Три доби тривала пошуково-рятувальна операція на місці російського ракетного удару по житловому будинку у Дніпрі. За уточненою інформацією, відомо про смерть 45 людей, із них 6 – це діти, про 15 неідентифікованих тіл, про 79 травмованих. Радіо Свобода розпитало міського голову Дніпра Бориса Філатова про хід рятувальної операції? Про те, яку допомогу надають постраждалим? І про те, як місто долає шок.

– Я приїхав до вас на етер щойно після того, як був на місці трагедії. Знайшли ще жінку-касира, яка була в магазині на першому поверсі. Підняли плиту і..., скажемо так: тіло, як листок паперу.

– Влучання в житловий будинок... Це в Дніпрі перша така масштабна атака на цивільний об’єкт, що обернулася десятками жертв. І це сталося у вихідний день. А як ви як мер міста про це дізналися?

– Як я дізнався? Я дізнався у тому числі від моїх близьких людей. Тому що (щоб ви розуміли, чому для мене це особиста трагедія) житловий масив «Перемога» – це житловий масив мій рідний.

Я там народився, ходив до школи. Я маю там дуже багато друзів, у тому числі шкільних. У цьому будинку також живуть мої шкільні друзі. Зараз я приїхав і бачив і Наталю Скачилову, і Вова там жив...

Для мене це особиста трагедія... Щоб ви розуміли: через три будинки від цього будинку живе моя рідна сестра, мої племінники. Тому ситуація для мене дуже-дуже морально важка.

– А тривога була оголошена в Дніпрі перед цією атакою?

– Так, була тривога. Це ж тривога була по всій країні, бо по всій країні був масовий ракетний удар.

Але якщо ви хочете поговорити про цю ракету, то це ракета Х-22, які стріляють по авіаносних групах у морі. Тільки нелюди та виродки можуть такими ракетами обстрілювати міста та житлові квартали! Тому ця ракета дуже швидка. Я вважаю, вже ППО з цього приводу, наші повітряні сили робили заяву. Цю ракету майже немає шансів перехопити.

На 99% вони стріляли по нашій теплостанції, яка знаходиться на іншому березі річки Дніпро. Але оскільки ракета не є точна, вона просто не влучила у теплостанцію, перелетіла річку і вибрала найбільшу ціль.

Тому що будинок №118 – це дуже великий будинок. Там приживає десь 1 500 людей, 18 під’їздів. Тому вона влучила по такому ж, скажімо, принципу, як вона влучила в Кременчуці у торговельний центр «Амстор», бо це теж була найбільша ціль, яка знаходилася поруч із траєкторією ракети.

– Я чому уточнила про тривогу? Тому що в Києві теж в суботу були вибухи. Спочатку люди їх почули, а потім увімкнулося сповіщення про тривогу.

– Я не можу коментувати історію в Києві. Я не знаю. Може, вони обстрілювали балістичними ракетами. Тому що, коли стріляють балістичними ракетами, на жаль, їх ППО не може побачити. Тільки система Patriot може з ними впоратися. Тому я не знаю, що було в Києві. Я знаю, що було у Дніпрі.

– Ви сказали, що, скоріш за все, ракета хотіла влучити у Придніпровську ТЕС, то це ваші припущення, чи це чиясь інформація?

– Це моє припущення.

А хто? А яка інформація? Хто знає, куди вони стріляли?

Там поруч немає ніяких військових об’єктів. Це житловий масив дуже великий. Якщо можна такий приклад, то це житловий масив, схожий зі Салтівкою у Харкові. Там проживає за 150 тисяч людей. Тому там поруч немає ні інфраструктурних об’єктів, ні військових ніяких частин. На другому березі річки знаходиться теплостанція. Тільки туди вони могли стріляти. І це моє припущення. Тому що вони по цій нещасній теплостанції стріляли вже 3 чи 4 рази.

