В одній із лікарень Дніпра створили сучасний реабілітаційний центр, де після поранень, травм та важких хвороб ставлять на ноги військових. За словами лікарів, у відділенні є унікальне для України устаткування, яке допомагає зробити реабілітацію значно ефективнішою. Зокрема, це сучасне реабілітаційне обладнання з віртуальною реальністю (VR), яке забезпечує зворотний зв’язок з пацієнтом.
Також у новому центрі до кожного військового намагаються підійти індивідуально, що поки що рідкість для реабілітації в Україні. А мультидисциплінарна команда медиків працює саме на те, чого прагне сам пацієнт.
Як відбувається сучасна реабілітація бійців та де невдовзі можуть з’явитися схожі інноваційні медцентри – у репортажі Донбас.Реалії (проєкт Радіо Свобода).
«Три заняття на день. А знеболювальне – вже лише раз на добу»: історія пораненого під Бахмутом Ігоря
Зала для занять з реабілітологами нагадує водночас спортзал і зал з комп’ютерними іграми. Кожен тренажер, за яким займаються бійці, має монітор і мультимедійне «наповнення».
43-річний військовий Ігор з Новомосковська грає в «стрілялки», але це не просто гра: аби влучити у віртуальну ціль, чоловікові треба зробити певні рухи руками. Це допомагає відновлювати втрачену силу й координацію.
Ігор розказує: у мирному житті був механіком. До військкомату пішов сам на другий день повномасштабного вторгнення Росії. Служив у піхоті. В середині лютого був поранений у Бахмуті: куля снайпера прошила руку, залетіла під бронежилет, зачепила живіт і хребет, через що перестала рухатись нога.
На комп’ютерній томографії все це виглядало, як зоряне небо, жартує він. Але нічого, каже, «підлатали», і зараз допомагають відновлюватися.
Щодня в Ігоря – по три складні заняття. Але є мотивація – щоби нога й рука знову почали рухатися, ну і повернутися додому, до звичного життя із дружиною та двома дітьми.
«Зранку прокидаюся – чергова медсестра міряє тиск, дає ліки, сніданок. І на 10-ту годину у мене заняття з рукою – зі мною займається фахівець, дає завдання, це триває годину. Далі – відпочинок. І на 13-ту годину – знову заняття з рукою. Але вже пів години. О 14-й починається заняття з ногою. Спершу я взагалі не ходив, а зараз вже почали розробляти ногу, вже краще. І ходжу без палички, і самопочуття стало кращим. І знеболювальне – вже раз на добу, бо було більше… Хочеться стати на ноги», – говорить Ігор.
З чоловіком займається медикиня Регіна. Зараз вона пристібає пацієнта до тренажера, обирає «гру», стежить за навантаженням.
«Це апарат «Дієго». Він орієнтований на верхні кінцівки. Пацієнт грає в різні ігри, розвиваючи руки, силу й координацію рухів, ті активні рухи, які в нього вже є. Апарат підтримує руки, якщо їх важко тримати самостійно. Можна займатися по 20-30 хвилин, можна і годину. Апарат не може нашкодити. Єдине – пацієнт може втомитися», – каже медикиня.
Читайте також: «Я хочу побачити перемогу»: історія сапера Владислава Єщенка, який втратив зір через вибух мін
«Моє завдання – їхня незалежність. Щоб вони так само кайфували від життя»
Регіна працює в центрі два роки, починала як волонтерка, а зараз вона – фахівець з ерготерапії, тобто терапії, спрямованої на відновлення повсякденної діяльності людини. Закінчила бакалаврат, зараз вчиться на магістра.
Щодня через неї проходить по 7-8 пацієнтів. Із кожним іх них вона займається по годині, а іноді, якщо є потреба, – і по дві.
Робота не стомлює, каже вона, адже є мотивація.
Для мене найскладніше бачити – якщо в пацієнта не виходить те, що він би наразі хотівРегіна
«З пацієнтами у мене завжди ціль одна – щоб вони повернулися до того, чим вони займалися до хвороби. Щоб людина могла сісти за кермо, готувати їжу, бути самостійною в побуті – одягтися, поїсти. Моє завдання – їхня незалежність. Щоб вони так само кайфували від життя, як до поранення, до хвороби. Для мене найскладніше бачити – якщо в пацієнта не виходить те, що він би наразі хотів, бачити, як він засмучується. У самій же роботі складного нема нічого, бо ми цим живемо», – ділиться дівчина.
Як Павло відновлюється після інсульту на передовій
У реабілітаційному центрі ставлять на ноги не тільки поранених. У 32-річного дніпрянина Павла, командира роти, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку стався інсульт. Добре, що бойові побратими швидко зорієнтувалися й відправили до шпиталю. Там його підлікували й спрямували на реабілітацію.
У хлопця зараз розлад зору й порушена координація рухів, а ще – він дуже швидко стомлюється.
