Протягом майже трьох років «Опозиційна платформа – За життя» була найбільшою опозиційною фракцією у парламенті 9-го скликання та мала чималий медійний вплив.
Але нині від усього цього не залишилось і сліду: на канали її групи ще у 2021 році наклали санкції, а сама політсила після 24 лютого 2022 року почала розвалюватись буквально на очах (хтось залишив її добровільно, когось вигнали і позбавили мандату, а когось затримала СБУ).
Попри це члени ОПЗЖ не збираються полишати політику і розраховують знову завоювати підтримку українців.
Та чи зможуть ті, кого до широкомасштабної війни називали «найбільшою проросійською партією», продовжити своє політичне життя?
І завдяки чому вони збираються здобувати прихильність електорату, якщо за нинішніх умов будь-які розмови про дружбу чи зближення з Росією українці сприймають вкрай критично?
Від успіху до заборони
На парламентських виборах 2019 року «Опозиційна платформа – За життя» стала однією із найпопулярніших партій в Україні та отримала найбільше опозиційне представництво у Верховній Раді.
Таку прихильність електорату, як кажуть експерти, ОПЗЖ вдалося завоювати завдяки риториці соціального патерналізму та російськоорієнтованому вектору.
Після 24 лютого 2022 року проросійську політику ОПЗЖ почали називати одним із вирішальних факторів, який міг вплинути на рішення Росії розв'язати широкомасштабну агресію проти України.
«Серйозними підривними проросійськими акціями займалося передусім крило Медведчука. А от група Льовочкіна, хоч і була тісно повязаною з Росією, не діяла настільки відкрито і агресивно», – зазначає у коментарі Радіо Свобода голова Центру політичних студій «Доктрина» та політконсультант Ярослав Божко.
За його словами, «Опозиційна платформа – За життя» займалась серед іншого поширенням проросійських наративів, які тепер – після 24 лютого – вже відкрито використовують російські посадовці і силовики.
«Історія з рослідуванням по Медведчуку і по іншим особам показала, що ОПЗЖ як політсила значною мірою залежала від взаємодії з російським політикумом. Вони літали в Росію за ресурсами, за рекомендаціями, підхоплювали усі тези, які розроблялися російською розвідкою. Наприклад, абсолютно показова історія – «з біолабораторіями США», – зауважує Божко.
У самій (вже колишній) ОПЗЖ із такими закидами не погоджуються.
«Нам нема за що виправдовуватись. Ми виступали за виконання Мінських угод як основної умови збереження миру в країні та нормалізації міждержавних стосунків. Навряд чи це вплинуло на рішення керівництва Росії щодо вторгнення в нашу країну», – зазначив у коментарі Радіо Свобода Юрій Бойко.
Тим не менше, саме через проросійську риторику «Опозиційна платформа – За життя» потрапила в Україні під офіційну заборону і тепер не може існувати під цим політичним брендом.
Та це – не єдина трансформація, яка відбулась з ОПЗЖ після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.
Від єдності до розколу
Про внутрішні проблеми та напругу у «Опозиційній платформі – За життя» почали говорити ще задовго до 24 лютого, але у самій партії кожного разу це заперечували.
І тільки тепер, коли від найбільшої опозиційної фракції парламенту 9-го скликання не залишилось і сліду, її колишні члени визнають: усе і справді було непросто.
«Діяльність фракції вже була заблокована до початку війни: із чотирьох членів стратегічної Ради на зв’язку було лише двоє. Фракція була нежиттєздатна», – зазначив у коментарі Радіо Свобода один із очільників уже забороненої ОПЗЖ Юрій Бойко.
За словами іншого впливового члена цієї політсили, значна напруга між окремими групами усередині фракції з'явилась, як мінімум, рік тому.
«Бойко почав вимагати відсторонення Столара з усією його групою і Кивою. Причин було багато. Але, якщо коротко, то ми вважали, що Столар використовує фракцію для власних фінансових інтересів та ігнорує політичні пріоритети нашої команди. Не виключили ми його лише тому, що його захищав Медведчук», – розповів співрозмовник Радіо Свобода.
Водночас є й інша версія тих подій.
«Медведчук не підтримував Столара, адже у Вадіка з Медведчуком останній рік перед війною був конфлікт. Вадік та вся «група бізнесменів» була проти будь-яких конфліктів із владою, які провокувала група Медведчука та група Льовочкіна-Бойка. Тож конфлікт був фактично між трьома групами в ОПЗЖ: групою Льовочкіна, групою Медведчука та групою бізнесменів, куди входив Столар та інші. Бойко із Льовочкіним постійно намагалися захопити контроль над партією», – переконує Радіо Свобода вже інший депутат, що раніше входив до фракції ОПЗЖ.
У будь-якому разі політичні шляхи Вадима Столара та Юрія Бойка зрештою розійшлись: 15 березня 2022 року Столар офіційно вийшов із фракції, а згодом так само зробила і ціла низка інших депутатів, яких пов’язують із ним.
Ті ж, хто тоді залишився, запевняють: такий крок їхніх (вже колишніх) соратників не був випадковим.