– «Дзеркало тижня» писало з посиланням на власні джерела в правоохоронних органах про те, що правоохоронці затримали підлітків, які фотографували місцеву ТЕС. Я так розумію, що саме цю ТЕС. І нібито в одного з них були виявлені і фотографії, і переписка з російськими номерами. Чи відомо вам щось про це? Чи це якось пов’язано?

– Мені також це відомо з відкритих джерел. Але я не коментую те, що роблять правоохоронні органи. Мабуть, такий випадок міг бути. Тому що країна-агресор вербує ж агентуру, використовуючи і соціальні мережі, і різні телеграм чат-боти. Таке припущення можна зробити.

Але це не має ніякого значення. Тому що вони по цій нещасній ТЕС стріляють вже четвертий або п’ятий раз. І тому хто це був – підлітки або не підлітки, або ще хтось, то це не має ніякого значення.

Звісно, вони намагаються, мабуть, зробити якісь вказування цілей більш точніші, використовують агентуру. Але це не має ніякого значення, чи підлітки, чи не підлітки.

– Ви сказали, що цьому будинку проживало понад тисяча людей. А що буде з будинком? Він підлягає зносу?

– Не весь будинок. Зараз нас ДСНС не допускає, наших комунальників, щоб нам зробити інструментальне обстеження.

Я ще раз кажу, я прожив на «Перемозі» все своє життя. І я знаю, як житловий масив «Перемога» будувався. Це дуже великий будинок. Але його будували корпусами. Один корпус збудували в 1976 році, другий – в 1973-у, третій – у 1975-у. Це окремі будинки, які були об’єднані у великий такий будинок. Його будували чергами. Тому після того, як ми зробимо інструментальне обстеження, ми зможемо фінально вирішити, що ми будемо робити.

Але вже зараз за візуальним обстеженням, оглядом можемо сказати, що десь 240 квартир нам потрібно буде фактично демонтувати. Я не буду зараз втрачати час і казати про різні технічні деталі. Тому що я як міський голова володію інформацією, у тому числі технічною. Я думаю, що оскільки це панельний будинок, його «повело», тому його потрібно буде демонтувати частково. Не весь будинок. Тому що в крайніх під’їздах і зараз є тепло, і воду ми постачаємо, і електроенергію.

240 квартир – це дуже і дуже багато.

Тільки що я спілкувався з людьми. Ми думаємо, що робити далі, як їм допомагати, у тому числі матеріальна допомога.

– А де будуть жити люди, які вижили, і жили в цих квартирах?

– Ми запропонували зараз для людей гуртожиток одного з вишів нашого міста. Це будівельна академія. Там десь 500 місць. Але я вже казав вашим колегам-журналістам, у нас таке дивовижне місто.

Люди завжди об’єднуються, коли велика біда. Наприклад, у першу ніч ми давали прихисток у пунктах незламності (це 130-а і 111-а школи та дитячий клуб «Штурман»), щоб ви зрозуміли, ніхто не прийшов – всіх розібрали родичі, друзі, знайомі. Всі роз’їхалися, нікого не було в пунктах незламності.

Зараз народ підтягується, ми розселяємо їх. Тобто є і місця, і їжа, і теплий одяг. І волонтери приносять, і просто містяни приносять.

Це дивовижно! Я такого ніколи не бачив народного єднання. Тому зараз немає гострої необхідності стосовно розселення. Але я розумію...

Я вам скажу так: люди перебувають у шоці. У п’ятому під’їзді жив мій шкільний товариш, з яким я просидів за шкільною партою всі шкільні роки. Так він мені зателефонував буквально вчора. Я кажу: чому ти мені телефонуєш сьогодні, а не в перший день? А він каже: був у шоці.

Тому зараз народ збирається. Я був у пунктах незламності вчора, вже я спілкувався з людьми. Я думаю, що ми будемо далі продовжувати надавати допомогу з проживанням. Але зараз ніякої критичної ситуації немає. Тому що всі містяни допомагають.

