

Нові угоди зі США формально не скасовують російський проєкт, але відкривають для Угорщини альтернативні технологічні напрямки – від малих модульних реакторів до рішень зі зберігання відпрацьованого палива.

Словаччина, тим часом, підписала угоду про те, що США профінансують початковий передпроєктний етап інженерного дослідження для будівництва нового великого реактора від американської компанії Westinghouse.

До повномасштабної війни словацькі АЕС працювали винятково на паливі російського виробництва, але з 2023 року країна почала переходити на американське паливо від Westinghouse. Тепер співпраця зі США охоплює вже не лише паливо, а й потенційне будівництво нового енергоблоку.

На думку колишнього міністра закордонних справ Словаччини Влаховського, це дійсно «позитивний сигнал» та важливий великий проєкт для Словаччини.

«Сьогодні Росія використовує енергетику як зброю проти будь-кого, хто їй не подобається. Це розуміння прийшло до Європи повільно та болісно, але вони засвоїли цей урок, деякі країни раніше, деякі країни пізніше. Я б сказав, що Словаччина приєдналася до натовпу трохи запізно, але краще пізно, ніж ніколи», – резюмував Влаховський.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Будапешті Рубіо згадав про війну в Україні. Орбан заявив про підтримку мирних зусиль США

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угорщина та Словаччина попросили допомоги з отриманням російської нафти. Хорватія відповіла

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Україна – наш ворог»: чому Орбан радикалізує риторику та чим це загрожує Києву

Дільбар місяцями перебуває у слідчому ізоляторі в російському місті Омську, де, за її словами, її били, застосовували електрошокер та погрожували співробітники в’язниці.

Очікуючи суду за звинуваченням у контрабанді наркотиків, 18-річна мігрантка з Центральної Азії опинилась перед суворим вибором: або тюремний термін до 15 років, або участь у російській війні проти України в обмін на свободу.

Справа Дільбар привернула увагу до вербування Росією жінок з Центральної Азії для майже чотирирічної війни в Україні. Росія приймає мільйони трудових мігрантів з колишніх радянських республік Центральної Азії.

Вважається, що тисячі чоловіків з Центральної Азії приєдналися до російських військ в Україні.

Деяких заманили пропозиції вигідної роботи. Інших, переважно засуджених та ув'язнених, змусили вступити до російської армії. Невелика кількість жінок з Центральної Азії також вступила до лав армії, хоча їхня точна кількість невідома.

«Мамо, пробач мені»

Громадянка Киргизстану Дільбар (ім'я змінене з міркувань безпеки) невдовзі може опинитися серед них.

«Мамо, пробач мені, – написала Дільбар у нещодавньому листі до матері. – Якщо мені дадуть довший термін, я піду на війну. Мені там заплатять, і я буду вільна через рік».

Дільбар заарештували у жовтні, через рік після того, як вона переїхала до Росії з киргизького міста Ош.

Вона гуляла з друзями в Омську, коли її заарештували за звинуваченням у незаконному обігу наркотиків, що вона сама заперечує. Правозахисники стверджують, що мігрантів з Центральної Азії, в тому числі жінок, часто заарештовують за сфабрикованими звинуваченнями у незаконному обігу наркотиків.

Дільбар сказали, що вона може служити кухаркою в російській армії в Україні та отримувати 2 мільйони рублів (близько 26 000 доларів США) за рік роботи, що є значною сумою для багатьох у Росії, за словами її сестри, яка попросила не називати її імені з міркувань безпеки.

Керівництво в'язниці пообіцяло, що після завершення річного контракту її звільнять, сказала сестра Дільбар.

Сестра Дільбар поїхала з Киргизстану до Омська, щоб бути присутньою на судових засіданнях. Вона сказала, що благала сестру не приймати пропозицію вступати до російської армії.

«Ми часто чуємо, що люди, які їдуть до України, не повертаються живими», – сказала сестра Дільбар Киргизькій службі Радіо Свобода.

Вона сказала, що їхній батько, також трудовий мігрант у Росії, пішов на війну проти України у 2023 році, але зник безвісти.

Вербування засуджених та ув’язнених

Росія завербувала десятки тисяч ув'язнених для участі у бойових діях в Україні в обмін на пом'якшення їхніх вироків. Цей крок був спрямований на збільшення чисельності військ на тлі великих втрат та уникнення необхідності нової мобілізації.

Міністерство оборони Росії та приватна військова компанія «Вагнер» прочісували в'язниці в пошуках новобранців. Вважається, що серед завербованих є сотні жінок: як громадянок Росії, так і іноземок.

Деяких засуджених жінок завербували як бійців, інші ж працюють кухарками, прибиральницями, медсестрами та парамедиками.

Російська влада намагалася завербувати Гульбарчин (ім'я змінене з міркувань безпеки), жінку з Киргизстану, яка відбуває 12-річний термін ув'язнення у місті Володимирі, що неподалік від Москви.

Гульбарчин сказала, що керівництво в'язниці склало список потенційних новобранців для війни, згідно з листом, який вона написала своїй родині наприкінці 2023 року.

«Усіх осіб з тривалими термінами ув'язнення внесли [до списку]», – написала Гульбарчин у листі, додавши, що вона відмовилася підписувати контракт.

«Езгулік», правозахисна група з Узбекистану, заявила, що отримала листи від родичів десятків ув'язнених узбецьких жінок, які звинувачують тюремну владу у спробах вербувати їх для війни проти України.

Серед них – Уміда, жінка, чия сестра перебуває у в'язниці в Росії. Вона сказала, що отримала листи від своєї сестри, в яких розповідається про те, на що готова йти тюремна влада, щоб примусити жінок вступати на службу.