«Спочатку для нас було несподіваним їхнє рішення. Але виявилось, що у них був «ісайд» від ОП про те, що РНБО збирається зупинити діяльність нашої партії. Тобто вони в такий спосіб вирішили бути, як то кажуть, розумнішими за інших», – переконує нині один із впливових членів ексОПЗЖ.
Утім інший обізнаний із ситуацією співрозмовник Радіо Свобода із вже колишньої фракції «Опозиційна платформа – За життя» це заперечує. Каже: жодних вказівок від Офісу президента ніхто не отримував.
«Група бізнесменів, включаючи Столара, справді завжди намагалася підтримувати робочі стосунки з ОП у парламенті та була проти конфліктів із владою, які постійно ініціювали групи Бойко-Льовочкіна та Медведчука. Проте жодних рекомендацій Офіс не давав, адже це будо б некоректно», – запевняє депутат.
Нині на уламках ОПЗЖ утворилося дві депутатські групи:
- «Платформа за життя та мир» (її очолив Юрій Бойко);
- «Відновлення України» (її співголовою став інший ексчлен ОПЗЖ Ігор Абрамович).
«Вони розділились на політиків і бізнесменів: політики пішли до Бойка, а бізнесмени – до Абрамовича», – коротко підсумовує цей розподіл один із впливових представників монобільшості.
Від критики Зеленського до його підтримки
Якщо до 24 лютого члени ОПЗЖ різко критикували президента Зеленського, його ініціативи та його команду, то тепер їхня поведінка кардинально змінилася.
У «Слузі народу» не приховують: «Платформа за життя та мир» і «Відновлення України» їй хоч і не друзі, але зараз без їхньої допомоги – ніяк.
«Ми хоч і називаємо їх жартома групами «арештанта», але те, що вони нам допомагають зараз ухвалювати важливі рішення, – факт. Без їхніх голосів ми б точно не змогли б ратифікувати Стамбульську конвенцію чи внести зміни до приватизації державного і комунального майна. А попереду нам же треба ще голосувати багато важливих речей (наприклад, євроінтеграційних), тому їхні голоси нам точно не завадять», – наголосив Радіо Свобода один із впливових співрозмовників у монобільшості.
У «Платформі за життя та мир» та у групі «Відновлення України» своєї співпраці зі «слугами» теж не заперечують. Кажуть: усе тому, що під час війни «опозиційний хейт» та «політичні ігрища» не на часі.
«Володимир Зеленський сьогодні не просто президент, а передусім – верховний головнокомандувач, якого поважають та до якого дослухаються в усьому світі. Тому наша група і я особисто підтримуємо президента (зокрема, у парламенті)», – зазначив у коментарі Радіо Свобода член групи «Відновлення України» Вадим Столар.
«Влада повинна мати можливість спиратись на парламент як дієвий інструмент опору військовій агресії. Ми можемо не погоджуватись з якимись рішеннями, але свою позицію ми доносимо на перемовинах з представниками провладної фракції або Офісу президента, не роблячи з цього політичного піару», – заявив у коментарі Радіо Свобода голова групи «Платформа за життя та мир» Юрій Бойко.
При цьому він закликав, не плутати «робочі дискусії» з ОП із «кулуарними домовленостями».
А ось як підтримку від ексОПЗЖ пояснюють у самого Володимира Зеленського.
«Вони голосують за наші ініціативи, бо розуміють, що у них не буде політичного майбутнього у найближчі роки. А ще вони хочуть, щоб ми їх менше чіпали, тому намагаються продемонструвати хоч якусь користь від себе. Але у нас з ними точно немає ніяких домовленостей. Ніхто їм не давав ніяких зобов'язань про недоторканність», – розповів Радіо Свобода співрозмовник з близького оточення президента.
Офіційно підтримку з боку ОПЗЖ у «Слузі народу» не коментують.
Водночас голова Центру політичних студій «Доктрина» та політконсультант Ярослав Божко не виключає, що певні домовленості між Банковою та ексОПЗЖ все ж таки можуть існувати. Про це, на його думку, може свідчити кілька фактів.
«По-перше, далеко не усі депутати пулу ОПЗЖ зараз переслідуються. Окрім того, телеканал «Інтер», який належить до медіагрупи цієї політсили, долучений до українського марафону новин. І це, мені здаєтся, – показник того, що такого жорсткого конфлікту, як з Медведчуком, з рештою ОПЗЖ у влади немає», – вважає Божко.
Хоча у самій ексОПЗЖ переконують: «Інтер» долучений до телемарафону виключно через те, що є загальнонаціональним каналом.
Від заборони до відродження?
Чи планують колишні представники ОПЗЖ залишатись у політиці?
У групі «Відновлення України» Радіо Свобода зазначили, що наразі «не думають про це». А от у «Платформі за життя та мир» кажуть, що навіть після заборони ОПЗЖ іти з політики не збираються.
«Чи бачу я особисто власне політичне майбутнє? Так, безумовно. Як і політичне майбутнє своїх колег, незважаючи на те, намагатимуться нас позбавити чинного мандата чи ні», – наголосив у коментарі Радіо Свобода голова цієї групи Юрій Бойко.
