Багатогодинні переговори Володимира Путіна та Олександра Лукашенка пройшли 11 березня без підсумкових заяв для преси. Однак спостерігачам зрозуміло, про що говорять російський та білоруський правителі і чому вони так часто зустрічаються. Путіну потрібно, щоб Лукашенко став учасником його війни проти України. Причому став у буквальному значенні цього слова. Лукашенко вже надає територію Білорусі для здійснення російської агресії проти України. Однак президенту Росії важливо, щоб у вторгненні брала участь саме білоруська армія.
Навіщо це російському президенту? А навіщо йому потрібно було проводити у «прямому ефірі» засідання Ради безпеки Росії, на якому ухвалили рішення про визнання незалежності так званих «народних республік» Донбасу? Щоб розділити відповідальність із соратниками, продемонструвати, що він користується повною підтримкою всього найвищого керівництва Росії. Щоб не було нікого, хто міг би сказати, що не брав участь в ухваленні цього злочинного рішення, яке дозволило Володимиру Путіну напасти на Україну
Путіну необхідно, щоб Лукашенко був пов’язаний ланцюгом воєнних злочинів
З Олександром Лукашенком – приблизно та ж сама історія. Путіну необхідно, щоб білоруський правитель був пов’язаний із ним ланцюгом спільних воєнних злочинів. Але не лише тому. Поки російський президент збирає ресурси для продовження війни, йому потрібно, щоб білоруська армія не дала можливості українським захисникам перевести дух.
Лукашенко все це чудово розуміє. Крім того, на відміну від Путіна, він очолює країну, величезна кількість жителів якої ще недавно виходила на масові протести проти його правління та фальшування підсумків останніх президентських виборів у Білорусі.
Лукашенко має всі підстави сумніватися у лояльності власних громадян та у боєздатності власної армії. Він не може не розуміти, що загибель білоруських солдатів у цій ганебній війні може у Білорусі призвести до зовсім інших наслідків, ніж у Росії. Адже білоруська стабільність буквально тримається на багнетах.
Одна справа – жахлива брехня, а зовсім інша – жахлива війна
Тому Лукашенку не потрібна ця війна. Так, він охоче бере участь у найбезглуздіших пропагандистських війнах Путіна. Не випадково навіть на останню зустріч із російським колегою він приніс карту, яка мала ілюструвати… підготовку нападу України на Білорусь. Але одна справа – жахлива брехня, а зовсім інша – жахлива війна.
Слабшає і Лукашенко, і Путін
Втім, ми з вами не знаємо, наскільки Лукашенко може чинити опір побажанням Путіна. Після протестів 2020 року він втратив суб'єктність та можливість маневрувати. Якщо до масових протестів у Білорусі Лукашенко ще міг дозволити собі хоча б відносну самостійність у зовнішній політиці на пострадянському просторі, тепер про це не може бути й мови. Але, з іншого боку, слабшає не тільки Лукашенко. Слабшає і Путін.
Санкції цивілізованого світу проти Росії відправляють російську економіку у справжнісінький нокаут
Білоруський правитель не може не бачити, що санкції цивілізованого світу проти Росії відправляють російську економіку у справжнісінький нокаут. І як у цьому випадку Росія субсидуватиме Білорусь – тим більше, що й сама ця країна опиняється під санкціями Заходу за свою співучасть у війні?
Лукашенко може підозрювати, що рано чи пізно йому доведеться виживати без Путіна – чи, принаймні, без підтримки Путіна. Чи може він дозволити собі спалити всі мости та стати співучасником нападу на сусідню країну? Чи зможе захистити його Путін у нових умовах від гніву власного народу? Лукашенко не може не ставити собі всі ці запитання під час зустрічей із російським президентом. Ось чому він не поспішає воювати.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