«Їх позбавляють їжі протягом 10 днів, щоб зламати волю в'язнів і переконати їх піти на війну, – сказала Уміда Радіо Свобода, назвавши лише своє ім'я. – Деякі дівчата намагалися покінчити життя самогубством, щоб уникнути відправлення на війну».

«Бій на фронті»

Російська влада заперечує вербування жінок на бойові посади, називаючи їхню службу добровільною. Російські чиновники заявили, що понад 37 500 жінок служать у Збройних силах Росії, а ще близько 270 000 жінок працюють на цивільних посадах у війську.

Міністерство оборони Росії не оприлюднило дані про те, скільки жінок, особливо іноземних громадянок, відправили на фронт.

Мірлан Токтобеков, киргизький імміграційний адвокат, розповів Радіо Свобода, що більшість жінок з Центральної Азії, завербованих Росією, працюють на допоміжних посадах, хоча деякі з них потрапляють і до бойових дій.

«Жінок можуть наймати на посади кухарів, парамедиків, медсестер, лікарів або на інші посади, – сказав він. – Є жінки, які працюють у бригадах з ремонту військової техніки. А є також ті, хто воює на фронті. Їхня участь набагато менша, порівняно з чоловіками, але вона існує».

Відома російська активістка за права в'язнів Ольга Романова заявила, що жінок-ву'язнених часто обманюють вербувальники.

«У жіночих в'язницях немає інтернету, – сказала Романова Радіо Свобода. – Вони знають лише те, що показують по телебаченню. Вони думають, що працюватимуть медсестрами. Вони не розуміють, куди насправді йдуть».

Уряди Центральної Азії неодноразово застерігали своїх громадян від участі у військових конфліктах за кордоном, що є кримінальним злочином, що карається тривалими термінами ув'язнення. Але до суду поки що дійшло лише кілька справ.

(Авторками матеріалу є кореспондентки Киргизької служби Радіо Свобода Канімгюль Елкеєва та Айгерім Бердибаєва).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Воювали за Росію. Чому полонених вихідців із Центральної Азії не забирають додому?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

За гроші чи паспорт РФ: сотні вихідців із Центральної Азії могли загинути на війні проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від мігранта до призовника: як Росія примушує тисячі людей з Центральної Азії воювати в Україні?

ВАШИНГТОН – Двопартійна група американських законодавців представила новий законопроєкт, спрямований проти того, що вони називають головним фінансовим «рятівним колом» Кремля – експорту російської нафти. Напередодні четвертої річниці великої війни документ свідчить про «тривалу двопартійну підтримку України». Хоча, як попереджають аналітики, це не означає автоматичного ухвалення.

Законопроєкт «Зменшення прибутків Росії від нафти» (Decreasing Russian Oil Profits (DROP) Act of 2026), оприлюднений 11 лютого республіканцем Майклом Макколом із Техасу, передбачає запровадження цільових санкцій проти будь-якої іноземної фізичної чи юридичної особи, причетної до купівлі, імпорту або сприяння торгівлі сирою нафтою та нафтопродуктами російського походження.

Як стверджують американські законодавці, документ має закрити постійні лазівки в чинному санкційному режимі та обмежити здатність Москви фінансувати війну в Україні.

«Російська енергетика – це життєва сила воєнної машини Кремля, і закон DROP висушить це головне джерело доходів», – заявив Маккол, оголошуючи про внесення законопроєкту.

Він додав, що президент Росії Володимир Путін не буде готовий шукати миру, «поки ціна його подальшого кровопролиття не стане надто високою», і зазначив, що закон надасть президенту США Дональду Трампу додаткові важелі впливу, одночасно закликаючи союзників діяти активніше. «Настав час кожній державі та кожній особі обрати – вести бізнес із вільним світом чи продовжувати фінансувати жорстокість Путіна», – сказав він.

У Палаті представників до групи ініціаторів увійшли республіканці Майкл Маккол і Майк Лоулер із Нью-Йорка, а також демократи Білл Кітінг із Массачусетсу, Марсі Каптур із Огайо, Майк Квіглі з Іллінойсу та Джош Готтгаймер із Нью-Джерсі.

У Сенаті США супровідний законопроєкт подали республіканці Дейв Маккормік із Пенсильванії та Джон Гастед із Огайо разом із демократами Елізабет Воррен із Массачусетсу та Крісом Кунсом із Делаверу.

Закриття лазівки «тіньового флоту»

Західні уряди запровадили кілька раундів санкцій проти Москви після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, зокрема встановили цінову стелю на експорт російської нафти. Однак Росія дедалі більше покладається на так званий «тіньовий флот» старих танкерів і складні схеми з третіми сторонами, щоб транспортувати нафту за цінами, які часто перевищують міжнародні обмеження.
Закон DROP безпосередньо націлений на цю екосистему.

За словами його спонсорів, документ посилить чинні санкційні обмеження щодо двох великих російських нафтових компаній, зобов’яже запроваджувати санкції проти іноземних суб’єктів, причетних до купівлі російських нафтопродуктів, і закриє лазівки, які дозволяли окремим покупцям платити вище міжнародної цінової стелі.

Майк Лоулер наголосив, що ключовим є саме виконання санкцій.

«Санкції працюють лише тоді, коли їх виконують», – сказав він, додавши, що закон посилить чинний санкційний режим і «перекриє ключове джерело фінансування воєнної машини Путіна». За його словами, настав час використати «всю міць американської економічної сили, щоб стиснути Кремль».

Білл Кітінг представив законопроєкт як частину ширших зусиль із забезпечення відповідальності Москви.

«Конгрес і президент мають зробити більше, щоб Путін і його воєнна машина відчули наслідки своїх незаконних дій», – сказав він, зазначивши, що документ передбачає санкції проти держав, якщо вони не відповідатимуть визначеним критеріям підтримки України. Напередодні четвертої річниці повномасштабної війни, додав він, законопроєкт свідчить про «тривалу двопартійну підтримку України».

