«А чому ви прапор висунули? Хочете в Євросоюз? Їдьте. А ми – в Росію», – вигукує жінка з натовпу на вулиці Донецька у березні 2014-го. Декілька десятків людей з «георгіївськими стрічками» та російськими прапорами обступають автівку, в якій їхали Ангеліна з чоловіком. Вони зривають стяги Євросоюзу та України і закидають машину яйцями, поки автівка проїжджає повз них.
Ангеліна Шостак – волонтерка і переселенка з Донеччини. До початку великої війни вона пошила понад тисячу прапорів. А все почалося з моменту, коли, повертаючись додому після евакуації, побачила, як українські захисники з радістю розбирали привезені нею стяги. Відтоді її прапори – на фронті, у волонтерів і в книзі рекордів України.
У 2022-му сім’я Ангеліни вдруге залишила Бахмут, але жінка забрала з собою швейну машинку. В евакуації вона продовжила шити синьо-жовті символи – не лише для бригад і зборів коштів на підтримку армії, а й на церемонії прощання з полеглими військовими.
Про те, як це – бути патріотом на Донеччині, а також про встановлені рекорди та свої пошиті прапори Ангеліна розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
«Заплювали, забризкали газом»
«Коли ти патріот на Донеччині, Луганщині, ти за прапор міг потрапити «на підвал». Було й таке, що людей катували. За вигук «Слава Україні!» міг рити окопи. І це не найгірший варіант, бо за це вбивали».
Ангеліна Шостак пригадує, як у березні 2014-го по телевізору побачила українських військових біля Донецька – вони були без їжі, води й цигарок. Зібравши машину з речами, Ангеліна разом із чоловіком вирушила до захисників. Проїжджаючи вулицями обласного центру, вона бачила проросійськи налаштованих людей із заборонені в Україні та російськими прапорами.
Я хапаю прапорець України. В нас з одним такий бій
«Це ще не було окупації. Ми повертаємося проспектом Миру – назустріч автівки з донецькими номерами показують «клас», бо бачать наші прапори. І так сталося, що затор. Вони йшли дорогою, оці проросійськи налаштовані. І ми втикаємося саме в цю колону – там декілька сотень людей.
Вони обривають з боку Андрія прапор Євросоюзу. Він вмикає «аварійку», щоб вийти та підняти прапор. Тут до мене підходить цей натовп, я хапаю прапорець України. В нас з одним такий бій – він на себе тягне, я – на себе. Я чую звук розбитого скла. Повертаюся – бачу, що вони розбили в автівці скло й тягнуть Андрія. Самосуд».
На відео з реєстратора в автівці чути, як одна з жінок кричить: «А чому ви прапор висунули? Хочете в Євросоюз? Їдьте. А ми – в Росію». Ангеліна каже: якби не 7 листопада 2015 року набув чинності закон України «Про Національну поліцію» - тоді офіційно зникла українська міліція і з’явилась поліція, вони б тоді не вибралися з оточення.
«Окрім прапорів, у нас були синьо-жовта стрічка, червоно-чорна – ми ж у своїй країні. Але поки ми все не познімали – нас заплювали, забризкали сльозогінним газом, закидали яйцями.
У машині завжди був і маленький прапорець. Ми його в 2013 році прилаштували на лобове скло. І знаєте що? Після побиття, після міськвідділу, коли ми сіли в машину – ми знову прилаштували його на вікно».
«Хлопці, а візьмете прапор?»
Вперше залишити Бахмут, каже Ангеліна, наважилася, коли вп’яте військові РФ атакували один із об’єктів за декілька кілометрів біля її дому. У 2014-му вона разом із чоловіком та мамою знайшли прихисток на Київщині. А коли дізналися про 12 квітня 2014 року російські гібридні сили встановили контроль над Слов’янськом та Краматорськом. Бої за населені пункти тривали до 5 липня. В цей день Збройні сили України звільнили міста від російської окупаціїКраматорська і Слов’янська – повернулися додому.
Зупиняю автівку, вискакую з прапором, сльози навертаються
«Перебуваючи в Києві, ми купили 20 прапорів. Коли поверталися, стоять військові, БТР, БМП, ми зупиняємося, даємо воду й питаємо: «Хлопці, а візьмете прапор?» – «А у вас є ще?» – «Так, є». І вони: «Прапор, прапор».
Ми тоді пороздавали ці прапори, купили по 20 метрів синьої й жовтої тканини, і я сіла шити. Перші прапори ми почали розвозити хлопцям. Їде колона техніки по трасі з Бахмута у бік Слов’янська, зупиняю автівку, вискакую з прапором, сльози навертаються, коли бійці зупиняються до прапора, беруть його».
