Стрічка українського режисера Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» лише тиждень тому вийшла у прокат, але вже стала однією з найбільш касових за цей період.
За перший вікенд фільм зібрав 5 мільйонів 590 тисяч гривень касових зборів. Кіно вже переглянули понад 36 тисяч глядачів, станом на 18 квітня 2023 року. І це другий найкращий старт серед українських фільмів після початку повномасштабного вторгнення. Поки що лідером за кількістю переглядів у перші вихідні досі залишається анімаційний фільм «Мавка», який за перший вікенд зібрав близько 25 мільйонів гривень касових зборів.
Фільм «Люксембург, Люксембург» Лукіча розповідає про двох братів-близнюків, які вирушають з провінційного містечка Лубни на Полтавщині до Люксембургу, щоб розшукати батька, який покинув їх багато років тому. Головні ролі виконують учасники гурту «Курган і Agregat» Аміл та Раміл Насірови. Фільм зачіпає важку для багатьох представників покоління 90-х тему дітей, які росли без батьків, і показує їхнє різне ставлення до них. Сам Лукіч каже, що цей фільм – присвята його батьку.
Антоніо Лукіч разом із головними акторами фільму Амілем та Рамілем Насіровими – зараз в турі з показом «Люксембург. Люксембург». В ефір програми Радіо Свобода «Свобода.Ранок» вони включилися прямо дорогою з авто. За кермом – продюсер фільму Володимир Яценко, на задньому сидінні – Раміл, який махає в камеру Лукіча і показує жест «перемоги», поки ми говоримо, поруч з ним – мовчазний Аміл.
– Багато глядачів на зустрічах з вами так само, як і тих, хто хоче і приходить дивитися цю стрічку у кінотеатри?
Антоніо Лукіч: Спецпокази – це дуже цікавий досвід. Адже через показ власного фільму ти розумієш щось більше про місто, де він відбувається. І реакції насправді різні, і питання різні. Тобто показ в Харкові дуже сильно відрізняється від показу, наприклад, у Кам’янці-Подільському. І обидва дуже хороші.
Ми вдячні за цю підтримку глядачів дуже сильно. Адже як режисер, який працює в сфері авторського кіно, для мене потрапляння на кінофестиваль – це вже круто, а коли його ще й глядач любить, то це ще крутіше. Тому ми дякуємо!
– А ви взагалі очікували такої слави? Цей фільм – це ж, наскільки я розумію, присвята вашому батьку-емігранту. Правильно?
Будь-яку особисту травму можна перетворити на історію та заробити на цьому грошіАнтоніо Лукіч
Антоніо Лукіч: Можна сказати, що просто моєму батьку. Так. Я кажу, що це дуже добре, бути режисером. Адже будь-яку особисту травму можна перетворити на історію та заробити на цьому гроші. Я жартую.
Насправді кіно – це не про заробітки більше, а про те, аби поділитися з глядачами цікавою історією та десь їх здивувати. І це, мабуть, найголовніша перевага цього фільму, що він зможе здивувати. І саме в тому, що глядач десь впізнає у фільмі себе.
Будь-яку особисту травму можна перетворити на історію та заробити на цьому грошіАнтоніо Лукіч
– На вашу думку, аналізуючи досвід минулого, що в цій стрічці найсильніше? Акторська гра, сама ідея, сценарій, режисерська робота? Можливо, ви самі себе похвалите. Чи все це в сукупності дало той результат, який ми зараз маємо і про який сьогодні говоримо?
Фільм показує доволі драматичну історію хлопців, які шукають відсутнього батькаАнтоніо Лукіч
Антоніо Лукіч: Мабуть, все-таки сюжет фільму. Він знайшов дуже правильних людей, аби його втілити. Я маю на увазі хлопців. Адже це фільм живою мовою, це фільм суржиком. Місто дії – це Лубни. А я дуже люблю, коли в кіно є якась конкретна географія, а не якась розмита територія. На превеликий жаль, цей фільм також резонує з сьогоднішнім часом. Адже фільм показує доволі драматичну історію хлопців, які шукають відсутнього батька. Відсутні батьки – це сьогодні і є наша реальність. Тому якось в сукупності воно більш працює. Але я не кажу, що це ідеальний фільм. Сподіваємося, що ідеальний фільм ще десь буде попереду.