«Давно назрілий крок»

Для Марсі Каптур, співголови Конгресового українського кокусу, ключовим є моральний вимір. «Якщо ви торгуєте російською нафтою, ви фінансуєте незаконну війну Путіна та повномасштабне вторгнення в Україну», – заявила вона, назвавши закон «давно назрілим кроком» для перекриття нафтових доходів і зміцнення перспектив справедливого завершення конфлікту.

Майк Квіглі, також співголова кокусу, заявив, що Росія «перетворила глобальну нафтову систему на зброю» після початку вторгнення, і що закон «закриє лазівку цінової різниці» та «перекриє значне джерело фінансування російської армії».
Готтгаймер, своєю чергою, сказав, що документ «закрутить гайки» щодо російського нафтового експорту, забезпечить «реальні наслідки» для тих, хто купує нафту вище цінової стелі, і створить сильніші стимули для підтримки оборони та відбудови України.

Стратегічна гнучкість – і політичні питання

Законопроєкт містить положення, які дозволяють адміністрації робити винятки для країн, що суттєво скорочують імпорт російської нафти або надають значну військову та економічну допомогу Україні – з урахуванням занепокоєнь деяких партнерів США щодо енергетичної безпеки та економічних потрясінь.

Шелбі Магід, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради, назвала ініціативу «важливим і своєчасним кроком».

У коментарі для Радіо Свобоа 12 лютого вона сказала, що законопроєкт демонструє двопартійну підтримку України та відображає «обґрунтоване роздратування триваючими атаками Росії на українських цивільних».

Магід зазначила, що 2025 рік став найсмертоноснішим для цивільного населення в Україні з 2022 року, і вказала на тривалі російські удари по енергетичній інфраструктурі в умовах суворої зими.

«Оскільки Москва посилює атаки проти українського народу та підриває мирні зусилля, Конгрес має рацію, просуваючи додаткові повноваження для націлювання на ключові джерела російських доходів і посилення виконання санкцій», – сказала вона. – «Дипломатія не може відбуватися ціною захисту українських цивільних від зброї, профінансованої воєнною економікою Росії».

• Сергій Нужненко

Втім, аналітики застерігають, що двопартійна підтримка в Конгресі не гарантує автоматичного ухвалення.

Тайсон Баркер, колишній заступник спеціального посланця США з питань економічного відновлення України, який нині працює в Німецькій раді з міжнародних відносин, сказав Радіо Свобода, що ініціатива є вартою підтримки, і він схвалює «все, що закручує гайки для Росії, підвищує ціну та перекриває фінансування воєнної машини».

Однак він поставив ключове питання: чи підтримає Білий дім закон активно.

Попри широку двопартійну підтримку, за його словами, керівництво Конгресу може не виносити законопроєкт на розгляд без схвалення адміністрації. «Вирішальним буде активна підтримка адміністрації», – зазначив він.
Баркер також звернув увагу на те, що назвав дипломатичним «батогом і пряником» у Європі, де переговори за участю Росії, США та України відбуваються паралельно з окремими зусиллями ЄС щодо формування шляху вступу України.

Нафта як важіль

Прихильники законопроєкту стверджують, що суворе виконання санкцій і додатковий тиск на російські енергетичні доходи є необхідними для досягнення реальних результатів у переговорах про припинення вогню.

«Попри кілька раундів переговорів про припинення вогню, воєнні цілі Путіна, схоже, не змінилися», – сказав Скотт Куллінейн, співзасновник Альянсу США–Європа. «Щоб будь-які переговори дали результат, дедалі очевидніше, що на Росію потрібно чинити додатковий тиск», – зазначив він у коментарі для Радіо Свобода.

Він назвав нафтові доходи Путіна «рятівним колом» і додав: «Якщо ми хочемо побачити прогрес у переговорах, Захід може і повинен перекрити продаж російської нафти».

Чи стане закон DROP законом, може залежати від політичних розрахунків у Вашингтоні. Проте сам факт його внесення підкреслює зростаючий консенсус на Капітолійському пагорбі: поки російська нафта вільно надходить на світові ринки, доти триватиме і фінансування воєнних зусиль Москви.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Індія перестала закуповувати російську нафту. Уже є наслідки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дійшли до межі». Чи будуть у Росії гроші на війну 2026-го?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Псевдо-федерація, імперія навпаки: «Москва бере гроші з Тюмені і розмащує їх по всіх регіонах»

Оговтуючись від масових демонстрацій, теократичні правителі Ірану намагаються повернути собі традиційний символ Лева та Сонця, який зробили символом антиурядові демонстранти.

Алі Акбар Салехі, директор урядового Фонду іранології, 8 лютого заявив, що символ Лева та Сонця належить Ісламській Республіці, і засудив його використання «іншими».

Лев та Сонце довгий час були одним із найстаріших національних символів Ірану, який використовувався до Ісламської революції 1979 року. Його походження сягає астрології – символізуючи сонце в сузір'ї Лева – але з 12-го століття він глибоко вкоренився в іранському мистецтві та культурі.

Із XV століття цей символ періодично з’являвся на іранських прапорах. Але після Ісламської революції Лев і Сонце були заборонені та засуджені як пережиток гнітючої, прозахідної монархії.

На заміну режим прикрасив зелено-біло-червоний триколор Ірану чотирма півмісяцями та мечем, увінчаними діакритичним знаком, який утворював стилізоване зображення арабського слова «Аллах».

Виступаючи на Першому Національному конгресі з питань зовнішньої політики та історії міжнародних відносин, Алі Акбар Салехі, директор урядового Фонду іранології, наполягав на тому, що символ належить Ісламській Республіці Іран, і сказав, що Лев і Сонце мають чітке релігійне коріння.