– Олексій Арестович написав заяву про відставку. Що ви про це думаєте? Ви напередодні закликали правоохоронні органи розібратися із його заявою, коли він заявив про те, що нібито українські сили ППО збили цю ракету, і вона впала на будинок. Хоча він потім спростував свою заяву.

– Ви ж бачили, як він спростував. Спочатку спростував, потім прибрав, потім вибачився, потім вибачення знову прибрав. І зараз він написав заяву про відставку. Я вважаю, що це цивілізований підхід, він це повинен був зробити в перший день. Тому що це був просто колосальний подарунок російській пропаганді.

Я не хочу цю тему розвивати далі, але я вам скажу так. Учора у нас тут були всі світові ЗМІ. Усі. Я спілкувався. І «Аль-Джазіра», і СNN, і Reuters... Усі ЗМІ. І вони або під камеру, або після того, як камера виключається, запитували: так це правда, що це не ваша ППО? Розумієте, що він зробив?!

Я вже казав, ми живемо у вільній країні, кожен має власну точку зору. Не можна висловлювати відверту брехню, коли ти маєш статус радника Офісу президента. Все. Якщо він блогер, якщо він якийсь там експерт, то хай виступає у Фейгіна і «несе» любі нісенітниці або дурниці, але не в статусі офіційному – радника Офісу президента.

– Колишній заступник голови Дніпропетровської ОДА, бізнесмен і керівник тероборони міста, який зараз перебуває за межами країни, Геннадій Корбан, оголосив нагороду у розмірі 25 тисяч доларів за інформацію про російського льотчика чи про російську команду льотчиків, які запускали цю ракету по Дніпру. І вже відомо, що до цієї атаки дотичний 52-ий авіаційний бомбардувальний полк. Як ви думаєте або, можливо, знаєте, навіщо Корбан збирає цю інформацію, готовий за неї платити?

– Я спілкувався вчора з Корбаном. За моїми даними, але це треба перепитати у Геннадія Олеговича, він хоче виплатити цю винагороду нашим волонтерам, які займаються OSINT-розвідкою.

Є така група і Inform Napalm, є група і «Мольфарів», які це зробили першими, ніж наша СБУ. Тому він зараз вирішує, як цю винагороду розділити між хлопцями, нашими волонтерами.

Я також вважаю, що це справедливо. Тому що волонтери, які займаються OSINT-розвідкою, вони, по-перше, були перші, а по-друге, вони більше потребують коштів для того, щоб продовжувати далі працювати на волонтерських засадах. Тому, я думаю, він сам розбереться. Він є людина відповідальна.

– Але коли він писав цей допис, він почав словами: «Око за око, зуб за зуб». І я спочатку подумала, що, можливо, пан Корбан прагне якоїсь позасудової помсти. Що ви думаєте?

– Я не знаю. Я ж не речник Корбана. Я вже втомився відповідати за Корбана. Якщо у вас є до Корбана запитання, то запитайте його. Я – міський голова. Я відповідаю за себе і територіальну громаду.

Геннадій Олегович – дуже поважана людина, яка зробила дуже багато для оборони нашого міста. Але я ще раз хочу повторити, я не хочу за нього відповідати, тому що він є самостійні людина. І я не хочу за нього казати. Я не є його прессекретарем.

– Він раніше був очільником тероборони міста...

– Це такий наратив, який непрофесійний. І журналісти не хочуть розбиратися. Геннадій Олегович був і продовжує перебувати керівником штабу оборони міста, який створений рішенням міського голови.

Він ніколи не керував теробороною і ніколи не казав, що керує теробороною. І, скажемо так, недоброзичливі до нього люди завжди на цьому спекулювали. Тому я дуже прошу, не повторювати, що він керував теробороною.

Теробороною у нас керував Курач, а зараз керує інша людина. Він керує штабом оборони міста, який об’єднав всі і волонтерські організації, і міські служби. І це було рішення міського голови, моє розпорядження. Тому я ще раз прошу не казати про те, що він очолює тероборону.

