Українська влада повідомляє, що російська армія захопила в Сумській області чотири села на кордоні з Курською областю. Ще поруч із шістьма населеними пунктами тривають бої.
Бої можуть початися і в сусідній Чернігівській області: вона межує як із Росією, так і з Білоруссю. Уже в перші години повномасштабного вторгнення Росії багато сіл на півночі цієї області були окуповані, але потім їх вдалося звільнити.
Кореспондент телеканалу «Настоящее время» (створеного Радіо Свобода з участю Голосу Америки) побував у цих місцях і запитав у місцевих жителів, чи не бояться вони повторення подій 2022 року.
Сеньківка – сьогодні останнє українське село біля кордону з Білоруссю, в якому ще є люди. Якщо дивитися на карту, то є села ближче до кордону, але фактично їх уже не існує – вони практично спалені. У 2022 році жителі Сеньківки одними з перших побачили російських військових. Тоді була знищена прикордонна застава на кордоні і російські війська йшли колоною центральною вулицею села.
Віднедавна до Сеньківки знову почало «прилітати» дедалі більше російських снарядів і дронів.
На краю Сеньківки, в останньому будинку, жила Любов. Зараз вона перебирається в місто, подалі від зони бойових дій. У 2022-му, коли російська армія вела наступ через село, обстріли її хату оминули. Любов згадує: російські військові шукали лише прикордонників. Але тепер, через три роки, її село знову стало передовою.
Уже в Сеньківці немає жодної хати, все згоріло. У Хренівці – кілька хат. Клюси догорають
«Уже в Сеньківці немає жодної хати, все згоріло. У Хренівці – кілька хат. У Клюсах уже теж, Клюси догорають», – розповідає жінка.
У 2022-му в невеликих селах на кордоні російські військові не зупинялися, їх цікавили більші населені пункти. Першим великим населеним пунктом, який був окупований 2022 року, стала Городня. Це важливий транспортний вузол: там російські війська накопичували техніку, і вже звідси рухалися вглиб області.
«Ми тоді рахували кількість техніки. У перший день 3100 нарахували», – кажуть місцеві жительки – свідки подій 2022 року.
Із Городні російські військові йшли в останню чергу. Тому місцеві жителі, які пережили окупацію тоді, зараз знову з побоюванням дивляться в бік російського кордону.
«Якщо росіяни підуть знову на Городню, вони зможуть її захопити, – не сумнівається місцева жителька. – Ми тут сіра зона».
Щоб зрозуміти масштаб військової сили, яка спочатку заходила в Україну, а потім виходила з неї, потрібно проїхатися прикордонними дорогами, якими просувалася російська техніка. Розміновані досі не всі. Подекуди на узбіччях висять попереджувальні знаки: «Обережно, міни». І якщо придивитися – там дійсно лежать снаряди.
Буквально за кілька годин, практично без бою, вранці 24 лютого 2022 року російська армія увійшла в село Вишневе на північ від Чернігова.
«Дивлюся: їдуть танки, прапори червоні, – розповідає один із місцевих жителів. – Я повідомляв деінде. Колони йшли, ох, багато».
«Росіяни поїхали, минуло хвилин сорок – двоє летять зі швидкістю 100 кілометрів на годину, інші залишилися там. Їх там уже чекали. Їх били без упину», – згадує його сусід.
До Чернігова російська армія увійти не змогла, розосередилася по селах навколо. Одне з них – Ягідне. У підвал місцевої школи в березні 2022 року зігнали всіх селян. Чотири сотні людей тримали в одному підземному приміщенні протягом місяця – до відступу російської армії. Тепер тут намагаються зробити музей. Напис на вході говорить: «Щоб пам’ятати».
Ягідне унікальне не тільки своєю жахливою історією про шкільний підвал. Після деокупації село потрапило під масу програм із відновлення – і державних, і волонтерських. На одній із вулиць усі будинки були, якщо не знищені повністю, то дуже сильно пошкоджені. Нині тут скрізь нові дороги і навіть ліхтарні стовпи із сонячними панелями.
Є така фраза: не було щастя, так нещастя допомогло, краще б цього нещастя не було
«Залишилося тільки тролейбуси пустити, безкоштовно будуть пенсіонери їздити, – жартує один із місцевих мешканців, але каже: - Є така фраза: не було щастя, так нещастя допомогло, краще б цього нещастя не було».
Чи не пройде передова знову їхнім селом, жителі Ягідного бояться загадувати. Чи буде російська армія наступати заново – про це сперечаються на вулицях, обговорюють на лавочках. Думки різні:
«Від них можна очікувати будь-чого. Я думаю, що вони ні перед чим не зупинятимуться. Їм би тільки Україну забрати».
«Сумніваюся, сумніваюся. Немає такої сили в них».
«Знаєте, у дурнів таких закон не писаний. Не дай Боже, звичайно».
«Чи підуть ще раз на Чернігів? 80 відсотків, що ні. Але 20, що спробують».
«Не можна довіряти ні Америці, ні Росії. А треба, щоб Європа змилостивилася і нас у свою сім’ю забрала. Тоді, може, щось і буде».
«Маємо домовитися про мир. Після чорної смуги завжди біла смуга. Має бути добре».
Та, незважаючи на весь оптимізм, Любов із прикордонного села згортає свої пожитки й чекає на завантаження дров. Кордон поруч, і страх сильніший.