«Ми дали їм цього Лева і Сонце»

«Філософія Лева та Сонця походить від Алі (близького сподвижника пророка Магомета), Бога та релігії. Ми дали їм цього Лева та Сонце, тепер інші використовують його, хоча він належить нам», – сказав Салехі.

«Інші», про яких говорив Салехі, – це протестувальники проти режиму, які останніми тижнями підняли на вулицях прапор Лева та Сонця – символ національної гордості, секуляризму та непокори теократичному правлінню.

Протести в Ірані спалахнули 28 грудня на тлі економічних проблем, зокрема знецінення валюти, але перетворилися на демонстрації проти режиму. Влада відповіла на них застосуванням сили, що призвело до загибелі тисяч людей.

Лев і Сонце також стали визначним символом для іранців за кордоном, які виходили на акції проти режиму. На знак підтримки протестувальників платформа соціальних мереж X 9 січня оголосила про заміну сучасного емодзі іранського прапора на Лева і Сонце.

За словами Салехі, іранська держава все ще має міжнародне право на символ Лева і Сонця.

У 1922 році було створене Товариство Червоного Лева і Сонця, іранський еквівалент гуманітарних організацій Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. А згідно з Женевськими конвенціями 1929 року, Лев і Сонце були визнані однією з трьох офіційних емблем – поряд з Червоним Хрестом і Червоним Півмісяцем – для захисту медичної допомоги.

Після Ісламської революції 1979 року Іран обміняв своїх червоних Лева та Сонце на Червоний Півмісяць, як і інші мусульманські держави. Однак Міжнародна федерація Червоного Хреста та Червоного Півмісяця підтримує виключне законне право Ірану на традиційну емблему та його право використовувати її, коли він забажає.

Дебати ще тривають

І це не перший випадок, коли точаться дебати щодо Лева та Сонця.

У травні 2020 року депутат парламенту Колам Гайдар Ебрагім Байсаламі заявив: «Можливість повернення емблеми червоного Лева та Сонця до Ірану можлива через Міністерство закордонних справ». «Червоний Півмісяць, – додав він, – є османською емблемою, і заміна її червоним Левом та Сонцем була історичним недоглядом».

Шістьма роками раніше, у травні 2014 року, Алі Юнесі, старший помічник з питань етнічних та релігійних меншин колишнього поміркованого президента Гасана Рогані, заявив, що Лев і Сонце на колишньому іранському прапорі були «символами Алі та Магомета», і запропонував замінити цей мотив Червоним Півмісяцем.

У той час зауваження Юнесі викликали бурхливу реакцію деяких членів іранського парламенту. У відповідь видання Mashreq передрукувало частину промови аятоли Рухолли Хомейні, засновника Ісламської Республіки, де він засудив «зловісних «Лева і Сонце».

«Іранський прапор не повинен бути імперським прапором, емблеми Ірану не повинні бути імперськими емблемами. Вони повинні бути ісламськими емблемами, – сказав Хомейні. – Справи тирана повинні зникнути. Це справи тирана... Це повинні бути справи ісламу».

Салехі, який має досвід у галузі ядерної інженерії та колись був головою Організації з атомної енергії Ірану, не є новачком у суперечках. Він був призначений головою Фонду іранології у 2025 році, але науковці Тегеранського університету написали відкритого листа, назвавши його призначення «недоречним» через брак його досвіду.

(Над матеріалом працювала журналістка Іранської служби Радіо Свобода Мані Парса)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Приніс багато зла Україні». Чому Київ так сильно бажає зміни режиму в Ірані?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський: Україна визнала Корпус вартових Ісламської революції терористичною організацією

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від Венесуели до Ірану: Чому друзі Путіна програють?

Ульвія Асадзаде

Грузія, яка колись мала тісне партнерство зі США, нині опинилася на узбіччі регіональної дипломатії Білого дому. У той час як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм і підтримує взаємодію з Росією, увага США дедалі більше зміщується в бік Азербайджану та Вірменії, що, за словами аналітиків, може ще більше ізолювати Грузію в регіоні.

Коли, виїжджаючи з Тбілісі до аеропорту, мандрівники проїжджають проспектом Джорджа Буша, названим на честь колишнього президента США після його знакового візиту у 2005 році, це слугує нагадуванням про період, коли Грузія була одним із найближчих партнерів Вашингтона на Південному Кавказі. Сьогодні ця дорога виглядає як глухий кут, або принаймні перекритою на ремонт.

Колись найближчий партнер США на Південному Кавказі, Грузія нині опинилася в ізоляції в регіональній дипломатії Вашингтона. І в той час, як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм, водночас зберігаючи взаємодію з Росією, увага США дедалі більше переміщується до Азербайджану та Вірменії.

Ніде це не було так помітно, як під час недавнього запуску ініціативи президента США Дональда Трампа – Ради миру.

Азербайджан і Вірменія отримали запрошення, за словами американського лідера, до «найбільш значущих органів, коли-небудь створеними». Грузію ж залишили осторонь.

Тепер віцепрезидент США Джей Ді Венс прибуває до регіону 9 лютого – це найвищий за рангом американський посадовець, який відвідує регіон із часу візиту Джо Байдена у статусі віцепрезидента у 2009 році. І Тбілісі може лише спостерігати збоку, поки він відвідує Баку та Єреван.

«Де ми перебуваємо сьогодні? Дональд Трамп створив Раду миру й запросив майже всі країни регіону, крім Грузії. Азербайджан заявляє, що транзит більше не проходитиме через Грузію. Вірменія також хоче відкрити кордон з Азербайджаном. А де Грузія? На якій платформі? У яких обговореннях? Чиї ми союзники, зрештою?» – запитує грузинський аналітик із питань зовнішньої політики Георгій Тумасян.