«Щодня тут у мене – по два-три заняття. Зі мною працюють фахівці. Ерготерапія – більше орієнтована на відновлення зору, фізична терапія – на відновлення координації у просторі та фізичної активності. Якщо 24-го березня, коли я потрапив до лікарні, мені взагалі забороняли вставати з ліжка – то вчора із фахівцем ми вже трошки навіть «боксували». Після невеликої активності потрібен відпочинок, бо я відчуваю знесилення», – говорить Павло.
Зараз у Павла – годинне заняття з фізичним терапевтом Олександром. У парі хлопці роблять вправи на координацію рухів та баланс тіла.
«Павло стоїть на м’якій подушці, я намагаюся його зіштовхнути, а Павло чинить спротив. Це – вправа на баланс. Ще одна вправа – доторкнутися руками до моїх рук: спершу повільно, далі – швидше. У Павла – двоїння в очах. І ця вправа допомагає нам з цим боротися. Ми займаємося з ним по годині на день», – розказує Олександр.
Читайте також: «Жаль – це найгірше, що може бути для військового». Подкаст «Свої серед своїх» із Михайлом Варваричем
«Це дуже круто, що в нас є така можливість – допомагати»
Олександр каже: до центру він прийшов три роки тому на медичну практику, і залишився працювати. Йому цікава саме фізична терапія, якою він займається. Каже: зі школи захоплюється спортом, а робота з пацієнтами в чомусь нагадує легкоатлетичні тренування.
«До нас приходять хлопці з різними травмами, захворюваннями, і мені цікавіше працювати з фізичними якостями пацієнтів. Що найскладніше? Нема нічого складного! Ти заходиш до зали, можеш цілий день пропрацювати – і ти не втомлюєшся. У нас тут така команда й атмосфера! Мотивують результати: коли людина приїздить на інвалідному візку – а потім виходить на ногах… Коли у нас хлопці приїздлять з ампутаціями, буває – така безнадія. Думаєш «ну всьо», – а потім через місяць бачиш, як вони бігають… Це дуже круто, що в нас є така можливість – допомагати» – розповідає Олександр.
Навчальна… кухня
В реабілітаційному центрі є не тільки зали для занять з фізичними терапевтами, а й масажна зала, затишні палати з усіма зручностями для маломобільних людей, багатофункціональні ліжка з електроприводом та меблями для комфортного та зручного перебування хворих. Маленька гордість відділення – тренувальна ерготерапевтична… кухня. Тут пацієнти, які відновлюються після поранень та травм, можуть тренуватися готувати собі їжу.
Усе кухонне начиння й обладнання – в зоні доступу, скрізь можна під’їхати на інвалідному візку або підійти на милицях.
«Кухня влаштована так, щоб усі предмети були в зоні досяжності рук. Все робоче, все функціональне. Пацієнти вчаться себе обслуговувати – як вони робитимуть це в реальному житті. А які сніданки вони тут собі готують!», – кажуть лікарі.
Що таке реабілітація по-новому?
Завідувачка відділення Алла розказує, що центр реабілітації та фізичної терапії створили ще 2020-го року. Тоді приймали в основному цивільних – лікували після черепно-мозкових травм, інсультів, інфарктів, ковіду тощо. Відділення, напівжартома каже лікарка, нагадувало будиночок ляльки Барбі – було затишним й облаштованим, але крихітним.
Початок повномасштабної війни поставив перед лікарями нові завдання – розширення потужностей і перепрофілювання. Пацієнтів побільшало – і зараз це здебільшого військові з мінно-вибуховими травмами, осколковими пораненнями, ампутаціями кінцівок тощо.
Більшість травм – дуже складні й потребують сучасного підходу. Алла – одна з тих небагатьох поки що в Україні лікарів, які вибудовують реабілітацію на нових засадах.
Зараз фізичні й ерготерапевти працюють з кожним пацієнтом індивідуально, багато годин на деньАлла
«Що таке стара система реабілітації? Це лікар ЛФК, лікар-фізіотерапевт, медсестри відповідні, це комплекс вправ, які не скеровані на щось окреме. Можна було поставити 10 людей і зробити комплекс вправ, однаковий для всіх. А на сьогодні все змінилося. Зараз фізичні й ерготерапевти працюють з кожним пацієнтом індивідуально, багато годин на день. Адже в кожного пацієнта – щось своє, індивідуальне», – говорить вона.
Зараз реабілітація йде в мультидисциплінарній команді, говорить лікарка. Пояснює на прикладі: якщо у бійця є кілька поранень – працює група хірургів: хтось оперує серце, хтось – легені, хтось – кінцівки. Так само – і в цьому центрі реабілітації: у кожного з команди – свій фронт робіт, каже Алла.
«Працює група. Лікар – один, це лікар з фізичної реабілітаційної медицини; всі інші люди – фахівці. Це ерготерапевт, який зайнятий повсякденною активністю: одягтися, роздягтися, поїсти, приготувати собі їжу, сходити до туалету – це про життя. Далі – фізичні терапевти, які відповідають за переміщення, ходу, баланс. Ще – логопеди, або ж терапевти мови й мовлення. Вони зайняті порушеннями не просто вимови, а й формуванням мови. Також з нами в команді працюють психологи, бо коли пацієнт змучений травмою чи хворобою, – треба знайти мотивацію для нього. Відновлення – це завжди важко, це праця. Ми говоримо про команду, а пацієнт – це її центр. Працюємо всі разом. Бо якщо не відпрацює фізичний терапевт і не дасть можливість людині просто стояти, то ерготерапевт не навчить її чистити зуби. А якщо людина втомилася і завтра скаже: «я не піду на заняття», має підключитися психолог, переконати. І ця схема працює», – каже Алла.