Бо тероборона – це військові підрозділи, які підпорядковуються Генштабу та Валерію Залужному. Ось так.

А якщо відповісти на ваше запитання стосовно його перебування закордоном, то скажу так, що, дійсно, без нього було дуже важко працювати. Тому що він робив дуже-дуже багато. І містяни за це йому дуже вдячні. Так, не я ж його позбавив громадянства. І навіщо це було робити – мені теж невідомо.

– Пане Філатов, а які у вас зараз відносини з керівником області Валентином Резніченком?

– У нас нормальні відносини з Валентином Михайловичем. Буквально вчора ми з ним спілкувалися. Ми зустрічали і Кирила Тимошенка з Офісу президента, і приїжджав до нас генеральний прокурор. У нас робочі відносини та робочі стосунки. Ми навіть вчора про це казали.

У нас є така в Дніпрі характерна риса – ми дуже не хочемо робити непотрібні наради, які не є необхідними.

Наприклад, зараз до нас з цією трагедією приїхали керівники департаментів ДСНС, які працювали у Харкові, у Миколаєві, у Куп’янську, у Бородянці. Вони були вражені, як ми працюємо. Вони кажуть: ніяких нарад, все робиться, завали, які фактично планували розбирати два тижні, як в інших містах України, розібрали за дві доби.

Ми не обіймаємося з Валентином Михайловичем, не ходимо з ним поруч, у нас немає ніяких конфліктів, але ми й не спілкуємося не по робочих питаннях. У нас є заступники, які завжди і цілодобово між собою знаходяться у координації.

Це такий «діловий стиль» міста Дніпро та Дніпропетровської області. Я вважаю, що цей «діловий стиль» потрібно екстраполювати на всю країну.

Тому що є військова адміністрація. Вона підпорядковується президенту. Ми – місцеве самоврядування, яке не підпорядковується президенту, яке є окремою гілкою влади. Але працювати разом на перемогу, не маючи конфліктів і не маючи ніяких інтриг, дуже важливо зараз.

– Наприкінці минулого року детективи НАБУ проводили обшуки у Дніпрі, зокрема у Валентина Резніченка. Це пов’язано з кримінальною справою щодо «Великого будівництва». І там фігурує Валентин Резніченко. Нібито приватна фірма його, яка частково належить його подрузі, освоювала великі гроші на відбудову області. Чи стала для вас несподіванкою новина про те, що Резніченко може бути дотичний до корупції?

– Це риторичне питання, і може бути тільки риторична відповідь.

Як вам сказати? Я вважаю, що це питання потрібно поставити, по-перше, пресслужбі НАБУ. А я так розумію, що НАБУ з цього приводу нічого не буде казати, тому що зараз тривають процесуальні дії та є таємниця слідства.

А було це для мене несподіванкою? Ну, я не знаю...

– Можливо, помічали щось подібне?

– Ні-ні. Я нічого не помічав подібного. З фітнес-транеркою не знайомий. «Не перебував, не обліковувався, на окупованих територіях не перебував». Тому я не знаю. Це питання, на яке у мене немає відповіді. Є правоохоронні органи – хай вони розбираються. Якщо є якісь проблеми, то хай вони у змагальному процесі доводять. У мене на ці питання немає відповіді.

– Насправді ви дуже часто коментуєте якісь питання і теми, які не пов’язані безпосередньо з Дніпром, але лежать в такій загальній площині, у загальноціннісній.

Журналісти, які проводили це розслідування, розповідали, що самі були здивовані, наскільки примітивно була вибудована ця корупційна схема.

Як ви вважаєте, чи має на період розслідування очільник Дніпропетровської області піти у відставку? Чи він там незамінний, не дивлячись ні на що?

– Це питання не до мене. Я – місцеве самоврядування. І в мене може бути тільки моя приватна оцінка цієї ситуації. А я не можу її коментувати як посадова особа.

Я вважаю, що це питання потрібно задавати керівнику Офісу президента, президенту, в чиїй вертикалі знаходиться керівник військової адміністрація. Я – міський голова. У мене на цей приклад може бути приватна тільки моя оцінка...