Два десятиліття тому відповідь на це запитання була очевидною: Грузію вважали найбільш прозахідною демократією на Південному Кавказі.

Зменшення ролі

Протягом десятиліть значущість Грузії частково ґрунтувалася на неврегульованому конфлікті між Вірменією та Азербайджаном. Грузія слугувала ключовим транзитним маршрутом для експорту каспійських енергоресурсів і головними «воротами» Вірменії до зовнішнього світу через закриті кордони з Азербайджаном і Туреччиною.

У міру того як Баку й Єреван зближуються в межах підтриманого США мирного процесу, аналітики зазначають, що роль Грузії як незамінного транзитного коридору може зменшуватися. Але реальний дрейф Тбілісі почався після приходу до влади партії «Грузинська мрія» у 2012 році, коли західні партнери стали висловлювати занепокоєння демократичним відкатом на тлі посилення впливу партії Бідзіни Іванішвілі – проросійського мільярдера, якого вважають найвпливовішою політичною фігурою країни.

«Грузинська мрія» оголосила про перемогу на виборах 2024 року, однак Організація з безпеки і співробітництва в Європі заявила, що процес був затьмарений випадками підкупу виборців, подвійного голосування, фізичного насильства та залякування. Масові вуличні протести проти результатів зустрілися з жорсткою реакцією силовиків, що призвело до санкцій США у грудні 2024 року.
Відносини з Вашингтоном ще більше погіршилися торік після приходу до влади адміністрації Трампа.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія планує скасувати безвіз для дипломатів Грузії

Колишня посол США в Тбілісі Робін Даніган в інтерв’ю Радіо Свобода у липні заявила, що керівництво «Грузинської мрії» надіслало до Білого дому приватного листа, який був «загрозливим, образливим, несерйозним і був украй погано сприйнятий у Вашингтоні».

За словами Даніган, у перші дні адміністрації Трампа вона поїхала до Вашингтона на зустрічі з високопосадовцями, після чого повернулася до Грузії з умовами США щодо перезавантаження відносин.
Вона зазначила, що йшлося про 2–3 прості кроки, зокрема припинення «антиамериканської риторики», і що вона передала ці умови на зустрічі з міністеркою закордонних справ Грузії Макою Бочорішвілі.

Приватний лист надійшов через три дні.

Даніган сказала, що адміністрація Трампа була настільки здивована змістом листа, що «нам знадобився деякий час, аби взагалі сформулювати відповідь».

Ця затримка спровокувала скаргу з боку Тбілісі, яка містила жорсткі висловлювання щодо санкцій часів Байдена, що залишаються чинними, а також щодо законопроєкту в Конгресі під назвою MEGOBARI Act (скорочено від Mobilizing and Enhancing Georgia's Options for Building Accountability, Resilience, and Independence Act), який передбачає посилений контроль за діями грузинського уряду та його зв’язками з Росією й іншими авторитарними режимами, зокрема Китаєм.

Потім виникла ще одна проблема.

Державний секретар США Марко Рубіо підготував відповідь на приватного листа «Грузинської мрії», але доручив Даніган передати її Іванішвілі. Той відмовився зустрічатися з нею, заявивши, що вважає це неправильним, поки сам перебуває під санкціями США. Він також додав, що санкції є «особистим шантажем».

«Якщо фактичний лідер цієї країни не готовий зустрічатися з керівництвом Сполучених Штатів або приймати послання від адміністрації Трампа, він фактично ставить власні інтереси вище за інтереси грузинського народу», – сказала Даніган.

Розворот на Схід

Сьогодні, за словами аналітиків, Тбілісі поступово розвертається на Схід – у бік Китаю та Росії, що різко контрастує з Азербайджаном і Вірменією, які зміцнюють зв’язки з Вашингтоном. І хоча деякі аналітики та посадовці зазначають, що поїздка Венса має на меті підкреслити успіх Трампа в досягненні завершення багаторічного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном щодо регіону Карабаху, інші вважають, що ігнорування Грузії все одно очевидне.

«У такому регіоні, як Кавказ, навіть невелика увага з боку США може мати значний вплив», – вважає Джошуа Куцера, старший аналітик з питань Південного Кавказу в Міжнародній кризовій групі.

«Обидві сторони в гостро поляризованій політиці Грузії сподівалися, що Трамп висловить підтримку саме їм, але Білий дім поки що демонструє мало інтересу до країни, яка колись була близьким партнером США». Грузинські лідери також майже не з’являються на західних форумах високого рівня, таких як Всесвітній економічний форум у Давосі.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян обидва зустрічалися з Трампом у Білому домі, тоді як високопосадовців із Грузії у Вашингтоні не бачили вже багато років.

Прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе у січні повторив, що Грузія «готова відновити стратегічне партнерство з чистого аркуша та з чіткою дорожньою картою», але, за словами аналітиків, з огляду на східний курс Тбілісі цього буде недостатньо.

Вахтанг Парцванія, професор економіки Кавказького університету, зазначив, що саме зближення Грузії з Китаєм особливо зашкодило її позиціям у Вашингтоні.

«Підвищивши Китай до рівня стратегічного партнера, як це зробила «Грузинська мрія», запросивши китайські компанії до критичної інфраструктури, зокрема до проєкту будівництва глибоководного порту Анаклія, та атакуючи давніх прихильників Грузії в Конгресі, країна підірвала ту саму коаліцію у Вашингтоні, яка підтримувала її десятиліттями. Саме тому ми бачимо розчарування і мовчання у відповідь», – сказав Парцванія у коментарі Радіо Свобода.

Аналітики також зазначають, що східний розворот Грузії дає обмежені вигоди.
Грузія не має глибоких історичних чи культурних зв’язків із Китаєм, і, попри безвізовий режим та угоду про стратегічне партнерство, Пекін значною мірою розглядає Грузію як частину сфери впливу Росії, зазначає Корнелій Какачія, професор політології Тбіліського державного університету.