– А чи багато критики було на вашу адресу щодо стрічки? Якщо так, то яка це критика? Тому що зазвичай не всі задоволені.
Антоніо Лукіч: Звичайно, що якась критика є. Але, як то кажуть, ти не долар, щоб подобатися всім. Яка критика? Глядачі іноді запитують про якісь моменти у сценарії, чому він заправляє бензином машину, яка їздить на газу. Я не встигаю відповісти, що іноді машини їздять на газу і на бензині одночасно. Я не знаю, якісь моменти такі малесенькі. Іноді виходять критичні статті. І продюсер дуже болісно на них реагує.
Здивовані, що дуже мало критичного ставлення. Більшість людей пишуть дуже компліментарні речіВолодимир Яценко
Володимир Яценко (продюсер): Я насправді чудово реагую. Але ми, навпаки, здивовані, що дуже мало критичного ставлення. І більшість людей, навпаки, дуже задоволені і пишуть дуже компліментарні речі. Тобто ми були цим шквалом компліментів абсолютно здивовані. Ми не очікували. Це, звичайно, дуже приємно. Але я хочу сказати, що це не завжди так відбувається.
Антоніо Лукіч: Насправді комплементи так само складно приймати, як і критику. Нам всім здається, що ми можемо зробити щось краще. Мене навчили, як знімати фільми, але мене не навчили, як спілкуватися з аудиторією, сприймати критику. Тобто це якесь вже таке, щось інше.
– На прикладі «Люксембург. Люксембург», «Мавка» та інших стрічок чи можемо говорити сьогодні про нову якісну еру українського кінематографа, що розвивається?
Ці фільми, що ми бачимо, знімалися до повномасштабного вторгнення. Зараз їх дуже треба цінувати, такі фільми, як «Мавка», «Памфір», «Бачення метелика», наш фільм
Антоніо Лукіч: Я би навіть сказав, що розвивалася, можливо. Адже зараз, на жаль, ці фільми, що ми бачимо, знімалися до повномасштабного вторгнення, в якійсь, мабуть, іншій реальності. В реальності, де формувала нова українська хвиля, яка має свої наскрізні теми. Це постійний пошук, постійна спроба порозумітися між поколіннями. І зараз їх дуже треба цінувати, такі фільми, як «Мавка», «Памфір», «Бачення метелика», наш фільм, ми бачимо, дуже цінують. Що буде далі? Невідомо. Але є великий ризик, що це буде величезна прірва саме без українських ігрових потужних історій.
– А як просувається робота над стрічкою «Мої думки тихі-2», якщо розкажете нам, можливо?
Антоніо Лукіч: Я боюся, що робота – на паузі. Мені здається, що такий фільм в якійсь новій реальності дуже складно уявити. Тому боюся, що ця робота – на паузі. Але ми працюємо над новими історіями разом з нашими продюсерами.
До глядачів і читачів Радіо Свобода звертаються також актор фільму «Люксембург, Люксембург»:
Раміл Насіров: Що я хочу сказати глядачам? І Аміл, напевне, зі мною погодиться на 100%. Ви подивилися фільм, у вас є можливість це зробити, а у наших військових немає. Тому підтримуйте їх! І давайте скоріше допомагати перемагати нечисть, яка прийшла на нашу землю! Дякую на увагу! Більше і цікавіше я вам вже не зможу сказати.
– Катя Некреча, моя співведуча, ведуча цього проєкту, пише у приватні повідомлення про те, що хоче, щоб я Амілу передав вітання. Вона дуже активно стежить за творчістю хлопців і за цією стрічкою. Каже, що Аміл мовчазний, то хоч якесь вітання і від нього принаймні почути.
Аміл Насіров: Я просто все у фільмі сказав, всі свої слова, які в мене були. І зараз мовчу. А взагалі, так, усім привіт!