– А можете озвучити приватну оцінку?

– Я вам чесно скажу, не можу і не хочу. Щоб ви зрозуміли чому. Тобто я вам скажу так, що я не можу і не хочу це озвучувати, тому що завжди, якщо я це озвучую, як по Арестовичу, хоча щодо Арестовича я казав як міський голова, тому що це стосувалося інтересів територіальної громади.

Але завжди потім мої приватні оцінки або мої приватні зустрічі в інформаційному полі перекручують і видають як оцінки посадової особи. А це має вплив на територіальну громаду, яку я презентую, репрезентую, яку я очолюю.

– Хіба можлива корупція в області не має вплив на територіальну громаду?

– Я не знаю про корупцію в області. Це треба ще довести. На територіальну громаду ніякого впливу. Я вам скажу чесно, військова адміністрація мною не керується. Ми про це вже казали. Я не є підлеглим Валентина Михайловича і навіть не є підлеглим президента. Я – місцеве самоврядування. У мене немає керманичів, крім моїх виборців. Все.

– Але ви високо оцінюєте його роботу...

– Я вас дуже прошу, у мене трагедія, у тому числі особиста. Ми зібралися поговорити про трагедію або про Резніченка? Я вже відповів на всі запитання.

– Пане Філатов, просто на тлі таких трагедій корупція дуже дивною виглядає, тому мені здається...

– Я вам вже сказав свою думку. Я вас дуже прошу. Ми вже пів програми спілкуємося про Резніченка. Давайте поспілкуємося про інші проблеми, якщо це вам цікаво. Про проблеми стосунків між центральною владою та місцевим самоврядуванням.

Я не є експерт із Резніченка. Він мені ні брат, ні друг і не керівник. Чому я повинен давати оцінку його діям?

Якщо його діям повинна давати оцінку правоохоронна система, то хай вона дає цю оцінку. А також інших керівників. Хай і його керівники також дають йому оцінку. Я – міський голова.

– Власне, про його керівників. В інтерв’ю «Дзеркалу тижня» в листопаді ви сказали, що ви поки що не зустрічали жодного мера, який був би задоволений комунікацією з центральною владою. Чи актуальна ця теза для вас і зараз?

– Актуальна. Я вважаю, що актуальна.

– У чому проблема?

– Проблема у відсутності цієї комунікації. При чому комунікації інституціональної. Тобто я не хочу казати про себе. Це не персоніфікована історія. Тобто у мене немає ніяких проблем з Офісом президента, ніяких немає конфліктів. Але я вважаю, що сильна країна сильна територіальними громадами сильними. Коли я зустрічався в тому числі з президентом Франції Макроном, він це казав міським головам Франції.

Коли наші керманичі у деякий час не розуміють суті місцевого самоврядування або ухвалюють такі закони, як №5655, який видають за «реформу» містобудування та цифровізації. А дійсно це ніяка не реформа, а це законопроєкт, який стоїть на захисті інтересів забудовників.

Це ненормально? Без широкої публічної дискусії, без спілкування з професійним середовищем, тими ж самими архітекторами... Як вам сказати?

Потрібно казати про інституції, а не про якісь приватні випадки.

Тому, якщо ви запитаєте у кожного мера від столиці до маленької ОТГ, немає мерів, які задоволені спілкуванням з центральними органами влади. І не тільки нам потрібно казати, наприклад, про Офіс президента.

Сам президент може навіть спілкуватися набагато простіше, ніж, наприклад, спілкуватися з профільними міністерствами або з міністерствами, які повинні нам допомагати.

Простий приклад. Я є мер мільйонного міста. У нас призначений новий міністр регіонального розвитку. От його призначили – 2 чи 3 місяці. Він ні разу мені не зателефонував. За всю війну прем’єр-міністр мені ні разу не зателефонував. Тобто я спілкувався з президентом Франції і з прем’єр-міністром Франції, а зі Шмигалем не спілкувався за 11 місяців. Це ж ненормально! Розумієте? От про що треба казати.