Що ж до Москви, то Росія залишається зосередженою на війні в Україні.

«У «Грузинської мрії» існує переконання, що Росія зрештою може винагородити лояльність, можливо, навіть відновленням територіальної цілісності Грузії», – сказав Какачія, маючи на увазі Абхазію та Південну Осетію, регіони Грузії, які контролює Росією з часу війни 2008 року.

«Але цього не відбувається, і це є величезною проблемою для «Грузинської мрії», яка будувала свої розрахунки саме на такому сценарії», – додав він.

Правозахисні організації заявляють, що десятки бангладешських робітників, які працювали на китайській шинній фабриці на північному сході Сербії, зазнали трудових зловживань, які можуть бути прирівняні до торгівлі людьми. Це поновило пильну увагу до флагманської китайської інвестиції, яка роками викликала суперечки через ставлення до іноземних робітників.

Правозахисні організації попереджають, що китайський завод з виробництва шин Linglong «посилив контроль і репресії» щодо працівників з Бангладеш після того, як з'явилися повідомлення про порушення їхніх прав, зокрема про звинувачення в торгівлі людьми та порушеннях трудового законодавства на підприємстві поблизу міста Зренянін.

«Працівники повідомляють, що їхні телефони опечатують червоними наліпками, забороняють фотографувати, записувати або робити нотатки, а також що пропуск на територію заводу тепер суворо контролюється як засіб тиску», – йдеться в заяві Соціального форуму Зреняніна, яка займається захистом прав працівників.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО

Ця організація разом з активістами сербської неурядової організації ASTRA, що допомагає жертвам торгівлі людьми, першими повідомили про підозри у торгівлі людьми та експлуатації кількох десятків робітників з Бангладеш сербським державним установам.

«Частині працівників за допомогою юристів вдалося отримати заборговану зарплату, і всім повернули паспорти», – розповіла Радіо Свобода директорка ASTRA Марія Анделкович. Вона додала, що кількох робітників перевели до державного Центру захисту жертв торгівлі людьми.

За даними ASTRA, понад 40 громадян Бангладеш прибули до Сербії в червні 2025 року після вербування через кадрові агентства у своїй країні.

Сербська влада повідомила, що справу наразі розглядають, однак офіційних обвинувачень поки не висунуто.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія стурбована, що Угорщина та Сербія сприяють збільшенню кількості росіян у ЄС

Багато робітників взяли на себе борги в розмірі до 10 000 доларів, щоб забезпечити собі роботу, що, на думку правозахисних організацій, зробило їх вразливими до експлуатації ще до їхнього прибуття. Багатьом робітникам також конфіскували паспорти після прибуття до Сербії для роботи на фабриці.

Ці звинувачення стали черговими в низці заяв про примусову працю, пов’язаних із заводом Linglong – ключовим елементом економічного партнерства Сербії та Китаю. Раніше подібні підозри стосувалися в’єтнамських та індійських працівників, що викликало занепокоєння з боку Європейського парламенту та Комітету ООН з прав людини.

Робітники з Бангладеш відмовилися спілкуватися з Радіо Свобода, посилаючись на побоювання за власну безпеку. Компанія Linglong не відповіла на запити про коментар.

Завод Linglong офіційно відкрився у вересні 2024 року після п’яти років будівництва. Проєкт вартістю близько 950 мільйонів доларів був визнаний сербським урядом одним із проєктів національного значення і вважається основою поглиблення економічних і політичних зв'язків Белграда з Пекіном.

Вербування, борги та конфіскація паспортів

Після прибуття до Сербії працівники були залучені до роботи на виробничих потужностях Linglong, хоча в контрактах, які дослідили організації, компанія не була вказана як їхній безпосередній роботодавець.

Натомість у документах фігурує сербська посередницька компанія Mega Green Plus, зареєстрована в селі Басаїд приблизно за 30 кілометрів від Зреняніна.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайський автопром витісняє європейський із його «рідної» Європи. Які політичні ризики?

Mega Green Plus, заснована наприкінці 2024 року та зареєстрована на громадянина Китаю, не відповіла на запитання Радіо Свобода. Згідно з публічними реєстрами, у 2024 році компанія зафіксувала незначні збитки, а інформація про кількість працівників чи ліцензії на працевлаштування іноземців відсутня.

Працівники розповіли правозахисникам, що отримували зарплату нижчу за встановлений у Сербії мінімум – приблизно 660 доларів на місяць – і не отримували оплату за понаднормову роботу, що є порушенням сербського законодавства. Також були повідомлення, що паспорти робітників утримувалися роботодавцем протягом кількох місяців.

«Коли деякі працівники вимагали виплатити заборговану зарплату або повернути документи, вони зазнали залякувань і погроз», – сказала Радіо Свобода Тара Рукечі Мілівоєвич із Соціального форуму Зреняніна, місцевої неурядової організації, яка протягом багатьох років документувала порушення трудових прав на фабриці.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Сербії розглянули першу судову справу про сексуальну експлуатацію громадянок Китаю

Фотографії, передані Радіо Свобода правозахисниками, показують тісні житлові контейнери біля заводу, де в одній кімнаті стоять кілька двоярусних ліжок. Активісти зазначають, що в кімнатах часто мешкають по шість–сім людей, які сплять без матраців і взимку користуються електрообігрівачами поруч із постіллю.

«В одному просторі вони сплять, готують їжу та перуть одяг», – розповіла Рукечі Мілівоєвич, додавши, що працівники також скаржилися на погане харчування, антисанітарні туалети та протікання труб.

