Другий, він же четвертий, він же «вічний» і, хочеться вірити, останній президент Росії – Путін, вирішив вчинити колективне самогубство.
В історії тоталітарних сект відомі випадки, коли «пастор» повністю зомбує членів секти, використовуючи різні засоби і технології нейролінгвістичного програмування, а потім дає команду на самознищення.
Росія має всі ознаки тоталітарної секти, коли навіть люди з освітою, вчені, письменники, артисти припиняють сприймати реальність такою, яка вона є, не вірять ні свідкам, ні об’єктивним джерелам інформації, а тільки слову «пастора».
- Як інакше можна пояснити, що 58% росіян підтримують геноцид по відношенню до українців?
- Яким чином у цивілізованому суспільстві могло з’явитися звернення 250 ректорів російських університетів на підтримку Путіна?
- Чим керувалися російські літератори, ставлячи підписи під аналогічним зверненням? Їх підписи зайняли 20 сторінок.
- Студенти, зігуюча молодь, спортсмени з літерою Z на грудях – що це?
Росія – це тоталітарна секта з усіма ознаками нацизму в якості ідеології.
Почавши війну проти України, володар Кремля і підземного бункера прийняв рішення за всіх членів його секти.
«Пастору» все рівно, він, очевидно, хворий і доживає свій час. Доля «пастви» не варта уваги, але тут йдеться не тільки про його внутрішню «паству».
Хто захоче підтримати воєнного злочинця Путіна
Він намагається потягнути за собою у пекло й прийняти рішення за ті держави, які з тих чи інших міркувань підтримували та(чи) продовжують підтримувати Росію.
Це Білорусь, Китай, Казахстан, Сирія.
Всі вони різні. Режими Білорусі і Сирії повністю залежать від Москви і тримаються виключно на російських багнетах.
Казахстан тільки що використав збройні сили Росії для придушення протестів, ну, а Китай є найближчим союзником Росії.
Кожна з цих країн тепер має вирішити – підтримати цього воєнного злочинця, винного у смерті десятків тисяч людей чи уникнути вічного позору.
Казахстан відмовився, Білорусь, здається, теж, – в армії Білорусі повальна відмова воювати під прапорами путінізму.
Є деякі дані про те, що навіть Північна Корея не погодилася на співпрацю.
Сирія погодилася і, як повідомляють світові ЗМІ, певна кількість бойовиків приїхали поки що до Росії, де намагаються відігрітись при березневих морозах без допомоги алкоголю.
Це просто найманці, яким все одно кого вбивати – свій народ, чи чужий. Але вояки з них – ніякі.
А що Китай?
Питання залишається щодо Китаю.
4 лютого, коли Путін приїхав у Пекін на відкриття Олімпіади (а вже вкотре доведено, що у Путіна загострення відбуваються саме під час Олімпіад; варто вивчити цей феномен, очевидно, якісь психічні зрушення сталися під час Олімпіади-80, яку Захід бойкотував), він вже точно знав, що напад на Україну відбудеться.
Він тому і погодився на підписання величезної декларації з Сі Цзіньпінем, у якій Тайвань є, а України – немає. Очевидно, це вже не мало особливого значення, війна мала відбутися відразу після закінчення ігор, щоб стратегічний партнер не відчував образи.
Запевнення про вічну дружбу, яка «не має кордонів», стали своєрідною пасткою для Китаю. Візит Путіна і укладення декларації широко висвітлювались у ЗМІ, які при цьому традиційно атакували Захід, що вдався до дипломатичного бойкоту Олімпіади.
Тепер, коли навіть «велика китайська інтернет-стіна» не може стримати потік інформації про злочини російських окупантів в Україні (теж стратегічному партнері Китаю), Пекін постав перед дилемою.
Підтримка Путіна цілком прогнозовано призведе до наслідків, які завдадуть політичної і економічної шкоди Сі Цзіньпіну у рік, коли восени буде вирішуватись доля його третього терміну при владі. Але і критика на адресу Москви вимагатиме пояснень щодо безмежної дружби з агресором, яка до цього часу була основою зовнішньої політики КНР.
Скоріше за все, Китай не втручатиметься у війну і утримуватиметься від надання допомоги, хоча Москва повідомлятиме про інше.
Просування власних інтересів для Пекіну є найвищим пріоритетом, та й торгівля зі США у 750 млрд доларів більше, ніж у п’ять разів перевищує торгівлю з Росією.
Цілком очевидно, що якби не природні ресурси Сибіру, Китай би навіть не зреагував на прохання Путіна приєднатися до «клубу самогубців». Ймовірно, Пекін наразі вивчає питання про те, як заповнити дефіцит на ринку аграрної продукції, який цілком прогнозовано виникне внаслідок війни.
Наближається народження нового світу
Європейцям важко збагнути наскільки гостро в Азії стоїть питання продовольства й очікуваний дефіцит зерна матиме наслідком мінімум – значне зростання цін, а максимум – банальний дефіцит та й ще в умовах кліматичних змін, які нікуди не ділися.
Все це, у свою чергу, може вплинути на настрої в суспільстві восени.
Дивно, що пандемія у всьому світі потихеньку закінчується, як і прогнозували досвідчені лікарі старої школи – через два роки після початку, і тільки у Китаї нові спалахи, і це на фоні прохань Путіна про допомогу.
Діалог США з КНР стає ще більш важливим фактором світової політики, ніж до цього. Всі розуміють, що наближається критичний момент народження нового світу.
24 лютого Путін повернув Росію на століття назад, і це у той час, коли весь світ готується до:
- переходу до нового технологічного ладу,
- встановлення більш справедливих правил розподілу суспільних благ,
- вжиття рішучих заходів із збереженню довкілля.
Росія виключила себе з цих процесів, але Китай – ні.
Варто сподіватись, що ніхто, окрім кривавого Асада, не складе компанію «пастору тоталітарної секти». Та і щодо Асада – то не факт.
Сергій Корсунський – надзвичайний і повноважний посол України в Японії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Широкомасштабна війна Росії проти України розпочалася 24 лютого. Росія називає це «спеціальною військовою операцією з демілітаризації та денацифікації України».
Збройні сили України і тероборона стримують наступ російських військ, зокрема на Київ, Харків, Маріуполь.
Росії завдає рекетно-бомбові удари по містах і селах України. Гине цивільне населення.
16 березня Міжнародний суд у Гаазі наказав Росії припинити бойові дії в Україні – проміжне рішення. Росія відповіла, скинувши важкі бомби у Маріуполі на місця масового перебування людей, які втратили помешкання.