Читайте також: Про думки, відчуття і бажання: історія про повернення добровольця у цивільне життя
Реабілітація, заснована на новітніх підходах, в Україні – дуже молода. Перші сертифіковані фахівці-ерготерапевти, приміром, з’явилися тільки три роки тому. Тож у центрі працює досить юна команда: середній вік спеціалістів – 26-27 років. У відділенні зараз – близько 20 фахівців. Воно розраховане на 30 місць. В середньому реабілітація одного пацієнта триває три-чотири тижні.
Але реабілітація – це не про цифри іне про кількість, каже завідувачка відділення Алла. Це – про повернення людей у життя, родину і соціум.
«Реабілітація – це не зовсім медицина, це про життя. Реабілітація – це більше про навчання, ніж про втручання. Ми обговорюємо кожного з пацієнтів: які завдання ставить перед нами пацієнт, і як ми цього будемо досягати. Ми завжди цікавимося в пацієнтів: скільки метрів у вас до аптеки? А до магазину? Чи їздите ви маршруткою? Як далеко до неї йти? Хто вам приноситиме хліб? Чи зможете ви лишитися вдома наодинці на три години? Самі зробити собі чай? Ми ці питання ставимо завжди перед пацієнтом і перед собою. У виписці пишемо: три години може лишатися сам вдома, або – потребує весь час сторонньої допомоги. Реабілітація – це про активність пацієнта, про участь в житті сім’ї, соціуму. В залежності від стану пацієнти ставлять перед собою різні завдання: хтось хоче відновитися і вийти на роботу, а для когось мрія – зуміти на кілька годин самому лишатися вдома», – зазначає Алла.
Новітнє обладнання: звідки кошти
Іще одна запорука успішного відновлення бійця у центрі в Дніпрі – його новітнє оснащення. Це сучасне реабілітаційне обладнання з віртуальною реальністю, яке забезпечує зворотний зв’язок з пацієнтом.
«Сучасне обладнання набагато ефективніше досягне цілі. Є віртуальні форми, все обладнання має зворотній зв’язок. Поясню: коли людину попросити підняти руку, і так десять разів – це одне, коли ж людину попросити підняти руку й взяти книжку, і так десять разів – це інше. Друге буде ефективнішим. Так влаштований наш мозок. Коли вправа робиться на обладнанні, де є віртуальна реальність, є щось цікаве для пацієнта, він це робитиме набагато ефективніше. Обладнання також цікаве тим, що має функцію оцінювання, визначення проблеми, оцінки результатів. Ми навіть можемо будувати графіки, аби людина бачила, чого вона досягає, аби ще більше її мотивувати», – говорить Алла.
Реабілітаційний центр у такому вигляді, як зараз, з’явився місяць тому. Усе сучасне обладнання закупив фонд, заснований Віктором та Оленою Пінчуками. Також виконали капітальний ремонт приміщень, з нуля створили додаткові палати і кабінети, розширивши можливості відділення.
Як розповідають у доброчинній організації, торік їхні засновники продали на аукціоні Christie’s скульптуру художника Джеффа Кунса «Мавпа із повітряних куль (пурпурна)» за понад 11 мільйонів доларів США. Всі гроші вирішили спрямувати на створення реабілітаційних центрів в Україні. Перший – у Дніпрі, а до кінця року планують відкрити ще дев’ять: у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Львівській, Одеській, Рівненській, Хмельницькій та Черкаській областях. Розраховують, що загалом реабілітаційну допомогу в центрах мережі Recovery по всій країні зможуть отримати понад 11 тисяч пацієнтів на рік.
Читайте також: Втратити ногу у бою і прагнути повернутися у стрій: як в Україні протезують травмованих військових
«Дякую за повагу!»
У дніпровському центрі реабілітації кажуть, що раді за кожного пацієнта, який успішно пройшов курс і поволі повертається до життя. У день нашого візиту з відділення виписують двох бійців – на них чекає подальша реабілітація в одній із українських областей, подалі від лінії фронту.
Наостанок співробітники показують нам річ, особливо цінну для персоналу, – синьо-жовтий прапор з підписами й побажаннями тих, кого вже поставили на ноги.
«Ці всі люди стали на ноги не тільки завдяки нам: наші травматологи спочатку їх «склали», хірурги – «зшили», реаніматологи – не дали їм «піти» від нас, полікували, а ми вже навчили їх ходити. Кожен виконав свою частину роботи. Подяки на прапорі – це так мотивує і зворушує», – розказує фахівчиня з фізичної терапії Дарина.
Один із написів бійців на прапорі: «Дякую вам за повагу!».
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