Завод під міжнародним дозором

Вища прокуратура в Зренянині повідомила, що поліція, трудова інспекція та центр протидії торгівлі людьми залучені до перевірки справи, але не назвала термінів ухвалення рішень. Інші державні органи не відповіли на запити Радіо Свобода.

Правозахисники розкритикували те, що вони називають систематичними затримками та неповними розслідуваннями випадків на заводі Linglong.

«Той факт, що частина працівників отримала частину виплат, не означає, що справу завершено», – наголосила Рукечі Мілівоєвич. – «Досі є серйозні ознаки того, що могли бути скоєні кримінальні правопорушення».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай використовує інвестиції для «купівлі» впливу у Центральній і Східній Європі – дослідження

Через попередні скандали Митна та прикордонна служба США у грудні 2025 року заборонила імпорт автомобільних шин, вироблених на заводі Linglong у Сербії, посилаючись на підозри у використанні примусової праці.

Президент Сербії Александар Вучич відкинув ці звинувачення після введення обмежень з боку США.

Водночас правозахисники наголошують, що нові звинувачення щодо працівників із Бангладеш свідчать: зловживання на заводі Linglong не є поодинокими випадками, а мають системний характер.

«Нелюдські умови повторюються знову і знову, – підсумувала Рукечі Мілівоєвич. – А реакція держави залишається недостатньою».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайський шинний завод у Сербії під санкціями США через підозри у примусовій праці

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сі боїться. Розслідування проти генерала Чжан Юся. Що це означає для Китаю та його сусідів

Embed share

Китай допоміг РФ з «Іскандерами»? Україна майже зачистила Куп'янськ | Радіо Донбас Реалії

відео Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

The URL has been copied to your clipboard

---

No media source currently available

0:00 0:44:59 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 32 kbps | MP3
• 128 kbps | MP3
• 64 kbps | MP3

Pop-out player

Дорунтіна Баліу

ПРИШТИНА – У той час як масштабні китайські інвестиції привертають дедалі більше уваги всієї Європи, Пекін робить ставку на більш тихі інструменти впливу на Балканах: стипендії, університетські обміни та молодих студентів, які діляться своїм життям у Китаї з авдиторією у себе на батьківщині.

Йдеться про навчальні можливості, що фінансуються Китаєм, які пропонують безкоштовне навчання, стипендії та доступ до університетів, які швидко розвиваються. Багато студентів розповідають про свій досвід у соціальних мережах, збираючи значну кількість підписників; інших запрошують до участі в офіційних китайських ЗМІ або установах.

«Я подала заявку [на курс китайської мови] з цікавості, тому що це була нова мова, якої я ніколи раніше не вивчала, – розповіла Радіо Свобода 24-річна Ера Керная з півночі Албанії, яка зараз вивчає інформатику в Куньмінському університеті науки і технологій у провінції Юньнань. – Якби хтось запитав мене три роки тому, я б сказала, що Китай – це закрита комуністична країна, але зараз [моя думка] [повністю] змінилася».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО

Хоча Пекін найбільш відомий у регіоні завдяки мільярдним інфраструктурним проєктам, кредитам та технологічним партнерствам, саме освіта стала тихим каналом, через який Китай формує сприйняття про себе – особливо серед молодших поколінь, які, за опитуваннями, відкритіше сприймають наратив про Китай як доброзичливу і відповідальну державу.

«Я хотіла змінити уявлення албанців про Китай і сказати їм, щоб вони не вірили всьому, що бачать», – каже Керная, яка від 2023 року веде TikTok про життя в Китаї й уже має понад 8 тисяч підписників.

Аналітики вважають, що для Пекіна ці програми мають довгострокову мету: розвиток особистих мереж, формування сприятливих наративів і підготовку майбутніх фахівців із безпосереднім досвідом життя у Китаї, готових ділитися ним удома. Така м’яка сила є важливим доповненням до зростаючого політичного і економічного впливу Китаю на Балканах і може сприяти формуванню авдиторії, більш сприйнятливої до розширення економічного впливу та відстоювання китайських інтересів в регіоні.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай поглиблює свої балканські зв’язки, використовуючи сербські університети

«Пекін зацікавлений у тому, щоб залучити до Китаю якомога більше іноземних студентів і вчених, – сказав Радіо Свобода Стефан Владисавлєв, експерт із ролі Китаю на Балканах у белградському аналітичному центрі Foundation BFPE. – Китай прагне позиціонувати себе як постачальник розвитку, а присутність в Європі є дуже важливим аспектом його глобальної стратегії».

М’яка сила Китаю досягає неочікуваних територій

Досвід Кернаї відображає ширшу тенденцію, що спостерігається на Балканах, де можливості отримання освіти в Китаї викликали інтерес навіть у таких країнах, як Албанія та Косово – традиційно прозахідних у своїй політичній орієнтації завдяки історичній підтримці США їхньої державності та демократії.

Албанія і Косово пов’язані політично, мовно й культурно – не виглядають очевидними майданчиками для китайського впливу. Регіональний вплив Пекіна традиційно поширювався з Сербії, де Белград залучив мільярдні інвестиції й вибудував тісні політичні зв’язки з Пекіном.

Сербія виділяється як найбільш просунутий партнер Китаю в галузі освіти в регіоні: тут діють три Інститути Конфуція, а китайську мову викладають у десятках шкіл. За 20 років кількість їх учасників зросла з кількох десятків до кількох сотень щороку, а співпраця в галузі освіти була активізована завдяки кільком новим двостороннім угодам, підписаним у 2018 році.

«Якщо Китай має плацдарм на Західних Балканах, він має його і в Європі», – каже Владисавлєв.

Втім, м’яка сила Китаю, яка переважно проявляється через освітні програми та поширення інформації в соціальних мережах, також має перші успіхи в інших частинах регіону.