У якому вигляді кожна із вищезгаданих груп може прожовжити своє політичне життя?
Колеги по парламенту наразі доволі скептично оцінюють перспективи депутатів із забороненої нині партії.
«Мені здається, що в жодної із цих груп немає майбутнього як у політичних сил. Можливо. хтось матиме успіх окремо як мажоритарник. Але не більше», – зазначив у коментарі Радіо Свобода один із впливових представників монобільшості.
«Не знаю чи у групи Бойка є якесь майбутнє, але конкретно у нього самого перспектив точно більше за інших», – вважає людина, яка раніше входила до фракції ОПЗЖ, а тепер доєдналась до однієї із груп (утім як раніше, так і зараз не належить до орбіти впливу Юрія Бойка).
А ось як бачить можливий подальший шлях ексОПЗЖ політолог Ярослав Божко.
«Думаю, що політичний проєкт Льовочкіна залишить мінімум згадок про свою проросійськість та зосередиться на соціальній риториці, тарифах – тобто класичному соціальному патерналізмі. А щодо Столара, то він може створити регіональний проєкт (на кшталт таких, які зробили після розпаду «Партії регіонів» Труханов чи Кернес)», – вважає він.
У «Платформі за життя та мир» не заперечують, що «розбудова економіки країни та захист соціально-економічних прав людей» тепер справді будуть головним напрямком у її політичній риториці.
«Якщо хочете більш формально – це шлях соціал-демократів, але без елементів лівого лібералізму, який ще до війни значно зашкодив нашій економіці», – зазначив у коментарі Радіо Свобода Юрій Бойко, відповідаючи на питання про те, на якій політичній риториці нині планує сконцентруватись його депутатська група.
Окрім того у «Платформі за життя та мир», члени якої раніше активно виступали за стосунки з Росією, кажуть, що тепер мають намір більш активно підтримувати європейський вектор України.
«Це, мабуть, буде єдина серйозна зміна у нашій риториці. Чому?Тому що ми побачили і відчули, що Україна отримала реальний шанс стати членом ЄС. Але ж ми ніколи і не були проти Європи! Просто ми як люди, які мають величезний досвід, не бачили раніше перспектив вступу України до Європейського союзу, а зараз ми її відчуваємо», – не під запис переконує один із впливових членів колишньої фракції ОПЗЖ.
Чого більше у такій різкій зміні позицій: патріотизму чи кон’юнктурних розрахунків? Самі депутати запевняють: це – щирий намір. А от голова Центру політичних студій «Доктрина» та політконсультант Ярослав Божко вважає, що для них це – вимушений крок.
«Я би не сказав, що політики з ексОПЗЖ самостійно обирають свій політичний курс. Ще відтоді, як вони увійшли до лав ОПЗЖ, вони стали заручниками тієї чи іншої кон’юнкрутно-патронажної мережі, яка їх курує. І їхня нинішня зміна акцентів – просто вимушена реакція на політичні реалії України. Тому що ОПЗЖ в старому сенсі уже би не змогли зберегтися не просто як політична сила, а навіть як ідеологічний вектор (він зазнав самодискредитації)», – пояснює експерт.
Від проросійських до «злегка проросійських»?
Чи готові будуть українці після широкомасштабної агресії Росії знову підтримати проросійські партії та дати їм шанс на продовження політичного життя?
«Явно проросійських партій після таких подій, як зараз, у нас не буде. Будуть партії, які натякатимуть на те, що вони злегка проросійські і виборці зможуть орієнтуватимуться на них. Якщо якійсь із цих партій вдасться добре засвітитись в інформаційному просторі, то вона приверне увагу електорату і теоретично навіть зможе подолати прохідний бар’єр до парламенту. Але якщо симпатії розділяться між кількома партіями такого штибу, то великого успіху ці партії в найближчі роки мати точно не будуть», – прогнозує соціопсихолог Вадим Васютинський.
При цьому, за його словами, для виборців таких політичних сил не матиме значення, як саме називатимуться ці партії, адже насамперед вони голосуватимуть не за бренд, а за ідеологію.
У самій ексОПЗЖ тим часом вважають, що їх готове буде пітримати «достатнє широке коло українських громадян». Дехто із колишніх членів цієї фракції каже, що їхніми потенційними виборцями зможуть стати люди, які «не були прихильниками дій влади та втомилися від поточних подій».
Наскільки великим може бути таке електоральне поле?
За оцінкою соціопсихолога Вадима Васютинського, частка проросійсько налаштованих українців після 24 лютого становить близько 7 відсотків.
При цьому він не виключає, що після завершення війни кількість таких людей може дещо зрости, але більше 10 відсотків проросійських громадян, на його думку, не буде.
Та й загалом, як прогнозує соціопсихолог, кожна наступна хвиля «відродження» партій, на кшталт Партії регіонів чи ОПЗЖ буде слабшою і згодом подібні політичні проєкти не матимуть успіху в Україні.