– А як ви думаєте, чому так?

– А я ж не знаю. Це ж потрібно у хлопців запитати. Я ж не знаю. Може, вони на щось ображаються. Може, вони не розуміють суті місцевого самоврядування. Може, вони бачать у нас політичних конкурентів, якими ми не є. Я не знаю. Це така філософська дискусія...

У мене немає на це відповіді. Я вважаю, що потрібно задавати ці запитання людям, які це роблять, а не нам. Тобто в нас можуть бути тільки якісь там, ми можемо щось домислювати собі і все.

– Мені часто доводилося чути від дніпрян про те, що у місті нібито проблеми з укриттями. Чи вбачаєте ви проблеми з укриттями в місті? Чи будуєте ви їх? І чи маєте ви гроші на їхнє будівництво?

– Гроші ми маємо. Але не маємо. Щоб ви зрозуміли. Є, по-перше, 590 постанова Кабміну, яка повністю місцевому самоврядуванню не дозволяє ніякої капітальної реконструкції, але дозволяє аварійні роботи, благоустрій.

Я думаю, що ми могли би збудувати якісь сховища, бомбосховища, укриття, але...

Як вам сказати? Це знову ж така велика проблема. У нас немає сьогодні грошей. Всі наші гроші це гроші на єдиному казначейському рахунку. Це рядок в бюджеті, в комп’ютері написано.

Але держказначейство нам деякі платежі пропускає, скажемо, раз на три тижні. Тому що є проблема з фінансуванням по всій державі. Тому у нас немає окремих грошей, які ми тримаємо десь на рахунку у тому числі, може, в державному банку. Це по-перше.

По-друге, ситуація з укриттями більш-менш по всій країні однакова. Тому що ще до нас багато бомбосховищ були приватизовані, передані у приватні руки і все решта.

Але у Дніпрі є своя специфіка. Якщо казати про ту ж «Перемогу», де я родився і виріс, то «Перемогу» будували на піску. Тобто колосальний житловий масив, як «Перемога», як «Парус», де проживають десятки тисяч людей, як інші, будувалися на намитих плавнях. ​

І тому коли Дніпро був столицею радянського ядерного щита, ми погрожували ракетами всьому світу, навіть за Брежнєва не будували. Тому що, щоб ви розуміли, ось ці будинки, які стоять на палях на піску, там у підвалах по коліна води. Де я їх буду копати? В піску? Коли 2-3 метри і вже вода виступає. Це фактично неможливо.

Тому ми пішли іншим шляхом. Тобто ми робимо у напівпідвальних приміщеннях шкіл, в дитячих дошкільних закладах не бомбосховища, а укриття. Також ми розставляємо укриття у вигляді таких, як бетонних невеликих бункерів поруч з зупинками місцевого транспорту. Але для мільйонного міста це, як крапля.

Місто будувалося за зовсім іншими принципами. І коли люди щодо цього намагаються свою думку висловити, то це люди, які просто не володіють ситуацією.

Я кожен раз кажу на їхнє «де бомбосховище»: в підвал зайдіть свого будинку і подивіться, де ми його викопаємо, це бомбосховище? Під водою? От і все.

– Я так розумію, що тут, де сталася ця трагедія, така сама була ситуація, через ці самі причини?

– «Перемога» будувалася на моїх очах.

Тобто я ще був маленький, я жив на вулиці Героїв 9. За моїм будинком не було жодного будинку. Там була пустеля. А потім на пустелях почали з’являтися будинки, будинки, будинки, будинки...

І там не було жодного бомбосховища при радянській владі, яка готувалася до повномасштабної війни з Заходом. Варшавський договір із НАТО і... жодного бомбосховища!

І зараз я їх не збудую. Мало того що у мене немає на це коштів. Це фізично неможливо. Де їх я викопаю? В піску? Під водою? Я вже казав про це.