Інститут Конфуція в Албанії, де Керная вивчала китайську мову і отримала допомогу в поданні заявки на стипендію, є одним із найпомітніших каналів освітнього обміну при Тиранському університеті.

Він позиціонує себе як «неурядовий, некомерційний освітній інститут», що співпрацює з Пекінським університетом іноземних мов. Він також пропонує стипендії та допомагає студентам подавати заявки, зокрема в окремі університети або на федеральному та національному рівнях у Китаї.

Такі інститути є всюди на Західних Балканах, окрім Косова, незалежність якого Китай не визнає й тому не має там офіційної присутності.

Інститути Конфуція опинилися під дедалі пильнішою увагою в Європі та за її м межами, уряди кількох країн закрили їх через побоювання щодо академічної свободи та політичного впливу. Але на Балканах багато молодих людей бачать у них корисний трамплін для пошуку економічних та освітніх можливостей.

Експерти, які відстежують діяльність Китаю в регіоні, кажуть, що особисті історії та досвід місцевих студентів, які навчаються в Китаї, мають вплив і нагадують модель, запозичену у західних країн, зокрема США.

«Китай бере приклад з країни, яка найкраще використовує м'яку силу: США», – каже Владисавлєв.

Стипендії та обміни

Освітня діяльність Китаю на Балканах базується на низці різноманітних програм: стипендії китайського уряду, гранти через Інститути Конфуція, міжуніверситетські угоди та короткострокові навчальні курси.

Оскільки програми значно відрізняються, залежно від країни та року, а також через те, що китайські та місцеві балканські установи не публікують даних, немає публічної статистики, яка б показувала, скільки балканських студентів навчається в Китаї.

Радіо Свобода виявило, що кілька албанських студентів, які навчаються в Китаї, з’являлися в китайських державних медіа, зокрема в албанській редакції China Radio International (CRI), що входить до складу головної державної телерадіокомпанії Китаю CGTN, де вони позитивно відгукувалися про свій досвід.

Опитування в Албанії, зокрема «Барометр безпеки Албанії» Центру дослідження демократії та управління, показують загалом нейтральне ставлення до Китаю з невеликим зростанням позитивних оцінок упродовж останніх років.

Тим часом, попри відсутність інституційної співпраці в Косові, окремі студенти – часто з діаспори в Європі та Північній Америці – все ж потрапляють до Китаю й діляться своїм досвідом.

Влера Келменді, студентка, яка народилася в Косові та мігрувала до Норвегії, в інтерв’ю місцевому телеканалу ATV у 2025 році розповіла, що вибрала Китай з цікавості, і описала свій дуже позитивний досвід перебування там.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чеський уряд балансує між США та Китаєм у їхній боротьбі за Європу

Келменді відмовилася давати інтерв'ю Радіо Свобода. Вона має понад 16 тисяч підписників у TikTok, де документує своє життя в КНР, і охоплює аудиторію в Косові, де громадська думка щодо Китаю все ще залишається переважно негативною.

Хоча в Косові немає офіційних курсів китайської мови, представники Інституту Конфуція в Тирані заявили, що бачать на них зростаючий попит серед студентів Косова.

«Ми були б раді бачити студентів з Косова, які вивчають китайську мову, – сказав Радіо Свобода директор Інституту Конфуція в Тирані Чжен Баогуо. – Якщо вони зацікавлені, ми зробимо все можливе, щоб створити для них можливості».

Програми продовжують розвиватися

За дві години їзди від Косова, що у Північній Македонії, шлях до Китаю для 26-річного Кадіра Ісмайлі був значно простішим. Хоча спочатку він хотів навчатися в іншому місці, студент албанського походження сказав, що отримав китайську державну стипендію на навчання в магістратурі в провінції Юньнань завдяки допомозі посольства.

Як і інші, він зібрав понад 31 тисячу підписників в TikTok, де розповідає про життя в Китаї. «Я починав вести TikTok для справ, але якщо бачу щось цікаве тут – публікую, – каже він. – Вдома люди кажуть, що не уявляли, яким Китай є насправді».

За останнє десятиліття близько 100 македонських студентів навчалися в Китаї за мовними та університетськими програмами.

Дослідження впливу Китаю в Північній Македонії, проведене аналітичним центром Estima зі Скоп’є, показало, що «сприйняття Китаю в Північній Македонії є неоднозначним, але більш позитивним серед людей, які мали безпосередній досвід взаємодії з Китаєм».

За даними Estima, кількість китайських стипендій для студентів Північної Македонії з 2005 року зросла.

Програми вивчення китайської мови також набирають популярності в інших країнах.

Згідно з доповіддю Центру аналізу європейської політики, з 2015 року в Чорногорії діє Інститут Конфуція, і за цей період до Китаю спрямували понад 100 студентів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Вступ до ЄС Чорногорії чи Молдови не буде проблемою – єврокомісарка з розширення

У Боснії і Герцеговині існує офіційна угода про обмін студентами з Китаєм, і програми, профінансовані Китаєм, продовжують розвиватися, зокрема через Університет Східного Сараєва, де понад 170 студентів взяли участь у обмінах.

Серед них є 23-річна Ана Ясаревич, яка навчалася на факультеті китайської мови Університету Східного Сараєва. Вона провела минулий рік в Університеті Ухань разом з кількома іншими колегами з факультету.

«Коли ми приїхали, це було трохи культурним шоком, тому що все було зовсім іншим», – сказала вона.

Вона каже, що після закінчення університету планує вступити на магістратуру в Китаї.

«Мені там сподобалося, хоча я розумію, що багатьом не подобається, як там все влаштовано, – сказала вона. – Я побувала в багатьох містах, подорожувала країною і всюди почувалася у безпеці».

До цього репортажу долучилися журналісти Балканської служби Радіо Свобода Міла Манойлович, Марія Августинович-Стояк і Петар Клінчарський