Ангеліна каже: швейна машинка завжди була вдома і шити вона любила з дитинства. Тканину купувала не лише на Донеччині, а й в інших областях. З неї робила балаклави, синьо-жовті серця і прапори.
Завжди писала на них – «Життя і перемога»
За словами жінки, до початку широкомасштабного вторгнення вона пошила понад тисячу українських символів різних розмірів. Один зі стягів військові повісили на в’їзді в її рідне місто – Бахмут.
«У мене взагалі була норма – носити в сумочці прапор. Якщо він у мене є, то обов’язково буде подарований – військовим чи звичайним людям. І я завжди писала на них – «Життя і перемога». Це моя фірмова фішка».
Три рекорди
11 квітня 2015-го на майдані Незалежності в Києві Ангеліна встановила свій перший рекорд – найдовша сплетена фенічка зі синьо-жовтих стрічок довжиною 27,2 метра. Вона мала 2 192 косички.
«Я купила дуже класну репсову стрічку й почала робити браслетики. Ми роздавали їх на всіх блокпостах. Проїжджаємо: «Хлопці, беріть». Я плела в машині, в дорозі до Києва. Якось так запрацювалася, що дивлюся – вона вже довга.
І кажу: «А якщо сплести довгу?» Потім я ще написала на кожній жовтій косичці рядки з вірша Шевченка «Ісаія», вони повністю заповнені. Цей рекорд я присвятила нашим захисникам, їхній мужності, незламності».
За словами жінки, фенічку подарували волонтерам з Франківщини, і вона зберігається там досі.
Трохи більше ніж через рік, 18 червня 2016 року, Ангеліна знову увійшла до Книги рекордів України, пошивши найбільший вишитий прапор розміром 4,5 на 3 метри. На ньому вона нашила текст зі статті п’ятої Конституції – «Єдиним джерелом влади в Україні є народ». Його розмістили у фойє Бахмутської міської ради. За словами жінки, він висів там доти, доки російські військові не зруйнували будівлю міськради.
Третій рекорд Ангеліна встановила разом із волонтерами. Для нього вона пошила прапор розміром 20 на 6 метрів. Він увійшов до Книги рекордів як найбільший стяг, піднятий повітряними кульками в зоні проведення ООС – за кошти мешканців окупованих територій. Його підняли у небо 23 серпня 2018-го, до 27-ї річниці Незалежності України.
«Особисто для нас це було висловлення поваги, підтримки, спонукати інших до волонтерства. Ти або у війську, або для війська».
«Це просто сльози»
Початок великої війни, пригадує Ангеліна, почався із дзижчання телефону. Син повідомив батькам про обстріли Харкова й сказав, що вступає до тероборони. Подружжя вирішило також не залишатися в Бахмуті. Дорогою вони забрали маму Ангеліни й попрямували на захід країни.
Я його заховала під одягом – так і вивезла
«Ми зібрали речі між тривогами – так само, як у 2014-му. Я взяла одразу швейну машинку, взяла тканину. І ми їхали з Бахмута на Покровськ, на Київ, я везла прапор. Речі перевіряли. Я його заховала під одягом – так і вивезла. Ми виїжджаємо, а в Покровську стоїть наш прапор. Всі, хто виїжджав, так і кажуть: «Це просто сльози. Це таке щастя, що ти розумієш, що це Україна».
На Тернопільщині Ангеліна шила подушки для поранених бійців і прапори. Каже: коли знайшла гарну синьо-жовту італійську тканину у весільному салоні, одразу викупила всю.
Прапори на труну – дуже багато було замовлень
«Що довелося шити вже в переселенні – це прапори саме на труну. Дуже багато було замовлень. Ми розуміємо, що це перші місяці повномасштабного вторгнення, дуже багато загиблих. Це все ж таки нестандартний розмір – 2,4 на 1,5 метра. І шила їх. Були звернення від фондів, щоб пошити прапори, якщо пам’ятаєте, для розіграшу з підписом Залужного. Цим також займалася. Зараз шию прапори для бригад, для бійців».
Нині сім’я переселенки живе у Києві. Каже: нових рекордів не планує, але до цьогорічного Дня прапора змінить стяг на флагштоку біля свого будинку, який нещодавно потрапив під обстріл.
«Перше, що вони роблять на окупованих територіях, – це знімають наш прапор і вішають свій триколор. І перше, що ми робимо на звільнених територіях, – ми встановлюємо прапор. Тому це символ.
Наш синьо-жовтий прапор – це кольори, за які віддають своє життя наші бійці, це кольори, з якими сходять на п’єдестал наші спортсмени, це кольори, за якими весь світ знає, що це Україна. Саме синьо-жовті кольори показують, що Україна незалежна і незламна».
Форум