«Мені страшно, в мене виникають запитання: скільки можна? Що з цим світом не так?» – каже Катерина Сенченско, українська біженка в Ізраїлі. Тут, у північній частині країни, жінка живе вже близько року. До країни вона приїхала з Києва. Події в Ізраїлі 7 жовтня, зауважує вона, стали повною несподіванкою. За звичкою, біженка вже зібрала тривожну валізку, перемістилася в укриття і без перестанку стежить за новинами.
За останніми даними, внаслідок масштабної атаки «Хамасу» – угруповання, що базується у Смузі Гази – в Ізраїлі загинуло щонайменше 100 людей, ще понад 900 – постраждали.
Наразі атака продовжується. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Ненатьягу заявив, що країна перебуває в стані війни.
Станом на серпень 2023 року в Ізраїлі проживали понад 14 тисяч біженців з України. За даними Міністерства закордонних справ, нині інформації про можливих постраждалих серед них немає.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з біженкою з України Катериною Сенченко, яка тікала від бойових дій до Ізраїлю і знову опинилася в стані війни – про настрій у країні, доступ до інформації та її переживання того, що відбувається нині.
– Катерино, можете розказати, як ви дізналися про сьогоднішні (7 жовтня) події в Ізраїлі?
– Ми були з моїм другом на велотренуванні, на природі, і навіть не знали, що відбувається.
Я, вже з досвідом, зібрала тривожну валізку
Мені знайома написала: «Як ви там тримаєтесь?». Я навіть не зрозуміла, що коїться – почала гуглити новини, і зрозуміла, що не все гаразд. Ми одразу відреагували, приїхали додому.
Я, вже з досвідом, зібрала тривожну валізку: документи, гроші, якийсь комфортний одяг, воду, швидку їжу, і ми поїхали до батьків мого друга, бо в них у квартирі є бомбосховище. Тут у всіх нових будинках є укриття, зараз я тут. У нас працює телевізор нон-стоп. Але сказати, що від офіційних джерел чітко зрозуміло, що відбувається – то ні, ми просто розуміємо, що в країні війна.
– В якому саме регіоні Ізраїлю ви проживаєте? Там зараз безпечно?
– Ізраїль – це країна, яка оточена, якщо можна так сказати, країнами, у яких є потенційні настрої ворожнечі, тобто в нас з усіх боків потенційні вороги. Найчастіше атаки відбуваються саме на півдні і в центрі країни, але ми проживаємо на півночі Ізраїлю. Місто, де я живу, називається Нагарія, і в нас тут 10 кілометрів до Лівану.
Зараз, власне, активізувалися країни з півдня, і тому в нас наразі тихо. Ми сподіваємось, і, можна сказати, навіть молимося, щоб Ліван не увійшов в гру, тому що ми дуже близько, і тоді для нас це буде реальна небезпека (Ліванська організація «Хезболла» вже заявила, що «уважно стежить за розвитком подій у Палестині та перебуває в прямому контакті з керівництвом палестинського опору», твердить Al Jazeera, – ред.).
– Чи отримуєте ви достатньо офіційної інформації про те, що відбувається зараз? Чи так само шукаєте новини в інших джерелах?
– Все нагадує Україну, коли почалася масштабна війна. На телебаченні запустили прямий ефір, який не закінчується: туди підключають експертів, представників влади, Міноборони. Але влада дуже обережно ставиться до подачі інформації.
В нас є якісь загальні дані про те, що все почалося о 6:30 ранку, були ракетні удари по півдню і по центру країни, що був прорив кордону терористами. Кілька разів в ефір підключали людей, які опинилися в оточенні – вони благають про допомогу, їм дуже страшно.
Все нагадує Україну, коли почалася масштабна війна
З неофіційних джерел ми бачимо жахливі відео, як терористи заходять в будинки і розстрілюють цілі родини, знущаються над тілами, і там все горить. Всюди вогонь, дим, дуже страшно.
Прем'єр-міністр Ізраїлю, це найбільш уповноважена, мабуть, особа в політичній системі країни, вже вийшов зі зверненням до громадян, що це не військова операція, які часто відбуваються в Ізраїлі, а що це – війна.
– Як місцеве населення у регіоні, де ви проживаєте, реагує на поточну ситуацію? Чи були напередодні якісь повідомлення про те, що такий розвиток подій – можливий?
– Тут люди живуть із фоновим відчуттям, що може щось початись. Бо тут, насправді, досить часто – раз на пів року, раз на рік, може і частіше, є обстріли саме південних районів, обстріли центральних районів.
Вони напали в Шабат – це святковий день тижня для всіх ізраїльтян
Пам’ятаю, в квітні цього року ми з другом пішли в похід із наметами. Це було єврейське свято Песах – щось як аналог нашого Великодня. Ми були в полі і раптом почули вибухи – просто в нас над головою почали вибухати ракети. Я одразу зрозуміла, що це ППО, бо був досвід в Україні. Я лягла на землю, мене друг прикрив собою. Це був обстріл, власне, з території Лівану, на святковий для євреїв день.
Чи було попередження (про напад Хамасу – ред.)? Звісно, що ні, бо терористи не попереджають. Ще вони напали в Шабат – це святковий день тижня для всіх ізраїльтян. Це день, коли навіть міський транспорт не працює.
– Ви спілкуєтеся з іншими українцями в Ізраїлі? Що вам відомо про те, чи в безпеці вони?
– Так, у мене є друзі, знайомі з українських чатів Ізраїлю. І тим людям, які зараз проживають біля регіонів бойових дій, звісно, страшно. Вони намагаються ховатися в бомбосховища.
Від офіційних джерел у нас є рекомендація: якщо є можливість перебувати в більш-менш безпечних місцях, то краще не пересуватися. Частину доріг у південних, центральних областях, я знаю, що перекрили.
Зараз оголосили збір крові по всій країні, і люди активно долучаються. Якби в мене була змога, я б теж пішла здавати, але зараз я перебуваю в статусі, який не дозволяє мені це робити. Але я бачу по чатах з українцями, що люди дуже активно це роблять. Є ті, хто отримав ізраїльське громадянство – вони збираються йти і здавати кров.
– Чи надходили вам якісь рекомендації, можливо, допомога від українського посольства в Ізраїлі?
– Так, зараз у соцмережах, по офіційних каналах вони активно розповсюджують інформацію про те, що робити, якщо ви потрапили в небезпеку. Там є номери телефонів консульства України, де можна отримати допомогу, куди звернутися.
– Як ви почуваєтеся зараз?
– Мені страшно, в мене виникають питання: скільки можна? Що з цим світом не так? Чому за два роки мого життя я другий раз переживаю вже початок війни? І от зараз, коли по телевізору нон-стоп розповідають, що там ракета влучила, тут небезпека, тут прорив, тут захопили поліцейський відділок, якийсь населений пункт, то мені просто страшно.
Я дуже хвилююся за своїх рідних, частину родини, яка залишилась в Україні
За 10 хвилин до нашої розмови у мене тряслися руки – від того, що рівень стресу вже якийсь ненормальний. Я дуже хвилююся за своїх рідних, частину родини, яка залишилася в Україні. Кожного разу, коли я бачу, що там оголошена повітряна тривога, мені тут страшно. Кожного разу, коли в мене тут небезпека, їм страшно. І ми просто живемо в якомусь сюрреалізмі, в якомусь світі, в якому нібито немає безпечного місця.
Форум